12 серпня о 18:00Вебінар: Краще раз побачити: універсальні інтернет-ресурси для унаочнення навчального матеріалу

Позакласний захід "Літературно – музична композиція "Дитинство Тараса Шевченка"

Про матеріал

Мета: розширити знання учнів про дитинство та життя Т.Г. Шевченка; розвивати пам'ять, мислення, творчі здібності, активність; формувати інтонаційну виразність мовлення; виховувати пошану і любов до велета України - Т. Г. Шевченка.

Перегляд файлу

Літературно – музична композиція «Дитинство Тараса Шевченка»

 

Мета: розширити знання учнів про дитинство та життя Т.Г. Шевченка; розвивати пам'ять, мислення, творчі здібності, активність; формувати інтонаційну виразність мовлення; виховувати пошану і любов до велета України - Т. Г. Шевченка.

Обладнання: прикрашені куліси рушниками, мальвами, хата на задньому плані, тин, реквізити до сценок (лавка, стіл, на столі глечик, глиняні тарілки, ложки, стільці, рядно), аудіозапис пісні «Ой зійди, зійди, зіронько».

 

Ведуча: Доброго дня, усім присутнім в цьому залі. Сьогодні особливий день для всього українського народу – день народження великого Тараса Григоровича Шевченка, тому березень в Україні часто називають Шевченковим. І це не випадково: саме навесні прийшов у світ цей геній людства, « щоб всіх од сну нас розбудить» . 9 –го березня 1814 року, темної ночі, перед світом, у селі Моринцях в хаті Григорія Шевченка, кріпака Пана Енгельгарда, блиснув у вікні єдиний на все село вогник, - народилася панові нова кріпацька душа, а Україні – її великий співець – Тарас Шевченко.  Родина була не з бідних : батько знав грамоту, чумакував, стельмахував. Усі день і ніч працювали, щоб і ненависну панщину відробити, і себе прогодувати. Тарас був четвертою дитиною в сім’ї. Усього їх біло шестеро. Коли маленькому Тарасові виповнилося 2 роки, родина Шевченків переїхала до сусіднього села – Кирилівки. Тут, у Кирилівці, в убогій хатині й минуло безрадісне дитинство поета. Він виростав пустотливим, допитливим і мрійливим хлопцем. Пропонуємо вам переглянути літературно – музичну інсценізацію «Дитинство Тараса Шевченка».

 

Сценка 1 «Дитячі розваги Тараса»
(Подвір’я. Тарас лежить на траві біля Катрі, спостерігає за рухом хмар)
Тарас. — Он півник! Півник! Я такого півника вмію малюва­ти! Ой, Катре, дивись: одірвався хвостик, зникла голо­ва. Перетворився півник на кицьку! Хіба таке буває? Був півник, а тепер кицька!
Катерина. — На небі всяке буває.
(Пауза. Хлопчик знову дивиться на небо)
Тарас. — Он, Катре, дивися: ноги, руки, голова, бриль із пір’їнкою, справжнісінький тобі пан. Он сонце! Пан! Пан!
Катерина. — Який пан?! Яке сонце?!
Тарас. — На небі пан ковтнув сонце! Бачила?
Катерина. — Тарасе, пан усе може ковтнути...
(Ще деякий час Тарас лежить. Згодом встає й ховається за тин)
Тарас  Ку-ку, Катре, я де? Де я? Знайди мене. 
Катерина. — Оце, підожди, я тебе знайду, як скінчу нитку ви­шивати.
(Продовжує вишивати)
Тарас. — Ку-ку, ку-ку!
Катерина. — Ти краще сів би біля мене. Я б тобі казку розпо­віла або пісню заспівала. Братику, де ти? Ходи сюди... Ти ж любиш пісні...
(Тарас виходить зі своєї схованки)
Тарас. — Ой, люблю, люблю, сестричко, заспівай... 
(Катерина співає, продовжує вишивати, Тарас дивиться у далечінь. Пісня закінчується, обоє встають, уходять. Виходить дід та мати, сідають на лавці, мати латає сорочку, чути пісню.)

