Застосування ігор як засобу формування предметних компетентностей молодших школярів

Міністерство освіт і науки України

УО Краматорської міської ради

Донецький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

ММО вчителів початкових класів Краматорських загальноосвітніх шкіл

ТГ вчителів початкових класів м. Краматорська

«Застосування ігор як засобу формування предметних

компетентностей молодших школярів»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК

 

Застосування ігор як засобу формування предметних

компетентностей молодших школярів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 м. КРАМАТОРСЬК

УДК 796.01

 

УКЛАДАЧІ:

Клебча О.А., керівник ТГ вчителів початкових класів Краматорських загальноосвітніх шкіл. Застосування ігор як засобу формування предметних компетентностей молодших школярів. [методичний посібник]. – Краматорськ, 2023. – 39 с.

 

Колесникова Н.М., ТГ вчителів початкових класів Краматорських загальноосвітніх шкіл. «Застосування ігор як засобу формування предметних компетентностей молодших школярів»,  учитель початкових класів першої кваліфікаційної категорії Краматорської ЗОШ І – ІІІ ступенів №10 з профільним навчанням Краматорської міської ради

 

 

 

РЕЦЕНЗЕНТ:

Сопільник А.А.. методист вищої кваліфікаційної категорії відділу дошкільної і початкової освіти Донецький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

 

 

 

В методичному посібнику подано матеріали про застосування ігор як засобу формування предметних компетентностей молодших школярів

Методичний посібник рекомендований вчителям початкової ланки під час впровадження Закону України «Про освіту», Концепції нової української школи.

Представлено матеріали, які розкривають історичні та сучасні особливості освіти України, висвітлюють необхідність застосування ігор як засобу формування предметних компетентностей молодших школярів

 

 

 

 

 

 

 

Рекомендований до друку засіданням науково-методичної ради

м. Краматорська (протокол №1 від  19 січня 2023 року)

 

 

 

 

 

 

РЕЦЕНЗІЯ

на методичний посібник

Застосування ігор як засобу формування предметних

компетентностей молодших школярів

 

 

Формування учня як самостійної, ініціативної, вдумливої особистості буде успішним, якщо вчитель потурбується про це з першого проведеного уроку. Одним з найперспективніших шляхів виховання активних учнів, озброєння їх необхідними уміннями і навичками, є впровадження активних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають навчальні ігри.

У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні. До того ж, коли вчитель використовує на уроці елементи гри, то в класі створюється доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Плануючи урок, учитель має зважати на всіх учнів, добирати ігри, які були б цікаві й зрозумілі.

Важливою являється її виховна сторона. Гра вимагає від дітей уяви, вміння швидко знаходити правильне рішення. Ігри допомагають виховувати у дітей почуття задоволеності від прояву своїх знань та навичок, логічного мислення, спостережливості.

Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам'ять, жадоба до знань.

Отже, у дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ. Без гри дітям жити нудно, нецікаво. Буденність життя може викликати у них захворювання. У грі діти й підліток перевіряють свою силу і спритність, у них виникають бажання фантазувати, відкривати таємниці і прагнути чогось прекрасного. За вмілого відокремлення гра може стати незамінним помічником педагога.

Представлено матеріали висвітлюють необхідність застосування ігор як засобу формування предметних компетентностей молодших школярів.

 

 

РЕЦЕНЗЕНТ:

 

Сопільник А.А., методист вищої кваліфікаційної категорії відділу дошкільної і початкової освіти Донецький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІНФОРМАЦІЙНА ЧАСТИНА

 

ТВОЧА ГРУПА

«Застосування ігор як засобу формування предметних

компетентностей молодших школярів»

 

Клебча О.А., керівник ТГ вчителів початкових класів Краматорських загальноосвітніх шкіл «Застосування ігор як засобу формування предметних

компетентностей молодших школярів», учитель початкових класів  вищої кваліфікаційної категорії Краматорської ЗОШ І – ІІІ ступенів №10 з профільним навчанням Краматорської міської ради

 

 

Колесникова Н.М., ТГ вчителів початкових класів Краматорських загальноосвітніх шкіл «Застосування ігор як засобу формування предметних

компетентностей молодших школярів», учитель початкових класів першої кваліфікаційної категорії Краматорської ЗОШ І – ІІІ ступенів №10 з профільним навчанням Краматорської міської ради

 

 

Гра супроводжує людину протягом усього життя, протягом усього існування людства. Адже, в якійсь мірі, усе наше життя – це гра. Навіть стаючи дорослим, опиняючись у певних життєвих ситуаціях, ми приміряємо на себе ту чи іншу роль. Психологи стверджують, що гра може стати одночасно й засобом самооновлення, самовдосконалення, до того ж й – стимулятором доброго настрою. Можливості гри як педагогічного засобу, величезні. Вона збільшує інтелектуальну напруженість, активізує розумові процеси, підвищує інтерес до знань, тренує пам’ять, вміння міркувати логічно тощо. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються. Завдання учителів на будь-якому етапі навчання – зробити так, щоб зустріч з незнайомим не налякала, не розчарувала, а, навпаки, сприяла виникненню інтересу до вчення, до відкриття. Ось тут на допомогу учителеві прийдуть уроки – ігри, уроки – подорожі. Розумно і доречно використовувати  подібного роду уроки разом з традиційними формами, учитель захоплює дітей і тим самим створює грунт для кращого сприйняття складного матеріалу.  Ігрові технології я використовую в 1-4-х класах. Це пов’язано з тим, що перший клас – перехідний етап в житті дітей  з дошнільної освіти  – в початкову школу, у світ учителів, нової програми, предметів. На уроках з використанням ігрових форм учні працюють активніше. Особливо радує, що  ті учні, які вчаться неохоче, на таких уроках працюють  з великим захопленням.  Якщо ж урок побудований у формі змагання, то, природно, у кожного учня виникає бажання перемогти, а для цього вони повинні мати хороші знання (учні це розуміють і намагаються краще підготуватися до уроку). Після кожного подібного уроку  від дітей чуємо фразу: «Давайте ще пограємо», що свідчить про успішність уроку.  Використовувати ігрові технології можна на будь-якому ступені навчання. Звичайно ж, підготовка такого уроку зажадає від учителя великих витрат часу. Але це виправдається, коли учитель побачить, з яким азартом працюють діти.

 Класифікація педагогічних ігор.

Однак, визначення поняття гри у педагогічній літературі трактується по-різному, за Г.Селевком, «гра – це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення та засвоєння суспільного досвіду, в якому складається та вдосконалюється самоуправління поведінкою». На сьогодні існує безліч класифікацій ігор за різними ознаками. Будь яка навчальна гра включає три основних етапи:

• підготовчий етап;

• етап проведення гри;

• етап узагальненя, аналізу результатів

Реалізація ігрових прийомів і ситуацій при урочній формі зайняття відбувається по таких основних напрямах: дидактична мета ставиться перед учнями у формі ігрового завдання; учбова діяльність підкоряється правилам гри; учбовий матеріал використовується як її засіб, в учбову діяльність вводиться елемент змагання, який переводить дидактичне завдання в ігрове; успішне виконання дидактичного завдання зв’язується з ігровим результатом.

   Педагогічні ігри мають наступну класифікацію:

  По виду діяльності: фізичні, інтелектуальні, трудові, соціальні і  психологічні;

  За характером педагогічного процесу:

1.      навчальні, тренінгові, контролюючі і узагальнюючі;

2.       пізнавальні, виховні, розвиваючі;

3.      репродуктивні, продуктивні, творчі;

4.комуникативні, діагностичні, профорієнтаційні, психотехнічні;

  За характером ігрової методики: предметні, сюжетні, рольові, імітаційні і драматизаційні;

  По ігровому середовищу: з предметами, без предметів,телевізійні, комп’ютерні і з ТСО, кімнатні, вуличні, настільні .

Розглянемо в найзагальніших рисах характерні особливості типів ігор по класифікації О.С.Газмана (7, с. 6-12).

1. Рухливі найважливіший засіб фізичного виховання дітей в дошкільному і особливо в шкільному віці. Вони завжди вимагають від граючих активних рухових дій, направлених на досягнення умовної мети, обумовленої в правилах. Фахівці відзначають, що основні особливості рухливих ігор школярів – їх, творчого, колективного характер змагання. У них виявляється уміння діяти за команду в безперервно змінних умовах. Велике значення рухливих ігор в етичному вихованні. Вони розвивають відчуття товариської солідарності, взаємодопомоги, відповідальності за дії один одного.

2. Сюжетно-ролеві ігри (інколи їх називають сюжетними) займають особливе місце в етичному вихованні дитини. Вони носять переважно колективний характер, бо відображають істоту стосунків в суспільстві. Підрозділяють їх на ролевих, ігри-драматизації, режисерські. Сюжет можуть мати дитячі свята, що театралізуються, карнавали, будівельно-конструкторські ігри і гри з елементами праці. У цих іграх на основі життєвих або художніх вражень вільно і самостійно відтворюються соціальні стосунки і матеріальні об’єкти або розігруються фантастичні ситуації, що не мають доки аналога в житті. Основні компоненти ролевої гри – тема, вміст, уявна ситуація, сюжет і роль.

В даний час з’явилися, і усе більш активно використовуються в навчанні комп’ютерні ігри.

3. Комп’ютерні ігри мають перевагу перед іншими формами ігор: вони наочно демонструють ролеві способи вирішення ігрових завдань, наприклад, в динаміці представляють результати спільних дій і спілкування персонажів, їх емоційні реакції при успіху і невдачі, що в житті важко уловимо. Зразком таких ігор можуть стати народні казки і твори фольклору. У них діти набувають досвіду етичної поведінки в найрізноманітніших умовах життя. Такі ігри допомагають уникнути штампів і стандартів в оцінці поведінки різних персонажів в різних ситуаціях. Діти засвоюють практично засоби комунікації, способи спілкування і вираження емоцій. Всі комп’ютерні програми для дітей мають бути позитивно етично направленими, містити елементи новизни, але ні в якому разі не мають бути агресивними і жорстокими.

Зупинимося детальніше на розгляді так званих дидактичних, або повчальних, ігор. Ігровий задум полягає в назві гри. Він закладений в тому дидактичному завданні, яке потрібно вирішити на уроці, і надає грі пізнавальний характер, пред’являє до її учасників певні вимоги відносно знань.

4. Дидактичні ігри розрізняються по повчальному вмісту, пізнавальній діяльності дітей, ігровим діям і правилам, організації і взаєминам дітей, по ролі викладача. Перераховані ознаки властиві всім іграм, але в одних виразніше виступають одні, в інших – інші. У різних збірках вказано більше 500 дидактичних ігор, але чітка класифікація ігор за видами відсутня. Часто ігри співвідносяться з вмістом навчання і виховання. У цій класифікації можна представити наступні типи ігор:

- ігри по сенсорному вихованню;

- словесні ігри;

- ігри по ознайомленню з природою;

- по формуванню математичних вистав, і ін.

Інколи ігри співвідносяться з матеріалом:

- ігри з дидактичними іграшками;

- настільно-печатні ігри;

- словесні ігри;

- псевдо сюжетні ігри.

Таке угрупування ігор підкреслює їх спрямованість на навчання, пізнавальну діяльність дітей, але не розкриває в достатній мірі основи дидактичної гри – особливостей ігрової діяльності дітей, ігрових завдань, ігрових дій і правил, організацію життя дітей, керівництво вихователя.     Умовно можна виділити декілька типів дидактичних ігор, згрупованих по вигляду діяльності учнів :

- Ігри-подорожі.

- Ігри-доручення.

- Ігри-припущення.

- Ігри-загадки.

- Ігри-бесіди (ігри-діалоги).

Ігри-подорожі мають схожість з казкою, її розвитком, чудесами. Гра-подорож відображає реальні факти або події, але звичайне розкриває через незвичайне, просте – через загадкове, важке – через переборне, необхідне – через цікаве. Все це відбувається в грі, в ігрових діях, стає близьким дитині, радує його. Мета ігри-подорожі-підсилити враження, додати пізнавальному вмісту трохи казкову незвичність, звернути увагу дітей на те, що знаходиться поруч, але не помічається ними. Ігри-подорожі загострюють увагу, спостережливість, осмислення ігрових завдань, полегшують подолання труднощів і досягнення успіху. Ігри-подорожі завжди декілька романтичні. Саме це викликає інтерес і активну участь в розвитку сюжету гри, збагачення ігрових дій, прагнення опанувати правила гри і отримати результат: вирішити завдання, щось взнати, чомусь навчитися. Роль педагога в грі складна, вимагає знань, готовності відповісти на питання дітей, граючи з ними, вести процес навчання непомітно.

 Ігри-змагання. Такі ігри включають усі види дидактичних ігор. Учні змагаються, розділившись на команди.

Урок – ділова гра.

    Ділові ігри діляться на виробничі, організаційно – діяльнісні, проблемні, учбові і комплексні.

Урок – ролева гра.

   На відміну від ділової ролева гра характеризується більше обмеженим набором структурних компонентів.  Уроки – ролеві ігри можна розділити у міру зростання їх складності на 3 групи:

1. Імітаційні, спрямовані на імітацію певної професійної дії;

2. Ситуаційні, пов’язані з рішенням який – або вузької конкретної проблеми – ігрової ситуації;

  3.Умовні, присвячені дозволу, наприклад, учбових конфліктів і т. д.

   Форми проведення ролевої гри : уява подорожі; дискусії на основі розподілу ролей, Прес- конференції, уроки – суди і так далі.

   У ролевій грі повинні мати місце умовність, серйозність і елементи імпровізації, інакше вона перетвориться на нудне інсценування. Окрім усього вище переліченого ігри на уроці можна застосовувати з метою подолання пізнавального егоцентризму і розширення пізнавальних і комунікативних  здібностей учнів. В цьому випадку ігри мають бути груповими. Розглянемо деякі з ігор, найбільш відповідних для групової роботи учнів.

1. «Розкид думок»

 «Розкид думок» є організованим почерговим висловлюванням учасниками групової діяльності суджень з певної проблеми або теми.

    Методичною особливістю такої групової справи служить численний набір карток з недописаними фразами за матеріалом уроку. Їх прочитання і вимовляння вголос спонукає на висловлювання у відповідь. Почате має бути закінчене, тому той, хто отримав картку, має вже готовий початок свого короткого виступу по запропонованій темі. Початкова фраза дає напрям думці, допомагає школяру в перший момент розмови.

Трудність підготовчої роботи для педагога полягає в тому, щоб сформулювати початкові пропозиції проблемне і лаконічно. Число карток дорівнює числу учасників дискусії. На картці написані перші слова, з яких розпочинається висловлювання. Для успішної роботи потрібно створення атмосфери зацікавленості і взаємної підтримки. Думки приймаються обґрунтовані. Цей вид роботи оптимально проводити при освоєнні нової теми, щоб актуалізувати досвід життєвий і предметний самих учнів.  Відповіді будуються за принципом висловлювання гіпотези і її аргументу. Бажано підбирати теми, що передбачають співіснування різних підходів. У результаті можна підсумовувати отримані відповіді і підвести до учбових понять.

2. «Незавершеність»

Недоліком будь-якого курсу навчання є те, що частина матеріалу може бути погано засвоєною. Як цей недолік обернути в позитивну якість? Спробуємо провести експеримент. У кожного учня відритий підручник. За обмежений час, погортавши його, треба освоїти задану інформацію. А потім подивитися, що залишилося за межами освоєння.

    Отже, Ви як учитель визначаєте, який розділ підручника зараз необхідно вивчити (час 10 хвилин). Позначте початок роботи(по команді). Коли час пройде, усім закрити підручник. Учням вимагається сформулювати декілька питань: що виявилося незрозумілим в тексті і записати їх. Вибирається ведучий, який збирає усі записки з питаннями і аналізує, який з них здався найцікавішим і повнішим.

Поки ведучий вибирає цікаве питання, пропонуєте кожному погортати підручник і постаратися знайти відповідь. Ведучий зачитує питання, які вибрав і просить відповісти на них.

Ігри-доручення мають ті ж структурні елементи, що і ігри-подорожі, але за змістом вони простіше і за тривалістю коротше. У основі їх лежать дії з предметами, іграшками, словесні доручення. Ігрове завдання і ігрові дії в них засновані на пропозиції щось зробити: «Допоможи розставити розділові знаки», «Перевір домашнє завдання у сусіда ».

Ігри-припущення «Що було б..?» або «Що б я зробив…», «Ким би хотів бути і чому?», «Кого б вибрав в друзі?» і ін. Інколи початком такої гри може послужити картинка.

Дидактичний вміст гри полягає в тому, що перед дітьми ставиться завдання і створюється ситуація, що вимагає осмислення подальшої дії. Ігрове завдання закладене в самій назві «Що було б..?» або «Що б я зробив…». Ігрові дії визначаються завданням і вимагають від дітей доцільної передбачуваної дії відповідно до поставлених умов або створених обставин. Діти висловлюють припущення, констатуючі або узагальнено-доказові. Ці ігри вимагають уміння співвіднести знання з обставинами, встановлення причинних зв’язків. У них міститься і елемент змагання: «Хто швидше зміркує?».

Ігри-загадки. Виникнення загадок відходить в далеке минуле. Загадки створювалися самим народом, входили в обряди, ритуали, включалися в свята. Вони використовувалися для перевірки знань, винахідливості. У цьому і полягає очевидна педагогічна спрямованість і популярність загадок як розумної розваги. В даний час загадки, загадування і відгадування, розглядаються як вигляд повчальної гри. Основною ознакою загадки є хитромудрий опис, який потрібно розшифрувати (відгадати і довести). Опис це лаконічно і не зрідка оформляється у вигляді питання або закінчується ним. Головною особливістю загадок є логічне завдання. Способи побудови логічних завдань різні, але всі вони активізують розумову діяльність дитини. Дітям подобаються ігри-загадки. Необхідність порівнювати, пригадувати, думати, здогадуватися-доставляє радість розумової праці. Розгадування загадок розвиває здібність до аналізу, узагальнення, формує уміння міркувати, робити висновки.

Ігри-бесіди (діалоги). У основі гри-бесіди лежить спілкування педагога з дітьми, дітей з педагогом і дітей один з одним. Це спілкування має особливий характер ігрового навчання і ігрової діяльності дітей. У грі-бесіді вихователь часто йде не від себе, а від близького дітям персонажа і тим самим не лише зберігає ігрове спілкування, але і підсилює радість його, бажання повторити гру. Проте гра-бесіда таїть в собі небезпеку посилення прийомів прямого навчання. Виховно-повчальне значення поміщене у вмісті сюжету-теми гри, в збудженні інтересу до тих або інших аспектів об’єкту вивчення, відбитого в грі. Пізнавальний вміст гри не лежить «на поверхні»: його потрібно знайти, добути-зробити відкриття і в результаті щось взнати. Цінність гри-бесіди полягає в тому, що вона пред’являє вимоги до активізації емоційно-розумових процесів: єдність слова, дії, думки і уяви дітей. Гра-бесіда виховує уміння слухати і чути питання вчителя, питання і відповіді дітей, уміння зосереджувати увагу на утриманні розмови, доповнювати сказане, висловлювати думку. Все це характеризує активний пошук рішення поставленою грою завдання. Чимале значення має уміння брати участь в бесіді, що характеризує рівень вихованості. Основним засобом гри-бесіди є слово, словесний образ, вступна розповідь про щось. Результатом гри є задоволення, отримане дітьми.

Перерахованими типами ігор не вичерпується, звичайно, весь спектр можливих ігрових методик. Проте на практиці найчастіше використовуються вказані ігри, або в «чистому» вигляді, або у поєднанні з іншими видами ігор: рухливими, сюжетно-рольовими і ін.

Гра нас цікавить як принцип поведінки, а не як спосіб розважитися. У грі, як і в між особовому спілкуванні, інтереси направлені не на задану мету, а на сам процес. Гра – це культурна норма, яка дозволяє бути вільним, розкутим, мати владу над реальністю, розпоряджатися собою, долати ролеву залежність, прагнення перевершити себе.

При використанні ігрових технологій на уроках потрібне дотримання наступних умов :

1) відповідність гри учбовий – виховним цілям уроку;

2) доступність для учнів цього віку;

3) помірність у використанні ігор на уроках.

 Можна виділити такі види уроків з використанням ігрових технологій:

1) ролеві ігри на уроці;

2) ігрова організація учбового процесу з використанням ігрових завдань(урок – змагання, урок – конкурс, урок – подорож, урок – КВК);

3) ігрова організація учбового процесу з використанням завдань, які зазвичай пропонуються на традиційному уроці(знайди орфограму, зроби один з видів розбору і так далі);

4) використання гри на певному етапі уроку (початок, середина, кінець; знайомство з новим матеріалом, закріплення знань, умінь, навичок, повторення і систематизація вивченого);

5) різних видів позакласної роботи по російській мові(лінгвістичний КВК, екскурсії, вечори, олімпіади і тому подібне), які можуть проводитися між учнями різних класів однієї паралелі.

 Ігрові технології займають важливе місце в учбовому – виховному процесі, оскільки не лише сприяють вихованню пізнавальних інтересів і активізації діяльності учнів, але і виконують ряд інших функцій :

1) правильно організована з урахуванням специфіки матеріалу гра тренує пам’ять, допомагає учням виробити мовні уміння і навички;

2) гра стимулює розумову діяльність учнів, розвиває увагу і пізнавальний інтерес до предмета;

3) гра – один з прийомів подолання пасивності учнів;

4) у складі команди кожен учень несе відповідальність за увесь колектив, кожен зацікавлений в кращому результаті своєї команди, кожен прагне якнайшвидше і успішніше впоратися із завданням. Таким чином, змагання сприяє посиленню працездатності усіх учнів.

Теоретичні основи впливу гри на формуваннята розвиток особистості

Феномен гри в особистісному розвитку індивіда

Гра – простий і природний спосіб пізнання людиною навколишньої дійсності. Це могутній чинник психологічної адаптації дитини в соціумі, який сприяє формуванню характеру. Феномен гри супроводжує людину все життя. Гра викликає цілий спектр позитивних емоцій та відчуттів. Граючись дитина мудрішає, набуває досвіду спілкування з іншими дітьми, набуває життєвого досвіду, засвоює основні цінності цивілізованого суспільства. Видатні педагоги минулого і сучасності визначали гру як розвивальну діяльність, що сприяє розвитку всіх компетентностей людини ( Дьюї, Ж. Піаже, Б. Д. Давидов, Д. Б. Ельконін, С. Л. Рубінштейн та ін.) Ж. Піаже розглядає гру як важливий компонент інтелектуального розвитку. Він виділяє три типи гри: а) ігри-вправи, конструювання, будівництво; б) ігри з правилами, ігри у війну; в) ігри символічні, що вимагають фантазії [4, c.43].

 

Ж. Піаже розглядає гру як асиміляцію, яка змінює інформацію, що поступає у відповідності з індивідуальними потребами. Д. Б. Ельконін розглядає гру як вільну підготовку дитини до вищих форм людської діяльності. Як зауважує С. Л. Рубінщтейн, «Гра – форма вільного самовияву, яка передбачає реальну відкритість світові можливого й розгортається або у вигляді змагання, або у вигляді зображення (виконання, репрезентації) якихось ситуацій, смислів, станів. Зміст рольової гри реалізується дитиною у взятій на себе ролі, згідно з певними правилами поведінки, що регулюють її виконання. Тому всяка гра рольова – це школа довільної поведінки й діяльності, властивої поведінці й діяльності дорослих. Гра – вид фізичної або інтелектуальної активності, що має головною метою задоволення її учасників від даної активності [17, c.143].

Отже, гра – це діяльність, тобто є вираженням певного відношення особистості до оточуючої дійсності.

Суть людської гри у здатності, відображаючи, перетворювати дійсність. У грі вперше формується і проявляється потреба дитини впливати на світ, в цьому основне, центральне і найзагальніше значення гри. Дитяча гра – один із основних видів діяльності дітей, спрямованої на практичне пізнання оточуючого світу та відтворення дій дорослих. У грі дитина не лише наслідує функції дорослих, а проявляє власну творчість, кмітливість, винахідливість, якості характеру, набуває навичок спілкування. За своїм змістом ігри органічно пов’язані з життям, працею та поведінкою дорослих членів суспільства. Сюжети ігор дуже різноманітні й реально відображають життя дитини, концентрують у собі відношення до дитини оточення, характер стосунків в родині. Вони змінюються в залежності від змін, пов’язаних із входженням дитини в навколишню реальність, її світоглядом [3, c.56].

Соціальна природа гри як феномену полягає у конкретно-історичному характері творчих сюжетно-рольо­вих ігор, змістом яких є відображення суспільних відно­син людей. В іграх діти відтворюють поведінку дорослих, а також негативні явища їхнього життя. Цю особливість дітей охарактеризував К. Ушинський: «В однієї дівчинки лялька пере, шиє, миє, прасує; в іншої — валяється на ди­вані, приймає гостей, поспішає до театру або на раут; у третьої-б’є людей, заводить скарбничку, рахує гроші. Нам доводилося бачити хлопчиків, у яких «чоловічки» от­римували чини і брали хабарі». Отже, зміст дитячих ігор вбирає в себе різноманітні ознаки суспільного життя, в то­му числі й негативні.

Гра як діяльність притаманна передусім молодому ор­ганізму, що зумовлене потребою дитини у виявленні ак­тивності. Тому в дитячому віці гра є нормою. Вагомі аргу­менти на підтвердження значення гри для розвитку дитини містять праці І. Сеченова, І. Павлова, П. Лесгафта, Л. Чулицької, Т. Осокіної та ін. Гра є не лише фактором настрою, емоцій дитини, а й важливим чинником розвитку функцій мозку, серцево-судинної, нервової систем її організму.

Перебіг усіх життєво важливих фізіологічних і психічних процесів у організмі дитини пов’язаний із задоволенням потреб в активності, нових враженнях, вияві здорових емоцій.

Народна гра як джерело етнодидактики

Гра як соціальне явище, що виникло в процесі істо­ричного розвитку людства з трудових дій, відображає ре­альну дійсність, удосконалюється з розвитком відносин «людина — суспільство». Вона є активною, свідомою, ці­леспрямованою діяльністю, яка втілює потребу дитини в активності. У глибоку давнину дитячі ігри виникали як стихійне наслідування дорослих. В ігрових вправах дитина готувалась до праці, засвоювала норми поведінки та моралі [3, c.45].

У П. П. Чубинського є спостереження: діти, розривши мурашник і споглядаючи метушню комах, наче пригадують (історична пам’ять) тривогу в селі в очікуванні набігу татар і примовляють: «Комашки, комашки, ховайте подушки, татари ідуть і вас поберуть». За допомогою таких ігор діти пізнають навко- лишній світ і намагаються діяти в цьому світі. Як зазначав Т. Г. Лубенець: «Дитина, граючись, живе і, живучи, грається». Вивчаючи дитячу гру, вчені описали багато дитячих рухливих ігор, адже рух –  то найбільша потреба дитячого організму. Ще перебуваючи в колисці, дитина несвідомо без кінця ворушить ручками, ніжками, а згодом, навчившись ними керувати, більше перебуває в русі, ніж у спокої. Віддавна фізично й психічно розвивали в зміцнювали почуття самосвідомості такі ігри, як «Ладки», «Сорока», «Ласочка», «Зайчику-зайчику», «Печу, печу хлібчик» Професор І. О. Сікорський особливо цінував такі рухливі дитячі ігри, підкреслюючи, наскільки важливо тренувати в дитині репродукцію вражень. Доросла людина може чітко і ясно відтворити подумки будь-яке враження, пережите раніше. Дитині цей процес стає доступним нескоро [16, c.108].

Обличчя матері, яке маля впізнає на четвертому-п’ятому місяці, зникає зі свідомості дитини, як тільки вона перестає його бачити. Лише з часом дитяча пам’ять починає утримувати враження, але тільки за умови постійного повторення цих вражень. Без цього дитина назавжди забуває те, що бачила і чула. Відомо ж: дитина, яка втрачає слух, неминуче забуває і мову, тобто стає німою, тому що слова не освіжаються в пам’яті, коли вона їх не чує. Багато ігор саме й розраховані на те, щоб розвивати в дитини процес відтворення, постійно підтримувати іскру думки [16, c.108].

Завжди улюбленою іграшкою дітей був м’яч. Селянські діти гралися саморобним м’ячем. І як зазначав Т. Г. Лубенець, цей м’яч досконаліший, ніж той, що продається. Селянські діти підмічали, коли починала линяти худоба і збирали клапті вовни. Змочуючи їх слиною, скочували міцні чималі м’ячі, свою іде­альну іграшку. Ігри з м’ячем – досить розповсюджена по всій Україні «Гилка» та її варіанти і «Мета» сприяють не тільки зміцненню тіла, м’язів, розвитку окоміра, але й вихованню по­чуття дружби, спільності, підтримки тощо. В ігри з м’ячем діти і молодь грають у вільний від роботи час, а найчастіше –  у свя­та. Наприклад, на Великдень грають у такі, які не потребують багато місця, наприклад, у «Коня», «Кашку», «Серединку» або ще в «Тарапати», «Стінку» та інші.

Серед селянських дітей були ще дуже розповсюджені ігри з палицею, що вмить перетворювалася на коня. «Дивовижний кінь» летів, і підганяв його найміцніший батіжок – дитяча фанта­зія.

Коли ж до рук потрапляв мотузочок, то з’являлася нова іграшка – батіг. Для дитини досить мати сам тільки батіг, а реш­ту – коня й воза – з успіхом домалює знову ж таки фантазія. Хлопчик сідає на першу-ліпшу колоду, запрошує товаришів на свою імпровізовану підводу й починає з азартом поганяти ви­гадану пару баских коней. Коні мчать, підвода гуркотить коле­сами, з-під них летить курява, кучер цвяха є батогом і кричить: «З дороги!».

І скільки при цьому проявляється дитячої спосте­режливості: хлопчик копіює найменші рухи батька, коли той зап­рягає коня, він жене свій уявний екіпаж, як дорослий, погукує на коней, поганяючи їх з жестами і манерами дорослих людей»[16, c.109].

Протягом століть в Україні сформувалися самобутні народні ігри, які перевірялись і шліфувались досвідом людей багатьох поколінь. У них, як у дзеркалі, відображаються звичаї нашого народу, Його побут, уявлення про світ. Кожна гра, кожна забава має свої специфічні функції та розвиває фізичні й моральні якості. Граючись, дитина зосереджується, а це вже є початком виховання сильної волі. Захоплена грою дитина загартовується в терпінні, бо ніколи не скаржиться на біль, якщо впаде чи вдариться ненароком.

Граючись, дитина легко схоплює, розуміє та запам’ятовує гру, а ці якості у свою чергу полегшують виконання складніших завдань. Однак, народні ігри вчили дитину не лише засвоювати практичні навички, насамперед трудові, а й розвивали кмітливість. До таких ігор відносять загадки. В народній дидактиці загадкам надавалось дуже велике значення, адже в них були зосереджені знання про людину і світ, пори року, соціальні явища, побутові навички тощо. І сьогодні загадка – вправа для розвитку мислення, уяви та інтуїції. Розгадувати загадки дітям завжди цікаво. Вони вносять елемент радісного відкриття на заняттях. Тому сучасні педагоги включають загадки в хід уроку.

Мовленнєві навички шліфувались за допомогою скоромовок. «Скоромовка— поетичний жанр, живлений джерелами ди­тячого фольклору, зумовлений потребами етнопедагогіки. В ос­нові скоромовки — дотепна гра спеціально скомпонованих важковимовних слів, призначена для тренування артикуляційного апарату дитини. В українському дитинознавстві серед безлічі засобів, за до­помогою яких виправляються дефекти мови, одним із найефек­тивніших є скоромовки (спотиканки, скоромовки) — невеликі за розміром твори гумористичного спрямування, головне призначення яких— домогтися правильної вимови важких для дитини звуків, позбутися дефектів мови.

Скоромовки називають спотиканками і чистомовками, адже вони сприяють чистоті та чіткості вимови.

У дидактичних іграх, створених педагогікою, у тому числі й народною, ігрова діяльність спеціально планується і пристосовується для навчальних цілей.

Використання скоромовок має безсумнівну дидактичну цінність, адже гра зі словами сприяє ефективному засвоєнню мовлення й покращенню загального настрою у класі, а також ламанню психологічних бар’єрів, додає навчальному спілкуванню комунікативну спрямованість. Скоромовки  побудовані на звукових повторах, незвичних і складних для вимови словах і словоспо­лученнях.

Робота над ними –  вдале й корисне тренування мовлення учнів, що сприяє чистоті, чіткості та правильності вимови. Але, як свідчить практика, проговорювання скоромовки на уроці часто є формальним. Її вимова у ді­тей виходить не чіткою, змазаною, плутаною, важко зрозумілою. Однак, правиль­ність і чіткість вимови скоромовки слід виробляти через дуже повільну, іноді навіть перебільшено чітку вимову, оскільки мовний апарат готовий виконувати ту саму роботу в дуже швидкому темпі лише після тривалого та багаторазового повторення одних і тих же слів. Для цього кожне складне слово спочатку треба вимовляти по складах у повільному темпі, але без будь-яких неточностей.

К. Станіславський радив скоромовку промовляти спочатку беззвучно, але зі старанною артикуляцією, потім перейти на шепіт, далі – читати вголос у повільному темпі, нарешті, на фінальному етапі –   читати у швидкому темпі.

Важливо навчитися читати скоромовку не лише чітко і швидко, а й з різною інтонацією (подиву, роздуму, захоплення тощо).

Таким чином, методика навчання читання скоромовок передбачає такі моменти:

а) показ зразка читання скоромовки вчителем;

б) з’ясування значення незрозумілих учням слів;

в) чітке, правильне промовляння складних слів і словосполучень по складах;

в) чітке, правильне читання скоромовки всіма учнями спочатку в по­вільному, а потім у звичайному, розмовному темпі;

г) читання (хором) скоромовки у пришвидшеному і швидкому темпі;

г) конкурс на краще читання скоромовки у швидкому темпі.

Для тренування вимови методисти радять читати скоромовку з різними завданнями. Наприклад, спочатку читають дівчатка, а потім –   хлопчики (і навпаки), читають із нарощуванням сили голосу, читають зі зміною логіч­ного наголосу [10, с.39]. Крім того, використання скоромовок на уроках сприяє пробудження інтересу школярів до фольклорних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

 

ТВОЧА ГРУПА

«Застосування ігор як засобу формування предметних

компетентностей молодших школярів»
 

Клебча О.А., керівник ТГ вчителів початкових класів Краматорських загальноосвітніх шкіл «Застосування ігор як засобу формування предметних

компетентностей молодших школярів», учитель початкових класів  вищої кваліфікаційної категорії Краматорської ЗОШ І – ІІІ ступенів №10 з профільним навчанням Краматорської міської ради

 

 

Колесникова Н.М., ТГ вчителів початкових класів Краматорських загальноосвітніх шкіл «Застосування ігор як засобу формування предметних

компетентностей молодших школярів», учитель початкових класів першої кваліфікаційної категорії Краматорської ЗОШ І – ІІІ ступенів №10 з профільним навчанням Краматорської міської ради

 

 

Практичне застосування ігрових методів та прийомів

 у формуванні позитивної мотивації учіння

Ігрова дидактика як засіб впливу на мотивацію навчальної діяльності   молодших школярів

Дидактичні ігри, які використовують­ся в початковій школі, виконують різні функції: активізують інтерес та увагу ді­тей, розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву, закріплюють знання, уміння й навички, тренують сенсорні вміння, навички тощо. Правильно побу­дована цікава дидактична гра збагачує процес мислення індивідуальними почут­тями, розвиває саморегуляцію, тренує вольові якості дитини. Не варто оцінювати дидактичну гру лише з позицій навченості дитини, її цінність передусім у тому, що вона виконує роль емоційної розряд­ки, запобігає втомі дітей, знижує гіподи­намію. Якщо вчитель часто використовує цікаві дидактичні ігри, молодші школярі раптом роблять відкриття: «Мені подоба­ється думати, дайте мені таке завдання, щоб я поламав голову», тобто зароджу­ється інтерес до розумової праці [20, c.116].

У навчальному процесі ігрова діяль­ність має форму дидактичної гри, ігро­вої ситуації, ігрового прийому, ігрової вправи. Дидактичні ігри можуть: бути тільки у словесній формі; поєднувати слово та практичні дії; поєднувати слово й наочність; поєднувати слово й реальні пред­мети [3, c.56].

Структурні складові дидактичної гри — дидактичне завдання, ігровий за­дум, початок гри, ігрові дії, правила гри, підбиття підсумків.

Дидактичне завдання гри визначаєть­ся відповідно до вимог програми з ураху­ванням вікових особливостей дітей. На­приклад, формування в дітей математичних уявлень, логічного мислення; розвиток мовлення; формування уявлень про природу, навколишнє середовище; розвиток оцінки та самооцінки, ініціати­ви, кмітливості, здатності проявляти по­льові зусилля для досягнення поставленої мети, довільної уваги, зосередженості.

Дидак­тичне завдання у грі свідомо маскується, воно постає перед дітьми у вигляді ціка­вого ігрового задуму. Дітей приваблюють відтворення уявного сюжету, активні дії із предметами, загадка, таємниця, пе­ревірка своїх можливостей змаганням, вольове перевтілення, спільна рухова ак­тивність, кмітливість. На створення ігрової атмосфери іс­тотно впливає ігровий початок. Він може бути звичайним, коли вчитель повідомляє назву гри і спрямовує увагу дітей на наяв­ний дидактичний матеріал, об’єкти дійс­ності, та інтригуючим, цікавим, захоплю­ючим, таємничим.

Як стверджує О. Савченко, «Використання ігор у навчанні робить недоречною авторитарну позицію вчителя в спілкуванні з дітьми. Адже, щоб зацікавити дітей майбутньою діяльністю, внести у навчання ситуації несподіванки, вільного вибору, яскраві позитивні емоції, педагог повинен сам стати учасником гри. Особливо важливе поєднання гри з навчальною діяльністю в початкових класах, коли складний перехід від дошкільного дитинства до школи зумовлює поступову зміну провідних видів діяльності — ігрової на навчальну[20, c.216].

Структура розгорнутої ігрової діяльності включає такі компоненти:

– спонукальний — потреби, мотиви, інтереси, прагнення, які визначають бажання дитини брати участь у грі;

– орієнтувальний — вибір засобів і способів ігрової діяльності;

– виконавський — дії, операції, які дають можливість реалізувати ігрову мету;

– контрольно-оцінний — корекція і стимулювання активності ігрової діяльності

У дитячих іграх вільна ігрова діяльність виступає переважно як самоціль.

У дидактичних іграх, створених педагогікою (в тому числі й народною), ігрова діяльність спеціально планується і пристосовується для навчальних цілей. Дидактичні ігри — різновид ігор за правилами. У світовій педагогіці відомі системи дидактичних ігор, які вперше розробили для дошкільного виховання Ф. Фребель і М. Монтессорі, а для початкового навчання — О. Декролі.

Дидактичні ігри, які використовуються в початковій школі, виконують різні функції: активізують інтерес та увагу дітей, розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву, закріплюють знання, вміння і навички, тренують сенсорні вміння, навички тощо. Правильно побудована цікава дидактична гра збагачує процес мислення індивідуальними почуттями, розвиває саморегуляцію, тренує вольові якості дитини. Не варто оцінювати дидактичну гру лише з позицій навченості дитини. Її цінність передусім у тому, що вона виконує роль емоційної розрядки, запобігає втомі дітей, знижує гіподинамію. Якщо вчитель часто використовує цікаві дидактичні ігри, молодші школярі раптом роблять відкриття: «Мені подобається думати, дайте мені таке завдання, щоб я поламав голову», тобто зароджується інтерес до розумової праці [20, c.216].

Ігрові дії – засіб реалізації ігрового задуму й водночас здійснення поставленого педагогом завдання. Із задоволенням виконуючи ігрові дії та захоплюючись ни­ми, діти легко засвоюють і закладений у грі навчальний зміст.

Правила гри діти сприймають як умо­ви, що підтримують ігровий задум; їх не­виконання знищує гру, робить її неціка­вою. Без заздалегідь визначених правил ігрові дії розгортаються стихійно, і дидак­тичні завдання можуть лишитись невиконаними. Тому правила гри задаються вихователем до її початку і мають навчальний та організаційний характер. Спочатку дітям пояснюється ігрове завдання, а потім – спосіб його виконання [3, c.56].

Успіх дидактичних ігор значною мі­рою залежить від правильного використання в них ігрового обладнання, ігра­шок, геометричних фігур, природного матеріалу (шишок, плодів, насіння, лис­точків) тощо.

Підбиття підсумків гри у зв’язку з та­кою віковою особливістю дітей, як нетер­плячість, бажання відразу дізнатися про результати діяльності, проводиться відра­зу після її закінчення. Це може бути під­рахунок балів, визначення команди переможниці, нагородження дітей, які показа­ли найкращі результати, тощо. При цьому слід тактовно підтримати й інших учас­ників гри.

Різноманітність ігрових засобів ство­рює широкі можливості для того, щоб учитель міг вибрати саме таку гру, яка найбільше відповідає меті уроку.

Діти дуже добре сприймають ігри природничої тематики: «Загадай    —

ми відгадаємо», «Що спочатку, а що по­тім?», «Магазини «Овочі і фрукти», «Хто де живе?», «Знайди дерево за насінням».

Широкі можливості є в початковій школі, особливо в перших-других класах, для проведення ігор-занять та ігор-вправ. Так, для розвитку усного мовлення й ло­гічного мислення учнів доцільно проводи­ти такі ігри: «З якого дерева листя?», «Знайти такий самий предмет (колір)», «Що змінилося?», «Чого тут не вистачає?», «Коли це буває? », «Для чого це по­трібно? », «Хто на чому грає?», «Чиї це ін­струменти?»[3, c.57].

Сьогодні, у час відродження націо­нальної системи виховання, дуже важ­ливо залучати до процесу формування особистості дитини українські традицій­ні народні дитячі ігри. Національні ди­тячі ігри дуже глибокі своєю мудрістю, мають величезний виховний потенціал. Вони добре сприймаються нашими діть­ми й за формою та змістом найповніше відповідають ментальності української дитини.

Складність використання гри в на­вчанні пов’язана з її особливостями (двопланова поведінка, відсутність персо­нальної відповідальності кожного за результати дій, спрощене уявлення про ре­альність), що потребує від учня зусиль для входження у гру. Треба, щоб учні орієн­тувались на результати гри.

У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні. Використання на уроках ігор та ігро­вих моментів робить процес цікавим, створює в дітей бадьорий творчий на­стрій, полегшує засвоєння навчального матеріалу. Різноманітні ігрові дії, за допо­могою яких розв’язується те чи інше розумове завдання, підтримують і посилю­ють інтерес дітей до навчального предмета. Отже, гра — незмінний важіль розумового розвитку дитини.

Гра потребує від учня зібраності, ви­тримки, бажання допомогти відстаючому, невимушено виховує адекватне сприймання невдач і помилок.

Гра починається не тоді, коли учні одержують завдання, а коли їм стає ціка­во грати. Це означає, що гра викликає приємні емоції та дає роботу їх розуму.

Види емоційного стимулювання:

–  Ігрове завдання можна давати як від­починок.

– Вона дається так, ніби не планується , педагогом заздалегідь (гра-імпровізація).

– Ігрове завдання вводиться із прив’яз­кою до конкретної ситуації, конкрет­ного учня [3, c.57].

При підборі й розробці дидактичних ігор слід ураховувати, що темп та ефективність засвоєння змісту навчання про­порційні інтересам учнів і діяльності, яку вони виконують. Знання починаються з чуттєвого сприйняття, з допомогою уяв­лень переходить у пам’ять, а потім через узагальнення одиничного формується ро­зуміння загального.

Діяльність учнів буде успішною, якщо модель дії, яку необхідно виконати, випе­реджає саму діяльність. На стійкість ува­ги впливають спрямованість особистості, її інтереси. Необхідно максимально акти­візувати асоціативну пам’ять і творчий розвиток особистості. Організація та про­ведення ігор потребують великої май­стерності. Педагогу треба виробити чітку стратегію керівництва груповим спілку­ванням.

У ході гри мовно-розумова діяльність учнів стає більш евристичною і творчою, підвищується її мотивація. Обговорення повинно проходити в доброзичливій фор­мі. Активність учнів — головний критерій ефективного проведення гри. У дидак­тичних іграх учні спостерігають, порів­нюють, класифікують предмети за певни­ми ознаками, виконують аналіз і синтез, роблять узагальнення. Багато ігор по­требують уміння викладати свої думки у зв’язній і зрозумілій формі, використо­вуючи відповідну термінологію. Підбираючи ігри, слід поєднувати два елементи — навчальний та ігровий. Ство­рюючи ігрову ситуацію відповідно до змісту програми, педагог повинен чіт­ко спланувати діяльність учнів, спрямува­ти її на досягнення поставленої мети.

Ко­ли визначено завдання, учитель надає йо­му ігровий зміст, окреслюючи ігрові дії, і це спонукає учнів до гри. А коли виникає особиста зацікавленість, то з’являються й активність, і творчі думки, і хвилювання за себе, команду, весь колектив.

Готуючись до заняття, педагог пови­нен чітко продумати послідовність ігрових дій, організацію учнів, тривалість гри, її контроль, підбиття підсумків та оцінку. Головні умови ефективності застосу­вання ігор — органічне включення в навчальний процес; захоплюючі назви; на­явність справжніх ігрових елементів, зокрема зачинів, римування; обов’язковість правил, які не можна порушувати; використання лічилок; емоційне ставлення самого вчителя до ігрових дій (його слова й рухи цікаві, несподівані для дітей).

Коли якусь гру використовують надто часто, виникає небезпека втрати інтересу дітей до неї, бо зникає новизна. У цьому разі, залишаючи незмінними ігрові дії, у зміст треба вносити щось нове: усклад­нювати правила, змінювати предмети, включати елементи змагання, починати гру з несподіваної лічилки або ігрового зачину. Вчитель, використовуючи дидактичні ігри на уроках, стає активним учасником ігрового процесу, його емоційним ядром. Школярі разом з учителем відчувають радість відкриття, тобто у них зароджується інтерес до творчого пошуку, інтелектуальної праці.

Найголовнішим чинником впливу на мотивацію навчання є успішність кожного учасника навчального процесу. Кожна дитина почувається щасливою, впевненою у своїх силах при підтримці педагога. Для молодшого школяра особливу цінність має похвала його діяльності перед усім класом. Від позитивної оцінки дитина розкривається і прагне досягти ще кращих результатів.

Отже, умовою успішного навчання дітей є мотивація їхньої навчально-пізнавальної діяльності, яка спо­нукає школярів виявляти розумову активність, робить процес навчання глибшим, усвідомленим, привабливим.

Відомо, що найважливішу роль у навчанні відіграє правильно організований навчальний процес, якщо він відповідає особливостям психології діяльності кожного учня, то створюються сприятливі умови для успішного сприймання та засвоєння матеріалу. Тому, для мотивації навчальної діяльності молодших школярів необхідно створювати такі умови, де учень повноцінно живе, проектує своє майбутнє, творчо осмислює дійсність. Це можливо в процесі вироблення мотивації учіння. Для формування мотивації надзвичайно важливо створювати

на уроці ситуації успіху, бо це – єдине джерело внут­рішніх сил учня, що народжує енергію для подолання труднощів і бажання вчитися за сучасних умов.

Завдяки грі школярі вчаться виборювати пере­могу, прагнуть до успіху, концентрують волю, дося­гають поставленої мети, вимогливо ставляться до себе, бачать перспективу власного зростання й усві­домлюють потребу самовдосконалення.  Ще однією важливою якістю ігрового навчання є його оздоровчі можливості. Психологи вважають, що діти молодшого шкільного віку сьогодення ха­рактеризуються підвищеною дратівливістю, емоцій­ністю, агресивністю, досить швидкою стомлюваністю, нестійкою увагою, ситуативністю поведінки. Тому, логічний перехід від пояснювання до ігрових елементів знімає нервове напруження у дітей, дає змогу активізувати їхню увагу на закріпленні матеріалу, пожвавлює атмосферу сприйняття, викликає зацікавлення, дає поштовх до креативного мислення.

Гра — єдиний вид діяльності, в якому процесові надається більше значення, ніж результату. Мотив гри полягає в самому процесі, який слугує результа­том, а результат - проміжною ланкою процесу. Від­повідно до психолого-фізіологічних особливостей свого віку молодші школярі постійно відчувають потребу у грі, ігровому спілкуванні. Тому вчитель має творчо використовувати цю особливість віку й здійснювати педагогічний вплив, враховуючи індивідуальні особливості кожного учня зокрема.

Практика застосування ігрових технологій

в навчальній діяльності учнів початкової школи

Ідеалом сучасної освіти є особис­тість не з енциклопедичною пам’яттю, а з гнучким розумом, швидкою ре­акцією на все нове, повноцінними, розвинутими потребами подальшого пізнання та самостійної дії, добрими орієнтувальними навичками й твор­чими здібностями. «Однією з найсерйозніших хиб нашої шкільної практики є те, що, навчаючи дітей, працює переваж­но вчитель» — ця думка В. О. Сухомлинського характеризує навчальний процес і на сучасному етапі. Праця учня, який роками мовчки сидить за партою, слухає вчителя і намагається запам’ятати те, що йому говорять, не може забезпечити повноцінного, найвищого щастя людини від успіхів у праці. Розвиток творчого потенціалу лю­дини трактується сьогодні як основ­не завдання школи. В. О. Сухомлинський вказував на позитивну роль гри у підвищенні якості знань. «Дуже велике значення має ігровий елемент у процесі на­вчання» -  писав він у своїй книзі «Сто порад вчителеві».

Досвід роботи - допомогти вчителю урізноманітнити структу­ру уроків і методи роботи, відійти від шаблонів, навчати учнів діяти творчо і самостійно, з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей та інтересів. Методики стануть у пригоді не лише вчи­телям, а і дбайливим батькам, що мають на меті підтримати і зберегти інтерес своїх дітей до навчання.

Намагаємося зробити навчання школярів цікавим, творчим, лег­ким, різноманітним, повною мірою завантажити тих школярів, що вже виконали завдання. Великого значення у розвитку активності учнів на уроках слід нада­вати грі, розгадуванню кросвордів, ребусів. На уроках можна проводити такі ігри: «Віднови вірш», «Розвід­ники» (скільки разів у тексті вжите певне слово), «Заміни вислів одним словом» (дуже сильний дощ - зли­ва), «Знайди у словах зайві букви», «Склади і поясни народні приказки», «Закінчи речення», «Знайди зайве слово», «Хто це…» (обмірює, шиє, кроїть, перешиває, ріже), «Знайди пару» та інші.

На уроках природознавства можна запропонувати учням такі завдання:

1.     Скласти порівняльні таблиці природних зон (мішаних і листяних лісів), природних угрупувань (боліт, луків), корисних копалин (торфу і вугілля).
2.     Описати тварину (за малюнком і планом): лося, зубра, лелеку.
3.     Описати одну з корисних ко­палин нашого краю.
4.     Запропонувати способи під­вищення родючості грунту на при­садибній ділянці.
5.     Скласти розповідь про при­родну зону рідного краю.
6.     Підготувати за допомогою до­відкової літератури розповідь про одну з рідкісних рослин або тварин рідного краю, занесених до Червоної книги України.
7.     Підготувати свою програму збереження природи в Україні.
8.     Підготувати розповідь про одне з промислових підприємств області.
9.     Скласти розповідь про ріку України, на якій побував.
10. Порівняти озеро і море. Чим вони відрізняються?
11. Дати відповідь на запитан­ня: «Чому рослини в лісах ростуть ярусами?»

Багато таких завдань учні вико­нують вдома. І варто сказати, що більшість добре справляється з ними, естетично оформлюючи свої неве­личкі реферати.

На уроках математики доречним буде використання математичних задач, жартів, загадок, головоломок, лічилок, кросвордів. Такі завдання вчать дітей мислити логічно, розви­вають допитливість. Слід практику­вати розв’язування задач, що мають декілька розв’язків, логічних задач підвищеної складності, викорис­тання життєвого досвіду в процесі розв’язування задач чи прогнозуванні майбутніх подій, розв’язування задач шляхом повторного повернення до них через певний проміжок часу.

Учитель повинен створювати такі умови, щоб учні стали не об’єктами, а суб’єктами навчання: вміли оцінювати проблему та обирати правильний варіант у предметній дискусії, могли довести правильність своїх міркувань чи відмовитись від хибних, вміли аналізувати причини помилок, здійснювати самоконтроль.

Підтримати в учнів пізнавальний інтерес, зробити навчання твор­чим, цікавим, яскравим допоможуть такі форми організації навчально-виховного процесу, як урок-казка, урок-екскурсія, телеурок, урок – подорож, інтегровані уроки.

Застосування ігрових технологій на уроках в початковій школі є дієвим інструментарієм кожного вчителя. В кожного педагога є свої психологічні прийоми, підходи, свої  секрети. В нашому динамічному світі спостерігаються зміни в усіх процесах та явищах, однак незмінним залишається інтерес дитини до казки та гри. Гра феномен, що дає поштовх фантазії, збагачує уяву, спонукає до творчого мислення. Спостерігаючи за дітьми в процесі дидактичних ігор можливі наступні висновки-рекомендації:

1.     Підбір дидактичних ігор має бути цікавим та природовідповідним, доступним для певного віку.
2.     Дидактична гра має діяти непомітно на учасників, але кінцевою метою її є вплив на когнітивні процеси дитини та результат заняття (первинне закріплення навчального матеріалу, повторення теми, узагальнення знань тощо.).
3.     Ігрові елементи пожвавлюють хід уроку і своєю незвичністю та несподіванкою справляють сильне емоційне враження на дитину, що сприяє швидкому запам’ятовуванню матеріалу.
4.     При складанні плану «Уроку-подорожі» важливою є сучасна персоніфікація: героями-мандрівниками в країні Математика чи Музика мають бути персонажі сучасних мультфільмів.
5.     Ігри-вправи є обов’язковими на уроках початкової школи, оскільки вони сприяють закріпленню вивченого матеріалу. Завдяки іграм-вправам процес навчання стає легшим, цікавішим.
6.     Гра на уроках пожвавлює атмосферу заняття, робить всіх її учасників активними, успішними, дотепними, а значить позитивно мотивує на участь в процесі засвоєння  та запам’ятовування учбового матеріалу.
7.     Використання фольклорних матеріалів в дидактичних іграх початкової школи не лише виконує дидактичну мету, а й пробуджує інтерес до історії та культури нашого народу.
8.     Участь у навчальній грі дає значний поштовх до позитивні мотивації навчання, адже у грі дитина почувається впевненою, намагається досягти кращої результативності у завданнях, прагне перемагати.
9.     Використовувати різні види навчальної гри, адже завдяки грі дитина отримує задоволення від своїх результатів, відкриває для себе багато нового, набуває соціального досвіду, вчиться партнерства, колективізму, набуває інших соціальних навичок.
10. Участь школярів в дидактичних іграх позитивно впливає на їх загальний розвиток, активізує мислення, увагу, пам’ять, уяву, фантазію, а все це разом стає підґрунтям індивідуального розвитку й готовності дитини до навчальної праці.

Початкова освіта -  це перший освітній рівень, який закладає фундамент загальноос­вітньої підготовки школярів. Тому пріоритетне завдання навчання у початковій школі на сучасному етапі - формування в учнів певної кількості знань, загально навчальних умінь та навичок, забезпечення подальшого становлення особистості дитини, розвиток її розумових здібностей, а також уміння самостійно, творчо мислити. А це можливо при активізації пізнавального інтересу, який невід’ємний від мотивації навчання, що впливає на   формування в учнів ключових і предметних компетентностей. В урізноманітненні форм учбових занять значне місце належить навчальній грі. Особливість навчальної гри як форми позитивного впливу на мотивацію навчання полягає в тому, що вона досягає своєї мети непомітно для учня, бо не потребує ніяких способів насильства над особистістю. Тому позитивне ставленні вчителя до ігрової діяльності дає високу результативність.

Формування мотивації до навчання – головна проблема, що продовжує хвилювати педагогів, психологів. На систему природних і особистісних чинників, що спонукають до навчальної діяльності має вплив усвідомлена потреба – мотив, що формується під впливом педагогічного інструментарію, серед яких провідне місце належить дидактичній грі. Позитивна мотивація учіння складається з таких компонентів як навчально-пізнавальний інтерес, мотив співпраці, мотив творчого пошуку, новизни, самоствердження, прагнення самовдосконалення.

Гра допомагає:

– виявити самостійні творчі здібності дитини і дати їм поштовх для розвитку;

– виявити позитивні риси характеру;

– спонукати до співпраці з однолітками;

– розвивати пам’ять, мислення, уяву, фантазію;

– знаходити розв’язок нестандартних ситуацій;

– націлює на відкриття.

Формування мотивації в учнів до навчання є однією з проблем сучасної школи. Навчальна мотивація лежить в основі шкільних успіхів або невдач. Джерелом позитивної мотивації учіння є насамперед зацікавлення матеріалом, а пробудження інтересу здійснюється за допомогою різних технік та прийомів, насамперед в дидактичній грі, яка дивує та націлює на відкриття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

У грі дитина робить відкриття того, що давно відоме дорослому. Потреба в грі і бажання грати у школярів необхідно використовувати і направляти в цілях вирішення певних освітніх завдань. Гра буде засобом виховання і навчання, якщо вона включатиметься в цілісний педагогічний процес. Керуючи грою, організовуючи життя дітей в грі, педагог впливає на всі сторони розвитку особи дитина: на відчуття, на свідомість, на волю і на поведінку в цілому.

Природно, підготовка і впровадження ігрових методик в учбовий процес вимагає від педагога великих зусиль. В процесі підготовки учбової (дидактичною) гри вчитель стикається з проблемами не завжди і не настільки залежними від його особистих якостей як педагога, скільки від зовнішніх обмежень. Це і брак дидактичного ігрового матеріалу, недолік урочного часу на проведення ігор з дітьми. Часто серед вчителів існує думка: «Якщо ми з дітьми гратимемо під час уроків, коли ж ми вчитимемо з ними правила?». Проте, мені  здається, що проблеми ці здебільше походять від нерозуміння значущості гри як засобу навчання, стосунки до гри як до методу розвантаження, а не стимулювання свідомості школярів.

Враховуючи те, що дослідження проблеми використання дидактичних ігор при навчанні світової літератури продовжуються і до цього дня, а моє дослідження є лише коротким аналізом роботи багатьох педагогів і психологів, існує перспектива подальшої роботи в даному напрямі. Так, при написанні цього реферату я  прочитала психолого-педагогічну літературу з проблем застосування нетрадиційних форм організації навчання, впливу пізнавального інтересу на процес ігрового навчання,а також  ознайомилась з передовим досвідом вчителів-новаторів у використанні нетрадиційних форм навчання і розглянула  формування та вплив пізнавального інтересу під час гри.

Кожен  художній твір завжди має свою оригінальність та своєрідність. Цю своєрідність і потрібно розкрити на уроках літератури Мистецтво вчителя полягає в тому, щоб вміло підібрати ключ до твору. Методика засвоєння повинна підказувати обсягом матеріалу, жанром, рівнем труднощів, ставленням учнів до твору.

 Тож при використанні різних ігрових форм є підвищення не тільки  інтересу до навчання, а й активно діє зворотний зв’язок «учитель – учень», який приводить до партнерських стосунків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ  ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Актуальные вопросы формирования интереса в обучении. Учебное пособие по ред. Г.И. Щукиной; М.,2004 с.87.

2. Амонашвили Ш.А. Здравствуйте, дети!; М., 2003. с.93.

3. Бёрн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры.; Лениздат, 2002. с.105.

4. Брунер Дж. Психология познания /перевод под ред. А.Р.Лурия/; М.: Прогресс, 2007. с.46.

5. Выготский Л. С. Игра и ее роль в психическом развитии ребенка. Вопросы психологии,1996.—№6. с.46.

6. Газман О.С. Каникулы: игра, воспитание; М.,2008,с.6-12.

7. Газман О.С., Харитонова Н.Е. В школу – с игрой; М.,1991. с.32.

8. Гобова Е.С. Зачем ходить в школу?; М.,1997,с.72.

9. Кулагина И.Ю. Возрастная психология (Развитие ребёнка от рождения до 17 лет). Учебное пособие, 5-е издание; М., 1999г. с.120-139.

10. Макаренко А. С. Сочинения в 4 томах; М., 1997, т. IV с.207.

11. Минский Е. М. От игры к знаниям; М., 1992. с.46.

12. Педагогічна Академія Пані Софії. Універсальні Інтелектуальні Ігри; Харків.: Основа, 2005. с 32.

13. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. К.: А.С.К., 2005. с.192.

14. Программно – методические материалы. Литература. 5-11 классы / Сост.

 Т.А.Калганова. 3-е изд. – М.: Дрофа, 2000.

15. Чулкова М.С. Игровая деятельность в развитии интереса к учебе //Русский язык, литература, культура в школе и вузе – К., 2011- №1(37) – c.33-35.

16. Яковлев Н.М., Сохор А.М. Методика и техника урока в школе. – М.,

17.Валах В. Подорож у світ цілих чисел – К.: Ред. загальнопедагогічна газета 2005. – 128 с.

18.Вишневський О. Теоретичні основи сучасної української педагогіки. – К.: Знання, 2008. – 566 с.

19.Гончаренко Н. Ігрові зони для першокласників // Відкритий урок. – 2013. – № 4. – С. 55-58.

20.Гончарук О. Г. Інтерактивні технології в початковій школі. – К.: Ред. загальнопедагогічна газета 2011. – 128 с.

21.Васьківська В. А. Інтерактивні уроки в сучасній школі // Обдарована дитина. – 2007. – № 4. – С. 21-23.

22.Войтко О. Висока культура читання у початковій школі – запорука успішного навчання // Початкова школа – 2015. – № 10. – С.46-49.

23.Давыдов В. В. Проблемы развития обучения. – М.: Педагогика, 240 с.

Истомина Н. Б. Активизация учащихся на уроках математики в начальных классах. – М.: Просвещение, 1998. –  112 с.

24.Казімірова В. Граймося з нами // Початкова школа – 2015. – № 1. – С. 46-47.

25.Кохно Т. Н. Формування читацьких навичок на уроках літературного читання у 3 класі. Методичні рекомендації. – К.: Педагогічна думка, 1914. – 52 с.

26.Колесник Л. Інтерактивні методи навчання на уроках читання // Початкова  школа – 2014. – № 1. – С.22-25.

27.Кочина Л. П. Математика в 1 класі. Методичний  посібник. – К., 1999. – 137 с.

28.Левчук Я. Формування критичного мислення засобами фольклору // Народна творчість та етнографія. – 2006. – № 3. – С. 96-102.

29.Малафіїк І. В. Дидактика. Навчальний  посібник. – К. Кондор, 2009. – 398 с.

Нестандартні уроки в початковій школі / упоряд. О. Кондратюк.  – К.: Ред. загальнопедагогічна газета 2005. – 128 с. – (Б-ка «Шк. світу»)

30.Побірченко Н. С. Дитяча гра та іграшка в етнографічній спадщині громадівців (друга половина ХІХ – початку ХХ ст.) // Педагогіка і психологія. – 2000. – № 4. – С. 105-115.

31.Психологический словарь / Петровский. – М.: Просвещение, 1996. – 432 с.

Радченко А. Ігрові методи та прийоми // Відкритий урок. – 2012. – № 10. – С. 47-49.

32.Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. – СПб.: Питер, 1999. – 706 с.

33.Савченко О. Я. Дидактика початкової школи. – К.: Абрис, 1997. – 416 с.

34.Савчин М. В. Педагогічна психологія. – К., 2007. – 424 с.

35.Самсоненко Л. Мотивація навчання // Початкова школа – 2015. – № 6. – С.56-58.

36.Шестирічки в школі / Упоряд. Т. Бишова, О. Кондратюк. – К.: Ред. загальнопедагогічна газета 2004. – 120 с.

37.Чайка В. М. Основи дидактики. – К.: Академвидав, 2011. – 238с.

38.Чепіль М. М., Дудник Н. З. Педагогічні технології. – К.: Академвидав, 2012. – 222 с.

40.Чорна Н. Вулицями Казкового міста (1клас) // Початкова школа 2015. – № 6. – С. 22-23.

41.Український педагогічний словник / С. Гончаренко. – К.: Либідь, 1997. – 374
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

 

ІНФОРМАЦІЙНА ЧАСТИНА

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

ВИСНОВКИ

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ  ЛІТЕРАТУРИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Навчальне видання

 

 

 

 

 

Клебча Олена Анатоліївна,  Сопільник  Алла Анатоліївна,

Колесникова Наталія Миколаївна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Застосування ігор як засобу формування предметних

компетентностей молодших школярів

Методичний посібник

 

 

 

 

 Підписано до друку 19.01.2023 Формат 21х29,7 1/16. Гарнітура Times.

 Друк офсетний. Папір офсетний. Ум. друк. арк. 15. Тираж 25пр.

 

 

Друкарня ПП «Дорошенко Ю. і  Ко»

84320, Україна, м. Краматорськ, вул. Хабаровська, 40Ш

 Тел.: 0626462897