ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД МЕТОДОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ ПСИХОЛОГІЇ

ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД МЕТОДОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ ПСИХОЛОГІЇЛекція №1

ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД МЕТОДОЛОГІЧНИХ ПРОБЛЕМ ПСИХОЛОГІЇПлан лекції: Види проблем в психологіїМетодологічні проблеми в психологіїПроблеми предмета психологіїНаукова психологія: парадигми. Співвідношення теорії і методу як центральна методологічна проблема

Наш девіз - «читайте, учитесь і чужому навчайтесь але й свого не забувайте» (Тарас Григорович Шевченко)Наша філософія – «Від серця до серця» (Григорій Савович Сковорода)

Вивчення/ повтор/ тезаурус. Наука – це сфера і особливий вид діяльності людини, результатом якої є нові знання про дійсність, що відповідають критерію істинності. Наука – це сукупність (система) знань, які отримані за допомогою наукового методу. Саме наука, як вид діяльності, і характеризується методом. Метод – це сукупність засобів і операцій практичного і теоретичного засвоєння дійсності, які визнані науковим співтовариством як норма (за Т. Куном). Норма наукового дослідження характеризується парадигмою. Парадигма – це загальновизнаний еталон (зразок) наукового дослідження (тобто його правила і стандарти), що включають: закон, теорію, їх практичне застосування, принципи, метод, оснащення і т. інше.

Вивчення/ повтор/ тезаурус. Що ж саме вивчає методологія?Методологія (грец. μεθοδολογία — вчення про метод) — сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в науці; ­- це вчення про методи пізнання та перетворення дійсності. Що є основним предметом вивчення наукової психології?Психологія – наука про загальні закономірності розвитку й функціонування психіки та індивідуально-типологічних особливостей її прояву, наука про загальні закономірності взаємодії людини із навколишнім середовищем. Предметом психології є закономірності розвитку і проявів психічних явищ та їх механізми.

Вивчення/ повтор/ тезаурус. Що таке метод у психології?Метод – це шлях пізнання, спосіб, за допомогою якого досліджується предмет науки. Методи психологічних досліджень – це сукупність засобів і прийомів вивчення фактів психічних явищ та проявів психічної діяльності. Основними методами психології є спостереження та експеримент (природний і лабораторний). Навіщо потрібна методологія?Головною метою методології є вивчення тих засобів, методів та прийомів наукового дослідження, за допомогою яких суб'єкт наукового пізнання одержує нові знання про реальну дійсність.

Вивчення/ повтор/ тезаурус. Що таке методологічний підхід?Методологічний підхід у широкому розумінні цього слова є системою принципів та методів пізнання як філософських, так і конкретно наукових, що ґрунтуються на певних теоретичних положеннях, концепціях, парадигмах. Приклад – діяльнісний підхід, біо-соціальний, мультифакторний тощо. Що є основним завданням наукового пізнання?Основним завданням наукового пізнання є знаходження об'єктивних законів дійсності – природних, соціальних (суспільних), законів самого пізнання, мислення тощо.

Вивчення/ повтор/ тезаурус. Хто є засновником психології?Виникнення психології датується 1879р., роком Вільгельма Вундта, психолога і філософа, який відповідав за створення першої експериментальної лабораторії психології, розташованої в Університеті Лейцпіга, Німеччина. Його вважають засновником психології. Що є об’ єктом та предметом вивчення психології як науки?Об'єкт психології – це певні прояви об'єктивного або суб'єктивного світу людини. Предмет психології – це результат теоретичного абстрагування на основі принципів, за якими виділяються закономірності розвитку досліджуваного об'єкта.

Вивчення/ повтор/ тезаурус- Об'єкт дослідження - те, на що спрямована пізнавальна діяльність дослідника (процес або явище, яке породжує проблемну ситуацію і обране для дослідження)- Залежно від ступеня складності є прості і складні об'єкти дослідження, відмінність між ними визначається кількістю елементів та видом зв'язку між ними- Предмет дослідження - знаходиться в межах об'єкта, співпадає з темою дослідження- Об'єкт і предмет дослідження, як категорії наукового процесу, співвідносяться між собою як загальне і часткове

Вивчення/ повтор/ тезаурус. Що належать до психічних властивостей?Серед психологічних властивостей найчастіше згадують: темперамент, характер, потреби та мотиви, таланти, стійке ставлення до себе, оточення, світу. Який метод психологічного дослідження дає можливість виявити каузальні зв'язки між явищами?Експеримент, на відміну від усіх інших методів, в тому числі й кореляційного дослідження, дає можливість встановлювати каузальний (причинно-наслідковий) зв'язок між явищами.

Вивчення/ повтор/ тезаурус. Що таке принцип єдності свідомості і діяльності?Принцип єдності психіки (свідомості) й діяльності. Суть цього принципу полягає в тому, що діяльність постає як умова виникнення, формування (розвитку, корекції) та прояву психіки (свідомості) людини (С. Л. Рубінштейн)Який із методів вікової психології є найбільш поширеним і доступним для застосування у педагогічній діяльності?Природний експеримент особливо поширений у педагогічній, генетичній і віковій психології. Його перевагою є те, що індивіди не усвідомлюють своєї позиції досліджуваних і тому поводяться природно.

