Збірка матеріалів "Жінки-науковці і хімія"

ЖІНКИ-НАУКОВЦІ І ХІМІЯ

Таппуті Белатекаллім В клинописній табличці від другого тисячоліття зазначено «… це виготовлено першим всесвітнім хіміком, творцем парфумів …». Це найстаріша знахідка. Tablette d'argile mentionnant Tapputi-Belatekallim

Найдавніші свідчення того, що жінки цікавилися хімією, датовані ХІІІ століттям до н.е. Глиняні клинописні таблички повідомляють, що у Вавилоні головним «хіміком-технологом» з виробництва парфумів була Таппуті Белатекаллім. Вона керувала виробничим процесом і займалася дослідницькою роботою, одержувала нові різновиди парфумів. Тапуті працювала разом з дослідником чи дослідницею по імені Ніна і використовувала в своїх роботах квіти, масла, аір, мирту, дистильовану і фільтровану воду. Крім того вона була наглядачем в палаці.

У 2005 році археологи виявили, як вважають, найстаріші парфуми у світі у Піргосі, Кіпр. Духи мають вік більш ніж 4000 років. Щонайменше 60 нерухомих мисок, воронок і флаконів для духів були виявлені на 43 000 квадратних футах (4000 мІ) цієї «фабрики». У давнину люди використовували такі трави і спеції, як Мигдаль, коріандр, мирт, смолу хвойних дерев, а також квіти.

Колискою алхімії був Єгипет. Єгиптяни блискуче володіли прикладною хімією, яка не була виділена в окрему науку, а входила в «священне таємне мистецтво» жерців. Особливо бурхливого розквіту алхімія досягла у 100–300 р. н.е. в Олександрії. Приблизно 300 р. н.е. єгиптянин Зосима написав енциклопедію з 28 книг, що охоплювали всі знання з алхімії за попередні 5-6 ст., зокрема відомості про взаємоперетворення (трансмутація) речовин. Алхімія

Марія Олександрійська Зображення Марії Профетіси в книзі фізика і алхіміка XVII ст. Міхаеля Майера  Theosophische Darstellung zur Alchemie

Найбільшої популярності серед жінок-учених у період середньої та пізньої античності досягла Марія Олександрійська - можливий засновник олександрійської алхімічної школи. Із книг Зосима Панополійського (ІІІ-ІV ст. н.е.) можна довідатися, що вона винайшла або вдосконалила лабораторне алхімічне устаткування, вперше використала різні види печей для нагрівання та дистиляції. Намагаючись перетворити неблагородні метали в золото, вона одержала багато сплавів міді, свинцю, ртуті. У наш час художники використовують вперше отриманий Марією чорний пігмент – свинцево-мідний сульфід «Чорна Мері». Ім’я Марії закарбовано в латинській назві водяної бані, виготовленої нею. Цей вид водяної бані до цього часу використовується в кулінарії для приготування і підтримки в гарячому стані страв, які не можна повторно підігрівати перед подачею на стіл.

A modern bain-marie Bain-marie (водяна баня)

Водяна́ ба́ня - пристрій для нагрівання речовин не вище 100°C при нормальному атмосферному тиску. Водяна баня - це посудина з речовиною (наприклад, колба, пробірка), яку помістили в більшу ємність з водою і нагрівають. Температура води поступово підвищується і теплова енергія передається зануреному в неї тілу. Вода не може нагрітися вище від своєї температури кипіння (при цьому атмосферному тиску), чим досягається автоматичне обмеження максимальної температури нагрівання тіла.

«Хризопея Клеопатри» - зображення з алхімічного трактату олександрійського періоду Клеопатра

У працях Зосима згадуються роботи жінки-хіміка за ім’ям Клеопатра. Вона написала трактат про ваги та виміри. Ім’я Клеопатри звичайно асоціюється з єгипетською царицею, яка жила з 69 по 30 р. до н.е. Чи могла єгипетська Клеопатра бути тією жінкою-алхіміком, про яку згадує Зосима? Адже цариця Клеопатра була досить освічена, її пізнання були широкі. Вона цілком могла писати трактати на різні теми. Особливо зналася вона в тій галузі людських знань, що згодом назвали косметологією. Клеопатрі-алхіміку приписують такі роботи як «Діалог з філософами» і «Хризопея» (Золотодобування). Останній твір був складним шифрованим трактатом і до нашого часу зберігся знаменитий алхімічний символ Уробоса – змії, що кусає свій хвіст.

Зображення уробороса в алхімічному трактаті 1478 р. Зображення уробороса із книги «Chrysopoeia of Cleopatra»

Уробо́рос - «той що пожирає (свій) хвіст» - міфілогічний змій, що обвиває кільцем Землю, схопивши себе за хвіст. Вважався символом нескінченного відродження, одним із перших символів нескінченності в історії. Також його зображення є у вигляді «вісімки». Попри те, що символ має безліч різних значень, найбільш поширене трактування описує його як репрезентацію вічності та нескінченності, а особливо -циклічної природи життя: чергування творення і руйнування, життя та смерті, постійного переродження й загибелі. Символ уробороса має багату історію використання в релігії, магії, алхімії, міфології та психології. Одним з його аналогів є свастика - обидва цих стародавніх символи означають рух космосу.

Хільдегарда Бінгенська (1098-1179) Світлина із Знання шляхів (Liber Scivias) показує як Хільдеґарда отримує видіння та диктує його своєму писареві

Відомою представницею жінок-природознавців того часу була ігуменя одного з монастирів у Німеччині Хільдегарда Бінгенська (1098-1179). Вона знала алхімію, астрономію, медицину, написала енциклопедію з описом різних видів рослин і мінералів, склала карту Всесвіту. Хільдеґарда писала теологічні, натуралістичні, ботанічні, медичні та дієтологічні тексти та листи, літургічні пісні, поеми, також вона написала першу п'єсу про моральність, що дійшла до наших часів. Хільдеґарда Бінґенська була артисткою, письменницею, драматургом, лінгвістом, натуралісткою, філософом, лікаркою, поетом, політичним консультантом, пророком, провидицею та композитором, створила мову Lingua Ignota.

Гільдеґарда народилась у сім'ї вільних дворян, яка була на службі у графа Шпонхайма. Вона була десятою дитиною та хворобливою з самого народження. З молодих літ Гільдеґарда переживала видіння. Можливо, через її видіння, чи через політичну вигоду, Гільдеґардині батьки запропонували її як десятину церкві у віці восьми років. Вона була віддана під опікунство Юти фон Спонхайм до церкви, яка була на околиці Дізібоденбергського монастиря. По смерті Юти, у 1136 році, Гільдеґарда обрана «магістром» сестринської общини. Не зважаючи на те, що Гільдеґарда була духовною наставницею у цій общині, вона ніколи не визнавалась як настоятелька. Її община у Рупертсберзі та Айбінґені залишалась під юрисдикцією Бенедиктинського монастиря у Дізібоденберзі.

Алфавіт Хільдеґарди Бінґенської,  Litterae ignotae, який вона використовувала для своєї мови Lingua Ignota

Впродовж усього свого життя вона переживати численні видіння. У 1141 році вона отримала Боже провидіння: «Запиши усе, що ти побачиш та почуєш». Хільдеґарда була однією з перших, до кого була застосована офіційна процедура канонізації, проте чотири спроби канонізації (остання була у 1244 році під проводом Інокентія IV) не були доведені до кінця і вона залишилась на рівні зарахованих до блаженних (це перший ступінь канонізації). Не зважаючи на це, вона була віднесена до роду святих у Рейнланді в Німеччині.

Хільдеґардине ім'я було внесене до списку святих у Римі наприкінці XVII століття. Її церковний день 17 вересня. У 2012 році Папа Римський Бенедикт ХVІ канонізував монахиню-бенедиктианку. Її прихідська церква та паломницький дім з її мощами, вівтарем із вмурованими її земними речами знаходиться у Айбінґені, що поблизу Редесхайму, що на Рейні. Титул Учителя Церкви присвоюється Католицькою Церквою з 1298 року. У списку богословів, удостоєних цього звання, Хільдегарда Бінгенська стане в ньому четвертою жінкою — услід за Терезою Авільською, Катериною Сієнською і Терезою Лізьє. Усього у списку Учителів Церкви 33 людини.

Перенель Фламель (1320-1402)

Перенель Фламель - французький алхімік, дружина відомого алхіміка Ніколя Фламеля. Разом із чоловіком проводила алхімічні досліди по створенню філософського каменя і пошуку еліксира безсмертя. В алхімічній книзі ХVІІ описується, що в руки Фламеля попав таємний трактат. За легендою він містив секрет перетворення неблагородних металів в золото і секрет безсмертя. Перекладу і вивченню цього трактату подружжя присвятило все своє життя. Перенель була красивою мудрою жінкою, яка вміла зберігати секрети протягом усього життя. Невдовзі подружжю вдалося розбагатіти. Усі свої заощадження Фламелі віддавали на благочинність. У Парижі зберігся будинок, де жили алхіміки. На честь кожного з них назвали парижські вулиці, що перетинаються між собою. Неочікуване збагачення подружжя Фламелів стимулювало подальший розвиток алхімії і забезпечило науці популярність на довгі роки

Анна Марія Циглер (1550-1575) Отже, шість наслідків мистецтва алхімії: праця, голод, холод, кіптява, жадоба, ешафот - не густо…

У Європі у період інквізиції було спалено понад 40000 жінок, які займалися медициною. Їх обвинувачували у чародійстві. Суди на відьмами тривали впродовж 300 років. Життя алхіміків теж не було безпечним. Звинувачення в обмані - темниця або спалення. Анна-Марія Зіглерин (1550-1575) - німецький алхімік, яка разом із чоловіком займалася пошуками філософського каменя. Автор праці «Про благородне і коштовне мистецтво Алхімія» (1573р.). Герцог Люксембургський прагнув розбагатіти. На дослідження він дав 2000 талерів і з нетерпінням чекав результатів. За відмову повідомити склад філософського каменя, який вони не знали, алхіміки були заживо спалені в залізній клітці 7 лютого 1575 р.

Вчені виявили бактерію, яка здатна "працювати філософським каменем" 21 століття. Бактерія виділяє золото з токсичної хімічної сполуки, що зустрічається в природних умовах. Бактерія Cupriavidus metallidurans може жити у середовищі з великим вмістом хлориду золота і здатна переробляють хлорид. "Алхімія від мікробіології" - так назвав свою працю викладач мікробіології і молекулярної генетики Казем Кашефі. Вчені знайшли своєму відкриттю оригінальне застосування - вони створили художню інсталяцію. Головний елемент - скляний біореактор з мікроорганізмами, які на очах у глядачів роблять золото. Інсталяція вже отримала почесний приз на престижній виставці кібермистецтва Prix Ars Electronica в Австрії.

Між алхімією і хімією У XVI столітті закінчився тисячолітній алхімічний період і розпочався період об'єднання, коли в хімію влилася іатрохімія - виготовлення ліків і «пневматична хімія» - властивості газів.

Софія Браге (1556—1643)

Софія Браге, сестра астронома Тихо Браге займалася астономією, ботанікою, історією, медициною, складала вірші і гороскопи для друзів. Тихо був знайомий з алхімією, називав її «земною астрономією», мав кілька алхімічних лабораторій, в одній із них Софія проводила свої дослідження. Як алхімік, вона спробувала одержати золото. Розробила еліксир, який мав стати ліками проти чуми. Батькам було не до вподоби захоплення дочки, вважаючи неприпустимим заняттям для благородних людей. Спадок сім'ї Софія одержала лише по смерті батька. Але і ці кошти вона вклала в алхімічні дослідження.

Марія Мердрак (1610-1680) У першій - основні положення і особливості хімії, а такою операції в ній; описані посуд, мастильні суміші, печі, різноваги, у другій - про властивості простих речовин, способів їх одержання і методах виділення із солей, настоянок, рідин і есенцій, у третій - про тварин, у четвертій - про метали, у п'ятій - про способи одержання ліків, у шостій - спеціально для дам. «Милосердна і нескладна хімія для користі дам»

Саме слово «хімія» вперше з'явилося у назві друкованого видання у 1666 році у підручнику «Милосердна і нескладна хімія для користі дам» француженки-феміністки Марії Мердрак (1610-1680). Вона першою із жінок видала підручник з хімії. У передмові пише: «Я розділила книжну на шість частин…» У ХVІІ столітті кілька раз підручник перевидавали у Франції та Італії. У ньому не було малюнків, діаграм, графіків. Лише була таблиця, яка пояснювала зміст більше сотні хімічних символів. Марія Мердрак заявляє про себе як про жінку-науковця, жінку-творця, жінку-вчителя.

Шоста частина написана спеціально для дам: розглядається все, що може зберегти і покращити красу». У цій частині автор наводить безліч рецептів різноманітних мазей і рум’ян і дописує: «Я ретельно слідкувала, за тим, щоб не вийти за межі моїх знань, і я впевнена в істинності всього того, чого навчаю інших, і що мої лікарські засоби перевірені практикою, за що возвеличую Бога». Тільки у середині ХІХ ст. у фарбування волосся додають наукові розробки. Але безпечними їх назвати не можна було. Вони могли викликати алергію, або цитуючи баронессу де Стаф: «…викликають сліпоту і проблеми з мозком. Жахливим є те, що жінки одержимі висвітленням волосся були готові і на це…». Лише в 1907 році засновник компанії L`Opeal Ежен Шуллер, винайшов першу синтетичну фарбу для волосся.

Кетрін Бойль (1615—1691) Леді Ренелаф Людство зробило б найбільшу послугу світові, якби присвятили всі свої сили виконанню дослідів, опису спостережень і не встановлювали б ніяких теорій, попередньо не перевіривши їх правильність шляхом дослідним. Роберт Бойль

Сучасницею Мердрак була сестра Роберта Бойля, першого ученого, який піддав сумніву алхімічні пошуки «філософського каменя» Кетрін. Кетрін Бойль описують у літературі, як одну з наймудріших жінок свого часу. Разом з подругою Дороті Мур займалася займалася хімічними експериментами, а саме перегонкою, екстракцією єфірних масел із лікарських рослин. Написала книгу «Kitchin-Physick» («Кухона фізика»), яка містила медичні рецепти. Із її робіт майже нічого не збереглося.

Маргарет Кавендиш (1623—1673)

Англійка Маргарет Лукас - письменниця, у 1645 році виходить заміж за аристократа герцога Уільєма Ньюкасла із роду Кавендишів. Маргарет вважала, що різні речовини складаються із атомів різної форми. Розробила свою атомістичну теорію. Вона була першою жінкою, допущеною в 1667 році на засідання Королівської Академії наук, що стало сенсацією в Лондоні. Заборона тривала до 1945 року. Маргарет Кавендиш - автор поетичних творів, прози, філософських трактатів, фантастичного роману «Палаючий світ», героїня якого через північний полюс попадає в другий світ, де живуть тварини, що розмовляють людською мовою. Маргарет не займалася практичною алхімією, але алхімічні ідеї сильно повпливали на її творчість.

Елізабет Фулхем «Місіс» Фулхем настільки сміло заявила про себе в хімії, що ми не вправі відмовляти жінкам в привілеї брати участь в цій науці»

Першою жінкою, що проводила самостійні дослідження з хімії історики вважають Елізабет Фулхем. Шотландка, Елізабет Фулхем, перша жінка-хімік сучасної науки. Точна дата її народження і смерті невідома. Із біографії відомо лише, що вона була дружиною лікаря. В 1780 році провела систематичні дослідження по осадженню золота, срібла, а також інших металів на шовкових тканинах, щоб імітувати золоте і срібне шиття. Вивчала відновлення із солей різних металів – золота, срібла, платини, ртуті, міді і олова. Як відновники використовувала водень, фосфор, калій сульфід, сірководень, фосфін, деревне вугілля і світло. У результаті детальних досліджень, зробила висновок про хибність теорій флогістону і антифлогістону. Вона вважала, що процеси відновлення відбуваються у присутності води.

Провела ряд експериментів з ефірами і спиртами як розчинниками. Єлізабет Фулхем описувала і звертала увагу на проміжні стадії реакцій з використанням води як каталізатора. Акцентувала увагу на використанні води як обов'язкової умови при окисненні повітрям вугілля і білого фосфору. Розглядала горіння як двохстадійний процес: вуглець реагує з киснем води, утворюючи вуглекислий газ і водень; водень з'єднується з киснем повітря і перетворюється на воду. У працях Фулхем воді відведена роль каталізатора окисника, як для вуглецю, так і для водню. Це виправдовує результати досліджень, які опублікувала у книзі “Роздуми про горіння”. Її було опубліковано в США.

Книга отримала позитивні відгуки. Її обговорювали відомі вчені, такі як Джозеф Прістлі і граф Румфорд (Томсон), але з висновками досліджень не погоджувались. Книгу перевидали в Німеччині. Е. Фулхем була членом-кореспондентом хімічного товариства у Філадельфії. Але про її дослідження поступово забули. Лиш у 1903 році її знову відкрив Дж.У.Меллоу. Він написав цілу статтю, присвячену відкриттям Елізабет Фулхем. В журналі «Наука і життя» вона була опублікована у 1975 році.

Марія Анна П'єретта Польз (1758 – 1836) Автопортрет Марії Анни

Французька художниця, хімік, науковий перекладач. Дружина Антуана Лорана Лавуазьє. Відома як науковий асистент Лавуазьє і ілюстратор його творів. Лабораторія Лавуазьє була одним із головних наукових центрів Парижа того часу. Брала уроки хімії у Жана Батиста Мішеля Буке, одного з перших французьких вчених, що прийняв «хімічну революцію». Вивчила англійську мову, щоб перекладати твори британських учених для чоловіка. Марія Анна брала активну участь у лабораторних роботах, ставши його «правою рукою».

Досліди Лавуазьє по вивченню людського дихання (рисунок Марії Анни Польз)

Під час проведення хімічних експериментів Марія Анна сідала неподалік за невеликим столиком записувала всі результати і спостереження. Вела лабораторні журнали, рисувала прилади і різне обладнання. Можна сказати, що мадам Лавуазьє стала невтомним пропагандистом нової хімії і успіхів свого чоловіка.

Терези Лавуазье для визначення мас реагентів і продуктів реакції (гравюра Марії Анни Польз в Traitй Йlйmentaire de Chimie)

«У затінку будь-якого знаменитого чоловіка завжди є жінка страдниця». Писав Жуль Ренар. Ця великосвітська дама після смерті Антуана Лавуазьє не виявила жодної схильності до наукової роботи. Поки був живий Лавуазьє, вона записувала своїм акуратним почерком результати численних досліджень свого чоловіка, демонструючи свою участь у науковій роботі.

Єва Екеблад (1724 – 1786)

Єва Екеблад, народжена Делагарді – шведська жінка-агроном, науковець. У 1748 році маючи лише 24 роки стала першою жінкою - членом Шведської королівської академії наук. Графиня прославилася винайденням нових практичних способів застосування картоплі, яка щойно з`явилася у Швеції. Її найбільший винахід – виробництво муки і алкоголю із картоплі (1746). Єва відкрила метод відбілювання бавовнопаперової тканини і пряжі милом (1751), змінила небезпечні інгредієнти у косметичних засобах порошком з картопляних клубнів (картопляна пудра). Рекламувала картоплю як квітку рослини для прикраси волосся.

Малюнки, виконані Джейн Марсе 1 - прилад для сублімації сірки ; 2 - евдіометра ; 3 - прилад для розкладання води вугіллям

Понад двісті років тому у Лондоні у видавничому домі Лонгман вийшов у світ перший у світі підручник з хімії для дітей та юнацтва під назвою «Бесіди про хімію». Ім'я автора зазначено не було, але з передмови можна було зрозуміти, що автором була жінка і написала вона свій підручник спеціально для дівчаток, «...чия освіта рідко готує їх розум для сприйняття абстрактних понять і наукової мови». Ім'я автора з'явилося на обкладинці у 1837 р. 13-го лондонського видання підручника. Авторові було 68 років, а на титульному аркуші з'явилося ім'я - Джейн Марсе. У Великобританії на честь 200-річчя видання підручника «Бесіди про хімію» Королівське хімічне товариство планувало випустити у 2005 р. електронну версію 10 -го видання цієї книги.

Таблиця простих тіл Лавуазьє (наведена в «Бесідах про хімію» класифікація простих тіл)

Автор користувався новою номенклатурою Лавуазьє. У підручнику були викладені останні відкриття Л.Гальвані, А.Вольта, Б.Вольта, Б.Румфорда, Дж.Прістлі, Г.Кавендиша, але там не було атомно-молекулярної теорії Дж.Дальтона. Книга Марсе послідовним викладом предмета в доступній формі відкрила хімію для широкого кола читачів, а у деяких визначила їх життєвий шлях. Знаменитий англійський фізик і хімік Майкл Фарадей (1791-1867) зацікавився наукою завдяки знайомству з підручником «Бесіди про хімію». «Ось де зберігається причина мого глибокої поваги до пані Марсе, - писав Фарадей. - По-перше, вона принесла мені особисто глибоку радість і справила справжнє благодіяння, а по-друге, вона зуміла відкрити молодому, ненавченому, допитливому розуму явища і закони неосяжного світу природничо-наукових знань».

Джейн Марсе (1769 -1858)

Джейн Марсе народилася у Лондоні, у сім'ї швейцарського комерсанта і банкіра Ентоні Халдіманда. Її вчили танців, музики і малювання. У 1795 р. Джейн познайомилася з Олександром Марсе, студентом-медиком, що навчався у Единбурзькому університеті, де значну увагу приділяли викладанню хімії при підготовці лікарів. Після заміжжя Джейн прилаштувала до будинку хімічну лабораторію, обладнану усім необхідним обладнанням. Джейн з великою охотою та інтересом допомагала та редагувала наукові винаходи чоловіка, оскільки володіла гарною літературною мовою. Наприкінці 1802 р. вона вирішила написати книгу по хімії для школярів. У 1805 р. книга Джейн Марсе побачила світ.

Елен Своллоу Річардс (1842-1911)

Елен Своллоу Річардс - американський хімік-технолог і хімік навколишнього середовища ХІХ ст., новатор у галузі домошнього господарства. Закінчила Вестфордську Академію (друга в історії середня школа Масачусетса). Перша жінка, яку зарахували у Масачусетський технологічний інститут. Перша жінка-викладач, перша американка у технічному навчальному закладі. Перша американка, яка отримала науковий ступінь по хімії. З 1884 року і до самої смерті Річардс керувала лабораторією санітарної хімії. Її дослідження допомогли виявити причини забруднення водойм і очищення води. У штаті Масачусетс були вперше введені норми якості води, а місто Лоуел одержав перші сучасні установки для очищення стічних вод.

Через її інтерес до навколишнього середовища у 1892 році в англійській мові з’являється слово «екологія», яке німецькою має переклад «господарювання у сфері природи». Річардс також цікавили застосування наукових принципів у питаннях - харчування, одягу, фізичних вправ, санітарії і ефективного ведення домашнього господарства. Група жінок-науковців разом з Річардс створили організацію, яка об’єднує жінок-випускниць коледжу, щоб відкрити двері до вищої освіти іншим жінкам і знайти інші можливості для їх вивчення. Асоціація стала важливою державною програмою захисту освіти і рівності для всіх жінок і дівчат і лідирує до цього часу.

Рейчел Літлер Бодлі (1831 – 1888)

Рейчел Літлер Бодлі - американський хімік, біолог, піонер хімічної і медичної освіти для жінок. У 1844 р. вступила в жіночий Уесліан коледж. Закінчила в 1849 р. і працювала там 11 років учителем. Потім два роки вивчала хімію і фізику в Політехнічному університеті Філадельфії, де стала першим професором хімії. У 1874 р. подала ідею святкування століття відкриття кисню Д. Прістлі, що дало початок створенню Американського хімічного товариства. Медичний коледж очолюваний Бодлі ввійшов в число найкращих, а медична освіта стала доступнішою для жінок.

Ганна Федорівна Волкова ( - 1876) Перша жінка на теренах Російської імперії, що вступила на шлях самостійних хімічних досліджень

Дата її народження невідома, відомості  про її життєвий шлях мізерні. Немає даних і про те, яким чином їй вдалося отримати хімічну освіту. З 1869 вона працювала в лабораторії А. Н. Энгельгардта. Під керівництвом  Д. І. Менделєєва вела практичні заняття із слухачками Петербурзьких публічних курсів. За дослідження сульфокислот Г. Волкова в 1870 році  була прийнята до Російського хімічного товариства, редагувала журнал цього товариства. Усього за три роки (1870-1873) вона опублікувала близько 20 наукових статей. В 1876 г. на всесвітній промисловій виставці у Лондоні експонувалися продукти, синтезовані російськими вченими. Серед них були і речовини, що отримала Волкова. Померла вона в 1876 році, не доживши, мабуть, й до сорока років.

Марія Михайлівна Манассеїна (Корнукова) (1841 – 1903) “Алкогольне бродіння без дріжджових клітин”

Російська жінка-лікар, одна із перших сомнологів і біохіміків, виконувала новаторські експерименти в області сну. Досліджуючи спиртове бродіння, виявила, що процеси відбуваються під дією особливих речовин («неорганізованих ферментів»), які можна виділити із дріжджових клітин. Цим відкриттям Марія Михайлівна фактично стала засновником нової науки фізіологічної хімії або біохімії. Результати роботи зруйнували «фізіологічну» теорію Луї Пастера і стали основою «хімічної» теорії вчених Клода Бернара, Юстуса Лібіха, Марселя Бертло. Через чверть століття відкриття Манасеїної підтвердив німецький хімік Едуард Бюхнер. Він у 1897 р. опублікував статтю “Алкогольне бродіння без дріжджових клітин”, де свідомо не згадав праць Марії Михайлівни. Прізвище Манассеївної як першовідкривача хімічних процесів бродіння назавжди забуте і не згадується навіть у вітчизняних підручниках. Бюхнер одержав Нобелівську премію у 1907 р. з хімії.

Євдокія Олександрівна Фоміна-Жуковська (1860-1894) Похована на Ваганьковському кладовищі як перша жінка-хімік, що одержала вчений ступінь доктора наук.

Євдокія Олександрівна навчалася у Костромській жіночій вчительській семінарії, а потім у жіночій гімназії Самари. Дівчина отримала право викладати математику із званням «домашньої наставниці». Але вона не вдовольнилася цим і виїхала до Женеви, щоб продовжити навчатись. У лабораторії Гребе вона виконала цікаве дослідження про перетворення речовин групи ксантону. Відмінно витримавши важкі іспити, Фоміна-Жуковська отримала учений ступінь доктора фізичних наук і місце асистента на кафедрі органічної хімії. У Москві Евдокія змогла отримати лише місце викладача математики в молодших класах приватної гімназії. Через деякий час, її запросив як асистента у свою університетську лабораторію Марковников. Вони разом виконали важливе дослідження циклогептанону.

Її докторська дисертація ніколи не переводилась російською. Її участь в роботах В.В.Марковнікова не відображалась в публікаціях. Єдина згадка її роботи – це спогади самого Марковнікова. Конспектуючи дослідження циклогептанону він писав: « По закінченні цього дослідження і перевірці попередніх спостережень я користувався співпрацею Фоміної-Жуковської, якій я щиро вдячний. Із присутньою їй цікавістю і вмінню вона брала активну участь у моїх роботах».

Віра Богдановська-Попова (1867-1896)

Віра Євстафіївна отримала фундаментальну освіту у Петербурзькому Смольному інституті та на Вищих Бестужевських курсах. Пізніше Віра Богдановська сама стала викладати хімію на Бестужевських курсах, як перша жінка-науковець Російської імперії, захистивши докторську дисертацію з хімії. Пані Віра у Швейцарії проходила практику у лабораторії німецького хіміка Карла Гребе. Вчений з європейським іменем став однодумцем та помічником у формуванні особистості науковця. Молода дослідниця мріяла синтезувати фосфорний аналог синільної кислоти. Та пан Гребе запропонував досліджувати відновлення дибензилкетона. Пані Богдановська захистила докторську дисертацію і стала у 1892 року відомою на всю Європу вченим хіміком. Повернувшись у Росію, отримала викладацьку практику у Ново-Олександрійському інституті сільського господарства й лісництва та на Вищих жіночих курсах.

Паралельно досліджувала нерозвідані лабіринти нової науки - хімії та писала “Початковий підручник з хімії” (1895). Перший випадок, коли автором підручника в Росії стала жінка. Віра Євстафіївна мала нехай і не тривалий, але щасливий шлюб і велике кохання з люблячим чоловіком. Віра поїхала з чоловіком у В’ятську губернію до Іжевська, де були військові заводи. Чоловік обійняв посаду директора підприємства, а вона повернулася до своєї наукової мрії – одержати фосфорний аналог синільної кислоти. Задля цього відкрила невеличку хімічну лабораторію. Саме там і стався трагічний випадок – вибухнула речовина. Дослідниця була поранена склом від ампули у руку. Пішло швидке отруєння, яке й закінчилось фатальним кінцем.

Її чоловік перевіз тіло дружини в Україну, бо такою була остання воля небіжчиці. Тут над Десною у селі Шабалинові, де був їхній маєток, генерал побудував велику усипальницю на місцевому цвинтарі. Її архітектурні форми повторили обриси пароплаву, на якому, за розповідями селян, що передаються у поколіннях, начебто «тіло коханої дружини прибуло по високій деснянській повені під самий цвинтар». Таким, у вигляді форм справжнього корабля став останній прихисток геніальної дослідниці, доктора хімії Віри Богдановської-Попової на кладовищі у Шабалинові.

Юлія Всеволодівна Лермонтова (1846-1919)

Першою жінкою Росії, яка одержала диплом доктора наук з хімії була Юлія Всеволодівна Лермонтова. Інтерес до хімії прокинувся в Юлії Всеволодівни з дитячих років. Найкращі викладачі кадетського корпусу давали їй приватні уроки. Серед них був і виходець з України Семен Васильович Панпушко, автор першого в Росії "Збірника завдань з хімії з поясненням їхнього розв’язання" і відомої й нині наукової роботи "Аналіз пороху". Восени 1869 року Юлія Лермонтова приїхала в Гейдельберг, де оселилася в родині Ковалевських. Там вона почала працювати в хімічній лабораторії знаменитого Роберта Бунзена і виконала змістовне дослідження з хімії платинових металів. Однак її більше приваблювала органічна хімія, тож нею вона й стала займатися, переїхавши 1871 року до Берліна. 

Повернувшись на батьківщину, Юлія Лермонтова працювала у Петербурзі у О. Бутлерова, а в Москві - у В.Марковникова. Обидва корифеї органічної хімії відгукувалися про свою співробітницю з теплотою й повагою. Добре вона знала й Д.І. Менделєєва. Його статтю про неорганічне походження нафти вона переклала французькою. Ю. Лермонтова вивчала ненасичені вуглеводні і їх похідні і внесла вагомий внесок в основи сучасної хімії розгалужених парафінів, важливих органічних сполук сучасної нафтохімії. Була активним членом Російського хімічного товариства.  На жаль, через складні життєві обставини в 1881 році їй довелося залишити наукову діяльність.

Ліза Майтнер (1878-1968)

Вона народилася у Відні, була третьою з восьми дітей в єврейській родині. У 1901 році Ліза вступила до Віденського університету, де почала вивчати фізику. У 1906 році вона першою серед жінок в університеті отримала ступінь доктора в галузі фізики. Перший рік після захисту працювала в Віденському інституті теоретичної фізики. Після цього вона розпочала вивчення хімії під керівництвом М.Планка і працювати разом з Отто Ганом. Використовуючи свої знання з фізики та знання Гана з хімії, вони пропрацювали разом 30 років. У 1917 відкрили перший довгоіснуючий ізотоп елементу Проактинію. Ліза відкрила перехід, що одержав назву ефект Оже (на честь дослідника П'єра Віктора Оже, який окремо відкрив його в 1925 році). У 1926 році Ліза стала професором Берлінського університету. Вона виявилася першою жінкою в Німеччині, хто досяг таких висот у будь-якій з галузей наук.

Науковий фонд і Міждержавна асоціація післядипломної освіти Австрії заснували дослідницькі стипендії імені Лізи Майтнер, що присуджуються за наукові дослідження в галузі атомної фізики та хімії.

Знання, за допомогою яких можна було створити зброю неймовірної сили, могли опинитися в німецьких руках. Американські вчені переконали А.Ейнштейна написати повідомлення-лист президентові Ф.Рузвельду, після чого був створений проект Манхеттен. Майтнер відмовилася працювати в ньому: "Я не буду робити бомбу!" У 1944 році Отто Ган спільно з Фріцом Штрассманом отримали Нобелівську премію з хімії за відкриття ядерного розпаду. У 1946 році "Національний жіночий Прес-клуб" (США) назвав Лізу "Жінкою року". У 1949 році вона отримала премію Макса Планка. У 1960 році Майтнер переїхала в Кембридж, де померла за кілька днів до свого 90-річчя. На честь Лізи 109 елемент таблиці Менделєєва назвали Мейтнерій.

Марія Склодовська-Кюрі (7.11.1867 - 4.07.1934)

Велике відкриття, світова слава, дві премії Нобеля - це досягнення Марі - Склодовської Кюрі. Її праця викликала захоплення, а водночас ворожість й заздрість у оточуючих. Їй постійно докоряли її польським походженням, а в моменти, коли її досягнення звеличували Францію, навпаки називали “найчистішим представником французького генія”, “національною славою”.

Нобелівська премія з фізики (1903) Медаль Деві (1903) Маттеуці медаль (1904) Нобелівська премія з хімії (1911) Французький орден Почесного легіону

У Польщі вона отримала почесного доктора Львівської Політехніки (1912), Познанського Університету (1922), Краківського Ягеллонського університету (1924) та Варшавської Політехніки (1926). 1967 року у Варшаві створено музей Склодовської-Кюрі.

У 1995 році стала першою жінкою, похованою серед найвідоміших французів під куполом Пантеону Парижа, поряд з її чоловіком, П'єром Кюрі. Кюрі (символ -«Ci») є одиницею виміру радіоактивності, названа на честь її та чоловіка П'єра, як елемент № 96. Три радіоактивні мінерали названі на честь Кюрі: куріт, склодовськіт і купросклодовськіт. Зображення Склодовської-Кюрі з'явився на польській грошовій банкноті наприкінці 1980-х років (20000 злотих).

Польські наукові та навчальні заклади імені Марії Складовської-Кюрі: Марії Кюрі-Складовської Університет в Любліні, заснований в 1944 році; Марії Складовської-Кюрі інститут Онкології у Варшаві; Французькі наукові та навчальні заклади імені Марії Складовської-Кюрі: П'єра та Марі Кюрі Університет, найбільший науково-технічний та медичний університет у Франції, (це був інститут природничих наук Паризького університету де викладала Марі Кюрі). В університеті зберегли дім-лабораторію, де вони відкрили радій. Інститут Кюрі і Музей Кюрі в Парижі. У 2007 році станція «П'єра Кюрі» Паризького метрополітену була перейменована в станцію «П'єра та Марі Кюрі».

Ірен Жоліо-Кюрі (1897–1956)  Подружжя Жоліо-Кюрі

Cтарша донька Марі Кюрі - Ірен Жоліо-Кюрі народилася в Парижі, здобула свою освіту в Паризькому університеті (Сорбонні). Проте на декілька місяців перервала своє навчання, оскільки працювала медичною сестрою у військовому госпіталі, допомагаючи матері робити рентгенограми. Після закінчення війни Ірен Кюрі стала працювати асистентом-дослідником в Інституті радію, який очолювала її мати, а з 1921р. почала проводити самостійні дослідження.   Перші її  досліди були пов'язані з вивченням радіоактивного Полонію, відкритого її батьками понад 20 років тому.

У 1946 році  Жоліо-Кюрі була призначена директором Інституту радію. Крім того, з 1946 по 1950  вона працювала в Комісаріаті з атомної енергії Франції. Завжди була стурбована проблемами соціального й інтелектуального прогресу жінок, входила до Національного комітету Союзу французьких жінок і працювала у Всесвітній Раді Миру. Крім Нобелівської премії, Ірен Жоліо-Кюрі була удостоєна почесних ступенів багатьох університетів і була членом багатьох наукових товариств. 1940 року їй було вручено золоту медаль Барнарда за видатні наукові заслуги, присуджену Колумбійським університетом. Жоліо-Кюрі була кавалером ордена Почесного легіону Франції. На її честь названо вулиці Одеси та Рівного (вул. Жоліо-Кюрі), у Дніпрі є вулиця Марії Кюрі, а у Кривому Розі - вулиця Кюрі.

1935 р. Ірен Жоліо-Кюрі і Фредеріку Жоліо спільно була присуджена Нобелівська премія з хімії «за виконаний синтез нових радіоактивних елементів».

Герта Тереза Корі 1896 -1957

В Америці Герта Тереза Корі займалася дослідженням захворювань щитовидної залози і способами їх лікування. Досліджувала також вплив рентгенівських променів на шкіру і внутрішні органи людини. Нобелівську премію по фізіології і медицині подружжя Корі одержали разом у 1947 році. Відкриття вченої в області фізіології і біохімії застосовуються в педіатрії для лікування щитовидної залози, діабета і других вижких захворювань. Герта Тереза Корі пішла з життя в 1957 році. Фактично причиною смерті стала її наукова робота: досліди з рентгенівськими променями призвели до важкого захворювання кістного мозку.

Розалінда Франклін 1920 - 1958 Британський молекулярний біолог, експерт із структурного аналізу кристалів методом дифракції рентгенівських променів

Коли Д.Вотсон, Ф.Крік і М.Вілкінс отримували Нобелівську премію 1962 року «за відкриття молекулярної структури нуклеїнових кислот та їх значення для передання інформації в живих істотах», Розалінди Елсі Франклін не стало. У Лондонському Королівському коледжі вона провела визначальну експериментальну підготовку, яка дозволила нобелівським лауреатам встановити, що молекули життя - ДНК - мають форму подвійної спіралі. Розалінда Франклін померла від раку 1958 року у віці 37 років. Проте, чи вшанував би її Стокгольм Нобелівською премією, якби вона не померла в такому ранньому віці, є доволі сумнівним.  Незважаючи на те, що наукові досягнення Розалінди Франклін були усім відомі, у житті вона була жертвою дискримінації щодо жінок у науці.

Маргарита Перей (19.10.1909 -13.05.1975) № 87 (Fr)

Послідовницею М. Склодовської-Кюрі стала її учениця Маргарита Перей і її особистий секретар. Маргарита Перей народилася у Вільмомбле (Франція).  Закінчила Паризький університет (1929).  З 1949 - професор Страсбурзького  університету. З 1958 - директор  відділу ядерної хімії Центру ядерних досліджень в Страсбурзі. Французький радіохімік, член Паризької Академії Наук з 1962 року.   Її основні наукові роботи присвячені вивченню радіоактивних елементів.  Відкрила (1939) ізотоп нового хімічного елемента, який спочатку назвала „Актинієм К”, але пізніше встановила, що цей елемент є передбаченим Д. І. Менделєєвим  елементом № 87. Після Другої Світової війни елемент № 87 назвали Францієм (Fr). Її діяльність сприяла популяризації професії хіміка серед жінок.

Дороті Ходжкін (1910 – 1994)

Дороті Ходжкін працювала над дослідженням пеніциліну і інсуліну. Ходжкін вивчала пеніцилін  за допомогою рентгеноструктурного аналізу. Спочатку вона застосувала рентгеноструктурний аналіз для вивчення вітаміну В12, який запобігає анемії. У 1957 році Ходжкін визначає структуру  вітаміну В12. Через п'ять років після отримання Нобелівської премії, Дороті Ходжкін встановила структуру інсуліну. Ходжкін стала другою англійкою, нагородженою орденом "За заслуги", Королівською золотою медаллю, і золотою медаллю імені  М.Ломоносова. Дороті була президентом Міжнародного кристалографічного союзу з 1972 по 1975 роки.

"За визначення за допомогою рентгенівських променів структур біологічно активних речовин" Нобелівська премія з хімії 1964

Алла Григорівна Бондар (1921 – 1981) Фундаторка кафедри кібернетики ХТП хіміко-технологічних процесів професор. перші курси лекцій - «Обчислювальна техніка в інженерних розрахунках» та «Математичне моделювання в хімічній технології»

Могила Алли Бондар на Байковому кладовищі у Києві

Оксана Іванівна Бодак (02.05.1942 – 25.10.2005) Лауреат Всесоюзної молодіжної премії в галузі науки і техніки (1976); Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1984); Соросівський професор (1994); Почесне звання "Людина року" (2000).

Оксана Бодак - одна із 2500 видатних жінок України, які за плідну і самовіддану працю, за трудові досягнення внесені до книги "Жінки України" (Бібліографічний енциклопедичний словник, 2001), поряд з 22 видатними жінками-хіміками України, 30 випускницями Львівського університету та 105 львів’янками. У 2001 році Вченою Радою Львівського національного університету імені Івана Франка, Оксані Іванівні Бодак було присвоєно звання Заслуженого професора за особливі заслуги в розвитку науки і освіти, підготовці наукових кадрів вищої кваліфікації, довголітню плідну науково-педагогічну та громадську діяльність в університеті.

Ада Йонат Ізраїльська вчена-кристалограф, четверта Нобелівська премія з хімії (2009) «за дослідження структури і функцій рибосоми» Очолює Центр біомолекулярної структури ім. Елен і Мілтона Кіммельман при Інституті Вейцмана в Реховоті Лауреат Державної премії Ізраїлю 2002 року з хімії за дослідження рибосом

Сте́фані Луї́за Кво́лек  (1923 - 2014) 1995 р. - четверта жінка Національного залу слави винахідників 1996 р. - Національна медаль США за технології 2003 р. – Національний зал слави жінок 1980 р. – нагорода Американського хімічного товариства за «Творчий винахід» 1997 р. – медаль Перкіна

Американський хімік польського походження. Винайшла синтетичне волокно, що у п'ять разів міцніше за сталь, більше відоме під торговою маркою «Кевлар». У 1964 р. її група розпочала пошук легкого, але міцного синтетичного волокна для використання його, як армувального матеріалу в автомобільних шинах. Полімери, з якими вона працювала у той час, утворювали рідкі кристали. Одержана каламутна речовина не зацікавила спочатку дослідницю і вона працювала далі з іншими речовинами. Однак, саме ця речовина стала основою для отримання нового волокна, яке на відміну від нейлону, не було ламким. Керівництво лабораторії розуміли значення цього відкриття і нова галузь хімії полімерів почала швидко розвиватись. До 1971 року було отримано сучасний кевлар.

ОСТАПЧЕНКО ЛЮДМИЛА ІВАНІВНА «Заслужений діяч науки і техніки України» (2004) Орден княгині Ольги ІІІ ст. (2009) Знаки МОН України «Петро Могила» (2007), «За наукові досягнення» (2008) Відзнака НАН України «За підготовку наукової зміни» (2010)

БОЙКО ОЛЬГА АНАТОЛІЇВНА Патенти на винаходи: «Спосіб обробки рослин препаратом стимуляції росту та розвитку», «Препарат стимуляції росту та розвитку рослин БОА», «Композиція біохімічних речовин для стимуляції продуктивності та захисту від хвороб сільськогосподарських рослин», «Спосіб стимуляції продуктивності сільськогосподарських рослин та їх захисту від хвороб».

ЗАІМЕНКО НАТАЛІЯ ВАСИЛІВНА

Займається розробкою модельних підходів до конструювання штучних біогеоценозів, зокрема й для умов невагомості. Створила волокнисті ґрунтозамінники з керованими фізико-хімічними характеристиками та органо-мінеральні добрива пролонгованої дії, а також розробила технологічну схему їх виробництва. Теоретично обґрунтувала систему мінерального живлення рослин різного екотипу. Результати науково-дослідних робіт Н. В. Заіменко викладено у 170 наукових працях (із них дві монографії), захищено 17 авторськими свідоцтвами на винаходи та десятьма патентами. 

Цебренко Марiя Василiвна 31 липня 1940 р Доктор хімічних наук, професор кафедри технології полімерів і хімічних волокон КНУТД, академік Української технологічної академії, заслужений діяч науки і техніки України, відмінник освіти України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.

МАРИНА РОДНІНА Марина Родніна - одна з десяти вчених, яких Німецьке науково-дослідне товариство (DFG) у грудні 2015 року відзначило престижною премією імені Лейбніца "за провідний внесок у розуміння функції рибосом". Професорка є однією з директорів Інституту біофізичної хімії імені Макса Планка у Гетінгені.

«Немає більшого гонору для інтелігентного чоловіка як берегти свою і національну честь, і без винагороди працювати для добра свого народу, щоб забезпечити його краще майбутнє» І.Пулюй