Заходив до Тичини, як у церкву...

УРОК-ЕКСКУРСІЯ

Музей-квартира Павла Тичини на Терещенківській, 5

Заходив до Тичини, як у церкву...

Географічна віддаленість від столиці, брак коштів і часу позбавляють наших учнів необхідності відвідувати концертні й виставочні зали, галереї, театри, музеї тощо.

Запропонований урок – це можливість познайомитися з експозиціями музею-квартири П.Г.Тичини в Києві без надмірних витрат і проблем, пов’язаних із організацією екскурсії.

„Я заходив до Тичини, як у церкву, бо мені здавалося, що він напоєний якимось особливим, благодатним світлом, яке струменіє до нього, в нього з небесних сфер. І тільки він один чує ту гармонійну музику космічного оркестру, і на цю музику його душа виспівує поетичні строфи...”

В.П’янов „На струнах вічності”

Завдання до перегляду

1. Висловіть загальне враження від відео екскурсії.
2. Які враження у вас виникали під час знайомства із окремими експозиціями? Що здивувало, захопило найбільше?
3. Що додала вам екскурсія в осмисленні Тичини як людини і як поета.
4. Дайте коротку порівняльно-оцінну характеристику музею-квартири П.Тичини та інших музеїв українських та зарубіжних письменників, які вам доводилося відвідувати.

Понад двадцять років тому в Києві з’явився новий музей – літературно-меморіальний музей-квартира Павла Тичини.

По смерті Павла Григоровича двадцять років у квартирі мешкала його дружина. Коли її не стало, з’явилася постанова Кабінету Міністрів УРСР про створення тут меморіального музею. Протягом двох років збиралися експонати для поповнення музейного фонду. Меморіальна квартира відкрила двері для відвідувачів 27 січня 1980 року.

 Поет не захоплювався „побутом” у його міщанському розумінні, тобто не збирав предметів розкоші. Він дбав насамперед про духовну атмосферу власної оселі. Про це свідчать музичні інструменти (рояль, кларнет, бандура), картини, зібрання книжок, які є в кожній кімнаті. Література, музика, живопис протягом усього життя були супутниками П.Тичини. Він грав на фортепіано, бандурі, кларнеті та гобої, добре малював. Кларнет був його улюбленим інструментом.

Меморіальна квартира складається з п’яти кімнат: це кабінет, робоча кімната, спальня, бібліотека й вітальня, де подружжя приймало гостей.

У кімнатах першого поверху музею експонуються книжки, фотографії, картини, пов’язані з ушануванням пам’яті П.Тичини в наш час; на другому поверсі, у квартирі поета, майже все збережено в такому вигляді, як було за його життя.

Хто б не завітав до цього дому, гостинний господар спочатку запрошував гостя до свого улюбленого кабінету.

Сюди часто приходили відвідувачі в громадських справах, адже Тичина був народним депутатом України та Радянського Союзу. Тут письмовий стіл, чимало картин, до речі, як і в інших приміщеннях, а також рояль та бандура, на яких інколи грав поет. На столі – календар, який не перегортався з дня смерті господаря квартири. На ньому дата – 16 вересня 1967 рік.

У робочій кімнаті кілька книжкових шаф, на стінах – малюнки самого П.Тичини, а також картини таких визначних майстрів, як О.Шовкуненко, К.Білокур, М. Глущенко, М. Дерегус, В. Касіян та ін.

На стінах біля письмового столу портрети Михайла Коцюбинського, який благословив семінариста Тичину як поета, Миколи Подвойського, котрий у семінарії опікувався як старший малим Павлусем, академіка Олександра Білецького, якому Павло Григорович присвятив поему "Срібної ночі", фото з академіками Олександром Богомольцем та Володимиром Філатовим, портрет болгарського письменника Івана Вазова й вірменського просвітителя Хачатура Абовяна, твори яких перекладав Тичина, картини Миколи Глущенка, Олексія Шовкуненка.

Кабінетний рояль поета ”гарно пишеться під пальмою", — писав якось у листі Павло Григорович. На ньому майстерно грав Тичина, а навколо збиралися друзі - композитори Григорій Верьовка, Юрій Мейтус, Елеонора Скрипчинська, Віктор Косенко, Михайло Вериківський, співаки Іван Паторжинський, Іван Козловський, Зоя Гайдай.

На стінах картини Олексія Шовкуненка, Бориса Піаніди, праворуч вгорі картина репресованого художника Юхима Михайліва "Сум Ярославни",  внизу – картина Андрія Коцки "Будь здорова, Закарпатська Україно".

Справа від вхідних дверей на стіні картини Олексія Шовкуненка, Михайла Дерегуса, Олени Кульчицької, Василя Касіяна, Володимира Заболотного, котрі часто відвідували цю затишну господу, фотографії дружини Лідії Петрівни, Павла Григоровича з першою вчителькою Серафимою Миколаївною Морачевською, якій поет присвятив вірші, теплі спогади. Біля дзеркала - сувеніри.

На письмовому столі в кабінеті "Кобзар", а в ньому – записка Лідії Петрівни - великого друга поета, турботливої й відданої дружини: "Цей малесенький "Кобзар" Павло Григорович завше з собою возив, куди б він не їхав, у нього в чемодані був цей "Кобзар". Праворуч - "Тронка" Олеся Гончара з позначками Павла Григоровича, окуляри поета. Скільки за цим столом виникало задумів, скільки було хвилин високої творчості й зневіри...

Цей дзбан - безцінний дарунок вірменських друзів - письменників, поетів, артистів, які привезли цю унікальну археологічну знахідку (1 ст. н.е.) з Вірменії на знак пієтету до нашого поета. Тичина-поліглот досконало вивчив вірменську мову, дружив з письменниками, поетами, художниками Вірменії, неодноразово відвідував цю країну, перекладав вірменську поезію українською мовою. Багато його творів побачили світ у Вірменії. До речі, одна з вулиць Єревана носить ім'я Павла Тичини, У цьому домі часто гостював всесвітньо відомий художник Мартирос Сар'ян, відома поетеса Сільва Капутікян.

Бандура... Вона супроводжувала Павла Тичину впродовж його довгого творчого життя. Часто, втомившись від напруженої праці, поет перебирав її струни й тихо співав "Пісню козака", яку написав ще будучи чернігівським семінаристом:

Не журись, козаче,

Голови не гни,

Не козак, хто плаче -

Пісню затягни!

Він приятелював з кобзарем Федором Кушмериком, захоплювався творчістю кобзаря Остапа Вересая, присвячував їм статті, вірші.

У вітальні біля старовинного годинника, який уже півстоліття урочисто-мелодійно відбиває години, бачимо малюнки Павла Григоровича, у книжковій   шафі - 86 томів енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона, передплатні видання. Є тут також телевізор і магнітофон, які тепер можна побачити лише в старій кінохроніці. У шафах ще один книжковий раритет – перша в історії України енциклопедія, видана в Західній Україні на початку 30-х рр. На жаль, світ побачило лише три томи… Це неоціненний скарб. Адже після приєднання Західної України до СРСР 1939 р. „ідеологічно ворожа” література вилучалася й знищувалася. До наших днів збереглося лише кілька десятків примірників цієї унікальної енциклопедії. Старий плюшевий ведмедик і керамічний баранець, подаровані друзями чи знайомими, теж викликають у відвідувачів теплі почуття, адже це – часточка життя видатної людини.

Відвідавши цей гостинний дім, поетеса Любов Забашта лишила запис: "В кімнаті, де зупинилася історія і слухає безсмертні слова князя української поезії, сидіти було на диво не боязко. Які прості і сердечні люди живуть у цьому домі!"

