Як досліджують Сонячну систему

Лобач Ольга Вікторівна 26 жовтня 34 Відгуки відсутні

Про матеріал

Презентацію розроблено для використання на уроках інтегрованого курсу «Пізнаємо природу» у 6 класі Нової української школи відповідно до модельної навчальної програми авторів Д. Д. Біди, Т. Г. Гільберг, Я. І. Колісник, рекомендованої Міністерством освіти і науки України (наказ № 795). Матеріали ознайомлюють учнів з особливостями планет Сонячної системи, малими небесними тілами та сучасними методами космічних досліджень, зокрема використанням автоматичних зондів, орбітальних апаратів і марсоходів. Презентація сприяє формуванню природничої компетентності, розвитку критичного мислення, уміння аналізувати інформацію, порівнювати об’єкти й робити висновки, а також розширює науковий світогляд учнів і підтримує їхній інтерес до пізнання Всесвіту.
Зміст слайдів
Номер слайду 1

Як досліджують Сонячну систему.

Номер слайду 2

Земна група. Венера. Меркурій. Земля. Марс. Планети -гіганти. Юпітер Сатурн. Уран. Нептун

Номер слайду 3

Велика Червона Пляма. Найбільша серед планет земної групи. Олімп — найвища у Сонячній системі гора Найближча до Сонця і найменша планета Сонячної системи. Земля. Марс. Меркурій. Юпітер 

Номер слайду 4

Марс. Земля. Сатурн. Юпітер Уран14325

Номер слайду 5

Для досліджень космічних терен поза Місяцем використовують безпілотні зонди. Усі зонди працюють за однаковою схемою. Космічний корабель наближається до планети, фотографує її поверхню і збирає необхідну інформацію. Після цього орбітальні апарати виходять на орбіту планети і стають її штучними супутниками. Тепер черга за спусковим апаратом, який опускається на поверхню планети

Номер слайду 6

Як працює космічний зонд: 1 — спусковий апарат; 2 — апарат гальмує; 3— подушка навколо посадкового модуля наповнюється повітрям; 4 — модуль опускається на поверхню Марса; 5 — повітря виходить із подушки; 6— подушка спадає, відкривається капсула з марсоходом; 7 — марсохід залишає посадковий модуль і досліджує поверхню

Номер слайду 7

Після того як ракета відправить на орбіту необхідні вантажі, вона здійснює керований спуск і згорає в атмосфері над заздалегідь визначеним регіоном Землі, таким як ненаселена ділянка океану. Сьогодні навколо Землі обертається понад 10 000 космічних об’єктів, серед яких діючі супутники становлять незначну частину. Решта — це космічне сміття (ступені ракет-носіїв, розгінні блоки та їхні фрагменти), що вже зараз становить реальну загрозу діяльності людини в космосі. 

Номер слайду 8

Меркурій. Планету дослідив автоматичний міжпланетний зонд “Маринер-10”Меркурій увесь усіяний кратерами Тут в 1 році 88 земних діб (через оберти навколо Сонця)А в 1 добі – 176 земних діб. Виходить, рік на цій планеті коротший за добу

Номер слайду 9

ВенераЇї ще називають “ранковою” чи “вечірньою” зорею (бо у цей час її видно на земному небі).Єдина з планет Сонячної системи, яка обертається проти годинникової стрілки навколо своєї осі (за 243 дні). Поверхня Венери повністю схована за шаром хмар, через це є найспекотнішою планетою. Зонд “Магеллан” у 1990-1994 рр. наніс на карту планети 98% поверхні.

Номер слайду 10

Сатурн. Не має твердої поверхні (гази). Має 18, а, може, понад 20 супутників і найбільшу та найяскравішу систему кілець у всій Сонячній системі. Усі відомості про планету ми знаємо завдяки апаратам: “Піонер-11” (1979), “Вояжер-1” і “Вояжер-2” (1980), “Кассіні” (2004)

Номер слайду 11

Нептун. Бірюзова газова планета. Холодний голубий і вітряний світ із системою кілець і 8 супутниками. У 1845 р. Джон Коуч Адамс й Урбан Левер’є розрахували положення невідомої планети. У 1846 р. Йоганн Галле відкрив там Нептун.Інформацію про планету дослідив апарат “Вояджер-2” у 1989 р.

Номер слайду 12

Плутон. Найменша, найхолодніша і найвіддаленіша планета. Деякі дослідники вважають його не планетою, а малим тілом Сонячної системи. Має супутник Харон, маса якого становить 25% від маси Плутона. На Плутоні температура становить -220 °С, але, коли він підходить найближче до Сонця, частина крижаної поверхні перетворюється на газ і утворює атмосферу. Плутон було відкрито у 1930 р. Клайдом Томбо, а його супутник Харон – у 1978 р. Він так далеко від Землі, що лише у 2004 р. апарат “Експрес Плутон-Койпер” вирушив для дослідження планети.

Номер слайду 13

Пояс астероїдів. Кільце між Марсом і Юпітером. Першим у 1801 р. було відкрито астероїд Цереру. Він найбільший. Усього відкрито понад 10 тис. астероїдів, кожен з них має назву Фотографії астероїдів отримані 2 космічними апаратами: зондами “Галілео” та “NEAR”

Номер слайду 14

 Космічні апарати, які вийшли за межі Сонячної системи: 1 — «Вояджер» досліджує околиці Сонячної системи; 2 — «Нові горизонти» на шляху до Плутона. Детальні розрахунки показують, що зонд, обладнаний сонячними вітрилами, може розвинути швидкість 100-150 км/с! Подорож до околиць Сонячної системи займе приблизно 10 років, і для цього не потрібні реактивні двигуни. Тож мрія про далекі космічні подорожі цілком здійсненна!

В прямому ефірі
Інтернет-конференція: Canva для вчителів: практичні можливості для інтерактивного навчання