Захід "До тебе я, Тарасе, йду"

Дата: 20.03.2019 р.
 

До заходу допущена_____________

Предмет: літературне читання.
Тема: До тебе я, Тарасе, йду.
Мета: розширити знання учнів про життя і творчість Т.Г.Шевченка; сприяти вихованню національної самосвідомості учнів; формувати у дітей уміння працювати в команді; розвивати здатність до взаємодії; формувати громадянську і загальнокультурну компетентності, бажання читати твори Т.Шевченка; збагачувати словниковий запас учнів; розвивати творчі здібності дітей, музичний слух, почуття ритму; виховувати любов до національної культури, прагнення бути справжніми українцями; виховувати почуття гордості за Україну, за її національного генія – Тараса Григоровича Шевченка
Обладнання: презентація, портрети Тараса Григоровича Шевченка, «Кобзарі», вишиті рушники, звукозаписи віршів і пісень Шевченка, картини Шевченка.

Хід заходу

1. Організаційний момент.

Вчитель. Доброго дня дорогі учні та гості! Ми раді вітати вас на нашому святі. Нині – як і щороку – ми проводимо шкільне Шевченківське свято, аби не просто вшанувати пам’ять геніального поета, а й відчути його невмируще слово серцем, повірити йому, бо кому ж тоді ще вірити, як не Шевченкові, який життя своє віддав за Україну, за нас із вами, за те, щоб ми були вільними, гордими людьми.
 

2. Основна частина.

Пісня «На високій дуже кручі».
 

1. Гжебовська Кіра:
Добрий день, матусю-Україно,

Сходить сонце радості й добра.
Україно, я твоя дитина,
Крапелька великого Дніпра.

2. Білокрилий Гліб:
Україно моя, золоті твої поля,

Небо ніжно-голубе, що під ним усе цвіте.
Яблуневі сади і смерекові ліси,
Ніжна пісня солов’я,
Рідна матінка-земля.

3. Решко Маргарита:
Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті засяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Разом: Ми вшановуєм пам’ять Шевченка!

4. Ілащук Ярослав:
Який потрібно мати

В душі безсмертний цвіт,
Щоб хвилювати людство
І через сотні літ.

5. Шевчук Вікторія.

Яким зарядом треба

Наснажити слова,
Щоб пісня і сьогодні
Звучала як нова.

Звучить пісня на слова Т. Шевченка “Думи мої”.

(Найдиш Матвій, Лазнюк Анастасія)
Заходить жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Т. Шевченка. До неї підходить хлопчик.
Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати: Так, синочку, правда.

Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?

Мати: Це, коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик: Бачив, матусю, бачив. Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.

Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила.

Мати: Старайся, мій хлопчику.

Маринчина Софія. 
Ось так 9 березня 1814 року загорілась на небі нова зірочка, саме в цей день народився маленький хлопчик, який згодом став великим поетом зі світовою славою. Люди з таким обдаруванням, з таким Божим даром народжуються раз на століття.

Пуршага Назар.
Плине час, як стрімкі води сивого Дніпра-Славути. Минають роки, десятиліття. Але ніколи не минеться народ і його невгасима любов до всього найкращого, що квітчає рід людський і землю рідну.

Попович Роман.
Шевченків край… Так називають Черкащину. Тут у селі Моринцях, у родині селянина – кріпака народився великий поет, художник. Згодом сім’я переїхала в Кирилівку, де пройшли дитячі роки Тараса.

Васеленчук Валерія.
Хлопчик ріс мовчазний, замислений. Не тримався хати, а все блукав десь за вигоном. Восьмирічного Тараса батьки віддали до дяка в “науку”. За найменшу провину карав він своїх учнів різками.

Цернюк Максим.
Ти взяла мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п’яного дяка в науку.
“Учися, серденько, колись
З нас будуть люди”, – ти сказала.

Попович Роман.

Та недовго тривала Тарасова “наука”. Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати.

Єричук Кіра.

Там матір добрую мою

Ще молодую –  у могилу
Нужда та праця положила.

Маринчина Софія.

Незадовго після смерті матері в 1825р. помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.

Тарновецький Максим.
Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!. А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята. Я до школи –
Носити воду школярам.

Попович Роман.
Тарас наймитує в школі, а потім пасе громадську череду. Мине 20 років, і він з болем згадуватиме своє дитинство у вірші “Мені тринадцятий минало”.

(Стають на місце, виходять інші діти)

Ковалюк Назар.
Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога……
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу…

Пісня «Зацвіла в долині червона калина»

Оксана: Чом же плачеш ти, Тарасе! Ох, дурненький, ти. Давай, я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем.

Тарас: Еге ж, Оксанко, малярем.

Оксана: Розмалюєш нашу хату.

