Взаємодія сім'ї та школи як важлива умова ефективності виховання моральних цінностей в учнів початкової школи

Кам'янець-Подільська спеціальна школа 

 Хмельницької обласної ради

І.Вебер. 

Взаємодія сім'ї та школи   

як важлива умова ефективності виховання 

моральних цінностей в учнів  

початкової школи 

Кам'янець-Подільський

2024 р. 

Упорядники: 

Вебер 

Ірина 

Ярославівна 

- 

вихователь 

вищої 

кваліфікаційної категорії Кам'янець-Подільської спеціальної 
школи Хмельницької обласної ради, 

Лисак Світалана Володимирівна

  -  заступник  директора  з 

виховної  роботи,  вихователь-методист,  спеціаліст  вищої 
кваліфікаційної категорії Кам'янець-Подільської спеціальної 
школи Хмельницької обласної ради. 
 

Рецензенти: 

Константинів Оксана Василівна

  КАНДИДАТ 

ПЕДАГОГІЧНИХ 

НАУК, 

СТАРШИЙ 

ВИКЛАДАЧ 

КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКОГО 

НАЦІОНАЛЬНОГО 

УНІВЕРСИТЕТУ 

ІМЕНІ ІВАНА ОГІЄНКА. 

Методичний посібник містить  матеріали щодо формування 
моральних  якостей  молодших  школярів  при  взаємодії 
освітнього закладу та родини як цілеспрямовану взаємодію 
з  метою  формування  моральних  почуттів  і  якостей, 
засвоєння  моральних  норм  і  правил,  розвитку  моральних 
мотивів і навичок поведінки 

3 

ВСТУП …………………………………………………….4 
РОЗДІЛ І.

 ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНИХ 

ЦІННОСТЕЙ ЯК ЗАПОРУКА ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ 
ДИТИНИ…………………………………………………… 7 

1.1.

Поняття про мораль, загальнолюдські та історичні 

аспекти моралі……………………………………………. 23 

1.2. Молодший школяр: психологічні основи навчання та 
виховання ………………………………………………… 38 

1.3.Змiст морально-етичного виховання  молодших 
школярiв……………………………………………………44 
1.4. НУШ як платформа формування моральних цінностей у 
молодших школярів……………………………………….51 

РОЗДІЛ ІІ.

 ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ШКОЛИ І СІМ`Ї 

З МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ДИТИНИ МОЛОДШОГО 
ШКІЛЬНОГО ВІКУ……………………………………….58 
2.1.Форми родинно-шкільної співпраці у вихованні 
сучасних молодших школярів……………………………79 
2.2.Формування моральних якостей учнів 1-4 класів. З 
досвіду роботи. Вихователь Вебер І.Я………………….. 90 

ВИСНОВКИ

……………………………………………... 95 

ДОДАТКИ

………………………………………………... 97 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

…………… 131 

4 

ВСТУП

Головне 

завдання  

сучасної 

школи 

-  

формування  у  дітей 
загальнолюдських 
духовних  цінностей  та 
орієнтирів. Серед них - 
доброта, 

любов 

до 

ближніх,  повага  до 

навколишніх. 

  Сьогодні  стає  очевидним,  що  будь-які  порушення  або 
відсутність  культури  поведінки,  її  моральних  норм, 
негативно відбиваються на моральному та емоційному стані 
суспільства, його фізичному та психічному здоров`ї. 

        В  той  час,  коли  людство  у  технічному  розвитку 
прямувало  уперед  семимильними  кроками,  усе  більше 
зростав  розрив  між  розвитком  зовнішнім,  тобто  науково-
технічним прогресом, та внутрішнім, моральним, розвитком 
людини.   Ми  володіємо  незнаними  до  цього  часу 
можливостями 

побачити 

трансляцію 

подій, 

які 

відбуваються  у  цей  час  на  іншому  кінці  світу.  Ми  можемо 
бути свідком того, як працює людина в відкритому космосі 
чи на орбітальній станції. Але ж усе це відбувається у світі, 
який  далекий  від  досконалості.  Якщо  ми  бажаємо  його 
покращити,  то  маємо  запитати  себе,  яким  ми  бажаємо 
бачити наш світ зараз і яким він має бути?   Люди збудували 
великі  міста,  розвинули  технології,  однак  існує  багато 
проблем 

суспільного 

характеру. 

Навіть 

найбільш 

благополучні  та  розвинуті  країни  світу  стикаються  із 

5 

величезними  проблемами  суспільства.   Сьогодні  в  Україні 
зростає  роль  морального  виховання  підростаючого 
покоління.  У  Законі  України  «Про  освіту»  метою  освіти 
визначено  всебічний  розвиток  людини  як  особистості  та 
найвищої  цінності  суспільства,  розвиток  її  талантів, 
розумових  і  фізичних  здібностей,  виховання  високих 
моральних  якостей,  формування  громадян,  здатних  до 
свідомого  суспільного  вибору,  збагачення  на  цій  основі 
інтелектуального, 

творчого, 

культурного 

потенціалу 

народу.    Численні  дослідження  дають  змогу  зробити 
висновок,  що  виховання  моральних  основ  культури 
поведінки школярів передбачає засвоєння моральних норм і 
правил,  розвиток  моральних  почуттів,  реалізацію  в 
естетичній формі  моральних  норм  у  повсякденному  житті. 
Виключного  значення  при  формуванні  морального 
феномену  має  розгляд  його  через  призму  ціннісного 
ставлення до людини. 

     Опора  на  особистісний  підхід 
створює  умови,  за  яких  кожен 
виконавець  у  самому  собі  та  в 
інших  бачить  особистість,  поважає 
особисту  гідність,  гідність  інших. 
Особистісний  підхід  в  моральному 
вихованні 

реалізується 

найефектівніше  за  умов  побудови 

виховного  процесу  на  основі  суб`єкт  -  суб`єктних  взаємин 
педагога  і  вихованців,  якщо  діалог  стає  визначальною 
умовою  та  засобом  спілкування,  взаємної  довіри  і  поваги 
одне до одного. 

6 

Такий  підхід  є  вирішальним  у  морально-етичному 
вихованні  молодших  школярів,  оскільки  для  дітей  цієї 
вікової групи характерні особлива чутливість до морально - 
етичних  впливів,  загострений  інтерес  до  норм  культури 

поведінки та взаємин, спілкування, мовного етикету. 

Виховання  моральних  цінностей  у  дітей  молодшого 
шкільного  віку  передбачає  органічне  поєднання  найбільш 
відповідних  вимогам  початкової  школи  методів,  форм  і 
засобів  морального  виховання.  Тільки  в  їхній  органічній 
єдності  можна  виховати  людину  з  високими  моральними 
переконаннями,  що  досить  чітко  простежується  у  досвіді 
В.О.Сухомлинського.  Він  прагнув  того,  щоб  уже  в 
молодших школярів за допомогою слова вчителя, прикладу 
в  дитячій  душі  утверджувалися  моральні  цінності,  які 
існували 

протягом 

тисячолітньої 

історії 

народу. 

Розкриваючи  суть  моральних  цінностей  на  конкретних 
прикладах  у  своїх  творах  для  дітей,  педагог  розвивав  і 
збагачував духовне життя дитини. 

7 

РОЗДІЛ І. ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНО-ЕТИЧНИХ 

ЦІННОСТЕЙ ЯК ЗАПОРУКА ДУХОВНОГО 

РОЗВИТКУ ДИТИНИ 

Сучасний  зміст  виховання  в  Україні  –  це 

науково 

обґрунтована 

система 

загальнокультурних 

і 

національних 

цінностей 

та 

відповідна 

сукупність 

соціально  значущих  якостей 

особистості,  що  характеризують 

її  ставлення  до  суспільства  і 

держави,  інших  людей,  природи, 

мистецтва, самої себе. 

Система  цінностей  і  якостей 

особистості 

розвивається  і  виявляється  через  її 

власне ставлення. 

  Ціннісне  ставлення  особистості  до  суспільства  і  держави 
виявляється  у  патріотизмі,  національній  самосвідомості, 
правосвідомості, політичній культурі та культурі.  

  Ціннісне  ставлення  до  людей  виявляється  у  моральній 
активності 

особистості, 

прояві 

чуйності, 

чесності, 

правдивості,  працелюбності,  справедливості,  гідності, 
милосердя,  совісті,  терпимості  до  іншого,  миролюбності, 
доброзичливості, 

готовності 

допомогти 

іншим, 

обов’язковості, добросовісності, ввічливості, делікатності.  

  Ціннісне  ставлення  до  природи  формується  у  процесі 
екологічного  виховання  і  виявляється  у  таких  ознаках: 
усвідомленні 

функцій 

природи 

в  житті 

людини, 

8 

самоцінності  природи;  почутті  особистої  причетності  до 
збереження  природних  багатств,  відповідальності  за  них; 
здатності особистості гармонійно співіснувати з природою. 

 Ціннісне  ставлення  до  мистецтва  формується  у  процесі 
естетичного виховання і виявляється у відповідній ерудиції, 
широкому  спектрі  естетичних  почуттів,  діях  і  вчинках, 
пов’язаних  з  мистецтвом.  Особистість,  якій  властиве  це 
ставлення,  володіє  системою  елементарних  мистецьких 
знань.  

  Ціннісне ставлення до праці є важливою складовою змісту 
виховання  особистості.  Воно  передбачає  усвідомлення 
дітьми та учнівською молоддю соціальної значущості праці, 
розвинену  потребу  в  трудовій  активності,  ініціативність, 
схильність  до  підприємництва;  розуміння  економічних 
законів  і  проблем  суспільства  та  засобів  їх  розв’язання, 
готовність до творчої діяльності.  

  Ціннісне  ставлення  до  себе  передбачає  сформованість  у 
зростаючої  особистості  вміння  цінувати  себе  як  носія 
фізичних,  духовно  -  душевних  та  соціальних  сил.  Воно  є 
важливою умовою формування у дітей та учнівської молоді 
активної життєвої позиції.  

  Ціннісне  ставлення  до  свого  фізичного  «Я»  -  це  вміння 
особистості  оцінювати  свою  зовнішність,  тіло  будову, 
поставу, 

розвиток 

рухових 

здібностей, 

фізичну 

витривалість, 

високу 

працездатність, 

функціональну 

спроможність, здатність відновлювати силу після фізичного 
навантаження, вольові риси.  

9 

 Ціннісне  ставлення  до  свого  психічного  «Я»  передбачає 
вихованість у дітей та учнівської молоді культури пізнання 
власного  внутрішнього  світу  –  думок,  переживань,  станів, 
намірів,  прагнень,  цілей,  життєвих  перспектив,  ідеалів, 
цінностей, ставлень.  

  Ціннісне  ставлення  до  свого  соціального  «Я»  виявляється 
у таких ознаках: здатності орієнтуватися та пристосуватися 
до  нових  умов  життя,  конструктивно  на  них  впливати; 
визначенні  свого  статусу  в  соціальній  групі,  налагодженні 
спільної  праці  з  дорослими  та  однолітками;  вмінні 
запобігати  конфліктам,  справедливому  і  шляхетному 
ставленні до інших людей. 

  Моральне  виховання  -  виховна  діяльність  школи,  сім'ї  з 
формування  в  учнів  моральної  свідомості,  розвитку 
морального почуття, навичок, умінь, відповідної поведінки.  

  Морально-етичне  виховання  розпочинається  в  сім'ї, 
продовжуючись  у  процесі  соціалізації  особистості.  Його 
основу складають загальнолюдські  та національні  цінності, 
моральні  норми,  які  є  регуляторами  взаємовідносин  у 
суспільстві. Серед таких норм - гуманізм і демократизм, що 
відображаються 

в 

ідеалі 

вільної 

людини 

з 

високорозвиненим  почуттям  власної  гідності,  поваги  до 
гідності  іншої  людини.  Моральне  виховання  передбачає 
формування  в  дітей  почуття  любові  до  батьків,  вітчизни, 
правдивості, 

справедливості, 

чесності, 

скромності, 

милосердя,  готовності  захищати  слабших,  шляхетного 
ставлення до жінки, благородства, інших чеснот. 

10 

  Моральне-етичне  виховання  характеризують  поняття: 
мораль,  моральний  ідеал,  моральний  кодекс,  моральні 
норми, моральні переконання, почуття та якості. 

Мораль  -  система  ідей,  принципів,  законів,  норм  і  правил 
поведінки  та  діяльності,  які  регулюють  гуманні  стосунки 
між людьми.  

  Мораль виконує пізнавальну, оціночну, виховну функції, а 
її  складовими  є  моральна  свідомість,  моральна  діяльність, 
моральні  відносини.  Норми  і  принципи  моралі,  моральні 
ідеали  та  почуття  становлять  систему  моралі,  яка  складає 
основу, життєву позицію особистості. 

  Моральний  ідеал-образ,  що  втілює  в  собі  найвищі 
моральні якості, є взірцем, до якого слід прагнути. 

  Це  той  взірець  моральної  досконалості,  який  спонукає 
особистість  до  саморозвитку  і  на  який  зорієнтований 
виховний процес. 

  Моральна  норма  -  вимога,  яка  визначає  обов'язки  людини 
щодо  навколишнього  світу,  конкретні  зразки,  які 
орієнтують поведінку особистості, дають змогу оцінювати й 
контролювати її. 

  Возведена  в  систему  сукупність  моральних  норм  утворює 
моральний кодекс. 

  Якщо мораль є суб'єктивним уявленням людини про добро 
та  зло,  то  практична  її  діяльність  щодо  творення  добра, 
спонукана  внутрішніми  мотивами  («голосом  совісті») 
постає як моральність. 

11 

  Моральність  -  втілення  у  практичній  діяльності  людей 
моральних переконань, моральних ідеалів, норм, почуттів та 
принципів. Моральні переконання - стійкі, свідомі моральні 
уявлення людини (норми, принципи, ідеали), відповідно до 
яких  вона  вважає  за  потрібне  діяти  так  і  не  інакше. 
Моральні  почуття  -  стійкі  переживання  у  свідомості 
людини,  які  є  основою  її  вольових  реакцій  в  різних 
ситуаціях,  її  суб'єктивне  ставлення  до  себе,  інших  людей, 
окремих  явищ  суспільного  життя,  суспільства  загалом. 
Моральні якості -типові риси поведінки особистості. 

  Основу  морального  виховання  становить  етика  (від  грец. 
ethika  -  звичка,  звичай)  -  філософська  наука  про  мораль,  її 
природу,  структуру  та  особливості  походження  й  розвитку 
моральних  норм  і  взаємовідносин  між  людьми.  Вона 
досліджує  моральні  категорії,  в  яких  втілені  моральні 
принципи,  норми,  оцінки,  правила  поведінки.  Сукупність 
етичних проблем охоплюють питання про те, як має чинити 
людина (нормативна етика), а також теоретичні питання про 
походження і сутність моралі. 

  Дисциплінованість,  організованість  -  суттєві  ознаки 
моральної  вихованості  та  культури  людини.  Основою 
дисципліни  є  поєднання  методів  переконання  з  метою 
формування свідомості і розумної вимогливості.  

Це суттєва передумова для опанування вміннями і звичками 
моральної поведінки. 

  Основні  якості  моральності  формуються  в  ранньому 
дитинстві 

на 

основі 

так 

званого 

«соціального 

успадкування».  Вирішальною  у  цьому  є  роль  батьків:  їх 
поведінка,  цілеспрямований  вплив  на  особистість  дитини. 

12 

Особливо  важливо  задіяти  в  моральному  вихованні 
можливості усіх соціальних інституцій: 

-  сім'ї,  цілеспрямований  вплив  її  на формування  моральних 
цінностей дитини; 

- педагогічну діяльність дошкільних виховних закладів; 

-  освітньо-виховну  діяльність  загальноосвітніх  навчально-
виховних закладів (шкіл, ліцеїв, гімназій); 

-  діяльність  професійних  навчально-виховних  закладів 
(професійно-технічних 

училищ, 

вищих 

навчальних 

закладів); 

- засобів масової інформації (радіо, телебачення, кіно, газет 
та ін.); 

- 

діяльність  мистецьких  закладів  (театрів,  музеїв, 

консерваторій, клубів, будинків культури тощо); 

- 

соціально-виробничу 

діяльність 

громадян 

на 

підприємствах, в організаціях. 

  У  морально-етичному  вихованні,  як  і  будь-якому  іншому, 
вихованні  не  можна  абсолютизувати  або  недооцінювати 
жодного  із  засобів.  Тільки  оптимальне  їх  поєднання  з 
урахуванням 

індивідуальних 

особливостей 

учнів 

забезпечить  очікуваний  результат.  Головне  -  забезпечити 
цілеспрямованість,  єдність  й  узгодженість  дій  усіх 
соціальних інституцій, які мають вплив на особистість. 

  Дотримання 

моральних  норм  співжиття  потребує 

самоорганізації,  самодисциплінованості  особистості.  У  її 
формуванні  велике  значення  має  навчально-виховний 
процес  у  школі.  Шкільна  дисципліна  -  це  дотримання 

13 

учнями  правил  поведінки  в  школі  та  за  її  межами,  чітке  й 
організоване  виконання  ними  своїх  обов'язків,  дотримання 
традицій тощо. 

  Свідома дисципліна виявляється в суворому, неухильному 
виконанні  суспільних  принципів  і  норм  поведінки, 
ґрунтується на почутті обов'язку та відповідальності. 

Обов'язок  -  усвідомлення  особистістю  громадських  і 
моральних вимог. 

Відповідальність  -  якість  особистості,  що  характеризується 
прагненням  і  вмінням  оцінювати  свою  поведінку  з  точки 
зору  користі  або  шкоди  для  суспільства,  порівнювати  свої 
вчинки з суспільними нормами, законами.  

  У  вихованні  свідомої  дисципліни,  почуття  обов'язку  і 
відповідальності  важливою  є  спільна  робота  вчителів  і 
вихователів,  спрямована  на  засвоєння  учнями  правил 
поведінки в школі, їх прав та обов'язків, формування в них 
потреби постійно дотримуватися їх, створення оптимальних 
умов  для  свідомої  діяльності,  а  головне  -  постійний 
тактовний  контроль  за  поведінкою  учнів,  чіткі  та 
безкомпромісні вимоги. 

  Вимогливість 

і 

суворість 

учителя 

мають 

бути 

доброзичливі. Він повинен розуміти, що учень може робити 
помилки через брак життєвого досвіду або з інших причин. 
Тому  педагог  має  вміти  прощати  помилки,  допомагати 
дітям  знаходити  оптимальні  рішення  у  складних  життєвих 
ситуаціях. 

  Для досягнення цілеспрямованого педагогічного впливу на 
учнів  педагог  має  володіти  методами  організації  їх 

14 

діяльності.  Вони  дають  змогу  спиратися  на  безпосередню 
участь  дитини  у  повсякденній  діяльності,  її  стосунки  з 
оточенням,  емоційну  сферу  спілкування.  Втілюючись  у 
будь-якому  виді  діяльності,  такі  методи  є  джерелом 
морального  досвіду,  формування  моральних  мотивів 
поведінки у дітей. 

  До  цієї  групи  методів  належать:  педагогічна  вимога, 
громадська  думка,  вправи  і  привчання,  прогнозування, 
створення виховних ситуацій. 

  Педагогічна  вимога  -  педагогічний  вплив  на  свідомість 
учнів  з  метою  спонукати  їх  до  позитивної  діяльності  або 
гальмування негативних дій і вчинків.  

  На думку А. Макаренка, без щирої, переконливої, гарячої і 
рішучої  вимоги  не  можна  починати  виховання  колективу. 
Вимога  впливає  не  тільки  на  свідомість,  а  й  активізує 
вольові якості, перебудовує мотиваційну і почуттєву сфери 
діяльності  в  потрібному  напрямі,  сприяє  виробленню 
позитивних навичок і звичок поведінки. 

  З дорослішанням учнів  відповідно мають зростати вимоги 
до  них.  Ігнорування  цього  не  сприяє  становленню 
особистості.  Водночас  вимога  має  бути  справедливою.  За 
такої  умови  учень  без  спротиву  сприйматиме  її  та 
зацікавлено 

виконуватиме. 

Завищена, 

дріб'язкова, 

формальна або суб'єктивістська, яка є наслідком особистих 
примх педагога, вимога втрачає мобілізуючу роль, виховне 
значення,  сприймається  як  несправедливість,  результат 
упередженого  ставлення.  Ефективність  вимоги  залежить  і 
від того, наскільки систематичною і послідовною вона є. За 
чітких 

умов 

формулювання 

вихованці 

постійно 

15 

намагатимуться  дотримуватися  її,  навіть  якщо  ніхто  не 
нагадуватиме 

їм 

про 

це. 

Непослідовність, 

різноспрямованість вимог лише дезорієнтовуватиме їх. 

  Громадська  думка  є  також  методом  виховного  впливу  і 
результатом  виховання.  Особиста  думка  є  складовою 
громадської.  Тому  основним  завданням  при  використанні 
цього  методу  є  формування  думки  особистості:  системи 
поглядів,  оцінних  суджень,  уміння  висловлюватись,  вести 
полеміку,  критикувати  і  сприймати  критику,  прислухатись 
до  думки  інших,  зіставляти,  аналізувати  їх,  захищати  свою 
думку  і  на  цій  основі  втілювати  її  в  загальну,  відповідно 
вирізняючись 

на 

фоні 

загального 

судження 

як 

індивідуальність.  За  цієї  умови  громадська  думка  виконує 
формуючу, виховну функцію. 

  Громадська  думка  є  опорою  у  намаганні  педагогічного 
колективу  утверджувати  норми  моралі,  сприяє  активізації 
дій  учнівського  колективу,  допомагає  усвідомити  учням 
значення певного виду діяльності, підвищує її ефективність, 
робить набутком усього колективу кращі зразки поведінки. 
Вона  має  бути  колективною  вимогою,  формуватися 
заздалегідь,  не  чекаючи  прояву  негативного  явища,  бути 
спрямованою  на  тих,  хто  з  нею  рахується.  Її  обережно 
використовують щодо учнів з підвищеною емоційністю (не 
критикувати, а показувати вихід із складного становища). 

  Ефективність 

використання  громадської  думки  як 

виховного  методу  залежить  від  макросфери  (соціальної 
дійсності,  засобів  масової  інформації)  та  мікросфери 
(колективу,  групи,  окремої  особистості),  а  також 
особливостей 

діяльності 

колективу, 

індивідуально-

16 

психологічних  характеристик  учнів,  які  складають  цей 
колектив. 

  Існують  різні  способи  формування  громадської  думки. 
Найпоширенішим  є  забезпечення  єдиних  педагогічних 
вимог  до  учнів.  Доцільно  стимулювати  учнів  у  культурі 
формулювання своєї думки (дипломатичність, коректність), 
критично,  самостійно  оцінювати  думки  та  явища, 
аргументовано обстоювати власну позицію тощо. 

  Вправляння  -  виконання  учнем  певних  дій  з  метою 
вироблення  і  закріплення  необхідних  навичок  та 
позитивних форм поведінки.  

  У  школі  учень  щоденно  вправляється  у  виконанні 
розпорядку  дня  і  вимог  шкільного  режиму,  навчальній  і 
трудовій  діяльності.  Якщо  у  кожній  сфері  життєдіяльності 
він  відчуватиме  чіткі  вимоги  щодо  виконання  своїх 
обов'язків, це створить умови  для щоденного вправляння в 
позитивній  поведінці,  вироблятиме  відповідні  навички  і 
звички. 

  На  практиці  неможливо  заздалегідь  змоделювати  виховні 
ситуації  на  всі  випадки  життя.  Але  слід  подбати  про 
достатню  кількість  доступних  вправ  для  формування 
потрібних навичок і вмінь поведінки. 

  У педагогічній практиці не завжди є можливість і потреба 
очікувати,  поки  учень  сам  почне  свідомо  виконувати 
вимоги,  яких  він  повинен  дотримуватись  з  першого  дня 
перебування  у  школі.  Поки  він  усвідомить  доцільність, 
справедливість  і  необхідність  вимог,  почне  дотримуватися 
їх,  його  слід  тактовно  і  неухильно  привчати  належно 

17 

поводитися  в  конкретних  життєвих  ситуаціях.  На  перший 
план у таких ситуаціях виходить метод привчання. 

  Привчання  -  організація  планомірного  і  регулярного 
виконання  дітьми  певних  дій  з  метою  перетворення  їх  на 
звичні форми суспільної поведінки.  

  Методи вправ і привчання взаємозв'язані, адже спрямовані 
на засвоєння школярами соціального досвіду, формування у 
них  системи  вмінь  і  навичок.  Практика  свідчить,  що 
особистість  швидко  засвоює  норми  і  правила  поведінки  у 
суспільстві,  але  в  конкретній  діяльності  діти  відчувають 
значні  труднощі  через  брак  умінь  і  навичок.  Тому  у 
вихованні  потрібна  система  доцільних  вправ,  спрямованих 
на  створення  виховних  ситуацій,  які  мають  конкретний 
життєвий  сенс.  Наприклад,  не  можна  виховати  в  дитини 
почуття  сміливості  лише  через  заучування  поняття 
«сміливість».  Потрібна  система  вправ,  спрямованих  на 
подолання  внутрішніх  бар'єрів  страху  в  конкретних 
ситуаціях. 

  Вправляння учня в позитивних діях і вчинках відбувається 
і  завдяки  використанню  доручень  учням,  виконання  яких, 
потребуючи  відповідних  дій,  вчинків,  формуватиме  в  них 
відповідні навички і звички. 

  Застосування 

цього  методу  передбачає  врахування 

індивідуальних особливостей учнів. Добираючи доручення, 
дбають, щоб його виконання сприяло розвитку у вихованців 
потрібних  якостей.  Наприклад,  неорганізованим  дітям 
доручають  організувати  справу,  яка  потребує  ініціативи, 
зібраності. 

