«Застосування ігрових технологій в умовах НУШ.»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Застосування ігрових технологій в умовах НУШ.»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

Вступ ………………………………………………………………………………...3

І.  Ігрові технології одна з унікальних форм навчання  молодших школярів..4

ІІ. Роль дидактичних ігор в розвитку індивідуальних здібностей дитини…….5

2.1.  Класифікація дидактичних ігор……………………………………………..9

2.2.  Функції гри в житті дитини………………………………………………….10

2.3. Обмеження і недоліки використання ігор в освіті…………………………11

ІІІ. Використання ігор в навчально-виховному процесі……………………….12

 Висновок  …………………………………………………………………………14

Лутература…………………………………………………………………………15

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

«Яка дитина в грі,–писав А.С. Макаренко, –така з багатьох поглядів вона буде і в роботі, коли виросте».

Гра — іскра, що запалює вогник допитливості, зацікавленості та вимагає концентрації уваги учнів, напруження їх сил. Вона має здатність організувати життя дітей, наповнити його змістом. Ігри — одне з найсильніших виховних засобів у руках суспільства. Саме у грі виявляються і розвиваються різні сторони дитячої особистості, задовольняється багато інтелектуальних та емоційних потреб, складається характер. Використання ігрових прийомів сприяє формуванню творчої індивідуальності. Гра є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. К. Д. Ушинський писав: «Зробити серйозне заняття для дитини цікавим — ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності... З перших же уроків привчайте дитину полюбити себе в різних подіях, виконувати будь-які дії, спілкуватися зі своїми однолітками  й знаходити приємність в їх виконанні».

Завдяки грі у дитини формується здатність виявляти свої особливості, визначати, як вони сприймаються іншими, виникає потреба будувати свою поведінку з урахуванням можливої реакції інших. Акторська гра. Колективні ігри згуртовують дітей, сприяють формуванню дружних взаємин між ними. У цих іграх дітям необхідно узгоджувати свої дії з діями решти учасників гри, дотримуватись правил, бути справедливими до товаришів. У процесі ігрової діяльності в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні.

А. С. Макаренко писав: «Гра має важливе значення в житті дитини... Якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі...» Отже, гра, її організація — ключ до організації виховання, своєрідна школа підготовки до праці. У грі виробляється спритність, витримка, активність. Це школа спілкування дитини.

 

 

 

 І   Ігрові технології в системі навчання молодших школярів

У грі найповніше виявляються індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей.

Пізнавальні (дидактичні) ігри — це спеціально створені ситуації, що моделюють реальність, з якої учням необхідно знайти вихід. Дидактичні ігри  широко використовуються  як засіб навчання, виховання і розвитку школярів. У них діти спостерігають, порівнюють, класифікують предмети за певними ознаками, виконують аналіз й синтез, абстрагуються від несуттєвих ознак, роблять узагальнення. Багато ігор вимагають уміння висловлювати свою думку в зв’язній і зрозумілій формі, використовуючи термінологію.

Системне запровадження креативних технологій в школі (починаючи з початкової ланки) призводить до того, що учні поступово опановують вміння самостійно вчитися, критично мислити, та планувати свою подальшу життєдіяльність. Процес формування вмінь і навичок стає набагато результативнішим, якщо організувати навчання у співробітництві, яке ґрунтується на спільній діяльності і взаєморозумінні вчителя і учнів. Саме таке навчання, з використанням креативних  технологій, сприяє формуванню ключових компетентностей учнів, підвищує інтелект дитини, зміцнює її віру у власні здібності, стимулює активність і творчість. Це сприяє підготовці молоді, яка ґрунтує свою діяльність на основі демократичних цінностей, схильна до навчання впродовж життя, здатна бути конкурентноздатною на європейському і світовому освітніх просторах.

Працюючи з учнями початкових класів та маючи досвід багаторічної праці, звернула увагу на те, що гра – провідний вид діяльності, що визначає розвиток кожної дитини. Це зумовлено особливостями їхнього психічного та фізіологічного розвитку. Основне завдання, яке ставлю перед собою: навчання дітей проводити в цікавій формі. Адже практика свідчить, що найефективніше діти молодшого шкільного віку сприймають навчальний матеріал, що був поданий цікаво і нестандартно, у вигляді гри.

