Захід "Образу хліба вклонімось"

 

ОБРАЗУ ХЛІБА ВКЛОНІМОСЬ

 

 

 Тема заходу. Образу хліба вклонімось

Мета. Познайомити з історією вирощування хліба, з народними традиціями, пов'язаними з хлібом. Виховувати шанобливе ставлення до хліба, повагу до праці хлібороба.

Ведучий. Хліб здавна вважався символом святості, символом радості,

щастя, здоров'я та багатства. Із хлібом зустрічали новонароджене дитя, з хлібом вітали й породіллю.

Пізніше з хлібом виряджали дитя «до Христа», а коли підросте, то з

хлібом виряджали й до школи. З хлібом одружували молодих, хлібом

благословляли батьки дітей до шлюбу. З хлібом хоронили покійника,

поклавши хлібину на труну.Із хлібом-сіллю зустрічають дорогих гостей. З хлібом входять уперше в

новий дім.

 

Ведуча. На думку вчених, вперше людина почала збирати й культивувати

хлібні злаки понад 15 тисяч років тому. У кам'яному віці люди їли сирі,

зерна, лише пізніше вони навчилися розтирати їх між каменями і змішувати

з водою. Очевидно, звідси й веде свій початок історія про перші млинові

жорна, перше борошно і перший хліб у вигляді рідкої каші.

 

Археологи стверджують, що ту кашу і можна вважати прахлібом. З часом

зерна почали обжарювати, а потім з'явився перший прісний хліб - коржі з

густої зернової каші - тіста. Ці перші ячмінні коржі й знаменували собою

початок епохи хлібопечення.

 

Читець.

 

Мій пращур брів із пралісу густого,

 

Як звір, голодний, бо не вполював,

 

Остання сила гаснула у нього,

 

І, падаючи між високих трав,

 

Хапавсь у порятунку за стеблину,

 

Здавалось, на самісінькім краю,

 

І ненароком у руці живинку

 

Відчув, затис, як знахідку свою...

 

Тоді, можливо, і з'явилось жито,

 

Коли мій пращур залишивсь живим,

 

Коли на сито пальців - перше сито –

 

Зерно просіяв і наситивсь ним...

 

Борислав Степанюк

 

Ведучий. Хліб із збродженого тіста з'явився пізніше. Його батьківщиною

вважають Єгипет. Пекли його різної форми — круглий, довгастий, у вигляді

пірамід і сфінксів, риб та різних фантастичних тварин.Процес    розпушування    тіста був знайомий також грекам та римлянам.Перший спогад про такий хліб відноситься до V століття до н.е. Уже до IХ століття випікання хліба для наших предків  було  звичайною  справою.  Про це свідчать літописи та археологічні знахідки.

Ведуча. Печений хліб був і в давні часи основним продуктом харчування

українців. Деякі вчені не без підстав вважають, що саме предки-хлібороби

сучасних українців - орії - винайшли колесо, віз, плуг, вони ж проклали

першу борозну та спекли перший хліб. Особливе місце у давні часи

відводилося хлібу «житньому». «Жито» означало як їжу взагалі, так і хліб

зокрема. У свідомості нашого народу це слово асоціювалося із поняттям

«жити», «життя». А ось поняття «хліб» з'явилося пізніше й означало з'явилося пізніше й означало

спочатку «борошно», тобто те, з чого виготовляють хлібні вироби.

Читець.

А як рум'янець хлібу нагнітала

Селянська піч, від полум'я жарка,

Відбившися, зі споду пульсувала

Капустяна артерія листка,

І коровай, як сонце прохололе,

Займав почесне місце на столі,

А косарі виходили у поле

За хліб насущний кланятись землі.

Після роботи дітлахам окрайчик

Приносив батько —

Може, й справді так –

Передав отой гостинчик зайчик,

Пропахлий диво-казкою на смак...

Не тільки диво-казкою багаті,

І не єдиним хлібом живемо,

А тільки чом, коли ні крихти в хаті,

Тривогою сурмиш, моя сурмо?

Тоді насправді світишся промінням,

Обрізуючи скибку дорогу,

І хліб стає не копійчаноцінним,

А золота самого на вагу!

Ведуча. Селяни з нетерпінням чекали тої благодатної днини, коли вперше

виїдуть у поле, щоб прокласти першу борозну. Напередодні господиня

варила святочну їжу, а коли сідали гуртом за стіл, виголошувала молитву,

«щоб робота спорилася і нива щедро засівалася». Перед тим як вирушити в

поле, господар скроплював воза, плуга, борони та коней свяченою водою,

одягав святкову сорочку, в якій ходив на останнє причастя, «щоб не було

бур'янів у хлібі». Перед початком роботи розстеляв скатертину, викладав

їство, ставив свічку і, наповнивши зерном коробок, до схід сонця читав

«Отче наш». Закінчивши сіяти, господар скородив ниву. Дякував польовим

духам і сонцю, розламував окраєць паски і розкидав крихти по полю.