Тарас: Атож. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо. Я буду таки малярем, Оксанко!

Оксана: Авжеж, будеш, Тарасику!

Васеленчук Валерія.
Незважаючи на те, що народився поет у бідній кріпацькій сім’ї і дитинство його було тяжким та безрадісним, малий Тарас ріс допитливим та розумним хлопчиком.

Пуршага Назар.
Тарас наймитує, а у вільний час  – читає і малює. Вечорами, щоб ніхто не бачив, плаче з горя. Але думка навчитися малювати у маляра не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра. Згодом пан Енгельгардт забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.

(Стають на місце, виходять інші діти)

Маланюк Юліан.
Хоче малювати,

Прагне він до знань,
Та за це багато
Зазнає знущань.

Бренек Іван.
Нишком він малює

Статуї в саду,
Вночі пише вірші
Про людську біду.

Пуршага Назар.
Зустріч у Петербурзі із земляком-художником Сошенком, байкарем Гребінкою, художниками Брюлловим, Венеціановим, поетом Жуковським круто змінила долю Шевченка. Вони побачили великі здібності юнака і викупили його з неволі.

Снігуряк Олександр.

Так в людському морі

Стрілися брати,
Що зуміли в горі
Щиро помогти.

Петрушко Сергій.
Викупили друзі,

Вільним став Тарас!
Чом же серце в тузі?
Біль чому не згас?

Сандюк Олег.
Сміливий і щирий

Був Тараса спів.
Він гострить сокири,
Кличе на панів.

Дівчата танцюють танець.

Маринчина Софія.
За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати. Під час десятирічного заслання Тарас Григорович часто подумки відвідував рідну Україну, бачив у снах її краєвиди і своїх знайомих українців.

Приймак Анна.
У дикій пустелі, далеко від нас

У царській неволі карався Тарас.
Спитаєте, діти, – навіщо? Чому?
Хотів Тарас волі народу свому.
Бо горе і сльози були навкруги,
Бо волю скували царі в ланцюги.

Сандюк Олег.
Вставай, мій народе, вставай, не барись,-

Промовив Шевченко, – за волю борись!
Жени царя-ката, вогнем осліпи.
…Забрали в солдати, забрали в степи…

Карпюк Анна.
Чужими пісками Шевченко ішов

І прутик вербовий в пилюці знайшов.
Підняв Тарас прутик, зрадів, як добром,
Згадав рідні верби над рідним Дніпром.

Дутчак Марія.
І плакав, і мріяв, і виніс води,

І прутик вербовий в піску посадив.
В далекім степу зеленіє верба –
За Україною туга-журба.

Довганич Ксенія.
Колись кобзарями називали мудрих дідусів, що ходили від села до села і, граючи на кобзі, розповідали людям про долю України.
 

Гра на бандурі.
 

Маринчина Софія.
«Кобзар» – так Шевченко назвав свою першу книжечку віршів. Перший «Кобзар» вийшов в світ у 1840 р. у Петербурзі.  Тут було всього 8 віршів. Тепер 252 вірші. Писав Тарас Григорович про бідних людей, над якими були владні жорстокі пани. Люди, хоч і знедолені, були працьовиті, хоробрі, справедливі і могли б жити щасливо, в достатку. Тож поет і закликав їх на боротьбу за волю. Великим Кобзарем прозвали Тараса Григоровича  в народі.
 

Васеленчук Валерія.
Кобзар – народний співець. Український народ  береже «Кобзар» як реліквію, святу книгу. Сподіваюсь, що і  у ваших домівках (майже в кожного) є така дивовижна книга, яка тісно пов’язана з життям нашого народу. Ця книжка вважається святинею, національною Біблією України.

Мельничук Єва.
Тихо надворі. Ні вітру, ні хмар.

Ані шелесне верба височенька.
Наша Тетянка відкрила «Кобзар».
Вголос читає Тараса Шевченка.

Мельничук Стелла.
Ген за рікою синіє гора,

В небі веселка розквітла казково.
Ніжно вплітається в гомін Дніпра
Добре і щире Шевченкове слово.

Цернюк Максим
Пісня «Садок вишневий коло хати».

Пуршага Назар.
Природа щедро наділила кріпацького сина не лише поетичним генієм, а й талантом художника, які ніколи не зраджували йому. Обдарований від природи, Тарас рано відчув тягу до малювання. Ще змалку крейда і вуглинка були для нього неабиякою радістю.

Васеленчук Валерія.
Мистецька спадщина  Тараса Шевченка – 835 творів. За значні успіхи у гравюрі Шевченкові було присвоєно звання академіка. До вашої уваги – часточка мистецької діяльності Шевченка.

Виступ Михайла Григоровича.

Манзюк Марк.
9 березня 1861 р. Шевченку минуло 47 років. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого українського Кобзаря. Тіло Т. Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав великий поет.

Відеозапис «Заповіт».
 

Чорней Микола.
І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пам’янути
Незлим тихим словом.

Довганич Ксенія.
Ти, Тарасе, сьогодні

Нас зібрав докупи.
І зійшлися у цій залі
Шевченка онуки.

(Стають на місце, виходять інші діти)

Тарновецький Максим.
Хліб і сіль тобі, Тарасе,

Сьогодні підносимо…
(Виносимо хліб-сіль, кладемо біля портрету)
Дух Анна
Вшанувати цю гостинність
Оплесками просимо.

(Стають на місце, виходять інші діти)

Ілащук Матвій.
Ти зорею сіяєш у прийдешнім віку,

Сходиш хлібом духовним на яр-рушнику.
У розкриллі земних і заобрійних трас
Височієш над світом, великий Тарас.

Швед Ярослав.
Твій голос – повнить пшеничний колос,

Бо те, за що ми жили й боролись,
Твій сон щасливий, зоря твоя,
Велика, вільна, нова сім’я…

Гаврилиця Тимофій.
Минуло вже багато з дня народження славного сина України, але в багатьох  українських родинах ви бачите прикрашений вишитим рушником портрет Кобзаря. Він  –  як   член сім’ї, як найдорожча людина.

(Стають на місце, виходять інші діти)

Савчук Марія.
У нашій хаті на стіні

Висить портрет у рамі.
Він дуже рідний і мені,
І татові і мамі.

Звоздецька Селін.
Він стереже і хату  й нас,

Він знає наші болі.
Я добре знаю – це Тарас,
Що мучився в неволі.

Черновська Єва.
Такий ріднесенький  –  дивись

Він мов говорить з нами,
Він на портреті мов живий,
Ось –  ось і вийде з рами.

Проскурняк Юлія.
В день народження Т.Шевченка дорослі і діти йдуть до його пам’ятника, щоб поставити свічку, покласти квіти, почитати його вірші, поспівати пісні, вшанувати великого Кобзаря.
 

Цернюк Максим.
Тарасе, наш Кобзарю, всюди

Приходиш нині ти, як свій,
Тебе вітають щиро люди
На всій Україні моїй.

Дух Анна.
Я, маленька українка,

Вісім років маю,
Про Тараса Шевченка
Вже багато знаю

Ковалюк Назар.
Він дитя з-під стріхи,

Він в подертій свиті.
Він здобув нам славу,
Як ніхто на світі.

Проскурняк Юлія.
А та наша слава

Не вмре, не загине
Наш Тарас Шевченко –
Сонце України.

Білокрилий Гліб.
Уклін тобі, Тарасе

Великий наш пророче,
Для тебе вірно б’ється
Це серденько дитяче.

Ілащук Ярослав.
За тебе вічно б’ється,

За твої заповіти,
Чого батьки не зможуть
Те зроблять їхні діти.

Решко Маргарита.
Ти з нами будеш, крокуєш ти з нами,

Дивуєш захоплений світ.
Гордися, Кобзарю, своїми синами,
Що здійснили твій заповіт.

(Стають на місце, виходять інші діти)

Романюк Петро.
Любий батьку, Тарасе!

Книжки твої байдужими
Нікого не залишили,
До боротьби за правду закликали,
За спадщину, яку залишив ти для нас,
Низько вклоняємось тобі, Тарасе!

Лазнюк Анастасія.
І дорослі, і діти шанують геніального українського поета, художника, борця за волю народу і завжди пам’ятатимуть його заповіти.

Гжибовська Кіра.
Спи спокійно, Тарасе!

Нащадки твої
Словом шани й любові
тебе пом’янули.
І народи Вкраїни
Заповітів священних твоїх не забули.

Сєріков Олександр.
“Незлим тихим словом” згадуємо ми свого пророка, який залишив нам прекрасні твори. А що ж залишимо своїм нащадкам ми?

(Стають на місце, виходять інші діти)

Марія Дутчак.
Залишим у спадок новим поколінням

Свої ідеали й свої устремління,
Могутню Вкраїну, в якій наша сила,
І геній Шевченка як нації крила.

Проскурняк Юлія.
Залишим і те, що душею народу

Зовуть недаремно від роду до роду,
Як вищу красу і життєву основу,
Залишимо Слово, Ім’я своє, Мову.

Пісня «Слово Кобзаря»

3. Підведення підсумку.
Любіть свою Батьківщину і рідну мову так, як любив покійний Тарас Шевченко. Для його пам’яті це буде найкращою нагородою і нерукотворним пам’ятником. Невмираючий дух поета, як і раніше, витає над рідною Україною, невмовкаюче роздається його віще слово і сіє на народній ниві живе насіння оновлення.