ЗАСТОСУВАННЯ ІГРОВОГО ТА ЗМАГАЛЬНОГО МЕТОДІВ НА УРОЦІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

ЗАСТОСУВАННЯ ІГРОВОГО ТА ЗМАГАЛЬНОГО МЕТОДІВ

НА УРОЦІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

“Фізична культура покликана озброювати учня

знаннями й уміннями, правильно організовувати

своє життя, продуктивна трудитися й розумно

відпочивати”

                                            В.Сухомлинський

АНОТАЦІЯ

Виховувати дитину успішно можливо тільки відповідними методами, що за привабливістю приховують саме виховання і навчання. Один з таких методів є ігровий. Через гру дитина пізнає світ та входить у світ знань, оволодіває духовними цінностями. Гра це скарбниця людської культури, вона є засобом відпочинку та розваг. Ігри поділяються на спортивні та рухливі, але головною ознакою, що відрізняє більшість ігор, є свідомий характер. Перед граючими завжди ставиться мета - виконання будь - якої кінцевого завдання гри, тобто отримання результатів, які дозволяють самим граючим вибирати шляхи, знаходити нові рішення в залежності від ситуації. Рухливі ігри мають виховне, оздоровче та освітнє значення і легко доступні в житті дитини. Також рухливі ігри покращують фізичний розвиток дітей, добре впливають на здоров'я дитини та зміцнюють нервову систему. Гра є одним з найважливіших засобів фізичного виховання дітей молодших та середніх класів, вона сприяє моральному, фізичному, розумовому розвитку дитини. Ігрова діяльність має особливо важливе значення в період найбільш активного формування характеру — в дитячі та юнацькі роки. Граючись, діти засвоюють життєво-необхідні рухові навички і вміння, у них виробляються сміливість, воля, кмітливість. У цей період ігровий метод посідає провідне місце, набуває характеру універсального методу фізичного виховання. Отже, для дітей ігри — це їхнє безпосереднє життя, а вчитель за допомогою, ігор формує в них риси характеру, гідні української людини. В грі закладені невичерпні можливості для всебічного вивчення психології учнів.

Моторний режим дитини значно знижується від моменту, коли вона приходить в перший клас. І це зрозуміло: у неї з'явився новий обов'язок — навчання. У зв'язку з цим єдиним засобом профілактики гіпокінезії дітей молодшого шкільного віку може стати створення оптимального обсягу рухової активності, правильна постановка навчальної та позакласної роботи з фізичної культури в школі. Значне місце тут, звичайно, відводиться рухливій грі — природному виду живої та безпосередньої діяльності. Виняткова роль належить іграм у становленні та зміцненні дитячого колективу, адже іграм завжди властиві елементи 5 здорового суперництва, цікавого змагання. Ігрові змагання, як справедливо підкреслював В. О. Сухомлинський, учать дітей спільних дій, взаємної виручки, підтримки, організованості, дисципліни, винахідництва, додержання інтересів колективу. Ігрова діяльність завжди пов'язана з виникненням і розвитком між гравцями певних стосунків. Вона сприяє активному спілкуванню дітей, встановленню контактів. Не в усіх дітей, особливо на перших порах, однаковий нахил до зближення. Одні діти товариські, інші замкнені, сором'язливі. Під час гри вдається включити всіх учнів у колективну діяльність, допомогти зайняти належне місце серед своїх ровесників. У рухливих іграх завжди є переможці і переможені. Дуже важливо навчити дітей не хвалитися, коли вони виграють і, навпаки, якщо поразка — не впадати у відчай. Особливо слід добиватися, щоб діти зберігали дружне ставлення до переможців і до тих, хто програв, причому всі стосунки мають ґрунтуватися на доброзичливості, глибокій повазі до однокласників, товаришів. Готуючись до заняття, слід обміркувати, яку гру і з якою метою проводити на уроці; які освітні та виховні завдання можна розв'язати за допомогою цієї гри. Правила гри — головний організуючий її елемент. Вони виключають довільне тлумачення обов'язків і дій гравців, упорядковують взаємодії останніх, запобігають зайвій схвильованості.

Під час ігор у дітей молодшої ланки формуються різноманітні навички в основних рухах, а швидка зміна обстановки в процесі гри привчає дитину використовувати відомі їй рухи. Все це позитивно позначається на вдосконаленні рухових навичок. В грі дитина відображає накопичений досвід, поглиблює та закріплює свої уявлення про життя. Ігри розширюють коло уявлень, розвивають кмітливість, уміння аналізувати, порівнювати бачене і робити висновки з явищ, що знаходяться в навколишньому середовищі. Ігри виховують у дітей почуття товариства і відповідальності один за одного, а правила гри сприяють вихованню свідомої дисципліни, витримки.

ВСТУП

Актуальність дослідження. Виховання молодого покоління здоровим, фізично розвинутим, життєрадісним, готовим до праці і захисту нашої Батьківщини — чи не найважливіша функція фізичної культури як шкільного предмета. Адже без фізичного здоров’я немислима й інтенсивна розумова діяльність людини.

Теорія і практика фізичного виховання спираються на дані фізіології. Фізіологічна наука озброює теорію і методику фізичного виховання закономірностями розвитку організму людини, правильного врахування впливу різноманітних чинників на його функціональну діяльність. На основі її даних розробляють науково обґрунтовану систему фізичних вправ, спрямованих на розвиток рухових дій і формування фізичних якостей організму.

Школярі під час навчального процесу малорухливі, їхні органи і системи життєдіяльності втрачають здатність правильно функціонувати. Вихід - потрібно частіше залучати їх до рухливої гри, проводити естафети, які сприяють покращенню настрою і зміцненню здоров’я, проводити спортивні вечори.

Ігрові технології - важливий засіб всебічного виховання дітей шкільного віку. Правильно підібрані ігри сприяють: гармонійному розвитку організму школярів.

Рухливі ігри фізично розвивають дітей: зміцнюють кістково-м’язову систему і мускулатуру (міжреберні і черевні м’язи, діафрагму), збільшуються ріст, об’єм грудної клітини, вага, гнучкість і рухливість у суглобах, поліпшується працездатність дихальних органів, вентиляція легенів. Під впливом вправ посилюється діяльність серцево-судинної системи.

Рухливі ігри задовольняють потребу організму учнів у русі, сприяють збагаченню її рухового досвіду. За допомогою ігор у школярів закріплюються та вдосконалюються різноманітні вміння і навички основних рухів, розвиваються такі важливі фізичні якості, як швидкість, спритність, витривалість.

 ЗАСТОСУВАННЯ ІГРОВОГО ТА ЗМАГАЛЬНОГО МЕТОДІВ НА УРОЦІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

2.1. Фізіологічні особливості учнів молодшого шкільного віку

Розвиток центральної нервової системи та сенсорних систем.

Організм дітей значно відрізняється від організму людей більш старшого віку. Для нервової системи у дітей молодшого шкільного віку характерна висока збудливість і слабкість гальмівних процесів, що призводить до широкої іррадіації збудження по корі і недостатньої координації рухів. Однак тривале підтримання процесу збудження ще неможливо, і діти швидко втомлюються. При організації занять з молодшими школярами потрібно уникати довгих настанов і вказівок, тривалих і монотонних завдань. Особливо важливо строго дозувати навантаження, так як діти цього віку відрізняються недостатньо розвиненим відчуттям втоми. Вони погано оцінюють зміни внутрішнього середовища організму при втомі і не можуть повною мірою відобразити їх словами навіть при повному знемозі.

Вища нервова діяльність дітей молодшого шкільного віку характеризується повільною виробленням окремих умовних рефлексів і формування динамічних стереотипів, а також особливою труднощами їх переробки. Велике значення для формування рухових навичок має використання наслідувальних рефлексів, емоційність занять, ігрова діяльність.

Розвиток сенсорних систем в основному відбувається протягом дошкільного та молодшого шкільного віку.

З урахуванням особливостей зорової сенсорної системи для дитячих ігор та вправ з предметом необхідно підбирати великі й яскраві предмети (кубики, м'ячі).

Велике значення для поліпшення зорової функції має емоційний характер занять з дітьми, використання різних ігор. Гострота зору поступово підвищується у дітей і до 7-8 років вона досягає нормальної величини дорослої людини. У процесі гри гострота зору у дітей підвищується на 30%. До 10 років вона досягає дорослого рівня.

Слухова сенсорна система, аналізуючи тривалість звукових сигналів, темпу і ритму рухів, бере участь у розвитку почуття часу, а завдяки наявності двох вух (бінауральний слух) - включається у формування просторових уявлень дитини.

Фізичний розвиток і опорно-рухова система.

Молодший шкільний вік - один з найважливіших періодів у рості і розвитку організму. З віку 5-7 років до 10-11 років швидко збільшується довжина кінцівок, перевищуючи швидкість росту тіла. Приріст маси тіла відстає від швидкості збільшення довжини тіла.

У кістках і скелетних м'язах у дітей багато органічних речовин і води, але мало мінеральних речовин. Легка розтяжність м'язово-зв'язкового апарату забезпечує дитині добре виражену гнучкість, але не може створити міцного «м'язового корсету» для збереження нормального розташування кісток. У результаті можливі деформації скелета, розвиток асиметричності тіла і кінцівок, виникнення плоскостопості. Це вимагає особливої уваги до організації нормальної пози дітей і використанні фізичних навантажень.

2.2. Спортивні ігри як засіб фізичного виховання

Серед великої різноманітності засобів фізичного виховання, що використовуються в цілях гармонійного розвитку сучасної людини, одне з провідних місць займають ігри, і в особливості гри спортивні. Вони відносяться до числа найпоширеніших і улюблених видів фізичних вправ у людей всього світу.

Спортивні ігри - особливий різновид спорту. До неї входить велика кількість ігор, кожна з яких становить самостійний вид спорту. Сьогодні відомо близько 100 ігор, за якими регулярно проводять спортивні змагання. Найпопулярніші з них включені в програму олімпійських ігор. Вже на перших олімпіадах розігрувалося звання олімпійських чемпіонів у змаганнях з тенісу, гольфу. Зараз змагання проводяться по дев'яти видах ігор - футбол, баскетбол, гандбол, волейбол, хокей, водне поло, хокей на траві, теніс, настільний теніс - і пропонується подальше розширення цієї частини олімпійської програми. Правомірність такого рішення очевидна, оскільки спортивних ігор належить перше місце по числу займаються.

Популярність спортивних ігор пояснюється рядом причин. Абсолютна більшість ігор виключно доступні. Для них не потрібно дорогий інвентар, якісь особливі місця занять, а головне - немає необхідності в тривалій попередній підготовці для участі в змаганнях.

Ігри відрізняються особливою привабливістю. Для перемоги тут мало однієї фізичної переваги. Переможцем стає той, хто проявить більш високий інтелект і зуміє знайти шлях до успіху не тільки при рівності сил, але і при перевазі суперника.

Ігрове змагання - це чудове спортивне видовище. Високий загострення пристрастей, непередбачуваність результату, максимальне напруження і майстерність, що доставляє задоволення тим, хто стежить за змаганням на майданчику. Найбільше число глядачів, які відвідують стадіон, припадає на змагання у різних видах спортивних ігор.

Популярність ігор пояснюється ще й тим, що вони представляють виняткове по глибині і різнобічності впливу засіб загальної фізичної підготовки, за допомогою якого прекрасно удосконалюються швидкість, спритність, сила, витривалість, освоюються такі життєво важливі навички, як біг, стрибки, метання.

Таким чином, в сучасній системі фізичного виховання спортивних ігор належить провідна. Головне достоїнство їх укладено в особливою привабливою силі і широті застосування. Це одночасно і спорт вищих досягнень, і спортивна розвага, відмінний засіб активного відпочинку і відновлення.

Зміст діяльності в спортивних іграх визначається єдиними правилами. Правила є узвичаєні обмеження, що регламентують поведінку змагання. Вони ж служать еталоном при визначенні ігрової переваги. На відміну від інших видів спорту в іграх переможці спортивних змагань визначаються за кількістю набраних очок. Їх присуджують за досягнення умовно поставленої мети (попадання м'яча в ворота або в площадку, захищається суперником; більшу кількість вибитих фігур або перебіжок; випередження суперника в спробі першим виконати певні умови гри і т. д.).

У більшості ігор з м'ячем хід гри має виражений фазовий характер. Зазвичай розрізняють три фази:

Фази гри, в свою чергу, діляться на відрізки, в яких вирішуються приватні задачі. Змістом їх є певні ігрові ситуації. Деякі з цих ситуацій постійно і точно повторюються відповідно до регламента гри. Такі ситуації називають стандартними положеннями. Це, наприклад, удар від воріт у футболі, штрафний кидок у баскетболі, подача м'яча у волейболі або тенісі. Інші ситуації також досить часто повторюються в ході гри, але при цьому точність їх відтворення не регламентується правилами. Їх називають типовими ігровими цілями. До їх числа відносять єдиноборство двох учасників або групи гравців проти рівного або нерівного числа суперників на певній ділянці майданчика (двоє проти одного або двох і т. д.), в підсумку якого реалізується мета гри. В тій чи іншій ігровій ситуації учасники використовують спеціальні дії, що отримали назву ігрові прийоми. Залежно від обставин учасники застосовують індивідуальні чи колективні дії.

Індивідуальні ігрові дії - це комплекс рухових дій, використовуваних в грі для вирішення даної ситуації. Індивідуальні дії граючих являють собою основний компонент ігрової діяльності. З їх допомогою вирішується велике коло завдань. Кожен учасник зобов'язаний володіти усім розмаїттям індивідуальних дій, щоб бути в змозі вирішувати будь-які завдання, з якими він стикається в ході гри. У типових ситуаціях використовують ігрові навички. У більшості спортивних ігор з обох сторін діють не окремі учасники, а колективи (команди). Тому ігрові завдання вирішують найчастіше при взаємодії всіх учасників команди.

Колективні дії припускають одночасну участь у вирішенні конкретної ігрової ситуації не менше двох гравців. Усяке узгодження дій вимагає взаєморозуміння. Воно виражається в розумінні мети, місця і часу взаємодії всіма учасниками. Таким чином, колективні ігрові дії являють свідому взаємодію двох і більше гравців, засноване на адекватному розумінні задач у даній ігровій ситуації. Наявність в грі типових ситуацій зумовлює можливість попередньої підготовки і спеціального вивчення способів їх ефективного вирішення. Продумані і заздалегідь розучені взаємодії називають комбінаціями. До них відносять дії, в яких відбувається короткочасна взаємодія гравців. Досягнення переваги в грі в першу чергу залежить від планомірного і організованого використання індивідуальних і колективних дій граючих. З цією метою поряд з комбінаціями застосовують певні форми організації взаємодії гравців команди у захисті та нападі - системи гри.     Система гри - це основний спосіб ведення протиборства, при якому функції та взаємодії розподіляються між учасниками протягом всієї гри або в окремі її моменти. Таким чином, спортивні ігри являють собою різновид змагальної діяльності, що відрізняється характерною формою і змістом. Дії граючих спрямовані на подолання активної протидії іншої сторони. Отже, спортивні ігри відносяться до групи спортивних єдиноборств. Спортивні ігри належать до категорії ситуаційних видів спорту, що характеризуються найбільшою варіативністю змагальної діяльності. Дії граючих проходять у складних умовах безпосереднього контакту з суперником. Вони швидкоплинні, розгортаються в надзвичайно малі відрізки часу і в умовах інформаційної невизначеності. Тому вирішальними моментами їх ефективності є швидкість і правильність оперативних рішень. Умови змагання зумовлюють причинно обумовлений характер діяльності граючих. Усі їхні дії зумовлюються свідомим вибором і використанням прийому, за допомогою якого можна домогтися переваги в кожному ігровому епізоді. Ігрові навички являють собою автоматизовані елементи свідомої діяльності, що включають активний пошук і переробку інформації, уявне рішення і його рухове здійснення. Вони можуть бути вродженими, але переважно виявляються в процесі виконання. Дії граючих відрізняються різноманітністю. У кожному з них можна виокремити дві взаємопов'язані сторони:

Під зовнішньою прийнято розуміти спосіб вирішення рухової задачі з певної рухової структури, законами біомеханіки, особливостями конкретної ситуації. Іншу ж сторону складають психічні процеси, пов'язані з вибором правильного вирішення даної ігрової ситуації. Це тактична сторона ігрової діяльності. Обидві ці сторони називають технікою і тактикою ігрових дій. Тактика спортивного протиборства в широкому розумінні - це форми і методи ведення спортивного поєдинку з урахуванням його зовнішніх і внутрішніх умов. Причому техніка виступає як засіб тактики. У вузькому ж сенсі тактика - це вибір раціонального рішення, а техніка - форма його рухової реалізації, здійснюваної з урахуванням спортивно-педагогічних фізіологічних закономірностей. Між усіма її чотирма компонентами існує двосторонній зв'язок, що забезпечує їх тісну взаємодію та ефективне функціонування.

Мета гри визначає мотиви діяльності, які стимулюють планування її досягнення. Це планування може бути відносно довготривалим і короткочасним. Способи досягнення загальних цілей протягом тривалого періоду часу складають стратегію спортивної боротьби. Складовою частиною стратегії є тактика, яка визначає способи досягнення цілей безпосередньо в грі. І, нарешті, способи досягнення цілей безпосередньо в ході гри в певному інтервалі часу складають техніку. Всі ці категорії характеризують сутність гри та ігрової діяльності. У них відображаються об'єктивні закономірності, яким підкоряється гра як соціально-біологічне явище, що відноситься до сфери творчої діяльності людини.

2.3. Особливості використання ігрового та змагального методів на уроках фізичної культури з учнями молодших класів

На уроці фізичної культури, особливо в молодших класах школи, ігровий метод фізичного виховання застосовується головним чином у формі рухливих ігор. Рухливі ігри слід підбирати такі, які виховують у учнів високі морально-вольові якості і зміцнюють здоров'я, сприяють правильному фізичному розвитку та формуванню життєво важливих рухових навичок та вмінь. Недопустимо в процесі гри принижувати людську гідність, допускати грубість.

Таким чином, рухливі ігри відіграють велику роль у вихованні свідомої дисципліни у дітей, яка є неодмінною умовою кожної колективної гри. Організоване проведення гри багато в чому залежить від того, як діти засвоїли її правила. У процесі ігор у дітей формуються поняття про норми громадської поведінки, а також виховуються певні культурні навички. Однак гра приносить користь тільки тоді, коли вчитель добре ознайомлений з педагогічними завданнями (виховним, оздоровчим та освітніми), які розв'язуються під час гри, з анатомо-фізичними та психологічними особливостями учнів, із методикою проведення ігор, дбає про створення й додержання відповідних санітарних умов. Більшість рухливих ігор має широкий віковий діапазон: вони доступні дітям різних вікових груп. Найбільша близькість тієї чи іншої гри певному віку зумовлюється ступенем її доступності.

Важлива умова успішності ігрової діяльності - розуміння змісту й правил гри. Пояснення їх можна доповнити показом окремих прийомів і дій. Навчання дітей доцільно починати з простих, некомандних ігор, потім перейти до перехідних і завершити складними - командними. До більш складних ігор слід переходити своєчасно, поки учні не втратили зацікавленості у вивчених раніше. Це допоможе закріпити навички та вміння. Для вирішення певних завдань, поставлених перед грою, необхідно провести підготовку. Перед тим як вибрати певну гру, слід поставити конкретне педагогічне завдання, розв'язанню якого вона сприяє, враховуючи склад учасників, їх вікові особливості, розвиток і фізичну підготовленість.

При доборі гри необхідно дотримуватися відомого в педагогіці правила поступового переходу від легкого до складного. Для цього, щоб визначити ступінь складності тієї чи іншої гри, враховується кількість елементів, які входять до її складу (біг, стрибки, метання тощо). Добір гри залежить і від місця проведення. У великому залі або на майданчику доцільно проводити ігри з великою рухливістю (з бігом врозтіч, із метанням великих і малих м'ячів, з елементами спортивних ігор тощо). При доборі гри слід пам'ятати про наявність спеціального інвентарю. Якщо гравці стоять і чекають довго в чергах на необхідний інвентар, вони втрачають інтерес до гри, що призводить до порушення дисципліни. Таким чином, ефективність проведення гри залежить від адекватності вирішення таких організаційних чинників:

Перед поясненням учнів слід розмістити у вихідне положення, з якого вони будуть розпочинати гру. Пояснюючи, вчитель повідомляє назву гри, її мету і хід, розповідає про роль кожного гравця, його місце. При поясненні і проведенні гри вчитель має стояти в такому місці, з якого всі гравці могли б його добре бачити і чути. Для кращого засвоєння гри розповідь можна супроводжувати показом окремих складних рухів. Особливу увагу гравців треба звернути на правила гри. Якщо ця гра проводиться вперше, учитель перевіряє, чи всі гравці розуміють її правила. Існує кілька способів визначення ведучого, а застосовують їх залежно від умов занять, характеру гри та кількості гравців.

У командних іграх та естафетах змагаються між собою дві і більше команди, а розподіл гравців на команди може здійснюватися вчителем одним із таких способів:

Усі способи розподілу на команди треба запроваджувати відповідно до характера та умов проведення гри, а також складу гравців. У складних іграх із великою кількістю гравців необхідно залучати суддів - помічників, вони лічать очки або час, спостерігають за порядком і станом місця для гри. Помічники й судді призначаються з учнів, звільнених за станом здоров'я від виконання фізичних вправ середньої та великої інтенсивності, для яких фізичне навантаження даної гри протипоказана. Якщо таких учнів немає, то помічників та суддів призначають із числа гравців.

Керівництво грою, безперечно, найважчий і водночас вирішальний момент у роботі педагога, бо тільки це може забезпечити досягнення запланованого педагогічного результату. Керівництво грою включає декілька обов'язкових елементів:

Направляючи ігрову діяльність, вчитель допомагає вибрати спосіб вирішення ігрової задачі, добиваючись активності, самостійності і творчої ініціативи гравців. В окремих випадках він може включитися в гру сам, демонструючи як краще діяти в тому чи іншому випадку. Важливо своєчасно виправляти помилки. Краще це робити під час спеціальної перерви. Пояснювати помилку потрібно стисло, демонструючи правильні дії. Якщо цих прийомів недостатньо, застосовують спеціальні вправи, які окремо аналізують ту чи іншу ситуацію. Відповідальним моментом в керівництві рухливими іграми є дозування фізичного навантаження. Ігрова діяльність своєю емоційністю захоплює дітей і вони не відчувають втоми. Щоб уникнути перевтоми учнів, необхідно своєчасно припинити гру або змінити її інтенсивність і характер навантаження. Регулюючи фізичне навантаження в грі, вчитель може використовувати різноманітні прийоми:

Закінчення гри має бути своєчасним (коли гравці отримали достатні фізичні та емоційні навантаження). Після закінчення гри необхідно підвести підсумки. При повідомленні результатів слід вказати командам і окремим гравцям на допущені помилки та негативні й позитивні моменти в їхній поведінці. Бажано відзначити кращих ведучих гравців, капітанів і суддів.

Рухливі ігри використовуються для вирішення освітніх, виховних та оздоровчих завдань у відповідності з вимогами програми. Залежно від завдань і характеру гри, її фізичного та емоційного навантаження, складу учнів вона може бути включена в усі частини тренування. Підготовча частина - ігри невеликої рухливості й складності, які надають вплив на зосередженість і увагу учнів. Характерними видами рухів для цих ігор є ходьба і біг. Основна частина - ігри з бігом на швидкість, з подоланням перешкод, метанням, стрибками та іншими видами рухів, які вимагають більшої рухливості. Ігри в основній частині повинні сприяти вивченню й удосконаленню техніки виконання тих чи інших рухів. Заключна частина - ігри незначної та середньої рухливості з простими рухами, правилами та організацією. Всебічного виховання і гармонійного розвитку учнів можна досягнути тільки в процесі багаторічного, систематичного і правильно організованого навчання рухливими іграми.

Змагальний метод фізичного виховання при роботі з дітьми молодшого шкільного віку найбільш прийнятно застосовувати у формі, близькій до ігрового; основна відмінність тут - обов'язкова наявність переможця. Головний засіб тут - командні рухливі ігри з елементами спортивних ігор і різні естафети. Важливою перевагою даного методу є також можливість введення його в усі види навчальної програми та застосування з однаковим успіхом в неігрових видах фізичної підготовки. Застосування змагального методу в навчальному процесі з фізичного виховання дозволяє домогтися більш високих показників у фізичному розвитку і підготовці учнів в порівнянні з загальноприйнятими методами при однакових затратах і часу, а самі заняття зробити більш цікавими.

Змагальний метод виключає примус до вчення: навчання йде через гру і змагання. Він викликає у дітей радість, сприяє руху вперед; забезпечує поступовий розвиток вольових якостей, особистої відповідальності, віру в можливість подолати труднощі. Цей метод орієнтований на навчання без примуса. Його характерна особливість - обов'язкова присутність змагальної діяльності двох протиборчих сторін, що вимагає від дітей прояви максимальних психологічних і фізичних зусиль, прагнення учнів добитися перемоги при дотриманні обумовлених правил гри або змагання. Часом дитині доводиться перемогти самого себе, тобто проявити ті кращі фізичні та психічні якості, про які вона і не підозрює або соромиться показати при сторонніх. Цей метод допомагає дитині повністю розкритися.

Особливості застосування полягають в тому, кожен урок починається з підготовчої частини, тобто на уроці фізкультури все починається з шикування учнів. Дається завдання на перестроювання за часом (хто швидше по відділеннях). Стройові вправи здають на техніку виконання за групами (чия група допустить найменше помилок). Потім йдуть загально-розвиваючі вправи. Діти змагаються на виконання більшої кількості вправ за певний проміжок часу. Виконання відбувається по команді - самостійно, без підрахунку вчителя. Діти рахують самі. При виконанні будь-яких комплексів хлопці змагаються в якості виконання. Тут показ учителем обов'язковий. Потім виконують незначну кількість повторень, йде виправлення помилок, після чого йдуть змагання «на краще виконання». Для цього використовуються наступні перестроювання: слабких ставлять навпроти сильних або дівчаток строю навпроти хлопчиків. Діти наочно стежать за виконанням вправ один одного, вчаться один у одного, що позитивно позначається на техніці виконання загальнорозвиваючих вправ, особливо з предметами. Далі в підготовчій частині уроку обов'язково даються вправи в русі - такі, які сприятимуть виконанню більш складного завдання в основній частині, тобто підводять. І тут присутній змагальний метод. Учні змагаються в техніці освоєння і виконання даної вправи і виправлення помилок. Все робиться ненав'язливо. Пропонується: хто краще виконає, хто швидко знайде помилку, загальну чи індивідуальну. Наприклад, якщо в основній частині уроку хлопцям потрібно буде проявити швидкісні якості, дається завдання таке: наздогнати, обігнати, хто швидше, і спеціальні бігові, стрибкові вправи на техніку виконання. В основній частині уроку йде вирішення головного завдання - навчання якому-небудь руховій дії або його вдосконалення. Необхідно намагатися так піднести завдання учневі, щоб відбулося правильне його осмислення. Потім йде розподіл послідовності виконання завдання учнями, поетапне навчання від простого до складного. Оволодівши необхідними вміннями та навичками, відповідними даній темі уроку, діти можуть застосувати їх на практиці. Змагання: хто виконає завдання швидше і більш технічно (якісніше). А якщо це гра, то з вивченням правил і виправленням помилок.

У заключній частині уроку, після відновних вправ, можна запропонувати дітям змагання в теоретичних знаннях, наприклад: в умінні пояснити техніку основного вправи, вивченого на уроці.

2.1. Фізіологічні особливості учнів молодшого шкільного віку

Розвиток центральної нервової системи та сенсорних систем.

Організм дітей значно відрізняється від організму людей більш старшого віку. Для нервової системи у дітей молодшого шкільного віку характерна висока збудливість і слабкість гальмівних процесів, що призводить до широкої іррадіації збудження по корі і недостатньої координації рухів. Однак тривале підтримання процесу збудження ще неможливо, і діти швидко втомлюються. При організації занять з молодшими школярами потрібно уникати довгих настанов і вказівок, тривалих і монотонних завдань. Особливо важливо строго дозувати навантаження, так як діти цього віку відрізняються недостатньо розвиненим відчуттям втоми. Вони погано оцінюють зміни внутрішнього середовища організму при втомі і не можуть повною мірою відобразити їх словами навіть при повному знемозі.

Вища нервова діяльність дітей молодшого шкільного віку характеризується повільною виробленням окремих умовних рефлексів і формування динамічних стереотипів, а також особливою труднощами їх переробки. Велике значення для формування рухових навичок має використання наслідувальних рефлексів, емоційність занять, ігрова діяльність.

Розвиток сенсорних систем в основному відбувається протягом дошкільного та молодшого шкільного віку.

З урахуванням особливостей зорової сенсорної системи для дитячих ігор та вправ з предметом необхідно підбирати великі й яскраві предмети (кубики, м'ячі).

Велике значення для поліпшення зорової функції має емоційний характер занять з дітьми, використання різних ігор. Гострота зору поступово підвищується у дітей і до 7-8 років вона досягає нормальної величини дорослої людини. У процесі гри гострота зору у дітей підвищується на 30%. До 10 років вона досягає дорослого рівня.

Слухова сенсорна система, аналізуючи тривалість звукових сигналів, темпу і ритму рухів, бере участь у розвитку почуття часу, а завдяки наявності двох вух (бінауральний слух) - включається у формування просторових уявлень дитини.

Фізичний розвиток і опорно-рухова система.

Молодший шкільний вік - один з найважливіших періодів у рості і розвитку організму. З віку 5-7 років до 10-11 років швидко збільшується довжина кінцівок, перевищуючи швидкість росту тіла. Приріст маси тіла відстає від швидкості збільшення довжини тіла.

У кістках і скелетних м'язах у дітей багато органічних речовин і води, але мало мінеральних речовин. Легка розтяжність м'язово-зв'язкового апарату забезпечує дитині добре виражену гнучкість, але не може створити міцного «м'язового корсету» для збереження нормального розташування кісток. У результаті можливі деформації скелета, розвиток асиметричності тіла і кінцівок, виникнення плоскостопості. Це вимагає особливої уваги до організації нормальної пози дітей і використанні фізичних навантажень.

2.2. Спортивні ігри як засіб фізичного виховання

Серед великої різноманітності засобів фізичного виховання, що використовуються в цілях гармонійного розвитку сучасної людини, одне з провідних місць займають ігри, і в особливості гри спортивні. Вони відносяться до числа найпоширеніших і улюблених видів фізичних вправ у людей всього світу.

Спортивні ігри - особливий різновид спорту. До неї входить велика кількість ігор, кожна з яких становить самостійний вид спорту. Сьогодні відомо близько 100 ігор, за якими регулярно проводять спортивні змагання. Найпопулярніші з них включені в програму олімпійських ігор. Вже на перших олімпіадах розігрувалося звання олімпійських чемпіонів у змаганнях з тенісу, гольфу. Зараз змагання проводяться по дев'яти видах ігор - футбол, баскетбол, гандбол, волейбол, хокей, водне поло, хокей на траві, теніс, настільний теніс - і пропонується подальше розширення цієї частини олімпійської програми. Правомірність такого рішення очевидна, оскільки спортивних ігор належить перше місце по числу займаються.

Популярність спортивних ігор пояснюється рядом причин. Абсолютна більшість ігор виключно доступні. Для них не потрібно дорогий інвентар, якісь особливі місця занять, а головне - немає необхідності в тривалій попередній підготовці для участі в змаганнях.

Ігри відрізняються особливою привабливістю. Для перемоги тут мало однієї фізичної переваги. Переможцем стає той, хто проявить більш високий інтелект і зуміє знайти шлях до успіху не тільки при рівності сил, але і при перевазі суперника.

Ігрове змагання - це чудове спортивне видовище. Високий загострення пристрастей, непередбачуваність результату, максимальне напруження і майстерність, що доставляє задоволення тим, хто стежить за змаганням на майданчику. Найбільше число глядачів, які відвідують стадіон, припадає на змагання у різних видах спортивних ігор.

Популярність ігор пояснюється ще й тим, що вони представляють виняткове по глибині і різнобічності впливу засіб загальної фізичної підготовки, за допомогою якого прекрасно удосконалюються швидкість, спритність, сила, витривалість, освоюються такі життєво важливі навички, як біг , стрибки, метання.

Таким чином, в сучасній системі фізичного виховання спортивних ігор належить провідна. Головне достоїнство їх укладено в особливою привабливою силі і широті застосування. Це одночасно і спорт вищих досягнень, і спортивна розвага, відмінний засіб активного відпочинку і відновлення.

Зміст діяльності в спортивних іграх визначається єдиними правилами. Правила є узвичаєні обмеження, що регламентують поведінку змагання. Вони ж служать еталоном при визначенні ігрової переваги. На відміну від інших видів спорту в іграх переможці спортивних змагань визначаються за кількістю набраних очок. Їх присуджують за досягнення умовно поставленої мети (попадання м'яча в ворота або в площадку, захищається суперником; більшу кількість вибитих фігур або перебіжок; випередження суперника в спробі першим виконати певні умови гри і т. д.).

У більшості ігор з м'ячем хід гри має виражений фазовий характер. Зазвичай розрізняють три фази:

Фази гри, в свою чергу, діляться на відрізки, в яких вирішуються приватні задачі. Змістом їх є певні ігрові ситуації. Деякі з цих ситуацій постійно і точно повторюються відповідно до регламента гри. Такі ситуації називають стандартними положеннями. Це, наприклад, удар від воріт у футболі, штрафний кидок у баскетболі, подача м'яча у волейболі або тенісі. Інші ситуації також досить часто повторюються в ході гри, але при цьому точність їх відтворення не регламентується правилами. Їх називають типовими ігровими цілями. До їх числа відносять єдиноборство двох учасників або групи гравців проти рівного або нерівного числа суперників на певній ділянці майданчика (двоє проти одного або двох і т. д.), в підсумку якого реалізується мета гри. В тій чи іншій ігровій ситуації учасники використовують спеціальні дії, що отримали назву ігрові прийоми. Залежно від обставин учасники застосовують індивідуальні чи колективні дії. Індивідуальні ігрові дії - це комплекс рухових дій, використовуваних в грі для вирішення даної ситуації. Індивідуальні дії граючих являють собою основний компонент ігрової діяльності. З їх допомогою вирішується велике коло завдань. Кожен учасник зобов'язаний володіти усім розмаїттям індивідуальних дій, щоб бути в змозі вирішувати будь-які завдання, з якими він стикається в ході гри. У типових ситуаціях використовують ігрові навички. У більшості спортивних ігор з обох сторін діють не окремі учасники, а колективи (команди). Тому ігрові завдання вирішують найчастіше при взаємодії всіх учасників команди. Колективні дії припускають одночасну участь у вирішенні конкретної ігрової ситуації не менше двох гравців. Усяке узгодження дій вимагає взаєморозуміння. Воно виражається в розумінні мети, місця і часу взаємодії всіма учасниками. Таким чином, колективні ігрові дії являють свідому взаємодію двох і більше гравців, засноване на адекватному розумінні задач у даній ігровій ситуації. Наявність в грі типових ситуацій зумовлює можливість попередньої підготовки і спеціального вивчення способів їх ефективного вирішення. Продумані і заздалегідь розучені взаємодії називають комбінаціями. До них відносять дії, в яких відбувається короткочасна взаємодія гравців. Досягнення переваги в грі в першу чергу залежить від планомірного і організованого використання індивідуальних і колективних дій граючих. З цією метою поряд з комбінаціями застосовують певні форми організації взаємодії гравців команди у захисті та нападі - системи гри. Система гри - це основний спосіб ведення протиборства, при якому функції та взаємодії розподіляються між учасниками протягом всієї гри або в окремі її моменти. Таким чином, спортивні ігри являють собою різновид змагальної діяльності, що відрізняється характерною формою і змістом. Дії граючих спрямовані на подолання активної протидії іншої сторони. Отже, спортивні ігри відносяться до групи спортивних єдиноборств. Спортивні ігри належать до категорії ситуаційних видів спорту, що характеризуються найбільшою варіативністю змагальної діяльності. Дії граючих проходять у складних умовах безпосереднього контакту з суперником. Вони швидкоплинні, розгортаються в надзвичайно малі відрізки часу і в умовах інформаційної невизначеності. Тому вирішальними моментами їх ефективності є швидкість і правильність оперативних рішень. Умови змагання зумовлюють причинно обумовлений характер діяльності граючих. Усі їхні дії зумовлюються свідомим вибором і використанням прийому, за допомогою якого можна домогтися переваги в кожному ігровому епізоді. Ігрові навички являють собою автоматизовані елементи свідомої діяльності, що включають активний пошук і переробку інформації, уявне рішення і його рухове здійснення. Вони можуть бути вродженими, але переважно виявляються в процесі виконання. Дії граючих відрізняються різноманітністю. У кожному з них можна виокремити дві взаємопов'язані сторони:

Під зовнішньою прийнято розуміти спосіб вирішення рухової задачі з певної рухової структури, законами біомеханіки, особливостями конкретної ситуації. Іншу ж сторону складають психічні процеси, пов'язані з вибором правильного вирішення даної ігрової ситуації. Це тактична сторона ігрової діяльності. Обидві ці сторони називають технікою і тактикою ігрових дій. Тактика спортивного протиборства в широкому розумінні - це форми і методи ведення спортивного поєдинку з урахуванням його зовнішніх і внутрішніх умов. Причому техніка виступає як засіб тактики. У вузькому ж сенсі тактика - це вибір раціонального рішення, а техніка - форма його рухової реалізації, здійснюваної з урахуванням спортивно-педагогічних фізіологічних закономірностей. Між усіма її чотирма компонентами існує двосторонній зв'язок, що забезпечує їх тісну взаємодію та ефективне функціонування. Мета гри визначає мотиви діяльності, які стимулюють планування її досягнення. Це планування може бути відносно довготривалим і короткочасним.

Способи досягнення загальних цілей протягом тривалого періоду часу складають стратегію спортивної боротьби. Складовою частиною стратегії є тактика, яка визначає способи досягнення цілей безпосередньо в грі. І, нарешті, способи досягнення цілей безпосередньо в ході гри в певному інтервалі часу складають техніку. Всі ці категорії характеризують сутність гри та ігрової діяльності. У них відображаються об'єктивні закономірності, яким підкоряється гра як соціально-біологічне явище, що відноситься до сфери творчої діяльності людини.