Гра для дітей є настільки природною, що вони ладні гратися й гратися, приймаючи всі умови з вдячністю, зачаровані перебігом дій, можливістю рухатися, мати успіх серед однокласників. Захопившись грою, дитина не помічає, що вчиться, запам’ятовує нове, орієнтується у незвичайних ситуаціях.

Поповнюються запаси її понять, уявлень, розвивається творчість, фантазія. Сучасного школяра треба вміти захопити навчанням. Тому в методиках навчання і виховання учнів у початковій школі автори нових підручників і в методичних посібниках органічно поєднали ігрову діяльність з навчальною.

ІІ. Роль дидактичних ігор в розвитку індивідуальних здібностей дитини.

Роль ігрової діяльності в початковій школі має важливе місце:

- виробляється звичка зосереджуватися, мислити самостійно, розвивати увагу, прагнути до знань;

- процес навчання стає цікавим, легко долаються труднощі у засвоєнні матеріалу;

- гра створює у дітей бадьорий робочий настрій;

- в руках учителя гра стає інструментом виховання, що дає змогу повніше враховувати вікові особливості дітей, розвивати ініціативу і самостійність, створювати атмосферу свободи, творчого розкриття дитини.

Але існують певні вимоги до гри:

- ігри мають відповідати навчальній програмі;

- ігрові завдання повинні бути не надто легкими, проте й не дуже складними;

- відповідність гри віковим особливостям

Як показала практика, універсальним для урізноманітнення сучасного навчання є добірка ігор з використанням набору «Шість цеглинок» LEGO для 1 класу НУШ. За допомогою цеглинок створюю умови вільно рухатися під час проведення фізкультхвилинок класною кімнатою. Одночасно закріплюючи кольори, а також порядкову лічбу і лічбу у зворотному напрямку, відтворення парних і непарних чисел за допомогою певного кольору. Ефективним і дієвим прийомом є використання цеглинок на засвоєння складу числа, а також на додавання і віднімання чисел без переходу через десяток та утворення двоцифрових чисел, практичні операції з ними. Урізноманітнюю за допомогою цеглинок LEGO ігри і змагання на уроках фізкультури. Кращій організації роботи сприяють цеглинки у групах і парах змінного складу. Прийоми «Шпигунська гра», «Підступна вежа», «Чарівна карета» з цеглинками сприяють розвитку мотиваційної атмосфери, а також навчають дітей виконувати різні операції з дрібними речами. Це розвиває творчість, спонукає до власної тактики виконання завдань, а також стимулює дітей упевнено братися за нові завдання і самостійно приймати рішення під час виконання складніших завдань.

Активно впроваджуючи свої напрацювання, мої учні навчилися співпрацювати у командах, малих групах, у парах змінного складу. А також вирішувати проблемні завдання спільно, використовуючи набуті знання.

Навчилися самостійно приймати рішення, проявляти гнучкість мислення, творчість, фантазію, креативність. Я чітко розумію, що безпосередній носій конкретних освітніх нововведень в освітньому процесі – це вчитель. Тому постійно займаюся науково-дослідницькою діяльністю. Маю багато напрацювань, які допомагають впроваджувати ігрові технології і мати очікуваний результат.

Гра як феноменальне людське явище найбільш детально розглядається в таких галузях знання як психологія і філософія. У педагогіці і методиці викладання більше уваги приділяється іграм дошкільників (Н. А. Короткова, Н. Я. Михайленко, А. І. Сорокіна, Н. Р. Ейгес тощо) і молодших школярів (Ф. КБлехер, А.С. Ібрагімова, Н. М. Конишева, М. Т. Саліхова та ін.) Це пов'язано з тим, що педагоги розглядають гру як важливий метод навчання для дітей саме дошкільного та молодшого шкільного віку. Ряд спеціальних досліджень з ігрової діяльності дошкільнят здійснили видатні педагоги нашого часу (П. П. Блонський, Л. С. Виготський, С. Л. Рубінштейн, Д. Б. Ельконін та ін.) Аспекти ігрової діяльності в загальноосвітній школі розглядалися С.В. Арутюняном, О.С. Газманов, В.М. Григор'євим, О.А. Дьячкова, Ф. І. Фрадкіна, Г.П. Щедровицького та ін

У перебудовний період відбувся різкий стрибок інтересу до навчальної грі (В. В. Петрусінскій, П. І. Підкасистий, Ж. С. Хайдаров, С. А. Шмаков, М. В. Кларін, А. С. Прутченков та ін) .

