Загальношкільний захід "Пам'ятаємо все! Голодомор"

Слайд №1 “Голубе небо” березень 1932

Сценка №1

Дівчина до матері:  Я так рада, мамо, що весна настала, що сьогодні завтра знову на поля. Будемо поля засіювати, щоб восени зібрати чудовий урожай.

Мама: Так, доню, зовсім скоро (обійняла, дивиться в далечінь світло гасне).

Слайд №2 квітень 1932

19 квітня 1932 року Політбюро Центрального Комітету  Всесоюзної комуністичної Партії (більшовиків) прийняло постанову «про насіннєву позику Україні».

 Держава забрала зерно, а потім дозволила використати зерно. Аж 12 тис. тонн і лише 3 тис. тонн для продовольчої допомоги колгоспникам.

Ведуть розмову:

Чоловік 1: Чув, Більшовики... Ну як вони могли... Звели усю економіку на нівець.

Чоловік 2: І що ж тепер-то буде... Горе усім людям... Занепаде СРСР...

Чоловік 1: Так ні минеться... Вихід знайдуть... І знову будем процвітать

Чоловік 2: Багато вже посіяли зерна... Пшениця підросте... На експорт процентів 70 візьмуть... Так економіку і піднімуть.

***

1 Ведуча: Поки вони тут розмовляють по селах вже зерно обирають. Мовляв так треба. А селяни не вірять тай і не хочуть віддавати.

1 Ведучий: А хто не покорявся й добровільно зерно не віддавав то в тих продукти одбирали, забирали усе їстівне.

Станом на 17 травня 1932 року в Українській СРР не було запасів борошна, що зафіксовано постановою Політбюро ЦК КП(б)У «Про заходи щодо виконання постанов ЦК ВКП(б) про продовольчу допомогу Україні»: з 6,5 млн пудів зерна, відпущених Українській СРР, Політбюро просило завезти 1,5 млн борошном, «зважаючи на повну відсутність в Україні запасів борошна».

Станом на 30 червня 1932 року з більшості районів Української СРР посівний матеріал було вивезено.

Не всі селяни гинули від голоду на початку, коли заготівельники викачували весь хліб, оскільки в навіть в найбідніших селянських господарствах залишалися інші продукти харчування.

Картина змінилася, коли держава вдалася до конфіскації продуктів харчування у всіх «боржників», тобто влада здійснила щодо «боржників» терор голодом.

Саме конфіскація всього продовольства спричинила переростання голоду в голодомор.

Основною причиною Голодомору була спланована конфіскація в селян зернових та всіх інших продуктів харчування, включаючи малопридатні та непридатні до споживання.

Слайд №3 “Хатина”

(стоїть лавка, на ній сидить мати і дитина)

Дитина:  Мамо, люба, покорми. Бо буркотить в животику...

Мама:  Сонечко моє, нема у домі й крихти, потерпи... Мама обов’язково щось придумає (обіймає дитину).

***

Ведуча: Уже смеркало, дитя голодне засипало, а поруч з ним заснула й мати, щоб голоду не відчувати.

Слайд №4 “Світанок”

Ведуча: А на світанку мати вирішила, що хтось постукав у двері (стук у двері).

Катря (стукає у двері): Горпино, відчини, з новинами до тебе я прийшла:

Голос з-за сцени: Горпина подружку зустріла, та радо в хату запросила, але сказала вона Катрі пошепки:

Горпина: Проходь, тихенько, бо маленьке іще спить, най ще поспить, бо його нічим мені покормить.... пробач, забула, ти казала, що з новинками прийшла.

Катря: Так, так, я ось дізналась, як працювати йти в колхоз, то за зміну хліба дають трохи. Я враз подумала про тебе... бо ти без чоловіка із дитя... одна… як жити будете... А так хоч трохи хліба заробиш.

Горпина:  Спасибі, Катря, певне я піду в колхоз, бо треба сина чимось годувати.

***

Ведуча: Наділа хустку і пішла , поки дитина спала.

Ведуча:  От дитинка устала, а матері немає. Шукало, дитятко, шукало й пішло голодне у дворі гулять.

***

Сонце мружиться сліпуче:
День приходить неминуче.
Після теміні і тиші
Дні стають усе страшніші,
Бо вони, безжальні й вперті,
Все нові приносять смерті

В те село, де щебетало
Малюків колись чимало
І рясніли там піснями
Вечори. І весіллями
Осінь кликала до хати
Молодяток привітати
Та добра їм побажати
На літа усі. Багаті
Щоб вони були й щасливі,
Щоб врожай на власній ниві
Ніс достаток їм щороку.
Щоб жили вони нівроку!..

Це колись було, а нині
Голод бродить по країні...
Небо плаче, вітер свище...
Не село це – кладовище…
Мов до смерті на ігрище
Зграя воронів все нижче
Опускається поволі...
Йде у гості до недолі...