Вивчення/ повтор/ тезаурус. Що таке метод і методологія?Метод – у найширшому сенсі слова – «шлях до чого-небудь», спосіб діяльності суб'єкта в будь-якій її формі. Поняття «методологія» має два основні значення: система певних способів і прийомів, що використовуються в певній сфері діяльності (у науці, політиці, мистецтві і т.д.)Що є завданням феноменології?Феноменологія — напрям філософських досліджень структури досвіду і свідомості. Засноваником цього руху на початку XX ст. став Едмунд Гуссерль. Термін «феноменологія» походить від грецьких слів phainómenon, яке означає «те, що з'являється» і lógos — вчення. Завдання феноменології полягає в тому, щоб прояснити, виявити, зрозуміти, пізнати, як, яким чином люди структурують (упорядковують) сприйнятий світ (його феномени, явища) в своїй свідомості та як втілюють своє знання про світ у повсякденних діях, тобто в повсякденному житті.

1. Види проблем в психологіїпроблема – це теоретичне або практичне питання, що вимагає вирішення, дослідження. Для психологічних проблем якраз і характерні названі моменти:складність питань,необхідність здійснення спеціального дослідження для отримання відповіді,практична і (чи) теоретична значущість питання.

виділення класів проблем доцільно здійснювати відповідно до видів психологічного знання. Так, М. С. Роговін і Г. В. Залевський виділяють три види психологічного знання. Знання про психічні процеси і індивідуальні особливості, яким є “предметне знання”. Знання про сам процес психологічного дослідження, про те, як виходить, фіксується і удосконалюється предметне знання про психіку — "знання методологічне".“Знання історичне”, в якому відбивається закономірна послідовність розвитку перших двох видів знання і яке допомагає нам зрозуміти загальний стан психології на кожен конкретний період часу, при кожному хронологічному зрізі.класи психологічних проблем

Види проблем в психологіїУ предметному знанні умовно можна виділити два рівні: рівень феноменології і рівень теорії. Тоді психологічні проблеми можуть бути віднесені до одного з наступних класів: 1) феноменологічні (емпіричні), 2) теоретичні, 3) методологічні, 4) історико-психологічні.

Види проблем в психологіїБудь-яка наука має справу з деякою феноменологією, емпіричними явищами. У психології це психічні явища. Феноменологічні проблеми проявляються у визначенні просторів психічної реальності, її розчленовуванні на окремі явища. Феноменологічний рівень нерозривно пов’язаний із теоретичним.

Методологія психологіїфеноменологічний і теоретичний рівні складають предметне психологічне знання та пов’язані і з іншим рівнем — методологічнимметодологія розкриває, як розумітиметься і трактуватиметься предмет психології, методологія визначає можливості вивчення того або іншого явища, а також метод, яким досліджуватиметься психічне, нарешті, затверджує прийнятні в науці зараз способи пояснення. Методологічні проблеми — це найбільш суттєві, найбільш глибокі проблеми.

Види проблем в психологіїЧетвертий клас проблем — проблеми історико-психологічні, що виникають в історичному знанні. Історико-психологічне знання відбиває закономірну послідовність розвитку знання і предметного, і методологічного. Між виділеними класами проблем в психології існують особливі відношення. Методологія є "серцевиною" психологічного знання взагалі, оскільки, кінець кінцем, саме вона визначає істотні характеристики "предметного" знання (і феноменологію, і теорію) і "історії" (як вона інтерпретуватиметься).

Інші проблеми психологіїприкладні проблеми: завжди пов’язані з використанням психологічних знань в практиці, в конкретних видах діяльності (у педагогіці, медицині, у виробництві і так далі).психотехнічні і психотехнологічні проблеми,- пов’язані з модифікацією, із спрямованою зміною психіки людини (різні види психотерапії, психокорекції і так далі).

2. Методологічні проблеми в психологіїМетодологічне знання займає особливе місце в структурі психологічного знання.методологічним питанням належить ключова роль в побудові усієї будівлі психологічної науки, методологія грає, по суті, конституюючу роль. І відмова від обговорення змістовно — методологічних питань призводить до того, що в психології починають домінувати тенденції дезінтеграції. Що поширює широкий наступ ненаукової і позанаукової "психології«, який викликаний слабкістю, в першу чергу методологічною, наукової психології.

Методологічні проблеми в психологіїІншим, правда, "м’якшим" варіантом зняття проблеми змістовної методології є той, який характерніший для західноєвропейської психологічної науки. Методологія при цьому розуміється досить вузько: специфіка наукового пізнання в галузі психологічної науки зводиться до "проблеми пояснення".

