Заняття «Український народний одяг – складова духовної культури»

Заняття «Український народний одяг – складова духовної культури»

Мета:  познайомити учнів із декоративно – ужитковим мистецтвом  на прикладі національного костюма; художніми особливостями  народного одягу, його обереговим значенням, важливим  елементом матеріальної та художньої культури; дати історичні  відомості про розвиток національного костюма; розвивати  інтерес до українського народного одягу як складової частини духовної культури українців; виховувати любов до українського

 мистецтва.

  Обладнання: плакати « Український народний одяг»

Кожен народ має своє неповторне індивідуальне обличчя як у духовній культурі, так і в побуті. Ця індивідуальність знайшла своє відображення і в традиційному народному одязі, який формувався протягом багатьох століть. Характерною рисою українського одягу є його декоративна мальовничість, яка віддзеркалює високий рівень культури, володіння різними технологіями виробництва матеріалів та оздоблення.Україна – колиска талантів, народного мистецтва.

М. В. Гоголь писав російською мовою, але героями його творів були українські хлопці та дівчата – складові етносу України, і велике значення він надавав саме опису українського костюма.

Узор вручну, широка планка

Легенький запах ковили

Моя сорочка вишиванка

Вся ніби сплетена з трави.

Дніпра потоки, степ, простори

По лівій й правій стороні.

Червоно – чорні всі узори

мережив ряд на полотні.

Жіноча сорочка – належить до найдавнішого одягу наших предків. Білий колір – це найхарактерніша їх особливість.

Жіноча сорочка довша за чоловічу, шиється із двох частин(верхня до пояса – з тонкішого полотна, нижня з грубішого, коли вона зношувалася, її відпорювали і пришивали нову). У молодих жінок зазвичай сорочки були краще та щедріше розшиті. У літніх жінок сорочка була такою самою як, у молодиць, але вишивка була скромнішою, стриманішою.

Поверх сорочки жінки колись одягали в будень до роботи запаску, а в свято плахту і попередницю (фартух).Запаска складалася із двох вузьких пілок вовняної тканини, яка прикрашалася тканим орнаментом, або вишивкою. Плахта – святковий стегновий одяг із вовни.

Ще один поширений вид одягу – був – свита – плащеподібний  одяг із саморобного сукна чорного або сірого кольору. Носили його в негоду. Свити й кожухи оздоблювалися вишивкою та аплікацією.

Жіноче взуття – кольорові чоботи – чорнобривці, пізніше – високі шнуровані черевики. Бідніші носили постоли – м’яке селянське взуття, що робилося з одного шматка товстої, м’якої шкіри.

А волошок, маку скільки!

Материнка, сокирки,

І дзвіночки, й васильки –

Все нам добре на вінки.

Адже сам вінок – є найкращою оздобою голови української дівчини.

Український віночок – не просто краса, а й оберіг, «знахар душі»,бо в ньому є чаклунська сила, що біль знімає, здоров’я береже. Всього в українському віночку – 12 квіточок. У віночок вплітали різнокольорові стрічки.  Кожний колір мав свій символ. (Дівчата по черзі чіпляють стрічки до віночка, який висить на дошці.)

Коричневий колір – символ землі – годувальниці.

Жовтий – символ сонця, хліба.

Блакитний – символ води і неба, дає силу і здоров’я.

Червоний – символ щирості, душевності.

Зелений – символ рослинного світу, молодості.

( Діти називають деталі одягу, які по черзі вішають на ляльку: сорочка, плахта, попередниця (фартух),вінок.)

Ну ось, наша(придумане ім’я ляльки – дівчинки)може йти на свято. Гарно ми її вбрали? Гарно. Тепер дізнаємося, як чоловіки вдягалися у давнину.

Головним елементом, як і жіночого вбрання, була вишита сорочка.

Виріз горловини зав’язували на шнурок чи стрічку. Вона мала широкі, зібрані на манжетах рукави. Вишитими найчастіше були комір і нагруддя.

Чоловічий поясний одяг найдавніших часів – це – гачі – вузькі

сукняні штани. Вони шилися із білого або сірого полотна. Нижня частина їх обтягувала ногу, а верхня – кріпилася на талії за допомогою шворки.

Український чоловічий одяг зверху оперізується поясом.

Пояси були різнокольорові ( червоні, сині чи зелені ) з шовкової, бавовняної чи вовняної   тканини. Кінці пояса завжди прикрашали китицями чи бахромою.

На голови чоловіки одягали шапки з овчини або іншого хутра.

В Україні існувало вірування, що ходити під відкритим небом з непокритою головою – гріх для чесного чоловіка.

Чоловіче взуття було таким.

Бідніше селянство одягало на ноги постоли – стягнуті шматки сиром’ятної шкіри, а на Полтавщині плетені з лика – личаки. Заможніші носили чоботи – чорні юхтові, або хромові з високими м’якими халявами.

Серед лісу, серед гаю

У неділешній обід

Заснув мужик у чоботях,

Прокинувся без чобіт.

Про чоботи існує також прислів’я: « У ледачого хазяїна і чоботи з ніг украдуть».

Настав час зібрати на свято нашого ( ім’я ляльки – хлопця.)

Ось і ( ім’я ляльки – хлопця) в нас вбраний.

Діти, погляньте, які ж вони гарні у нас.

Люди дивляться, милуючись,

Яка ж це гарна пара.

Отже, сьогодні ми познайомились з традиційним народним костюмом – частиною нашої культури. Хочеться завершити заняття такими словами:

Невже тоді носили лиш для моди

Сорочки, і жупани, й кожухи?

У них – живе історія народу,

Його талант прекрасний і важкий.

І їх ні час, ні простір не порушать,

Нехай на порох зітруться роки!

У них живуть людські безсмертні душі,

Ті добрі чари легкої руки.