«Я ХОЧУ, ЩОБ СВІТ ЗНАВ – УКРАЇНЦІ Б’ЮТЬСЯ…..» НІЛ ХАСЕВИЧ.

«Я ХОЧУ, ЩОБ СВІТ  ЗНАВ – УКРАЇНЦІ  Б’ЮТЬСЯ…..» НІЛ ХАСЕВИЧ.

(автор вчитель історії і правознавства Миколаївської ЗОШ №29

Мороз Євген Олександрович)

«Я не можу битися зброєю, але б'юся різцем і долотом. Я, каліка, б'юся в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива… Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б'ються», — написав художник Ніл Хасевич за рік до своєї загибелі.

Анотація. 150 графічних композицій, за приблизними підрахунками, створив Ніл Хасевич за 10 років перебування в УПА. Зокрема: «За самостійну соборну державу», «Воля народам, воля людині», «Слава Україні, Героям слава». У сатиричних часописах «Український перець» і «Хрін» друкував свої карикатури на радянський режим і його лідерів.

Summary. 150 graphic compositions, according to rough estimates, made Neil Hasevych 10 years in the UPA. In particular: "For the Independent State", "The will of the people, the will of man," "Glory to Ukraine, Glory to Heroes". In the satirical magazine "Ukrainian pepper" and "hell" published his caricatures of the Soviet regime and its leaders.

Anmerkung.150 Grafik-Zusammensetzungen, nach groben Schätzungen gemacht Neil Hasevych 10 Jahre in der UPA. Insbesondere gilt Folgendes: „Für den unabhängigen Staat“, „Der Wille des Menschen, der Wille des Menschen“, „Glory to Ukraine, Ruhm Heroes“. In der satirischen Zeitschrift „Ukrainian Pfeffer“ und „Hölle“ veröffentlichte seine Karikaturen des sowjetischen Regimes und ihre Führer.

Ніла Хасевича порівнювали із Юрієм Нарбутом, Іваном Трушем і Василем Кричевським.  Його твори є у приватних мистецьких колекціях - від Польщі до США. Він міг спокійно заробляти на життя творчістю, живучи за кордоном, виставлятися у провідних мистецьких салонах, але обрав собі інший шлях - складний і небезпечний. І за свій вибір заплатив життям у віці 47 років.

«Малюнок є правдою абсолютною. Це єдина мова, якою можна висловити все», - писав Ніл Хасевич у вересні 1941 року в газеті « Волинь», редактором якої був письменник Улас Самчук.  Хасевич працював у ній із серпня 1941-го. Швидко переконався, що німці не є союзниками у здобутті незалежності України. І тоді подався до лісу – вступив до Української повстанської армії. 1942-го ввійшов до Краєвої референтури пропаганди на Північно-Західних українських землях (ПЗУЗ), згодом обраний до Української головної визвольної ради. Працював у редакції повстанського журналу «До зброї». Водночас випускав брошури, листівки, плакати [1].

В УПА він мав кілька псевдо. Найвідоміше – «Бей-Зот». «Ніл Хасевич написав за декілька місяців  до загибелі. – Я хочу,щоб знали вони і знав увесь світ. Я не можу битися з ними зброєю, але я б’юся різцем і долотом. Я – каліка (інвалід), б’юся в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива… Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються… Така моя думка, думка рядового підпільника. Слава Україні!».

Працював нерідко у криївці без світла, без спеціального обладнання. Кліше для друку виготовляв із дерева вишні.

В «Зота» не було однієї ноги, ходив на протезі, – продовжує Савчин. – Через свою інвалідність майже весь час сидів у бункері, лише час від часу, з огляду на безпеку, стару криївку замінювали йому на нову [2].

Одна з останніх праць Хасевича – проекти нагород УПА.  Виконав їх – загалом 16. У квітні 1950 року надіслав проекти до Головної команди УПА. У супровідному листі детально описав, як виготовляти ордени, жетони та стяжки в підпільних умовах: « Для виготовлення відзнак ОУН і УПА можна взяти метал з лусок (гільз) артилерійських набоїв або з більшовицьких орденів –  вони мосяжні і легкоплавні.  30 червня 1950 року Українська головна визвольна рада затвердила ці проекти нагород. Вони з’явилися 1951-го.  Самого Ніла Хасевича нагородили «Срібним Хрестом Заслуги» й медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах» [3].