Методологічні проблеми в психологіїПісля класичного дослідження Ж. Піаже (1963) ця проблема постійно знаходиться в полі уваги дослідників. Відмітимо, що звести усю специфіку психологічного пізнання лише до питання про пояснення не представляється можливим. Вся річ у тому, що при такому підході дослідницька ситуація представляється так, ніби реальне дослідження починається з проведення емпіричного вивчення, що дозволяє "виявити закони". Завдання наукового психолога зводиться до того, щоб дати пояснення цим законам. При подібному підході питання про специфіку методів і їх обумовленості "виноситься за дужки": його як би не існує.

Методологічні проблеми в психологіїОтже, Центральним питанням методології психологічної науки має бути питання про співвідношення теорії і методу — якщо ми, звичайно, хочемо зрозуміти сенс і логіку експериментального міркування.психологія вже підійшла до того рубежу, коли потрібна спеціальна методологія психології, змістовна методологія психології, що виходить із специфіки предмета психологічної науки. Можна назвати декілька характеристик цієї методології:

характеристики сучасної методології: Це має бути наукова методологія. Психологія не повинна втратити статус науки. Як би то не було, психологія поза сумнівом є наукою. Це має бути методологія на історичній основі, вільна від ідеології, методологія плюралістична, яка виходить із того, що шляхів до істини може бути багато, методологія, орієнтована не тільки на пізнання психічного, а й на практику. Це повинна бути змістовно психологічна методологія. Отже, психологія повинна стати на шлях власного розвитку: природні і гуманітарні науки не можуть бути зразком для побудови психології.

Складові сучасної психологіїУ методології повинні бути представлені три складові, відповідні трьом групам завдань, що стоять перед цією областю знання: пізнавальна, комунікативна, практична.«Пізнавальна» складова — проблема предмета психології, співвідношення теорії і методу в психології, структура наукового знання в галузі психології, структура наукової теорії в психології, особливості породження, функціонування психологічних теорій, особливості понятійного апарату психологічної науки, характер пояснення в психології, структура та операціональний склад методів, що застосовуються в психології, умови та критерії науковості, співвідношення наукового та позанаукового знання і т. д.

Складові сучасної психологіїТут що не слово — проблема. Позначимо для прикладу лише деякі. Предмет науки. У психології є достатні підстави припускати, що предмет має непросту будову: можна виділити декларований, реальний і раціоналізований. Предмет науки та предмет дослідження не збігаються, можуть бути виділені різні їх взаємини. Навіть методи психології, як не дивно, теж являють собою "проблему". Якщо емпіричні методи досить добре вивчені, розроблені цікаві класифікації, то про теоретичні методи цього сказати явно не можна. Не досліджено належним чином співвідношення теорії і методу в психології.

Складові сучасної психології«Практична» складова — область методології, яка починає складатися зараз на наших очах. У нашому суспільстві відбувається бурхливий розквіт практичної психології: в освіті, в медицині, в бізнесі. Затребуваність психологічних знань велика. І абсолютно ясно, що і за завданнями, і за методами, і за змістом самого психологічного знання практична психологія це особлива область. Діяльність психолога-практика, її методологія — важливий блок "практичної" складової. Принципи розробки різних психотехнік і психотехнологій — не менш актуальний "модуль", який не отримав поки необхідної розробки. Тут теж величезна кількість невирішених методологічних проблем. Практична психологія виникає на інших підставах: на відміну від традиційної наукової психології вона має "об’єктну", а не "предметну" орієнтацію, вона більш "антропологічна".

Складові сучасної психології«Комунікативна» складова являє собою нетрадиційну сферу методології психологічної науки. Комунікативна складова покликана допомогти знаходженню взаєморозуміння як "всередині" наукової психології, так і в психології в цілому. Сенс комунікативної складової методології — у співвідношенні теорій різного рівня і різних методологічних орієнтацій і підходів.

Складові сучасної психологіїУ перспективі можливе виділення "психотерапевтичної" складової методології. Її функція, як зрозуміло з назви, у здійсненні моніторингу проведених досліджень, діагностика труднощів, як дослідних, так і комунікативних, надання допомоги. З усіх названих методологічних проблем, безперечно, найскладніша і нагальна для сучасної психології — проблема предмета психології.

проблема предмета психологіїСеред методологічних проблем психології найважливішою є проблема визначення предмета психологічної науки. Як справедливо зазначала К. А. Абульханова-Славська, «роль методології полягає не тільки у вказівці на те, що повинна досліджувати дана наука, а й у виробленні таких способів, які найкоротшим шляхом вели б пізнання до виявлення сутності даного кола явищ. Йдеться про вироблення типових для даної науки способів добування нових знань, способів розкриття закономірностей даного кола явищ. Функція методології полягає насамперед у визначенні предмета дослідження науки, в даному випадку психології».

проблема предмета психологіїНаукова психологія дуже молода дисципліна, її предмет неодноразово переглядався. У відомому сенсі вся недовга історія наукової психології має драматичну історію пошуків предмета психології. Відомий вітчизняний історик психології М. Г. Ярошевський цитує автора статті з «Британської енциклопедії»: «Бідна, бідна психологія. Спершу вона втратила душу, потім психіку, потім свідомість і тепер відчуває тривогу з приводу поведінки». Тому правомірний погляд на історію психології як на набуття наукою свого справжнього предмета.

