«Забуттю не підлягає!» (Виховний захід)

Про матеріал
Трагічні сторінки історії українського народу 1932-1933 рр. Ми з болем говоримо сьогодні про винищення українського народу, непоправно підірваний голодомором тридцять третього року. Світ мав би розколотись надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися – від того, що це було на Землі. Але світ на розколовся, Земля обертається, як їй належить, і ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями, ми, єдині спадкоємці всього, що було.
Перегляд файлу

  «Забуттю не підлягає!»

(Виховний захід)

Підготувала та провела старший вчитель початкових класів

Червоноградської загальноосвітньої школи І ступеня  №11

Чавс Уляна Миколаївна

 

Мета: Ознайомити учнів з трагічною сторінкою історії українського народу 1932-1933рр., з’ясувавши причини голодомору та його наслідки; розвивати в учнів вміння працювати з додатковою літературою та аналізувати історичні джерела, вміння виступати перед аудиторією; сприяти вихованню непримиренності до насилля, повагу, турботу ,співчуття до людей,  які перенесли на своєму життєвому шляху важкі роки голодомору; навчити вшановувати пам'ять людей, що загинули в часи сталінського режиму; виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріотизм на основі особистісного усвідомлення  досвіду.

 

Хід заходу:

 

Учитель: «Не повертайтесь на згарище, бо підійметься вітер і запорошить вам попилом очі», - сказав колись класик, але ми не зможемо увійти в день майбутній вільними, якщо не повернемось у минуле, не побачимо все: і найстрашніше, і найсвітліше – до останньої краплі не переживемо день вчорашній.

 

1 –й учень : Пам’яті жертв голодомору 1932 – 1933 рр.  присвячується!

 

2 – й учень : Літа 1933 від Різдва Христового був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав , скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих, і дітей, і ще не народжених ...

Чи можливе ? Чи таке можливе?!

Чи колись повірить чоловік,

Щоб родючі українські ниви

Народили 33-й рік?

Ні труни, ні хрестів ...

Чорна сповідь моєї Вітчизни

І її затамований гнів.

 

Ведучий: Пекельні цифри та слова

                 У серце б’ють , неначе молот,

                Немов проклятий ожива

                 Рік 33. Голод...Голод..

 

Ведучий : Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все : і життя людини, і життя країни.

1933 – рік... Найчорніший в історії України. Навіть через роки страшно дивитись...   ( читає ведучий)

Учень:

 Обдирали селян, наче липку

 Мав коня – то вже був з багачів.

 Супротивних – в Сибір, там, крізь шибку

 Скільки глянеш , - дроти таборів.

 

 В таборах той, що землю леліяв.

 У буремні  відстояв грудьми.

„Вождь великий” всю тундру засіяв

 З України моєї кістьми

 

Учень : це було не стихійне лихо, а навмисно підготовлений голодомор. У 1933 році Сталін, який керував великою державою, говорячи про підсумки перших  п’яти років керування, заявив : „ Ми, безперечно, досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується із року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги нашої влади „ Після такої заяви мало хто міг наважитися висловити іншу точку зору.

 

Історія свідчить!

Учень : Становище в країні було катастрофічним, тобто жахливим

Ще в жовтні 1932 року керівники держави  прийняли холоднокровне рішення : вийти з кризи шляхом забирання запасів зерна у хліборобній галузі. За кілька місяців надзвичайні комісії забрали у селян внутрішні фонди – продовольчий, фуражний, насінневий,

Представники місцевої влади організували у селах спеціальні бригади, які вимагали від кожного негайно відвезти на станцію мішок зерна, а в разі непослуху позбавляти волі на 10 років . Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селянства.

 

Ведучий: У люті сталінській страшній

                  Тінь смерті шастала по стінах,

                  Сім мільйонів ( Боже мій!) ...

                   Недолічила Україна.

Учень : Висновки Міжнародної комісії по розслідуванню голодомору в Україні у 1932 – 1933 рр:

 

Причини голодомору:

  • вивезення зерна з України із урожаю 1933р. до останнього кілограма внаслідок пограбування селян бригадами активістів із числа членів ВКП (б), комсомольців, комнезамів;
  • колективізація – насильницьке створення колгоспів;
  • розкуркулювання – вивезення селян незгідних з політикою Сталіна в Сибір, за Урал;
  • денаціоналізація – переслідування усього українського;
  • геноцид -  штучне  винищення нації, щоб вона не могла протистояти залізному кулаку Сталіна.