Одержавши 

доручення, 

учень 

повинен 

усвідомити його важливість для колективу і  для себе, його 

18 

самоорганізації та самоактивізації. Але доручення має бути 
адекватним  його  можливостям.  Надто  спрощене  завдання 
викликає надмірну  впевненість, непосильне  - підриває  віру 
у  власні  сили  і  можливості.  З  часом  доручення 
ускладнюють  за  змістом  і  методикою  його  виконання. 
Педагог  не  тільки  доручає  учневі  певне  завдання,  а  й 
допомагає йому їх виконувати, доводити справу до кінця. 

  За  тривалістю  доручення  поділяють  на  постійні  та 
епізодичні.  Постійні  доручення  доцільно  давати  учням,  які 
мають необхідний досвід у їх виконанні, розвинене почуття 
відповідальності. 

  Ефективність  доручення  як  методу  виховання  значною 
мірою  залежить  від  організації  контролю  за  його 
виконанням.  Недостатній  контроль  сприяє  формуванню 
безвідповідальності. Контроль може бути індивідуальним з 
боку педагога або фігурувати у формі  звіту учня на зборах 
колективу,  засіданні  його  активу.  Важливо,  щоб  якість 
виконання  доручення,  старання  учня  при  цьому  були 
адекватно оцінені. 

  Прогнозування 

- 

передбачення  ситуацій  (обставин, 

процесів,  явищ,  подій),  які  раніше  не  мали  місця,  але 
можливі в перспективі.  

  Прогнозування  здійснюють  в  усіх  сферах  діяльності 
(сімейно-побутовій,  науковій,  економічній  тощо).  Воно 
виражається  в  проектуванні,  моделюванні,  плануванні, 
висуненні  гіпотез,  різноманітних  передбачень,  сприяє 
досягненню  певної  мети,  результат  якої  залежить  від 
мудрості та досвіду прогнозиста. 

19 

  Під  час  прогнозування  важливо  враховувати  інтереси, 
потреби,  нахили  кожної  особистості.  Якщо  життя  дітей 
насичене цікавими справами, всі вони згідно з їх інтересами 
визначають  улюблені.  Поступово  дитина  сама  навчиться 
передбачати  індивідуальні  перспективи.  Прагнення  до 
досягнення  перспектив  наповнює  життя  дітей  доцільним 
змістом,  формує  в  них  внутрішню  потребу  дотримуватись 
правил суспільної поведінки. 

  Створення виховуючих ситуацій 

Виховуючі  ситуації  -  спеціально  організовані  педагогічні 
умови  для  формування  в  учнів  мотивів  позитивної 
поведінки чи подолання недоліків.  

  Ситуація  стає  виховуючою  тоді,  коли  набуває  виховного 
спрямування.  Чим  привабливіша,  складніша,  проблемніша 
вона для учня, тим більше зусиль він затратить на її аналіз, 
тим  кращим  буде  результат.  Виховуючі  ситуації  сприяють 
формуванню  в  учнів  здатності  уявляти  себе  на  місці  іншої 
людини, приймати найбільш доцільні рішення, узгоджувати 
з ними власні дії. 

  Вияв  доброти,  уважності  і  піклування.  Їх  використання 
особливо  важливе  в  індивідуальній  виховній  роботі. 
Доброта, увага і піклування, допомога дорослих, товаришів 
породжує  у  дитини  почуття  вдячності,  створює  атмосферу 
взаємної  поваги  і  довіри.  Нерідко  в  деяких  учнів  бувають 
складні взаємини з батьками, вони не відчувають родинного 
тепла,  піклування  про  себе.  Якщо  педагог  зуміє  роз'яснити 
таким  батькам  і  вони  змінять  ставлення  до  дітей,  це 
позитивно  позначиться  на  їх  самопочутті,  а  також  на 
поведінці в усіх сферах життєдіяльності. 

20 

  Вияв  уміння.  Кожна  дитина,  маючи  певні  нахили, 
уподобання, 

інколи 

звертається 

до 

вчителя 

за 

консультацією  з  питань,  що  її  найбільш  цікавлять,  чи 
просто  шукає  цікавого  співрозмовника.  І  якщо  педагог 
виявить  свою  компетентність,  умілість  у  галузі,  до  якої 
небайдужий  школяр,  це  викличе  у  нього  захоплення, 
підвищить авторитет педагога. 

  Активізація  прихованих  почуттів.  Кожна  дитина,  будучи 
небайдужою до свого становища в колективі, ставлення до 
себе  дорослих  і  ровесників,  переживає  це  по-своєму, 
нерідко  приховуючи  свої  думки  і  почуття.  Спостереження 
за  поведінкою  учнів,  спілкування  з  ними,  їх  батьками 
допомагають  з'ясувати,  що  особливо  важливе  для  них. 
Знаючи  про  це,  педагог  повинен  подбати  про  створення 
такої  ситуації,  яка  б  активізувала  ці  думки  і  почуття, 
зробила  їх  провідними,  сприяла  формуванню  позитивних 
рис, достойної поведінки особистості. 

  Зміцнення впевненості у своїх силах. Майже кожна дитина 
часто  виявляє  невпевненість  у  своїх  силах,  заздалегідь 
будучи  певною,  що  у  неї  нічого  не  вийде.  Вони  часто 
байдужі 

до 

зауважень 

учителів, 

почуваються 

неповноцінними,  стають  пасивними.  Це  ставить  перед 
педагогом  завдання  мобілізувати  здібності  учня,  зміцнити 
його  впевненість  у  власних  силах.  Для  цього  створюють 
педагогічну  ситуацію,  в  якій  він  міг  би  виявити  себе, 
переконатись  у  своїх  здібностях,  продемонструвати 
товаришам  свої  успіхи.  Упевнившись  у  собі,  відчувши 
інтерес  до  себе  і  повагу  товаришів,  учень  поступово 

21 

починає  виявляти  почуття  гідності,  у  нього  з'являється 
бажання інакше поводитись, стати іншим. 

  Залучення  учня  до  цікавої  діяльності.  Така  діяльність 
повинна захопити учня, нейтралізувати схильність чи потяг 
до  недостойних  вчинків,  збудити  прагнення  до  корисних 
справ.  Важливо,  щоб  природне  прагнення  дітей  до 
діяльності,  бажання  виявити  себе,  дати  вихід  своїй  енергії 
мали  позитивне  спрямування.  Тому  в  школі  повинні 
працювати  різні  гуртки  (предметні,  спортивні,  художні, 
технічні). 

  Паралельна  педагогічна  дія.  Вона  передбачає  непрямий 
вплив  на  вихованця  через  колектив,  у  процесі  якого 
негативні риси характеру чи поведінки долають не завдяки 
безпосередньому звертанню до учня, а організацією впливу 
на  нього  колективу.  З  цією  метою  педагог  висловлює 
претензії 

до 

колективу, 

вимагаючи 

від 

нього 

відповідальності  за  поведінку  кожного  з  його  учасників. 
Колектив  відповідно  оцінює  поведінку  того,  хто 
скомпрометував  себе,  і  він  змушений  відповідно 
скоригувати свою поведінку. 

  Осуд.  Учнівський  колектив  далеко  неоднорідний  за  своїм 
складом. У ньому бувають діти зі складними характерами і 
неадекватною  поведінкою.  Педагог  повинен  добре  знати 
таких  дітей,  причини  і  мотиви  їх  вчинків  і  відповідно 
реагувати  на  них.  Дієвим  у  такому  разі  буває  осуд  дій  і 
вчинків,  поглядів  і  переконань  на  зборах  учнів  або  віч-на-
віч.  Пережиті  при  цьому  почуття  змушують  учнів  у 
майбутньому  стримувати  себе  і  не  допускати  подібного, 
зобов'язують  поводитися  відповідально.  Як  і  в  інших 

22 

ситуаціях,  тут  теж  особливо  важливими  є  такт  і  почуття 
міри,  щоб  не  спровокувати  відчуженості,  самозамкнутості, 
обізленості молодої людини. 

  Удавана  байдужість.  Сутність  її  полягає  в  тому,  що 
педагог  завдяки  своїй  витримці  вдає,  що  не  помітив 
недостойного  вчинку  і  продовжує  свої  дії,  наче  нічого  не 
сталося.  Учень,  здивувавшись,  що  на  його  вчинок  не 
зреаговано,  почуває  незручність  і  недоречність  своєї 
поведінки. 

  Вибух.  Використовують  цей  прийом  для  перевиховання 
учнів,  на  підставі  глибокого  знання  їх  індивідуальних 
особливостей,  володіння  належною  педагогічною  технікою 
його  застосування.  Мета  його  полягає  у  несподіваному 
створенні  таких  педагогічних  обставин,  за  яких  швидко  і 
докорінно  перебудовується  особистість.  Він  постав  як 
миттєве  руйнування  негативних  якостей,  негативного 
стереотипу  поведінки  дитини  у  процесі  бурхливих 
емоційних 

переживань. 

Цей 

педагогічний 

прийом 

запровадив  А.  Макаренко,  який  зазначав:  «Під  вибухом  я 
зовсім  не  розумію  такого  положення,  щоб  під  людину 
підкласти  динаміт,  підпалити  і  самому  тікати;  не  чекаючи, 
поки людина злетить у повітря. Я маю на увазі раптову дію, 
яка перевертає всі бажання людини, всі її прагнення». 

  Такі  психологічні  зміни  можуть  відбутися  тільки  за 
педагогічних  обставин,  здатних  викликати  в  учня  сильні 
почуття.  Для  цього  педагогу  необхідно  добре  знати 
вихованця,  щоб  вплинути  на  головне  почуття  (радість, 
смуток, сором, гнів тощо), під впливом якого він по-новому 

23 

оцінюватиме  себе,  усвідомить  необхідність  поводитись 
інакше. 

Сучасні  технології  виховання  реалізують  основні  функції 
комплексного підходу шляхом: 

1. Впливу на свідомість, почуття і поведінку вихованців. 

2.  Органічного  поєднання  виховання  (зовнішнього 
педагогічного впливу) і самовиховання особистості. 

3. Єдності  та  координації  виховних  зусиль  усіх  соціальних 
інститутів  і  об'єднань,  які  займаються  вихованням:  сім'ї, 
школи,  колективів  і  груп,  засобів  масової  інформації, 
літератури, мистецтва, органів правопорядку та ін. 

4.  Використання  системи  конкретних  виховних  справ,  які 
одночасно 

вирішують 

завдання 

інтелектуального, 

фізичного,  патріотичного,  морального,  естетичного  й 
екологічного виховання в єдиному виховному процесі. 

5.  Системного  підходу  до  процесу  виховання  - 
послідовності  і  супідрядності  всіх  компонентів  виховання, 
їх взаємозв'язків і взаємовпливу. 

6.  Урахування  зовнішніх  і  внутрішніх  факторів,  які 
сприяють 

чи 

перешкоджають 

одержанню 

найоптимальніших результатів виховної роботи.  

1.1.

Поняття  про  мораль,  загальнолюдські  та  історичні 

аспекти моралі 

Моральні 

переконання 

тісно 

пов'язані  з  освітою,  але  певною 
мірою  вони  й  незалежні  від 
освіченості, 

від 

практичної 

24 

готовності  людини  до  створення  матеріальних  цінностей. 
Людина  може  мати  знання,  вміти  працювати,  але  в 
моральному  відношенні  не  бути  підготовленою  до  життя. 
Моральне виховання - це не тільки формування світогляду й 
переконань у процесі оволодіння знаннями і діяльності, а й 
особлива,  специфічна  виховна  робота,  яка  має  свої 
закономірності,  потребує  часу  і  певних  форм  та  методів 
впливу на свідомість, характер, поведінку людини, 

Чим  ширше  коло  теоретичних  знань,  якими  оволодіває 
молоде  покоління,  чим  загальнішого  характеру  набуває 
високий  рівень  його  освіченості,  тим  гострішою,  оче-
виднішою стає необхідність у специфічній виховній роботі. 
Розкриття  виховної  суті  знань,  перетворення  знань  у 
переконання великою мірою залежать від того, яка в школі 
ведеться  виховна  робота,  не  пов'язана  безпосередньо  з 
процесом  навчання,  які  ідейні  переконання  формуються  у 
вихованців  в  їхній  життєвій  практиці,  який  моральний 
характер  має  їхня  суспільна  поведінка,  тобто  якою  мірою 
підготовлено моральний грунт. 

У  змісті  теоретичних  знань,  що  вивчаються  в  школі,  є 
великі  можливості  для  формування  важливих  рис  
морального  обличчя  людини:  чесності,  правдивості, 
принциповості,  духовної  мужності,  безстрашності  й 
стійкості  в  боротьбі  з  труднощами  та  перешкодами.  Але 
тільки  засвоєнням  знань  цих  моральних  рис  не  виховаєш, 
їдеї 

чесності, 

правдивості, 

духовної 

мужності, 

безстрашності,  що  проймають  теоретичний  матеріал, 
доходять до серця підлітка, юнака, дівчини тільки тоді. кoли 

25 

й  для  їхньої  життєвої  практики  характерні  принциповість, 
мужність, безстрашність.  

Учитель  повинен  бути  не  тільки  наставником,  а  й  другом 
учнів,  разом  з  ними  переборювати  труднощі,  переживати, 
радіти  і  засмучуватися.  Педагогічний  колектив  на  чолі  з 
В.О.  Сухомлинським  намагався  організувати  життя 
учнівського  колективу  так,  щоб  вихованці  не  розглядали 
моральну  поведінку  як  своєрідну  вправу,  як  навмисно 
організовані  вчинки,  потрібні  вихователеві  для  здійснення 
його задуму.  

Молоді  серця  не  терплять  штучності.  Благородні  вчинки 
повинні бути для вихованця потребою, випливати із самого 
духу відносин у колективі. Найкращий учитель для дитини 
той,  хто,  духовно  спілкуючись  із  нею,  забуває,  що  він 
учитель, і  бачить у своєму  учневі  друга, однодумця. Такий 
учитель знає найпотаємніші куточки серця свого вихованця, 
і  слово  в  його  вустах  стає  могутнім  знаряддям  впливу  на 
молоду людину, що формується. Від чутливості вчителя до 
духовного світу вихованців саме і залежить створення умов, 
що спонукають до моральної поведінки, моральних вчинків. 
Особливо  важлива  ця  якість  педагога  для  виховання 
підлітків. 

Найважливішою 

причиною 

труднощів 

у 

вихованні підлітків є те, що виховна практика постає перед 
ними в оголеному вигляді, а людина в цьому віці за самою 
своєю природою не хоче відчувати, що її виховують. 

Отже, у складному процесі формування всебічно розвиненої 
особистості чільне місце належить моральному вихованню. 

Моральне виховання – виховна діяльність школи і сім’ї, що 
має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, 

26 

почуттів,  навичок  і  звичок  поведінки  на  основі  засвоєння 
ідеалів,  норм  і  принципів  моралі,  участь  у  практичній  
діяльності.  

Моральне  виховання  -    полягає  в  цілеспрямованому 
формуванні  моральної  свідомості,  розвитку  морального 
почуття й формуванні звичок і навичок моральної поведінки 
людини відповідно до певної ідеології 

Результати морального виховання характеризуються такими 
поняттями:  мораль,  моральність,  моральна  свідомість, 
моральні переконання, моральні почуття, моральні звички і 
моральна спрямованість.  

Мораль  -  система  ідей,  принципів,  законів,  норм  і  правил 
поведінки  та  діяльності,  які  регулюють  гуманні  стосунки 
між  людьми  за  будь-якої  ситуації  на  демократичних 
засадах.  

Моральність  –  одна  із  сторін  суспільної  свідомості,  яка  у 
вигляді  уявлень  і  понять  відображає  реальні  відношення  і 
регулює моральний бік діяльності людини.  

Моральні переконання - пережиті та узагальненні моральні 
принципи, норми.  

Моральні  почуття  -  запити,  оцінки,  відношення, 
спрямованість духовного розвитку особистості.  

Моральні  звички  -  корисні  для  суспільства  стійкі  форми 
поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої 
ситуації та умов.  

Моральна  спрямованість  –  стійка  суспільна  позиція 
особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах 

27 

поведінки і виявляється як властивість особистості в різних 
умовах. 

Методологічною засадою морального виховання є етика. 

Етика  -  наука  по  мораль,  її  природу,  структуру  та 
особливості  походження  й  розвитку  моральних  норм  і 
взаємовідносин між людьми в суспільстві.  

Завдання, зміст, шляхи, форми, методи і засоби морального 
виховання 

На  сучасному  етапі  розрізняють  дві  етичні  (моральні) 
системи.  Перша  -  домінує  в  Західній  Європі  та  Америці. 
Згідно з  нею,  заради  досягнень  навіть  “великого  добра”  не 
можна  допускати  “мале  зло”  (скажімо,  допомагати 
товаришеві, передавши йому шпаргалку). Для прихильників 
другої  (вона,  зокрема,  є  панівною)  поєднання  добра  і  зла 
цілком прийнятне.  

Завдання морального виховання: 

1. 

Ознайомлення із правилами і нормами поведінки. 

2. 

Формування почуттів 

3. 

Формування переконань 

4. 

Вироблення умінь і навичок моральної поведінки 

Шляхи морального виховання: 

1. 

Цілеспрямований вплив сімї на формування моральних 

цінностей дитини. 

2. 

 Педагогічна діяльність дошкільних виховних закладів. 

3. 

Освітньо  -  виховна  діяльність  загальноосвітніх 

навчально-виховних закладів (шкіл, ліцеїв) 

28 

4. 

Діяльність професійних навчально-виховних закладів. 

5. 

Засоби масової інформації (радіо, телебачення, газети) 

6. 

Діяльність мистецьких закладів (театри, кіно, музеї) 

7. 

Соціально-виробнича 

діяльність 

громадян 

на 

підприємництва, в організаціях. 

Засоби морального виховання: 

• 

соціальна діяльність батьків; 

• 

побут сімї; 

• 

книги; 

• 

газети, журнали; 

• 

кіно, телевізійні передачі; 

• 

природне середовище; 

• 

національні звичаї, традиції, обряди; 

• 

мова; 

• 

усна народна творчість; 

• 

засоби мистецтва; 

• 

зміст навчальних дисципліни. 

Методи морального виховання: 

• 

репродуктивний 

• 

привчання і вправи 

• 

проблемно-ситуаційні 

• 

інформаційно-освітні 

• 

спілкування 

29 

• 

контролю і оцінки 

• 

переконання 

• 

привчання 

• 

заохочення 

Форми морального виховання: 

1. 

Керівництво 

життям 

і 

діяльністю 

учнівського 

колективу, формування його органів, зборів, чергувань. 

2. 

Інформаційно-масової 

форми: 

лекції, 

дискусії,конференції, вечори 

3. 

Дійово-практичні форми агітбригади, трудові бригади і 

об’єднання 

4. 

Синтетичні  або  клубні  форми:  шкільні  клуби,  КВК, 

«Вогники», шкільні театри 

5. 

Індивідуальні 

форми: 

консультації, 

співбесіди, 

індивідуальні завдання 

Система моральних цінностей 

У  моральному  вихованні  слід  спиратися  на  гуманістичну 
ідею про те, що людині від природи притаманне прагнення 
до  добра,  правди  і  краси.  Виховання  учнів,  на  думку  О. 
Вишневського,  має  забезпечити  формування  в  них  такої 
наведеної вище системи моральних цінностей.  

Абсолютно  вічні  цінності  –  загальнолюдські  цінності,  що 
мають  універсальне  значення  та  необмежену  сферу 
застосування  (доброта,  правда,  любов,  чесність,  гідність, 
краса, мудрість, справедливість та ін.).  

30 

Національні  цінності  –  є  значущими  для  одного  народу, 
проте  їх  не  завжди  поділяють  інші  народи.  Наприклад, 
почуття 

націоналізму 

зрозуміле 

і 

близьке 

лише 

поневоленим  народам  і  чуже  тим,  які  ніколи  не  втрачали 
своєї  незалежності.  До  цієї  групи  цінностей  належать  такі 
поняття,  як  патріотизм,  почуття  національної  гідності, 
історична пам’ять тощо.  

Громадські  цінності  - ґрунтуються на визнанні  на визнанні 
гідності  людей  і  характерні  для  демократичних  суспільств. 
Це,  зокрема,  права  і  свободи  людини,  обов’язки  перед 
іншими людьми,  ідеї  соціальної  гармонії, поваги до закону 
тощо.  

Сімейні  цінності  -  моральні  основи  життя  сім’ї,  стосунки 
поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, 
пам’ять про предків та ін.  

Моральні  стосунки  в  сім’ї  накладають  відбиток  на  все 
життя  людини,  оскільки  їх  вплив  пов’язаний,  по-перше,  із 
сильними  переживаннями,  по-друге,  вони  постій  ніші,  по-
третє,  в  них  закладаються  підвалини  всіх  моральних 
ставлень людини до суспільства, до праці, до інших людей. 

Цінності особистого життя мають значення насамперед для 
самої людини, визнають риси її характеру, поведінку, стиль 
приватного життя та ін.  

Зміст морального виховання: 

1. 

Виховання  громадянина  України,  патріота  своєї 

батьківщини. 

2. 

Виховання любові до праці, поваги до людей праці. 

31 

3. 

Виховання  поваги  до  людей  інших  національностей, 

їхньої культури, історії звичаїв. 

4. 

Гуманне виховання. 

5. 

Виховання бережливого ставлення до природи. 

6. 

Виховання  дисципліни,  почуття  відповідальності  за 

свої дії та дії оточуючих. 

7. 

Громадянське виховання 

Зміст морального виховання учнів зумовлений потребами і 
вимогами  суспільства  до  формування  всебічно  розвиненої 
особистості,  рівень  його  моральності.  З  огляду  на  ці 
чинники,  завдання  морального  виховання  в  школі  – 
формування  національної  свідомості  ц  самосвідомості, 
прагнення  жити  в  гармонії  з  природою,  свідомої 
дисципліни,  обов’язку  та  відповідальності,  поваги  до 
закону, до старших, до жінки.  

Формування  національної  свідомості  та  самосвідомості 
передбачає:  виховання  любові  до  рідної  землі,  до  свого 
народу,  готовності  до  праці  в  ім’я  України,  освоєння 
національних цінностей (мови, території, культури, відчуття 
своєї  причетності  до  розбудови  національної  державності, 
патріотизм,  що  сприяє  утвердженню  національної  гідності, 
залучення  учнів  до  практичних  справ  розбудови 
державності,  формування  почуття  гідності  й  гордості  за 
свою Батьківщину.  

Патріотичні 

почуття 

зміцнює 

героїко-патріотичне 

виховання,  покликане  виробляти  глибоке  розуміння 
громадянського обов’язку, готовність у будь-який час стати 
на  захист  Вітчизні,  оволодівати  військовими  знаннями,  а 

32 

також  вивчити  бойові  традиції  та  героїчні  сторінки  історії 
народу, його Збройних сил.  

Наголошуючи 

на 

важливості 

формування 

почуття 

національного в людині, К. Ушинський писав: “Є лише одна 
загальна  для  всіх  природжена  схильність,  на  яку  завжди 
може  розраховувати  виховання:  це  те,  що  ми  звемо 
народність.  Як  немає  людина  без  самолюбства,  так  немає 
людини  без  любові  до  батьківщини,  і  ця  любов  дає 
вихованню  ключ  до  серця  людини  і  могутню  опору  для 
боротьби з її поганими природними, особистими, сімейними 
і  родовими  нахилами.  Звертаючись  до  народності, 
виховання  завжди  знайде  відповідь  і  допомогу  в  живому  і 
сильному  почутті  людини,  яке  впливає  багато  сильніше  за 
переконання,  сприйняття  тільки  розумом,  або  за  звичку, 
вкорінену страхом покарань. У лиходія, в якого погасли всі 
благородні  людські  почуття,  може  ще  дошукатися  іскра 
любові  до  батьківщини:  поля  батьківщини,  її  мова,  її 
перекази  із  життя  ніколи  не  втрачають  незбагненної  влади 
над серцем людини. Є приклади ненависті до батьківщини, 
але скільки любові буває іноді в цій ненависті!” 

Вихователь  повинен  чітко  бачити  сам  процес  становлення 
національної  свідомості  дитини  та  глибоко  розуміти  зміст 
ключових 

понять 

(“національний”, 

“патріотизм”, 

“націоналізм”, “громадянськість” тощо).  

У  розвитку  національної  свідомості  дитини  (і  зрілою 
людиною)  О.Вишневський  виділяє  щонайменше  три  етапи, 
які  накладають  на  цю  свідомість  помітний  відбиток, 
збагачують її зміст: етнічне самоусвідомлення, національно-

33 

політичне 

самоусвідомлення, 

громадсько-державне  

самоусвідомлення. 

Великі 

можливості 

для 

формування 

національної 

самосвідомості  закладені  в  неписаних  законах  лицарської 
честі,  що  передбачають:  виховання  любові  до  батьків,  до 
рідної  мови,  рівність  у  коханні.  Дружбі,  побратимство, 
готовність  захищати  слабших,  піклуватися  про  молодших, 
зокрема  дітей;  шляхетне  ставлення  до  дівчини,  жінки. 
Бабусі;  непохитну  рівність  ідеям,  принципам  народної 
моралі  та  духовності;  відстоювати  повної  свободи    і 
незалежності  особистості,  народу,  держави;  турботу  про 
розвиток  народних  традицій,  звичаїв,  обрядів,  бережливе 
ставлення  до  рідної  природи,  землі;  прагнення  робити 
пожертви  на  будівництво  храмів,  навчально-виховних  і 
культурних  закладів;  цілеспрямований  розвиток  власних 
фізичних  і  духовних  сил,  волі,  можливостей  свого 
організму,    вміння  завжди  і  всюди  чинити  благородно, 
виявляти інші чесноти.  

Важливим  у  моральному  вихованні  є  святкування  дат 
народного  календаря.  Народний  календар  –  це  система 
історичних  дат,  подій,  спостережень  за  навколишньою 
дійсністю,  народних  свят,  інших  урочистостей,  які 
відзначаються  протягом  року;  це  енциклопедія  знань 
прожиття  людей,  їх  побут,  спосіб  життя,  виховну  мораль, 
природні явища.  

Після  здобуття  Україною  незалежності  в  житті  і  побуті 
народу  входять  нові  знаменні  дати  і  урочистості.  Є  в 
народному календарі дати, пов’язані з релігійними святами. 

34 

Складовою народного календаря – родинний календар, який 
охоплює важливі дати, віхи життя сім’ї, кожного її члена.  

Тематика  виховних  заходів,  які  проводять  нині  в  школах, 
свідчить  про  те,  що  виховання  повертається  до 
національних джерел.  

Той,  хто  вміє  виховати  порядну,  чесну  людину,  здавна 
вважається  найкращим  майстром  на  землі  -  таку  думку 
стверджує народна мудрість.  

В  українській  казці  “Хто  найкращий  майстер  на  землі” 
розповідається, що в одному селі жінки вирішили показати 
свою майстерність. Домовилися, що в неділю всі  прийдуть 
на  сільський  майдані  кожен  принесе  найкраще  з  того,  що 
вона зробила своїми руками.  

У  призначений  день  усі  жінки  прийшли  на  майдан  і 
принесли  безліч  дивовижних  речей.  У  тих,  кому  громада 
доручила назвати найкращих майстринь, очі розбіглися: тут 
були  і  гаптовані  золотом  і  сріблом  шовкові  покривала,  і 
тонкі  мережані  занавіски  з  вив’язаними  на  них  дивними 
птахами, і вишиті рушники, і чудові скатерки, і одяг.  

Але  переможницею  стала  дружина  бідняка  Марія.  Вона  не 
принесла  ні  вишиванок,  ні  мережив  хоч  усе  вміла  чудово 
робити.  Ця  жінка  прийшла  зі  своїм  п’ятирічним  сином 
Петрусем,  який  приніс  жайворонка,  якого  він  вирізав  з 
дерева.  Приклав  Петрусь  жайворонка  до  губів  –  заспівала, 
защебетала пташка, як жива. Всі  завмерли на майдані, всіх 
зачарувала  пісня,  і  раптом  у  блакитному  небі  заспівав 
справжній жайворонок, якого привабив спів на землі.  

35 

“Хто  творить  розумну  і  добру  людину,  -  найкращий 
майстер”, - таке було рішення найстарших.  

У  народній  педагогіці  високо  цінується  правильне 
виховання. Так, у “Казці про бідного чоловіка і його синів” 
розповідається,  як  три  сини  пішли  на  заробітки.  Старший 
син  приніс  додому  золото,  середній  –  гроші,  а  найменший 
здобув знання і став найщасливіший.  

Отже, вплив виховного чинника на формування особистості 
настільки  великий,  що  врешті-решт  визначає  навіть  долю 
людини.  Усе  це  говорить  про  те,  що  народна  педагогіка 
виробила свою унікальну виховну систему.  

У  практичній  роботі  з  морального  виховання  на 
педагогічний  колектив  вбачає  насамперед  формування 
ідейної  серцевини  особистості  –  громадянських  поглядів, 
переконань,  почуттів  поведінки,  вчинків,  єдності  слова  і 
діла.  

Дисципліна  і  дисциплінованість.  Формування  культурної 
поведінки учнів 

Однією  зі  складових  морального  виховання  є  дисципліна. 
Дисципліна  –  це  підпорядкування  членів  суспільства 
певним встановленим правилам поведінки. 

Розрізняють  дисципліну  шкільну,  трудову,  виробничу, 
військову. 

Шкільна  дисципліна  –  дотримання  учнями  правил 
поведінки  в  школі  і  за  її  межами,  чітке  і  організоване 
виконання 

ними 

своїх 

обов’язків, 

підкорення 

громадянському обов’язку. 

36 

Відповідно  визначається  трудова,  виробнича  і  військова 
дисципліни.  Свідома  дисципліна  –  проявлення  в  суворому, 
неухильному  виконанні  суспільних  принципів  і  норм 
поведінки. 

Обов’язок – усвідомлення систем громадських і моральних 
вимог суспільства особистістю, що диктується соціальними 
потребами  і  конкретними  цілями  та  завданнями  певного 
історичного етапу розвитку 

Відповідальність – якість особистості, що характеризується 
прагненням і вмінням оцінити свою поведінку з точки зору 
користі або шкоди для суспільства, порівняти свої вчинки з 
панівними  у  суспільстві  вимогами,  нормами,  законами, 
керуватися інтересами соціального прогресу. 

Функції дисципліни: 

1. 

Це  неодмінна  умова  нормальної  плодотворної  роботи 

школи 

2. 

Це  шляхи  обмеження  нерозумних  дій  і  вчинків 

школярів 

3. 

Готує  людину  до  її  соціальної  діяльності,  яка 

неможлива без дисципліни. 

4. 

Виконує також функцію естетичного виховання. 

Шляхи виховання свідомої дисципліни: 

• 

Ознайомлення  учнів  з  правилами  поведінки  в  школі,  з 

правилами та обов’язками школяра; 

• 

Організація порядку і дисципліни на уроках; 

37 

• 

Чітка  організація  режиму  праці  і  відпочинку  в  поза 

навчальний час; 

• 

Використання  громадянської  думки  колективу  в 

дисципліну ванні учнів; 

• 

Спрямування  органів  учнівського  самоврядування  у 

процес дисциплінування учнів 

• 

Роль традицій в дисципліні учнів 

• 

Використання 

методів 

заохочення 

і 

виховній 

дисциплінарності учнів 

• 

Єдність  вимог  педагогів  і  батьків  у  дисципліні  учнів, 

контроль за їх поведінкою 

• 

Причини  дисциплінарності  учнів  і  шляхи  їх 

попередження 

Характерні риси дисципліни:  

- 

Моральний характер дисципліни 

- 

Висока свідомість, розуміння необхідності дотримання 

дисципліни 

- 

Єдність  волі  і  дії  всіх,  кого  об’єднує  свідома 

дисципліна 

- 

Обов’язковість  для  всіх  (добровільність,  самостійність 

та ініціатива) 

Виховання культурної поведінки учнів 

Поведінка  –  це  дзеркало,  в  якому  відбивається  справжнє 
обличчя кожного. 

38 

Тому,  на  мою  думку,  в  моральному  вихованні  не  треба 
проводити  ніякі  тести  щоб  визначити  рівень  моральної 
вихованості  дитини,  достатньо  провести  з  нею  1  день  і  ти 
зрозумієш що це за людина по її поведінці. 

Поведінка постає перед нами у двох станах вербальному та 
реальному. 

Вербальна  (словесна)  –  це  наші  висловлювання,  думки, 
судження, докази.  

Реальна – це наші практичні дії та вчинки. У своїй поведінці 
ми,  як  правило,  орієнтуємося  на  певні  норми,  керуємося 
тими  чи  іншими  моральними  принципами.  Реальна 
поведінка  це  значний  показник  (головний)  в  формуванні 
морально свідомої особистості. 

Моральна  норма,  на  яку  ми  опираємося  у  своїх  вчинках,  - 
вимога, 

яка 

визначає 

обов’язки 

людини 

щодо 

навколишнього  світу,  конкретні  зразки,  які  орієнтують 
поведінку  особистості,  дають  змогу  оцінювати  її, 
контролювати її. 

Моральний  кодекс  возведена  в  систему  сукупність 
моральних норм.   

1.2.  Молодший  школяр:  психологічні  основи  навчання 
та виховання 

Вступ  дитини  до  школи  -  це 
різка зміна її життя і діяльності. 

Це  принципово  нова  соціальна 
ситуація  розвитку  особистості. 
Перехід  до  шкільного  життя 

39 

пов’язаний  зі  зміною  провідної  діяльності  з  ігрової  на 
навчальну. 

Діти  молодшого  шкільного  віку  спершу  надають  перевагу 
навчанню як суспільно корисній діяльності взагалі, потім їх 
приваблюють  окремі  види  навчальної  роботи  (читання, 
письмо,  малювання),  пізніше  вони  починають  самостійно 
перетворювати конкретно-практичні завдання на навчально-
теоретичні,  цікавлячись  внутрішнім  змістом  навчальної 
діяльності. 

Початкова  школа  -  важливий  етап  у  житті  школярів, 
оскільки  саме  в  цей  період  відбувається  перебудова 
свідомості  дитини,  її  емоційної  сфери,  соціальна, 
психологічна  і  фізіологічна  адаптація.    Яку  б  роботу  не 
виконував  школяр,  чи  то  розумова  праця  -  опановування 
нових знань, чи психологічне навантаження - спілкування у 
великому  і  різноманітному  колективі,  -  кожна  із  систем 
організму  повинна  відреагувати  своїм  напруженням.  Чим 
більше  напруження  вимагається  від  кожної  системи,  тим 
більше ресурсів витрачає організм. Учитель повинен знати, 
що  можливості  дитячого  організму  не  безмежні,  а  тривале 
напруження  і  пов’язані  з  ним  утома  й  перевтома  можуть 
призвести до порушення здоров’я. 

В  процесі  навчальної  діяльності  розвиваються  основні 
психологічні  новоутворення  молодшого  шкільного  віку: 
довільність  психічних  процесів,  внутрішній  план  дій, 
уміння організовувати навчальну діяльність, рефлексія.          

Для молодших школярів характерним є й те, що передусім 
зберігається  потреба  у  грі.  Ігрова  діяльність  має  велике 
значення  для  розвитку  спонукальної  сфери  учня,  в  тому 

40 

числі й для розвитку свідомого бажання вчитися. Важливим 
є:  постійна  зміна  форм  роботи  задля  збереження  цікавості 
учнів.  Властива  дітям  і  потреба  в  русі,  вона  залишається 
такою сильною, як і в дошкільників. Часто вона заважає їм 
зосередитись  на  занятті.  Стримуючи  себе  на  уроці,  вони 
нерідко  проявляють  особливу  рухливість  на  перерві,  що 
втомлює  учнів  і  знижує  працездатність  на  наступному 
занятті.  Доцільним  є  застосування  фізкультхвилинок  на 
уроках,  ігрових  форм  навчання  в  колі  з  м’ячем,  рольових 
ігр. 

Особливо  значущою  для  подальшого  розвитку  особистості 
молодшого  школяра  є  потреба  у  зовнішніх  враженнях.  На 
початку  навчання  вона  є  головною  рушійною  силою 
розвитку. 

У  молодшому  шкільному  віці  продовжують  розвиватися 
основні  пізнавальні  властивості  і  процеси  (сприймання, 
увага,  пам’ять,  уява,  мислення  і  мовлення).  На  кінець  4 
класу вони перетворюються на вищі психічні функції, яким 
властива  довільність  і  опосередкованість.  Цьому  сприяють 
основні види діяльності дитини цього віку у школі і вдома: 
навчання, спілкування, гра, художня діяльність, праця тощо. 

Сприймання    школярів  молодшого  віку  стає  більш 
довільним,  цілеспрямованим,  категорійним  процесом. 
Сприймаючи нові для них предмети і явища, учні прагнуть 
відносити  їх  до  певної  категорії  об’єктів.  Сприймання  в 
дітей  часто  обмежується  лише  впізнанням  і  наступним 
називанням  предмета.  Сприйняття  учнів  1-2  класів 
відрізняється  слабкою  диференціацією.  В  дітей  необхідно 
розвивати сприймання форми предметів, а також кольору. 

41 

Для  того,  щоб  розвивалося  сприйняття,  слід  вчити  дітей 
виявляти істотні ознаки, властивості предметів і явищ. 

В  учнів  молодшого шкільного  віку,  особливо  у  1-2  класах, 
провідною  залишається  мимовільна  увага,  але  вона  ще 
нестійка,  тому  в  навчальній  діяльності  мають  чергуватися 
розумові  заняття  із  заняттями  зі  складання  схем, 
малювання,  креслення.    Встановлено,  що  увага  школярів 
буває  достатньо  зосередженою  і  стійкою  тоді,  коли  учні 
повністю зайняті роботою, коли ця робота потребує від них 
максимум  розумової  і  рухової  активності.  Якщо  учні 
розглядають предмети і при цьому мають можливість діяти 
з ними, то в такому випадку вони дуже уважні 

Великий вплив на увагу виявляють інтереси і потреби учнів. 
Те що приваблює дітей, ніби само по собі зосереджує увагу. 

Особливо  уважними  діти  бувають  в  процесі  творчої 
діяльності,  так як  тут  зливаються  в  одно  мислення,  чуття  і 
воля. 

Крім  цього  молодшим  школярам  ще  важко  розподіляти 
увагу  між  різними  видами  роботи,  а  також  переключати 
швидко свою увагу з одного об’єкта на другий. 

  Розвиток пам’яті. У молодшому шкільному віці інтенсивно 
розвивається  довільна  пам’ять,  хоча  мимовільна  теж 
активно 

використовується. 

Під 

впливом 

навчання 

формується  логічна  пам’ять,  яка  відіграє  основну  роль  у 
набутті  знань.  У  дітей  цього  віку  також  розвинута  наочно-
образна  пам’ять.  Вони  краще  запам’ятовують  конкретні 
предмети, факти, події. До недоліків  відноситься невміння 
правильно організувати процес запам’ятовування, невміння 

42 

розбити  матеріал  для  запам’ятовування  на  розділи  чи 
підгрупи,  виділяти  опорні  пункти  для  засвоєння, 
користуватися логічними схемами. У молодших школярів є 
потреба  у  дослівному  запам’ятовуванню,  що  пов’язано  з 
недостатнім  розвитком  мови.  Здійснюючи  індивідуальний 
підхід,  учитель  може  стимулювати  окремих  учнів 
створювати  “розумовий  образ”,  який  відрізняється 
яскравістю і краще запам’ятовується. Можна навчити  учнів   
прийому  відшукування  інформації  у  пам’яті,  створювати 
різноманітні сценарії для збереження запам’ятованого. 

Розвиток  уяви.  Основна  тенденція  в  розвитку  уяви 
молодших  школярів  полягає  в  переходах  від  переважно 
репродуктивних  її  форм  до  творчої  переробки  уявлень, 
збільшується  розмаїття  сюжетів,  створюються  нові  образи, 
з’являється  здатність  передбачати  послідовні  моменти. 
Зростає  як  вимогливість  дитини  до  витворів  її  уяви,  так  і 
швидкість утворення образів фантазії.  Під час навчання для 
виникнення образу необхідна опора на конкретний предмет 
(наприклад, опора на картинку при описі чи розповіді), далі 
розвивається опора на слово, яке є передумовою мисленого 
створення  нового  образу  (написання  твору  за  розповіддю 
вчителя, прочитаною книгою). 

Розвиток  мислення.  У  дітей  молодшого  шкільного  віку 
переважає  наочно-образне  мислення.  Протягом  цього  віку 
формуються  такі  мисленеві  операції,  як  аналіз,  синтез, 
порівняння,  абстрагування,  узагальнення.    Для  їх  розвитку 
слід  використовувати    унаочнення  ,  роботу  з  картками, 
систематично  давати    завдання  на  групування  наочних 
предметів,  словесно  означених  об’єктів,  розв’язування 

43 

математичних задач.Розвиток мовлення. В учнів початкових 
класів активно удосконалюються навички усного мовлення: 
розширюється  словниковий  запас  внаслідок  постійного 
спілкування з дорослими й однолітками, вони оволодівають 
все  складнішими  граматичними  структурами.  Важливо 
вчити  дітей  роздумувати  вголос,  словесно  відтворювати 
думки і виражати в словах процес  та отриманий результат 
розв’язування  задач  і  виконання  вправ.Щодо  емоційної 
сфери.  В  психології  молодший  шкільний  вік  називають 
періодом  афективного  реагування,  саме  молодші  школярі 
найбільшою мірою схильні до переживань. Якщо поведінка 
дошкільника  наївна  та  безпосередня,  відкрита  та  зрозуміла 
для  оточуючих,  то  в  молодшого  школяра  з’являється  своє 
внутрішнє  життя,  і  його  поведінка  вже  не  буде  такою 
зрозумілою  в  усіх  своїх  проявах.  Переживання  школяра 
найчастіше  непомітні  для  дорослого.  А  їх  багато:  це  й 
страхи,  і  підвищена  емоційна  збудливість,  і  тривога,  і 
занепокоєння.  Все  це  може  проявлятися  в  поганій 
дисципліні,  упертості,  відмові  від  виконання  завдань, 
низькій успішності, навіть за наявності високого інтелекту. 
Але  водночас    для  дітей  характерний  життєрадісний, 
бадьорий  настрій,    розвивається  почуття  симпатії, 
формуються  моральні  почуття:  дружби,  товариськості, 
обов’язку, гуманності      

Які ж завдання постають перед педагогом: 

          Перш за все намагатися створювати сприятливі умови 
для інтелектуального, духовного, естетичного та фізичного 
розвитку  учнів  початкових  класів  шляхом  упровадження 

44 

ефективних    технологій  та  методик  навчання,  контрольно-
діагностичної діяльності. 

 Використовувати 

здоров’язбережувальні  технології  в 

освітньому процесі. 

  Завжди  враховувати  індивідуальні  особливості  емоційно-
вольової  сфери  учнів,  тактовно,  але  постійно  і  неухильно, 
долати негативні вияви їх почуттів і поведінки. 

Не  забувати,  що  застосовуючи  ігрові  форми  на  уроках,  ми 
спонукаємо  в  учнів  інтерес  до  навчання  та  розвиток 
бажання вчитися. 

І  пам’ятати,  маленькі  учні  потребують  від  нас  тепла, 
підтримки, допомоги, розуміння. І ми повинні зробити все, 
щоб  діти  отримували  радість  від  власного  успіху  та 
навчання вцілому.   

1.3.  Змiст  морально-етичного  виховання   молодших 
школярiв.

 Серед  актуальних  проблем,  що 
стоять 

перед 

сучасною 

педагогічною  наукою,  одна  із 
найважливіших 

-належить 

розробці  ефективних  форм  і 
методів 

виховання 

культури 

поведінки  молодших  школярів, 
підготовці  їх  до  повноцінного 

життя  у  суспільстві.  З  огляду  на  це,  школі  потрібен 
педагогічно 

інструментований 

процес 

особистісно 

орієнтованого  виховання,  побудований  на  тісному  зв’язку 
знань, почуттів, поведінки.     У модель виховання культури 

45 

поведінки  входять  концепції  морального  виховання, 
особистісно 

орієнтованого 

підходу 

до 

виховання, 

системного  підходу  до  виховання  та  розвиткумолодшого 
школяра  у  діяльності.      Необхідно  зазначити,  що  одним  із 
джерел  отримання  знань  молодшими  школярами  про 
соціальні  норми поведінки,  формування  у них позитивного 
ставлення  до  оточуючих  є  казка,  оскільки  вона  найбільше 
відповідає сутності молодших школярів. Алегорична форма 
багатьох казок дає змогу ознайомити молодших школярів з 
тими  чи  іншими  поняттям,  нормами,  правилами  поведінки 
та  передативнутрішні  почуття  персонажів,  спонукати  до 
роздумів,  завдяки  яким  молодший  школяр  переноситься  з 
казки  у  реальне  життя  на  нього  по-новому,  бачить  себе, 
свою  поведінку  ніби  збоку.      Слухання  казки,  на  думку 
вчених, допомогає молодшому школяру навчитися розуміти 
внутршній  світ  героїв,  а  через  них  і  внутрішній  світ 
інших  людей,  вчить  співчувати  їм,  набути  впевненості  у 
собі. 
Використання  тематичного  багацтва  казок  істотно  впливає 
на  формування  культури  поведінки  у  молодших  школярів, 
позначається 

на 

їхній 

поведінці 

та 

вчинках. 

     Серед різноманітних форм і методів виховання культури 
поведінки важливе місце посідає гра. Саме гра – природний 
для  молодших  школярів  вид  діяльності,  де  вони  не  тільки 
відображають  реальне  життя,  а  й  перебудовують  його, 
аналізують  поведінку  героїв.     Так,  в  особливих  ігрових 
умовах  молодший  школяр  має  змогу  моделювати 
систему  соціальних  відносин  у  наочно  діючій  формі, 
розвивати  систему  відносин  у  наочно  діючій  формі, 
розвивати  орієнтування  в  них.     Обмаль  досвіду  взаємин 

46 

молодших  школярів  потребує  створення  створення 
спеціальних 

виховних 

ситуацій, 

«запрограмованих» 

переживань.  Під  час  обговорення  ситуації  перед  
молодшими  школярами  постає  проблема  морального 
вибору,  що  дає  змогу  їм  можливі  мотиви  вчинків, 
поведінки, готує до вияву культури взаємин, спілкування  у 
реальному  житті.  Показниками  високого  рівня  культури 
поведінки є розуміння учнями необхідності дотримання її в 
школі, громадських місцях, в особи;  готовність і потреба у 
виконанні  загальноприйнятих  норм  і  правил  дисципліни 
навчання,  проведення  вільного  часу;  самоконтроль  у 
поведінці; боротьба з порушниками культури в школі та за 
її межами.  Як стверджував  А. Макаренко, у вихованні  слід 
домагатися 

розумного 

поєднання 

зовнішнього 

і 

внутрішнього  контролю  за  культурною  поведінкою 
вихованців,  навчити  їх  «робити  правильно,  коли  ніхто  не 
чує,  не  бачить  і  ніхто  не  дізнається».  Виховання 
дисциплiнованостi та вiдповiдальностi молодших школярiв   
Життя  вимагає  від  людини  високої  дисципліни  і 
виконавської  чіткості.  У  їх  формуванні  значна  роль 
належить  освітнього  процесу  школи,  зокрема  шкільній 
дисципліні.        Шкільна  дисципліна  -  дотримання  учнями 
правил  поведінки  в  школі  та  за  її  межами,  чітке  й 
організоване  виконання  ними  своїх  обов'язків  підкорення 
громадському  обов'язку.       Показниками  високого  рівня 
дисципліни є розуміння учнями необхідності дотримання її 
в  школі,  громадських  місцях,  в  особистій  поведінці; 
готовність і потреба у виконанні загальноприйнятих норм і 
правил  дисципліни  праці,  навчання,  проведення  вільного 
часу;  самоконтроль  у  поведінці;  боротьба  з  порушниками 

47 

дисципліни в школі та за її межами.      Свідома дисципліна 
виявляється  в  усвідомленому  виконанні  суспільних 
принципів  і  норм  поведінки,  ґрунтується  вона  на 
сформованості  в  учнів  таких  рис:    а)  дисциплінованість  - 
прагнення й уміння особистості керувати своєю поведінкою 
відповідно до суспільних норм і правил;  б) обов'язковість - 
усвідомлення 

особистістю 

необхідності 

дотримання 

суспільних  і  моральних  норм,  підпорядкування  своєї 
поведінки  їх  вимогам;    в)  відповідальність  -якість 
особистості,  що  характеризується  прагненням  і  вмінням 
оцінювати  свою  поведінку  з  погляду  її  доцільності  або 
шкоди  для  суспільства,  порівнювати  свої  вчинки  з 
панівними  в  суспільстві  вимогами,  нормами,  законами, 
керуватися  інтересами  соціального  прогресу.       Шкільна 
дисципліна  є  умовою  нормальної  навчально-виховної 
діяльності  школи.  За  її  відсутності  не  можна  провести  на 
належному рівні ні уроку, ні виховного заходу, ні будь-якої 
іншої  справи.  Вона  є  і  засобом  виховання  молодших 
школярів,  сприяє  підвищенню  виховної  ефективності 
діяльності 

учнів, 

обмеженню, 

гальмуванню 

їх 

нерозважливих  дій  та  вчинків.         Важливу  роль  у 
вихованні  почуттів  обов'язку  і  відповідальності  відіграє 
робота вчителів щодо засвоєння учнями правил поведінки в 
школі.  Необхідно  привчати  їх  до  виконання  цих  правил, 
формувати  в  них  потребу  в  постійному  їх  дотриманні, 
нагадувати  їх  зміст,  вимоги.  Недоречно  поділяти  правила 
поведінки  на  основні  й  другорядні,  коли  за  порушення 
одних  учень  несе  відповідальність,  а  недотримання  інших 
залишається  непоміченим.  Відповідну  роботу  слід 
проводити  також  з  батьками  учнів.  Адже  правила 

48 

охоплюють 

основні 

обов'язки 

школярів, 

сумлінне 

виконання яких  свідчить про їх загальну вихованість. Щоб 
допомогти  школі  у  виробленні  в  учнів  якостей, 
передбачених  цими  правилами,  батьки  мають  знати  їх, 
володіти  елементарними  педагогічними  прийомами  для 
формування цих якостей.  Виховання звички дотримуватися 
правил поведінки, дисциплінованості починається з перших 
днів  перебування  учня  в  школі.  Вихователь  початкових 
класів  повинен  чітко  знати,  якими  методами  домагатися  її, 
пам'ятаючи,  що  навіть  наймолодший  учень  -  це  вже 
громадянин,  наділений  певними  правами  і  обов'язками.  На 
жаль,  учителі  молодших  класів  дуже  часто  бачать  в  ньому 
лише  дитину.  Деякі  з  них  впливають  на  школярів  тільки 
суворістю, прагнуть домогтися слухняності, ламаючи волю 
дитини.  Невсипущий  контроль,  постійні  обмеження 
призводять  до  протилежних  результатів,  викликають 
роздратування, грубість, непокору. Вимогливість і суворість 
учителя  мають  бути  доброзичливі.  Він  повинен  розуміти, 
що  учень  може  помилятися  не  тільки  на  уроці,  коли 
відповідає  на  запитання,  а  й  припускатися  помилок  у 
поведінці  через  обмежений  життєвий  досвід.  Суворий  і 
добрий  учитель  уміє  прощати  такі  помилки  і  вчить 
неповнолітніх  поведінки  в  складній  життєвій  ситуації.  
Велика  роль  у  дисциплінуванні  молодших  учнів  належить 
шкільному режимові, який, за твердженнями А. Макаренка, 
виконує  свою  виховну  роль  лише  тоді,  коли  доцільний, 
точний, загальний. Доцільність режиму полягає в тому, що 
всі елементи життєдіяльності молодших школярів у школі й 
удома  продумані  та  педагогічно  виправдані.  Точність 
режиму  виявляється  у  відсутності  відхилень  у  часі  й  за 