проблема предмета психологіїДо середини позаминулого століття психологія розвивалася в надрах філософії. Її предметом була душа. Основними методами дослідження були філософське міркування та інтерпретація. Тому програми побудови психології як самостійної науки припускали конструювання нового предмета (безпосередній досвід, акти свідомості і т.д.). Вплив позитивізму проявився в тому, що психологія спробувала стати емпіричною наукою. Але щоб позбутися спадщини "метафізики", психологія відмовилася від теоретичних методів дослідження власного предмета, вважаючи, що він безпосередньо "розкриється" в процесі емпіричного дослідження. Цього не сталося. Як свого часу зауважив Огюст Конт, інтроспекція, будучи діяльністю душі, буде завжди знаходити душу, зайняту інтроспекцією.

проблема предмета психологіїТак як, головне завдання методології полягає у тому, щоб дати відповіді на питання, що ми розуміємо під «психічною реальністю» і яка природа психіки? То і проблема предмета постає центральною для психології. Протягом багатьох років наша психологія перебувала в стані роздвоєності. Офіційним предметом психології була психіка (психе). Назвемо це декларованим предметом. Як показує аналіз, предмет психології має складну будову. Фундамент його становить вихідне, базове розуміння «Психе». Як це часто буває з фундаментальними припущеннями, вони можуть і не усвідомлюватися дослідником, а їх місце може займати та чи інша «раціоналізація». Таким чином, відбувається поділ предмета на декларований «Психе»), раціоналізований і реальний.

проблема предмета психологіїДекларований предмет (точніше, те чи інше його трактування) важливе для психології, в першу чергу, тому, що неявно, але дієво визначає можливі діапазони просторів психічної реальності. Те, що в межах одного розуміння безумовно є психічним феноменом, гідним вивчення, при іншому представляється артефактом, випадковістю, або безглуздістю, шахрайством і як би не існує зовсім. Наприклад, трансперсональні феномени представляють безсумнівну реальність для прихильника аналітичної психології і «абсолютно неможливе явище» для природничо-науково орієнтованого психолога, який вважає психічний феномен виключно «властивістю мозку». Між декларованим і раціоналізованим предметами складається таке ставлення: він («раціоналізований») «оформляє», фіксує те чи інше трактування «Психе» (декларований предмет).

проблема предмета психологіїРеальний предмет— це те, що насправді підлягає вивченню (нескінченне число варіантів в системі «свідомість/ несвідоме - діяльність / поведінка»). В результаті неупереджений аналіз може виявити фантастичну картину. Наприклад, дослідник-психолог вважає, що зайнятий вивченням психіки (декларований предмет). Раціоналізованим предметом може бути відображення (наш дослідник вивчає, наприклад, сприйняття — «цілісне відображення предметів, ситуацій і подій, що виникає при безпосередньому впливі фізичних подразників на рецепторні поверхні ... ». Зазначимо, що на рівні раціоналізованого предмета вся багатомірність психіки (і духовне, і душевний) виявляється скороченою до відображення. Але найцікавіше попереду. Адже вивчається-то насправді реальний предмет. А в якості реального предмета виступають або феномени самосвідомості в тій чи іншій формі, або, взагалі, поведінкові (у широкому сенсі) феномени. Але це тільки предмет науки. У дослідженні психолог, як відомо, має справу з предметом дослідження. Предмет дослідження повинен відповідати предмету науки. Можна сказати, що він конструюється предметом науки.

проблема предмета психологіїВ даний час цілком очевидно, що трактування психічного як тільки відображення не відповідає сучасному рівню психологічних знань, створює непереборні труднощі у розвитку психології. Необхідно нове широке розуміння предмета, що дозволяє включити в сферу досліджень психічну реальність у всіх її проявах. Карл Юнг, один з видатних психологів ХХ століття, стверджував, що «Психе» настільки складна й різноманітна, що неможливо наблизитися до її осягнення з позиції психології інстинкту. В іншому місці він писав про таємниці людської душі. Дійсно, природа психічного, може бути, найбільша таємниця з усіх, з якими доводилося мати справу людству. Ймовірно, психологам потрібно дякувати долі за причетність до таємниці.

проблема предмета психологіїЯке ж повинно бути розуміння предмета психологічної науки, що сприяло б вирішенню психологічних завдань?Предмет психології, крім головної функції — конституювання відповідної наукової галузі — повинен виконувати інші важливі функції і мати певні характеристики:повинен виконувати роль «операційного столу» (М. Фуко), який би дозволяв реально співвідносити результати досліджень, виконаних в різних підходах і наукових школах;він все ж повинен не бути «штучно» сконструйованим, а існувати реально, для того, щоб бути предметом науки в повному розумінні слова. Іншими словами, предмет науки повинен мати онтологічний статус: це повинна бути власне психічна реальність, а не властивості якогось об’єкта. Наука про властивості стає підозріло схожою на науку про примар (Л. С. Виготський);

проблема предмета психологіївін повинен бути внутрішньо досить складним, щоб утримувати в собі сутнісне, що дозволяє виявляти власні закони існування і розвитку, а не зводити внутрішньо «просте» психічне до чогось другорядного, роблячи абсолютно неминучою редукцію психічного. Звідси випливає, що наразі необхідні теоретичні дослідження з проблеми предмета;розуміння предмета повинно бути таке, щоб дозволити розробляти науку за власною логікою, не зводячи розгортання психологічних змістів до чужої для психології логіки природничого або герменевтичного знання.

проблема предмета психологіїВисновок, істотний для нашої теми, полягає в тому, що, намагаючись розробляти, скажімо, проблему співвідношення теорії і методу в психології, слід пам’ятати про необхідність включення в модель теорії в тому чи іншому вигляді трактування предмета психології, тому що вона має важливе значення для розуміння самої теорії. Невиконання цієї умови фактично закриває дорогу можливості співвіднести цю теорію з якою-небудь іншою і, таким чином, перешкоджає досягненню взаєморозуміння.

4. наукова психологія: парадигми. Цикли розвитку науки (за Т. Куном)Нормальна наука — кожне нове відкриття піддається поясненню з позицій пануючої теорії. Екстраординарна наука. Криза в науці. Поява аномалій — нез'ясовних фактів. Збільшення кількості аномалій призводить до появи альтернативних теорій. У науці співіснує безліч протиборчих наукових шкіл. Наукова революція — формування нової парадигми.

наукова психологія: парадигми. Теорія наукових революцій. За визначенням Томаса Куна, даному в монографії «Структура наукових революцій», наукова революція — епістемологічна зміна парадигми. Під парадигмами я маю на увазі визнані всіма наукові досягнення, які протягом певного часу дають модель постановки проблем і їх рішень науковому співтовариству. (Т. Кун)Згідно з Куном, наукова революція відбувається тоді, коли вчені виявляють аномалії, які неможливо пояснити за допомогою універсально прийнятої парадигми, в рамках якої до цього моменту відбувався науковий прогрес. З точки зору Куна, парадигму слід розглядати не просто як поточну теорію, а як цілісний світогляд, в якому вона існує разом з усіма висновками, що витікають з неї.

наукова психологія: парадигми. Можна виділити, щонайменше, три аспекти парадигми: Парадигма — це найзагальніша картина раціональної будови природи, світогляд;Парадигма — це дисциплінарна матриця, що характеризує сукупність переконань, цінностей, технічних засобів і т.і., які об'єднують фахівців в дане наукове співтовариство;Парадигма — це загальновизнаний зразок, шаблон для вирішення задач-головоломок. (Пізніше, у зв'язку з тим, що це поняття парадигми викликало тлумачення, неадекватне тому, яке йому надавав Кун, він замінив його терміном «дисциплінарна матриця» і тим самим ще більше віддалив це поняття за змістом від поняття теорії і тісніше пов'язав його з механічною роботою вченого відповідно до певних правил.)

наукова психологія: парадигми. Зміна парадигм. Конфлікт парадигм, що виникає в періоди наукових революцій, — це, насамперед, конфлікт різних систем цінностей, різних способів вирішення задач-головоломок, різних способів вимірювання і спостереження явищ, різних практик, а не тільки різних картин світу. Для будь-яких парадигм можна знайти аномалії, на думку Куна, які відкидаються у вигляді допустимої помилки або ж просто ігноруються і замовчуються (принциповий аргумент, який використовує Кун для відмови від моделі фальсифікації Карла Поппера як головного чинника наукового досягнення). Кун вважає, що аномалії скоріше мають різний рівень значимості для вчених в окремо взятий час.

наукова психологія: парадигми. Коли накопичується достатньо даних про значущі аномалії, що суперечать поточній парадигмі, згідно з теорією наукових революцій, наукова дисципліна переживає кризу. Протягом цієї кризи випробовуються нові ідеї, які, можливо, до цього не бралися до уваги або навіть були відкинуті. Зрештою, формується нова парадигма, яка набуває власних прихильників, і починається інтелектуальна «битва» між прихильниками нової парадигми і прихильниками старої. Збільшення конкуруючих варіантів, готовність випробувати що-небудь ще, вираз явного невдоволення, звернення по допомогу до філософії і обговорення фундаментальних положень — все це симптоми переходу від нормального дослідження до екстраординарного. (Т. Кун)

наукова психологія: парадигми. Загальні положення. Деякі загальні положення теорії Куна можна підсумувати таким чином: Рушійною силою розвитку науки є люди, що утворюють наукове співтовариство, а не щось, закладене в саму логіку розвитку науки;Розвиток знання визначається зміною панівних парадигм, а не простим підсумовуванням знань, тобто відбуваються не тільки (і не стільки) кількісні, а й якісні зміни в структурі наукових знань;Наука розвивається за принципом чергування періодів «нормальної» і «революційної» науки, а не шляхом накопичення знань та приєднання їх до вже наявних.