Посередині лану закопував великодню крашанку, а на межі — громичну

свічку. Скропивши ниву свяченою водою, молився й благословляв її:

• Уроди, Боже, з сівка три мішка: мірочку попові, коробочку дякові, а

ківшик півникові. Це йому за те, що він пісеньку співає, хазяїна врожаєм

звеселяє!

ВІРШ  ЯК ПАХНЕ ХЛІБ

Ведучий. Чи знаєте ви, яких народних прикмет дотримувалися селяни під

час сівби?

• Не можна починати  роботу,  коли господар хворий - «буде мізерне

зерно».

• Не можна лихословити та лаятись, «щоб чорт не ходив слідом та не

розсівав бур'янів».

•  Не можна губити крихт від їства, бо «миші трубитимуть збіжжя».

•  Не можна в цей день позичати посівного зерна, «аби до нового врожаю не йти в позички».

 

Ведуча. А які прислів'я та приказки про сівбу та хліб ви знаєте?

 

•  Що посієш, те й пожнеш.

 

•  Як посієш рідко, то вродиться дідько.

 

•  Весною не посієш - восени не збереш.

 

•  Хто сіє, той віє, хто не сіє, той скніє.

 

•  Одна стара   правда на світі буває: хто не посіє, той не збирає.

Не страшна біда, коли є хліб та вода.

 

Лежачого хліба ніде нема.

 

Сій вчасно - вродить рясно.

 

Посій упору, будеш мати зерна гору.

 

Не кожух гріє, а хліб.

 

Яка пшениця, така й паляниця.

 

Земля-годівниця аж парує, та хліб людям дарує.

 

Поганого хліба немає - погано, як нема хліба.

 

Загадки

 

Одгадай загадку: кину її в грядочку, нехай моя загадочка лежить до

весни. (Озимина)

 

Чашечка медку закопана в льоду до нового :год-ку. (Озимина)

 

Ноги на полі, середина надворі, голова на столі. (Корінь, стебло, зерно)

 

Що то за твір, що ні чоловік, ні звір, а має вуса? (Ячмінь)

 

У хлів іде без шкіри, а виходить із шкірою. (Хліб у піч та з печі)

 

Ріжуть мене ножакою,

 

Б'ють  мене ломакою,

 

За те мене отак гублять,

 

Бо всі мене дуже люблять. (Хліб)

 

Виріс в полі дім, зерна повно в нім, стіни позолочені, ще не обмолочені.

(Колос)

 

Без рук, без ніг, а підперезаний. (Сніп)

 

Не золотий, а жовтий, не дід, а з вусами, не сам буває, а з друзями

розмовляє. (Колос)

 

Б'ють мене, товчуть, ріжуть, а я все терплю, усім добром плачу. (Хліб)

 

Круглий, мов сонечко, щирий, мов літечко, на черінь просунеться, стоїть

— красується. З печі — на блюдо, їжте мене, люди, на здоров'ячко. (Коровай)

Ведучий. Хлібороби ретельно стежили за дозріванням зерна. Найвивіренішим

способом було спробувати його на зуб: якщо зерно мало тугий прикус,  то

одразу приступали до жнивування.

Ведуча. Жнива для селянина - це все: достаток у господі, затишок у

родині, щаслива пісня і веселе свято. Увесь рік ждав він на те велике

свято. З острахом поглядав господар на небо, на хмари, спостерігав

напрям вітку. Адже одна нещаслива година - і може пропасти вся річна

праця.

Ведучий. На літо припадає найменше свят. І це цілком природно, адже

настає найвідповідальніша пора у хліборобів — жнива. Починалися жнива

зажинками. До зажинків готувалися заздалегідь: назубрювали серпи,

стругали цурки, якими в'язали снопи, крутили перевесла. Зажинок починали

вдосвіта і обов'язково на легкий, тобто жіночий день. Вмившись та

помолившись, йшли в поле, щоб, доки зійде сонце, зробити жнив'яний почин

— обрядовий сніп. У цей день годилося бути чемними: не сваритись,

ввічливо звертатись одне до одного, навіть на худобу не підвищувати

голосу і ситніше її годувати, «щоб жнивам не наврочити».

