Засідання літературної вітальні «КОЗАЦЬКА БЕРЕГИННЯ»

Міністерство освіти і науки України

                        Департамент освіти і науки

                            Хмельницької обласної   Державної адміністрації

ДНЗ «Лісоводський професійний аграрний ліцей»

Засідання  літературної вітальні

 «КОЗАЦЬКА  БЕРЕГИННЯ»

КЕРІВНИК  ГУРТКА- Людмила КУЛАКОВА

С. Лісоводи

2021р.

Козацька берегиня

Юнак.

Було колись — в Україні

Ревіли гармати;

Було колись — запорожці

Вміли панувати.

Панували, добували

І славу і волю.

Ведучий. З давніх-давен людям відомо: «дерево життя»— це гілочка, на якій ростуть три листочки. Перший листочок — символ минулого часу, другий — сучасного, а третій — майбутнього. Зображення «дерева життя» зустрічається на каменях далеких часів і свідчить, що люди ще в сиву давнину знали про нерозривний взаємозв’язок минулого, сучасного і майбутнього. Як це розуміти? А так, що теперішнє—це наслідки минулих подій. А в тому, що відбувається зараз, народжується майбутнє.

Ведуча. Історія народу, як і життя людини, має героїчні, трагічні, щасливі і нещасливі сторінки. Оскільки в героїчному найбільше виявляється національний характер народу, його душевна краса, талант, то ці сторінки історії особливо хвилюють і викликають почуття національної гордості. В історичному минулому українського народу була неповторна І легендарна Запорізька Січ. Це про неї М.В.Гоголь у своєму творі «Тарас Бульба» писав: «Так ось вона, СІч. Ось те гніздо, звідки вилітають усі ті горді і дужі, як леви! Ось звідки розливається воля й козацтво на всю Україну!»

Ведучий. Запорізька Січ! Козацтво… Найлегендарніше минуле українського народу, його святиня. Синонім свободи, людської і національної гідності, талановитості.

Читець.

Єдина воля володіє світом,

Веде в майбутнє нас єдиний шлях,

Ми умремо з єдиним заповітом

В непереможних і міцних серцях.

Врятує вроду і себе людина,

Життя зросте над попелом руїн,

Велика мрія, мудра і єдина,

Недарма дзвонить у всесвітній дзвін.

Віки летять, а в неозорім морі

Єдине сонце для землі горить,

І всі колись з’єднаються в просторі—

Людина, звір, і квітка, і блакить.

Звучить фонограма.

Ведуча. Та хто ж вони, ці козаки? Мабуть, через віки ви відчули шелест козацьких знамен, брязкіт козацької зброї, стогін української землі від копит навали ординців, бій, як блискавка, як межа між життям і смертю, між минулим і майбутнім нашого народу.

Ведучий. Живучи в дикому степу чи на дніпровських островах, козаки байдужіли до звичних мирських радощів. Нехтували і добробутом, глузували з багатства, здавалося, навіть жіночі чари не мали над ними влади. У козака було дуже небезпечне життя, над ним повсякчасно кружляла смерть, тож мати дружину та дітей за таких обставин означало свідомо прирікати їх на загибель.

Читець.

Ой три шляхи широкії

Докупи зійшлися,

На чужину з України

Брати розійшлися.

Покинули стару матір,

Той жінку покинув,

А той — сестру, а найменший—

Молоду дівчину.

Ведуча. Як повідомляє Д. Яворницький, на одному Із запорозьких прапорів був зображений козак на коні, а під ним напис: «Козак куди хоче, туди й скаче, ніхто за ним не заплаче». Але, на жаль, помилялися козаки, бо у кожного була мати, були й сестри, кохані, наречені, були й дружини, діти. Вони плакали, виряджаючи козаків на Січ, у похід, чекали роками їх повернення, а не дочекавшись— знову чекали… Вели без чоло-віків домашнє господарство, ростили і виховували синів і знову проводжали їх услід за батьками.

Виходить дівчина.

Читець.

І десь там юрми, натовпи, там люди!

Там зорі в небі чисті, як ромен.

Ще жінка мужу падає на груди,

І діти тягнуть руки до стремен.

Жінки дорогу слізьми перемили.

Ведучий. Проводам козаків, прощанню сина з матір’ю, хлопця з дівчиною, чоловіка з дружиною присвячено багато народних пісень та літературних творів. Серед най-популярніших — «Гомін, гомін по діброві», «Їхав козак за Дунай», «За світ встали козаченьки».

Звучить пісня.

Ведуча. Мабуть, неможливо знайти людину, яка б не чула пісні «Реве та стогне Дніпр широкий», але не всі знають, що це тільки початок балади Т.Шевченка «Причинна», де на фоні бентежної природи відчувається страшна трагедія. Втративши надію дочекатися повернення козака, дівчина гине, а козак, повернувшись, від горя закінчує життя самогубством.

Читець.

Полюбила чорнобрива

Козака дівчина.

Полюбила—не спинила:

Пішов—та й загинув.

Якби знала, що покине,—

Була б не любила,

Якби знала, що загине,—

Була б не пустила…

Таку пісню чорнобрива

В степу заспівала,

Зілля-дива наробила—

Тополею стала.

Не вернулася додому,

Не діждала пари,

Тонка, тонка та висока

До самої хмари.

Ведучий. Пошана до матері, до бабусі, до сестри, що мала місце у сімейному вихованні хлопця —майбутнього козака—поступово переростала у пошану до дівчини, до майбутньої дружини. Це лицарство закоханого юнака з великою силою передано в українських ліричних піснях, в яких юнак, окрім звертання до коханої і найніжнішими і найпестливішими словами, заявляє про свою готовність завжди піклуватись про неї, бути захисником і опорою,

Я ж тебе, вірная, аж до хатиноньки

Сам на руках донесу…

Ведуча. Постійна відсутність чоловіка-козака, що пішов на Січ, у похід або загинув, сприяла формуванню в української жінки незалежного характеру. Про пошану до жінки в козацькі часи говорить ЇЇ освіченість: більшість із них уміли читати і знали порядок церковних служб і церковні співи.

Ведучий. Незалежності української жінки в козацькі часи могла позаздрити дворянка будь-якої європейської країни. Оспівуючи славу козацьку, не можна не згадати, що першими «фермерами» в Україні були козацькі «мадонни». Звідки б узялася ота козацька сила без них, хліборобів-годувальниць?

Ведуча. Почуття гідності та поваги, що оточували українську жінку в козацькі часи, сприяли тому, що вона глибоко усвідомлювала значущість власного народу і вітчизни. З часів козаччини минуло більше як два століття. За цей час доля української жінки зазнала тяжких випробувань: кріпацтво, війни, голод, репресії. Але не втратила вона таких рис духовної краси як доброта, милосердя, щедрість, вірність, працелюбність, дотепність, веселість, співучість.

Придивіться уважніше до будь-якої дівчини чи жінки і побачите, що в кожній з них живе Роксолана і Маруся Чурай!