наукова психологія: парадигми. Приклади змін парадигм в науці Є ряд класичних прикладів для теорії Куна про зміну парадигм в науці. Найпоширеніша критика Куна з боку істориків науки, однак, полягає в твердженні, що спостереження чистої зміни парадигм можна розглядати тільки на досить абстрактному зрізі історії будь-якої теоретичнї зміни. Згідно з даними критичних зауважень, якщо поглянути на все в деталях, стає дуже важко визначити момент зміни парадигм, якщо не досліджувати лише педагогічні матеріали (такі, як підручники, вивчаючи які Кун і розробляв свою теорію).

наукова психологія: парадигми. Події що потрапляють під визначення кунівської зміни парадигм: Зміна птолемеївської космології коперніковською. Об'єднання класичної фізики Ньютоном в зв'язний механістичний світогляд. Заміна максвеллівського електромагнітного світогляду ейнштейнівським релятивістським світоглядом. Розвиток квантової фізики, який перевизначив класичну механіку. Розвиток теорії Дарвіна про еволюцію шляхом природного відбору, що відкинув креаціонізм з позицій головного наукового пояснення різноманітності життя на Землі. Прийняття теорії тектонічних плит як пояснення великомасштабних геологічних змін.

наукова психологія: парадигми. Прийняття теорії хімічних реакцій і окислювання Лавуазьє замість теорії флогістона (хімічна революція). Когнітивний напрямок у психології, що означав відхід від бихевіористського підходу до психологічних досліджень і перехід до вивчення когнітивних здібностей людини, як головного чинника для вивчення поведінки, і трансперсональний рух, запропоновано новий погляд на надособистісний досвід і людський розвиток. Теорія Джеймса Лавлока про біосферу як єдину живу органічну систему. Заміна в теорії Дарвіна концепції синхронної еволюції на асинхронну.

наукова психологія: парадигми. Критика. К. Поппер критикував підхід Куна, як одну з різновидів філософського релятивізма. Поппер зазначає що, якщо історія розвитку астрономії добре вписується в цикли розвитку науки по Куну, то для еволюції теорії матерії і біологічних наук, його теорія не придатна. Наприклад, для теорії матерії існує три «парадигми», конкуруючі з часів античності: теорії безперервності, атомістичні теорії і група теорій, що намагаються синтезувати перші дві. Хоча Поппер і не заперечує існування періоду «нормальної науки», він вважає помилковим припущення що «в нормі» в науці завжди присутня одна домінуюча «парадигма». Так як між теоріями матерії завжди існувала конкуренція, яка вела до плідних дискусій.

наукова психологія: парадигми. Поппер так само вказує на те що перехід від механіки Ньютона до теорії відносності А. Ейнштейна, не є ірраціональним стрибком, і що обидві теорії мають безліч точок дотику (наприклад, рівняння Пуассона). Ідею Куна, про те що раціональна наукова дискусія неможлива без прийняття спільного «каркаса» (сукупність основних принципів), Поппер характеризує як міф і помилку, яка є оплотом ірраціоналізму.

наукова психологія: парадигми. Психологічна практика також знаходить «свою» теорію. Очевидно, що найчастіше це не наукова психологія. Розрив психологічної науки і практики свідчить про явне неблагополуччя в самій науковій психології.Іншим підходом, який заявляє про себе як про можливу нову парадигму психологічної науки, є синергетика. В. Ю. Крилов назвав її психосинергетикою (Крилов, 1998). Синергетика являє собою міждисциплінарний науковий напрям, що виник на початку 70-х рр.. ХХ століття. Сам термін введений Г. Хакеном, німецьким фізиком. Інший напрям в синергетиці пов’язано з ім’ям І. Р. Пригожина, Нобелівського лауреата, відомого фізико-хіміка - т.зв. теорія дисипативних (нерівноважних) структур.

5. Співвідношення теорії і методу як центральна методологічна проблема. Однією з центральних методологічних проблем психології є проблема співвідношення теорії і методу в психології. Ще в минулому столітті Гегель говорив про те, що теорія на відомому етапі може ставати методом дослідження. Метод, згідно з Гегелем, «не є щось відмінне від свого предмета і змісту, бо рухає вперед себе зміст всередині себе, діалектику, яку воно має в самому собі» (Гегель, 1937). На це вказувала і етимологія самих слів «теорія» і «метод». Метод (грец. шлях дослідження або пізнання, теорія, вчення) — спосіб побудови і обґрунтування філософського і наукового знання; сукупність прийомів і операцій практичного і теоретичного освоєння дійсності.

Співвідношення теорії і методу як центральна методологічна проблема. Отже, сама етимологія слова свідчить про близькість методу і теорії: одне із значень слова «метод» вказує на теорію, вчення, що, на наш погляд, знаменно. Доцільно розрізняти метод як спосіб побудови та обгрунтування наукового знання і метод як сукупність прийомів і операцій практичного «освоєння дійсності» (тобто емпіричний метод, метод «добування» емпіричних фактів). Теорія (грец., від розглядаю, досліджую), в широкому сенсі — комплекс поглядів, уявлень, ідей, спрямованих на тлумачення і пояснення якогось явища; в більш вузькому і спеціальному значенні — вища, найрозвиненіша форма організації наукового знання, що дає цілісне уявлення про закономірності і істотні зв’язки певної області дійсності — об’єкта даної теорії.

