З Україною в серці... Перший урок для 2 класу

Перший урок для 2  класу

Тема уроку: З Україною в серці…

Мета: поглибити знання учнів про Україну, розширювати знання про національні символи, зміст поняття “громадянин України”сприяти формуванню національної свідомості школярів; виховувати духовне багатство особистості, патріотичні почуття приналежності до українського народу, України, до традицій свого народу, української пісні.

Обладнання: карта України, віночки, вишитий рушник, калина, малюнки учнів, краєвиди

України, записи пісень про Україну, букет із колосків, калини, верби та барвінку, презентація.

Форма проведення: усний журнал

Перебіг уроку

І.Організаційний момент

1.Вступне слово вчителя.                          

      - Ми живемо з вами у вільній і незалежній державі, яка зветься Україна. Кожен із нас — її громадянин. І ми маємо докласти всіх зусиль, щоб вона процвітала, щоб жилося нам щасливо в рідному краю. І в кожного учня по всій нашій Вітчизні — від першокласників до випускників — гріє серце безмежна любов до милої, дорогої і рідної України, нашої Батьківщини. Кожен любить свою Україну, бажає їй добра, намагається стати справжнім патріотом і громадянином своєї Вітчизни.

ІІ. Основна частина

1.Усний журнал.

 1 сторінка — “Це моя країна”

1. Слово вчителя.

- Рідний край, рідна земля, Батьківщина, Україна… Які це прості і разом із тим прекрасні і святі для нас слова! Рідний край починається для нас не лише з хрещатого барвінку, верби та калини, без яких, як кажуть, нема України, а й із маминої колискової пісні, батьківського дому. Бути українцем — значить пишатися своєю Вітчизною. І нам є чим пишатися. Ми пишаємося красою української природи, давніми традиціями і мудрістю предків, найбагатшою культурною спадщиною. Бути українцем — значить беззавітно вірити в Україну, як вірили в неї генії і безстрашні захисники українського народу.                                                                                                                                           Україна! Скільки глибини в цьому слові… Це золото безмежних полів, бездонна синь зачарованих небес. Тихі плеса річок, сині очі озер і ставків.

2.Асоціативний кущ «Україна»

3. Поетична хвилинка

1.Все здолали, вижили, зміцніли.                               2.Люблю тебе, Вітчизно,

  Знову наша доля розцвіла,                                       мила Україно,

  Мов троянди, чисті й ніжно-білі,                             Бо щастя 1утя1

  Що росли під вікнами села.                                       Ти мені дала. 

  Отака країна — Україна,                                           Для мене ти одна

  Прослов’янська рідна сторона.                                 І рідна, і єдина,

  Її мова ніжно солов’їна,                                             Я все зроблю,

  Ніби пісня, вічно чарівна.                                          Щоб ти завжди цвіла.

  4. Музична пауза (Звучить пісня “Є на світі одна країна”).

   2 сторінка — “Культура жива і неповторна”

1. Слово вчителя.

 - Українська культура зазнала впливу як Заходу, так і Сходу, зумівши при цьому зберегти свою неповторну самобутність. Сьогодні ми розкажемо про українську хату як неповторний зразок побутової культури українців.                                                                                                   

2.Довідкове бюро( розповіді дітей)

1 учень: - Традиційне українське житло — хату — порівнюють із сонцем, навколо якого обертається весь світ національних традицій і звичаїв. Її конструкція — то справжній солом’яно-глиняний шедевр, що був для наших предків осередком давніх традицій багато століть. Споконвіку хата виконувала своє природне призначення родинного вогнища. А ще хата і решта господарських будівель — клуня, хлів, млин, вітряк, кузня, комора, криниця — були виконували як естетичну, так і символічну функцію. Вони були носіями інформації про соціальний стан, заможність, уподобання господаря, світоглядні позиції, відомості про склад сім’ї.

Будинок вважали житлом лише відтоді, коли спалахував у печі вогонь.

2 учень: - Піч — це вогонь, вогнище, звідси поширена метафора — буття та вогнище. Вогнище було символом непорушності сім’ї, її святинею. У печі жив цвіркун — дух предків. Під час сватання піч виконувала роль обрядового символу. Так, дівчина під час сватання колупала піч, ніби благаючи в такий спосіб захисту від родинного оберегу. Після похорону також трималися за піч, щоб не боятися покійника. Українці вірили, що піч любить домовик, має в ній своє місце. У хаті не можна було лихословити. Народне прислів’я переконує: “Сказав би, та піч у хаті”. Вогонь із печі вважався священним. Люди поклонялися йому, звеличували його.                                                       

3.Вправа « Віднови прислів’я»

- Ми любимо нашу Україну, бо тут ми народились, вперше зіп’ялись на ноги і пішли у світ тими стежечками, які простяглися від рідного порога у широкий світ. Для кожної людини наймиліша та земля, де вона народилася і виросла. Недарма ж у народі кажуть:

• Де рідний край, там і рай, …….а де чужина — там домовина.

• Добре тому, …….хто в своєму дому.

• Людина без Вітчизни, ……що соловей без пісні.

• Кожна рослинка на своєму корені …..росте.

• Кажуть, що в рідній хаті і стіни допомагають, і це правда. У себе вдома людина впевнена в собі, почувається вільною, сміливою і сильною. Адже поряд рідні люди, друзі й просто земляки. Рідна земля, як мати, — добра, щира, мила. Вона готова захистити кожного з нас. Але й ми не забуваймо про свій обов’язок дбати про неї і завжди бути готовими свою вітчизну.