.Механізми, що зумовлюють привабливість гри.

Д. Кавторадзе визначає гру як «спосіб групового діалогічного дослідження можливої ​​дійсності в контексті особистісних інтересів» [15].

У цьому визначенні підкреслено наявність:

• особистих інтересів кожного учасника;
• «Можливу дійсності» (іншої реальності);
• можливість дій в цій дійсності (дослідження);
• групи (включеність у спілкування);
• діалогу (у тексті роботи автор уточнює, що більш точним було б поняття «полілогу»).

К. Д. Ушинський писав: «Для дитини гра - дійсність, і дійсність набагато цікавіша, ніж та, яка його оточує. Цікавіше вона для дитини саме тому, що почасти є його власне створення. У грі дитя живе, і сліди цього життя глибше залишаються в ньому, ніж сліди дійсного життя, до якої він не міг ще увійти по складності її явищ і інтересів. У дійсного життя дитя не більше ніж дитя, істота, що не має ще ніякої самостійності, сліпо і безтурботно увлекаемой плином життя, в грі ж дитя, вже зріє людина, пробує свої сили і самостійно розпоряджається своїми ж творіннями ».

На підставі цієї думки Ушинського, ми можемо виділити наступні фактори, які роблять гру для дитини не просто привабливою, але й незамінною, єдиною сферою реалізації потреб:

Самостійність. Гра - єдина сфера життя, в якій дитина сама визначає цілі і засоби. І це важливо не тільки дітям. Однією з причин кризовості, труднощі підліткового віку вважають відсутність у них власної діяльності. Проба сил завжди пов'язана з невдачею. Тому проб в дорослих діяльностях практично неможливі; ніхто не дасть дитині чи підлітку якого-небудь справи, практично приреченого на невдачу. Шкільні ж діяльності дуже обмежені і нечисленні.

Можливість творчості поза грою доступна лише невеликій кількості школярів. Гра ж являє собою можливість «безкарно» творити - в дуже багатьох сферах життя. В області міжособистісних відносин (класичні ігри типу «дочки-матері»), в управлінні (ігри в »міста», які діти населяють вигаданими персонажами), власне у виконавській творчості - виліпити з пластиліну, намалювати, зшити костюм ...

Ю. В. Геронімус виділив наступні чинники, що сприяють виникненню ігрового інтересу :

• задоволення від контактів з партнерами по грі;
• задоволення від демонстрації партнерам своїх можливостей як гравця;
• азарт від очікування непередбачених ігрових ситуацій і послідовних їх дозволів в ході гри;
• необхідність приймати рішення в складних і часто невизначених умовах;
• швидке з'ясування наслідків прийнятих рішень. Це з'ясування, як правило, можливо тільки в ході гри, так як наслідки залежать ... ще й від непередбачуваних дій інших гравців;
• задоволення від успіху - проміжного або остаточного;
• якщо гра рольова, то задоволення від процесу перевтілення в роль;
• якщо гра азартна, то ... інтерес до грошового виграшу.

Б. Д. Ельконін у виступі на конференції «Педагогіка розвитку» сформулював такий з механізмів виникнення інтересу, як енергії дослідження нових можливостей. Новопридбаних можливість звичайно підштовхує до випробування. Це, наприклад, пояснює інтенсивність захоплення дітей і дорослих Інтернет - ця мережа дає відчуття практично необмежених можливостей.

У визначенні освітньої гри Д. Кавторадзе також говориться про «дослідженні можливої ​​дійсності». Тобто привабливість гри полягає, зокрема, у виникненні нових можливостей. Яких саме? Це залежить від типу гри. Очевидно, найбільш привабливі можливості, що відповідають актуальним потребам віку і особистості. Правда, слід зазначити, що математичні ігри, вирішення головоломок, не апелюють до жодних потреб, часто захоплюють не менше ніж ігри з грошовим виграшем. Проблема ігрової мотивації дуже важлива, але досліджена поки що не в повному обсязі. Ми пропонуємо наступний перелік потреб, які можуть бути реалізовані в іграх:

· Наявність власної діяльності;

· Творчість;

· Спілкування;

· Владу;

· Потреба в іншому;

· Самовизначення через рольове експериментування;

· Самовизначення через проби діяльностей.

Умови, що забезпечують привабливість ігор, можуть бути трансформовані у вимоги до ігор в освіті:

•          Ігрова оболонка: повинен бути заданий ігрова сюжет, мотивуючий всіх учасників на досягнення ігрових цілей.
•          Включеності кожного: команди в цілому і кожного гравця особисто. Можна не ставити індивідуальних мотивів, якщо мова йде, наприклад, про змагання. Але тоді можливість досягнення виграшу повинна бути у кожного члена команди.
•          Можливість дії для кожного учасника. Повинні бути опрацьовані і закладені в ігрову оболонку не тільки мотиви, але і можливість самостійного активної дії для кожного гравця, таким чином, щоб він міг приймати рішення, вибирати варіанти способів действования, мав право відмови від дії і т.д.
•          Результат гри повинен бути різний залежно від зусиль, що грають; повинен бути ризик невдачі.
•          Ігрові завдання повинні бути підібрані так, щоб їх виконання було пов'язано з певними складнощами.
•          З іншого боку, завдання повинні бути доступні кожному учаснику, тому необхідно, по-перше, враховувати рівень учасників гри, і, по-друге, завдання підбирати з »вилкою» від легких (для відпрацювання навчального досвіду) до тих, виконання яких вимагає значних зусиль (формування нових знань і вмінь).
•          Варіативність - у грі не повинно бути одного єдино можливого шляху досягнення мети.
•          Повинні бути закладені різні засоби для досягнення ігрових цілей.

2.1.  Класифікація дидактичних ігор

Місце і роль ігрової технології в навчальному процесі, поєднання елементів гри та навчання багато в чому залежать від розуміння учителем функцій і класифікації педагогічних ігор.   Класифікуються  дидактичні ігри за декількома принципами:

  1  За видом діяльності:

 фізичні (рухові),

 інтелектуальні (розумові),

 трудові,

 соціальні

 психологічні.

2  За характером педагогічного процесу:

 Навчальні, тренувальні, контролюючі, узагальнюючі;

 Пізнавальні, виховні, розвиваючі;

 Репродуктивні, продуктивні, творчі;

 Комунікативні, діагностичні, профорієнтаційні, психотехнічні та інші.

 3  За характером ігрової методики:

 предметні,

 сюжетні,

 рольові,

 ділові,

 імітаційні,

 ігри-драматизації.

4  За ігровим середовищем:

 ігри з предметами і без них,

 настільні,

 кімнатні,

 вуличні,

 на місцевості,

 комп'ютерні 

 з ТСО,

 з різними засобами пересування.

У розвиваючих іграх, в цьому полягає їх головна особливість, вдалося об'єднати один з основних принципів навчання – від простого до складного, з дуже важливим принципом творчої діяльності – самостійно за здібностями, коли дитина може піднятися до вершини своїх можливостей.

2.2   Функції  гри в житті дитини

Гра - це природна для дитини і гуманна форма навчання. Навчаючи за допомогою гри, ми вчимо дітей не так, як нам, дорослим, зручно дати навчальний матеріал, а як дітям зручно і природно його взяти.

Вивчення нового матеріалу на уроках   диктує доцільність використання ігрових технологій, що сприяють активізації пізнавальної діяльності учнів і приводять до більш осмисленого засвоєння знань. Застосування ігор  підвищує міцність і якість засвоєння знань учнів, якщо ігри відбираються і конструюються у відповідності до змісту виучуваної теми, з цілями і завданнями уроків,  використовуються в поєднанні з іншими формами, методами і прийомами, ефективними при вивченні нового матеріалу,  чітко організовуються, відповідають інтересам і пізнавальним можливостям учнів.

 В житті дитини гра виконує такі найважливіші функції:

 розважальну (основна функція гри - розважити, доставити задоволення, надихнути, розбудити інтерес);

 комунікативну: освоєння діалектики спілкування;

 самореалізації в грі;

 терапевтичну: подолання різних труднощів, що виникають в інших видах життєдіяльності;

 діагностичну: виявлення відхилень від нормативної поведінки, самопізнання в процесі гри;

 корекційну: внесення позитивних змін в структуру особистісних показників;

 міжнаціональної комунікації: засвоєння єдиних для всіх людей соціокультурних цінностей;

 соціалізації: включення в систему суспільних відносин, засвоєння норм людського гуртожитку.

 2.3. Обмеження і недоліки використання ігор в освіті

З перерахованих вимог до гри, очевидно, що гра - дуже час-і трудомістка форма. Підготовка гри вимагає звичайно на порядок більшої кількості часу, ніж її проведення. Можливо, в майбутньому буде створено банк ігрових освітніх технологій, що дозволить економити сили, але поки його не існує.

Гра не є педагогічної панацеєю. Існує велика небезпека використання педагогами псевдоігрових форм. Багато чудових освітні технології обертаються порожній оболонкою при використанні їх формально. Найчастіше педагоги називають грою все те, що не має стандартної форми «фронтальне опитування - новий матеріал - закріплення - домашнє завдання». Тут позначена проблема, шляхи вирішення її можна вказати лише в загальних рисах:

•          захоплення самого педагога ігровими формами;
•          заборона на «обов'язковість» впровадження ігор;
•          опрацювання вимог до гри (наявності легенди, мотивів, структури відносин і т.д.).

Гра - живе явище, більш широке, ніж вкладається в неї дидактичне наповнення. Тому діти можуть легко перейти «від мети до мотиву», тобто захопитися ігровий оболонкою і втратити зміст освіти.

Існує також небезпека виникнення «ігровий адикції» (залежності від гри). Гра настільки приваблива для школярів, що часто навіть вітальні потреби можуть бути депривовані - підлітки, захоплені комп'ютерними іграми, можуть відмовляти собі в їжі і пиття. Відбувається це, мабуть, через те, що гра реалізує не менш значимі потреби - у спілкуванні, самоствердженні і т.д. Очевидно, що при виникненні залежності необхідно з'ясувати, який механізм, яку потребу дитина реалізує в грі. І спробувати знайти аналог цієї діяльності в інших сферах життя.

Гра - це технологія педагогіки майбутнього, але, впроваджуючи гри в освіту, необхідно враховувати можливі небезпеки і обмеження гри.

 

ІІІ   Використання ігрових технологій в навчально-виховному процесі

 Формування учня як самостійної, ініціативної, вдумливої особистості буде успішним, якщо вчитель потурбується про це з першого проведеного уроку. Тому  одним з найперспективніших шляхів виховання активних учнів, озброєння їх необхідними вміннями і навичками, є впровадження активних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають  ігри.

Гра є незмінним важелем розумового розвитку дитини. Ігрова форма занять   створюється  за допомогою ігрових прийомів і ситуацій, які дозволяють активізувати пізнавальну діяльність учнів. Проведення ігор   практикую  систематично на кожному уроці, починаючи з елементарних ігрових ситуацій,  поступово ускладнюючи й урізноманітнюючи їх у міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок, засвоєння правил гри, розвитку пам’яті, виховання  кмітливості, самостійності, наполегливості.

 Перед  проведенням ігор з дітьми   доступно викладаю сюжет, розподіляю  ролі, ставлю  перед дітьми пізнавальне завдання. Щоб гра не набридла,   ускладнюю завдання, змінюю її. Готуючись до заняття,    чітко продумую послідовність  ігрових дій, організацію учнів, тривалість гри, її контроль, підбиття підсумків та оцінку. Захопившись грою, дитина не помічає, що вчиться, запам’ятовує нове, орієнтується у надзвичайних ситуаціях, поповнюється запас її понять, уявлень, розвивається фантазія.

  Підбираючи для молодших школярів ігри,   сприяю вводу  учнів,  під час навчальної діяльності,  у ситуації пізнавальної активності, яка проявляється ситуативно і підтримується завдяки зовнішній стимуляції.