Співвідношення теорії і методу як центральна методологічна проблема. Будь-яке дослідження починається з проблеми. Проблема передбачає виділення предмета дослідження. У психології предмет дослідження тісно пов’язаний з трактуванням предмета психології в цілому. Тому в психологічному дослідженні реально мають справу з опредмеченою проблемою. У психології можлива розбіжність декларованого предмета і реального предмета. Проблема, яка буде досліджуватися, повинна бути конкретизована. Конкретизація відбувається в двох напрямках: у проблемі необхідно побачити саме психологічний феномен, вона повинна «опредметити». Інша важлива конкретизація проблеми відбувається тоді, коли опредмечена проблема співвідноситься з моделюючими уявленнями.

Співвідношення теорії і методу як центральна методологічна проблема. Наприклад, «мислення» як таке являє собою абстракцію, яку неможливо вивчати, для цього воно повинно у щось «втілитися». Це «втілення» і є моделюючими уявленнями: рішення завдання, співвідношення понять, розуміння виразів, побудова умовиводу і т.д. Опредмечення проблеми визначає ідею методу (якщо, наприклад, дослідник виходить з того, що реальний предмет — безпосередній досвід, він, безсумнівно, буде прагнути використовувати метод самоспостереження в тій чи іншій формі). Вибір форми методу пов’язаний з подальшими уточненнями. Подальше уточнення полягає у виборі базової категорії. Базова категорія визначає загальну орієнтацію дослідження.

Співвідношення теорії і методу як центральна методологічна проблема. В якості базових категорій, як показали дослідження, на ранніх етапах розвитку наукової психології, виступають поняття структура, функція, акт, процес. Базова категорія визначає тип організуючої схеми. Організуюча схема — спосіб організації дослідження, яке може бути направлено на розкриття структури, функції досліджуваного явища або на виявлення його процесуальних характеристик.

Співвідношення теорії і методу як центральна методологічна проблема. Емпіричний метод виступає як залежний від предтеорії. У структурі предтеоріі представлена ідея методу, яка, в свою чергу, визначається розумінням предмета науки. Якщо предмет науки — свідомість або внутрішній досвід, то ідея методу, його принцип, визначається через внутрішнє сприйняття, самоспостереження. Це означає, що якщо в цьому дослідженні використовуватимуться інші методи, наприклад, експеримент, то вони виступатимуть виключно в ролі допоміжних, лише створюючих оптимальні умови для внутрішнього сприйняття. Ідеї методу недостатньо, щоб охарактеризувати метод психологічного дослідження в цілому. Одна і та ж ідея методу може утілюватися у варіант методу, що істотно розрізняються. Метод є складним утворенням, має рівневу структуру, причому різні рівні пов’язані з різними компонентами передтеорії.

Співвідношення теорії і методу як центральна методологічна проблема. Можна говорити щонайменше про три рівні методу. На першому рівні метод виступає як ідеологічний, тобто на цьому рівні виражається загальний принцип («ідея») методу. Цей рівень, в основному, визначається ідеєю методу як компонентом структури передтеорії, який, у свою чергу, детермінується розумінням предмета психології. На другому рівні метод проявляється як предметний. На цьому рівні визначається, що саме буде цим методом вивчатися. Скажімо, метод інтроспекції може бути спрямований на виділення змісту досвіду, на фіксацію актів і тому подібне. Цей рівень визначається такими компонентами передтеорії як «базова категорія» — «організаційна схема»: поняття, «структура», «функція» або «процес» визначають кінець кінцем зміст методу, тобто який саме психологічний матеріал фіксуватиметься і описуватиметься.

Співвідношення теорії і методу як центральна методологічна проблема. На третьому рівні метод виступає як процедурний, операційний. Будь-який метод кінець кінцем може бути охарактеризований і описаний як послідовність або сукупність конкретних процедур. Цей рівень, в основному, визначається таким компонентом передтеорії як моделюючі представлення. Вони визначають не лише послідовність дій дослідника і випробовуваного, специфічні прийоми, використовувані для того, щоб фіксувати необхідний психічний матеріал, але і вибір стимульного матеріалу. До цього рівня (наприклад, у разі використання методу інтроспекції) можуть бути віднесені такі специфічні технічні прийоми, які забезпечують розгорнуті детальні свідчення (використання елементів ретроспекції, активне опитування випробовуваного, ділення на етапи, стадії, фракції і тому подібне) або забезпечують поліпшення сприйняття випробовуваним переживань (повторення переживань, можливість несвідомого пізнання, метод перерви, парціальний метод, метод уповільнення течії переживань і т. п).

Співвідношення теорії і методу як центральна методологічна проблемаЄдність теорії і методу досягається за рахунок того, що теорія як результат дослідження і метод як засіб здійснення дослідження мають загальні корені, які можуть бути виявлені в передтеорії (окремі компоненти передтеорії визначають різні рівні методу). Звідси стає ясно, чому в одному випадку використовується, приміром, "структурний" варіант самоспостереження, націлений на виділення і опис елементів психічного явища, тоді як в іншому випадку використовується "функціональний" варіант самоспостереження. Наявність рівнів в структурі методу дозволяє по новому підійти до проблеми інваріантності і варіативності методу.

