Я ніколи не належав собі. Інформ-шоу.

 

 

 

              Інформ-шоу         

 

Мета. Ознайомити учнів із життям та творчістю видатного вченого-педагога, викликати інтерес до його постаті, бажання більше знати, звертатися до думок і життєвих принципів Сухомлинського; ви­ховувати доброту, любов та повагу до рідних, друзів, свого народу, його історії.

Читець.

Великий працелюб і Бог дитини.

Безсмертна Совість. Людяність ясна…

Він Прометей своєї України,

І в педагогіці – Пролог!Весна!

Є імена, які зорею сяють

На тисячі і тисячі років…

Життя таких у часі меж не знають,

Вони осонцюють людей віки.

Павлиській школі віддавав тепло

Й неспокій, бо собі він не належав.

Хотів. Аби в усіх в душі цвіло –

За школою очима серця стежив.

 

       Ведучий. Василь Сухомлинський - багатогран­на відома в усьому світі особистість. Сьо­годнішній урок - данина світлої пам'яті велико­го гуманіста.

Василь Олександрович говорив: «Людина на­роджується не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний». Ми по праву можемо сказа­ти, що Сухомлинський залишив по собі незглади­мий слід, він належить до найвидатніших поста­тей світової педагогіки. З його ім'ям пов'язані збагачення і піднесення педагогічної науки XX ст. Велика, самобутня спадщина вченого з плином часу привертає дедалі більшу увагу.

На цьому уроці ми поговоримо про такі важ­ливі душевні якості людини, як привітність, чуйність, доброзичливість, скромність, щирість, які Сухомлинський вважав найважливішими. Ви маєте зрозуміти на прикладі його життя, що успіх завжди приходить до тих, хто самовіддано тру­диться, займає активну життєву позицію, хто ерудований, закоханий у свою справу.

Ведуча. Василь Олександрович - видатний педа­гог, письменник. З його творами ми познайомили­ся ще в дитсадку і в молодших класах. Це оповідання «Пташина комора», «Три ледарі», «Чо­му плаче синичка...». Для дітей він написав близь­ко 1500 мініатюр-казок. Настільною книгою ба­гатьох учителів стала книга «Серце віддаю дітям».

Оповідання «Камінь і струмок» застерігає, щоб ми не стали в житті подібні каменю, а щоб завж­ди прагнули йти вперед, до нового.

(Інсценування оповідання «Камінь і струмок» ).

Ведучий. А ще В.О. Сухомлинський писав вірші.

Читець. Я був на далекій чужині, -

Там небо ж таке голубе,

Та тільки нема Батьківщини,

Нема там, Вітчизно, тебе.

Бо в ріднім краю над землею

Частіша і глибша блакить.

І сонце Вітчизни моєї

Яскравіше в небі горить.

Я слухаю пісні на чужині -

Хороші думки в тих словах.

Але то не крила орлині,

Ще є в наших рідних місцях.

 (Презентація про життєвий шлях В. Сухомлинського)

         Ведуча. Василь Олександрович дуже любив дітей. Тому і став педагогом. 35 років свого жит­тя віддав школі, був і вчителем, і директором. Су­хомлинський - заслужений учитель України. Батько майбутнього директора знаменитої Павлиської школи, що на Кіровоградщині, Олександр Омелянович орав, столярував, робив музичні інструменти, вчив цього ремесла й сина. Мати - Оксана Овсіївна, працювала в колгоспі, займалася домашнім господарством, зимовими вечорами роз­повідала дітям казки, а пізніше весь час спонука­ла свого Василька до вчительської роботи: «Ти ро­зумієш, Васильку, у тебе є хист, дар, талант учи­теля. Тим людям, у яких немає такого покликан­ня, не варто обирати професію учителя. А тим, у кого воно є, не варто його губити».

Дід Сухомлинського Омелян мав велику бібліотеку. Помираючи, всі свої книжки віддав Василеві. Дід мав особливий вплив на онука. Ставши дорослим, Василь часто згадував, як дід йому багато читав і його заохочував до читання.

Пізніше, вже ставши вчителем, Василь Олекса­ндрович згадував дідові слова: «Хто дітей любить, той добрий чоловік».

Усю свою любов і доброту цей мудрий, надзви­чайно ерудований педагог віддав дітям. А ще, під час Другої світової війни він на фронті був двічі поранений, довго лікувався в госпіталі. Тяжким було в Сухомлинського поранення в руку. Хірур­ги хотіли її ампутувати. Але він не дав цього зро­бити, усе твердив: «Ні. Я вчитель!» І це, мабуть, врятувало його. Лікарю довелося двічі оперувати Василя Олександровича, але руку він усе-таки не ампутував. Дуже вже велика була віра Сухом­линського в життя

         Ведучий. Сухомлинський - Герой Соціалістичної Праці, лауреат Державної премії імені Т.Г. Шев­ченка. Це справді людина полум'яного серця, ви­датний педагог сучасності.

Усе трудове життя Василя Сухомлинського бу­ло присвячено школі, дітям. Працював він самовіддано, невтомно і виснажливо. До самозабуття, до самозречення, забуваючи про час, потребу відпочити, подбати про своє здоров'я. За його влучним висловом, «ніколи не належав самому собі, своїм інтересам, тим паче, забаганкам». Йо­го в них не було. Несподівано для себе (бо ніде правди діти, ніколи про те не думав, а просто працював) і, можливо, для багатьох інших став відомим, авторитетним ученим. До його думок прислухалися відомі науковці, як у нашій країні, так і за кордоном.

Бібліотекар.  Письменник Іван Цюпа присвятив В.О. Сухомлинському повість «Добротворець». У ній ав­тор глибоко осмислив і відтворив образ головного персонажа. Зі сторінок книжки Сухомлинський постає як людина й педагог в усій своїй чарівли­вості високого обдарування. Він - особистість, наділена рідкісними душевними якостями. Був привітним, уважним, чуйним, доброзичливим, скромним, щирим у ставленні до своїх колег і вод­ночас ерудитом, енциклопедистом, енергійним, діяльним та принциповим. Відзначався великою вимогливістю, передусім, до себе.

Іван Цюпа з любов'ю пише про реальну люди­ну, котра по краплині, до останку віддала своє га­ряче серце дітям.

Повість І. Цюпи охоплює в часі життя і діяльність Сухомлинського від народження й до останку. Не можна без душевного хвилювання читати про останні дні педагога. Підірване на війні здоров'я особливо підупало навесні 1970 року. Уже смертельно хворий Василь Олександ­рович не тільки не полишає роботи, а й до ос­танніх хвилин живе і турбується школою, діть­ми, вчителями, їхніми клопотами та проблема­ми. А тим часом сили невідворотно танули... Жаль і туга огортали серце. Адже ще багато ли­шилося нереалізованих творчих задумів. Скіль­ки ще хотілося б написати книг! Та й треба кон­че побудувати нове приміщення школи, завер­шити розпочатий експеримент про ранній розу­мовий розвиток дитини, захистити докторську дисертацію, до якої все вже готове тощо. Відчу­вав, що міг зробити значно більше, ніж зробив. Нестерпно важко розлучатися з вимріяним, ви­ношеним... Старенька мати, дізнавшись про не­дугу сина, принесла з Омельника пиріжків з ка­линою, які він так любив у дитинстві. І не здо­гадувалася, що вони останні.

Спадають, наче мажорний словесний реквієм, заключні авторські рядки: «Ні, казка, як і пісня, не має кінця. І життя його не закінчилось у той скорботний вересневий день. Він живе у доброті справ своїх, в серцях своїх вихованців, у буйно­му розвої свого саду, у ярих сходах щедрої ниви, яку засівав золотим зерном, і у вічному блакит­ному громі…»

        Ведучий. Так, справді, сільський педагог своєю невтомною копіткою працею, яскравим творчим горінням заслужив високе визнання і шану в су­часників та нащадків.

Людину звеличує її праця. Ініціатива, творчий запал, національна самосвідомість, справжній патріотизм - це вимоги нашого часу. Дерзай, тво­ри, не зупиняйся на досягнутому!

Мудрий педагог лишив своїм нащадкам 10 мо­ральних заповідей про те, чого не можна робити:

1. Не можна ледарювати.
2. Не можна сміятися над старістю і старими людьми; про старість треба говорити тільки з по­вагою.
3. Не можна заходити в суперечку з шановани­ми людьми, зокрема старшими від себе.
4. Не можна виявляти невдоволення тим, що в тебе немає якоїсь речі.
5. Не можна допускати, щоб мати давала тобі те, чого вона не бере собі.

6. Не можна робити того, що осуджують старші.

7. Не можна залишати старшу рідну людину са­мотньою.
8. Не можна збиратися в дорогу, не спитавши дозволу і поради у старших.
9. Не можна сидіти, коли стоїть доросла, особ­ливо літня людина, тим паче жінка.

10. Не можна сідати до столу, не запросивши старшого.

          Ведуча. Талановитий педагог прагнув, щоб дитина наза­вжди полюбила рідне материнське слово, щоб во­но стало очима, які бачать красу, збагатило душу, запульсувало джерельцем думки, єднало по­коління, адже, як писав Сухомлинський, через посередництво слова дитина стає сином свого на­роду!

Павлиській школі зусиллями В.О. Сухомлинського (переважно за гонорари його книг) була створена одна з кращих в кіровоградській області шкільна бібліотека. Він називав її «центром духовного життя школи», «джерелом і стимулом дитячих інтересів». «Як тільки збудували школу, - писав В.О. Сухомлинський – як тільки почалося тонке доторкання думки і серця педагога до серця дитини, - а з цього власне і починається школа, - на полицю шкільної бібліотеки нехай стане книжка, яка зберігатиметься тут вічно. Це не звичайна бібліотека, в якій книжки видаються для читання. Це, в широкому розумінні, сховище духовної культури народу»

Разом з педагогічним колективом школи Василь Олександрович привчав дітей до книги ще з першого класу, вчив користуватися бібліотекою. У Павлиській школі керівництво читання починалося з першого знайомства дитини з бібліотекою.

         Ведучий. У школі В. О. Сухомлинського було створено такі умови, що книжка буквально панувала в ній: крім багатої шкільної бібліотеки, були «Кімната думки» - своєрідний читальний зал для підлітків; «Кімната казки» - для молодших школярів; куточки читання в кожній будівлі школи.

        Учитель. Як часто ви відвідуєте бібліотеку?

         Ведуча. Вважаючи, що за своє життя людина прочитає не більше 2000 книг, В.О.Сухомлинський настійно рекомендував колегам ретельно відбирати художні книги для читання в роки дитинства і в підлітковому віці, спонукати дітей до створення власних бібліотек, які з роками поповнювалися б і ставали їхньою духовною опорою, тому що "особиста бібліотека - це один із найголовніших показників духовної культури вихованця, це, разом з тим, дзеркало нашої виховної майстерності".

        Бібліотекар. Зверніть увагу на книжкову виставку «Що було найголовніше у моєму житті? Без вагань відповідаю: любов до дітей», присвячена великій Людині, мудрому Вчителю, Добротворцю – Василю Олександровичу Сухомлинському.

(Виходять усі герої)

       Учень1. Ось книга – праця довголітня,

Крилата назва - «Серце віддаю дітям».

        Учень 2. В цієї книжки теж красива доля,

А називається - «Павлиська школа».

        Учень1. Говорить в книжці з нами Батьківщина,

Вона - «Народження громадянина».

        Учень2. «Сто порад учителеві»-праця,

У якій його Душа гаряча!

«Розмова з молодим директором» - це роздум  про те, що керівник повинен мати розум.

         Учень1. «Гаряча квітка» - дітям на доброю,

У книжці тій –казки й оповідання.

У ній пахне небо ,поле і село,

У ній  тьохка соловей,

Рум’яниться світання.

Учень2. Його гуманістичність, мов  кришталь,

А віра у людину, наче сталь.

Ви твори Сухомлинського читайте.

Потрібне й невмируще позичайте!

         Учитель. Що є у вашій бібліотеці?

          Ведучий. Велику увагу В. О. Сухомлинський також приділяв створенню бібліотек у сім'ях своїх вихованців. Особиста бібліотека учня, за переконанням педагога, мала бути постійним джерелом його духовного збагачення. На думку Василя Сухомлинського, якщо дитина віднайде в книзі хоча б окремі відповіді на свої запитання, змусить себе обміркувати щойно прочитане, надаватиме їй перевагу з-поміж інших принад сучасного життя, то виникне можливість вирішити багато проблем, пов'язаних передусім із духовним зростанням особистості.

Великим досягненням Василя Олександровича . було те, що вже в перші 2 роки навчання дітей у по­чаткових класах Павлиської школи в кожній сім'ї була, створена бібліотека, яка систематично поповнювала­ся новими книгами. У постійно діючому батьківсько­му комітеті при школі традиційними були заняття, присвячені культурі читання, формуванню дитячих бібліотек, ролі книги в сімейному вихованні.

           Учитель. Прикро, не дожив Василь Олександрович до того дня, коли в нашій країні змінилося ставлен­ня до української мови, коли Україна стала неза­лежною державою.

В.О. Сухомлинському судилося народитися і померти у вересні. Це символічно. Бо вересень - початок нового навчального року. На гранітному обеліску в Павлиші, що на Кіровоградщині, ви­карбовано дві дати: 28.09.1918 - 02.09.1970.

(Лине спокійна тиха музика.

         Читець. Вересень квіти зібрав

Скрізь, де вони пломеніли,

Тихо пройшов і поклав

їх на високій могилі.

В ній Сухомлинський лежить,

Вчитель народний по праву.

Як нам його не любить!

Він - наша гордість і слава.

Вчитель, герой і поет

З серцем палаючим Данко,

Справжній палкий гуманіст

Щастя творив до останку.

Світлі ідеї його

Вічні, як води Дніпрові.

Наш видатний педагог

Повен добра і любові.

Дітям життя присвятив,

Все їм віддав без вагання,

Він їх безмежно любив,

Знав їх сердець поривання.

В спадщину нам залишив

Чисті джерела науки,

Нас з тих джерел напоїв

Духом незмірно високим:

Він залишив назавжди

Слід після себе у світі,

Слід той не можуть змести

Сиві і славні століття.

        Ведучий. І сьогодні на початку кожного навчального року діти довго стоять біля його могили...

Читець. Він лежить біля школи,

і першого вересня діти,

Так незвично притихли,

до вчителя йдуть по одному,

І, як завжди, в цей день

принесуть йому росяні квіти,

І вони обпадуть на траву

пелюстками холодними.

Він лежить біля школи...

А все не устигалось людині:

Обділити нікого не міг ні теплом, ні порадою.

А Вітчизна для нього була

дорога, як дитина,

І народ починався отам,

за кленовою партою.

         Ведучий. В.О. Сухомлинський був народним пе­дагогом не за званням (він не встиг його   отрима­ти), а в глибокому смислі цього слова. Своїм жит­тям і діяльністю він високо підняв престиж учи­тельської праці, значення і роль школи.

Дбати про щастя інших було лейтмотивом жит­тя великого вчителя. Ось його життєве кредо: «Дорогі мої! Я буду жити й працювати заради вас, доки в моїх грудях б'ється серце. Ніякі високі звання ані титули не зіпсують мене. Я залишуся таким, як був досі. Найвище звання на світі - бу­ти Людиною. Бути Людиною і дбати про щастя інших».

То був своєрідний письменник і великий педа­гог. Міжнародна організація з питань освіти, нау­ки і культури ЮНЕСКО оголосила 1998 рік роком Сухомлинського. Тоді святкували його 80-річний ювілей.

У 2003 році минуло 85 років із дня народжен­ня педагога. Україна і цей ювілей відзначила гідно, були Сухомлинівські читання.

Сьогодні ми творчо використовуємо безцінну спадщину великого педагога. Давайте знову по­вернемося до епіграфа та теми нашого уроку.

Як ви розумієте поетичні рядки Григорія Орла і вислів В. Сухомлинського «Я ніколи в житті не належав собі»? (Відповіді учнів).

Читець. Розкинулись ген придніпровські степи

Навколо Павлиської школи,

За обрій спішать телеграфні стовпи

Та ніжно сріблясті тополі.

Все миле тут, світле, мов крапля води,

З дитинства знайоме до болю.

За нього не раз ти в атаку ходив

В годину тяжкого двобою.

Твоє дивовижне життя золоте

Цвіло тут, гриміло громами

У дружньому хорі щасливих дітей,

В орлиному леті роками.

Багато сюди невидимих доріг

Сягає з матусі-планети.

Проклали їх вчені, батьки-трударі,

Творці-педагоги, поети.

У думах твоїх, у дерзаннях твоїх

Черпаємо творчу наснагу,

Упевненість, шану до справ трудових.

Натхнення, любов і відвагу.

Тебе не зламало у вирі життя,

Відлуння далекого бою...

Ти з нами ідеш у дзвінке майбуття

Як личить Людині, Герою.

Хай сурмою в наших серцях виграє,

Квітує рожевим суцвіттям,

Живе невмируще серце твоє,

До крапельки віддане дітям.

                                                                            Підготували:

вчитель української мови

та літератури

Козир Л.М.

вчитель-класовод

Коряченко Н.Л.

зав. бібліотекою

Топчій В.М.