Вправа до уроків за комедією І.Карпенка-Карого "Сто тисяч"

Ох земелько, свята земелько, Божа ти дочечко!

Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку.

Я сам пам’ятаю, як Жолудь купував баранців, сам їх

різав, торгував мнясом у різницях, а тепер — багатир. Де ж воно набралося?

Не спиться мені, не їсться мені... Під боком живе панок Смоквинов, мотається і туди й сюди, заложив і пе-резаложив — видко, що замотався: от-от продасть або й продадуть землю...

Хіба послухать жидка, піти на одчай, купить за п’ять тисяч сто тисяч фальшивих

Мужик не дуже-то шурупає в грошах, йому як розмальована бумажка, то й гроші.

Уже ж і я не полохливого десятка, пішов би

до нього в гості в саме пекло: надокучило отак раз у раз позичати, нехай би дав, іродів син!

Ха! Чого там бояться? Страшно тілько без грошей, а з грішми,

сказано ж, і чорт не брат.

Вийде так, ніби продали... Ніби! Розумієте? А я ті самі воли

віддам вам до Семена, а на Семена ви віддасте мені сто карбованців і запродажню я розірву, а як не віддасте, то я візьму воли...

Теперечки пізнавайте, почтенний, де тут фальшиві, а де настоящі?

Розпалилась до них моя душа... Сто тисяч візьму!

Не вмію? Вів ля Буланже, вів ля Ельзас, аб-а Ельман! Оле куто

ля фуршет!.. Оле кашон, ля помдетер, вів ля патрі!.. А що?

Я буду лежать, то всі будуть лежать.

Тілько коти в таку пору сидять у хаті на печі, а робітники та собаки надворі повинні буть.

І тобі не гріх? Неділя свята, а ти ні світ ні зоря вже й жереш!

Не пропадеш, як до обіда попостиш хоч раз у тиждень. Однеси хліб назад.

Настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плям-

кають.

Звідкіля вона довідалась?! Знай свою діжу, а в мої діла носа

не тикай!.. Іди собі, іди, не заважай мені думать.

Не треба мені ні доброго хліба, ні доброго борщу, бо чим кра-

ще спече, а смачніше зваре, тим більше робітники з’їдять... Мені треба невістку з приданим, з грішми.

Нехай же тілько Роман жениться на Пузирівні — не буде їй

пресвітлої години: я її заїм.

Еге!.. Нема нікого, то ми собі удвох...

А тепер, куме, такі люде понаставали, що чорт,

не при хаті згадуючи, боїться й носа показать між них. Так, хіба зведе дурну

дівку з чужим чоловіком, поскоромить яку непутящу молодицю з недолітком,посварить батька із сином, зведе на бійку приятелів, а щоб він узяв у розумного чоловіка душу й за це дав йому грошей? Шкода: і душі не візьме, і грошей не дасть, бо чоловік його обмане... Тілько вдариться до доброго аблаката, то той таку машину підведе, що в чорта очі на роги повилазять. Ні, куме, тепер не ті часи...

Коли люде багатіють, то чом же нам не попробувати щастя... Надокучили прокляті злидні!..

Коли вже труситься, то хоч знать за віщо.

«Оце дівка!.. Оце жінка — сама за косарем

зв’яже! Та хоч би батько цапа скакав, а я таки женюся на Мотрі».

Худобу ганять у празник — гріх. Блажен чоловік, іже скотину милує.

То — ти, а то — коняка... Ти собі робиш, а коняка тобі

Бий, бодай тобі руки посохли! І ззамолоду із синяків не вихо-

дила, бий і на старість! У! Харциз — коняку жаліє, а жінку бити збирається. Тьфу!

Ого, батько сплять і досі. Що за знак? Чи не випили, буває, вчора?

Тільки вони не охочі гулять, хіба хто могорича поставив, а на свої не будуть пить. Від своєї, кажуть, у грудях пухне

Тьфу! Снилось, що кум гроші однімав. (Витира піт). Аж упрів, так

боровся, не давав.

Бонавентура, показуючи на мене, каже: «Кличте ж і його, це Калит-

чин син — хазяїн гарний»... А Пузир одказує: «Голяк масті, чирва світить!3

Чортзна-що, покручі! Роботи з неї ніякої, знаю я: усе подай,

усе прийми, від дзеркала вірьовкою не відтягнеш, надвір — не то зимою, а й літом — виходе тілько на шпацір! На біса нам білоручки, дармоїди...

Ой Пузирі! Глядіть, щоб ви не полопались, а замість вас Калитку розіпре грошвою... Отоді я вам покажу, як хазяйнувать! Я не буду панувать, ні!Як їв борщ і кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьохтем, так і мазатиму,а зате всю землю навкруги скуплю. Їдеш день — чия земля? Калитчина!Їдеш два — чия земля? Калитчина! Їдеш три — чия земля? Калитчина!Диханіє спирає... А скотини, а овець розведу — земля під товаром буде стогнать! Отоді і я скажу про Пузиря: голяк масті, чирва світить!

Обідив Пузир Романа! Не закликав у хату, так я женю Рома-

на на Мотрі. Мотре, підеш за Романа?

І відходить од грошей не хочеться, так би й держався за мішок.

Я не то що, я й жида сьогодня обманив; поки мішок розшили — дзвінок, він вийняв пачку, глянув я на неї — гроші... всередині колотиться, а сам думаю, як би його обманить; другий дзвінок —

жид зашамотався, бере мішок, не дає... «Давай гроші», — каже. Слово за слово, а тут — третій; я тоді йому тиць замість п’ятьох та тілько три тисячі. Ха-ха-ха! Отак ушквар! А він, не лічивши, прямо у вагон.

Обікрали... ограбили... Пропала земля Смоквинова! Нащо ви

мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря!