Збірка авторських віршів "Герої не вмирають"

Марія Базюк

Збірка віршів «Герої не вмирають»

 

Сніги… Ніяк не стопляться вони.

Якусь несамовиту силу мають.

Весна у забутті. А в бліндажах сини.

Мамо, не плач. Герої не вмирають!

 

Духмяний чай терпкий із рідної землі

І білий хліб, і мед на схід пересилають.

Бо там в снігах коханий у дозорі.

Дружино, не журись. Герої не вмирають!

 

Ангеликів біленьких паперових

Маленькі рученята вирізають,

Це там в окопах рідний мій татусь.

Сину, повір. Герої не вмирають!

 

А десь сніги колючі, зимні, білі

 Укрили хлопця поранене тіло.

А побратими вже шукають…

Друже, кріпись. Герої не вмирають!

 

В снігах назавжди хлопці залишились,

А багатьох з полону ще чекають.

Весна прийде! Сніги розтануть!

Вітчизно, не ридай. Герої не вмирають!

 

 

Захисникам, братам Вишиваним, присвячується.

В одному вишневому краї,

Де співають пісні солов’ї,

Виростали у мами синочки

На своїй українській землі.

 

Вишивала сорочку матір

Для своїх синів дорогих.

Хрестик за хрестиком клала,

Долю в Бога просила для них.

 

Виростали сини-соколята,

Вишиванки носили завжди.

Надія й радість для мами й тата,

Вишивані українські брати.

 

Колискову їм мама співала.

І синочки щасливо росли.

А сорочки, вишиті хрестиком,

Оберегом для хлопців були.

 

Та на край солов’їний, тихий

Чорна грізна орда налетіла.

І Вишиваних хлопців-соколів

Темним вихором закрутило.

 

І боролись брати відважно.

Вишиванки їх захищали.

Та від рук ворога лютого

Вишивані хлопці упали.

 

Потемніло небо від суму,

Божеволіє матір від горя.

А ординці, немов навіжені,

Налітають із неба і моря.

 

За вбитих товаришів стали

Сотні хлопців у вишиванках.

І крамсали ворога лютого,

І вбивали його до останку.

 

У вишневому тихому краї,

Де співають пісні солов’ї,

Вічна слава братам-героям,

Що в нерівнім бою полягли.

 

Не стало героя…

Обірвали життя

Темні рашистські  тіні.

З любов’ю у серці,

З палкими словами:

Слава Україні!

Мільйони сердець

По всьому світу,

Як грізна нестримна лава.

Відповіли герою

З любов’ю у серці:

Героям слава!

А скільки героїв

В московськім полоні

Вмирають з любов’ю у серці

До рідного краю, до України,

Сховавши глибоко на денці.

Не вернеш героя…

Та дух його вічний

Воскресне у вільній країні.

А ворог пропаде на віки вічні.

Слава Україні!

 

Повертались додому сини

По дорозі, устеленій квітами.

На узбіччі горіли свічки

І дерева хилилися вітами.

Земляки стоять на колінах,

Тихо ронять додолу сльозу.

А у грудях щеміло й боліло

Через втрату й прокляту війну.

У повітрі бриніла молитва,

Супроводжуючи чорний кортеж.

А удома батько і мати

Поринули у горе без меж.

«Мій син – Герой України,

Він загинув в жорстокім бою.

Нищив ворога кожної днини,

Захищаючи землю свою.»

Діти-сироти втіху шукають,

Що їх батько Герой Батьківщини.

А дружину сусіди тримають,

Що вмліває в плачі щохвилини.

Почорніла від горя родина,

Потемнів навколо весь світ.

Бо прийшла невблаганна година,

Гине наш український цвіт.

Розвивайся наш Стяг Перемоги,

Хай пропадуть усі вороги.

Хай додому ведуть всі дороги,

Синів наших живих із війни.

Погасити цей біль ми не зможемо,

Бо ридає уся земля нині.

Та вже скоро ми переможемо.

Слава Нації і Україні!!!

 

Прийшла весна… Чомусь така холодна.

І я не знаю - тішитись чи ні.

Моя душа - немов страшна безодня,

На українській зраненій землі.

Лелеки вже вертаються додому,

І вони знають, що прийшла весна.

А я уже не тішусь через втому,

Бо виснажила нас страшна війна.

Ніч… За вікном сирена завиває.

Я Ангелів молю, щоб відвернули зло.

А завтра у новинах ми дізнаємось,

Як зруйнували місто і село.

Як маму з немовлям дістали з-під завалів,

Як безвісти пропала вся сім'я.

Які знайти у телебаченні канали,

Що вже закінчилась страшна війна?!

В безкрає небо я вдивляюсь,

Можливо мир лелеки принесуть.

І мимоволі я всміхаюсь,

Що мирні дні до нас прийдуть.

Прийшла весна… А в нас війна й нещастя.

Та я живу у вірі і надії…

Лелечий ключ відчинить двері щастю

І буде мир у нашій Україні.

 

Захиснику,  Івану Висп'янському, жителю села Волове, присвячується.

Сумна звістка прийшла на Великдень

У Волове, українське село.

Засмутилося сонце на небі

Й заховалось за хмари воно.

Опада білий цвіт при дорозі

Із розквітлої аличі,

Білим килимом стелить дорогу

Для героя, що їде з війни.

На Бібреччину смуток лягає,

Наче темний, густий туман,

Бо додому герой повертає

В домовині важкій, а не сам.

І від лементу мами не чути,

Як співають весняні пташки.

Яку в світі відбути покуту,

Щоб лишались живими сини?!

Вже ніколи хрещатий барвінок

Не сплетуть у долю йому.

Не понесуть  коровай весільний

На вишиванім рушнику.

Встань, Іване, до зброї, брате,

Ще не знищені вороги.

Ще у битвах великі втрати,

Гинуть наші доньки й сини.

Господи наш милосердний,

Благодатний вогонь запали.

І від кулі ворога лютого

Наших воїнів захисти.

Зціли біль непоправної втрати

Всіх батьків, що вмлівають нині.

Знищи ворога до останку.

Слава нації! Слава Україні!

 

Чорний ангел шугає над Бахмутом.

Від дикого страху холоне кров.

Матір Божа, пречиста Маріє,

Візьми нашу землю під свій покров.

Не дай безбожникам над нею глумитися,

Хай щезне московська кровава орда.

Дай білому ангелу тут оселитися,

Хай буде у спокої наша земля.

Дай силу божественну нашим військовим

Навалу ворожу перемогти,

Щоб вигнати орків лихих, кровожерливих

Із нашого краю хлопці змогли.

Хай навіть волос не впаде з голови.

Хай не хитнеться відвага і сила.

Хай хлопці відважно бортись могли,

Надіє свята, опікунко мила.

Хай кулі ворожі повернуть назад,

Смертоносні ракети вибухають ще вдома.

Хай наших військових не торкнеться печаль,

Ні сум, ні тривога, зневіра і втома.

Я молюсь щодня за український Бахмут.

Хай переломним стане хід війни.

Маріє свята, не дай нам пропасти,

Хай здобудуть Перемогу наші воїни.

За нашу землю душу положем.

Будем боротись відважно нині.

Двоголового ворога ми переможем.

Слава нації! Слава Україні!