"Книгоград" Павла Тичини - так називав літературознавець Іван Ільєнко бібліотеку поета. Кімната, де книжкові шафи сягають стелі, часто була для поета справжнім „творчим притулком”. Інколи до глибокої ночі просиджував він тут, працюючи над поемою-симфонією про Григорія Сковороду, яка, на жаль, так і залишилася незавершеною. Проте навіть її фрагменти, опубліковані вперше 1971 р., напередодні 250-річчя з дня народження видатного філософа й поета, свідчать, що це винятковий твір і він справді заслуговує на таке музичне найменування: симфонія.

Загалом  у  особистій  бібліотеці  поета  понад  21  тисяча  книжок.  З  них близько 5 тисяч - це книжки з дарчими написами та автографами гостей, що побували в затишному домі поета й імена яких є окрасою літератури, науки, культури. Причому це, за невеликим винятком, видання, зібрані вже по війні. Адже в евакуацію до Уфи (у роки війни весь цвіт української творчої інтелігенції опинився на башкирській землі) П.Тичина прихопив лише дві валізи книжок, решта довоєнної бібліотеки загинула під час окупації Києва.

Крім скарбів світової художньої культури, у бібліотеці чимало книжок, написаних знайомими поета. Виявляється, Тичина добре володів кримськотатарською мовою й мав багато друзів серед кримських татар. Можна лише здогадуватися, які переживання викликала в його душі депортація татар з Криму…

Справжнім неоціненним скарбом є численні автографи Павла Тичини, а також листи до нього визначних діячів культури (М.Зерова, М.Рильського, М.Могилянського, А.Казки, В.Сосюри, І.Дніпровського, М.Жука, Ю.Михайлова, П.Козицького, Г.Верьовки, М.Чернявського, А.Ніковського, І.Микитенка, В.Самійленка, Я.Коласа, Я.Купали), а ще книжки, подаровані музею, з дарчими написами О.Гончара, П.Загребельного, Л.Вишеславського, Л.Новиченка, О.Ющенка, Б.Степанюка, Є.Сверстюка, Р.Лубківського, І.Драча, О.Лупія, М.Воробйова та інших видатних людей.

У спальні, куди не заходили гості, Тичина тримав власні твори, видані в перекладах різними мовами. Тут можна потримати в руках і почитати твори поета, видані всіма слов’янськими мовами, а також англійською, французькою, німецькою, іспанською, румунською, грузинською, вірменською, азербайджанською, перською, єврейською, казахською, таджицькою, осетинською, турецькою, татарською, кримськотатарською, башкирською, бурятською, чуваською, китайською, японською. До речі, сам поет теж був майстерним перекладачем.

Це кімната смутку. Праворуч - ліжко Павла Григоровича, де 16 вересня 1967 року перестало битися серце поета, ліворуч - ліжко дружини Лідії Петрівни. На стіні картини Олексія Шовкуненка, Карпа Трохименка, фотопортрети Павла Григоровича, на письмовому столі - меморіальні речі поета.

Протягом 20 років директором тут була внучата племінниця П.Тичини Ірина Блюдо. Завдяки зусиллям її та інших ентузіастів до експозиції додалися листи, рукописи, книжки з дарчими написами багатьох відомих людей.

Завдяки невеличкому, але дружньому й залюбленому у свою справу колективу працівників музею з’явилися книжечки, що доповнюють знаний здавна образ поета: „П.Тичина. Лірика” зі вступним словом Івана Драча „Як співає соловейко, або Інтим поета”; „Сонячні кларнети” із статтею міністра Центральної Ради Андрія Ніковського, книжка, в якій у первозданному вигляді відтворено ранні збірки „Плуг” та „Замість сонетів і октав”; „Панахидні співи”, „З юнацького зошита”, „Вибране” зі спогадом Михайлини Коцюбинської „З любов’ю і болем”; „Тичина-художник” зі статтею Миколи Шудрі „Цвітуть мелодії поезії”.

Фундатором і першим директором  Літературно-меморіального музею-квартири П.Тичини стала внучата небога поета Ірина Блюдо. Нині роботою музею керує Тетяна Сосновська – родичка поета, філолог за освітою.