Діти постійно спонукають   до пошуку нових  ігор та використання їх у навчально-виховному процесі. 

 Плануючи організацію ігрової діяльності на уроці,  визначаю навчальну, розвивальну і виховну мету, кожна  з яких спрямована на розв’язання завдань, визначених програмовими вимогами для учнів початкової школи.

Працюючи над темою « Використання  ігрових технологій на уроках в початкових класах» ,  основні свої завдання вбачаю в:

 - розвитку творчих здібностей учнів

- сприяння особисто – орієнтованому навчанню ;

- розвитку креативних здібностей школярів через використання ігор;

- створенні сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу дитини;

- урізноманітненні форм і методів навчання;

- нагромадження в учнів індивідуального досвіду пошукової діяльності.

Розвиток творчої особистості потребує відповідних умов, від яких залежить його ефективність, продуктивність виявів особистості як суб’єкта діяльності. Цьому найбільшою мірою сприяє навчально-виховний процес з єдиними підходами та вимогами до кожної дитини, наданням їй максимальних можливостей для виявлення і розкриття творчих здібностей учнів.

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Працюючи над проблемою  «Використання  ігрових технологій на уроках в початкових класах» я переконалася, що саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між вчителем і учнем. Тому мені, саме завдяки ігровим формам навчання, вдалося залучити пасивних учнів до систематичної розумової праці, дати змогу дитині відчути успіх, повірити в свої сили, навчати без примусу, щоб кожен учень був не просто слухачем, а дослідником, фантазером, винахідником і просто жив щасливим життям спілкування.

Попереду ще  роки клопіткої праці, творчий пошук, різноманітні проблеми та шляхи вирішення. А також модернізація форм, методів навчання і виховання. Але я розумію, що кожен учень – це унікальна і неповторна індивідуальність. Тому головна мета – зрозуміти кожну особистість та проявити до неї повагу і нести за кожного з 25 учнів велику відповідальність.

Моє завдання полягає у створенні атмосфери турботи й підтримки для всіх учнів, яка сприяла б розвитку їхніх можливостей, задовольняла інтелектуальні, емоційні і соціальні потреби. Співпраця учителя і учнів, партнерство на уроці, спільний процес пізнання й відкриття незвіданого, нового, постійне створення ситуації успіху – це шлях до успіху Нової української школи!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Ельконін Д.Б. Ігри та психологічний розвиток дитини-дошкільника 2001

2. Кукушин В. Ігрові технології на уроках // Відкритий урок. – 2006. – № 6.– С. 3 – 10.

3. Кияниця О.М. Урок математики в 1 класі // Початкова школа – 1996.-  № 11 – с. 26. (Київ “Освіта”).

4. Микитинська М.І., Мацько Н.Д. Математичні ігри в 1-3 класах. (Київ 1989 р.)

5. Т.Машков А.М. Математична мозаїка ” // Початкова школа – 1994 р. № 6 (Київ “Освіта“ – с.33.

6. Савченко О.Я. Сучасний урок у початкових класах: Посібник для вчителя. – К.: Магістр S, 1997.

7.  Савченко О. Я. Дидактика початкової школи. – К., 1997.

8. Селевко Г.К. Сучасні освітні технології. М., 1998.

9. Смаглій О. Застосування ігрових ситуацій на уроках математики // Початкова школа. – 2003. – № 7. – С.37-40.

10.  Сухіна Л.А., Герасимчук Н.М., головна Г.А. Математичний ярмарок. // Початкова школа – 1994 - №1- с.16  (Київ “Освіта”).

11.  Ульяницька Л.С. Ігрові проблемні ситуації // Початкова школа – 1996 . - № 9. – с. 27 (Київ “Освіта”).

12. Фіногенов А.В. Ігрові технології в школі: Навчальний метод. посібник / А. В. Фіногенов, В.Е. Філіппов. К., 2001.

13. Щербань П. Дидактичні ігри у навчально-виховному процесі // Початкова                                    школа – 1997. - № 9 – с.18 (Київ “Педагогічна думка”).

14.   Якиляшек В. Уроки математики з елементами гри //Початкова школа – 1997. - № 6 – с. 22 (Київ “Педагогічна думка”