49 

місцем  проведення  намічених  заходів.  Точність  передусім 
повинна  бути  властива  педагогам,  тоді  вона  передається 
молодшим  школярам.  Загальність  режиму  є  свідченням 
його  обов'язковості  для  всіх  молодших  школярів.  Кожен 
вихованець  повинен  чітко  уявляти,  як  він  має  діяти, 
виконуючи певні обов'язки. Такий режим сприяє розвиткові 
в  молодших  школярів  здатності  керувати  собою,  корисних 
навичок  і  звичок,  позитивних  моральних  і  правових 
якостей.  Важливе місце у привчанні молодших школярів до 
належної  поведінки  в  школі  та  за  її  межами  належить 
контролю  за  їх  поведінкою,  що  передбачає  облік 
відвідування  ними  уроків,  вжиття  відповідних  заходів  до 
тих,  хто  систематично  запізнюється  або  пропускає  уроки 
без  поважних  причин.  У  деяких  школах  ведуть  спеціальні 
журнали  поведінки  учнів,  у  яких  директор  або  його 
заступник  з  виховної  роботи  регулярно  фіксують  випадки 
грубого  порушення  учнями  порядку  в  школі,  на  вулиці,  в 
громадських  місцях,  а  також  виховні  впливи,  які  було 
застосовано до них, і результати цих впливів. Це допомагає 
педагогам  своєчасно  аналізувати  стан  дисципліни  в 
учнівському  колективі,  намічати  і  вживати  заходів  щодо 
його  поліпшення,    детальніше  й  повніше  вивчати  умови 
життя  учнів,  ближче  знайомитися  з  їх  сім'ями,  глибше 
вникати у внутрішній світ окремих учнів, виявляти недоліки 
виховної  роботи  школи  й  удосконалювати  її.  Ведення 
журналу 

обліку 

поведінки 

сприяє 

конкретизації 

індивідуальної  виховної  роботи  з  молодших  школярів, 
схильними  до  порушень  норм  моралі  та  права.  У  деяких 
школах замість таких журналів ведуть спеціальну картотеку 
на  учнів-правопорушників.   Перешкоджають  вихованню 

50 

дисциплінованості  молодших  школярів  намагання  окремих 
учителів  і  батьків  приховати  випадки  порушення 
дисципліни,  щоб  не  компрометувати  клас.  Не  реагуючи  на 
недисциплінованість,  вони  виховують  у  неповнолітніх 
почуття  безвідповідальності.  Якщо  на  певному  етапі 
виховання  молодшого  школяра  починають  докоряти  за 
погану поведінку, він не може збагнути, чим останній його 
вчинок  гірший  за  попередні,  про  які  ніхто  не  згадував, 
оскільки  в  нього  притупилося  почуття  відповідальності, 
виробилася  зухвалість.  З  огляду  на  це  кожен  випадок 
порушення  правил  поведінки  слід  детально  аналізувати  й 
давати  йому  відповідну  оцінку.   У  дисциплінуванні  учнів 
важливу роль відіграє щоденник. Педагог повинен вимагати 
від  них  акуратного  ведення  щоденника.  Оцінюючи 
поведінку  школяра  за  тиждень,  слід  враховувати  і  його 
зовнішній  вигляд,  ставлення  до  товаришів,  дорослих.     
Систематичний  контроль  за  поведінкою  молодших 
школярів у школі та за її межами привчає їх до щоденного 
дотримання  дисципліни.  Особливо  потрібен  він  молодших 
школярів,  у  яких  сформувалися  негативні  звички,  оскільки 
створює  умови  для  вироблення  у  них  позитивних  звичок, 
блокує появу і закріплення негативних. Проте це не означає, 
що  треба  весь  час  контролювати  учнів,  які  випадково 
порушили  правила  поведінки.  Коли  їх  «виховують»  у 
багатьох  інстанціях,  часто  нагадують  про  найменші 
провини, це не сприяє дотриманню ними правил поведінки, 
а  спонукає  до  думки,  що  вони  «невиправні».  Контроль 
повинен бути тактовним, щоб учень відчував повагу до себе 
як  до  особистості.     Зовнішній  контроль  певною  мірою  є 
примусом  до  позитивної  поведінки.  Водночас  діє 

51 

внутрішній контроль, коли певні норми поведінки настільки 
засвоєні,  що  стали  внутрішніми  переконаннями  людини,  і 
вона виконує їх. 

1.4.  НУШ  як  платформа  формування  моральних 
цінностей у молодших школярів 

Положення    Нової  української 
школи 

наголошують,що 

ефективною  відповіддю  на 
виклики 

сучасності 

мають 

стати  освіта  і  виховання,  що 
базуються 

на 

загальнолюдських  цінностях  ,  сформованості  критичного, 
креативного  мислення,  соціально  значущій  мотивації 
життєдіяльності, тому що українське суспільство як ніколи 
потребує громадян,  творчих, здатних на духовне, моральне 
й соціально-культурне самотворення і  на служіння державі 
та суспільству.  

Пріоритетного  значення  в  розбудові  нової  школи  набуває 
завдання 

формувати  в  учнів  систему  загальнолюдських  цінностей  – 
морально-етичних  (гідність,  чесність,  справедливість, 
турбота, повага до життя, повага до себе та інших людей) та 
соціально-політичних  (свобода,  демократія,  культурне 
різноманіття, повага до рідної мови і  культури, патріотизм, 
шанобливе  ставлення  до    довкілля,  повага  до  закону, 
солідарність,  відповідальність).  У  центрі  освіти  має 
перебувати  виховання  в  учнів  відповідальності  за  себе,  за 
добробут  нашої  країни.  Важливим  складником  системи 
формування  нового  змісту  освіти  є  чітке  бачення 

52 

результатів  педагогічного  партнерства  «учень  -  учитель», 
«учень  –  учень»,  «учень  –  учнівський  колектив»  в  основі 
якого  відповідні  цінності,зазначенні  в  Концепції  Нової 
української  школи.  Значущість  будь-якого  спілкування 
визначається  фундаментальними,  базовими  механізмами 
особистості, її моральними цінностями. Саме у спілкуванні 
понад  усе  проявляються,  збагачуються  й  розвиваються 
властивості особистості. Тому  навчання, що побудовано на 
відкритому діалозі, рівноправному обміну думками, стає не 
лише  джерелом  нових  знань,  умінь  і  навичок,  а  й 
найважливішою  формою  засвоєння  цінностей  людської 
культури, формою розвитку особистості учнів. 

Це  зумовлює  потребу  виховання  моральних  цінностей  у 
молодших  школярів  тому,  що  саме  в  цей  віковий  період 
активно  формуються  основи  світогляду,  уявлення  про 
людину і її життя як найвищу цінність . 

Початкова  школа  стала  об’єктом  оновлення  освітнього 
процесу  на  засадах  дитиноцентризму,  партнерства, 
врахування життєвих потреб дітей. 

Дитиноцентризм  в  новій  українській  школі  розуміється  як 
пріоритетний  принцип  освітнього  процесу  та  як 
максимальне  наближення  навчання  і  виховання  конкретної 
дитини до її сутності, здібностей і життєвих планів. 

На актуальності проблеми моральних цінностей наголошує 
В.  Кремень  у  роботі  «Філософія  людиноцентризму  в 
освітньому просторі». Учений, зокрема, 

визначає  такі  негативні  чинники,  як:  масова  культура, 
економізація  життя,  пріоритет  споживчих,  а  не  духовних 

53 

потреб, 

заміна 

живого 

спілкування 

Інтернетом, 

запровадження  інформаційних  технологій,  маніпулювання 
свідомістю,  що  ставлять  за  мету  підкорити  людину, 
сформувати 

безликого, 

усередненого 

працівника, 

позбавленого  власного  «Я»,  можливості  створити  себе,  що 
спричинило  антропологічну  кризу.  «Людиноцентризм  –  це 
актуалізація  гуманістичних  тенденцій  в  сучасну  епоху, 
відхід  від  раціоналізованих  прагматичних  імперативів. 
Об’єктивна  логіка  розгортання  сучасного  соціально-
політичного  і  культурного  життя  перетворює  гуманізм  і 
філософську антропологію в новий тип світогляду – людино 
центризм» 

 В.  Кремень  підкреслює, 

що  виховання  моральних 

цінностей 

має 

ґрунтуватись 

на 

глибокому 

людиновимірному  відчутті  дійсності.  Ми  підтримуємо 
наукову  позицію  І.  Беха  стосовно  того,  що  «людяність 
мусить  виступити  практичною  реалізацією  гуманізму, 
духовності  у  її  світському  розумінні,  з  одного  боку,  а  з 
другого  –  передумовою  для  формування  гуманістичного 
світогляду.  Людяність  –  це  джерело,  мета  і  критерій 
істинності  гуманістичного  світогляду.  Йдеться  про 
особистісну  якість  людини,  що  має  проявлятися  у 
відповідальності  за  себе  перед  своєю  совістю,  у  прагненні 
допомогти,  а  не  нашкодити  іншій  людині,  у  свідомому 
виконанні  обов’язку  збереження  людського  життя  і 
природи, 

яка 

залучається 

людством 

у 

свою 

життєдіяльність». 

Ефективність  формування  моральних  цінностей  значною 
мірою залежить від організації виховного процесу в освітніх 

54 

закладах.  О.  Сухомлинська  зазначає,  що  він  надзвичайно 
складний  і  багатогранний  та  забезпечується  залученням 
дітей  до  моральних  цінностей.  Тому  освітянам  слід 
ураховувати такі його особливості: 

- 

опанування  нових  цінностей  треба  здійснювати 

послідовно; 

- у процесі поступового вдосконалення ціннісної свідомості 

особистості  необхідно  передбачити  регулярну  переоцінку 
вже засвоєнихцінностей; 

 -  під  час  навчального  процесу  важливо  забезпечити  для 
кожного учнявироблення власної ієрархії цінностей; 

 -  у  виховному  процесі  цінності  треба  реалізовувати  через 
підкорення  вимозі,  що  випливає  із  самої  цінності, 
підпорядкування їй свого життя; 

- засвоєння та усвідомлення сутності цінностей необхідно 

забезпечувати  на  інтелектуальному  та  емоційно-чуттєвому 
рівнях; 

- ефективне формування системи індивідуальних цінностей 
відбуваєтьсятільки  в  умовах  вільного  вибору  людиною 
цінностей 

з 

альтернативно 

можливих 

варіантів  

Віддзеркалення гуманістичних ідей простежується у працях 
О.  Савченко,  яка  вважає,  що  «дитина  є  головною 
педагогічною  цінністю  і  педагог,  здатний  до  її  виховання, 
соціального 

захисту, 

збереження 

індивідуальності». 

Дослідниця наголошує, що людина є складноорганізованою 
системою,  яку  потрібно  стимулювати  до  саморозвитку  і 
самоудосконалення,  але  ні  в  якому  випадку  не  можна 

55 

нав’язувати  жорстких  сценаріїв  розвитку.  З  метою 
виховання морально-етичних цінностей О. Савченко радить 
учити  дітей  користуватись  своїми  правами,  оскільки 
молодші  школярі,  хоча  і  знають  свої  права,  але  не  вміють 
ними  користуватися.  «Педагоги  мають  створити  у  дітей 
відчуття  захищеності,  впевненості  у  подоланні  різних 
життєвих  негараздів  у  межах  закону»  ,  що  сприятиме 
формуванню  поваги  до  людської  гідності  інших  людей  і 
своєї. 

Вивчаючи  психологічні  особливості  молодших  школярів, 
учені  одностайні  в  тому,  що  молодший  шкільний  вік  є 
надзвичайно  важливим  в  особистісному  становленні, 
формуванні  стосунків  зі  значущими  дорослими  тао 
днолітками. 

 Вступ  дитини  до  школи  кардинально  змінює  її  життя, 
змінюється  і  статус  молодшого  школяра,  а  тому 
неодмінною  умовою  його  психічного  розвитку  є  «власна 
активність  дитини,  тобто  потреба  і  готовність  діяти. 
Активність  молодшого  школяра  виявляється  у  різних 
формах:  це  наслідування  дій  дорослих  у  численних  іграх, 
навчанні  та  спілкуванні,  у  формуванні  вмінь  і  навичок,  і 
нарешті,  уже  в  цьому  віці  деякі  діти  виявляють  творчу 
активність, яка виникає на основі пізнавальних потреб. 

Розмірковуючи  над  віковими  особливостями  молодшого 
школяра,  І.  Бехпідкреслює  «більш  системний  і  змістовно 
диференційований    процес  йогоіндивідуалізації.  Нинішня 
дитина  прагне  вичленити    своє  «Я»,  протиставити  себе 
іншим,  виразити  власну  позицію  стосовно  інших  людей, 
отримати  від  нихвизнання  її  самостійності,    зайнявши 

56 

активне місце  у різноманітних соціальнихвідносинах, де   її 
«Я» виступає на рівні з іншими»  

Разом  з  тим  учений  зауважує,  що  «усвідомлення  дітьми 
молодшого шкільного віку своєї нової позиції – як школяра 
- 

спричиняє 

перебудову 

їхнього 

ставлення 

до 

повсякденного  життя.  Водночас  вступ  дитини  до  школи 
ставить її в нове положення щодо рідних, оточення і змінює 
їхнє  ставлення  до  неї.  Зміна  сприймання  її  оточенням 
поступово відбивається і на сприйнятті нею самої себе»  

Діти  приходять  із  сімей,  де  також  є  певні  цінності,  тому 
важливо  їх  обговорювати  з  усіма  дітьми  класу  і  визначати 
спільні цінності, які будутьлежати в основі дій як дітей, так 
і  дорослих  –  вчителів  і    батьків.  Ранкова  зустріч  є  одна  з 
успішних  практик,  що  допомагає  вчителю  у  створенні 
спільноти у класі. Учителі визнають особливу роль ранкової 
зустрічі  в житті їхніх учнів і  присвячують 20-25 хвилин на 
початку дня, щоб створити позитивну атмосферу у групі на 
весь  день.  Під  час  проведення  ранкової  зустрічі 
відбувається розвиток важливих навичок дітей, серед яких – 
навички  спілкування,  поваги  та  позитивному  ставленню 
один  до  одного.  Найважливішим  в  організації  ранкової 
зустрічі є те, що вона охоплює цінності, які стають основою 
для створення відповідальної та дбайливої спільноти учнів. 

Результати  численних  досліджень  свідчать,  що  діти,  які 
навчалися  у  класах,  де  використовувалася  практика 
ранкових  зустрічей,  демонстрували  вищий  рівень  відчуття 
спільноти  і  ширший  діапазон  проявів  морально-етичних 
якостей. Такі соціальні навички допомагають людям жити у 

57 

взаємній  повазі,  створюють  умови  для  позитивного, 
відкритого спілкування між окремими членами суспільства. 

У  процесі  навчального  спілкування  у  молодших  школярів 
з’являється  почуття  поваги  до  іншої  людини.  Діти  вчаться 
уважно  ставитися  до  думки  товариша,  незалежно  від 
особистих  симпатій  чи  антипатій.  Важливого  значення 
набуває здатність людини говорити і слухати, робити вибір, 
уникати конфліктів. Під час виконання парних чи групових 
завдань 

в 

учнів 

формуються 

моральні 

почуття 

справедливості, відповідальності за спільну справу. 

Спостерігаючи  за  змінами  в  поведінці  дітей  із  моменту 
використання  практики 

«Ранкові  зустрічі»  вчителі 

зазначають, що зросла самооцінка і взаємоповага учнів; діти 
краще  пізнали  один  одного.  Вчителі  також  зазначають,  що 
їх  власна  поведінка  змінилася  з  моменту  реалізації  цієї 
практики. 

Практика показала, що в процесі формування моральних 

цінностей  у  молодших  школярів  виникає  безліч  складних 
виховних і навчальних проблем, розв’язання яких потребує 
комплексного  підходу  до  застосування  різних  методів 
впливу чи варіантів їх раціонального поєднання. 

Використання  гуманістичного,  системного,  особистісно 
орієнтованого  та  суб’єкт-субʼєктного  наукових  підходів  є 
основою  формування  моральних  цінностей  у  молодших 
школярів, обумовлене викликами Нової української школи.

58 

РОЗДІЛ  ІІ.  Особливості  взаємодії  школи  і  сім`ї  з 
морального  виховання  дитини  молодшого  шкільного 
віку 

В  наш  час,  коли  школа 
захопилася 

виконанням 

інноваційних  технологій,  а 
батьки 

здебільшого 

переймаються 

матеріальним 

забезпеченням  сім’ї,  почали 
виникати 

проблеми 

у 

духовному  та  моральному 
вихованні  дітей.  Для  учнів 
молодшого  шкільного  віку 

школа  та  сім’я  є  основними  виховними  інститутами.  Тому 
виховання  у  цьому  віці  значною  мірою  залежить  від 
узгодження  їх  зусиль.  Зазвичай  діти  перебувають  вдома 
більше,  ніж  у  школі.  І  коли  школа  виховує  певні  моральні 
якості,  а  вдома  вся  ця  виховна  робота,  на  яку  вчителі 
витрачають  багато  зусиль,  не  знаходить  підтримки,  то 
необхідні  якості  не  тільки  не  закріплюються,  а,  навпаки, 
руйнуються.  Тому  діти,  обертаючись  у  виховному 
середовищі  «школа-сім’я»,  не  повинні  відчувати  протиріч. 
Адже  будь-які  розбіжності  можуть  призвести  до  того,  що 
вихованці оберуть свій власний шлях, легкий і, як правило, 
хибний. 

Контактуючи  з  іншими  людьми,  школярі  мають  не  тільки 
знати,  вміти,  але  й  відчувати  як  себе  поводити  з 
оточуючими.  Ставлення  до  однолітків,  батьків,  вчителів, 
старшого  покоління,  до  зовсім  незнайомих  людей  може 

59 

різнитися,  але  воно  зобов’язане  бути  шанобливим.  Кожна 
людина  за  своїм  походженням,  соціальним  статусом, 
фізичним,  розумовим  розвитком,  творчим  потенціалом, 
професійністю особлива і цю особливість потрібно навчити 
бачити  та  шанувати.  А  це  можливо  лише  за  умови  тісної 
співпраці вчителя та батьків. 

Тому  ми  поставили  перед  собою  мету  вивчити  думки 
провідних педагогів про цінність взаємодії школи та сім’ї і 
на  їх  основі  розробити  рекомендації  щодо  виховання  у 
молодших школярів шанобливого ставлення до людей. 

Видатний 

український 

педагог 

В.О.Сухомлинський 

зазначав:  «У  перші  роки  шкільного  життя  надзвичайне 
значення  має  зв’язок  школи  з  батьками  –  підкреслюю  –  з 
обома  батьками,  і  з  матір’ю,  і  з  батьком.  Індивідуальні 
бесіди  вчителя,  директора  школи  із  матерями  й  батьками, 
роздуми,  поради  –  це  наша  лабораторія  виховання.  Ми 
спільно  міркуємо,  що  повинна  робити  дитина,  у  чому  має 
полягати  її  активна  діяльність,  щоб  вона  відчувала  серцем, 
що живе серед людей». Першокласник, потрапивши у нове 
середовище,  досить  часто  розгублюється.  Хто  правий: 
вчитель  чи  батьки?  Кого  йому  варто  наслідувати,  кому 
довіряти,  з  ким  співпрацювати?  Для  учнів  цього  віку 
характерно  бачити  вчителя  взірцем,  а  думку  батьків,  у 
такому  випадку,  ігнорувати.  Проте,  можлива  й  інша 
ситуація,  коли  діти  щиро  люблячи  та  слухаючи  своїх 
батьків, відверто не бажають визнавати вчителя, його порад. 
І  тому,  щоб  не  змушувати  дітей  обирати,  кого  слухатись, 
шанувати, кого більше чи менше поважати, вчитель і батьки 
мають  об’єднати  свої  зусилля,  обравши  єдину  лінію  у 

60 

вихованні.  І  вже  спільними  силами  зможуть  виховати 
повагу,  шанобливе  ставлення  не  тільки  до  вчителя,  матері, 
батька, а й до інших людей. 

Як  педагог,  В.О.Сухомлинський  у  співпраці  з  батьками 
виховував любов, пошану, повагу до людей через створення 
краси, турботу про красиве для оточуючих та своїх рідних. 
Це була спеціальна школа виховання почуттів. 

Так,  восени  проводилось  Свято  Троянди.  Це  і  сімейне,  і 
шкільне  свято.  В  цей  день  кожна  дитина  саджає  на 
присадибній  ділянці  батьків  кілька  кущів  троянди. 
Звичайно,  вихованці  одразу  не  відчували  задоволення  та 
радості  від  здійсненої  праці.  «Але  ось  з’являється  перший 
бутон,  другий,  третій.  Бутони  розкриваються,  блищать  на 
сонці  червоні,  рожеві,  сині,  голубі  пелюстки.  Вогники 
радості  в  дитячих  очах  у  цю  пору  ні  з  чим  не  можна 
порівняти…  Це  радість  творення  добра  для  найдорожчих 
людей – матері, батька, дідуся, бабусі. І це добро зворушує, 
хвилює,  радує  дитяче  серце,  тому,  що  добро  це  –  краса» 
Переходячи  до  другого  класу  діти  разом  з  батьками  і 
вчителями  закладають  Сад  Вдячності  для  людей,  які 
десятки  років  пропрацювали  на  землі.  Ця  праця 
одухотворена  високою  метою:  принести  радість  людям.  А 
коли  достигають  перші  плоди,  діти  запрошують  у  сад 
шанованих  односельчан.  Адже,  «у  повазі  до  старості 
найяскравіше  виявляється  повага  до  людини.  Неповага,  а 
тим  більше  байдужість  до  старості  жорстоко  мстить 
суспільству - безсердечністю, злом, душевною порожнечею, 
злочинністю»  

61 

Отже, В.О.Сухомлинський виховував сердечне, турботливе, 
шанобливе  ставлення  до  людей  через  створення  краси  для 
інших  та  бажання  принести  радість  іншим.  Він  був  твердо 
переконаний,  усе,  що  дає  дитині  естетичну  насолоду, 
радість,  задоволення,  має  чудодійну  виховну  силу,  яка 
збільшується вдвічі, коли вчитель і батьки об’єднують свої 
зусилля. 

Педагоги  О.С.Богданова  та  В.І.Петрова  у  своїй  праці 
«Виховання  культури  поведінки  учнів  1-3  класів»  також 
великого  значення  надають  спільній  роботі  вчителя  і 
батьків.  Зокрема  вони  зазначають:  «Як  би  добре  не 
працювала  школа,  але  якщо  її  вимоги  не  будуть 
підтримуватися 

дома, 

в 

сім’ї, 

процес 

виховання 

надзвичайно  ускладниться  і  далеко  не  завжди  зможе  дати 
позитивні результати»  

Виховання  –  це  тривалий 
процес, 

який 

вимагає 

постійного 

виконання 

вправ  у різних обставинах. 
А  ці  вправи,  на  думку 
дослідниць,  не  можуть 
бути  організовані  тільки 

школою, вони повинні мати продовження і в сім’ї . Великий 
вплив  у  процесі  виховання  має  загальна  організація  життя 
сім’ї,  її  побут,  тон  і  атмосфера,  які  там  панують,  характер 
сімейних  відносин.  Якщо  батьки  виховують  дитину  у 
несприятливих  обставинах,  то  перед  вчителем  постануть 
проблеми,  пов’язані  з  перевихованням  та  руйнуванням 

62 

сформованих негативних звичок. А перевиховання – процес 
більш складний і тривалий, ніж виховання. 

О.С.Богданова  та  В.І.Петрова  важливу  роль  у  вихованні 
культури поведінки надають особистому прикладу не тільки 
вчителя, але й батьків: 

«Якщо  батько  і  мати  грубо,  неуважно  і  нешанобливо 
ставиться до старших у сім’ї, то таке ж відношення до своїх 
бабусь і дідусів переймають діти»  

Ніколи  не  можна  забувати,  що  діти,  особливо  молодшого 
шкільного віку, не можуть ставитись критично до поведінки 
дорослих,  вони  наслідують  їх  і  в  поганому,  і  в  хорошому. 
Тому  у  сім’ї  повинні  повсякчасно  стежити  за  своєю 
поведінкою, своїми діями і вчинками.  Дійсно цінну пораду 
батькам  дав  видатний  педагог  А.С.Макаренко.  Він  казав: 
«Ваша  власна  поведінка  –  вирішальна  річ.  Не  думайте,  що 
ви  виховуєте  дитину  тільки  тоді,  коли  з  нею  розмовляєте 
або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її в кожний 
момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як 
ви  одягаєтесь,  як  ви  розмовляєте  з  іншими  людьми  і  про 
інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з 
друзями і з ворогами, як ви смієтеся, читаєте газету, – все це 
має  для  дитини  велике  значення.  Найменші  зміни  в  тоні 
дитина  бачить  або  відчуває,  всі  повороти  вашої  думки 
доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А 
якщо  дома  всі  грубі  або  хвастливі,  або  ви  пиячите,  а  ще 
гірше,  якщо  ви  ображаєте  матір,  вам  уже  не  треба  думати 
про  виховання:  ви  вже  виховуєте  своїх  дітей  і  виховуєте 
погано,  і  ніякі  найкращі  поради  і  методи  вам  не 
допоможуть»  

63 

У  своїй  праці  О.С.Богданова  та  В.І.Петрова  дають 
рекомендації,  як  виховати  культуру  поведінки  у  молодших 
школярів спільними зусиллями школи та сім’ї. Враховуючи 
те,  що  однією  із  форм  культурної  поведінки  є  шанобливе 
ставлення,  дані  рекомендації,  на  нашу  думку,  матимуть 
цінність  і  для  нас.  Наведемо  та  прокоментуємо  основні  з 
них. 

1. 

У  вихованні  культурної  поведінки,  крім  загальної 

роботи з усіма сім’ями, важливо здійснювати індивідуальну 
роботу  з  батьками.  Необхідно  перш  за  все  вияснити,  чому 
учні  не  виконують  правил  культурної  поведінки.  Адже 
причини  можуть  бути  різними:  діти  беруть  приклад  з 
батьків, ростуть егоїстами, чи просто ігнорують батьківське 
виховання.  Тому,  взалежності  від  встановленої  причини 
вчитель будує індивідуальну роботу з кожною сім’єю. 

Якщо  батьки  не  шанують  своїх  батьків,  один  одного,  то  і 
діти,  звичайно  не  будуть  шанобливо  до  них  ставитись. 
Батьки,  які  обмежують  себе,  віддають  все  дитині, 
виконують  всі  її  забаганки,  теж  не  стануть  шанованими 
нею. Батьки, педагогічна культура яких бажає бути кращою, 
не можуть обійтися без вчительської допомоги. 

2. 

Дуже  важливо,  щоб  батьки  постійно  контролювали  не 

тільки свою дитину, але й поведінку всіх дітей на вулиці, у 
дворі,  в  магазині,  транспорті  і  т.  д.  Жоден  дорослий  не 
повинен  проходити  повз  порушення  порядку  дітьми,  їх 
невихованості,  грубощів,  неввічливості,  проявів  непошани. 
Тільки  у  цьому  випадку  можна  сподіватись  на  успіх 
виховання. 

64 

3. 

Чотири рази на рік для батьків варто проводити лекції-

бесіди. Кожна лекція має бути розрахована на 15-20 хвилин, 
тому  важливо  відібрати  для  неї  основні  питання.  Під  час 
лекції  варто  використовувати  матеріал  із  життя  класу.  Так 
випадки  нешанобливого  та  шанобливого  ставлення  учнів 
один  до  одного,  до  вчителя,  техпрацівників  необхідно 
розглянути,  порівняти,  обговорити,  зробити  висновки,  які 
допоможуть  розв’язати  дану  проблему.  Лекція  завжди  має 
переходити в бесіду чи дискусію. 

4. 

Необхідно, щоб батьки кожної дитини хоч інколи були 

присутніми  на  бесідах,  вправах,  іграх,  які  вчитель 
проводить  зі  школярами.  Вони  побачать,  як  вчитель 
працює, які використовує прийоми, як веде бесіду з учнями, 
які  факти  із  життя  класу  обговорює,  як  обговорює  їх,  які 
методи  виховання  дітей  найбільш  ефективні.  Батьки, 
порівнявши побачене з тим, як вони виховують дітей вдома, 
можуть  зробити  для  себе  висновки,  можливо,  щось  варто 
змінити в сім’ї. 

5. 

Деякі  заняття  мають  бути  підготовлені  і  проведені 

тільки  з  активною  допомогою  батьків.  Вони  можуть 
поставити  сценки,  вивчити  з  дітьми  невеликі  п’єски, 
організувати  рейди,  підібрати  ілюстрації  і  факти  до 
наступного  заняття.  На  самому  занятті  батькам  варто 
провести  невелику  бесіду  з  дітьми,  використовуючи 
приклади  поведінки  дитини  вдома.  Вчитель  повинен 
заздалегідь  підготовити  батьків  до  проведення  бесіди,  щоб 
вийшла дійсно бесіда, а не читання моралі. 

Такі  заняття  дають  змогу  батькам  і  дітям  порозумітися, 
стати  ближчими.  Проводячи  бесіду  з  учнями,  батько  чи 

65 

мати  займають  позицію  вчителя,  що  надає  їм  в  очах  дітей 
певної  ваги,  значущості.  Це  сприяє  появі  у  школярів 
шанобливого  ставлення  до  своїх  батьків  та  батьків 
однокласників. 

6. 

В  кінці  навчального  року  варто  зробити  підсумки. 

Вчитель розповість про те, як проводилась робота в школі, і 
її  наслідки.  Батьки,  в  свою  чергу,  можуть  розповісти  про 
зміни в поведінці  дітей. І, звичайно, необхідно підготувати 
план подальшої спільної роботи школи та сім’ї. 

На нашу думку дані рекомендації сприятимуть вихованню в 
учнів  шанобливого  ставлення  до  людей,  як  форми  вияву 
культури  поведінки.  А  у  спільній  діяльності  вчителя, 
батьків  та  дітей  формуватиметься  взаєморозуміння, 
взаємоповага, взаємодовіра, що забезпечить успіх будь-яких 
виховних цілей. 

Педагоги-практики  Б.О.Азова  та  С.Є.Крол  у  виховній 
діяльності  широко  використовують  таку  форму  зв’язку 
школи  і  сім’ї,  як  розповсюдження  педагогічної  літератури. 
Спрямовуючи  читання  батьків,  вчителі  допомагають  їм 
зрозуміти  прочитане,  зробити  конкретні  висновки  і 
застосувати їх у вихованні своїх дітей. 

Важливе  місце  у  виховній  діяльності  займає  обмін 
позитивним  досвідом.  В  цьому  нас  переконують  педагоги: 
«Дану форму роботи ми намагалися поширити якнайбільше. 
До  кожних  батьківських  зборів  готували  виступ  одного  з 
батьків. Такі виступи про систему виховання в сім’ї батьки 
слухають  з  особливою  увагою.  Потім  відбувається  обмін 
думками.  Це  не  тільки  підвищує  педагогічну  озброєність 

66 

батьків,  а  й  сприяє  підвищенню  їх  відповідальності  перед 
колективом за виховання своїх дітей»  

Бесіди  за  батьками  Б.О.Азова  та  С.Є.Крол  рекомендують 
проводити у домашній обстановці, яка має налаштувати на 
серйозний  лад.  Їх  слід  здійснювати  таким  чином,  щоб 
завоювати  довір’я  батьків,  установити  з  ними  дружні 
стосунки.  Для  цього  дослідники  рекомендують  поводити 
себе  з  батьками  стримано  й  тактовно,  ніколи  не 
підвищувати  тону,  не  робити  образливих  зауважень. 
Особливо  це  важливо  тоді,  коли  ми  ставимо  перед  собою 
мету  виховати  шанобливе  ставлення  до  людей.  У  такому 
випадку  вчитель  зобов’язаний  бути  взірцем  стриманості, 
тактовності, ввічливості. Підвищуючи педагогічну культуру 
в  сім’ях,  Б.О.Азова  та  С.Є.Крол  намагалися  переконати 
батьків у тому, що без їхньої допомоги, сприяння чи хоча б 
прихильності,  вчителям  важко  буде  виховати  у  дітей  ті  чи 
інші позитивні якості. 

Допомога батьків школі повинна виражатися перш за все у 
висуненні  тих  самих  вимог,  які  висуває  учням  школа.  Це 
необхідно в інтересах виховання як особистості дитини, так 
і  виховання  у  дітей  поваги  до  старших.  Отже,  виховання 
поваги до старших педагог вбачає у тісній співпраці школи 
та сім’ї. На його думку школа, в першу чергу, має виховати 
у  дітей  любов  і  повагу  до  батьків.  Батьки  ж  повинні 
виховати любов і повагу до вчителя. Якщо комусь із батьків 
може  здатися,  що  вчитель  припустився  помилки,  вчинив 
неправильно,  потрібно  свої  сумніви  вирішувати  за 
відсутності  дитини.  В  очах  учня  особистість  учителя 
повинна бути авторитетною. Це необхідно для правильного 

67 

виховання  дітей  і  підвищення  авторитету  вчителя.  Те  ж 
саме  має  чинити  вчитель  по  відношенню  до  батьків.  Ні  в 
якому  разі  не  повчати  батька  чи  матір  перед  дітьми. 
Поважаючи  вчителя  та  батьків,  діти  швидше  навчаться  і 
звикнуть поважати всіх старших. 

У  своєму  дисертаційному  дослідженні  «Формування 
моральних  ставлень  молодших  школярів  у  навчально-
виховному  процесі  школи  та  сім’ї»  О.П.Штихалюк 
зазначає:  «Дослідження  продемонструвало  необхідність 
здійснення  варіативного,  диференційованого  підходу 
педагогів  до  роботи  з  сім’єю:  виділення  груп  батьків  на 
основі  подібності  виховних  впливів  на  дитину,  вибір 
найбільш ефективних шляхів та форм роботи щодо кожної 
типологічної групи окремо»  

Також,  врахувавши  особливості  спільної  діяльності  школи 
та  сім’ї,  дослідниця  визначила  та  уточнила  їх  функції  у 
моральному  становленні  школярів:  включення  їх  в 
систематичну  навчальну  та  господарську  побутову  працю, 
вироблення навичок та вмінь раціональної організації праці 
та  відпочинку,  виховання  в  учнів  свідомого  ставлення  до 
духовних 

та 

матеріальних 

цінностей, 

природного 

середовища,  до  сімейного  та  громадського  надбання, 
виховання  розумних  потреб  та  вміння  співвідносити  їх  з 
економічними  можливостями  сім’ї,  формування  у  дітей 
моральних звичок. 

Таким чином, функції школи та сім’ї в питанні морального 
виховання  молодших  школярів  та  формування  їх  ставлень 
взаємоперетинаються  та  взаємодоповнюють  одне  одного, 
що  створює  сприятливі  умови  для  організації  їх  взаємодії, 

68 

при  провідній  ролі  школи.  Вона  визначає  педагогічні 
завдання,  зміст  та  форми  взаємодії  з  сім’єю  ,  обов’язково 
зважаючи  на  особливості  виховних  впливів  батьків  на 
дитину. 

Вивчивши  досвід  вищезазначених  педагогів,  ми  дійшли 
висновку, 

що 

вихованню 

у 

молодших 

школярів 

шанобливого  ставлення  до  людей  сприятиме  висока 
педагогічна компетентність батьків, яка набувається у тісній 
співпраці зі школою; емоційна комфортність як в сім’ї, так і 
в  школі;  атмосфера  взаємодопомоги;  систематичність 
спільної роботи школи і сім’ї. 

Організація  в  сім’ї  і  школі  атмосфери  працьовитості, 
залучення  дитини  до  виконання  повсякденних  трудових 
обов’язків  дозволяє  формувати  у  неї  не  тільки  позитивне 
відношення  до  праці  людей,  але  й  виховувати  шанобливе 
ставлення до них. 

Практична  допомога  дітей  в  сім’ї  зближує  їх  з  батьками. 
Діти,  відчуваючи  настрій  батьків,  бачать,  що  вони  їм 
потрібні.  Це  вимагає  від  дітей  виходу  за  межі  своїх 
егоїстичних  потреб,  залучення  їх  до  загальних  інтересів.  У 
дітей  формується  почуття  відповідальності,  турботи,  уваги 
до  членів  сім’ї,  що  стає  основою  для  виховання 
шанобливого ставлення до людей. 

Оскільки спочатку шанобливе ставлення виявляється дітьми 
до  авторитетного  для  них  дорослого,  який  турбується  про 
них,  а  потім  вже  до  інших  людей,  то  спочатку  потрібно 
організувати  вправляння  у  вчинках,  які  характерні  для 
шанобливого  ставлення  до  близьких  людей,  до  своїх 
батьків.  Варто  в  іграх  чи  в  повсякденному  житті  показати 

69 

дітям  батька  і  матір  як  гарних,  добрих  людей,  про  яких 
треба турбуватися. 

Основною  формою  вправляння  має  стати  виконання 
доручень:  допомогти  мамі  по  господарству;  змайструвати 
щось з татом; доглянути меншого братика тощо. 

Вправлянню  дітей  у  шанобливому  ставленні,  крім 
повсякденної діяльності, допоможуть сюжетно-рольові ігри, 
зміст  яких  вимагає  вияву  елементів  шанобливості 
(«Лікарня, лікарі, хворі», «В автобусі», «У магазині»). 

Дітям  варто  дати  завдання  дізнатися  у  батьків  ким  вони 
працюють,  чим  займаються.  Батькам,  в  свою  чергу, 
запропонувати  акцентувати  увагу  дітей  на  позитивних 
вчинках  (своїх,  близьких  людей).  Це  викличе  у  дітей 
гордість  за  батьків  і  спонукатиме  до  проявів  спочатку  до 
них,  а  потім  до  всіх  людей,  шанобливого  ставлення, 
бажання бути схожими на батьків. 

Систематична  робота  школи  та  сім’ї  має  ґрунтуватися  на 
поєднанні педагогічної освіти з керівництвом педагогічною 
самоосвітою,  на  поєднанні  колективних,  групових  та 
індивідуальних форм роботи з батьками. Спільну діяльність 
школи  та  сім’ї  варто  здійснювати  через  загальношкільний 
та  позакласний  лекторій,  різні  педагогічні  тренінги, 
індивідуальні  консультації,  на  зборах  батьків,  де 
вивчаються  та  обговорюються  такі  питання,  як  мета, 
завдання  і  принципи  виховання  у  молодших  школярів 
шанобливого ставлення до людей. 

Саме з батьками вчитель має розробляти ігрові та навчальні 
програми,  що  сприятимуть  вихованню  шанобливого 

70 

ставлення до людей. Ми пропонуємо таку тематику занять: 
«Школа  ввічливості»,  «Кожна  людина  цікава  й  цінна», 
«Маленькі  леді  та  джентельмени»,  «Я,  тато  і  мама  – 
партнери»  тощо.  На  нашу  думку,  ігри,  уроки,  свята  на 
задані  теми  в  тісній  співпраці  вчителя,  батьків  та  дітей 
сприятимуть досягненню виховних цілей. 

Отже,  виховання  у  молодших  школярів  шанобливого 
ставлення  до  людей  потребує  системних  заходів, 
комплексних  удосконалень  у  спільній  діяльності  сім’Ї  та 
школи з дотриманням таких умов, як: 

-  поетапна  підготовка  батьків  до  постійного  збагачення 
морального  середовища  сім’ї;  розвиток  позитивної  реакції 
на  педагогічні  завдання,  самостійне  їх  розв’язання; 
розуміння батьками ролі й місця шанобливого ставлення до 
людей у житті дітей; 

- 

органічне  поєднання  виховних  зусиль  батьків  з 

діяльністю вчителя в єдиний цілісний педагогічний процес, 
що  передбачає:  визначення  вчителем  та  батьками 
пріоритету  розвитку  шанобливості  у  дітей,  організації 
адекватної  цій  спрямованості  шкільної  життєдіяльності, 
спільної роботи з батьками; 

- 

стимулювання 

прагнення 

дітей 

до 

постійного 

морального  збагачення  середовища  сім’ї:  перебудова  всіх 
зв’язків  і  стосунків  дітей,  надання  особистості  школяра 
можливостей вільного переходу від одного виду діяльності 
до  іншого  з  метою  виховання  у  дітей  шанобливого 
ставлення до людей; 

71 

- 

запровадження 

спеціальних  вправ  для 
батьків  і  дітей  на 
закріплення  гуманних 
стосунків  та  засвоєння 
шанобливого 
ставлення до людей. 

Загальновідомими 

є 

такі  форми  співпраці 
школи  з  сім`єю  (табл. 
1.) 

Таблиця 1. 

Форми співпраці школи з сім`єю 

Колективні: 

Індивідуальні: 

Диференційовані: 

батьківські збори, 

конференції, 

лекції з батьками, 

бесіди  за  “круглим 
столом”,педагогічний 
тренінг, 

дні відкритих дверей, 

диспути. 

бесіди, 

консультації, 

відвідування сімей, 

листування, 

педагогічні 
доручення  батькам, 
зустрічі з батьками. 

Вечори 

сімейних 

традицій, 

виставки, 

випуск  тематичних 
газет, 

конкурси, 

зустрічі 

поколінь, 

дискусійні клуби. 

Сім`я і школа повинні створити найбільш сприятливі умови 
для  засвоєння  дитиною  досвіду  поведінки  людини, 
накопиченого  усією  історією,  яка  передує  людству,  а  це 

72 

може відбутися лише в прямому та тривалому  погодженні, 
співпраці дітей, батьків та школи . 

Ми  вважаємо,  що  доцільним  у  вирішенні  проблеми 
взаємодії  школи  і  сім`ї  є  створення  класу-родини.  “Клас-
родину”  ми  розглядаємо  як  міні-версію  “школи-родини”, 
основна  місія  яких  -  уміння  педагогів  створити  у  школі 
(класі)  ауру  сімейного  затишку  та  привнести  в  атмосферу 
родини  суспільно  цінні  стимули  і  мотиви.  В  основу 
концепції  школи-  і  класу-родини  покладена  ідея 
особистісно 

соціального 

виховання, 

головними 

механізмами  якої  є  особистісні  й  соціально  орієнтовані 
відносини,  які  представляють  колектив  як  гуманно 
організоване співтовариство . 

Н.Дерев`янкіна  визначає  основну  мету  школи-родини: 
соціальне  виховання,  освоєння  вихованцями  соціальних  і 
життєвих  ролей.  Зміст  виховання  у  школі-родині 
визначається  єдністю  двох  компонентів:  1)  живої 
гуманістичної  етики,  здобуття  якої  лежить  через  загальну 
систему взаємовідносин, колективні творчі справи та освітні 
технології, що базуються на соціальній взаємодії та досвіді 
ціннісних  відносин;  2)  сукупності  виховних  ідей,  які 
покладені  в  основу  моделі  школи-родини  і  реалізуються 
через цільові компоненти програми  

Розроблена  Ю.Кричевською  виховна  система  роботи  з 
класом,  де  основним  завданням  є  формування  класу-
родини,  сприяє  вирішенню  однієї  з  найважливіших 
людських потреб – бути зрозумілим, прийнятим, визнаним. 
Толерантність, діалог, гуманні стосунки між усіма членами 
навчально-  виховного  процесу  визначають  клімат  класу-

73 

родини.  Стосунки  між  учителем  і  учнями  у  класі-родині 
стають  як  між  батьками  і  дітьми,  а  між  учнями  –  як  між 
братами  і  сестрами.  Водночас  утверджується  життєвий 
оптимізм,  радість  перебування  серед  однокласників,  потяг 
до успішного навчання і чемної поведінки з виявом добра і 
милосердя у ставленні до ближнього . 

Основне  виховне  завдання  класу-родини  –  створення 
родинної  атмосфери,  затишку,  спрямування  родинних 
традицій  на  формування  моральних  мотивів  поведінки, 
спільна  свідома  і  творча  діяльність,  партнерство  з 
учнівськими родинами. 

Працюючи  над  проблемою  формування  особистісних, 
родинних, громадських, національних та загальнолюдських 
цінностей,  Н.Самійленко  розробила  авторську  програму 
виховної роботи «Паростки надії» для 1 - 4 класів, мета якої 
–  співпраця  вчителя  з  батьками  в  напрямку  роботи 
педагогізації останніх. Основне завдання роботи з батьками 
вона  вбачає  в  тому,  щоб  залучати  їх  до  виховання  своїх 
дітей. 

В.  Кудрявцева  важливого  значення  надає  знайомству 
вчителя  із  батьками  учнів  як  передумові  майбутньої 
співпраці. Задля цього потрібно: 1)вивчити домашній уклад 
сім`ї учня, ціннісної орієнтації батьків, їхні погляди на мету 
і методи виховання, визначити виховний потенціал сім`ї; 2) 
з`ясувати,  наскільки  спосіб  життя  сім`ї,  її  виховна 
діяльність відповідають суспільним вимогам; 3) донести до 
кожної  сім`ї  вимоги  і  мету  суспільства  щодо  виховання 
молодого покоління . 

74 

Для  удосконалення  педагогічних  знань,  педагогічної 
культури,  взаємостосунків,  розвитку  практичних  умінь 
батьків  у  вихованні  дітей,  поряд  із  традиційними  потрібно 
використовувати нестандартні методи взаємодії: ділові ігри, 
прес-конференції,  експрес-опитування,  вікторини,  аукціон 
ідей,  дні  добрих  справ.  ”Сила  переконання,  коректність, 
педагогічна  реальність  аналізу  ситуації  або  вчинку  учня, 
спільне  обміркування  –  все  це  спонукає  батьків  бачити  в 
школі  свого  головного  спільника  у  вихованні  та  навчанні 
дітей”, - стверджує у своїй статті Т.Виноградова та визначає 
головні  завдання  школи  у  роботі  з  батьками:  пропаганда 
педагогічних  знань  з  метою  підвищення  педагогічної 
освіти;  організація  і  проведення  позаурочних  заходів, 
спрямованих  на  опанування  батьками  педагогічних  знань. 
Таким 

чином, 

організаційно-педагогічними 

умовами 

морального  виховання  молодших  школярів  є  взаємодія 
класовода  з  батьками,  яка  передбачає  тісну  співпрацю 
школи  і  родини,  озброєння  батьків  знаннями  та  вміннями 
взаємодії  з дітьми,  підбір таких форм і  методів роботи, які 
забезпечуватимуть  контакт,  співпрацю  батьків  і  дітей, 
спільні  виховні  справи,  створення  оптимальних  умов  для 
виховання учнів, розвитку їх знань і вмінь, де будуть єдині 
вимоги  до  них,  комфортне  особистісно  зорієнтоване 
середовище, 

демократичний 

стиль 

спілкування, 

створюватиметься  ситуація  радості,  доброзичливості  та 
довіри. 

Мислителі різних віків трактували поняття моральності по-
різному. Іще в давній Греції в своїх працях Аристотель про 
моральну людину писав: «Морально прекрасною називають 
людину  досконалої  гідності…  Адже  про  моральну  красу 

75 

говорять  з  приводу  доброти:  морально  прекрасним  нази-
вають  справедливу,  мужню,  благородну  і  взагалі  людину, 
що володіє всіма чеснотами». 

А Ніцше вважав: «Бути моральним, етичним – означає бути 
покірним давно встановленому закону чи звичаю». «Мораль 
–  це  перевага  людини  перед  природою».  У  науковій 
літературі  вказується,  що  мораль  з’явилась  на  початку 
розвитку суспільства. Визначну роль в її виникненні зіграла 
трудова  діяльність  людей.  Без  взаємодопомоги,  без 
визначених  обов’язків  по  відношенню  до  роду  людина  не 
змогла  би  встояти  в  боротьбі  з  природою.  Мораль  є 
регулятором 

взаємовідносин 

людей. 

Керуючись 

моральними  нормами,  особистість  тим  самим  спонукає  до 
життєдіяльності  суспільства.  У  свою  чергу,  суспільство, 
підтримуючи  і  розповсюджуючи  ту  чи  іншу  мораль,  тим 
самим формує особистість відповідно до свого ідеалу. 

Сьогодні  мораль  розуміється  як  система  норм,  принципів 
поведінки  людей  у  ставленні  один  до  одного  та  до 
суспільства. 

У 

сучасних 

умовах 

дедалі 

повніше 

розкривається  творчий  потенціал  моралі.  Вона  характери-
зується 

колективізмом, 

гуманістичними 

рисами 

(співробітництво, 

взаємодопомога, 

доброзичливість, 

чесність, простота, скромність), активністю, діяльністю, що 
спонукає людину до нових успішних, креативних звершень. 
І хоча багато з визначених рис у сьогоденні переоцінюється, 
набуваючи  нового  значення,  все  ж  їхнє  переосмислення  і 
перевтілення  у  нових  формах  є  важливим  напрямком 
формування моральної досконалості людини. 

76 

Важливе  значення  в  регулюванні  соціальної  поведінки 
людей  –  членів  сімей,  мають  усталені  і  «генетично» 
усвідомлені  традиційні  норми  поведінки.  Зазначимо,  що 
сучасні  батьки,  виховані  в  умовах  соціалістичного 
суспільства,  на  родинних  (прихованих)  християнських 
основах  зберегли  якості  колективізму,  патріотизму, 
гуманізму  тощо.  У  часи  незалежності  України  суспільство 
збагатилось  і  відродило  християнські,  національні  норми 
взаємовідносин  батьків  та  дітей.  Та  протиріччя,  які 
виникають  між  поколіннями  (історичні,  економічні, 
ідеологічні),  відображають  стан  моральної  атмосфери 
сімейних відносин. 

На  відміну  від  соціальних  норм,  що  зобов’язують  особу 
дотримуватися 

морально-правових 

засад, 

морально-

психологічні  цінності  залишають  за  членами  сім'ї  свободу 
вибору  як  автономної  інституції,  що  може  привести  до 
створення  небажаних  цінностей,  визначених  для  віруючих 
людей як гріхи, а в суспільстві - як аморальні прояви. 

Перетин  оптимізму  і  гуманізму  в  способі  життя  значної 
кількості сучасних сімей дає надію на підвищення культури 
її  членів  у  ставленні  один  до  одного,  «творенні  себе  через 
самовдосконалення».  У  педагогічній  практиці  мають  місце 
ситуації,  коли  педагогу  необхідно  втрутитись  у  процес 
становлення  особистості  учня  через  сім'ю,  реалізувати 
принцип  «паралельної  дії»,  закликати  батьків  до  співпраці. 
Як  поведуть  себе  батьки  у  такій  взаємодії,  залежить  від 
розуміння  ними  батьківства  і  передбачення  результату 
таких  впливів  на  дитину.  Співпраця  будується  на  основі 
чіткої  програми  педагога,  яка  включає  в  себе:  вивчення 

77 

учня,  його  батьків  та  умов  життя,  тобто  професійного 
підходу  щодо  аналізу  поведінки  учасників  виховного 
процесу  в  умовах  сім'ї  та  школи.  Необхідно  виробити 
модель,  зміст  якої  полягатиме  в  розкритті  механізму 
формування 

певної 

поведінки, 

в 

структурі 

якої 

враховуються  потреби,  умови  життєдіяльності,  набутий 
досвід. 

Поведінка  людини  являє  собою  рівнозначні  біологічні  й 
соціальні 

властивості. 