  Наслідки голодомору:

Внаслідок повного виснаження організму від голоду померло

  • 12 мільйонів чоловік;
  • Вивезено з України до Сибіру , на Урал, райони Крайньої Півночі - 3 млн. чоловік

 

Комісія вважає:

  • Сталін та Комуністична партія намагались через голод нанести смертельний удар по Україні, по українській нації;
  •  злочини, здійснені під час голодомору в Україні , беззаперечно були злочинами проти людства.

 

Ми з болем говоримо сьогодні про винищення українського народу, непоправно підірваний голодомором тридцять третього року.

Світ мав би розколотись надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися – від того, що це було на Землі. Але світ на розколовся, Земля обертається, як їй належить, і ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями, ми, єдині спадкоємці всього, що було.

    Тож пом’янемо сьогодні великомучеників нашої тяжкої історії – мільйони українських селян, жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору.

 

Хвилина мовчання

 

Ведучий :     Наш обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх невинно закатованих під червоним прапором, пам’ять про тих, хто не дожив, пам’ять про тих, хто не долюбив, пам’ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути!

Тому сьогодні ми проводимо акцію „ Забуттю не підлягає”

 

Надто багато позаду могил. Надто великі втрати. І тільки правда здатна зняти наслідки шоку, заподіяного епопеєю насильницької колективізації та голоду, розкріпачити волю людей

 

Запалення свічок на столі.

 

Учні :

Надмогильні хрести,

Надмогильні хрести,

Ніби зведені руки в небо...

Господи, нам прости, Господи, їм прости, -

Тим, що в муках пішли до тебе.

 

Дай їм хліба й води,

Вдосталь хліба й води,

Щоб забули страшні наруги.

Боже, не доведи,

Боже, не доведи,

Щоб той мор повторився вдруге.

 

Надмогильні хрести,

Надмогильні хрести

По усій по моїй Україні,

А під них – за село –

Сім мільйонів лягло ,

А під ними – тіла їх тлінні.

 

Надмогильні хрести,

Надмогильні хрести

Розмовляють і стогнуть , і плачуть

Господи, захисти,

Од лих усіх захисти

Нам славну праматір козачу.

 

Землю дай засівати,

Землю дай прикрашати

Словом, ділом своїм, душею

Бо нам жити не роки,

Бо нам жити віки

Милуватись й гордитися нею.

 

Надмогильні хрести,

Надмогильні хрести,

Ніби зведені руки в небо...

Господи, нам прости, Господи, їм прости, -

Тим, що рано пішли до тебе.

 

Учень :

Хай же пам’ять про всіх убієнних згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

 

 

Ведучий :

Де зараз ви, кати мого народу, 
де сила ваша, велич ваша де? 
На тихі зорі і на ясні води 
Вже злоба ваша чорна не впаде. 
 

 


Народ росте, і множиться, і діє 
Без ваших нагаїв і палаша. 
Під сонцем вічності древніє й молодіє 
Його жорстока й лагідна душа. 

Народ мій є, народ мій завжди буде, 
Ніщо не перекреслить мій народ! 
Пощезнуть всі перевертні й приблуди, 
і орди завойовників-заброд 

Ви, байстрюки катів осатанілих, 
не забувайте, виродки, ніде: 
- Народ мій є! В його гарячих жилах 
Козацька кров пульсує і гуде!


Василь Симоненко

 

 Учитель: Тож давайте сьогодні на згадку про тих, хто помер і загинув у ті страшні роки, зберемо зернятка у великий колос, який буде символізувати, що все ми пам’ятаємо і ніщо забуттю не підлягає (учні, під тиху сумну мелодію,  на великому аркуші паперу А2 клеять зернинки , з яких утворюється великий колосок).

 Кожен із вас може приєднатися до акції, яку ми розпочали сьогодні. І в суботу на вічевій площі нашого міста , разом із своїми рідними та близькими людьми прийти із запаленими свічками і вшанувати пам'ять загиблих у 1932 – 1933 рр.

 А ввечері запалити свічку вдома, поставивши на підвіконня, щоб кожен вогник зігрівав усі померлі  душі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

docx
Додано
5 лютого 2019
Переглядів
319
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку