Заняття гуртка "Конструювання та моделювання одягу" "Моделювання спідниці."

Комунальний позашкільний навчальний заклад

 «Центр позашкільної освіти «Зміна» Криворізької міської ради

КОНСПЕКТ ЗАНЯТТЯ

Моделювання спідниці

Автор: Башта Ірина Леонідівна, керівник гуртка «Конструювання та моделювання одягу»

КПНЗ «ЦПО «Зміна» КМР

Кривий Ріг

2020

Мета заняття

Розширення кругозору, розвиток творчих здібностей гуртківців. Навчання основним принципам моделювання сучасних моделей одягу, зокрема спідниць, на основі українського національного костюма.

Задачі  

1. Вивчення видів національного поясного одягу, його використання в різних регіонах України.

2.Визначення зв’язку сучасного одягу з національним костюмом.

3. Моделювання спідниці з запахом.

4. Розміщення викрійок на тканині, припуски  на шви, підготовка до І примірки.

5.  Підведення підсумків.

 Тип заняття:  комбіноване

 Форма заняття:     Заняття проходить у формі лекції з залученням учнів до обговорення запропонованого нового матеріалу і закріпленням  раніше отриманих знань.

Хід заняття

   Організація гуртківців до роботи.

    Повідомлення теми та мети заняття.

1. Теоретична частина.

  ІСТОРИЧНА ДОВІДКА (керівник гуртка)

       Український поясний одяг має давні історичні корені. Спочатку це був незшитий тип одягу, який складався з одного або двох полотнищ тканини. Аналізуючи цей тип одягу, можна стверджувати, що саме по території України, де зберігся незшитий поясний одяг, проходила межа. де на рубежі двох ер відбувалося взаємопроникнення античної і старослов’янської культур, етнокультурні контакти наших пращурів з цивілізаціями Старого Світу. До незшитого типу одягу відносяться запаски, які складаються з двох полотнищ і дерга, яка зроблена із цілого поперечно розташованого куска тканини.

         Наступним типом поясного одягу є частково зшитий.. До нього відноситься дерга, зроблена із кількох дольових частково зшитих кусків сукна, і плахта, виконана із двох полотнищ (гривок) півтора-два метри довжиною, які зшивалися на половину або на дві третини, після чого перегинались вдвоє так, щоб зшита частина охоплювала фігуру ззаду, а незшита (крила) вільно звисала з боків. Як і запаску, плахту закріплювали поясом, під який іноді заправляли передні кути крил плахти. Ззаду крила розходились, і з під них було видно частину зшитої половини плахти. Незшитий і частково зшитий поясний одяг активніше використовувався і далі зберігся в центральних землеробних районах (Київщина, Полтавщина).

        В північних районах, які межують з Білорусією, відомі зшиті форми поясного одягу – спідниці із тканини домашнього виготовлення. Одяг типу спідниці був поширений по всій території України, але мав різні місцеві назви, особливості кольорового та орнаментного рішення.

Сандарак -  спідниця із вовняної тканини червоного кольору, з 3-х – 4-х піл, з закладеними ззаду по спині складками. Знизу прикрашались вишивкою. Широко використовувалися на Чернігівщині, на півночі Київщини (смугаста).

        Спідницю – літник ,поширену на півночі Київщини, шили з 3-х – 4-х піл тканини в яскраву вертикальну та горизонтальну смугу. Передня пола (притичка), прикрита фартухом, могла бути із тканини іншого кольору.

         В центральних районах України зустрічалися спідниці, прикрашені набивним малюнком (димки, мальованки).На Львівщині спідницю в густу складку називали шорц .Гофровану спідницю лемків (кабот, сукня) шилися з яскравої набивної тканини. Біла спідниця бойківчанок декорувалася вишивкою. Спідниця називалася циркою. фартухом. На Кіровоградщині спідниця до нагрудника називалась шарафаном.

         Так протягом проаналізованого періоду жіночий поясний одяг суттєво змінився. Перш за все це конструктивні переходи від елементарних незшитих форм через частково, а пізніше і повністю зшиті форми, до кроєних форм.

2. Практична частина

 2.1  Учням пропонується визначити які форми і елементи українського національного одягу використовуються в сучасному модному костюмі.

  2.2 Керівник гуртка пропонує розмоделювати один з модних фасонів поясного одягу – спідницю з запахом. Гуртківцям пропонується відповісти на питання:

- На якій основі більш зручно розмоделювати цю спідницю?

• Яку частину викрійки необхідно взяти для переднього і заднього полотнища спідниці? Чому?
• Які вертикалі і горизонталі необхідно нанести на викрійку?
• Як нанести фасонні лінії на викрійку? Як вчинити з виточками?
• Як проходить повздовжня нитка на деталях крою?
• Які по величині припуски на шви?

        Керівник докладно розповідає як підготувати таку спідницю до першої примірки. Показує на манекені як виглядає готовий варіант юбки з запахом.

3. Підведення підсумків

         Підводячи підсумки заняття, керівник і гуртківці приходять до висновку, що український костюм являється невичерпним джерелом творчості модельєрів  конструкторів сучасних швейних виробів.

Використана література

1. Історія українського костюма.

    Тамара Ніколаєва, Київ, „Либідь”, 1996 р.

2. Український традиційний одяг і сучасне моделювання.

    Щербій Г., Народна творчість та етнографія, 1978 №4

4. Учимся кроить и шить.

    Т.М.Фиалко, „Полымя”,1996