Біологічні 

характеристики 

утворюють  фундамент  поведінки,  а  соціальний  досвід 
визначає її зміст і напрямки. Тому педагог, який на перший 
погляд  склав  модель  (програму)  співпраці  як  ідеальну,  не 
може передбачити психофізіологічну організацію поведінки 
особистості, а саме  – її можливості і  намагання, внутрішнє 
наповнення.  Оскільки  умови  діяльності  особистості, 
ситуації  завжди  спонукають  її  до  змін,  то  педагог  як 

дослідник 

повинен 

використовувати 

виховний 

потенціал  сім'ї  (позитивний  і 
негативний). 

Поняття 

«потенціалу»  розглядатимемо 
як 

системну 

інтерпретацію 

поведінки 

індивіда, 

що 

наповнюється 

конкретним 

змістом: 

предметним 

і 

соціальним. Виховання завжди спричиняє новоутворення. 

Становлення 

ціннісних 

орієнтацій 

у 

підлітків 

розпочинається  з  формування  ряду  показників,  ідеалу 
особистості, основою яких є інтелектуально-вольовий блок 
характеристик. Завдання педагога в цьому процесі полягає у 

78 

стимулюванні  активності  характеристик  самосвідомості: 
оцінка  себе,  реалізація  самовиховання.  В  умовах  сім'ї  ця 
робота  може  проводитись  при  стимулюванні  виконаних 
доручень (постійних, тимчасових) як репродуктивного, так і 
творчого змісту. 

Педагог  повинен  допомагати  батькам  не  лише  правильно 
організовувати  діяльність  дитини,  але  і  здійснити 
мотивацію  поведінки  учасників  співжиття:  спрямування  на 
моральні,  вольові  та  інтелектуальні  орієнтири.  Як 
методична  діяльність  педагога  із  батьками,  дітьми-
підлітками  можуть  бути  використані  такі  методи  та  форми 
виховної  роботи:  бесіди,  написання  листа,  обговорення 
прочитаного,  переглянутих  телепередач,  фактів  із  життя 
суспільства, поради-тренінги для батьків у «школі батьків». 

Обов’язковою  умовою  ефективності  такої  роботи  є 
наповнення  морально-правових,  духовних  цінностей  з 
обговорюваних  проблем.  Дієвими  є  методи  співпраці 
вчителя та учнів щодо батьків, а саме: написання творів про 
працю  батьків,  про  їхні  права  на  роботі,  про  право  на 
громадську участь, про їх господарську діяльність в умовах  
сім'ї тощо. 

Подальша  співпраця  школи  і  сім'ї  сприятиме  подоланню 
причин  спротиву  й  опірності  учнів,  виховання  культури 
поведінки  та  пошуку  шляхів  подолання  педагогічного 
явища -конфліктних відносин в сім'ї між батьками і дітьми, 
навчить  батьків  і  дітей  «творити»  себе  доброзичливими, 
терпеливими. 

79 

2.1  Форми  родинно-шкільної  співпраці  у  вихованні 
сучасних молодших школярів

Рівень  педагогічної  освіченості  батьків  залежить  від 
традицій  у  сім'ях,  в  яких  виросли  вони,  набутих  знань, 
життєвого  досвіду,  здатності  до  саморозвитку.  Майже 
завжди, на сучасному етапі особливо, у зв'язку з переходом 
до нового типу суспільства, утвердження нових суспільних, 
етичних  цінностей,  а  також  із  процесами  глобалізації, 
одним із свідчень якого є Інтернет, педагогічна освіченість 
батьків  нерідко  відстає  від  реальної  педагогічної  ситуації, 
суспільних  потреб,  очікувань  дитини.  Тому  школа  має 
дбати  про  постійний  розвиток  їх  педагогічних  знань, 
вдаючись до різних форм роботи .  

Форми роботи педагогів з батьками - це способи організації 
спільної діяльності та спілкування. 

80 

Робота  педагогічних  колективів  шкіл  з  батьками 
здійснюється в двох напрямках: організаційна робота школи 
із сім'єю та підвищення педагогічної культури батьків. 

В  організаційній  роботі  школи  з  батьками  доцільним  є 
поєднання  індивідуальних,  групових,  колективних  та 
масових форм роботи . 

Індивідуальними  формами  роботи  вчителя  з  батьками  є: 
відвідування  сімей  учнів  удома,  бесіди  з  батьками  учня, 
листування тощо. 

Відвідування батьків вдома. Допомагає встановити зв'язок з 

усією  сім'єю,  з'ясувати  її  загальну  та 

педагогічну  культуру,  умови  життя 

учня,  його  місце  в  сім'ї  і  ставлення  до 

нього 

старших, 

ознайомитися 

з 

досвідом  батьківського  виховання, 

дати  поради  і  домовитися  про  єдині 

вимоги  до  школяра.  Деякі  вчителі 

помилково  вважають,  що  відвідувати  потрібно  лише 
родини,  діти  з  яких  створюють  певні  проблеми  у  школі. 
Безумовно,  з  батьками  таких  учнів  слід  передусім 
встановити  тісний  контакт,  проте  відвідувати  бажано  сім'ї 
всіх учнів. 

Відвідування  сім'ї  може  мати  різну  мету:  загальне 
ознайомлення з умовами життя, встановлення єдиних вимог 
школи  і  сім'ї  до  учня,  допомога  в  організації  режиму, 
обговорення  з  батьками  відхилень  у  поведінці  дитини  і 
вжиття  необхідних  заходів  щодо  їх  запобігання  та 
подолання,  залучення  батьків  до  участі  в  роботі  школи, 
вивчення  досвіду  виховання  в  сім'ї.  Перш  ніж  відвідати 

81 

родину, треба мати початкові відомості про неї та її зв'язки 
зі школою (особиста справа учня, класний журнал, бесіди з 
учителями,  з  самим  учнем),  відтак  з'ясувати  основні  дані 
про  самого  учня,  його  успішність,  поведінку,  стосунки  з 
учителями,  товаришами.  Не  обійтися  без  ознайомлення  з 
педагогічною  літературою,  в  якій  розкрито  мету 
відвідування  сім'ї.  Бажано  відібрати  і  порекомендувати 
батькам  літературу  відповідно  до  теми  бесіди,  яку 
проводитимуть з ними. 

Успіх  відвідування  сім'ї  залежить  не  лише  від  сумлінної 
підготовки,  а  й  від  поведінки  вчителя.  З  самого  початку 
зустрічі з батьками необхідно створити атмосферу довір'я і 
доброзичливості.  В  сім'ях,  які  не  мають  систематичного 
зв'язку  зі  школою,  візит  учителя  розглядають  як  сигнал 
біди, батьки насторожуються, готуються до захисту дитини. 
Тому,  завітавши  в  сім'ю,  слід  одразу  ж  «зняти»  будь-яку 
настороженість  батьків.  Бесіду  про  дітей  починають  з 
позитивних  сторін  їх  характеру  і  поведінки.  Залучаючи 
батьків  до  бесіди,  поступово  переходять  до  обговорення 
негативного у поведінці учня. Свої судження про нього слід 
висловлювати  спокійно,  тактовно,  наводячи  незаперечні 
докази і уважно слухаючи пояснення батьків. 

Встановлення  істинного  стану  справ  дає  змогу  накреслити 
спільний  план  дій  школи  і  сім'ї,  домовитися  про  взаємне 
інформування про досягнуті успіхи й труднощі. 

Запрошення батьків до школи.  У разі необхідності вчитель 
запрошує  батьків  окремих  учнів  до  школи  на розмову.  Під 
час  бесіди  з  ними  дуже  важливо  дотримуватися 
педагогічного  такту,  створити  атмосферу  доброзичливості, 

82 

довір'я.  Щоб  викликати  батьків  на  відвертість,  треба 
розмовляти  з  ними  про  учня  наодинці,  переконати  їх  в 
конфіденційності  розмови.  Така  бесіда  буде  корисна  і  для 
вчителя,  і  для  батьків.  Педагог  відповідає  на  запитання 
батьків,  висловлює  їм  свої  вимоги.  Батьки  отримують 
корисні  поради  і  допомогу  від  педагога,  переконуються  в 
його уважному ставленні  до них, турботі про їхню дитину. 
У  такій  розмові  педагог  має  бути  особливо  тактовним, 
пам'ятаючи,  що  надмірне  акцентування  на  недоліках  учня 
викликає  в батьків насторогу, неприязнь, навіть якщо вони 
відчувають, що він має рацію. 

Індивідуальні  бесіди  з  батьками  відбуваються  як  за 
ініціативою  самих  батьків,  так  і  за  ініціативою  педагога. 
Інтерес батьків до питань виховання, їхню ініціативу щодо 
бесіди  з  класним  керівником  на  педагогічні  теми  потрібно 
заохочувати та стимулювати. 

Не  можна  проводити  бесіду  з  батьками  у  присутності 
дитини,  якщо  ви  не  впевнені,  що  ваше  схвалення  чи  осуд 
школяра  будуть  сприйняті  дорослими  так,  як  ви  цього 
бажаєте. 

Не завжди бесіда з батьками має бути тривалою. Іноді буває 
достатньо короткої розмови, кількох вагомих слів. 

Перевагою  індивідуальної  роботи  є  те,  що  наодинці  з 
учителем  батьки  відвертіше  розповідають  про  свої 
проблеми  та  труднощі  у  вихованні  дітей.  Дорослі  мають 
бути переконані, що їхня бесіда з учителем залишиться між 
ними, що жодна їхня відверта думка не буде розголошена. 

83 

Індивідуальне  спілкування  з  батьками  дає  вчителю 
можливість вибрати правильний підхід до дитини. 

Листування  передбачає  періодичне  надсилання  батькам 
листів про успіхи учня в навчанні, старанність, уважність та 
відповідальність.  Можна  повідомити  про  певні  труднощі 
дитини,  попросити  про  зустріч.  Варто  висловити  щиру 
подяку за гарне виховання дитини. Лист передають батькам 
через  дитину,  попередньо  ознайомивши  її  зі  змістом. 
Найчастіше  листування  використовують,  коли  класний 
керівник  не  може  зустрітися  з  батьками  у  них  удома  або 
запросити їх до школи. 

Консультації  батькам.  Передбачають  надання  конкретних 
рекомендацій, порад з актуальних для батьків питань. 

До груповихформ роботи належать засідання батьківського 
комітету, робота з групами батьків тощо. 

Батьківський комітет 1-го класу обирається на батьківських 
зборах у серпні-вересні. Зазвичай він складається з 3-5 осіб. 
Створюють  батьківський  комітет  з  метою  демократизації 
управління  виховним  процесом,  налагодження  зворотного 
зв'язку  сім'я  –  школа,  для  поточного  коригування 
управлінських  рішень,  забезпечення  єдності  педагогічних 
вимог  до  учнів,  надання  допомоги  сім'ї  у  вихованні  та 
навчанні  дітей.  Комітет  діє  відповідно  до  положення  про 
батьківські  комітети  загальноосвітніх  шкіл.  До  роботи  в 
ньому  залучають  найактивніших  батьків,  авторитетних 
людей з високою громадянською свідомістю, які виявляють 
інтерес  до  справ  класу,  школи.  Батьківський  комітет 
обирається  на  весь  термін  навчання  учнів  у  початковій 
школі.  Залежно  від  потреб  класу,  він  змінюється:  чи  за 

84 

кількістю,  чи  за  розподілом  обов'язків.  Класний  керівник 
скеровує 

діяльність 

батьківського 

комітету 

на 

розв'язаннянавчально-виховних  завдань,  що  стоять  перед 
класом.  Члени  батьківського  комітету  встановлюють 
контакт  з  громадськими  організаціями,  беруть  участь  в 
організації дозвілля дітей (прогулянок, екскурсій, походів у 
театри  та  кіно),  допомагають  класному  керівникові 
проводити педагогічну пропаганду тощо. 

Роботу  з  групами  батьків  вчителю  доцільно  починати  зі 
спостереження  за  навчанням  та  поведінкою  учнів  та 
вивчення  їхніх  сімей.  Застосування  методів  анкетування, 
опитування, 

вивчення 

шкільної 

документації, 

спостереження  дозволить  вчителю  отримати  потрібну 
інформацію та розподілити батьків на групи (за типом сім'ї, 
за  помилками  батьків  у  сімейному  вихованні,  за 
проблемами  учня,  що  виникають  у  навчанні,  спілкуванні  з 
товаришами тощо). Деякі батьки можуть входити до кількох 
груп.  Соціально-педагогічна  робота  вчителя  з  групами 
батьків  сприяє  активнішій  участі  батьків  у  взаємодії  зі 
школою . 

Основними  колективними  формами  роботи  з  батьками  є 
класні батьківські збори, лекції, бесіди, конференції, сімейні 
свята в класі («День матері», «Бабусина скарбничка» тощо). 

Класні  батьківські  збори.  Є  важливим  колективним  видом 
роботи класного керівника з батьками учнів. Їх проводять 1-
2  рази  на  чверть.  Такі  збори  сприяють  формуванню 
громадської  думки  батьків,  об'єднанню  їх  в  єдиний 
колектив.  Тематика  зборів  визначається  загальними 
завданнями виховання, умовами навчально-виховної роботи 

85 

в  класі,  рівнем  загальної  культури  та  педагогічного 
кругозору  батьків.  Збори  можуть  відбуватися  у  вигляді 
лекцій  або  доповідей  класних  керівників,  виступів  самих 
батьків  та  обміну  досвідом  виховної  роботи  з  дітьми,  із 
залученням  учнів, показом їхніх класних робіт  і  художньої 
самодіяльності, демонструванням кінофільмів . 

Учитель  ще  до  зборів  повинен  поговорити  з  окремими 
батьками,  звернути  їх  увагу  на  виставку  дитячих  робіт, 
стенди  з  літературою,  спеціально  випущену  стінгазету. 
Доповідь  або  виступ  вчителя  слід  виголошувати  вільно. 
Зважаючи  на  особливості  аудиторії,  учитель  має  бути 
тактовним,  не  допускати  повчального  тону,  різкості  у 
критиці  помилок.  Якщо  збори  проводять  у  формі  обміну 
досвідом  виховання  дітей  у  сім'ї,  треба  уважно  і  спокійно 
вислухати всі  виступи і  зауваження батьків. У заключному 
слові вчитель тактовно відповідає на запитання й висловлює 
конкретні  пропозиції.  Рішення,  прийняті  батьківськими 
зборами,  стосуються  і  батьків,  які  з  тих  чи  тих  причин  не 
змогли прийти на збори. Тому при зустрічі з ними вчитель 
повинен  ознайомити  їх  із  змістом  зборів  та  прийнятими 
рішеннями. 

Подібну 

підготовчу 

роботу 

проводять 

і 

перед 

загальношкільними  батьківськими  зборами,  на  яких 
обговорюють  питання,  що  стосуються  всіх  батьків:  про 
підсумки  навчально-виховної  роботи  з  учнями  за  півріччя 
або навчальний рік, про літній відпочинок школярів тощо. 

Тематичні  вечори  запитань  і  відповідей.  Сприяють 
глибокому пізнанню методики сімейного виховання. На них 
запрошують  працівників  правоохоронних  органів,  лікарів, 

86 

психологів, соціальних працівників, фахівці, які опікуються 
проблемами  виховання  молоді.  Ознайомлення  батьків  з 
психолого-педагогічною  літературою.  Передбачає  відбір  і 
надання 

рекомендацій 

щодо 

психолого-педагогічної, 

науково-популярної  літератури  для  батьків  відповідно  до 
проблем, які є в учнів певного класу, чи в окремої дитини. 

Педагогічний  лекторій.  Передбачає  надання  батькам 
систематизованих знань з теорії виховання, привернення їх 
уваги  до  актуальних  проблем  виховання  з  допомогою 
лекцій, бесід. 

Позакласний  педагогічний  всеобуч.  Спрямований  на 
ознайомлення батьків з проблемами виховання дітей різних 
вікових  груп,  починаючи  роботу  з  першого  класу.  Заняття 
проводять керівники школи. 

Університет  педагогічних  знань.  Передбачає  більш 
серйозну  підготовку  з  теорії  виховання.  Заняття 
відбуваються  у  формі  лекцій  та  семінарів.  Батьки  беруть 
участь в обговоренні проблем. 

Підсумкова річна науково-практична конференція батьків з 
проблем  виховання.  Учасники  визначають  найактуальнішу 
проблему  сімейного  виховання  (“Трудове  виховання”, 
“Найкоротший  шлях  до  добра  –  через  прекрасне”  тощо), 
протягом  року  вивчають  її.  У  виступах  батьки  підбивають 
підсумки  теоретичних  і  практичних  досліджень,  діляться 
особистим досвідом. День відчинених дверей. Головна мета 
-  показати  роботу  школи,  привернути  увагу  батьків  до 
проблем  виховання.  Вимагає  серйозної  підготовки: 
оформлення  школи,  організації  програми  свята  (концерту, 

87 

зустрічей у класах, відвідання виставок, спортивних змагань 
тощо). 

Масові  форми  роботи:  загальношкільні  батьківські  збори, 
збори  батьків  учнів  І-4-х  класів,  випускників;  тижні  сім'ї  у 
школі  (вечорниці,  сімейні  естафети,  концерти,  твори  про 
свою сім'ю та ін.) ; дні відкритих дверей; конференції тощо. 

День  відкритих  дверей  для 
батьківу школі. Цей вид роботи 
потребує 

єдності 

школи, 

батьків, 

учнів, 

сприяє 

згуртуванню 

шкільного 

колективу.  Цього  дня  у  школі 

проводять  батьківські  збори,  лекції,  консультації,  екскурсії 
по  школі,  організовують  виставки,  вечори,  читацькі 
конференції.  В  деяких  школах  їх  присвячують  питанням 
трудового,  естетичного  виховання  дітей  у  сім'ї  та  ін.  В 
одних школах день відкритих дверей для батьків проводять 
щочверті,  в  інших  –  щомісяця.  Роботу  з  його  підготовки 
очолює батьківський комітет і комісія з питань педагогічної 
пропаганди.  Його  доцільно  починати  з  лекції,  доповіді, 
конференції,  в  яких  задіяні  всі  батьки.  Відтак  вони 
працюють  диференційовано.  Хоч  би  якою  була  програма, 
батьки повинні отримати вичерпні відомості про своїх дітей 
і  поговорити з  директором,  його заступниками,  учителями, 
класними  керівниками,  шкільним  лікарем,  органами 
дитячого самоврядування. 

Загальношкільні батьківські збори - проводяться два рази на 
рік.  Мета  -  знайомство  з  нормативно-правовими 

88 

документами  про  школу,  основними  напрямами,  задачами, 
підсумками роботи. 

Загальношкільні батьківські збори проводяться, як правило, 
не  більше  двох  разів  на  рік.  Тематика  таких  зборів  має 
характер звіту про роботу школи за визначений період часу. 
На  них  виступають  директор,  його  заступники,  звітує 
пророботу  батьківський  комітет  школи.  Наприклад, 
навчальний  заклад  пройшов  атестацію  і  хоче  познайомити 
колектив батьків з досягнутими результатами . 

Загальношкільні  батьківські  збори  можна  використовувати 
для  демонстрації  позитивного  досвіду  виховання  в  родині. 
Так,  наприкінці  навчального  року  можливе  нагородження 
родин із позитивним досвідом виховання дітей. 

Дбаючи  про  ефективну  взаємодію  з  батьками,  учитель 
повинен враховувати важливість таких чинників: 

1.  Запрошення  батьків  до  співробітництва.  Часто  вчитель 
вважає,  що  батьки  перебувають  в  опозиції  до  нього. 
Намагаючись  запобігти  можливим  запереченням  з  їх  боку, 
він починає розмову в директивному тоні замість того, щоб 
зрозуміти  їх  почуття,  виявивши  стриманість,  відкритість. 
Доброзичливість,  відкритість  у  спілкуванні  з  батьками  – 
перший крок до співпраці з ними. 

2.  Дотримання  позиції  рівноправності.  Об'єднання  зусиль 
учителя  та  сім'ї  школяра  можливе  за  взаємного  визнання 
ними  рівноправності.  Перший  крок  має  зробити  вчитель, 
оскільки до цього його зобов'язує професійний обов'язок. 

89 

3.  Визнання  важливості  батьків  у  співпраці.  Учитель 
повинен  завжди  наголошувати  на  важливій  ролі  батьків  у 
вихованні та розвитку дитини. 

4.  Вияв  любові,  захопленості  їх  дитиною.  Психологічний 
контакт  із  батьками  виникає  одразу,  як  тільки  вчитель 
виявляє розуміння дитини, симпатизує їй, бачить позитивні 
та  негативні  риси.  Батьки,  відчувши  доброзичливість 
учителя,  більш  охоче  спілкуються  з  ним,  налаштовуються 
на співпрацю. 

5.  Пошук  нових  форм  співпраці.  Учитель  може 
запропонувати  одному  з  батьків  організувати  батьківські 
збори,  разом  визначивши  їх  тематику,  структуру  тощо. 
Особливо  корисний  обмін  думками  з  батьками  щодо 
налагодження взаєморозуміння з дітьми. 

Отже,  ефективність  всієї  виховної  системи  освітнього 
закладу  характеризується  і  забезпечується  насамперед 
взаємодією  педагогів  з  батьками  учнів,  утвердженням 
батьків,  усіх  дорослих  членів  родини  в  якості  суб’єктів 
цілісного виховного процесу, формуванням у них установки 
на  самостійну  творчу  діяльність  шляхом  впровадження 
активних форм, передових технологій і методик психолого-
педагогічної просвіти. 

90 

2.2.Формування моральних якостей учнів 1-4 класів. З 
досвіду роботи. Вихователь Вебер І.Я. 

Від  вихователя залежить, яким 
стане  серце  дитини  –  ніжною 
квіткою, 

чи 

засохлою 

пустелею.  Тому  і  всю  свою 
роботу  націлюю  на  те,  щоб 
серце  дитини  було  чутливим, 
щоб  відгукувалось  на  кожне 
слово.  Складна  і  благородна 
роль  покладається  на  педагога, 

яка  вимагає  постійної  творчості,  невпинної  роботи  думки, 
величезної щедрості, любові до дітей, безмежної відданості 
справі. Взаємоповага і згода, доброзичливість і сердечність 
–  ось  неповний  перелік  тих  моральних  багатств,  які  треба 
цінувати та на яких я будую свої стосунки з дітьми. 

Моральне виховання  учнів  – це спільна діяльність школи  і 
сім’ї  з  формування  стійких  моральних  якостей,  почуттів, 
навичок  і  звичок  поведінки  на  основі  засвоєння  ідеалів, 
норм і принципів моралі, а саме: 

-усвідомлена  любов  до  Батьківщини,  стійкий  інтерес  до 
минулого, сьогодення і майбутнього рідного краю, почуття 
любові  і  поваги  до  рідного  народу,  мови,  дбайливе 
ставлення до природи і збільшення її багатств; 

-

уміння жити і працювати в суспільстві; 

-

потреба  брати  активну  участь  у  громадському  житті 
свого класу, школи, міста, країни; 

91 

-

усвідомлення 

основних 

принципів 

гуманізму; 

розуміння  високої  цінності  людського  життя, 
прагнення  будувати  свої  взаємини  з  людьми  за 
законами совісті, добра і справедливості;  здатність до 
співпереживання,  шляхетності  і  щедрості;  потреба 
захистити  слабкого,  допомогти  відстаючому,  уміння 
поважати  честь  і  гідність  людини;  дбайливе  і  людяне 
ставлення до природи, тваринного і рослинного світу; 

-

розуміння  морально  –  етичної  основи  культури 
поведінки, 

гармонійного 

поєднання 

культури 

поведінки  з  моральною  вихованістю;  потреба  знати 
основні  правила  повсякденного  етикету  і  бажання 
виконувати  їх,  уміння  поводитися  згідно  правил 
культури поведінки; почуття міри і такту в спілкуванні 
з людьми. Саме ці важливі питання виношу на перше 
місце  у  виховному  процесі.  Вважаю,  що  у  центрі 
морально 

– 

етичного 

виховання 

знаходиться 

особистість людини. Тому я переконана: щоб навчити 
поважати  людину  –  треба  дати  їй  уявлення  про 
морально – етичні принципи поведінки. З цією метою 
я  в  план  виховної  роботи  включаю  необхідний  цикл 
бесід:  «Про  красу  душі.»,  «Турбота  про  тих,  хто 
поруч.»,  «Про  порядність.»,  «В  ім’я  друга,  в  ім’я 
колективу.»,  «Зовнішня  і  внутрішня  вихованість 
людини.»… Не забуті й питання такту. Звертаю увагу і 
на таку якість, як терпимість до людських слабкостей, 
поблажливість.  Тематика  бесід  повинна  бути 
різноманітна,  але  весь  цикл  бесід  повинен  поступово 
розширювати  і  поглиблювати  зміст  морально  – 
етичного виховання. 

92 

Провела  ряд  виховних  заходів

:

«Ти  живеш  серед  людей», 

«Як інших навчити поваги до  себе?»,  «Я зичу вам доброго 
дня.»,  «Люди,  будьте  взаємно  красивими!»,  «  Щастя  –  не 
слова,  не  гроші.»,  «  Мандрівка  в  країну  Ввічливих.», 
«.Моральні цінності в житті людини.», та інші.

Мета  виховних  заходів  –  створити  емоційний  настрій  на 
розвиток дружніх взаємин, на активну громадську позицію, 
привернути увагу школярів до високих моральних якостей, 
показати,  що  хороших  людей  багато,  вони  є  поруч,  серед 
нас,  викликати  прагнення  поводитися  добре,  красиво.  Щоб 
розкрити  поняття  «повага  до  людини»  провела  годину 
спілкування: «Як навчити інших поваги до себе

» 

де підвела 

дітей  до  усвідомлення  єдності  дружби,  товаришування, 
поваги. 

Переконана,  що  завданням  вихователя  є  допомогти  дітям 

усвідомити  і  відчути 
прекрасну 

основу 

чуйного ставлення до 
людини.  

 В.О,  Сухомлинський 
писав: 

«Ідеал 

людської  краси  –  це 
водночас 

і 

ідеал 

моральності.  Любов 

до людей - це твоя моральна серцевина.» 

