Як формувати навички сталого способу життя у дошкільників

Як формувати навички сталого способу життя у дошкільників

У «Національній стратегії розвитку освіти в Україні на 2012–2021 рр.» визначено, що «одним із ключових напрямів державної освітньої політики має стати розвиток наукової та інноваційної діяльності в освіті, підвищення якості освіти на інноваційній основі, переорієнтація змісту освіти на цілі сталого розвитку»

 Ідея сталого розвитку почала впроваджуватися в освітній процес із метою виховання покоління, здатного створювати нове стале суспільство, спрямованого на збереження й примноження ресурсів. Важливу роль у цьому процесі відведено змістовному наповненню: освіта для сталого розвитку має будуватися на наявних життєвих ситуаціях, орієнтуватися на події соціального і природного довкілля. Розробка основних підходів до національної освіти для сталого розвитку відбулося в межах Міжнародного проекту «Освіта для сталого розвитку в дії» .

 Уперше проблема освіти для сталого розвитку суспільства була сформульована й обговорена під час Всесвітнього саміту ООН зі сталого розвитку в м. Йоганнесбург (ПАР, 2002 р.). Резолюцією цього заходу була вимога перегляду всіх форм навчального процесу, інтеграції до освітнього простору методів та прийомів формування цінностей сталого розвитку [3]. Зазначено, що освіта для сталого розвитку має бути невід’ємним складником загальної освіти та здійснюватися протягом усього життя, реалізовуватися у міждисциплінарних зв’язках, забезпечувати не лише засвоєння дітьми знань, умінь і навичок сталого розвитку, а також формування культури споживання особистості.

 Освіта для сталого розвитку повинна мати міждисциплінарний характер (інтеграційний), спрямований на комплексне розв’язання низки проблем особистісного розвитку. Сутнісною характеристикою освіти для сталого розвитку є її інтеграція в різні напрями і форми освітнього процесу на певних 11 етапах виховання та розвитку дітей та молоді, взаємопроникнення в різні сектори суспільного життя (соціальний, економічний, екологічний) .

Вагомими характеристиками освіти для сталого розвитку є:

• орієнтація процесу навчання на потреби реального життя й наявні життєві ситуації; відкритий характер навчання;
• формулювання самими дітьми життєвих і пізнавальних цілей, орієнтація їх на взаємозв’язок із суспільними, загальнолюдськими цінностями;
•  повага до кожної думки; оцінка результатів діяльності кожного, але без порівняння з результатами інших.

 Освітня стратегія в інтересах сталого розвитку реалізується на засадах одного з напрямів гуманістичної педагогіки – педагогіки «емпауерменту» (з англ. еmpowerment– надання людині мотивації й натхнення до дії) .

Педагогіка емпауерменту спрямована на переорієнтацію поведінки дітей, зміну способу їхніх думок, перетворення їхньої свідомості на основі зміни світосприймання. Учені (М. Мелманн, О. Пометун) виокремлюють такі загальні принципи емпауермент-педагогіки:

 1) повага до особистості дитини, її підтримка;

 2) залучення всіх дітей до навчання з окресленням значущості кожного з них у цьому процесі;

3) стимулювання активності дітей запитаннями, а не відповідями; 4) побудова заняття на засадах комунікативності, продуктивного й толерантного співробітництва;

5) довіра до дитини з боку педагога, надання їй можливості обирати спосіб дії, необхідні засоби й час для його реалізації;

 6) відсутність змагання, негативного оцінювання, тиску на дитину

 Серед спеціальних принципів побудови емпауермент-програм визначають:

1) запрошення учнів до дії та розвиток у кожного з них здатності брати участь у формуванні сталого суспільства майбутнього, визначати своє місце й роль у цьому процесі, удосконалювати свою поведінку згідно із цілями сталого розвитку та надавати підтримку в цьому іншим людям, виявляти терпимість, бути уважним;

2) безперервність, що передбачає постійний рух за спіраллю через низку повторюваних елементів моделі емпауерменту;

 3) концентрація уваги на рішеннях й індивідуальних виборах кожного учня і, 12 поряд із цим, увага до проблем планетарного рівня;

4) легітимність, заснована на офіційному підтвердженні отриманих результатів, їх оприлюдненні;

 5) стурбованість темою для вивчення, що представляє актуальність і важливість у контексті сталого розвитку;

