Вплив української літератури на формування національно свідомої особистості

Гриценко Тамара Іванівна,

директор, учитель

української мови та літератури

Слобідського ліцею

Буринської міської ради

Сумської області, Україна

Вплив української літератури на формування національно свідомої особистості

Анотація: У статті досліджено роль української літератури як фундаменту формування національної свідомості, громадянської позиції та самоідентифікації особистості. Аналізується вплив художніх творів на засвоєння культурних цінностей, історичної пам’яті та патріотизму, що є ключовими для виховання національно свідомих громадян. Розглянуто літературу як засіб пізнання та інструмент розвитку свідомості. Особливу увагу приділено трансформації світоглядних моделей — від класичних творів опору до сучасних текстів, що рефлексують на виклики війни та глобалізації. Зроблено висновок, що читання національної класики та сучасної прози є не лише освітнім процесом, а й стратегічним інструментом духовного самовизначення нації.

Ключові слова: національна свідомість, українська література, ідентичність, культурний код, ціннісні орієнтири, виховання особистості.

        «Люди шукають у літературі ідентичність. Саме художній текст дозволяє відчути приналежність до спільноти через спільні образи та культурні коди», - стверджує Віра Агеєва, доктор філологічних наук.

        Дійсно, українська література завжди знаходила шляхи для розвитку й відображення ідей національної ідентичності навіть у часи тотальних заборон та політичного занепаду державності. Людська психологія побудована так, що чим більше заборон, тим більше буде опору. Тому заборони писати, навчати, видавати твори українською мовою сприяли активному пробудженню національної свідомості в кожного українця, а очолили цей опір літературні діячи. Твори М. Котляревського, Г. Сковороди, Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ’яненка та інших українських класиків ще в далекі часи тотальних царських заборон перечитували, вивчали напам’ять, цитували, зберігали в кожній родині як найбільший скарб. На творах українських класиків виховувалися майбутні герої, які поведуть за собою маси на боротьбу за відстоювання своєї ідентичності, права на існування нації, окремої держави.  Націоналістична та патріотична література минулих століть руйнує нав’язані стереотипи меншовартості, формуючи почуття національної гордості. Література допомагала й допомагає особистості знайти відповідь на питання «Хто я?». Читач ідентифікує себе як «часточку українського народу», що є основою національної самоідентичності. Через художні образи література допомагає не лише знати факти, а й емоційно переживати боротьбу народу за незалежність. Вона завжди була чимось більшим за мистецтво: у часи відсутності власної держави саме книга виконувала роль кордону, армії та Конституції.

         Українська література 1920-1930 років у порівнянні  з попередніми періодами розвитку нашого письменства була приголомшливо багатою. Відродження національне, яке сприяло самоствердженню українських митців, мало вагоме значення для формування свідомості цілої нації, її ідентичності. На жаль, у революційний період існувало дві дійсності: національна, з одного боку, та більшовицька, з іншого. Поширювалася класова ненависть, заперечення героїчного минулого українського народу, тому вірність гуманістичним принципам в літературі сприяла збереженню духовних цінностей. На прикладі творчості М. Хвильового (новела “Я (Романтика)”) можна чітко простежити роздвоєність душі та наслідки фанатизму в боротьбі за вигадану ідеологію. Справжня українська література продовжувала боротьбу з культивуванням “пролетарського реалізму”, “соцреалізмом”, ”заангажованістю”. Щоб придушити вільну думку, викликати страх, укріпити покору, сталінський режим розгорнув масові репресії: 238 українських письменників було репресовано, розстріляно до 337 кобзарів, бандуристів та лірників, репресовано 85 вчених-мовознавців, звільнено в 2 тисячі співробітників освіти. Але українська література продовжує розвиватися і вести за собою, нагадувати своєму народові про духовні цінності (наприклад, роман “Собор” О. Гончара). Такі митці як О. Вишня, М. Куліш через гумор та сатиру, із явним підтекстом, прихованим від «привладної» критики, висміювали безглузді радянські гасла та акцентували увагу на культурі, народних традиціях та історії українського народу, сприяли пробудженню самосвідомості. Шестидесятники стали гідним продовжувачами українського відродження. Радянська влада продовжує боротьбу з українським словом, але справжні митці не зраджують свій народ. Прикладом стоїцизму в літературі є творчий шлях Ліни Костенко, яка і зараз у свої 96 років продовжує творити для кожного українця, гартуючи віру в перемогу, віру в майбутнє України - вільної, незалежної та процвітаючої на рівні з іншими європейськими державами. Вона не співпрацює з політиками, вона творить для народу, у який вірить і до якого належить.

        Отже, саме література впливає на формування національно свідомої особистості. Тому вивчення історичного минулого через долю українських митців, через долю героїв творів, створених під впливом історичних подій, що відбувалися у світі, у рідній країні, формують істину, яка є запорукою самосвідомості, формуванню духовності, поваги до минулого та історії власного народу, який постійно веде боротьбу за свою ідентичність. Художні твори допомагають відчути себе частиною свого народу, його історії, долучитися до створення майбутнього вільної України. «Чорна рада» Пантелеймона Куліша або «Маруся Чурай» Ліни Костенко створюють тяглість поколінь. Читач починає ідентифікувати себе не як окрему одиницю, а як частину великого народу з героїчним і драматичним минулим. Література формує образ героя. Від козака-характерника до воїна ЗСУ в сучасних репортажах - ці образи стають рольовими моделями. Вони закладають цінності свободи, волі та справедливості, які є центральними для української ментальності.  Українська література - це не просто набір текстів, а справжній генетичний код нації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти: Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1392.
2. Концепція національно-патріотичного виховання молоді, затверджена наказом Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту, Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони України, Міністерства культури і туризму України від 27.10.2009 № 3754/981/538/49.
3. Бондаренко Н., Косянчук С. Національно-патріотичне виховання у контексті сучасних викликів: методичні  рекомендації  [для  вчителів,  методистів,  авторів  програм  і  підручників,  науковців,  викладачів, студентів закладів професійної   й   вищої   освіти,   управлінців,   політиків].   2022.   URL.
4. Шевчук Г.Й. Національно-патріотичне виховання молоді в умовах війни//Журнал «Наукові інновації та передові технології» №5 (19) 2023.