3 сторінка “Мово наша калинова, в серці у моєму ти завжди”

     1. Слово вчителя.

- Ми не завжди пам’ятаємо про те, яке багатство є у кожного з нас, не завжди помічаємо його, не завжди цінуємо. Але без нього ми не можемо бути. Це наша мова. Вона нам рідна, як мати і батько, як та земля, на якій ми зростаємо. Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили перші слова. Бо ця мова зрозуміла і рідна всім нам. І без неї немає нашого народу. Мова — це великий дар природи. У світі налічується близько 3 тисяч мов. І у кожного народу вона своя.  А серед них українська мова — ніби запашна квітка в чудовому букеті.

2. Вправа « Літературна веселка»

Мова, наша мова,                                                   Я без тебе, мово, —

Мова кольорова.                                                     Без зерна полова,

В ній гроза травнева                                                Соняшник без сонця,

Й тиша вечорова.                                                   Без пташок діброва.     

Мова, наша мова —                                                Як вогонь у серці,

Літ минулих повість,                                               Я несу в майбутнє

Вічно юна мудрість,                                                Невгасиму мову,

Сива наша совість.                                                Слово незабутнє.

4 сторінка — “Квіти — символи українського народу”

1.Розповідь вчителя з елементами бесіди

- Наш народ здавна шанував квіткові рослини. В Україні квіти завжди сіяли біля хати, попід тином, на городі поряд із цибулею і морквою. Вся земля українська потопала у квітах. Мальви діставали стріхи, сині левкої вилися по тину, пишні жоржини нахиляли голови — квіти пнулися аж за тин, ніби віталися подорожніми.

Квіти — постійні супутники нашого життя. Вони буяють на вишитих рушниках, скатертинах, їх малювали на печах і стінах в хатах.  Засушені квіти клали за образи, з них робили різні напої, ліки. Найбільше люблять вишивати в Україні рушники. Тож не дивно що наші майстрині кохалися у квітах не лише на землі, а й на полотні. Подивіться на рушник: на ньому стежечкою вишиті квіточки яблуні й вишні, чорнобривці, ромашки й незабудки, волошки і синій барвінок.

       А ще є квіти на нашому національному одязі. Квіти на плахті і корсетці символізують доброту, щедрість душі. А мальви і кучерявий барвінок на рукавах сорочок оберігають людину від хвороби, злого ока. 

2.Робота в групах. Практичне моделювання «Сплети віночок»       

 5 сторінка “Український рушник — символ гостинності”

1.Перегдяд презентації « Український рушник»(з коментарем вчителя)

- Відродженням культурної пам’ятки народу є український рушник. Традиційно з рушником вітали появу дитини в родині, з ним зустрічали дорогих гостей. Його дарували старостам і ними ж зустрічали молодих після шлюбу. З рушником збирали в дорогу чоловіків та синів, проводжали людину в останню путь. Рушник в Україні завжди був символом гостинності: на ньому підносили головну святиню — хліб і сіль.

Ознакою охайності, працьовитості кожної жінки є прибрана хата, а в ній — чистий рушник напохваті. Не випадково мати навчає доньку:

                                                  Тримай хаточку, як у віночку,

                                                  А рушник на кілочку.

                                                  Тримай відерця всі чистесенькі,

                                                  А водиці повнесенькі.

     Виряджаючи чоловіків та синів у далеку дорогу, матері, дружини, кохані дарували їм на пам’ять рушники, аби живими верталися вони до рідної домівки.

2. Руханка « Рушничок»

6. сторінка — “Без верби й калини нема України”

1.Вправа «Переплутанка»

- Розшифруйте і поясніть зміст прислів’я: “Без верби й калини нема України”.

2. Робота в групах. Міні-дослідження «“Без верби нема України”.»,“Без калини нема України”.

1 група: (повідомлення та колаж)

-З давніх-давен існує і такий звичай: біля щойно зведеної оселі на примітному місці в першу чергу висаджували калину. Калина — дерево українського роду. Вона є символом кохання, краси, щастя. Навесні калина вкривається білими квітками і пишається своїм цвітом, немов наречена, у білому вбранні, а восени палахкотить ґронами червоних плодів. Плоди калини за народними уявленнями здавна символізують мужність людей, які проливали кров за Батьківщину в боротьбі з ворогами.

Калина — це той символ, що і пам’ять людську береже, нагадуючи про милі краї.

2 група: (повідомлення та виконання вправи «Криголам»

• Здавна одним із найпоширеніших дерев в Україні була і є верба.

Верба — символ краси, неперервності життя, вона дуже живуча. З давніх-давен в Україні вербу вважали святим деревом. Нею обсаджували ставки, береги річок, дороги, адже верби укріплюють береги, стримують зсуви, а в посушливих місцевостях зупиняють піщані заноси.                                   

ІІІ. Підведення підсумків.

1.Вправа «Вишиванка мрій»

2.Слово вчителя

- Наша рідна Україна живе. Вона цвіте каштановим цвітом, молодіє вербовими гілками, співає солов’їним голосом і говорить своєю рідною мовою. І цей край ми повинні зробити найпрекраснішим. Бо це — наша рідна земля, яка дає нам силу, наснагу, життя.