 

Сценка 2 «Пора до школи»
(Подвір’я. Дід сидить на лавці. Мати Тараса коло ньо­го латає сорочку. )
Дід. — Чия то дівчина так гарно співає?
Мати. — Та то наш Тарас. Ще отче нашу добре не знає, а до пісень, як старий. Он як виводить.
Дід. — Добрий голос, дякові б придався.
Мати. — Та вже восьмий рік минув.
Дід. — У школу пора посилати, там співатиме. Тарасику, іди-но сюди, дитинко! (Тарас підбігає до діда) Оце дивлюся на тебе, Тарасе, так ти вже справжній козак! А скажи-но мені, онуку, чи не набридло тобі по бур’янах із хлопцями гасати, а, може, за діло серйозне взятися? Пора тобі вчитися в школі, будеш учити азбу­ку.
Тарас. — Дідуню, а воно трудно?
Дід. — Та ні, онуку, треба лише добре придивлятися, запа­м'ятовувати, то й грамота швидко даватиметься. Я ж читаю, батько твій навчився...
Тарас. — І я навчуся!
Дід. — Так, ріднесенький, навчишся і читати, і писати. (Гладить онука по голівці)
Тарас. — Дідуню, а малювати я навчуся?
Дід. — Ну, малювати навчишся, то не так просто... треба дуже хотіти і старатися. (Пауза) Тарасику, зайди в хату, там на покуті є Псалтир, при­неси його сюди. Оце перевірю твою пам’ять.
(Тарас іде до хати, через кілька хвилин приносить Псалтир, подає дідо­ві. Дід поправляє вуса, цілує святу книгу, хреститься. І поволі читає)

Дід. – "Блажен чоловік, що за порадою безбожників не хо­дить і на путь грішників не ступає.
Бо про путь праведників Господь дбає, а путь же без­божників пропаде".
(Увесь час, поки дід читає, Тарас пильно придивляється до літер)
Тарас. — Дідуню, а як оту букву звуть, що хвостик вгору і хвостик вниз?
Дід. — То — "буки".
Тарас. — Яка вона дивна!
Дід. — А це, Тарасе, Аз! Ну, кажи: Аз! Бачиш, вона неначе дря­пак!
Тарас. — Це — Аз, аз, аз!
Дід. - А це?
Тарас. — Буки!
Дід. — Добре! А тепер дивися: це — Веді. Це — Глагол, а це — Добро. Запам'ятав?
Тарас. — Ну, перевірте мене.
(Дід показує літери, а Тарас називає)
Дід. — А це, яка буква?
Тарас. — Це — дряпак!
Дід. — Та ні ж бо, це ж Аз, аз, аз!
Тарас. — Дідуню, я навчуся читати, писати, а потім — малю­вати. Я буду малярем! А тоді намалюю і Вас, і нашу ха­ту, і Оксаночку.
Дід. — Катре, йди з Тарасом до хати. Приготуй йому на завт­ра чисту сорочку, змий голівку, бо завтра таки неодмін­но відведу онука до школи. А ти, Тарасе, слухайся ма­тері, коли лягатимеш спати — помолися Богу і попроси в нього благословення на свою голівку
Тарас. — Добре, дідусю...(Втікає)
 

Ведуча. І сидить Тарас за граматикою між школярами у дяковій хаті, лобатий, чуб білий, як пшениця, лице смагляве, вилискує, а очі ясні та сині, як роса на льоні. У школі тільки й чути його. Малий Шевченко брався до науки охоче; він відчу­вав, що за дяківською наукою десь далі ховається справж­ня — ясна, радісна. І цей чарівний світ, мов магнітом, тяг­нув до себе крізь убогі брами дяківської школи. Гірким було те навчання, гірким було його дитинство.

І вже відомим поетом він згадував, куди привела його Доля:
 

Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела 
До п'яного дяка в науку.
"Учися, серденько, колись
з нас будуть люде”, — ти сказала.

 

Сценка 3 «Сімейна вечеря»

Ведуча. Невесела вечеря — зморений батько, зажурена мати,  сестричка Катеринка. Входить сусід.

 

Сусід. Слава Ісусу Христу !

Всі. Слава на віки !

Сусід. Це тільки вечеряєте ? Що так пізно ?

Мати. Та у нас клопіт , що й вечеря, не в вечерю: хлопець десь дівся, — зранку як пішов , то й досі немає . Бігали і до ставка , і до греблі , всі бур’яни обшукали,   як у воду впав !

Батько. Догляділи !

Сусід. Нічого, знайдеться . Може заснув десь у буряні . Проспиться — прийде .

Мати. Ну й де б їй дітись , вражій дитині? (входить Тарас)

Сестричка. А ось і наш волоцюга з’явився !

Мати. Де це ти був ?

Батько. Де тебе носило досі ?

Мати. Де ти волочився ?

Батько. Де ж ти був оце – питаю? Чому не кажеш ?

Тарас. Був у полі , та й заблудив .

Батько. Бачили таке ?  Хто ж тебе привіз додому?

Тарас. Чумаки.

Всі. Хто?