Існують  непорушні  моральні  критерії,  на  яких  заснований 
етикет.  Це  честь,  совість,  порядність  –  якості, які  потрібно 
цінувати так само, як ми цінуємо своє здоров’я. Якщо гарні 

93 

манери стануть внутрішньою потребою кожної  людини, це 
допоможе в значній мірі змінити взаємини людей.  

Під час спілкування  я завжди враховую  психічний настрій 
дитини,  внутрішній  світ  і  для  кожного  намагаюся  знайти 
правильну  лінію  поведінки.  Спілкування  з  недовірливою 
дитиною  вимагає  обережності,  терпіння.  З  примхливими 
дітьми  необхідні  спокійний  тон  та  ігнорування  їхніх 
капризів.  Не  можна  очікувати  від  флегматика  миттєвої 
реакції,  і  важко  сподіватися,  що  холерик  у  критичній 
ситуації  залишиться  незворушним.  Свої  виховні  заходи 
планую  та  проводжу  так,  щоб  після  них  дитина  зрозуміла, 
якою  повинна  бути  вихована  людина  і  намагалася  нею 
бутила  саме:  вихована  людина  завжди  ввічлива,  делікатна, 
доброзичлива  по  відношенню  до  навколишніх.  Їй 
притаманна  тактовність.  Вона  правильно  реагує  на 
поведінку іншої людини, розуміє її стан, готова підтримати 
у важку хвилину.  

Найважливіша  якість  вихованих  людей  –  скромність. 
Скромна  людина  –  самокритична  і  вимоглива  до  себе,  не 
переоцінює свої можливості й здібності.  

Найпривабливіша  якість  –  щирість.  Невід’ємний  атрибут 
порядності  –  обов’язковість,  точність.  Точність  –  один  із 
проявів  ввічливості,  поваги  до  людини.  Потрібно  берегти  і 
свій,  і  чужий  час.  Іноді  пропущену  годину  і  роком  не 
наженеш. З часу виткана тканина життя. 

«В  людині  має  бути  все  прекрасним:  і  обличчя,  і  одяг,  і 
душа, і думки…» - писав А.П.Чехов. Щоб цього домогтися, 
треба  формувати  моральну  свідомість  школярів.  Це  і  є 
однією з головних проблем морального виховання.  

94 

Здійснюється  вона  в  процесі 
етичної  освіти  і  повинна 
дати знання моральних норм 
і 

правил 

культурної 

поведінки. 

Формування 

моральної 

свідомості 

і 

поведінки 

– 

єдиний 

нероздільний  процес.  Вся 
робота, 

спрямована 

на 

виховання 

моральності, 

тільки 

тоді 

стане 

ефективною,  коли  вона  буде 
сполучатися з різноманітною 
суспільно  –  колективною 

діяльністю – навчальною, трудовою, естетичною, спортивно 
–  оздоровчою,  в  процесі  якої  учні  опановують  досвід 
моральної поведінки. 

Нам, педагогам, довіряють найдорожче – дітей, нашу надію, 
наше  майбутнє.  Саме  ми  виховуємо  із  дітей  майбутніх 
повноцінних  членів  суспільства.  Кожен  вчитель,  і  я 
особисто,  намагаюсь  вселяти  дітям  віру  у  власні  сили, 
розвивати самостійність та ініціативу, спонукати до творчої 
праці, аби не зникло бажання щоразу піднятись на сходинку 
вище,  щоб  зазирнути  в  таємницю  невідомого  і  ще  на  крок 
стати ближче до тайни пізнання – себе у світі і світу в собі. 
Тому  стараюсь  нести  кожній  дитині  –  світло  знань,  світло 
любові,  віру  в  сили  свої  без  вагань,  як  запоруку  щасливої 
долі.  

95 

ВИСНОВКИ   

    В  початковій  школі  стандарт  «Моральність  (мораль)» 
передбачає: 

• формування культури моральної поведінки школярів; 

• вироблення моральних засад світогляду; 

•  засвоєння  моральних  норм‚  правил  і  вимог‚  на  яких 
ґрунтуються спілкування та діяльність людей; 

•  вироблення  основних  понять  моральної  свідомості  учнів 
тощо. 

  Завдання  підготовки  людини  до  життя  та  діяльності  в 
суспільстві‚  навчання  спеціальності‚  освоєння  професійної 
етики висувають вимоги до загальної культури особистості. 

  Коріння  ж  моральності  закладається  в  родині‚  яка  має 
величезний  діапазон  виховного  впливу‚  бо  джерелом  її 
стають батьки. 

  Якщо загальну культуру людини визначити як відношення 
людини до світу‚ до себе‚ до інших‚ до праці‚ до природи‚ 
то саме в сім’ї починає формуватися культура поведінки та 
культура  спілкування  залежно  від  того‚  як  батьки  самі 
уявляють  це  (  їхній  культурний  рівень  )‚  які  ставлять 
завдання‚  як  слідкують  за  їх  виконанням‚  чи  свідомо 
коригують поведінку дітей. Від усього цього залежить успіх 
морального становлення дитини. 

  Спочатку  з’являється  розуміння  загального  змісту  й 
системи  відносин  особистостей  (  родина‚  родичі‚ 
вихователь‚  однолітки  та  ін.  )‚  а  далі  -  створення‚ 

96 

наслідування  позитивного  поводження  авторитетних 
дорослих. 

  На  базі‚  яку  створено  вчителями,  вихователями‚  у 
навчальному  закладі  до  формування  моральності  учнів 
підключаються і батьки. Успіх цього безперервного процесу 
визначається  злагодженою  взаємодією  виховання  та 
навчання  школи  й  родини.  А  основу  взаємодії  «  сім’я  – 
школа  »  слід  визначати  такими  напрямами:  підвищення 
педагогічного рівня знань батьків у період усього навчання 
дітей  у  школі‚  консультування  батьків  з  питань  виховання 
психологами  школи‚  вихователями,  узгодження  виховних 
педагогічних дій педагогів і батьків‚ організація соціально-
педагогічної 

допомоги 

сім’ї‚ 

спільне 

вироблення  

найадекватніших  напрямів  удосконалення  виховання 
молодого покоління. 

  У  даному  методичному  посібнику  ми  визначили  ряд 
проблем  впливу  сім’ї  на  виховання  моральної  культури 
дітей‚ розглянули й проаналізували шляхи взаємодії школи 
та  сім’ї  у  цьому  вкрай  важливому  питанні.  Намагалися 
донести  значущість  проблеми  моральної  вихованості  учнів  
у сучасному суспільстві як для батьків‚ так і для педагогів. 

97 

ДОДАТКИ 

Виховна година.  «Врятує світ лиш доброта!»  

Мета:  з’ясувати  сутність  понять 
«добро»,  «доброта»,  як  принципів 
людського 

буття; 

формувати 

уміння  диференціювати  ознаки 
доброго  і  злого;  розвивати  творчу 
уяву,  почуття  доброти,  чуйності, 
милосердя,  гуманності,  спонукати 

творити  добро,  бути  милосердним;  виховувати  кращі 
людські якості.  

Обладнання:  квіти  різних  кольорів,  аплікації  букетів  із 
назвами  чеснот,  іграшковий  рюкзак  та  сміттєвий  мішечок, 
картки.  

Хід   години 

Вихователь 

-Добрий  день!  Поверніться,  будь-ласка,  один  до  одного, 
покладіть  долоні  своєму  товаришу.  Ви  відчуваєте  тепло 
його руки. Це тепло його серця і тепло душі. Воно зігріває 
Вас, так як і багатство Ваших душ може зігріти ближнього. 
Будь ласка, сідайте! 

-Діти, сьогодні ми з вами будемо спілкуватися на тему, яку 
я пропоную вам самим визначити, прослухавши вірш  

 Врятує світ краса  

Завжди так говорили.  

 Тепер врятують світ лиш доброта,  

98 

 Бо однієї вже краси занадто мало,  

Бо стільки всюди зла – людина вже не та…  

Тож, люди на землі!  

Спішіть добро творити, щоб нам не згинути у морі зла,  

щоб кожен міг серед краси прожити  

 у царстві справедливості й добра. 

-  Отже,  діти,  чи  зрозуміли  ви  про  що  ми  будемо  вести 
розмову?  

Відповіді  дітей: 

(  Про  доброту,  про  добрі  справи,  про  те, 

що людина повинна творити добро). 

 Вихователь.  Вірно!  Тема  нашої  години  спілкування  – 
«Добро починається з тебе». І ми з вами сьогодні спробуємо 
зрозуміти,  що таке  «добро»,  «доброта»,  на що вона схожа? 
В  чому  вона  виявляється?  З  чого  розпочинається.  А  також 
спробуємо  згуртувати  нашу  класну  родину,  подаруємо 
тепло  один  одному,  засвітимо  ще  одну  зірочку  добра  і 
любові. І допоможуть нам у цьому наші товариші та друзі.  

Учень 

 Розпочинається година доброти, 

Тож прошу Вас серця свої відкрити, 

Щоб зрозуміти і запам’ятати, 

Лише з добра усе бере початок! 

Учень 

Мудрець сказав: «Краса врятує світ!» 

Але протягом кількох століть 

99 

Панує істина проста: 

«Наш світ рятує доброта». 

Учень 

Сказав мудрець: живи, добро звершай, 

Та нагород за це не вимагай. 

Лише в добро й у вищу правду віра 

Людину відрізняє від мавпи і від звіра. 

Хай оживає істина стара: 

Людина починається з добра! 

Звучить музика з твору І. Чайковського «Пори року». 

Слово  педагога.  Ця  історія  трапилась  дуже  давно  у 
старовинному  місті,  де  мешкав  один  мудрець.  Слава  про 
його  мудрість  розійшлася  далеко  за  межі  міста.  Та  жив  у 
тому  місті  один  чоловік,  який  заздрив  славі  мудреця.  І  от 
вирішив він придумати таке запитання, щоб мудрець не зміг 
на  нього  відповісти.  Пішов  чоловік  на  узлісся,  спіймав 
метелика,  заховав  його  у  долонях  і  подумав:  «Запитаю  я  в 
мудреця:  скажи,  о  наймудріший,  який  метелик  у  мене  в 
руках  —  живий  чи  мертвий?».  Якщо  він  скаже  «живий»,  я 
стисну долоні, і метелик помре; а якщо скаже «мертвий», я 
розкрию долоні, і метелик улетить. Ось тоді усі зрозуміють, 
хто з нас розумніший.Так усе і сталося. Зловивши метелика, 
лихий  чоловік  попрямував  до  мудреця  і  запитав  у  нього: 
«Який  метелик  у  мене,  о  наймудріший:  живий  чи 
мертвий?». І мудрець, який й насправді був дуже розумною 
людиною, відповів: «Усе у твоїх руках, чоловіче». 

100 

Вихователь  -Як  ви  гадаєте,  що  мав  на  увазі  мудрець,  коли 
так відповів чоловікові? 

 (Що  від  самої  людини  залежить,  житиме  метелик,  чи 
помре.) 

Вихователь.  -Правильно,  але  в  цих  мудрих  словах  є  іще 
один зміст: від людини залежить, чого у світі стане більше 
— добра чи зла.  

-Діти  прочитайте  уважно  слова  записані  на  дошці:( 
милосердя,  біль,  повага,  тривога,  ніжність,  війна,  хвороба, 
злагода,  байдужість,  справедливість,  жорстокість,  ласка, 
співчуття.) 

 Знайдіть серед них ті, які асоціюються з добром.  

А тепер поміркуйте і спробуйте відповісти на запитання, що 
ж таке добро?  

 Відповіді дітей:  

 - Добро - це радість.  

 - Добро – це добрі вчинки.  

 - Добро – це допомога другу.  

 -  Добро  –  це  коли  ти  поряд  з  тим,  хто  потребує  твоєї 
допомоги.  

 - Добро – це посмішка мами.  

 - Добро – це коли ти умієш прощати.  

 - Добро – це, коли ти допомагаєш тому, кому погано.  

 -  Добро  –  це,  коли  ти  рятуєш  викинутих  цуценят  та 
кошенят.  

101 

 - Добро –…… 

Вихователь.  -  Які  правила  доброти  ви  знаєте?(Допомагати 
слабким,старим,хворим,тим,хто  потрапив  у  біду,пробачати 
помилки, не бути жадібним, не заздрити)  

Вихователь.  -Якими  ж  рисами  повинна  бути  наділена 
людина, щоб про неї говорили лише добре?  (Доброзичлива, 
вихована, добросовісна, порядна, 

тактовна, чесна, ласкава) 

Учень 

-У кожного із нас є своє розуміння добра і доброти. Але всі 
ці висловлювання, думки об’єднує одна думка:  

що  добро  слід  починати  із  себе.  Бо  добро  починається  з 
мене і тебе (

  вказує  на  себе  та  будь-кого  з  дітей

), з  Саші  і 

Насті,  Вані  й  Іри,  Дарини  й  Максима.  Тобто  воно 
починається з кожного. 

Учень 

-Мабуть,    доброта  розпочинається  з  того,  щоб  вчасно 
подати  руку  людині,  вчасно  прийти  на  допомогу, 
полегшити людські страждання. 

Деколи  вчасно  сказане  слово  допомагає  більше,  ніж  самі 
дефіцитні ліки. 

Учень 

-Потрібно  тільки  змогти  підійти  до  людини,  підійти  не  з 
казенними словами, підійти зі словами, що йдуть від душі. 

Тепле і добре слово зігріває людину неначе ясне сонечко, а 
зле і недобре робить дуже боляче. 

102 

Учень 

-Дорога  добра  —  це  дорога,  якою  повинна  йти  кожна 
людина:  від  народження  і  до  смерті.  З  чого  ж  починається 
дорога  добра?  А  починається  вона  зі  ставлення  кожної 
людини до оточуючого світу. 

Вихователь.  -А  тепер,  діти,  давайте  пофантазуємо.  Якби 
добро  можна  було  зобразити  у  кольорі,  яким  фарбам  ви 
віддали б перевагу?  

 Відповідь дітей :  

 - жовтий - рожевий  - золотий  - салатовий  

 - можна змішати найсвітліші кольори.  

 Вихователь 

-Ви  вибрали  найяскравіші,  найсвітліші  кольори.  І  це  вірно, 
тому що добро це яскраві і світлі ваші вчинки.  

 Із  давніх-давен  відомо,  що  бути  добрим  корисно.  Добрі 
люди  довше  живуть  і  добре  себе  почувають.  У  народі 
кажуть:  "З  добрим  добре".  А  чи  знаєте  ви  народні 
висловлювання  про  добро?  Вам  було  завдання  дібрати 
прислів’я про добро. 

Учні 

- Світ не без добрих людей.  

 - Роби людям добро і воно до тебе повернеться.  

- Життя дається людині на добрі справи.  

 - Людина красива не словами, а добрими ділами.  

- Хто людям добра бажає , той і сам має.  

103 

 - Перемога завжди за добром.  

- Все добре переймай, а злого – уникай .  

 - За добро добром платять.  

Вихователь.  -Діти!  Як  ви  розумієте  прислів’я  "За  добро 
добром платять" .  

 Відповіді дітей  

-  Я  думаю  ,  що  коли  тобі  роблять  добро,  то  потрібно  бути 
вдячним.  

 -  Мені  здається,  що  на  добрі  справи  теж  треба  відповідати 
добрими ділами.  

 - Я вважаю, що коли до тебе з добром, то і ти повинен бути 
добрим.  

Гра «Галявина доброти»  

 Вихователь.-Зараз  ми  з  вами  створимо  квіткову  галявину. 
На  партах  у  вас  є  квіти  різних  кольорів,  кожен  колір 
відповідає певній рисі характеру. Оберіть найважливішу, на 
ваш  погляд,  рису  характеру  і  прикріпіть  до  квіткових 
стебел.  

 (На  квітках  записано:  червона  квітка  —  доброта,  жовта  — 
совість,  синя  —  сміливість,  рожева  —  чесність.  На 
«галявині» з’являються переважно червоні квіти ).  

Вихователь.-  Діти,  на  галявині  розквітли  «квіти  доброти», 
хоча  інші  теж  мають  право  на  існування,  бо  всі  позитивні 
риси характеру надзвичайно необхідні людям.  

- Яку назву дамо квітучій галявині? («Галявина доброти» )  

- чого ж там не вистачає? (відповіді учнів).  

104 

- Так, не вистачає тепленького сонечка. 

 Учень. 

-Один  із  мудреців  сказав:  «Доброта  схожа  на  сонечко,  яке 
зігріває,  огортає  теплом  душі  живих  істот,  робить  життя 
ясним, світлим, радісним». 

Учень 

- Якщо людина добра, то з нею хочеться говорити, сміятись, 
її всі поважають і люблять. 

Гра «Якщо ти добра людина, то повинен…» 

(Умови гри:якщо людина повинна робити те, що називаю я, 
то  ви  плескаєте  в  долоні,  а  якщо  —  ні,  то  нічого  не 
робите.)

• Допомагати мамі мити посуд. 

• Робити комусь зле, якщо ніхто не бачить. 

• Не вмиватися. 

• Берегти рідну природу та охороняти її. 

• Шанувати працю інших людей. 

• Галасувати, коли хтось відпочиває. 

• Бути вихованими, стриманими. 

• Обманювати, хвалитися. 

• Насміхатися з чужого горя. 

• Добре вчитися, багато читати. 

• Не слухати батьків. 

• Допомагати друзям у біді. 

105 

• Ділитися тим, що в тебе є. 

• Ображати інших 

• Захищати слабкого. 

• Спати на уроках. 

• Красти. 

• Любити своїх батьків. 

Учитель 

-  Отже,  бачу,  що  ви  прагнете  чинити  добро.  І  це  дуже 
правильно,  адже  воно  приносить  радість  оточуючим. 
Доброта, як чарівні ліки, здатна вилікувати від суму, скрути, 
безпорадності. Тож не слід забувати про це. 

Гра  «Подарунок»  

Вихователь. -Давайте від сьогоднішнього дня ви будете всі 
добрими друзями. Тому, пограємо в ще одну цікаву гру.  

 Вибирається 

перший  бажаючий.  Учасникам  групи 

пропонується  по  кругу  подарувати  йому  що-небудь  (лише 
не  матеріальне).  Це  може  бути  зірка  на  небі,  схід  сонця, 
талант…  

Тобто  те,  що  не  можна  покласти  в  карман,  але  можна 
забрати з собою в собі.  

Гра «Мішечки»  

Вихователь .-Як ви бачите, в нас є цікавий рюкзачок, який 
пустує  ось  тут  серед  класу.    Я  пропоную  перечитати 
словничок  слів,  який    лежить  у  вас  на  парті.  Виберіть  і 
запишіть  на  листочках  людські  чесноти,  близькі  до  добра, 
потім складемо в рюкзак, щоб взяти з собою в життя.  

106 

-  Також,  в  нас  є  «сміттєвий  мішечок»,  в  який  потрібно 
помістити  записані  негативні  риси  характеру.  Отож, 
напишіть  на  листочках  негативні  риси  характеру  людини. 
Після  того,  як  листочки  з  написами  будуть  поміщені  в 
«сміттєвий мішечок», ми його зав’яжемо міцно-міцно. Щоб 
вони ніколи не торкнулися вашого серця.  

Байдужість                 Справедливість 

Хвалькуватість         Повага до інших                  Чесність 

Брехливість               Працелюбність                    Щедрість 

Жадібність                Розсудливість                       Щирість 

Гідність                     Жорстокість                         Злість 

Любов                       Зажерливість                         Егоїзм 

Мудрість                   Заздрість                               Ледарство 

Мужність                  Зазнайство                             Підозрілість                            

Учень 

Не лінуйтесь робити добра, 

 Лише зла не бажайте нікому. 

 Бо воно, як велика гора, 

 Стане вам на шляхові земному. 

Учень 

 І заступить навколишній світ. 

 Зробить серце жорстоким, холодним. 

 Ви з любов’ю живіть з юних літ, 

 Будьте чуйним, веселим і добрим.  

107 

Учень 

І старайтесь робити добро 

 День і ніч, і у кожну хвилину. 

 Щоб серденько, як сонце, цвіло, 

 Бо це доброю робить людину!  

 Учень 

Хай душа буде світлою в вас 

 Й промениться завжди добротою. 

 Йдіть робити добро! В добрий час! 

Учень 

Правда в світі є дуже проста: 

 Сонце Землю теплом зігріває. 

 А людину — її доброта, 

 І любов у житті прикрашає.  

Вихователь.  -Людина,  яка  робить  добро  за  велінням  серця, 
ніколи не буде вихвалятися цим, хизуватись своїм вчинком 
перед іншими.  

Учень 

-  Про  добро  можна  багато  і  красиво  розповідати,  говорити, 
мріяти.  Але  слова  не  принесуть  ніякої  користі,  якщо  добрі 
діла  не  втілювати  в  життя,  якщо  гарні  слова  залишаться 
лише словами. 

Учениця   

108 

-Отож  я  особисто  впевнена,  що  кожна  людина  може  і 
повинна  в  собі  зрощувати  добро.  У  прислів’ї  сказано: 
«Перший крок до добра — не роби зла». Якщо хочеш, щоб 
тебе  оточувало  добро,  то  пам’ятай:  «Добро  починається  з 
тебе». 

Із 

давніх-давен 

гарні 

стосунки 

між 

людьми, 

взаємопідтримка, милосердя були основними у житті. 

Вихователь.  -Давайте  подивимось,  як  каже  про  доброту 
народна байка. 

Інсценування народної байки «Сонце і Блискавка».  

 -Наперед виходять Сонце та Блискавка. 

Чарівник 

-Якось зустрілись на небі Блискавка та Сонце. 

Блискавка 

- (звертаючись до Сонця). Скажи, Сонечко, чому люди тебе 
люблять, а мене ні? Твоїй появі радіють, а моєї лякаються? 
Адже я така ж яскрава, як і ти. 

Сонце  

-Хіба  ти  не  знаєш,  що  і  тварина,  і  людина  тепло  любить  та 
ласку. 

Блискавка  

-Якщо я вдарю у сухе дерево і воно спалахне, людям також 
буде тепло від полум'я. Та це їх не влаштовує. 

Сонце 

109 

-  Річ  у  тім,  Блискавко,  що  твого  тепла  вистачає  лише  на 
короткий  спалах,  та  й  він  більше  лиха  приносить,  ніж 
користі. А моє тепло тривале і від нього усе квітує і радіє. 

Вихователь.-Кому  ви  симпатизуєте:  Блискавці  чи  Сонцю? 
Чому? 

Вихователь.-А от послухайте іще одну байку. 

.Учень 

-Трапилася  ця  історія  у  лісі.  Якось  маленьке  білченя 
стрибало  з  гілки  на  гілку  і  раптом  зірвалося  і  впало  на 
сплячого вовка. Вовк прокинувся і схопив білченя. 

«Не  їж  мене,  вовче,  відпусти»,—  стало  проситися  мале. 
«Гаразд,— відповів вовк,— я відпущу тебе. От тільки скажи 
мені, чого ви, білки, завжди такі веселі.  Як погляну на вас, 
ви весь час стрибаєте та граєте. А мені увесь час сумно». 

«Спочатку пусти мене на дерево, а звідти я скажу тобі, чого 
ти весь час сумуєш». 

Вовк  відпустив  білченя.  Воно  скочило  на  гілку  і  сказало 
вовкові: «Ти хочеш знати, чого тобі завжди сумно? Тому що 
ти злий. Тобі злість серце пече. А ми веселі тому, що добрі і 
нікому зла не робимо». 

Так відповіло вовку білченя і пострибало собі далі. 

Вихователь. -Скажіть, чого навчає ця байка? (Якщо чиниш 
добре,  то  і  на  серці  добре,  а  злі  справи  нікому  радості  не 
приносять, навіть тому, хто їх чинить.) 

Учень 

 Доброта, як промінь сонця, 

110 

 Що з’явився у імлі, 

 Пригорнувся до віконця 

 І розлився по землі. 

 Учень 

 Доброта, як ласка мами, 

 Віддає любов свою. 

 Ніжить серденько так само. 

 Як і пісенька в гаю. 

 Учень 

Доброта, як щедрість літа, — 

 Радість, щастя і краса! 

 Як волошка серед жита. 

 Ще, як дощик і роса. 

Учень 

 Пам’ятайте, любі діти, 

 Істина така проста! 

 Найцінніше в цілім світі — 

 Це любов і доброта.  

Вихователь.-  Спробуйте  уявити  ситуації,  які  можуть 
виникнути при зустрічі з доброю людиною і злою людиною.  

1.Прийшли  на  прийом  до  лікаря:  доброго      і      злого                                                                                                                                  
2.Поряд з вами живуть сусіди:  добрі  і  злі 

3. В магазині продавець:  добрий  і  злий 

111 

Вихователь .- Думаю, що зайве запитувати у вас чи хотіли б 
ви зустрітися із злим лікарем продавцем. Бо у кожного буде 
одна відповідь: «Ні!» 

 Вихователь.-  Сьогодні  ви  ще  діти,  але  кожен  з  вас  в 
майбутньому обере професію лікаря чи вчителя, кондуктора 
чи продавця, будівельника чи слюсаря. Важливо те, яким ви 
будете  спеціалістом,  але  важливіше,  якою  ви  будете 
людиною. 

Вихователь 

Що найціннішого є у житті, 

І найдорожчого за все на світі, 

То – доброта, запам’ятайте діти, 

Учень 

І хай вона крокує по землі. 

Цінніша перлів, золота і слави, 

Вона єдина зігріває нас, 

Така одвічна, мудра, нелукава, 

Учень 

Пригорне кожне серце повсякчас. 

А ми сьогодні, поєднавши руки  

Запалюємо свічку доброти,   

Учень 

Й допомагає впевнено іти. 

Любіть життя, несіть в долонях світло, 

112 

І відкривайте душі для добра, 

І буде янгол щиро Ваш радіти, 

І доторкнеться вашого плеча. 

