Засідання ШЕК «Сузір’я» з нагоди відзначення Міжнародного дня рідної мови. "Мови – це важливо!"

Засідання ШЕК  «Сузір’я» з нагоди відзначення Міжнародного дня рідної мови.

21.02.2019р.

"Мови – це важливо!" – цей вислів обрано ЮНЕСКО гаслом Міжнародного дня рідної мови. 

Вступне відео

Національне відродження ХІХ століття пробудило інтерес до рідної мови в усіх народів Європи. Зібрані етнографами тексти народних пісень і сказань – приміром, сербський епос, українські думи або фінська «Калевала» – свідчили про давню історію та естетичне багатство мови кожного народу. А літературні твори та наукові праці, написані рідною мовою, переконували в її спроможності передавати і найтонші відтінки почуттів, і зміст філософських та богословських понять. 

Рідна мова стала предметом гордощів європейців, а любов до неї була одним із виявів патріотизму, так що, наприклад, засновник національного руху басків Сабіно Арана писав: «Якщо ви не любите мови своєї вітчизни, ви не можете любити і своєї вітчизни».

Мова свободи

Під впливом Великої французької революції, а пізніше і «Весни народів», європеєць став вважати рідну мову мовою свободи, а свій народ уявляти як єдину спільноту, що говорить однією мовою. Спроби розвивати цю мову на основі середньовічної літератури і мови церкви, приміром, болгарську та сербську – на базі церковнослов’янської, – виявилися невдалими, як і намагання створити нову мову, як-от моравську або іллірійську. Відтак, мови більшості європейських націй: латишів, болгар, словенців, басків та багатьох інших, розвивалися як синтез кількох народних діалектів. 

Мова стала головною ознакою нації та основою національної ідентичності людини, і про це фінський поет Йоганн-Вільгельм Снельман сказав: «Без фінської мови ми – не фіни».

На початку минулого століття користування рідною мовою в усіх сферах суспільного життя стало нормою, до якої, попри заборони, прагнули і так звані «недержавні народи» Європи, у тому числі українці. Тоді серед європейців поширився погляд на рідну мову як на духовну підставу існування нації. Ось як про це писав білоруський поет Францішек Богушевич: «Багато було народів таких, що втратили найперше мову свою, так як той чоловік перед смертю, якому мову відбере, а потім і зовсім вимерли. Не полишайте ж мови нашої білоруської, щоб не вмерли!»

Відеоролик 1. 

  21 лютого представники всіх націй і народностей світу відзначають Міжнародний день рідної мови. Свято було започатковано у листопаді 1999 року на тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО у Парижі. Про «підтримку мовного та культурного різноманіття та багатомовності» - звучало у заголовку документа. Міжнародне свято рідної мови мало послугувати захисту мови як культурної спадщини кожної окремої національності, кожної народності на нашій планеті.
  Історія свята, на жаль, має трагічний початок. 21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила демонстрацію людей, які виражали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної — бенгальської, мови. Відтоді кожного року Бангладеш відзначає день полеглих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови. 
  Рідна мова для кожної людини є важливим елементом культурної свідомості. Вона накопичує традиції й досвід попередніх поколінь і дозволяє передати їх нащадкам. Мова — це історія народу, його світогляд, інтелектуальний та духовний результат кількатисячолітньої еволюції кожного етносу. Без своєї мови, своєї самобутньої культури немає народу. За оцінкою фахівців, із 6000 мов, які нині існують, половина з них знаходиться під загрозою зникнення у найближче десятиріччя. Тому ЮНЕСКО своїм Рішенням прагне підтримувати мову як ознаку культурної приналежності особи. Привернення уваги міжнародної спільноти до цієї теми – важливий крок до визнання необхідності захистити різноманіття культур.
   Окрім того, організація вважає, що вивчення іноземних мов та багатомовність є ключами до взаєморозуміння та взаємоповаги.

  В Україні це свято відзначають з 2002 року, коли для зміцнення державотворчої функції української мови та сприяння вільному розвитку і використанню інших мов національних меншин України було видане розпорядження “Про відзначення Міжнародного дня рідної мови”.

Відеоролик 2.

• Чи є актуальним відзначення Міжнародного Дня рідної мови в Україні?
• Назвіть основні мовні проблеми які мають місце в Україні?

Часто прихильники двомовності та Росіяни люблять розповідати, що двомовність це по Європейськи. А так як Україна європейська країна то має затвердити другу державну.

• Як ви вважаєте чи має місце двомовність у країнах Європи?. 
   
• У Європі 43 держави, з них багатомовність лишу у 6. 
   

В цих країнах живе 42 млн. загалом у Європі живе 830 млн., тобто в двомовних країнах живе близько 5 ти відсотків. 
 
Розглянемо кожну країну детальніше: 
 
1) Бельгія - нідерландська та французька. 
 
2) Швейцарія - німецька, італійська, французька. 
 
3) Боснія і Герцоговина - боснійська, хорватська, сербська. 
 
4) Ірландія -ірландська, англійська. 
 
5) Фінляндія - фінська, шведська. 
 
6) Білорусія - білоруська, російська. 
 
Як бачимо у перших двох взагалі немає національних мов, до речі у Бельгії є значні проблеми з сепаратизмом, при чому сепаратизм за мовним поділом. 
 
Боснія це взагалі окремий випадок, там така ситуація склалася через багатовіковий конфлікт і змішування різних культур. До того ж Боснійці не становлять більшості населення (лише 40%)
 
Фінляндія взяла мову колишньої метрополії Швеції. З одного боку це було зроблено на противагу російській мові(закон про мови прийнято у 1922 році), а з іншого Швеція має майже такі ж розміри і населення як Фінляндія. І шведськомовних було не більше 6%. Швеція не становила загрози і давно вже не мала до фінів територіальних претензій. Крім того швецька мова вивчається набагато менше ніж фінська. І можна зробити висновок, що з часом швецька мова може втратити свій особливий статус. 
 
Для нас є найбільш цікавими приклади двох інших країн Ірландії і Білорусі, у нас дуже схожа з ними історія -  ШЛЯХ ДО ВТРАТИ МОВИ.

Деякі держави, які вибороли незалежність у ХХ столітті, намагалися поєднати два завдання: з одного боку, стверджувати власну самобутність, відроджуючи рідну мову, з іншого – зберігати рівні права для всіх громадян, залишаючи особливий (а то й державний) статус для мови країни, з-під влади якої щойно звільнилися. Це призвело до фактичної одномовності – домінування мови колишньої метрополії.

Так, у Білорусі двомовність виродилася практично в російську одномовність. За даними перепису 2009 року, вдома рідною говорить лише близько 23% населення. При цьому опитування громадської думки засвідчують, що лише 6% постійно користуються білоруською, 74% – російською. Подібним шляхом іде Казахстан, де російська домінує (казахською мовою вільно володіє 60% населення, російською – 85%).

Характерний також приклад Ірландії: недостатні зусилля з підтримки своєї мови призвели до фактичного витіснення її англійською. На момент здобуття незалежності на початку ХХ століття до 20% ірландців спілкувалися виключно своєю мовою; нині в повсякденного вжитку вона лише в 70 тис. із 4,5 млн осіб (хоча близько третини населення визнає її рідною). До такої ситуації призвела обмеженість офіційно обов’язкових сфер застосування ірландської мови. Вона обов’язкова для вивчення тільки в молодших класах, як предмет її викладають у середній школі, але у вишах панує англійська. У діловодстві органи публічної влади теж послуговуються саме нею. Лише 2005 року було запроваджено їхню комунікацію з громадянами окрім англійської ще й ірландською. Такий шлях загрожує й Україні у разі подальшого звуження сфер застосування нашої державної мови.

ВІДСТОЮВАННЯ СВОЄЇ МОВИ

Двомовною країною, де відповідні проблеми не призводять до відцентрових чи інших конфліктних процесів, є Фінляндія. Навпаки, вона рухається до фінської одномовності. Згідно з Конституцією, національними мовами там є фінська і шведська. Білінгвізм у Фінляндії має давню історію і був регламентований міжнародними зобов’язаннями. Зокрема, після Першої світової війни, в час погіршення відносин зі Стокгольмом через Аландські острови молода держава взамін за них дала обіцянку перед Лігою націй забезпечити права мешканців цього шведськомовного регіону та шведів і шведськомовних фінів, які проживали в її материковій частині. І сьогодні країна включає в себе, фактично, виключно шведськомовний регіон – Аландські острови, що його населяють лишень 26 тис. осіб. Вона виконує свої зобов’язання стосовно дотримання прав шведськомовних громадян – їхню мову використовують у суді, управлінні, середній та вищій освіті. Водночас треба враховувати, що попри конституційні гарантії забезпечення відповідних прав шведськомовного населення, насправді є перебільшенням трактувати шведську мову у Фінляндії як повноцінну державну.

Згідно із Законом про мови, що був прийнятий 2003 року й набув чинності 1 січня 2004 року (цей документ скасував попередній – від 1 червня 1922 року), базовою одиницею мовного поділу є муніципалітет. Водночас Фінляндія є однією з найбільш децентралізованих держав Європи, тобто основний масив повноважень на місцевому (регіональному) рівні там покладають саме на цей рівень територі­ально-адміністративної структури. Згідно зі статтею п’ятою Закону про мови, у Фінляндії муніципалітети можуть бути одномовними (фінськими або шведськими) або двомовними (шведсько-фінськими). Статус останніх надають тим одиницям, у яких мешкає не менше 8% або від 3 тис. представників відповідної національності. Кожних 10 років статус муніципалітету переглядають. Нині у Фінляндії діють такі муніципалітети: 21 двомовний із фінською більшістю, 23 двомовні зі шведською більшістю, три одномовні шведські й 399 одномовних фінських.

Диво виживання

У даному випадку одномовність означає здійснення діловодства, зокрема й комунікації між членами громад та муніципалітетом лише однією мовою. Скажімо, якщо муніципалітет має єдину фінську мову, то подавати запит до посадової особи можна лише нею. Для порівняння: в де-юре одномовній Україні кожен громадянин не тільки може звертатися до органу місцевого самоврядування українською чи російською, а й отримувати відповідь тією самою мовою. Навіть у частині діловодства органів державної влади Фінляндії двомовність застосовують не завжди – це залежить від того, на які муніципалітети поширюється юрисдикція органу державної влади.

Варто зазначити: хоча офіційне Гельсінкі дуже добре виконує взяті на себе 90 років тому зобов’язання щодо національної меншини, чисельність шведів і шведськомовних фінів на сьогодні істотно скоротилася. Якщо на 1920-ті роки в країні було більш як 10% шведів і майже 18–20% шведськомовних, то нині їхня мовна спільнота становить лише 5,4%. Очевидно, що в найближчій перспективі Фінляндія може втратити статус двомовної держави, бо ж витрати бюджету на білінгвізм є занадто високими. Тим більше, в умовах, коли англійською в республіці володіє значно більше людей, аніж шведською.

Відео цікаві факти про українську мову

Пропоную вам сформувати три команди – кожна матиме свої завдання:

1. Перша команда – як пропагувати та розвивати українську мову за її межами.
2. Друга команда – як пропагувати та розвивати українську мову на території України.
3. Які чинники знищують рідну мову. Як з ними боротися?

Дякую вам за увагу! До нових зустрічей!