Співвідношення теорії і методу як центральна методологічна проблема. Отже, на перших етапах розвитку наукової психології, коли відбувалося конституювання цієї дисципліни як самостійної науки, незалежної від філософії, методи використовувалися в основному як засіб добування емпіричного матеріалу, фактів (емпіричний метод), і як засіб опису (зачаткова форма теоретичного методу). Але вже дуже скоро з’являються емпіричні методи з дещо іншими функціями. Продовжує інтенсивно використовуватися та форма експерименту, який сходить ще до часів Хр. Вольфа, — вимірювальний експеримент. Він використовувався в психофізичних дослідженнях. У науковій психології він був переосмислений і "пристосований" до рішення чисто психологічних завдань.

Співвідношення теорії і методу як центральна методологічна проблема. В цілому можна констатувати, що:розвиток психологічної науки йде від використання ізольованих схем, орієнтованих на якусь окрему базову (що пояснює) категорію, до орієнтації на їх поєднання. Поєднання, що веде до виникнення "комплексних" підходів (структурно-функціонального, функціонально-структурного, структурно-рівневого і тому подібне);розвиток психологічної науки йде від використання "простих", формальних схем, пов’язаних з "чистими" базовими категоріями, до застосування схем змістовніших, що веде до розвитку психологічних понять і подальшої диференціації понятійної структури;

Співвідношення теорії і методу як центральна методологічна проблемау кінці XIX століття в психологію проникає ідея розвитку, психологія усе більшою мірою стає генетичною наукою. Це, зокрема, призводить до зміни дослідницьких орієнтацій: якщо на ранніх етапах розвитку наукової психології більшою мірою класифікували, виділяли різновиди психічних феноменів, то в розвинених психологічних концепціях спостерігаються спроби переходу від ізольованих окремих феноменів до їх "ув’язки". Об’єднання досягається за рахунок категорій "розвиток" і "рівень": феномени розглядаються як різні стадії, етапи або рівні функціонування єдиної системи. Як найбільш яскравим ідеологом подібного переходу можна назвати Курта Левіна, що проаналізував у своїй відомій роботі перехід від арістотелівського способу мислення до галілеївського;

Співвідношення теорії і методу як центральна методологічна проблемастосовно самого розвитку можна констатувати ускладнення його пояснення: на ранніх етапах спостерігалися спроби пояснення через "ізольовані" чинники, на наступному використовувалися конвергентні моделі, згодом дослідники будували складніші моделі, що припускають, зокрема, активність самого суб’єкта;в усіх розглянутих підходах і школах метод зберігає свою загальну інваріантну структуру, включаючи три рівні (ідеологічний, предметний, операціональний);розвиток психології пов’язаний зі все більшою інтеграцією різних підходів, що спочатку розглядалися як ті що суперечать, несумісні, але такі, що згодом виявилися цілком додатковими. Багато в чому цьому сприяло усе більш широке використання категорії "рівень", що, зокрема, привело до виникнення системного підходу в психології;

Співвідношення теорії і методу як центральна методологічна проблемарозвиток психології призводить до все більшої популярності концепцій, орієнтованих на цілісний підхід. Спочатку ідею цілісності психічного на противагу атомізму В. Вундта відстоював Ф. Брентано. Він одним з перших в психології XIX століття виразив думку, що психічні утворення цілісні і аналітичний підхід до них руйнує можливість їх розуміння. Звідси витікає, що в дослідженні повинен використовуватися особливий метод цілісного опису. Естафета була продовжена В. Дільтеєм, який виходив з простого і очевидного положення: існують явища, які цілісні за своєю природою і для того, щоб їх досліджувати, необхідно використовувати не конструктивний підхід (що намагається "відтворити" цілісність з елементів), а протилежний - брати за основу цілісність, розчленовувати її, типологізувати і так далі. Ця лінія знайшла продовження в психології XX століття;

Співвідношення теорії і методу як центральна методологічна проблемарозвиток психології привів до появи "нового психологізму". "Новий психологізм" зв’язується нами з роботами Шпрангера, в яких було обгрунтовано відоме положення "Psychologica-psychological", тобто вимога пояснювати психічне через психічне ж. На наш погляд, це одне з найважливіших положень, що мають величезне значення для сучасної психології;розвиток психології привів до появи нового методу ампліфікації (До. Юнг), який істотно відмінний від методу природних наук. Може бути сформульований ще цілий ряд положень, що стосуються особливостей теорії і методів в психології XX століття. Констатуємо лише, що стає виразно ясно, що для осмислення шляху пройденого науковою психологією за майже півтори століття її існування, потрібний деякий "метапогляд". На думку деяких вчених, забезпечити таку "метапозицію" може нова область психологічного знання — філософія психології.

Кафедра практичної психології УІПАДЯКУЄМО ЗА УВАГУ!