Вихователь.-Діти,  вчіться  доброти  і  ніжності.  Вчіться 
піклуватися  про  інших,  співчувати  тим,  хто  в  скруті, 
допомагати їм і словом і ділом. 

Є  багато  людей,  в  яких  можна  цього  навчитися:  батьки, 
вчителі, інші люди. 

-А  тепер,  діти,  згадайте  про  свої  вчинки,  які  залишили 
добрий слід.  

 Учень.:  Я  згадав  випадок,  коли  захворів  мій  дідусь.  Я  весь 
день  був  з  ним  -  давав  йому  ліки,  приготував  бутерброд  і 
чай. Дідусь сказав потім, що я допоміг йому одужати.  

 Учениця.:  Ми  з  подругою  ішли  зі  школи  додому  і 
побачили,  що  дві  старші  дівчинки  зняли  шапку  з 
першокласниці ображають її. Ми забрали шапку і захистили 
дівчинку.  Нам  погрожували,  але  ми  не  злякались  тому,  що 
були праві.  

 Учень.:  Я  їхав  в  автобусі  на  заняття  гуртка.  В  автобус 
зайшов  інвалід.  Я  йому  поступився  місцем.  Він  сів  і 
подякував мені.  

 Учень  :  У  мене  є  маленький  братик.  Коли  він  захворів, 
мама  мене  попросила  піти  в  аптеку.  Я  пішов  і  купив 
потрібні ліки.  

 Вихователь.-Діти,  чи  приємно  вам  розповідати  про  свої 
добрі вчинки?  Отже, коли робиш добро, то і сам отримуєш 
задоволення, коли радість даруєш іншому, радієш і сам.  

113 

-Чимало є і казок. Давайте пригадаємо, між чим завжди йде 
боротьба в народних казках? 

(Між добром і злом.) 

-А з чим асоціюється добро в цих казках? 

- Із красою. 

-Згадайте  Кривеньку  Качечку,  її  чуйне  ставлення  до 
стареньких. Мабуть у вашій пам’яті залишилася казка „Дикі 
лебеді”  і  самовіддана  сестричка  крилатих  братів.  Не 
зможете ви ніколи забути  і Попелюшку, що випромінювала 
ніжність і доброту. 

Вихователь. -Ну що ж, любі діти.  

 Я  вірю,  що запалений  вогник  доброти  поселиться  у  ваших 
серцях і з ним ви будете іти по житті «дорогою добра», яка 
починається цієї ж хвилини за дверима класу до своєї мети 
впевнено, даруючи усім радість і любов.    

Вихователь.-Наша  виховна  година  добігає  кінця.  Багато 
було  наведено  доказів,  що  доброта  дуже  важлива  в  житті 
кожної людини. 

Якщо  хочеш,  щоб  тебе  оточувало  добро,  то  пам’ятай: 
«Добро починається з тебе»!  

 Вправа "Закінчи речення"  

-  Прошу  подумати  і  закінчити  речення:  "Хай  добрим  ваше 
серце буде для того щоб…"  

 Відповіді дітей:  

 - щоб світ став кращим.  

 - щоб перемагало добро.  

114 

 - щоб всі були щасливими.  

 - щоб допомогти тим, кому це потрібно.  

 - щоб допомогти природі.  

 - щоб допомогти інвалідам.  

-А кого ви в класі вважаєте самим добрим? 

Вихователь.-А тепер візьміть  у свої  долоньки сердечка, які 
ви приготували на уроці трудового навчання. Заплющіть очі 
і  подумайте  про  рідних  вам  людей,  про  людей  чуйних, 
щирих  і  щедрих.  Ваші  сердечка  сповнені  зараз  любов’ю  і 
ніжність. І повторіть кожен пошепки за мною слова:                               

 Я буду доброю людиною.  

Я буду робити добрі вчинки.           

Я буду добре ставитись до людей. 

 Розплющіть очі. 

 Передайте сердечка  нашим гостям на згадку про наш урок.  

 У цьому світі є тільки одна річ,  

 Перед якою належить схилятися, це –  

 Геній, і одна річ, перед якою слід  

 Упасти на коліна, це - … (доброта) 

На доброті існує світ,  

 І добротою пахне хліб.  

 І мирне небо, в школу йти –  

 Це також вияв доброти...  

 І до дітей любов свята —  

115 

 Це чистота і доброта. 

-Підводячи підсумки кажу вам, що: 

Мораль цього запам’ятати варто: 

Без добрих справ і вчинків кожен з нас  

Повірте, не багато чого вартий. 

 Вихователь 

-Дякую  вам,    діти,  за  ваші  щирі  слова.  Я  вірю  в  те,  що  ви 
будете зростати добрими, милосердними і справедливими.  

Живіть так, щоб людям було добре поряд із вами, щоб ваша 
душа співала лише добром.  

Година срілкування. «Доброта – велика сила» 

Мета: 



Формувати  почуття  доброти,  чуйності,  толерантності, 
милосердя, взаємодопомоги, співпереживання. 



Розвивати вміння відрізняти погане від доброго. 



Виховувати дружній дитячий колектив. 

Обладнання: епіграф до заходу, аудіозапис мелодії

 «

На 

землі  живе  добро

»

,  плакати  з  українськими  народними 

прислів'ями та приказками на тему «Доброта». 

Найвродливіша музика душі - це доброта.  

(Ромен Роллан)

Хід виховного заходу 

І. Організаційний момент. 

1. Привітання.  

116 

Звучить мелодія

 «

На землі живе добро

»

2. Повідомлення теми виховної години. 

- 

Діти, 

сьогодні 

ми 

поговоримо 

про 

доброту. 

Найвродливіша  музика  душі  -  це  доброта.  Доброта  -  це 
невичерпна людська цінність.  

ІІ. Зупинка «Все у твоїх руках». 

Слухання легенди «Все у твоїх руках». 

1.

«Все у твоїх руках» 

Ця  історія  відбулася  багато  років  тому  в  стародавньому 
місті,  у  якому  жив  відомий  мудрець.  Слава  про  його 
мудрість  розійшлася  далеко  від  рідного  міста.  Але  була  в 
цьому місті людина , яка заздрила його славі. І от вирішила 
ця  заздрісна  людина  придумати  таке  запитання,  щоб 
мудрець не зміг на нього відповісти. 

Тоді  пішов  заздрісник  на  луки,  піймав  метелика,  посадив 
його між зімкнених долонь і подумав: «Спитаю я в мудреця 
ось що. Скажи – но, о наймудріший, який метелик у мене в 
руках  -  живий  чи  мертвий?  Якщо  він  скаже,  що  живий,  я 
стисну  долоні  –  і  метелик  помре,  а  якщо  він  скаже,  що 
мертвий,  я розкрию долоні  – і метелик полетить. Отоді всі 
зрозуміють, хто з нас розумніший». 

Так  все  й  трапилося.  Заздрісник  піймав  метелика,  посадив 
його  між  долонями,  пішов  до  мудреця  та  запитав  у  того: 
«Який  метелик  у  мене  в  руках,  о  наймудріший:  живий  чи 
мертвий?» І тоді мудрець, який дійсно був дуже розумною 
людиною, сказав: «Все у твоїх руках». 

2. Читання плакату. 

117 

Отже, «Добрі справи прикрашають людину». 

ІІІ. Зупинка «Абетки гарних слів». 

Складання «Абетки гарних слів». 

- Давайте створимо у нашому класі гарний настрій. Згадайте 
гарні,  добрі  слова  на  літеру  «Де»,  ми  поселимо  їх  у  цей 
будиночок.  

Добрий 

Дружній 

Добродушній 

Доброзичливий 

Добронравний Дорогий Доброчесний Добропорядний 

-  Діти  у  цьому  будиночку  живуть  дуже  гарні  слова  про 
доброту. А як ви розумієте слово «ДОБРО»? 

-  Наведіть  приклади  доброго  ставлення  людей.  (Люди 
вітаються,  допомагають  у  скруті,  дарують  квіти,  вітають  зі 
святами, допомагають людям похилого віку, тваринам.) 

- Згадайте, які добрі вчинки зробили ви? 

ІV. Зупинка «Добрий дощик». 

Гра «Добрий дощик».

- Діти, ми можемо спостерігати добре 

ставлення не лише серед людей, а й у природі. Подивимось 
гру «Добрий дощик».

Діти стають у коло. Усі вони – «Добрі дощові краплинки». 
У  середині  –  «Мама Хмара».  Цій дитині  дається чашечка з 
чарівною  водою  доброти.  Грає  музика,  і  всі  «краплинки» 
танцюють,  кружляючи  навколо  «Мами  Хмари».  Коли 
мелодія  обривається,  всі  краплинки  завмирають,  а  «Мама 
Хмара» бризкає водою з чашечки по черзі на кожну дитину 
колі та запитує «краплинок», кому вони допомогли. Кожна 
має відповісти, наприклад: 

118 

«Я побачила квіточку, зачахлу від спеки, та й напоїла її. 

А я помітила на дорозі брудну машину й помила її. 

Я розвеселила дітей. 

Я допомогла помити посуд. 

Я вмила брудного хлопчика. 

Я полила дерево, яке діти посадили біля школи. 

А я дала зайчику водички.» 

-  Діти,  скажіть,  якою  була  Мама  –  Хмара  добрих 
краплинок? Чого і як вона навчала своїх діточок? 

V. Зупинка «Найдобріша,  найтурботливіша людина». 

Бесіда про маму. 

- А хто, як ви гадаєте, є найдобрішою та найтурботливішою 
людиною у родині? (Мама) 

- Як вона піклується про вас? 

- Чому кажуть: «Біля сонця – тепло, біля матері добре.»? 

-  Як  ви  піклуєтесь  про  свою  матусю.  Як  допомагаєте  у 
домашніх справах? 

Висновок: 

- Ви повинні пам’ятати: на все хороше, що для вас робиться 
людьми,  треба  відповідати  теж  добром,  виявляти  увагу, 
чуйність  до  дорослих,  однолітків,  та  молодших  і  так  само 
бути добрими до тварин. 

VІ. Зупинка «Прислів’я і приказки». 

Гра «Склади прислів’я і приказки». 

119 



Добрі справи, прикрашають людину. 



За добро, добром і платять. 



Без добрих справ, немає доброго імені.  

Записи на дошці: 



Робити добро поспішай. 



Життя дане на добрі справи. 



Злий не вірить , що є добрі люди. 



Добре роби, добре й буде. 



Добра справа що дощ у засуху. 



Добрим серцем світ тримається. 



Світ не без добрих людей. 

VІ. Зупинка «Байка» 

Інсценівка байки. 

Автор: Запитала блискавка у сонця. 

Блискавка: Скажи, чому люди люблять тебе більше за мене, 
адже я теж дуже яскрава? 

Сонце: Тому що люди люблять тепло і ласку. 

Блискавка:  Від  моїх  пожеж,  що  вирують  Землею,  багато 
тепла, але це їх чомусь не влаштовує! 

Сонце:  Вся справа в тому, що добра у твоїй душі  вистачає 
лише на короткий спалах, який приносить дуже багато лиха. 

Вихователь:  Хто  з  учасників  розмови  подобається  вам 
більше? Чому? 

VІІ. Зупинка «Дерева Доброти». 

120 

Малювання «Дерева Доброти». 

-  У  вас  у  кожного  на  парті  лежить  дерево,  намалюйте  на 
ньому стільки плодів, скільки добрих людей у вашому житті 
ви згадаєте. 

VІІІ. Підсумок. 

-  Отже,  як  на  зміну  зимі  приходить  весна,  так  і  усередині 
нас  змінюються  почуття  та  думки.  Змінюється  внутрішній 
стан. Тільки відчувши внутрішню силу і спокій, ви зможете 
привести цю силу у ваше реальне сьогодення. Щасти вам у 
прагненні добра! 

Виховна година ,, Ти живеш серед людей ’’ 

Мета. Учити дітей дотримуватись поведінки у громадських 
місцях;  виховувати  культуру  поведінки  в  природі,  на 
вулицях;  вчити  дотримуватись  правил  техніки  безпеки; 
вчити  дотримуватись  морально  –  етичних  правил 
поведінки;  

Хід заняття 

1.

Аналіз ситуації морального змісту: 

а)  Коли  трамвай  рушив  із  місця,  Оленка  не  трималася  за 
поручень, не втрималася і ненароком штовхнула жінку, що 
стояла поруч. 

Дівчинка  відразу  промовила,,  чарівне  слово  ’’,  і 
невдоволення на обличчі жінки змінилося усмішкою. 

-

Що сказала дівчинка? 

121 

-

Які ще,, чарівні слова ’’ ви знаєте? 

б) Трамвай був переповнений. На передній площадці стояли 
три дівчинки й голосно розмовляли. Люди звертали на них 
увагу. 

- Чи правильно поводилися дівчатка? 

Розкажіть  про  правила  поведінки  в  громадському 
транспорті. 

в) У неділю вранці, коли мешканці будинку ще спали, Юрко 
вийшов  на  балкон  і,  побачивши  у  дворі  свого  друга, 
закричав: 

- Вітю! Привіт! Як справи? 

- Що в поведінці хлопчика неправильно? 

- Як би ви вчинили в даній ситуації? 

г)  Вулицею  йшла  жінка.  За  нею  –  два  хлопчика.  Раптом  у 
жінки  з  кишені  випали  окуляри.  Один  із  хлопчиків  гукнув 
до  жінки  й  сказав,  що  вона  загубила  окуляри.  А  другий 
підбіг, підняв окуляри і віддав їх жінці.  

- Хто із хлопчиків учинив правильно? 

- Чому? 

2.

Вихователь. 

Невичерпне  багатство  нашої  мови!  Вона  милозвучна  і 
прекрасна. А скільки в нашій мові є чарівних слів, від яких 
теплішає  на  серці,  коли  чуєш  їх,  та  коли  промовляєш  сам, 
тому що зникає поганий настрій, зникає образа, бо це живі 
слова, вони оживляють душу, чарують нас. 

- Послухайте які поезії підготували учні із пошукової групи. 

122 

Пошукова група 

1 учень 

У нашій рідній мові 

Чарівні є слова. 

Слова ці всім відомі, 

Бо сила в них жива. 

«Добридень», « До побачення» - 

І усмішка сія! 

Велике мають значення 

Ось ці прості слова! 

2 учень 

Як скаже син чи донечка: 

«Спасибі» вам, «Будь ласка» - 

Ясніше сяє сонечко, 

В словах – любов і ласка. 

Ось ці прості слова 

Не забувайте, діти, 

Від них і радість ожива, 

В очах промінчик світить. 

Від цих чарівних, добрих слів 

Тепліше людям жити, 

Якщо ти їх не говорив, 

То треба говорити! 

123 

3 учень  

Це «дякую» і « Добрий день», 

«Пробачте», «Йдіть здорові». 

Вживайте, діти, їх щодень 

У нашій рідній мові! 

4 учениця  

Я слова чарівні знаю, вивчила охоче. 

І в розмові їх вживаю з ранку і до ночі! 

- Доброго здоров’я, Галю! 

- Добрий день, Оленко! 

Ти до мене я до тебе звернемось гарненько! 

З добрим ранком всіх вітаю, як іду із хати. 

І кажу всім: « На добраніч!», як лягаю спати! 

І «Спасибі» й «Дуже прошу», « Вдячна вам», « Будь ласка»! 

Словом радість всім приношу, світ стає як казка! 

«Всім привіт!», « Іди здорова!», «Дякую красненько!». 

Ось така чарівна мова радує серденько. 

До побачення вам, люди, будьте всі здорові! 

І слова чарівні ви вживайте в мові! 

3. Аукціон чарівних слів 

Навести приклади чарівних слів – хто більше. 

3.

Гра «Мікрофон» 

Закінчити речення 

124 

1.

Якщо я ненавмисне зачепив перехожого, я повинен… 

2.

Коли мені необхідно звернутися з проханням, я … 

3.

Якщо мені треба пройти на своє місце в кінотеатрі, я … 

4 До народних джерел. 

- Чи знаєте ви прислів’я на морально – етичну тему? 

За добре слово не платять, а скажеш – усім приємно. 

Гостре словечко коле сердечко. 

Скажеш – не вернеш, напишеш – не зітреш, відрубаєш – не 
приставиш.. 

Краще не договорити, ніж переговорити. 

Слово може врятувати людину, слово може і вбити. 

Слово не стріла, а глибше ранить. 

Слово не горобець, вилетить – не спіймаєш. 

5. Усмішки – веселики 

Робота в парах – розіграти усмішки, виразно розповісти. 

1 пара.  

 – Іринко, на яблучко! 

 - Не хочу. 

 - А чому? Як ти мені завтра давала, то я брала ж. 

 -  А  тому,  що  я  тобі  давала  з  «будь  ласка»,  а  ти  мені  без  « 
будь ласка» хочеш дати! 

2 пара.  

125 

Мама пояснює донечці, що треба вітатись із старшими, бути 
завжди чемною. 

Дівчинка виходить на подвір’я і голосно каже: 

-

Добрий день! Добрий день! 

-

Доню, а з ким ти вітаєшся, адже нікого нема? 

-

З  собачкою,  коровою,  бо  вони  старші  за  мене,  а  ти  ж 
сама казала вітатися із старшими! 

3 пара 

Дітей в садочку вчили поводити себе ввічливо: при зустрічі 
вітатись, при розставанні прощатися, помахати ручкою « па 
– па». 

Діти розходяться. Дівчинка пішла вперед, а хлопчик за нею. 
Дівчинка  обернулась  і  помахала  хлопчику  ручкою  «  па  – 
па»! Хлопчик зрадів і каже мамі: 

-

Мамочко, ти бачила, яка Оленка ввічлива? 

- Бачила. 

-

Вона мене любить, бо мені пропапала! 

4 пара 

Мама з синочком вийшла в сад, а там пташки співають. 

-

Чуєш, синочку, як пташки співають. 

-

То вони не співають, а «добриденькають» мені, вони до 
мене кожен ранок так «добриденькають» 

4.

Страшні слова, коли вони мовчать, 

 Коли вони зненацька причаїлись, 

126 

 Коли не знаєш, з чого їх почать,  

 Бо всі слова були уже чиїмись. 

 Хтось ними плакав, мучився, болів, 

 Із них почав і ними ж і завершив, 

 Людей мільярди, і мільярди слів, 

 А ти їх маєш вимовити вперше. 

 Все повторилось: і краса, й потворність. 

 Усе було: асфальти й спориші. 

 Поезія – це завжди неповторність, 

 Якийсь безсмертний дотик на душі. 

 ( Л. Костенко) 

5.

Гра «Встав чарівне слово» 

1.

Розтопить серце всякого сердечне слово... 

(дякую).

2.

 Якщо  ти  їсти  вже  не  в  силах,  то  скажем  мамі  що?

(Спасибі) 

3.

 Зазеленіє старий пень, коли почує... 

(добрий день).

4.

 Коли згасає сонце й зоря ляга на плечі,  

Серед знайомих голосів ми чуєм... 

(добрий вечір).

5.

 Розтане навіть крига від слова теплого... 

(спасибі).

6.

 Щоб зустрітися знову в годину призначену,  

Кажу щиро завжди я всім... 

(До побачення).  

Учитель. 

«Будь ласка», «Спасибі», «Будьте здорові» —  

127 

Слова необхідні й корисні у мові.  

Приємно їх чути у школі і вдома  

Від мами, від вчителя й просто знайомих. 

Тож радьмо: частіше їх, друзі, вживайте,  

Даруйте сміливіше радісний настрій.  

І кожен свій день починайте зі слів:  

«Добрий ранок!», «Вітаю!», «Здрастуйте». 

—  Але  всі  чудові  і  приємні  слова  треба  обов'язково 
вимовляти  з  усмішкою.  Бо  від  усмішки  хмарний  день 
яснішає. 

Учитель.  Народ  завжди  висміював  тих,  хто  порушував 
традиції, звичаї. 

Гра з прислів'ями. 

Початки прислів'їв у дівчаток, а кінцівки — у хлопчиків, 

1. Від доброго слова   3. в твоїй доброті 

2.

 Доброго держись,   4. це не робити зла 

3.

 Твоя красота - 1. і лід розтане 

4.

 Перший крок до добра   2. а лихого стережись. 

- Уважно розгляньте малюнки. 

- Чому у дівчаток виникла суперечка? 

 - Про що сперечались дівчатка? 

 - Як би ви повели себе в даній ситуації? 

Учитель. Ввічливі слова треба вживати скрізь, навіть вдома. 
Якось  один  хлопчик  сказав  своїй  сестричці:  «Дай,  будь 

128 

ласка,  олівець».  А  вона  розсердилася  на  нього:  «Чому  ти 
мені  так  кажеш,  я  ж  не  чужа».  Але  і  своїм  рідним  теж 
приємно чути ці ласкаві слова. 

- Звичайно,  в  житті  трапляються  різні  несподіванки, 
неприємності. Вам завжди при йдуть на допомогу ці гарні, 
добрі, теплі чарівні слова, а ще усмішка. Тому, що будь-яку 
неприємність можна пом'якшити веселим гумором, жартом, 
і тим уникнути сварки. 

-

Як ви гадаєте, чому інколи слова бувають страшними. 
(Можна зробити боляче, поранити, образити людину) 

-

А  які  ви  знаєте  страшні  слова?  (Війна,  смерть, 
біль,несправедливість…) 

-

Дійсно,  це  страшні  слова,  їх  неприємно  чути  кожній 
людині.  Тому  потрібно  більше  казати  добрих,  теплих 
слів. 

-

А що ж таке доброта? 

Асоціативний кущ 

-

Давайте  зараз  спробуємо  скласти  правила  доброти, 
користуючись кінцевими словами у рядках 

________________________________________пробачайте, 

________________________________________не звертайте, 

________________________________________пожалійте, 

________________________________________зігрійте 

129 

-

Давайте  зараз  запишемо  добрі  слова,  нехай  вони 
постійно зігрівають наші серця. 

(На дошці прикріплені сердечка з паперу, діти заповнюють 
їх  словами:  добро,  чуйність  милосердя,  співчуття, 
доброзичливість,…) 

-

6. Підсумок заняття 

 Вихователь 

До  слова  треба  ставитися  з  великою  любов’ю,  а  мову 
щоденно  вчити.  Бо  чим  більше  заглиблюєшся  у  мовні 
джерела, тим більше пізнаєш її, відчуваєш красу, чарівність 
рідної мови. 

Слово могутнє, яка в ньому сила! 

Скажеш з любов’ю і радість росте. 

Слово хороше народжує крила, 

Ви не забудьте ніколи про те. 

-

Тож  давайте  будемо  взаємно  привітними,  ввічливими, 
чемними! 

Кажімо більше ніжних слів, 

Знайомим,друзям і коханим. 

Нехай комусь тепліше стане 

Від зливи наших почуттів. 

Нехай тих слів солодкий мед 

Чиюсь загоїть рану. 

130 

( Чи перший біль, чи то останній) – 

Коли б то знати наперед! 

Кажімо більше теплих слів, 

Комусь всміхаймось ненароком. 

То не життя людське коротке, 

Короткі в нас слова черстві. 

Кажімо більше ніжних слів!!!! 

131 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

1.

Варюхіна С.І. Витоки доброти. - Харків, 2009.  

2.

Варюхіна  С.І.  Щасливий  бумеранг:  Бесіди  про 
культуру взаємин, - Харків, 2007 

3.

Дереклеева  Н.І.  Нові  батьківські  збори:  1-4  класи.  -.: 
ВАКО, 2006. - (Педагогіка. Психологія. Управління)  

4.

Карклинь  С.  Е.  Проблеми  сімейного  виховання.  -., 
2007.  

5.

Робота  з  батьками:  Збірник  статей.  /  За  заг.  ред. 
Осипової 

М.П., 

Бутрим 

Г.А. 

Мінськ: 

УП 

«Екоперспектіва», 2003  

6.

Соловейчик С.Л. Педагогіка для всіх. - М., 2014.  

7.

Сухомлинський  В.А.  Батьківська  педагогіка  /  /  Избр. 
пед. соч.: У 3т. 1981. - Т.3.  

8.

Макаренко А.С. Про виховання .-., 1998.  

9.

Сластенін  В.А.,  Ісаєв  І.Ф.,  Шиянов  Є.М.  Загальна 
педагогіка:  Навчальний  посібник  для  студентів  вищих 
навчальних закладів / За ред. В.А. Сластенина: У 2 ч. - 
М.:  Гуманітарний видавничий  центр ВЛАДОС, 2003.  - 
Ч.2.  

10.

  Батьківські  збори.  –  Х.  :  Вид.  група  «Основа»  ‚ 

2006. – 240 с. – ( Серія  «Класний керівник» ). 

11.

  Бех  І.  Д.  Виховання  особистості:  сходження  до 

духовності  :  наук.  видання  /  І.Д.Бех.  –    К.  :  Либідь‚ 
2006. –  272с.  

132 

12.

  Гончаров  В.  Виховання  дітей.  Помилки  батька  / 

Володимир Гончаров  // Соціальний педагог.  – 2011. – 
№ 4. – С. 51 – 53. 

13.

  Гордійчук  О.  Є.  Бесіди  з  батьками  молодших 

школярів  /  Оксана  Гордійчук.  –  К.  :  Шкільний  світ‚ 
2010. – 112 с. – (Бібліотека «Шкільного світу»). 

14.

  Гордійчук  О.  Є.  Моральне  виховання  молодших 

школярів засобами етнопедагогіки : дис. … канд.. пед. 
наук:  13.00.07  /  Гордійчук  Оксана  Євгенівна.  – 
Тернопіль‚ 2008. – 280 с. 

15.

Павелків  Р.  В.  Розвиток  моральної  свідомості  та 

самосвідомості  у  дитячому  віці  :  [монограф.]  /  Р.В. 
Павелків. - Рівне : Волинські обереги, 2004. - 248 с. 

16.

Лебеденко  Т.А.  Загальнолюдські  цінності  в 

духовному  розвитку  особистості  /  Т.А.  Лебеденко  // 
Виховна робота. - 2010. - № 10. - С. 44-47.