150 графічних композицій, за приблизними підрахунками, створив Ніл Хасевич за 10 років перебування в УПА. Зокрема: «За самостійну соборну державу», «Воля народам, воля людині», «Слава Україні, Героям слава». У сатиричних часописах «Український перець» і «Хрін» друкував свої карикатури на радянський режим і його лідерів.

На слід Ніла Хасевича гебісти вийшли, коли наприкінці лютого 1952-го викрили криївку «Буйного» – надрайонового провідника Клеванського р-ну (нині Рівенський). Зуміли розшифрувати одну із записок: «Заготували для вас шість кілограмів паперу, вишневе дерево». Зрозуміли, що це для «Зота». Вичислити криївку Хасевича зуміли приблизно: на хуторі за кілометр від села Сухівці за 12 км тодішнього райцентру Клевань. Проблема була в тому, що село з хуторами розтягнулося на 6 км із півночі на південь і на 5 км із заходу на схід. Опергрупа  прибула до сусіднього села Радухівка і вже 4 березня розпочала роботу.

На садибу родини Стасюків у Сухівцях, де був бункер Хасевича, натрапили випадково. «Коли МВД викрило криївку «Буйного», «Назар» (забезпечував криївку художника) хотів перевірити, яка ситуація біля «Зота», чи все там гаразд, – пише Марія Савчин. – Тільки що він увійшов у хату, як за ним зайшов озброєний уповноважений.  Уповноважений побіг прямо до сільради, подзвонив у район до МВД, і ще тієї ночі наїхало на хутір опер військо.

Увесь день шукали бункер і не могли знайти. Вхід був дуже добре замаскований. Може, були б не знайши, якби не вжили хитрості. Гебісти зразу розділили всіх членів родини і допитували кожного зокрема, але ніхто не признався. Врешті  прийшов до господаря начальник МГБ і  заявив:

– Ну, довільно валять дурака. Знаємо вже, що в тебе є бункер, жінка сказала.

Господар аж застогнав, схопившись за голову:

– Ах, не видержала. Будь ти клята – і показав вхід.

Тим часом жінка ні в чому не була винна, до нічого не призналася».

Криївка була об лаштована у клуні під стосом дров.  Що відбулося далі, описав 1988 року літератор Теодор Гладков у книзі «Со щитом и мечом»: «Виходьте!Інакше закидаємо гранатами!» – крикнув Стекляр. Відповіддю було мовчання. Чекіст витягнув із сумки гранату РГД і шепнув командиру відділення…. Почекавши трохи, капітан дав сигнал солдатам підняти затичку і знову наказово вигукнув: «Хто живий – виходьте! Інакше пустимо гранати в хід». Ніхто не вийшов… Живих у бункері не виявилося. При світлі акумуляторного ліхтаря Стекляр побачив три трупи. Один був без – це був Зот»[1].

Що сталося з тілами вбитих?

– Їх, повстанців, привезли напівголими, звалили на сніг. Посадили в рядок, – розповів уже в роки незалежності колишній вояк УПА Дмитро Угодик. – Чекісти привозили завжди вбитих для показу людям. Це робилося і на глум, і на пострах… Коли вже енкаведисти набридло видовище, вони вивозили трупи в яр. Десь так і тіло Ніла Хасевича знайшло свій останій притулок.

Зброєю Хасевича були олівець і різець, папір і дерево. І хоч він не очолював збройних формувань, не керував бойовими групами і операціями, його дуже шанували в УПА, максимально оберігали і навіть наполягали на відході на Захід, але він відмовився.

Була якась особлива сила духу, нескореності перипетіям життя і примхам долі в цього невисокого, з фізичними вадами чоловіка. Цією незламністю були пройняті його твори і через них сила передавалися іншим повстанцям. І при обшуках, захопленнях криївок роботи Ніла Хасевича вилучалися поруч із цінними документами - як особливо важливі і небезпечні.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ І ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Файзулін Я., Гінда В. Україна у вогні минулого століття. Постаті. Факти. Версії: – Харків 2015р.- 352с.

2. Теодор Гладков. Со щитом и мечом. — Львів : Каменяр, 1988р.-235с

3. Малімон Н. Ніл Хасевич — повернення по-луцьки // Віче. — 2011. — 26 травн. — С. 3, 10.

4. Дмитрієнко М. Хасевич Ніл Антонович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 362—363.