Збережемо первоцвіти

Збережемо первоцвіти

Мета: збагатити знання школярів про перші весняні квіти; познайомити з народними легендами, що пов’язані з первоцвітами. Виховувати любов до природи, спонукати до збереження неповторної краси рідного краю. Сприяти розвитку позитивного емоційного ставлення до пізнання навколишнього світу, навичок культури поведінки при взаємодії, спілкуванні з природою.

Обладнання: ілюстрації із зображеннями первоцвітів

(Класна кімната святково прикрашена малюнками, ілюстраціями весняних квітів, тихенько звучить музика)

Доброго ранку, сонце привітне!

Доброго ранку, небо блакитне!

Доброго ранку тобі і мені!

Доброго ранку усім на Землі!

-         Саме так хочеться привітатися зараз, у цю гарну весняну днину, коли все оживає, пробуджується від довгого зимового сну.

Весняний день – прозорий, голубий,

Навколо пахне ніжно-білим цвітом,

Під вікнами туркочуть голуби,

Щебечуть на подвір’ї жваві діти.

Душа чутлива, мов ота струна

До барв весняних, запахів та звуків,

Так може чарувати лиш Весна

Після холодних місяців розлуки.

(На фоні музики заходить дівчинка Весна у віночку з різнобарвних квітів)

Дівчинка-Весна. Добрий день всім, любі друзі. До вас сьогодні завітала я недарма. Адже всі ви знаєте, що з приходом весни появляються і зацвітають перші рослини, назва яких первоцвіти. З’являються  вони тільки-но сходить сніг. І сьогодні я познайомлю вас із цими прекрасними, ніжними, величавими представниками рослинного світу. Повідаю вам про користь, яку вони приносять людям і природі та чому їх потрібно берегти.

(Заходить учень, в руках тримає ілюстрацію із зображенням проліска)

Я весною зацвітаю

Синім цвітом серед гаю.

Відгадайте, що за квітка,

Бо мене не стане влітку.

(Учні відгадують загадку, ілюстрацію прикріплює до дошки, і далі так само з рештою загадок)

Учень. Ось послухайте легенду про цю чарівну квітку.

     Давно то було. Тікала з турецької неволі українська дівчина Катерина. А тут султан повернувся з походу. Дізнався про втечу. Викликав загін яничар і звелів живою чи мертвою повернути втікачку. Скільки днів тривала погоня, одному лише світлочолому місяцю відомо, який темними ночами освітлював дівчині дорогу.

      Незабаром виснажена дівчина дісталася рідних країв і опустилася на землю під вітами лісу. Надворі стояли перші дні весни. Співали шпаки, зустрічаючи весну і радіючи теплу. Катря лежала на купі сухого теплого листя і плакала від щастя, що вона на рідній землі. Та раптом до неї донеслися крики переслідувачів. В дівчини все похолонуло від страху. Обняла вона рідну землю і почала благати: «Ненько моя, земле! Не дай загинути! Краще розступися і навічно прийми мене в обійми! Миліша смерть на рідній батьківщині, ніж підневільне життя на чужині». Почула матінка-земля те благання, враз голі кущі вкрилися зеленню, трави виросли високі, опустилися голубі сутінки на галявину і заховали втікачку.

     З тих пір там, де на землю опустився блакитний туман, заясніли на лісових галявинах весняні квіти кольору вечірнього неба, нагадуючи нащадкам про хоробру українську дівчину Катерину, її незгасне прагнення до волі. І назвали їх синьоокими пролісками.

(Заходить учень, в руках тримає ілюстрацію із зображенням підсніжника звичайного)

Я той сніг колю «голками» -

Зелененькими листками,

Білу квітку вивільняю –

В ноги березню схиляю.

Учень. І про цю весняну квітку є цікава легенда.

   Богиня всього рослинного світу Флора роздавала всім квітам костюми для карнавалу. Підсніжнику дістався білий. Сніг також захотів взяти участь у весняному святі, але в нього не було вбрання. Тоді він звернувся за допомогою до квітів. Але всі вони були такі захоплені своїм яскравим вбранням, що й не почули того прохання. Ось тоді маленький, майже непомітний серед пишних квітів, підсніжник допоміг другові і поділився з ним своїм білим костюмом. З того часу вони стали нерозлучними друзями – сніг і «сніжна квітка». Тому підсніжник назавжди став символом вірності, стійкості, ніжності і чистоти. І хто б із нас не побачив цю тендітну маленьку білу квіточку, що мужньо пробивається з-під снігу, мимоволі усміхнеться їй і порадіє: нарешті прийшла весна.

(Заходить учень, в руках тримає ілюстрацію із зображенням первоцвіту весняного (примули))

Лікувальну силу маю,

Жовтим цвітом розцвітаю.

Називають «ключ весни».

А як звуся? Поясни!

Учень. Ось послухайте, чому саме ці квіти назвали  «ключами весни»

   Одного разу апостолу Петру були ввірені ключі від царства небесного. На той час він знаходився біля входу в рай i раптом йому сповіщають, що нечестиві підробленими ключами  намагалися потрапити в рай без його дозволу. Вражений такою сумною звісткою апостол з переляку випустив з рук в’язку своїх золотих ключів. Долаючи відстані від зірки до зірки вона зрештою впала на Землю. Щоб перехопити ключі, апостол навздогін послав ангела. Але поки ангел її відшукав, в’язка вже впала на землю i глибоко загрузла. I так з неї виросла жовта, схожа на ключі апостола квітка. I кожен рік після цього на місці падіння ключів виростають квіти, котрі відчиняють двері до теплої погоди i теплого літа.                                                                                                                                  

(У наступного учня ілюстрація із зображенням  мати-й-мачухи)

Чорна земля, голі поля.

Золотом сяють квіти здаля.

Учень.  Послухайте цікаву легенду.

     Колись в одному селі жили матір, батько та їх дочка. Та дуже скоро молода мати померла, тому чоловік найшов собі іншу дружину. Жінка відразу ж зненавиділа пасербицю.

     І от одного разу вночі вона послала дівчину до своєї сестри, яка жила в сусідньому селі. Через дорогу між селами пролягало урвище. Але дівчинка знала про нього, тому зупинилася, щоб розгледіти найкращий шлях. Падчерка навіть не здогадувалася, що її мачуха заховалася за ближнім кущем і спостерігала за нею. Скоро жінка вибігла і зіпхнула дівчину в урвище, а сама ж пішла додому.

    Батько, який дуже любив свою доньку, розшукував її по всіх усюдах. І от нарешті, знайшов. Виявилось, що коли дівчина падала, то вона не змогла звідти вилізти, бо переламала ногу. З того часу в урвищі щовесни розцвітали маленькі жовті квіти. Їхні листки були з однієї сторони теплі, а з іншої холодні, подібно до двох жінок – матері і мачухи.

(У наступного учня ілюстрація із зображенням рясту )

Я на інших  геть не схожий,

Кучерявий та пригожий.

Постелю під голе віття

Фіолетове суцвіття.

Учень. Така легенда про цей первоцвіт.

     У народі ряст називають «півниками», «кониками». Це пов’язано із легендою, в якій розповідається, що в одному пралісі жила відьма. За ніч вона намотається на мітлі, вдосвіта повертається до своєї лісової хатини, щоб заховатися від людських очей і відпочити. Лишень задрімає, а вже півень починає кукурікати й спати відьмі не дає. Розсердилася вона на півня та й перетворила його на квітку ряст, яка дещо скидається своєю формою на голову півня.

(У наступного учня ілюстрація із зображенням сон-трави)

На стеблинці волохатій

Шість пелюсток лілуватих.

Гарна квітка – навіть в сні

Усміхається мені

Учень. До вашої уваги така історія.

    Ця назва в перекладі з латинської означає «дзвонити». Пов’язано це з тим, що квіти сон-трави ніби дзвони розхитуються від сильного вітру. В погану погоду та на ніч квітки закриваються і схиляють свої квітчані голівки. Враження таке, ніби вони справді засинають. Може тому в народі і назвали цю рослину сон-трава, сон-зілля. А, можливо, назва пов’язана із стародавнім слов’янським повір’ям, яке говорить, що коли покласти сон-траву на ніч під голову, то уві сні побачиш своє майбутнє. А ще цю рослину використовують як заспокійливий та снодійний засіб.

    Існує навіть легенда про мисливця, котрий побачив, як ведмідь лизав корінь сон-трави, після чого солодко заснув. Мисливець спробував зробити те ж саме і також заснув. Але слід пам’ятати, що сон-трава містить отруйні речовини, які можуть викликати запалення шкіри та слизової оболонки.

(У наступного учня ілюстрація із зображенням конвалії)

Ми дзвіночки білосніжні,

Аромат в нас ніжний, ніжний.

Хто це? Знаю, знаю я –

Лісова …….

Учень. Послухайте міф про ці запашні квіти.

        Один з давньогрецьких міфів твердить, що конвалії виникли з краплин поту богині мистецтва Діани, коли богиня під час полювання забралась у глухі хащі лісу, то на неї напали фавни ( боги полів і лісів, покровителі стад ). Вони були безтямно закохані в Діану і хотіли полонити її. Діана кинулася втікати. Вона бігла так швидко, що з неї рясними краплинами стікав срібний піт, який перетворився на чарівні запашні квіточки конвалій.

(У наступного учня ілюстрація із зображенням фіалки)

Фіолетові фіранки
у світлиці та на ґанку.
Фіолетові малята
весну люблять зустрічати. 

Учень. Послухайте легенду про ці запашні квіти.

   Переслідувана пекучими променями бога Сонця, одна з прекрасних дочок Атласа, звернулася до Зевса з благанням дати їй притулок і врятувати її. Тоді Зевс обернув її в дивну фіалку і сховав у тіні своїх кущів, де з тих пір вона цвіла щовесни і наповнювала своїми пахощами небеса лісу. Так, можливо, вона і залишилася б тут і ніколи не була відома б нам, якби не один випадок. Дочка Зевса, гуляючи по лісі і збираючи фіалки, була викрадена Плутоном. Побачивши його, вона з переляку впустила прекрасні квіти на землю ... Виходячи з цього сказання, саме ці фіалки і були прародичами наших фіалок.

В Червону книгу ми занесли

Світ неповторний і чудесний,

Що поступово вимира,

Давно рятунку в нас блага.

Невже в майбутньому на світі

Цвісти не будуть дивні квіти:

Конвалії й фіалки ніжні

І вісник березня – підсніжник?

Невже ми більше не побачим,

Як сон-трава росою плаче.

Ми всі – господарі природи,

Тож збережемо її вроду.

Ми б завжди були щасливі,

І пахучі, і красиві,

Якби в полі, в лісі, в лузі

Бачили нас тільки друзі.

Ті, які б нас не топтали,

Без потреби не зривали,

Доглядали, поливали.

Ми б красу їм дарували.