Там, де жито колосилось,
Люте горе оселилось,
А у стернях серед поля
Смерть блукає... Божа воля
Чи була на те, щоб душі
Залишались всюдисущі:
Без молитви і без ями?..
Щоб страшними вечорами
Йшли ярами, між хатами
Їхні тіні вслід за нами
Милість родичів шукати,
Власних поминок благати?..

Ось вони вже біля діда,
Що за пару грамів хліба
День при дні тіла хоронить.
І його вже не обходить,
Чи старі це, чи малята...
Жалість вся його відтята,
Мов сокирою, «ділами»...
Дід ховає всіх без тями...
– Мо’, на возі хтось ще дише?!.
Порятуй його скоріше!..
Дай скориночку їм ласу –
До життя додай ще часу.
Хай цей світ побачать знову...
Як не хліба, дай полову –
Провіант для конячини.
Хоч зернинку для людини
Відірви від худобини!..

Вечір вихором гуляє,
Смерті дід «оброк» збирає.
Той помер, а той конає...
– Всіх беру, – часу немає...
Швидше б день минав триклятий,
Щоб «зарібок»-хліб цей дати
Онучатонькам дрібненьким,
Що зосталися без неньки.
А чи живі в ріднім домі?..
Їхні долі невідомі
Ні старому, ні малому...
Дід жене від воза втому,
Бо ж в селі він найміцніший.
Хто ж ховатиме? Хто інший
Знов від хати і до хати
День при дні піде питати:
– Гей! Живий хто?! Відгукніться!..
Меркне дідова зіниця
Чи від втоми, чи від болю?
Дід кляне задовгу долю
І підгонить худобину:

– Швидше! Ніч... Бо й я загину...

Слайд №5”Ніч”

Ведуча: Як тільки ніч на землю пала, додому Горпина пришла, в сльозах, з малим кусочком хліба, голодна…, втомлена….. Вона дитині хліб той простягла…

***                                                                                                                       

Горпина: На доню, хлібчика поїж.

Дитина: А Ви, матусю, чи щось їли?

Горпина: Ну звісно, доню, от і тобі принесла.

Дитина (пошепки): А у самої аж пече усе всередині, бо їсти хочеться,

Горпина: Та все ж дитина важливіша.

*** 

Ведуча: Поїла дитина той хлібчик й побігла собі спати.  А мати сіла на землю й почала плакати.

*** 

Горпина:  О Боже милостивий, поможи. Дай сили витримати нам усе..! (й заснула сидячи)

*** 

Ведуча: А завтра знов в колхоз. І з кожним днем шматочки хліба почали зменшуватись.

*** 

Горпина: Немає сенсу в той колхоз, проклятий, щодня ходити. Роботи там багато, та кажуть: «Нічим вже платити».

*** 

Ведуча: Ось літо вже настало. А на деревах … ще з весни все позбирали  клятії більшовики.

Слайд 6 «Голод, голод, голод» (по черзі)

(сторінка з щоденника 1933 року)

Останню сльозу проковтнула –
Вечерю солону сумну –
Ще вчора... Сьогодні?.. Забула,
Бо тричі вертала зі сну...

А сонце повзе винувато
До сховку від зору людей...
Із нього все золото знято
Печаллю голодних очей.

Знов сон обійма... Чи що інше
Висмоктує сили бажань.
Життя від безпам’ятства гірше!..
Де горя народного грань?!

Ще й сутінки лізуть у хату
Страхами із темних кутків:
– Нікого не можна впускати,
Бо ніч – то притулок катів...

Простіть, неоплакані душі,
Що нехтуєм звичай батьків...
Простіть, покоління грядущі,
З майбутніх щасливих років…

Нас лихом хотіли зігнути,
Убозтвом голодних умів...
До рабства серця навернути?!
Хто право їм дав?! Хто посмів

Насильно народ побороти,
Що жив понад тисячу літ?..
Хоч станем в ряди до голоти,
Не зрадимо батьківський рід!

З малої надії-зернини
Розквітне зоря вікова.
Не згасне ім’я України,
Допоки в нас пам’ять жива!

Катря: Забрали… знов учора до нас у хату прийшли… все обшукали й до попелу усе забрали.

Дитина: Мамо, а ми будем їсти? Чи будемо сьогодні взагалі…?

Катря: Чекай дитинко, зараз у коморі пошукаю, може що й найду, бо не могли…вони ж не звірі…щоб усе забрати (пішла).

***

Ведуча: Сказала, що в комору, та знала…там нема давно нічого.

Ведуча: Пішла тихенько на город, щоб корінців хоч назбирати, зварити і дитя нагодувати.

В листопаді і грудні 1932 року забрали все зерно, картоплю, все забрали, включно квасолю і все, що було на горищі. Які дрібні були сушені груші, яблука, вишні — все забрали.

Слайд 6 «Місяць на небі»

Катря (вкладає дитину)

Спи дитинко, засинай

Тільки їсти не прохай.

Бо немає вже нічого

Ні в коморі, ані в полі.

Забирають геть усе

Боляче мені за це.

***

Страх та й годі,

Що це люде,

По селу, немов мерці

Ледве-ледве шкандибають.

Навколо голод….

Нема надії на життя, уже нема.

Подивитися навколо… вимира село

Люди опухають – бо в шлунках пусто вже давно.

По вулицях тварин немає, бо з голоду…

Бо з голоду поїли їх давно.

Жили всі закрито, мати на засов хвірку закривала і кричала, щоб ми не виходили за цю хвіртку, бо на вулиці, що поряд, їли дітей. Ну, це страшне. А скількох хоронили таких, що ще рухалися. Чому?

А щоб не заїжджати. Сьогодні він ще рухається трохи, а завтра знову заїжджати.

Не було ні коней, ні підвод, ні тих, хто б їх возив.

Тож тих, хто ще живий був валили на той віз і кидали в могилу.

***  

Щотижня ще кати приходять

Ці нелюди шукають знов щось їстівне.

«Нема, нема уже нічого,

ви ще тоді все забрали».

Ведуча: Родини помирали, так вимирали села. По вулицях бродили мертві, хоч іще живі.

Ведуча: Страшне творилося в 32-33 роках ХХ століття. Від голоду люди розум втрачали. І люди їли…їли аби вижити людей.

Пам'ять серця

Зворушує мелодія скорботи.
В уяві 33-ій постає.
Незримий відчуваю дотик
Трагедії, що всі думки снує.

Щаслива, бо не бачила я лиха,
Не бачила, як просто на очах
Від голоду вмирає тихо-тихо
Дитя мале у мами на руках.

А смерть-сновида знов людей чатує,
Тенета розставляє смертні скрізь.
Нещадний голод селами лютує,
Вмивається в гіркому морі сліз.
Давно не чути голосу людського,
Ні кішки, ні собак нема ніде.
Горобчики цвірінькають довкола,
Та око зголодніле їх знайде…

- У чому винні Ви, старенька мати?
- Чому голодне стихло немовля?
Хто відповідь правдиву зможе дати?
Лиш пам'ять серця з болем промовля:

- Могли б вони ще жити і творити,
Вітчизну прославляти у віках.
Та голод неможливо припинити,
Якщо він «запланований в верхах».

Ніде нехай такого більш не буде!
Хай день новий життя несе нове.
Вклонімось низько сонцю й хлібу, люди!
В достатку Україна хай живе!

 

Ведуча: Та 2 мільйони не змогли в скажених муках. Від голоду, проклятого, навіки стали неживі.

***

(2 відео)

Ведуча: Болючою хмарою  є в  історії 1932-1933 роки для українців.

Минуть іще роки.

Та біль не зникне.

Настали кращії часи

Ніж були тоді.

Та пом’янути їх завжди

Тяжкі оті часи хвилиною мовчання.

«ХВИЛИНА МОВЧАННЯ»

Хвилина мовчання сльозою горить,
Пронизує струмом немов би ця мить,
Щипає за душу, бере за живе
І дзвоном тривожним у серці гуде.

Я бачу той розпач безсилих людей
І погляд голодних дитячих очей,
В долоні затиснуті п'ять колосків,
Гвинтівку і вирок жорстоких катів.

Спустошені села, порожні хати
І сни про матусю дитя-сироти,
Яке, наче паросток роду, живе 
Й натхненно шукає коріння своє.

Я чую той стогін крізь щільність років, 
Крізь спогадів тугу померлих батьків...
У вічність нестиму сторінку сумну -
Про жертв геноциду пам'ять святу.

ХВИЛИНА МОВЧАННЯ

(Малєєва – скрипка, Чеснокова – вокал

М.Скорик «Мелодія»)

***

Ти кажеш не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерна вимели до тла?

Як навіть мариво виймали із печі

І забирали прямо із горшків.

Окрайці виривали з рук малечі,

із торбиночок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чого ж тоді, як був і урожай,

Усе сиціль викачували з двору,-

Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села, вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв!

Я бачив сам оту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах...

А кажеш - не було голодомору?

Фон музика – коридор

Ведуча: Свічку памяті на підвіконні запаліть.

               Щоб пам'ять тих років не згасла.

(запалюють на столі свічу)

Пісня «Голодомор»

1. Хатина обдерта, а поруч хрести,
   Це пам'ять про жертви, про страшні роки.
   Там з голоду пухли старенькі й малі
   В краю, де щедріше немає землі.

Приспів:
Засвіти свічку на вікні
В пам'ять про померлих на цій землі.
Щоб ми пам'ятали голодомор,
Господи, не дай нам пройти це знов.

2.  Забрали останнє в голодних дітей,
   Заради чиїх то безумних ідей.
   Там батько сумує і мати в сльозах,
   Село вимирало в тридцятих роках.

Приспів.