Тарас. Стрінувся з чумаками, питають:«Куди ідеш – мандруєш». А я кажу :«В Кирилівку, треба назад іти. Сідай , кажуть , з нами , ми довеземо». Та й посадили  мене на віз . І дали мені батіг волів поганяти.

Батько. Бачили такого ? Чумакувати надумав уже ! І як воно згадало, що з Кирилівки ?

Сусід. Я ж казав , що знайдеться . Такий лобатий , не пропаде.

Батько. Ну , почумакував, тепер бери ложку та й сідай вечеряти.

Мати. Ну , чого тебе понесло в поле ?  Чого ? Як мотає ! Наче три дні нічого не їв .

(Тарас швидко їсть і пошепки розповідає братові і сестричці , а вони уважно слухають . Мати підслуховують ).

Мати. Ви послухайте , що цей волоцюга вигадує, старий того не придумає збрехати , як воно. Каже , що ходив він туди , де сонце заходить , бачив залізні стовпи , що підпирають небо, і ті ворота , куди сонце заходить на ніч. Розповідає , ніби справді сам те є бачив. Ой, Тарасе, що з тебе буде?

Сусід. Всі на кутку кажуть , що з вашого Тараса , мабуть, щось добряче вийде!

Батько. Що вийде? Розбишака великий вийде – ось що !

(Всі уходять)

 

Ведуча: Хлопчик ріс мовчазний, завжди чомусь замислений. Ніколи не тримався хати, а все тинявся десь по бур’янах, за що прозвали його в сім`ї «малим приблудою». Від матері-кріпачки, що, співаючи над колискою сина, свою тугу й надію на кращу долю переливала в свою дитину, взяв Тарас Шевченко доброту і щирість, повагу і любов до знедолених людей та рідної України.

 

Сценка 4 «Благословіння матері»

(мати кладе Тараса в ліжко, вкриває, сідає біля нього на стілець)
Тарас. — Мамо, а чому так багато вночі зірочок на небі?
Мати. — Це коли людина на світ приходить, Бог свічеч­ку запалює. І горить вона, поки людина живе. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?
Тарас.  Бачив! А чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь вид­но?
Мати. — Бо коли людина зла, заздрісна, лиха, скупа, — її свічка ледь-ледь світить, тліє. А коли людина добра, лю­бить усе живе, Богом створене, робить добро, тоді свічеч­ка такої людини світить ясно, і світло це далеко видно.
Тарас. — Мамо, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка сві­тила найясніше!
Мати. — Старайся, мій сину!

Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби.

Не маєм радісної днини,

Нам вік доводиться терпіть,

Не розгинать своєї спини.

Промовиш слово, і нагай

Над головою люто свисне.

І так усюди — з краю в край

Панує рабство ненависне.

Росте неправда на землі,

Згорьованій, сльозами злитій.

О любі діточки малі,

Одні залишитесь на світі!

Ну хто замінить вам мене,

Рожеві квіти нещасливі,

Коли безжально смерть зігне

Мене на довгій панській ниві.

 

Мати:

  • Щасти тобі, синку, може, людиною станеш...(цілує Тараса і виходить)

 

Ведуча: Хлопчику було лише 9 років, коли померла його мати. Через два роки не стало й батька. Життя Тараса , його братів і сестер стало нестерпним. Шевченко потрапив до сільської школи , де вчителем був дяк, «носити воду школярам». Він наймитував у дяка й одночасно вчився. Тарас наймитує, у вільній від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче.  Не було нічого у хлопця-сироти, але був великий талант, прагнення вчитися. Він був сином кріпка, а піднявся у своїй геніальності до найвищих вершин народного духу, став гордістю й неоціненним скарбом духовної культури українського народу й оселився в його серці як найрідніший і найдорожчий син.

 

Учень:

І став для нас Шевченко заповітом,

Безсмертним, як саме людське життя.

Ми будем славить перед цілим світом

Живе й святе Шевченківське ім’я!

 

 

Ведуча: Минають віки,стираються написи на камені, тліють книги, руйнуються будівлі, але слово Шевченка – живе і вічне. Вивчаймо його, думаймо над його істиною, виконуймо його заповіти, які посилав він синам свого народу. І серед них – найперший і найголовніший:

 

Учениця:

Свою Україну любіть,

Любіть її... Во время люте,

В останню тяжкую минуту 

За неї Господа моліть.

 

 

 

 

 



 

 

 

 

 

 

 

 

docx
Пов’язані теми
Українська література, Сценарії
Інкл
Додано
28 липня 2018
Переглядів
494
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку