Захід. Пам"яті героїв Крут (100 років)

Сценарій «Пам’яті героїв Крут»

Мета: розширити знання учнів про трагічні події січня 1918 року під Крутами; на прикладі подвигу виховувати почуття патріотизму, поваги до історичного минулого українського народу, борців за  незалежність України.

Відео

Вірш

Ведуча. Український народ щороку вшановує пам’ять молодих борців за волю, полеглих під залізничною станцією Крути. Ця битва стала символом героїзму та відданості Українській державі й національній ідеї, а її дата – 29 січня 1918 року – є днем національної трагедії.

Ведучий. 25 січня 1918 року на засіданні Української Центральної Ради було прийнято IV Універсал, який проголошував незалежність Української Народної Республіки. Проте більшовицька влада не хотіла віддавати свого «молодшого брата». Після захоплення Харкова та Полтави більшовики спрямували своє п’ятитисячне військо під проводом лівого есера Муравйова на Київ.

Відео

Ведуча. 300 українських юнаків-добровольців виступили на захист Української Народної Республіки і прийняли на засніженому полі нерівний бій із майже п’ятитисячною армією більшовиків. Основу українських добровольців складали бійці створеної за ініціативою молодіжного Братства Українських Самостійників Юнацької школи імені гетьмана Б.Хмельницького та Студентського куреня імені Українських Січових Стрільців – переважно студенти Київського університету, Київського політехнічного інституту та учні старших класів київських гімназій.

Учениця.

Ще юнаки, ще майже діти,

А навкруги і смерть, і кров.

На порох стерти, перебити! –

Іде на Київ Муравйов.

Полків його не зупинити,

Та рано тішитесь, кати:

Коли стають до зброї діти,

Народ цей – не перемогти.

           Ведуча. 300 юнаків – цвіт тодішньої української патріотичної молоді – поклали буйні голови, захищаючи від інтервенції Українську Народну Республіку.

         Ведучий. А що було під Крутами? Хто були ті юні завзятці? Якої вічної нагороди сподівались юнаки, вирушаючи в бій? Чи вони вірили в свою перемогу? Чи сподівались на свою силу? Ой ні! Чи то були козаки, окурені порохом, призначені до військової справи? Ні, ні. То були гімназисти і молоді студенти, не призначені до військової справи. Вони не визнавали ні права війни, ні права смертної кари. Їх душам було огидне всяке  насильство, убивство, бій.

Ведуча. Бій під залізничною станцією Крути належить до однієї з найбільш трагічних сторінок української історії. Але трагедія була не лише в тому, що під Крутами загинув цілий Студентський Курінь. Справа, за яку вони полягли, є справді священною, тож  смерть трьохсот борців на полі бою не можна сприймати лише як трагедію. Трагедія полягала в тому, що внаслідок тодішньої політики Українського Уряду українська держава лишилася без своєї збройної сили, без армії. Трагедія була в тому, що на розпачливий заклик Уряду, виданий до українського народу в останні хвилини («Бороніть Україну в небезпеці! Московська армія наближається до Києва!»), відгукнулися лише студенти, які й виступили захищати Україну.

Читець.

Нас ніхто не ласкав. Материнських не бачили рук ми.

Нам ніхто книжечок у торбини шкільні не вкладав.

Нам дивились у схудлі обличчя пожадливі круки,

Ми весняних не бачили обріїв, квітів і трав.

Нас пурга зимова колисала, хурделі і стужі,

Та вітри гострокрилі нам били в дитячі серця.

І усе ж ми були, о, які ми були тоді дужі,

Бо у Завтрашнє віру нещербну несли до кінця.

Не судилось батькам вашим світлу здобути звитягу,

Знову й знову негоди обличчя обпалюють нам.

Та ми йдем, далі йдем до верхів полум'яного змагу,

Щоб звідтіль принести справжню молодість, юні,

хоч вам!

Ведучий. У такий вирішальний для Української Держави час, український уряд, не маючи дисциплінованого, готового до рішучого спротиву війська, залишився безборонним. Тому з початку січня 1918 року в Києві почалося формування Студентського куреня Січових Стрільців, а водночас і Гайдамацького коша.

Ведуча. Молодь Києва щиро відгукнулася на відозву організаційного комітету Студентського куреня. У другій половині січня до Січових Стрільців було записано 300 осіб, виключно з добровольців-студентів вищих шкіл Києва, учнів вищих класів українських гімназій, невеликого складу Першої української юнацької військової школи та кільканадцятьох слухачів школи військових лікарських помічників, найстаршому з яких – 21 , молодшим по 14-16 років.

Ведучий. Ось як проходив цей бій.

Учень. Не наважуючись зустріти ворога у Бахмачі, де перебувало до 2 тис. по-більшовицькому налаштованих робітників, Аверкій Гончаренко наказав відступити до залізничної станції Крути і зайняти оборону. Туди вони дісталися вже 28 січня 1918 року. Позиції, розташовані за кілька сотень метрів від самої станції, були непогано підготовлені для бою.

На правому фланзі вони мали штучну перешкоду — насип залізничної колії, на лівому — студентська сотня в складі вже наявного там загону почала риття окопів і спорудження земляних укріплень. Командувач загону в Бахмачі Аверкій Гончаренко мав у своєму розпорядженні 4 сотні бійців, переважно студентів та юнкерів. Студентський курінь був поділений на чотири чоти (взводи) по 28-30 чол. Три з них зайняли позиції в окопах, четверта, що складалася з наймолодших та тих, хто не вмів стріляти, перебувала у резерві.

Учениця.   29 січня 1918 року року на залізничній станції поблизу селища Крути за 130 кілометрів на північний-схід від Києва  розпочався  бій, який  тривав годин із 5 між 4-тисячною більшовицькою армією Михайла Муравйова та 300-ми київськими студентами, що захищали підступи до Києва.

  Учень.   Загін матросів Ремньова потрапив під обстріл захисників Крут. З тилу їх підтримував ще й бронепоїзд і гармата, які здійснювали виїзди у тил наступаючому ворогові та вели їх обстріл. На залізничній платформі також була гармата сотника Лещенка, якою також стримували наступ більшовиків. Втрачаючи вбитих і поранених, більшовики вперто просувалися вперед. Їх гарматна батарея, що до часу стріляла не досить вдало, зосередила вогонь по українських позиціях. Бій тривав більше 5 годин, українці відбили кілька атак, під час яких понесли значні втрати. Приблизно у цей час на допомогу Ремньову почали надходити інші загони Муравйова (зокрема, 1-й Петроградський загін), а з боку Чернігівської колії підійшов ворожий бронепоїзд і почав обстріл обороняючих з тилу.

Учениця.  Тим часом, за свідченням очевидців, у студентів та юнкерів почали кінчатися набої і скінчилися снаряди для гармати. Наступаючі загони росіян почали обходити позиції обороняючих з лівого флангу — настала небезпека оточення і юнкери зі студентами почали відхід в напрямку Києва. Більшості вдалося відступити на потязі, який їх чекав. Коло станції Бобрик знаходився більший загін під керуванням Симона Петлюри, але отримавши звістку про повстання на заводі Арсенал Петлюра рушив на Київ, оскільки на його думку найбільша небезпека була якраз там.

Учень.  Юнкери відступали під прикриттям насипу, а у студентів спереду і позаду була відкрита місцевість. Командир студентської сотні сотник Омельченко вирішив спочатку багнетною атакою відбити ворога, а вже потім відступати. Атака виявилася невдалою, адже юнакам протистояли професійні вояки. Сотня понесла втрати, загинув і сам Омельченко. Допомога резерву не дала більшовикам оточити та знищити студентів. Забравши вбитих і поранених, українське військо відходило до ешелону. Росіяни, або не хотіли, або, швидше за все, не могли наздогнати основні сили і продовжувати наступ на Київ того ж дня — залізницю заздалегідь розібрали ще в Крутах.