2.3. Особливості використання ігрового та змагального методів на уроках фізичної культури з учнями молодших класів

На уроці фізичної культури, особливо в молодших класах школи, ігровий метод фізичного виховання застосовується головним чином у формі рухливих ігор. Рухливі ігри слід підбирати такі, які виховують у учнів високі морально-вольові якості і зміцнюють здоров'я, сприяють правильному фізичному розвитку та формуванню життєво важливих рухових навичок та вмінь. Недопустимо в процесі гри принижувати людську гідність, допускати грубість. Таким чином, рухливі ігри відіграють велику роль у вихованні свідомої дисципліни у дітей, яка є неодмінною умовою кожної колективної гри. Організоване проведення гри багато в чому залежить від того, як діти засвоїли її правила.

У процесі ігор у дітей формуються поняття про норми громадської поведінки, а також виховуються певні культурні навички. Однак гра приносить користь тільки тоді, коли вчитель добре ознайомлений з педагогічними завданнями (виховним, оздоровчим та освітніми), які розв'язуються під час гри, з анатомо-фізичними та психологічними особливостями учнів, із методикою проведення ігор, дбає про створення й додержання відповідних санітарних умов.

 Більшість рухливих ігор має широкий віковий діапазон: вони доступні дітям різних вікових груп. Найбільша близькість тієї чи іншої гри певному віку зумовлюється ступенем її доступності.

Важлива умова успішності ігрової діяльності - розуміння змісту й правил гри. Пояснення їх можна доповнити показом окремих прийомів і дій. Навчання дітей доцільно починати з простих, некомандних ігор, потім перейти до перехідних і завершити складними - командними. До більш складних ігор слід переходити своєчасно, поки учні не втратили зацікавленості у вивчених раніше. Це допоможе закріпити навички та вміння. Для вирішення певних завдань, поставлених перед грою, необхідно провести підготовку. Перед тим як вибрати певну гру, слід поставити конкретне педагогічне завдання, розв'язанню якого вона сприяє, враховуючи склад учасників, їх вікові особливості, розвиток і фізичну підготовленість.

При доборі гри необхідно дотримуватися відомого в педагогіці правила поступового переходу від легкого до складного. Для цього, щоб визначити ступінь складності тієї чи іншої гри, враховується кількість елементів, які входять до її складу (біг, стрибки, метання тощо). Добір гри залежить і від місця проведення. У великому залі або на майданчику доцільно проводити ігри з великою рухливістю (з бігом врозтіч, із метанням великих і малих м'ячів, з елементами спортивних ігор тощо). При доборі гри слід пам'ятати про наявність спеціального інвентарю. Якщо гравці стоять і чекають довго в чергах на необхідний інвентар, вони втрачають інтерес до гри, що призводить до порушення дисципліни. Таким чином, ефективність проведення гри залежить від адекватності вирішення таких організаційних чинників:

Перед поясненням учнів слід розмістити у вихідне положення, з якого вони будуть розпочинати гру. Пояснюючи, вчитель повідомляє назву гри, її мету і хід, розповідає про роль кожного гравця, його місце. При поясненні і проведенні гри вчитель має стояти в такому місці, з якого всі гравці могли б його добре бачити і чути. Для кращого засвоєння гри розповідь можна супроводжувати показом окремих складних рухів. Особливу увагу гравців треба звернути на правила гри. Якщо ця гра проводиться вперше, учитель перевіряє, чи всі гравці розуміють її правила. Існує кілька способів визначення ведучого, а застосовують їх залежно від умов занять, характеру гри та кількості гравців.

У командних іграх та естафетах змагаються між собою дві і більше команди, а розподіл гравців на команди може здійснюватися вчителем одним із таких способів:

Усі способи розподілу на команди треба запроваджувати відповідно до характеру та умов проведення гри, а також складу гравців. У складних іграх із великою кількістю гравців необхідно залучати суддів - помічників, вони лічать очки або час, спостерігають за порядком і станом місця для гри. Помічники й судді призначаються з учнів, звільнених за станом здоров'я від виконання фізичних вправ середньої та великої інтенсивності, для яких фізичне навантаження даної гри протипоказана. Якщо таких учнів немає, то помічників та суддів призначають із числа гравців.

Керівництво грою, безперечно, найважчий і водночас вирішальний момент у роботі педагога, бо тільки це може забезпечити досягнення запланованого педагогічного результату. Керівництво грою включає декілька обов'язкових елементів:

Направляючи ігрову діяльність, вчитель допомагає вибрати спосіб вирішення ігрової задачі, добиваючись активності, самостійності і творчої ініціативи гравців. В окремих випадках він може включитися в гру сам, демонструючи як краще діяти в тому чи іншому випадку. Важливо своєчасно виправляти помилки. Краще це робити під час спеціальної перерви. Пояснювати помилку потрібно стисло, демонструючи правильні дії. Якщо цих прийомів недостатньо, застосовують спеціальні вправи, які окремо аналізують ту чи іншу ситуацію. Відповідальним моментом в керівництві рухливими іграми є дозування фізичного навантаження.

Ігрова діяльність своєю емоційністю захоплює дітей і вони не відчувають втоми. Щоб уникнути перевтоми учнів, необхідно своєчасно припинити гру або змінити її інтенсивність і характер навантаження. Регулюючи фізичне навантаження в грі, вчитель може використовувати різноманітні прийоми:

Закінчення гри має бути своєчасним (коли гравці отримали достатні фізичні та емоційні навантаження). Після закінчення гри необхідно підвести підсумки. При повідомленні результатів слід вказати командам і окремим гравцям на допущені помилки та негативні й позитивні моменти в їхній поведінці. Бажано відзначити кращих ведучих гравців, капітанів і суддів.

Рухливі ігри використовуються для вирішення освітніх, виховних та оздоровчих завдань у відповідності з вимогами програми. Залежно від завдань і характеру гри, її фізичного та емоційного навантаження, складу учнів вона може бути включена в усі частини тренування. Підготовча частина - ігри невеликої рухливості й складності, які надають вплив на зосередженість і увагу учнів. Характерними видами рухів для цих ігор є ходьба і біг. Основна частина - ігри з бігом на швидкість, з подоланням перешкод, метанням, стрибками та іншими видами рухів, які вимагають більшої рухливості. Ігри в основній частині повинні сприяти вивченню й удосконаленню техніки виконання тих чи інших рухів. Заключна частина - ігри незначної та середньої рухливості з простими рухами, правилами та організацією. Всебічного виховання і гармонійного розвитку учнів можна досягнути тільки в процесі багаторічного, систематичного і правильно організованого навчання рухливими іграми.

Змагальний метод фізичного виховання при роботі з дітьми молодшого шкільного віку найбільш прийнятно застосовувати у формі, близькій до ігрового; основна відмінність тут - обов'язкова наявність переможця. Головний засіб тут - командні рухливі ігри з елементами спортивних ігор і різні естафети. Важливою перевагою даного методу є також можливість введення його в усі види навчальної програми та застосування з однаковим успіхом в неігрових видах фізичної підготовки. Застосування змагального методу в навчальному процесі з фізичного виховання дозволяє домогтися більш високих показників у фізичному розвитку і підготовці учнів в порівнянні з загальноприйнятими методами при однакових затратах і часу, а самі заняття зробити більш цікавими.

Змагальний метод виключає примус до вчення: навчання йде через гру і змагання. Він викликає у дітей радість, сприяє руху вперед; забезпечує поступовий розвиток вольових якостей, особистої відповідальності, віру в можливість подолати труднощі. Цей метод орієнтований на навчання без примусу. Його характерна особливість - обов'язкова присутність змагальної діяльності двох протиборчих сторін, що вимагає від дітей прояви максимальних психологічних і фізичних зусиль, прагнення учнів добитися перемоги при дотриманні обумовлених правил гри або змагання. Часом дитині доводиться перемогти самого себе, тобто проявити ті кращі фізичні та психічні якості, про які вона і не підозрює або соромиться показати при сторонніх. Цей метод допомагає дитині повністю розкритися.

Особливості застосування полягають в тому, кожен урок починається з підготовчої частини, тобто на уроці фізкультури все починається з шикування учнів. Дається завдання на перестроювання за часом (хто швидше по відділеннях). Стройові вправи здають на техніку виконання за групами (чия група допустить найменше помилок). Потім йдуть загально-розвиваючі вправи. Діти змагаються на виконання більшої кількості вправ за певний проміжок часу. Виконання відбувається по команді - самостійно, без підрахунку вчителя. Діти рахують самі. При виконанні будь-яких комплексів хлопці змагаються в якості виконання. Тут показ учителем обов'язковий. Потім виконують незначну кількість повторень, йде виправлення помилок, після чого йдуть змагання «на краще виконання». Для цього використовуються наступні перестроювання: слабких ставлять навпроти сильних або дівчаток строю навпроти хлопчиків. Діти наочно стежать за виконанням вправ один одного, вчаться один у одного, що позитивно позначається на техніці виконання загальнорозвиваючих вправ, особливо з предметами. Далі в підготовчій частині уроку обов'язково даються вправи в русі - такі, які сприятимуть виконанню більш складного завдання в основній частині, тобто підводять. І тут присутній змагальний метод. Учні змагаються в техніці освоєння і виконання даної вправи і виправлення помилок. Все робиться ненав'язливо. Пропонується: хто краще виконає, хто швидко знайде помилку, загальну чи індивідуальну. Наприклад, якщо в основній частині уроку хлопцям потрібно буде проявити швидкісні якості, дається завдання таке: наздогнати, обігнати, хто швидше, і спеціальні бігові, стрибкові вправи на техніку виконання.

В основній частині уроку йде вирішення головного завдання - навчання якому-небудь руховій дії або його вдосконалення. Необхідно намагатися так піднести завдання учневі, щоб відбулося правильне його осмислення. Потім йде розподіл послідовності виконання завдання учнями, поетапне навчання від простого до складного. Оволодівши необхідними вміннями та навичками, відповідними даній темі уроку, діти можуть застосувати їх на практиці. Змагання: хто виконає завдання швидше і більш технічно (якісніше). А якщо це гра, то з вивченням правил і виправленням помилок.

У заключній частині уроку, після відновних вправ, можна запропонувати дітям змагання в теоретичних знаннях, наприклад: в умінні пояснити техніку основного вправи, вивченого на уроці.

Виховувати дитину успішно можливо тільки відповідними методами, що за привабливістю приховують саме виховання і навчання. Один з таких методів є ігровий. Через гру дитина пізнає світ та входить у світ знань, оволодіває духовними цінностями. Гра це скарбниця людської культури, вона є засобом відпочинку та розваг. Ігри поділяються на спортивні та рухливі, але головною ознакою, що відрізняє більшість ігор, є свідомий характер. Перед граючими завжди ставиться мета - виконання будь - якої кінцевого завдання гри, тобто отримання результатів, які дозволяють самим граючим вибирати шляхи, знаходити нові рішення в залежності від ситуації.

 Рухливі ігри мають виховне, оздоровче та освітнє значення і легко доступні в житті дитини. Також рухливі ігри покращують фізичний розвиток дітей, добре впливають на здоров'я дитини та зміцнюють нервову систему. Гра є одним з найважливіших засобів фізичного виховання дітей молодших та середніх класів, вона сприяє моральному, фізичному, розумовому розвитку дитини.

Під час ігор у дітей молодшої ланки формуються різноманітні навички в основних рухах, а швидка зміна обстановки в процесі гри привчає дитину використовувати відомі їй рухи. Все це позитивно позначається на вдосконаленні рухових навичок. В грі дитина відображає накопичений досвід, поглиблює та закріплює свої уявлення про життя. Ігри розширюють коло уявлень, розвивають кмітливість, уміння аналізувати, порівнювати бачене і робити висновки з явищ, що знаходяться в навколишньому середовищі. Ігри виховують у дітей почуття товариства і відповідальності один за одного, а правила гри сприяють вихованню свідомої дисципліни, витримки.

Рухливі ігри можна проводити в будь який час року, але потрібно враховувати особливості фізичного розвитку дитини, стан здоров'я та складність рухів. Навантаження може дозуватися наступними прийомами:

• збільшенням або зменшенням дітей які грають;
• кількістю повторень;
• тривалість гри.

Після рухливої гри дитину необхідно відзначити. У прохолодну погоду доцільно проводити ігри середньої рухливості. В зимовий період найбільш доступні ігри де діти бігають та стрибають. Але щоб дитина краще освоїла і зрозуміла гру рекомендується пояснювати показом деяких рухів. Інтерес дітей викликає також уявна ситуація, яку вона представляє у яскравій образній формі. Ці умови спонукають дітей знаходити нові для них рухи. Рухливі ігри та естафети необхідно проводити на тлі позитивних емоцій учнів і це дає змогу утримувати інтерес дитини під час багаторазового повторення вправ. У процесі коли дитина опановує рухливі дії вона засвоює відповідну термінологію і ці знання спрощують спілкування дітей з вчителем та дозволяють учням користуватися спортивною літературою і розуміти її.          Дітям молодшого віку надзвичайно подобається імітаційні рухи, вони вдало повторюють рухи домашніх тварин, птахів. Під час проведення шкільних спортивних заходів потрібно залучати батьків. Батьки дивляться, аналізують, порівнюють, що дитина вміє виконувати, що знає, яка вона в колективі та в чому потребує допомоги батьків. У наш час дуже великого поширення набули дитячі рухливі ігри та естафети, завдяки їм у дітей формуються такі риси, як кмітливість та стриманість, розвиваються сила, гнучкість та витривалість. Особливо це стосується естафет з елементами стрибків, які більш притаманні дітям молодших класів і завжди викликають зацікавлення.

Естафети - захоплюючий вид командних змагань. Естафети можна проводити на спортивних майданчиках, у спортивному залі, на стадіоні. Вони не потребують особливої підготовки (ані самих учасників, ані місць їхнього проведення). Перед початком естафети учитель оголошує її умови та завдання. У процесі гри дитина самостійно виконує завдання на окремому відрізку дистанції і прагне перемоги обігнавши суперника. Естафети виховують почуття колективізму, товариськості, відповідальності за успіх команди.

Естафета "ДВІЙНЯТА"

Значення гри: розвиває спритність, виховує колективізм.

Інтенсивність: середня.

Учні шикуються у колону по двоє, одна проти другої, на відстані. усі завдання виконують пари, учасники яких беруться за руки. За сигналом вчителя рух починає перша пара, яка на ходу виконує такі вправи: а) перестрибують гімнастичну лавку; б) присідають 7 раз; Друга пара продовжує ту ж серію вправ, але в зворотному порядку. Пара, яка роз'єднала руки, отримує штрафне очко.

Естафета " ВЕСЕЛА КУЛЬКА"

Значення гри: сприяє розвитку спритності, кмітливості.

Інтенсивність: середня.

Участь беруть дві команди. За сигналом, учасники гри, які стоять перші стискають надувну кульку між ногами, оббігають навколо стійки яка знаходиться на середній лінії і повертаються назад. Наступний гравець робить те ж. Перемагає команда, яка перша закінчила гру. Гравець який випустить кульку, отримує штрафне очко. Перемагає та команда, яка отримала найменшу кількість штрафних очок. 

Естафета "ЗМІЙКА"

Значення гри: розвиває спритність, кмітливість.

Інтенсивність: середня.

Учасники гри поділяються на дві команди. Перед кожною колоною ставляться у ряд 4 кеглі на відстані 2м. За командою вчителя гравець, який стоїть першим, біжить між кеглями (не збиваючи їх) "змійкою" і повертається назад бере наступного гравця і т.д. Перемагає команда, яка першою швидше закінчила завдання.

Естафета " ВЕДЕННЯ МЯЧА"

Значення гри: сприяє розвитку швидкості.

Інтенсивність: висока.

Навпроти кожної команди на відстані 9м від старту, ставляться кеглі. За командою, перший гравець біжить уперед, ведучи баскетбольний м'яч лівою рукою. Вони оббігають кеглю, а повертаючись назад ведуть м'яч правою рукою. Наступні гравці роблять те ж. Виграє команда, яка швидше закінчила естафету.

Естафета "ПОПЕЛЮШКА"

Значення гри: сприяє розвитку кмітливості

Інтенсивність: середня. Зустрічна естафета.

Учасники гри поділяються на дві команди. Шість гравців шикуються в колону по одному за лінією старту, і шість учасників - навпроти їх за лінією поворотного знака. Перший учасник з відром в руках біжить вперед (це зла "мачуха"). Добігши до середньої лінії він висипає "сміття" (5-6 кегль) і передає відро першому учаснику із зустрічної колони (в цій колоні знаходяться "Попелюшки") "Попелюшка" з пустим відром добігає до "сміття" на лінії, збирає "сміття" та передає відро наступній "мачусі», яка знову висипає "сміття". Гра продовжується до тих пір, поки всі учасники не поміняються місцями.

Естафета "КІТ В МІШКУ"

Значення гри: виховує погодження дій, спритність.

Інтенсивність: середня.

Естафета з різними завданнями для хлопчиків та дівчаток. Команди шикуються в колону по одному. Хлопчики мають не парні номера (1,3,5.), дівчатка - парні (2,4, 6.) тобто стоять через одного. Кожен гравець повинен оббігти навколо стойки на середній лінії, підбігти до мішка який лежить на підлозі і не заглядаючи в мішок, достати з нього "свій предмет" (хлопчики дістають кеглі, дівчатка - тенісні м’ячики). Доставши свій предмет, гравець біжить назад і торкнувшись предметом наступного гравця передають йому естафету. Виграє команда, яка без помилок виконає поставлене завдання.

Естафета "ХТО ШВИДШЕ"

Значення гри: сприяє розвитку швидкості та уваги.

Інтенсивність: висока.

Учні стають у дві колони. За командою вчителя: "Розбіжись", - всі гравці розбігаються в різні боки. За командою: "По місцям"- всі гравці мають стати на своє місце. Виграє команда яка перша вишикувалась. Перед шикуванням гравці за командою вчителя повинні виконувати якісь рухи (стрибати або присідати).

Естафета "ХТО ДАЛІ"

Значення гри: сприяє розвитку окоміра, спритності.

Інтенсивність: середня.

Учні стають у дві колони. За вказівкою вчителя кожна команда по черзі стрибає вперед. Перемагає та команда яка стрибнула найдальше.

Естафета "ГОЛОС ЗВІРА"

Значення гри: сприяє розвитку кмітливості.

Гравці поділяються на дві команди. Представники кожної команди по черзі відтворюють голос любої тварини, а команда навпроти повинна відгадати назву тварини. Перемагає команда, яка відтворила голос звіра найкраще.

Естафета "ГРА В СНІЖКИ"

Значення гри: сприяє розвитку окоміра, спритності.

Інтенсивність: середня.

Гравці розподіляються на дві команди й шикуються в колони. Перед ними на відстані шести кроків знаходяться капітани команди, з кошиком в руках. Кожен гравець в руках тримає по два "сніжка" («сніжки" зроблені з паперу). За сигналом вчителя кожен гравець по черзі кидає "сніжки" у кошик, капітан намагається їх зловити кошиком. Перемогу виборює та команда, в якої більше "сніжків" у кошику.

Естафета "М'ЯЧ В ТУНЕЛІ"

Значення гри: сприяє розвитку спритності, уваги.

Інтенсивність: середня.

Учні стають у дві колони. За сигналом вчителя перший учасник з баскетбольним м'ячем в руках оббігає поворотний знак, вертається до своєї команди, яка знаходиться за лінією старту в колоні по одному в положенні "ноги нарізно" (широка стойка). Добігши до команди, направляючий прокатує м'яч між ніг гравців і стає в голові колони в положенні "ноги нарізно". Останній гравець ловить м'яч в кінці колони, оббігає з ним поворотний знак, вертається до команди та прокатує м'яч між ногами партнера. Естафета закінчується коли учасник, який біг першим, піймає м'яч в кінці колони.

ВИСНОВОК

             Проблемою підвищення ефективності уроку, як основної форми організації навчально-виховного процесу, займаюсь протягом останніх 5 років. Ця проблема вимагає від вчителя нового підходу до її вирішення зокрема розробки більш удосконалених організаційних форм і методів навчання розвитку уміння учня самостійно працювати, зміщення акценту з активної діяльності учителя на активну діяльність учня. У свою роботу я включаю нестандартні форми роботи до загального циклу уроків, над темою яку вивчаємо.

             В своїй практиці я дійшов висновку, що нестандартні форми навчання завдяки використанню нетрадиційних уроків, значно підвищують ефективність уроків фізичної культури. Я вважаю, що слід завжди орієнтуватися на позитивні напрямки навчання для досягнення поставлених задач.

             Не в заміні традиційних засобів фізичної культури. Добре зарекомендувавши себе на практиці багаточасового використання, на нові могутні-нетрадиційні види, а в доповненні, розширенні при заняттях програмовими вправами, бачиться більш продуктивний шлях розвитку фізичного виховання учнів в Україні.

 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Бузин О.І., Волинець Ю.Й. Гімнастика. Вправи з набивним м’ячем. -Луцьк,2001. -22с

Волкова І. Інтегровані уроки в початковій школі//Початкова школа. -2000.-№1.-С.28-31

Грисюк О.М. Орієнтир – міжпредметні зв’язки // Початкова школа. -1996.-№9.-с.31

Довженюк Г.В. Український дитячий фольклор. -К.: Веселка, 1981. -172 с

Іванова Л.С.Забезпечення міжпредметних зв’язків на уроках математики // Початкова школа. -1996.-№5.-с.23

Клименко В.В. Омельчук В.П. фізкультура і естетика виховання. – К.: рад.шк. 1987. -136 с

Комар О.А., Лобановський О.М., Лаптєва Л.І. Проводимо інтегровані уроки // Початкова школа. -1996.-№7.-с.16

Концепція підготовки спеціалістів фізкультурної культури в Україні. -Київ-Луцьк: Вежа, 1994. -494с

Кривда І. Рухливі ігри з інтелектуальними навантаженнями // Початкова школа. -2000. -№8. -с57-58

Кругляк Н., Кругляк О. Від гри до здоров’я нації. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2000. -80с

Народні ігри та забави. - Івано-Франківськ, 1992. -57с.

Савченко О.Я Сучасний урок у початковій школі. -К., 1997.-с.87-89

Савченко С.М. Інтеграція уроків за спільною темою //Початкова школа. -1993. -№9. -с18

Семенчинко О.А. На січовому майданчику //Розкажіть онуку – 1997. -№4.-с.21-23

Столітенко В.В. Фізичне виховання молодших школярів. -К., 1997. -140с

Чорнобиль Т.Р. В гостях у сонечка //Розкажи онуку-1997. -№4. -с21-23

Шаповал Л.Рухливі ігри екологічного спрямування //Початкова школа. -1999.-№4.-с.22-23

Шалей С.Шляхи до здоров’я (Пізнавальна гра) //Фізичне виховання в школі. -1999.-№4.-с.47-51