Я К Т Р Е Б А Ч И Т А Т И Т Е К С Т И

К И Р И Л І В С Ь К О Г О П И С Ь М А

В А С И Л Ь З А Д О Р О Ж Н И Й

О Л Е Н А О Р Л Я Н С Ь К А , В Ч И Т Е Л Ь

У К Р А Ї Н С Ь К О Ї М О В И Т А

Л І Т Е Р А Т У Р И

Василь Задорожний не раз зауважував про те, що український читач не раз буд вітчуджений від українських пам’яток і наголошував, що це наслідки русифікації. Але він був зацікавлений в розвитку українській графічно-правописній системі, а саме якою вона була з самого початку появи в нас писемності.

В І Н Н А Г О Л О Ш У В А В , Щ О У К Р А Ї Н С Ь К А К У Л Ь Т У Р А Н А Л Е Ж И Т Ь Д О К У Л Ь Т У Р И С Т А Р О П И С Е М Н О Ї Т Р А Д И Ц І Ї , Т А Г О В О Р И В , Щ О Р О Л Ь Л І Т Е Р А Т У Р Н О Ї М О В И

В И К О Н У В А Л А Н Е Ж И В А Н А Р О Д Н А М О В А , А

К Н И Ж Н О - П И С Е М Н А , Я К А З А Р А З З В Е Т Ь С Я

С Т А Р О С Л О В ’ Я Н С Ь К О Ю . В О Н А , В С В О Ї Й Ж И В О М О В Н І Й О С Н О В І Є С О Л У Н С Ь К И М

Д І А Л Е К Т О М С Т А Р О Б О Л Г А Р С Ь К О Ї М О В И 9

С Т О Л І Т Т Я , В Я К І Й Н А Я В Н І Е Л Е М Е Н Т И І Н Ш И Х С Л О В ’ Я Н С Ь К И Х М О В . В И Н И К Л А

В О Н А З А В Д Я К И Д В О М Б Р А Т А М , К И Р И Л О Т А

М Е Ф О Д І Й , Т А Ї Х У Ч Н Я М Т А С Т В О Р Ю В А Л А С Ь Д Л Я П Е Р Е К Л А Д У

Б О Г О С Л У Ж Е Б Н И Х К Н И Г Д Л Я С Л О В ’ Я Н .

Створена графічна система кирилиці була на основі грецького алфавіту і уже в самому початку включала в себе зайві грецькі літери: омегу, ксі, псі, та аж три варіанти на позначення звука “і” — іжеї, іже, та іжецю.

Так само при запозичені східними народами кириличного письма стали зайвими обидна “юси”, оскільки носові голосні зникли це до 9 століття.

1.        Букву Ь (ять) треба читати як [і], напр.: вэдати – відати, грэхь – гріх, кэсть– кість.

У префіксах прЬ- та прЬдь -– як [е], напр.: прЬдьстати -- предстати.

2.        Букву [и] треба читати як [и]: єдиный - єдиний, ликь — лик.Особливу увагу слід звернути на те, що на початку слова вимова така сама: имя - им'я, источникъ – источник. Що було властиво староукраїнській вимові, але відповідно до сучасних фонетичних закономірностей української мови тут можна допустити й вимову з початковим ім'я, іли, істочник; сполучник и вимовляється як і; після і її слід вимовляти якї: говорящіи -- говорящії, прочіи – прочії.

3.        Букву [ы] треба читати як [и]: вышній -- вишній, стѣны -- стіни, сынъ —син.

Звуки, що позначались у кирилівському письмі буквами [и] та [ы], злилися в українській мові в один звук [и] на ранньому етапі її розвитку.

4.        Букву [є] треба читати як [е]: дєнь - день, отєць -- отець, сєй — сей.Але на початку слова як [є]: єдинъ -- єдин, єлень — єлень.

Так само і після голосних: веселіє -- веселіє, каменіє -- каменіє, хоч у давніх текстах на позначення в цій позиції йотованої вимови вживалася буква н: веселію, каменію.

5.        Букви юс малий і юс великий треба читати як [я] і [у], а в йотованомуваріанті - як [я] і [ю].

6.        Букву [ъ] (йор) не читають, крім тих випадків, коли вона при архаїчномунаписанні передає повноголосий звук о: лъбъ -- лоб, мъхъ -- мох, рътъ — рот.

7.        Те саме правило стосується букви [ь] (ер): вьрба -- верба, дьнь -- день,пьнь -- пень.

8.        Букви [о] та [є] в закритих складах треба читати як [о] та [е] воль -- вол,мость -- мост, столь — стол.

Але слід пам'ятати, що перехід [о] та [е] в [і] в новозакритих складах доволі давнє явище в українській мові, написання [о] та [е] відображає правописну традицію, а не живу вимову.

9.        У дієсловах минулого часу суфікс [л] вимовляємо як [л] : зналь -- знал,писалъ -- писал, сказаль — сказал.

За графічною традицією, хоч в українській мові тут сталися фонетичні зміни: знав, писав, сказав.

Те саме стосується позиції [л] перед приголосним: вълкъ -- волк (сучасна вимова вовк), шылкъ -- шелк (сучасн. шовк), жълтый -- желтий (сучасн. жовтий).

П О Б А Ч И В Ш И Ж Н А Р О Д , З І Й Ш О В І С У С Н А

Г О Р У . І К О Л И В І Н С І В , П І Д І Й Ш Л И Д О Н Ь О Г О Й О Г О У Ч Н І .

Його рекомендації щодо читання кириличних текстів не є строгими правилами. Вимова змінювалася разом із розвитком української мови, а старі тексти переписувалися в різний час, тому є варіації в правописі. До "Граматики" Смотрицького не існувало єдиної орфографії. Неможливо читати тексти минулих століть так, як їх вимовляли тоді, але чим ближчий текст до нашого часу, тим ближчою є його вимова до сучасної мови. Важливо відновити стару українську традицію читання для розвитку культури.

Д Я К У Ю З А У В А Г У !