Захід Уклін тобі, Тарасе (інсценізація "Причинна" Т.Г. Шевченка) 4 клас

Уклін тобі, Тарасе!

 

Пісня « Про Тараса Шевченка»

 

Вед. Щовесни, коли тануть сніги

         І на рясті засяє веселка,

         Повні сил і живої снаги

         Ми вшановуємо пам'ять Шевченка.

 

Діти:  Іде весна, іде весна,

           Мов квіточка прекрасна

           І спогад нам несе вона

           Про віщого Тараса.

           Ти, Тарасе, сьогодні

           Нас зібрав докупи.

           І зійшлися в оцій залі

           Шевченка онуки.

 

Вед. : Провіснику волі, великий Тарасе,

           Справдились думи пророчі твої.

           Приймай же данину любові і шани

           Від дітей української землі.

 

Діти:  Кобзарем ми його звемо.

           Так від роду і до роду,

           Кожен вірш свій і поему

           Він присвячував народу.

           І ми вдячні всі шануймо

           Славного Тараса.

           В сім’ї вольній не забудьмо,

           Бо він гордість наша.

 

Пісня «Зацвіла в долині червона калина»

 

Вед.   В похилій хаті край села

          Над ставом чистим і прозорим,

          Життя Тарасику дала

          Кріпачка-мати, вбита горем.

 

Сценка «Мама і Тарас»

(Заходить жінка, одягнена в селянський одяг; несе запалену свічку, ставить на столик біля портрета Т. Г. Шевченка. До неї підходить хлопчик.)

Хлопчик:   Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах держиться?

Мати:         Так, мій синочку, правда.

                    (Жінка сідає на лаву, хлопчик сідає біля неї.)

Хлопчик:   А чому так багато зірок на небі?

Мати:       Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та

                  свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка

                  падає. Бачив?

Хлопчик:  Бачив, матусю, бачив… Матусенько, а чому одні зірочки ясні, великі,

                   а другі ледь видно?

Мати:        Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли

                   людина добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої

                   людини світить ясно і світло це далеко видно.

Хлопчик:   Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила

                   найясніше.

Мати:       Старайся, мій хлопчику           (гладить його по голові).

 

Читець:   «Матері Шевченка», Марія Гармаш

                                               ( під мелодію пісні «Єсть на світі доля»)

Якби ти знала, як твій син

І возвеличить, і освятить

Усе, чого торкнеться він,

Але найперше - слово "мати"

І ти живеш, в його словах,

Святая мати свого сина!

Бо колихала на руках

Майбутнє рідної Вкраїни.

В сльозах, в неволі, між рабів

Дала йому ти ум великий

 

І вільну душу, й гордий спів,

І правду Божу сонцелику.

Спасибі, рідна! Я тобі

Через віки вклоняюсь низько.

Благословенна ти в журбі

Й твоя вербовая колиска.

Крізь тьму віків у дикій млі

Освітить правду слово сина:

Найвища радість на землі -

У мирі мати і дитина.

Мати:        Не плач, Тарасику. Ти народився під високою зорею. Тобі випала

                  велика Доля.

Хлопчик:  Мамо, а що то є доля?

 

Мати:        Той блукає за морями,

Світ перепливає,

Шука долі, не находить —

Немає, немає! —Мов умерла.

Інший рветься з усієї сили

За долею; от-от догнав

І — бебех в могилу!

А в третього, як у старця,

Ні хати, ні поля,

Тілько торба, а з торбини

Виглядає доля —Як дитинка;

а він її лає, проклинає

 

( Мама іде. Виходить дівчина Доля в білому одязі.

Скраю сидить хлопчик - Тарасик.)

Доля:

Я тиха Доля, доленька Тарасова

У вінку терновім, боса на снігу...

Втирала сльози, зранені завчасно,

Співала «люлі» ще у сповитку,

І проводжала маму Катрю в вічність

Разом з Тарасом Свічку їй несла.

Тихенько в бур’яні писала вірші

І малювала мрії крадькома,

Ще з ним ходила тих стовпів шукати,

Що небо підпирають...

Та дарма...

Нема стовпів Лише дуби на чатах,

Бо світ цей тлінь..

Одна душа жива!

                                ( Доля забирає Тарасика і обоє виходять)

 

Пісня «Тече вода з-під явора»

 

Тарас з дитинства не знав волі,

Кріпаком зростав.

Рано вмерла йому мати,

Лишивсь сиротою

Не міг раду собі дати

З горем та журбою.

 

Були в Шевченка

Брати й сестри рідні.

Всі кріпаки, всі сироти,

Усі дуже бідні.

 

Була сестричка Яринка,

Микита, Маруся,

Малим його забавляла

Найстарша – Катруся.

А ще – дівчинка Оксана

Як іскра вогниста.

Перша любов полум’яна

Тарасова чиста.

 

Інсценізація вірша «Мені 13 минало»

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в бога. .......

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур'яні

Молюся богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тоді так приязно молилось,

Чого так весело було?

Господнє небо і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

 

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє —

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята —

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати —

Нема в мене хати!

Не дав мені бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло нього

Плоскінь вибирала

Та й почула, що він плачу,

Прийшла, привітала,

Утирала його сльози

І поцілувала .....

 

(Підходить дівчина до хлопчика, витерла сльози, поцілувала. Тоді вдвох, взявшись за руки – виходять.)

 

Оксана: Чом же плачеш ти? Ох, дурненький, Тарасе, бач малий плаче. Давай я

тобі сльози витру (витирає рукавом). Не сумуй Тарасику, адже, кажуть, найкраще від усіх ти читаєш, найкраще від усіх ти співаєш, ще й кажуть, малюєш ти. От виростеш і будеш малярем, еге ж?

 

Тарас:           Еге ж, малярем.

 

Оксана: І ти розмалюєш, Тарасе, нашу хату, еге ж?

 

Тарас: Еге ж… А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здібний. Ні, я не ледащо, я буду таки малярем!

 

Оксана: Авжеж, будеш! А що ти ледащо, то правда. Дивись, де твої ягнята! Ой,

бідні ягняточка, що чабан у них такий !

 

 

  ****  Фрагмент фільму

 

 

Важка в Шевченка була доля,

Вся молодість пройшла в неволі.

Але він мріяв  про Вкраїну,

Віддав їй все аж до загину.

 

 

Вірші писав про рідну неньку

Про світ людей, який він знав.

Якщо ти щирий українець,

То це знайдеш в його віршах.

 

Свобода – долі подарунок,

Так несподівано прийшла,

Щоб світ витав уже пророка

Витав месію Кобзаря.

 

Спасибі, земле, що ти родиш хліб,

Спасибі, земле, що на Україні

Колись давно з убогої хатини

Тарас великий вирушив у світ.

 

І в слово ніжне й гнівне перелив.

Снагу свою, і віру, і надію,

Пройшов крізь пекло нелюдів-катів,

Та не зломився і не відступив,

А став борцем  своєї України.

 

Ми до сих пір про тебе не забули,

Ми спадщину цінуємо твою.

Бо вірив ти, що стануть вільні люди,

В країні, яка знала лиш журбу.

 

Ти все життя боровся за свободу.

Ти бачив скарб, де інші – лиш сміття.

Тебе вважали ворогом народу,

А ти любив. Не думав про життя.

 

Так! Ми всі разом є народ великий,

Нащадки сина любої землі.

Тож помолімось, щоби Україна,

Разом з тобою встала із колін.

 

Інсценізація балади "Причинна"

1.  Звучить пісня « Така іі доля »

 

Дівчина зустрічається з хлопцем, беруться за руки, танцюють,  воркують. Той стелить жупан, сідають, щоразу ближче. Дівчина горнеться. Зупиняється пісня.

 

2.  Козацький марш.

Парубок встає, залишає жупан, поспішно виходить. Дівчина під марш піднімає жупан, тулить до себе, бігає по сцені, виглядає. Марш зупиняється.

 

3. Реве та стогне Дніпр широкий

Виходить дівчина, але розпатлана, в  сорочці, з жупаном. Стелить жупан, лягає.

 

Автор 1:

І блідий місяць на ту пору

Із хмари де-де виглядав,

Неначе човен в синім морі

То виринав, то потопав.

 

Ще треті півні не співали,

Ніхто ніде не гомонів,

Сичі в гаю перекликались,

Та ясен раз у раз скрипів.

 

 Автор 2:

В таку добу під горою,

Біля того гаю,

Що чорніє над водою,

Щось біле блукає.

 

Може, вийшла русалонька

Матері шукати,

А може, жде козаченька,

Щоб залоскотати.

 

Не русалонька блукає:

То дівчина ходить,

Й сама не зна (бо причинна),

Що такеє робить.

                                                    Дівчина: (встала, жупан тулить)

 

Так ворожка поробила,

Щоб менше скучала,

Щоб, бач, хоча опівночі,

Спала й виглядала

Козаченька молодого,

Що торік покинув.

Обіщався вернутися,

Та, мабуть, і згинув!

 

Пісня « Зоре моя вечірняя» 

- 1 куплет

- 2 куплет – дівчина йде на горбочок і сідає

 

Автор 1:

Дарма щоніч дівчинонька

Його виглядає.

 

Автор 2:

Не вернеться чорнобривий

Та й не привітає,

Не розплете довгу косу,

Хустку не зав’яже,

 

Автор 1:

Не на ліжко, в домовину

Сиротою ляже!

 

Запис пісні «Така її доля...»  (дівчина виходить зі сцени)

 

Автор 2:

Щаслива голубка: високо літає,

Полине до бога – милого питать.

Кого ж сиротина, кого запитає,

І хто ій розкаже, і хто теє знає,

 

Дівчина:

Де милий ночує: чи в темному гаю,

Чи в бистрім Дунаю коня напова,

Чи, може, з другою, другую кохає,

Мене, чорнобриву, уже забува?

Якби-то далися орлиніі крила,

За синім би морем милого знайшла;

Живого б любила, другу б задушила,

А до неживого у яму б лягла.

 

 Автор 1:

Не так серце любить, щоб з ким поділиться,

Не так воно хоче, як бог нам дає:

Воно жить не хоче, не хоче журиться.

 

Автор 2:

Вона все ходить, з уст ні пари.

Широкий Дніпр не гомонить:

Розбивши вітер чорні хмари

Ліг біля моря одпочить.

 

Автор 1:

А з неба місяць так і сяє;

І над водою, і над гаєм,

Кругом, як в усі, все мовчить.

Аж гульк — з Дніпра повиринали

Малії діти, сміючись.

 

Музика для русалок (Навкарачки виходять в  білому дівчата під музику)

 

Русалка 1: «Ходімо гріться!

Русалка 2: Зійшло вже сонце!»

 

Мати русалок: (виходить в центрі теж в білому) «Чи всі ви тута?

                          Ходім шукати вечерять.

Музика для русалок

 

Р. 3 Пограємось, (ходять по сцені)

 

Р. 4 Погуляймо

 

Р. 1 Та пісеньку заспіваймо:

 

Разом:  Ух! Ух! (ритмічно притупують, беруться за руки)

Солом’яний дух, дух! (тупають)

Мене мати породила,

Нехрещену положила. (руки схрестити на грудях)

 

Танець Русалочок

 

Місяченьку! (2 кроки вперед, руки вгору)

Наш голубоньку! (містично кличуть)

Ходи до нас вечеряти

 

У нас козак в очереті, (пішли по колу)

В очереті, в осоці,

Срібний перстень на руці;

 

Молоденький, чорнобровий,

Знайшли вчора у діброві.

 

Світи довше в чистім полі,

Щоб нагулятись доволі.

 

Поки відьми ще літають, (рачкують)

Поки півні не співають,

Посвіти нам...

 

Он щось ходить!

Он під дубом щось там робить. (встають, тупотять)

 

Разом:  Біжимо! Ух! Ух!

Солом’яний дух, дух!

( потупали, побігли до дівчини, зупинились, присіли під горбочком)

 

Автор 2:

Ото ж тая дівчинонька,

Що сонна блудила:

Отаку-то їй причину

Ворожка зробила!

На самий верх на гіллячці

Стала... В серце коле!

Подивилась на всі боки

Та й лізе додолу.

Музика для русалок з дівчиною

 

Автор 1:

Кругом дуба русалоньки 

Мовчки  дожидали;

                      ( дівчина сходить з горбка, русалки іі обступають)

Взяли її, сердешную,

Та й залоскотали.                    

                 (присіли, лоскочуть, русалки розходяться, а дівчина лежить )

Довго, довго дивувались

На її вроду...                            

              ( русалки розглядають, гладять по голові, руці… вибігають зі сцени)

Треті півні: кукуріку! —

Шелеснули в воду.

                       ( чути спів півня 3 рази, русалки ойкають і тікають)

Автор 2:

Знать, добре спить, що не чує,

Як кує зозуля,

Що не лічить, чи довго жить…

Знать, добре заснула.

 

Автор 1:

А тим часом поза селом

Військо  проіжджає;

Під ними коні вороненькі

Насилу ступають.

 

Танець – руханка козаків

 

Козак:

Ізнемігся, товаришу!

Сьогодні спочинем:

Близько хата, де дівчина

Ворота одчинить.                           (ходить)

 

А може, вже одчинила —

Не мені, другому...

Швидше, коню, швидше, коню,

Поспішай додому!

 

       Ось і дуб той кучерявий... (побачив)

       Вона! Боже милий!

       Бач, заснула, виглядавши,

       Моя сизокрила!

 

Автор 1:

Кинув коня та до неї:

 

Козак: «Боже ти мій, Боже!»

Автор 1:

Кличе її та цілує...

Ні, вже не поможе!

 

Козак:

За що ж вони розлучили

Мене із тобою?                         (ліг біля дівчини)

 

 Автор 2:

Ідуть дівчата в поле жати               (кілька дівчат виходять на сцену)

Та, знай, співають ідучи,

Як провожала сина мати,

Як бивсь татарин уночі.

 

Дівчата виходять, співають, тримаючись за руки, ідуть по колу, закладають руки за шию

 

Пісня «По діброві вітер віє»

 

Автор 1:

Збиралися подруженьки,

Слізоньки втирають;

 

Автор 2:

Збиралися товариші

Та ями копають;

 

Автор 1:

Прийшли попи з корогвами,

Задзвонили дзвони.

 

Автор 2:

Поховали громадою

Як слід, по закону,

 

Автор 1:

Насипали край дороги

Дві могили в житі.

 

Разом:

Нема кому запитати,

За що їх убито.          

 

(Підбігають русалки, піднімають козака і дівчину, ведуть до авторів, виходять дівчата  і всі кланяються)

 

Пісня «Кобзареві» або «Слово Кобзаря»      

 

 

 

Багато літ минуло з того часу,

Праправнуки вивчають Заповіт”.

У Каневі вклоняється Тарасу

Не тільки Україна – цілий світ.

 

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття

І голос Твій нам душу окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

 

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо!

 

Сценка « Батьки і діти»

 

Батьки: 

Любі діти! Шевченкові заповіти ви не забувайте,

Вірші генія й пророка завжди пам’ятайте.

Любіть мову, Україну – рідну і ласкаву,

Хай вас сонечко привітне ніжно зігріває!

 

Українська мова – знає цілий світ, -

Як трава шовкова, як калини цвіт.

Не соромся, доню, нею говорить –

Від Карпат до Дону мова ця дзвенить.

              

Не соромся, сину, мовонька твоя –

Як під синім небом пісня солов’я.

Українська мова – то великий дар,

Мовою твоєю створений «Кобзар».

 

Діти;

Немає жодної сім’ ї, де б генія не шанували,

         

Немає жодної сім’ї, де б його вірші не вивчали

         

В них – неповторність, сила, велич і краса.

Та добра, чиста, лагідна і світла душа.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дівчина-українка

Я сьогодні Шевченка читаю.

Скільки мудрості в його рядках!

Мов на ангельських крилах літаю,

Як тримаю «Кобзар» у руках...

Мені вчителька подарувала

В день народження книгу святу

 Щоб я її щоденно читала,

(душу має й сама золоту...)

І тепер я з любов’ю читаю,

Вчу напам’ять премудрі вірші.

Й дивуються струни в душі

Що за велет! Титан був та й годі!

Він життя нам пророчив нове.

І ходили чутки у народі,

Що не вмер він, а й досі живе...

 

 

Хлопець-українець

І він бачить усі наші справи,

Хто є друзі, а хто вороги.

Бачить біди і злети держави,

Й додає нам і сили й снаги...

Щоб жили ми і вчились, як треба,

Й пам’ятали свій корінь завжди,

Щоб любили і землю і небо,

Й не було щоб чужої біди.

Щоб ми разом ходили на свято,

Вкупі завжди з братами були,

Мали друзів завжди і багато

Щоб боротись уміли й могли

І я вірю! Подякують люди

І згадають, я вірю, про нас.

І тоді нам не соромно буде

За життя, що пророчив Тарас

 

Вед. 1. Колись малим Тарас Шевченко вирушив на пошуки залізних стовпів, що

             підпирали небо, а став вічною опорою незламності та свободи, яка й

             досі тримає небесне склепіння України.

Вед  2. Може, й нам час підставити плече, щоб небо не впало й не розчавило

            нашу націю. Єднаймося, бо ми — українці. Пишаймося. Бо ми нащадки

            славного Тараса.

 

Танець всі     Гей, гей, Україно!