ЗАЛУЧЕННЯ ВАЖКОВИХОВАНИХ УЧНІВ ДО РІЗНИХ ВИДІВ ДІЯЛЬНОСТІ

Кушлак Ганна Анатоліївна

Залучення важковихованих учнів до різних видів діяльності

Актуальність проблеми. Основною корекцією життєвої позиції важковиховуваних учнів є активне залучення їх до різних видів діяльності (навчально-пізнавальної, трудової, громадсько-корисної, спортивної, творчої), спілкування, де б вони могли виявити себе з найкращого боку, показати свої знання, вміння, прагнення, тобто відчуття успіху повинно стати рушійною силою в організації виховної роботи. Це сприяє закріпленню і реалізації позитивних якостей особистості. Як зазначалося, існування протиріч між свідомістю й поведінкою пояснюється тим, що практичний досвід набувається повільніше - для важковиховуваних потрібні тривалі вправи, у процесі яких вони набувають і закріплюють практичний досвід поведінки.

Виклад основного матеріалу. Успішне залучення важковиховуваних учнів до різних видів діяльності як необхідний фактор корекції їхньої життєвої позиції можливе лише в тісній взаємодії шкільного і сімейного виховання. Саме в сім ї починається формування особистості дитини, її моральних якостей, у сім ї вона проводить більшу частину свого життя. Тому весь сімейний мікроклімат, атмосфера життя в рідному домі, морально-культурних та освітній рівень батьків їхнє ставлення до своїх трудових, громадських, батьківських, домашніх обов’язків, життєві плани та прагнення, характер взаємин між батьками, батьками і дітьми, ставлення до інших людей,сімейні традиції, що мають найважливіше ставлення і значення у формуванні особистості дитини. Проте становлення особистості дитини не повинно бути суперечливим впливом сім ї та школи. Взаємодія із сім’єю, вміння знайти з нею спільну мову потребує від класних керівників глибокого знання особливостей розвитку сучасної сім ї, методики її вивчення і організації роботи з батьками, зокрема, вибору найефективніших форм роботи з різними групами сімей [1].

Відомий педагог Я. Чепіга зазначав, що разом з розвитком організму йде розвиток інтересів дитини. Знаючи ці інтереси, згідно з періодами розвитку та росту дитини, практична педагогіка повинна будувати систему виховання, спираючись на ці інтереси.

У колективах шкіл важковиховувані учнів в основному перебувають в полі зору педагогічних колективів шкіл, їх залучають до різних видів діяльності (гурток, заняття спортом, виконання громадських доручень тощо). Крім того, дослідження сучасних педагогів показують, що в роботі з важковиховуваними підлітками і учнями молодшого шкільного віку з метою задоволення їхніх інтересів недостатньо використовувати позашкільні заходи.

Сьогодні важливу роль відіграють школи соціальної реабілітації. Адже щорічно майже 30 тисяч неповнолітніх здійснюють суспільно небезпечні вчинки і потребують направлення до цих закладів. Важковиховуванність завжди є чинником ризику, як свідчать дослідження В. Оржеховської. [2]

Класні керівники початковій у школі зазначають, що ці учні з більшим бажанням займаються трудовою діяльністю, бо вона їм легше дається, вони там почуваються впевненіше. Важче їх залучити до діяльності в гуртках художньої самодіяльності, тих видів діяльності які потребують тривалих розумових зусиль. Так серед важковиховуваних значна кількість відповідальних за збір макулатури, членів трудового сектора, фізоргів класів, членів спортсекторів, тих хто відвідують спортивні секції. Певна частина залучається до роботи санкомісій. Деякі важковиховувані взагалі не виявляють бажання займатися будь-якими видами громадської діяльності. Відповідно вони з більшою зацікавленістю допомагають дорослим у виконанні домашніх робіт з меншим бажанням виконують домашні, відвідують музичні, хореографічні гуртки лише учнів; важковиховуваних відповіли, що взагалі нічого не хочуть робити вдома і основним завданням вважають гуляння на вулиці.

На відміну від важковиховуваних звичайні учні серед улюблених видів діяльності називають навчання, поглиблене вивчення окремих дисциплін, а також заняття колекціонуванням, моделюванням, художньою та іншими видами творчої діяльності. Значна кількість учнів називає серед улюблених занять громадсько-корисну діяльність [3].

Таким чином, можна зробити висновок, що для важковиховуваних характерна певна пізнавальна пасивність, вони краще сприймають те до чого не потрібно прикладати розумових зусиль, хоча й цікавляться моделюванням, конструюванням, окремими навчальними дисциплінами. Проте навчальна діяльність не стала для них основною, порівняно із звичайними дітьми вони менше читають, але більше цікавляться спортом, беруть участь у трудовій діяльності. Не завжди адекватно розуміють деякі моральні поняття, по своєму оцінюють особливості життя і свої прагнення. Вони не можуть наполегливо, цілеспрямовано працювати, не знають як керувати своїм самовихованням, що їм робити щоб позбутись негативних якостей.

Отже, враховуючи позитивний інтерес важковиховуваних, їхні прагнення до самостійності, застосовуючи цікаві форми роботи з ними, потрібно систематично цілеспрямовано залучати їх до таких видів діяльності, які сприяють підвищенню міри адекватності їхніх оцінних ставлень, вчать долати труднощі, спілкуватися з товаришами, допомагають оволодіти культурою спілкування, формують працелюбність, сумлінність, почуття обов’язку і відповідальності, гордості за успіхи колективу тощо.

У подоланні моральної хвороби важковиховуваності окремих дітей, з погляду його складності, багатоаспектності, виділяють кілька етапів.

Перший етап – діагностичний: вивчаються й аналізуються позитивні та негативні властивості виховання, умови, що сприяли появі та формуванню негативних властивостей; визначаються шляхи та засоби нейтралізації негативних проявів та актуалізація позитивних. Вихователь складає детальну характеристику педагогічно занедбаного вихованця.

Другий етап - планування та визначення напрямів роботи.

Третій етап - цілеспрямована педагогічна діяльність: реалізуються визначені плани перевиховання конкретної особистості із залученням усіх, хто може позитивно вплинути на дитину. Координує цю роботу передусім класний

керівник. Здійснюється аналіз соціально-психологічних змін у поведінці вихованця, визначаються нові перспективні лінії. [4]

Слід враховувати також, що залучення важковиховуваних до тих чи інших видів діяльності пов’язані з труднощами. Вони не звикли до систематичної роботи, доведення розпочатої справи до кінця, часто не знають як виконати доручену їм справу, бо не мають практичних навичок, невпевнені в своїх силах, в основі їхніх дій часто лежать споживацькі, індивідуалістичні інтереси. Класний керівник повинен мати на увазі, що через відсутність морально-вольового зусилля вони не можуть тривалий час виконувати ту роботу, яка їх цікавить.

Отже, на початковому етапі корекційної роботи слід залучати важковиховуваних до таких видів діяльності які їм легше даються, не потребують особливого напруження сил та волі, були б для них цікавою, тож і буде впевненість, що учень справиться з ними.

Даючи доручення, слід роз’яснити його мету і значення для колективу, необхідність власного виконання. Потім дуже важливо роз’яснити учневі, як виконувати це доручення (якщо це необхідно - постійно), з чого розпочати виконання, що і як робити, в які терміни його необхідно виконати, до кого можна звертатися за допомогою.

Важливість громадських доручень для важковиховуваних полягає в тому, що вони вимагають від учнів постійної роботи над собою, розширення світогляду, збільшення обсягу знань тощо. А це позитивно позначається на розвитку їхньої пізнавальної активності.

Висновки. Отже, залучення важковиховуваних учнів до навчально-пізнавальної, трудової, громадсько-корисної, спортивної, творчої діяльності є важливою психологічною умовою подолання асоціальної поведінки молодших школярів.

Список використаних джерел

1. Гнатюк В.М. Управління системою національного виховання учнів загальноосвітніх навчальних закладів. - К.: Сталь, 2006. - 299 с.

2. Державна доповідь про становище дітей в Україні за підсумками 2002 року. -К.: Держав. Ін-т проблем сім’ї та молоді, 2003. - 232с.

3. Життєві кризи особистості: Наук, метод. Посібник: у 2 ч. - К.: ІЗМН,1998.

4. Зайцева З.Г. Школа та важковиховувані підлітки: Кн. для вчителя. - К.: Рад. Школа. - 1991. - 77 с.