Заняття гуртка декоративно - прикладного мистецтва "Майстриня" «ПИСАНКА У ТРАДИЦІЙНО - ПОБУТОВІЙ КУЛЬТУРІ УКРАЇНЦІВ»

 «ПИСАНКА У ТРАДИЦІЙНО - ПОБУТОВІЙ КУЛЬТУРІ УКРАЇНЦІВ»

заняття гуртка декоративно -  прикладного мистецтва «МАЙСТРИНЯ»

Мета: розкрити цінність і символіку унікального витвору української культури - писанки; розширити і поглибити знання учнів про народну символіку, що використовується у писанкарстві, історію писанкарства.

             Навчити застосувати отримані знання та навички з розпису, змішаної техніки на практиці при виготовленні писанок.

 Розвивати творчість, виховувати повагу до традицій і звичаїв народу.

             Формувати інтерес та повагу до історичного минулого нашого народу, його легенд і вірувань; прищеплювати любов до народного мистецтва (писанкарства).

             Виховувати естетичний та художній смак, любов і повагу до рідної культури.

Обладнання та матеріали: малюнки з символами писанки, ілюстрації зі зразками писанок, підготовлені яйця, природні барвники, голки, свічка.

            Незабаром весь православний народ святкуватиме найвеличніше свято - Великдень! І саме до цього дня ми з вами почнемо готуватись заздалегідь.

«Христос Воскрес!
Радійте Люди!
Ідіть у поле і в садок,
Збирайте зіллячко і квіти
Кладіть на Божий Хрест вінок.
Нехай цвітуть і пахнуть квіти,
Нехай почує Божий рай
Як на землі радіють діти
І звеселяють рідний край!»

Неодмінним символом цього свята є писанка.

Писанка – стародавній символ язичницького походження. Писанка тісно пов’язана з космогонічним уявленням про яйце як уособлення першоджерела світу. Вперше в індоєвропейській культурі міфологічний образ яйця зустрічаємо у давньоіранській "Зенд-Авесті", вік якої, на думку вчених, сягає 2600 років. Йдеться про золоту сяючу оболонку в формі яйця, породжену верховним Богом Ахура-Маздою при створенні світу: "Добрий Бог Мудрості (авестійською мовою – Ахура Мазда) почав творити матеріальний Світ на місці колишньої порожнечі… Спочатку було створене Небо, світле і ясне, з далеко розпростореними краями у вигляді яйця з сяючого металу ... Верхівкою воно досягало до Безмежного Світла, палацу Доброго Бога Мудрості, а все подальше творіння здійснювалося всередині неба – як у фортеці, де зберігається зброя, необхідна для битви, або як у домі, в якому є коштовності". Легенди про походження Світу з яйця є складником фольклорної спадщини багатьох народів, в тому числі слов’янських.

Традиційна народна писанка здавна була складником культурного життя українців, невід’ємною частиною їхнього побуту. Впродовж усього ХХ ст. в Україні їх не переставали розписувати народні майстрині. Найчастіше цю традицію продовжували літні сільські жінки.

У 80-90-х роках ХХ ст., у процесі активного відродженням української традиційної культури науковці дедалі частіше почали звертатися до дослідження народної писанки. Адже писанка є одним з головних символів Великодня, які ставали оберегами в оселях українців.

Освячені на Великдень писанки використовувалися протягом усього наступного року. Писанками лікували, їх використовували як магічні предмети для зміцнення стосунків між закоханими; з писанками виконували обряди родючості, закопуючи їх у ріллю; писанки клали, як обереги, у вулики; писанки клали у першій копі на жнива як запоруку успішного збору врожаю.

Слід зазначити, що народна писанка відрізняється від сувенірної. Народну писанку на Поділлі пишуть під час виконання традиційного обряду лише жінки та дівчата, дотримуючись певних правил, вимог, обмежень та заборон, а саме:

Писанки можуть писати лише жінки та дівчата.

Писанки пишуть лише до Великодніх свят, а не впродовж цілого року.

Писанкарки повинні дотримуватися таких вимог:

•     обов’язково вірити в Бога, берегти чистоту душі й побажань, мати спокій і злагоду в думках;
• дотримуватися посту, щоденно молитися;
•     не писати писанки, якщо цього дня писанкарка з кимось посварилася, якщо жінка "нездужає" або якщо вона не дотрималась цього дня посту.
•     перш ніж почати цю роботу, жінки “освячували” себе молитвою, одягали чисту сорочку, інакше писанка не матиме такої магічної сили.

Писали писанки пізно ввечері, після завершення хатньої роботи, коли в хаті немає когось стороннього і діти сплять. Останнім днем, коли можна писати писанки, є "чистий четвер" перед Великоднем. Для писанки потрібно брати запліднене яйце, бажано – від курки-первістки. Писанку слід писати на сирому яйці (на варених яйцях писанок не пишуть). Всі символи та кольори на писанках повинні бути традиційними. Писанкарка не має право вигадувати власний малюнок, бо він "не матиме сили". Перед написанням писанки писанкарка має вирішити, кому її подарувати.

Писанки запікають у печі та освячують у храмі. Дарують лише освячені писанки.

Написання писанок – це український традиційний обряд, під час якого писанка перетворюється на священний оберіг, що набуває чарівної сили.

Для написання писанки використовували "писачок" або "честку" – досить простий за технологією виготовлення пристрій. Шматочок мідної бляшки скручували на тонкій голці, а потім цю "рурочку" завдовжки близько 1 см вставляли у патичок з віниччя, гілочку з "бедзу" або вправляли у корінець гусячого пера так, щоб утворилася літера "Т". Рурочку міцно навхрест прив’язували конопляною ниткою до патичка. Довжину патичка чи пера залишали для зручності до 5-6 см.

"Сила" писанки забезпечувалася використанням для її написання "живого" вогню та бджолиного воску. В одному випадку віск розтоплювали у чистому черепочку з розбитих нових горщиків. У другому – шматочок воску прикріпляли на ніготь "великого" пальця лівої руки; раз у раз писачок розігрівали над свічкою і занурювали у віск; віск танув і потрапляв у рурочку писачка. Для писанки брали домашні курячі, свіжі яйця, бажано від курей-первісток (вони, за розповідями писанкарок, мають більше "сили"). Зазвичай писали на запліднених яйцях, а коли не було таких, то їх вимінювали у сусідів (у яких був півень).

Для писанок традиційно використовували фарби з природних барвників: яблуневу кору з дички (жовтий колір), цибулиння (жовтий та, з домішкою дубової кори, червоний колір), кору з вільхи (чорний колір), омелу та озимину (зелений колір), ряст, проліски і бузину (фіолетовий) тощо.

Світоглядне значення візерунків на писанці є малодослідженим. У писанкарських символах відображено весь навколишній світ: пори року, рух світил, геометричні та рослинні мотиви.

Писанкова орнаментація є багатим і змістовним джерелом, що до певної міри відтворює систему давнього світосприйняття, своєрідного відображення природи та побуту у характерних орнаментальних формах.

Символічних малюнків у писанці понад сто. Найбільш поширені є такі: кривулька знаменувала нитку життя, вічність сонячного руху. Кривулька або безконечник - це символ початку і кінця. Трикветр або триніг символізував, на думку одних, небо, землю і повітря, на думку інших - повітря, вогонь і воду, треті вважали його символом життя людини. Четверті трактували його як символ неба, землі і пекла. Символічне навантаження мала і кольорова гама писанки. Червоний колір символізував радість життя, любов, жовтий - місяць і зорі, урожай; зелений - багатство, буяння рослинного світу, його воскресіння; блакитний - чисте небо, здоров'я; бронзовий - матінку-землю; чорний з білим - пошану до померлих родичів, їхніх душ та ін.

Символи сонця на писанках

Хрести на писанках

Трикветр, або триніг

Різновиди сварги на писанках

Ружа, рожа, розета, зірка

Різновиди безконечника

Змій

Дерево життя

Таким чином, народна писанка – унікальне явище світової культури, тому її збереження необхідне для майбутнього розквіту духовної культури українського народу, його традицій і звичаїв.

Література:

1. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. Книга ІІ. – К.: "Обереги", 1992. – 528 с.
2. Косаківський В. Писанки Поділля // Подільська старовина: Науковий зб.: До 85-річчя з часу заснування Вінницького обласного краєзнавчого музею/ Від. ред. Соломонова Т.Р. – Вінниця: Вінницький обласний краєзнавчий музей, 2003. – С. 166-173.
3.   Манько В. Українська народна писанка. – Львів: "Свічадо", 2005.
4. Писанкарство Вінниччини. – Вінниця: Обласний центр народної творчості, 2007. – 24 с.
5. Писанки с. Попелюхи // Подільська старовина. – Вінниця: Вінницький обласний краєзнавчий музей, 1993. – С. 337-356.
6. Пірус Т.П. Солярна символіка на писанках села Рахни-Лісові Шаргородського району Вінницької області // Поділля у контексті української історії: Матеріали всеукраїнської наукової конференції 29-30 листопада 2001 р. – Вінниця, 2001. – С. 84-88.