Учениця. Коли близько 17 години зібралися усі українські підрозділи, виявилося, що не вистачає однієї чоти студентів, що стояла найближче до станції: у сум'ятті битви в полон потрапив розвідувальний взвод (близько 30 чоловік). Відступаючи у сутінках, студенти втратили орієнтир та вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями. Один із більшовицьких командирів Єгор Попов втратив рівновагу, коли дізнався, що втрати склали не менше 300 чоловік. Щоби якось їх компенсувати, він наказав ліквідувати полонених. За свідченнями очевидців з 27 студентів спочатку знущалися, а потім розстріляли.Учень 7-го класу Пипський перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна» і всі інші студенти підтримали спів. Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих.

Ведуча. Це був перший і останній бій юних захисників української незалежності, а для більшості – перша і остання у їхньому житті ніч, проведена поза батьківським домом.

Ведучий. Уже в березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради від 19 березня 1918 року було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі. Коли армія УНР повернулася, на полі було зібрано кілька десятків тіл полеглих і перевезено їх до Києва, де відбулася громадська жалоба і поховання. 19 березня їх було поховано в братній могилі на Аскольдовому цвинтарі. На церемонії виступив Михайло Грушевський, який назвав цей вчинок київської молоді героїчним.

Відео.

Читець.                                                      На Аскольдовій могилі

Поховали їх —

Тридцять мучнів-українців,

Славних молодих...

На Аскольдовій могилі

Український цвіт! —

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадницька рука?

Квітне сонце, — грає вітер

І Дніпро-ріка...

На кого завзявся воїн?

Боже, покарай!

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих.

На Аскольдовій Могилі

Поховали їх.

                                                                  Павло Тичина, 1918 рік

Ведучий. До нашого часу збереглися тільки імена тих, хто був похований на Аскольдовій могилі. А це

(Ведучі зачитують по черзі)

1.   Андрій Омельченко, сотник
2. Володимир Шульгин
3. Павло Кольченко
4. Лука Дмитренко
5. Микола Лизогуб
6. Попович Олександр
7. Андріїв
8. Микола Божинський-Божко
9. Ізидор Курик
10.                     Олександр Шерстюк
11. Головощук
12. Чижів
13. Кирик
14. Андрій Соколовський
15. Микола Корпан
16. Микола Ганкевич
17. Євген Тарнавський
18. Гнаткевич
19. Григорій Піпський

Ведучий. Схилімо свої голови перед світлою пам’яттю тих молодих лицарів,  які далекого січневого ранку заступили собою шлях ворогам  на Київ во ім'я воскреслої сьогодні України. (хвилина мовчання).

Читець.

Молитва

О Боже наш добрий

З високого неба

Молитву сьогодні

Заносим до Тебе.

За тих, що боролись

При станції Крути

За нашу Державу

Із ворогом лютим

Що в битві цій впали

В цю зиму криваву...

Прийми їх до себе!

Прийми в своїх славу!

А нам від цих Триста,

О Боже, благаєм

Любові та й вчитись

до рідного краю

Чи на рідних полях

Чи в чужій стороні

Осенило чи ні

Святохреснее рам’я

Вам усім, хто поляг

За тризубовий стяг.

Вічная пам'ять

Ведучий. Трагічна загибель студентського куреня стала символом патріотизму і жертовності в боротьбі за незалежну Україну. Подвиг українських юнаків, що своєю кров’ю окропили святу землю в боротьбі за волю України, навічно залишиться в історії як символ національної честі...

Ведуча. Вони – студенти, курсанти, школярі – виявилися у своєму патріотизмові вище за класові інтереси і, коли постала потреба, без вагань віддали молоде життя в ім'я волі свого народу. Ця битва – символ нескореного духу нашої нації.