6) формулювання запитань як важливого елемента постановки й вирішення проблемної ситуації, що має вирішуватися не через надання дітям готового рішення, а через безперервне «задавання» запитань типу: Що важливо? Що цікаво? Що є важливим для мене, щоб почати діяти? Які результати я отримав? тощо;

7) аудит, що полягає в дослідженні кожним учнем власних звичок, стилю життя стосовно проблеми, що визначається обраною темою; 8) формулювання наміру діяти через визначення своїх очікувань відносно результату цих дій, ресурсів і часу, необхідних для цього; 9) пробний крок, що включає заохочення, спостереження й підтримку учасників із боку педагога;

10) зворотний зв’язок, що забезпечується завдяки фіксації і взаємооцінці отриманих результатів учасниками процесу та вчителем .

Побудова освітньої роботи на засадах принципів емпауермент-педагогіки вимагає використання таких методів і прийомів, які стимулюватимуть вихованців до самостійного аналізу отриманої інформації, мотивуватимуть до пошуку шляхів розв’язання поставленого завдання, аналізу отриманих результатів для визначення нових цілей і завдань.

Найбільш адекватними формами та методами емпауермент-педагогіки у контексті завдань нашого дослідження є аудит, проблемні ситуації та метод проектів.

Аудит розглядається як самостійне дослідження дитиною власного стилю життя та аналіз минулого досвіду за допомогою запитань педагога як спосіб ініціювати дискусію, спосіб входження в дію .

Проблемна ситуація передбачає певне інтелектуальне зусилля дитини в ситуації, яку неможливо розв’язати через відомі їй способи. Проблемна ситуація актуалізує процеси мислення і сприяє активній творчій взаємодії педагога і дитини.

Метод проектів орієнтує дітей на створення певного продукту, результату, а не лише на ознайомлення з певною темою та засвоєння знань (Н. Гавриш). Використання проектної технології сприяє розвитку в дітей творчого мислення, самостійного планування своїх дій, апробації засвоєних способів та засобів роботи (Т. Лопухіна, О. Стягунова).

Програма «Дошкільнятам – освіта для сталого розвитку» (Н. Гавриш, О. Пометун, О. Саприкіна) в межах проекту «Освіта для сталого розвитку в дії» є базовою основою для формування системи знань культури споживання.

Програма спрямована на розв’язання таких завдань:

• формування в дітей початкових уявлень про дії та поведінку, що зорієнтовані на сталий розвиток;
•  усвідомлення дітьми старшого дошкільного віку необхідності збереження ресурсів землі та особистої відповідальності за власне майбутнє, майбутнє всього суспільства й природи;
• розвиток у дітей звичок і моделей поведінки, що відповідають сталому розвитку, і бажання діяти в цьому напрямі .

Дослідники (А. Муратова, О. Тавстуха) вказують на певну співзвучність та кореляцію між завданнями освіти для сталого розвитку і вимогами сучасних державних стандартів до дошкільної освіти: вміння оволодівати конструктивними способами взаємодії з однолітками та дорослими, здатність планувати і самостійно здійснювати певну діяльність, застосовувати на практиці засвоєні теоретичні знання та способи діяльності для розв’язання певних задач, можливість пропонувати власні ідеї та втілювати їх у малюнках, побудовах, розповідях тощо .

Досвід дитячих дошкільних закладів України, який представлено у матеріалах конференцій, семінарів, окремих публікаціях за останні роки свідчить про позитивні результати застосування ідей освіти для сталого розвитку в освітній роботі з дітьми дошкільного віку. Реалізація програми «Дошкільнятам – освіта для сталого розвитку» відкриває нові оптимальні можливості для формування навичок життя та основ культури споживання, орієнтованих на сталий розвиток, у дітей дошкільного віку.

 Пріоритетними напрямами роботи щодо реалізації ідей сталого розвитку визначено економічну, екологічну та соціальну сфери, тож у цій парадигмі більшість програм освіти для сталого розвитку пов’язані з темами раціонального використання ресурсів, збереженням, проблемами споживання, тобто мають формувати основи культури споживання. У цьому зв’язку в дошкільній освіті для дітей є доступними знання про збереження ресурсів, як-от: економія води, енергії, тепла, утилізації та переробки сміття.