 

Ведуча. Перед початком роботи розстеляли на узбіччі білу скатертину,

клали на неї хліб-сіль, свячену великодню цілушку від паски та інші

страви. Ставали обличчям до сходу сонця, а господар читав молитву:

«Сонце праведне, святі Петре і Юрію, наші святі душечки, виростили ви

хлібець Божий на ниві, внесіть його в наші руки... Докотись, хлібцю

святий, житечко наше, у наші клуні-стодолі. Хмари дощові, бур'яни,

громові-блискавиці, і ти, граде б'ючий, — обходьте ниву нашою стороною й

до нас не наближайтесь...».

 

Ведучий. Після кількох хвилин зосередженої мовчанки господар статечно

кланявся і промовляв:— Боже, благослови!Зажинок завжди починали господар поля або найстаріша жінка. Нажавши дві жменьки збіжжя, складали їх навхрест. Це був зажинковий хрест, що

символізував почин жниварської пори. Після цього готували непарну

кількість (3,5 чи 7) снопів, ставили їх у коло колоссям догори та клали

посередині ще один зажинковий хрест, потім сідали їсти.

Ведуча. Після їжі дорослі лягали на землю й потягувались, щоб під час

жнив спина не боліла. Повертались додому без серпів та цурок, їх першого

дня залишали під снопами на цілу ніч «на добрий починок». Брали з собою

кілька колосочків. З них, якщо в родині були дівчата на виданні, годилося спекти коровай. У цей день ніякої іншої роботи не починали.

 

Читець.

 

Я був у полі...

 

Визріли хліба.

 

Згинали над шляхами буйні гриви.

 

Степи стояли в сонячних шапках,

 

Чекали жнив пшеничні й житні ниви.

 

Яскрились обважнілі колоски,

 

Мов золота висока чиста проба.

 

Шуміли в них пісень живі рядки

 

Натхненого поета й хлібороба.

 

Я був у полі...

 

Тішивсь на токах

 

Багатим повнозерним урожаєм.

 

Він ратая з села й робітника

 

Порадує пахучим короваєм.

 

Пахучий хліб на нашому столі –

 

То виборені радощі родинні.

 

Пахучий хліб - то щедрий дар землі

 

За труд і розум доблесній людині.

 

Пахучий хліб -

 

Цілющий скарб життя,

 

Його неперевершено, владика.

 

Він - наша гордість, наше майбуття,

 

Він — наша творчість і мета велика.

 

Дмитро Луценко

 

Ведучий. Є у нашого народу ще один прекрасний звичай, пов'язаний із

жнивами. Це обжинки, своєрідний вінець жнивам. Завершуючи косовицю,

залишали на обочині поля жмут колосся, яке називали «бородою».

Підв'язуючи пучечок червоною стрічкою, оздоблювали квітами, а вершок

надламували, щоб колосся схилялося долі, як подяка щедрій ниві. В

підніжжі клали окраєць хліба й дрібок солі, а поряд засівали вим'ятим з

кількох колосочків зерном клаптик землі, приказуючи:

 

- Сійся-родися, жито-пшениця, всяка пашниця, краща, ніж торік!

 

Ведуча. Після цього жінки йшли до снопів, витягували колосочки і робили

з них квітку-китицю, сніп-рай або ж плели колосяний хрест і несли в

село. Ці атрибути ставили на покуті - місце, де мають перебувати душі

покійників та добрі польові духи. Дівчата ж вибирали з-поміж себе

найкращу дівчину — «княгиню», вона ставала в коло, клала на ліве плече

серпа, брала у праву руку цурку і опускала голову. Найповажніший жнець

обв'язував її перевеслом з житніми колосками, одягав на голову вінок.

Всі учасники обжинок повільно залишали лан, співаючи обжинкових пісень.

 

Читець.

 

Оддзвеніли поля зрілим колосом,

 

Степові пропливли кораблі.

 

А зерно золотим грає полиском,

 

І від того ясніш на землі.

 

Мир ужинком твоїм запоручиться,

 

Краю рідний, це наш урожай -

 

На цвітнім рушничкові Славутича

 

З українських ланів коровай.

 

Оддзвеніли поля зрілим колосом,

 

Бачать в снах степові кораблі,

 

Як ідуть криголами до полюса

 

Теплоходи ідуть круг землі.

 

Ведучий. Україна славиться на весь світ своїми диво-короваями. Кожне

село, кожний хутір має свої традиції та секрети випікання хліба. Має їх

і наше село.  Хліб пекли зазвичай у суботу, розраховуючи так, щоб

до наступної випічки його вистачило на сім'ю. Супроводжувалась випічка

цілою низкою ритуальних дій. Деякі з них дійшли до наших днів.

Наприклад, такі: не можна пекти хліб у п'ятницю та неділю, не можна

стукати коритом чи діжею для хліба та бити по ньому руками, хліб треба

качати до себе (тоді і сім'я буде при ньому), на лопату не можна класти

по дві хлібини, не можна тримати відчиненими двері в хату в момент, коли  хліб саджають у піч, не можна спечений хліб класти на столі,

перевертаючи його.

 

Хліб можна пекти з пшеничного, житнього борошна або з їхньої суміші.

Крім хліба, що випікався для щоденного споживання, печуть ще обрядовий

хліб: весільний коровай, калачі та буханці для поминальних обрядів.

 

Щоб хліб вдавався, треба бути у хорошому настрої, не сперечатися, не

сваритися.

 

Читець.

 

Етюд про хліб

 

Яйце розіб'є, білком помаже.

 

На дерев'яну лопату - та в піч,

 

І тріскотітиме іскрами сажа -

 

Мініатюрна зоряна ніч.

 

На хмелі замішаний, видме груди.       

Зарум'янілий, круглий на вид.

 

Скоринка засмалена жаром буде,

 

Аж розіграється апетит.

 

В підсохлому тісті кленова лопата

 

Вийме з черені, де пікся в теплі,  -

 

І зачарується біла хата

 

З сонця пахучого на столі

 

Ведуча. У наших предків хліб завжди символізував добробут, гостинність

господарів, сприяв продовженню роду. Шматочки чи крихти хліба не

викидали у відходи, а віддавали птиці, тваринам. Хліб, який упав, слід

було підняти, очистити, поцілувати і з'їсти, а при зберіганні хліб має

лежати у такому положенні, в якому саджали його в піч, — перевернутий

хліб вважався поганим знаком. Здавна вірячи у магічну силу хліба, його

прикріплювали до хомута або клали між дерев'яними держаками - це було

запорукою доброго врожаю.

Вчитель  Чи задумувалися ви над тим, яка ж справжня ціна хліба? Пропоную послухати  притчу про хліб тоді ви зрозумієте справжню ціну хліба.

Читець. Притча про хліб

Якось один чоловік знайшов велику грудку золота. У своєму господарстві

він, звичайно, не міг його застосувати і вирішив продати, але боявся

продешевити. І пішов чоловік до мудреця з проханням допомогти визначити

вартість золота. І сказав йому мудрець:

- Ти що-небудь сьогодні їв?

— Нічого не їв.

— А вчора?

- І вчора не їв.

- А позавчора?

- Позавчора їв.

—  От коли ти поголодуєш три доби, своє золото віддаси за шматок хліба.

Вчитель. Тож яка на вашу думку ціна хліба?

Уміймо цінувати не примарне, а справжнє наше багатство - хліб. Кожного

разу, беручи в руки запашну скибку хліба, згадуймо його творців. Шануймо

їхню працю, бо хліб— всьому голова!

ПІСНЯ «ХЛІБ—ВСЬОМУ ГОЛОВА»

Читець  Благословенна борозна дощами щедрими полита.

О, Земле сонячна моя, вінчайся колосом і цвітом.

Довіку, земле, молодій на радість всім дорослим й дітям

Хвала людині трудовій, хвала рукам, що пахнуть хлібом!

Вчитель. «Любімо рідний край, шануймо людей-трударів, творців добра на землі, вчімося у них відданості рідній землі». Яка б доля не випала цій землі, розділімо її з нею, будьмо вірними їй до кінця, щоб кожний ранок вставало сонце, щоб колосилися поля, щоб щодень на нашому столі лежала хлібина, щоб дім повнився щасливим дитячим сміхом.

Любімо рідну землю і вона віддячить нам сторицею!

ПІСНЯ  «Щастя добра і любові»

Ведучий 1. Давно так склалося в Україні, що хліб у хаті  - це достаток, добробут, це і впевненість у завтрашньому дні.

Ведуча 2. Хоч би де людина не трудилась – у місті чи селі, на суші чи в морі – всі ми голосом серця завжди поєднані з тим, хто годує країну, чия невмируща доля – літо й зиму в полях під відкритим небом.

Ведучий 1. Їм, майстрам-хліборобам, вклоняємось і в будні, і в свята, їхню любов до землі несемо в серцях. Адже хвала хлібові – це щоразу хвала людині-творцеві, хвала життю й самій природі, такій безмірній у своїх щедротах.

Ведуча 2. З роду в рід народ наш виховує своїх дітей у пошані до хліба, прищеплює дітям поняття, що хліб святий. Не годилося розкидатися хлібом, не годилося змітати зі столу крихти – це суперечило народній моралі, це було образливим для душі хлібороба.

Ведучий. З уроків української літератури ми знаємо про долю малого Пилипка з оповідання Панаса Мирного «Морозенко»  який йдучи за шматком хліба до названого батька, замерз у лісі.

Трагедія батька Гриця Летючого  з новели Стефаника «Новина». Щоб не бути свідком муки  своїх голодних дітей, він наважується втопити їх.

Ведуча. Повернемось до 30-х років минулого століття.

Пригадаймо голодомор  1932-1933 років, який був одним з найбільших, найтрагічніших  злочинів в історії людства.«Наш народ вихований Шевченком, що «нічого кращого немає, як тая мати молодая  з своїм дитяточком малим, був доведений до столу коли  «тая мати молодая» їла……………..свою дитину. Мабуть  страшнішого, трагічнішого не може бути, не можливо собі уявити,— сказав І.Драч  на міжнародному  симпозіумі «Голодомор  33».

Хто повинен відповісти  за страшне  горе? Від голоду  1932-1933 років на  Україні померло  більше людей ніж під час Великої  Вітчизняної війни.

Ведучий  Ми в глибокій скорботі схиляємо голови перед пам'яттю мільйонів померлих і ненароджених внаслідок людиноненависницької політики сталінського режиму , який призвів  до голодомору  серед українського селянства.

Ведуча Потрібен суд честі, суд справедливості  над досталінськими  злочинами , сталінською імперією, над неосталінізмом, що дається  взнаки і сьогодні.

Вдумаймось: голод на Україні , де родючі землі і працьовитий народ, де врожайність  пшениці найвища  в Європі .Такого прощати не можна!

Ведучий Трудівники віками мріяли про кращі часи, коли хліба буде вдосталь. Зараз в нас є хліб і до хліба. Але хліб треба берегти. І як боляче дивитись коли марнують хліб!

Хвала тим рукам , що виростили колос , зберегли його від негоди , зібрали. Хвала  тим , хто за кермом  трактора ,комбайна  автомашини дбав про родючість  землі і силу пшеничних  і житніх ланів.

Читець Вже минули давно довгожданні жнива

              колоски залишилися в полі

              і згадались бабусі голодні  літа

              і засіяні голодом долі

 

             Колоски в споришах не збирає ніхто

             За них люди ішли по етапу

             За зерно у кишені єдине зерно

             Враз міняли розселення мапу

 

             А тепер в споришах

            Проростають хліба

            Степ ридає поорений градом

            Певно доля на сході нині така

            Що нескоро розквітне знов садом

 

             Між рясних споришів 

             Підніміть колосок

            Збережіть у колоссі зернину

            Автоматний не тисніть постійно курок

            А шануйте святу Україну

Ведучий       Нині, ми не можемо оминути біль сьогодення, на теренах якого твориться нова історія вже нової України – сильної, незалежної, європейської держави. Україна  Знову в вогні! Сьогодні відважні патріоти України продовжуються боротьбу за волю, незалежність.

 

Ведуча   Мужність та героїзм, відвага та самопожертва, відчайдушність та бойове братерство наші військові демонструють кожного дня, кожної миті, і це щоразу підсилює нашу віру і сподівання, гордість за свій народ. Життя – безцінне, а Україна – понад усе!

ПІСНЯ   «НЕ СПИ МОЯ РІДНА ЗЕМЛЯ»

Ведуча     І наші односельці сьогодні стоять на охороні східних кордонів України. Наша школа  і  сільська громада збирала кошти на купівлю для них бронежилетів, продукти харчування, предмети першої необхідності. Учасники АТО, які повернулися із зони бойових дій, були почесними гостями у нас на святі. Це батьки наших учнів  Гридовий Андрій і Філь Юрій.

Ведучий   Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам'ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли як зорі.

Ведуча   Тож свічку пам’яті засвітимо

І хвилиною мовчання пом’янемо

Всіх полеглих за волю України

Вірних синів і дочок Батьківщини.

За те,щоб завжди був хліб-сіль на нашому

(Хвилина мовчання)

ПІСНЯ  УКРАЇНО МОЛЮСЯ ЗА ТЕБЕ

Ведуча        Молюся за тебе, моя Україно, за кожного батька, за кожного сина, за кожну матір, за кожну дитину, я Бога прошу – збережи Україну! Страшною порою не дай їм загинуть! Хай наші молитви до Бога полинуть! Нехай він злобу у серцях наших спинить!

Ведучий   Молюсь, щоб людина почула людину, щоб син пожалів батька іншого сина, щоб мирною знову стала країна —я Бога прошу— збережи Україну!