Збірка учнівських казок "Школа добрих вчинків"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Школа

добрих вчинків

(Збірка учнівських казок )

 

 

Упорядник: вчитель початкових класів   Подоляк Ю.С.

 

 

 

Збірка «Школа добрих вчинків» містить казки про рослинний і тваринний світ, взаємовідносини між людьми, явища природи. Твори, складені учнями початкових класів,  вирізняються безпосередністю дитячої фантазії, умінням співпереживати.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ласкаво просимо в школу Добра! 

Зміст

Арнаутов Кирило.    Веселі олівці. 

 Казкові квіти.

Асінов Євген.  Домівка для мишеня.  

 Горобчик і Мишка.

Баглик Валерій.  Петрик і Пухнастик.

 Золоте серце.

Вєткова Аліна.    Допомога пташці.

 Добра наука.

Власова Ксенія.   Жабка і човник.

  Чарівна квіточка.

Губар Вадим.   Справжній товариш.

 Зелена казка.

Грицаєнко   Артем.   Подорож Краплинки.

 Чисті руки.

Данілова Діана.      Дружба.

 Чарівниця природи.

Єзловецька Ірина.  Вовк та заєць.

 Турботливі гномики.

Лукашеві Наталія.   Снігова лялька.

 Дві машинки.

Машкова Анастасія.   Яблунька.

 Чарівна паличка.

Міронов Микита.    Грибок.

 Зебра.

Мокроусова Альбіна.   Помічники.

 Добре серце.

Підбуцький Микита.   Ромашка і Гладіолус.

 Котик Мурчик.

Переяслова Інна.         Липка.

 Ручка і Підручник .

Самодай Владислав.   Диво.

 Кіт та квітка.

Сторожев Роман.    Івасик – рятівник.

                 Лісова пригода кота Мурзика .

Ткаченко Данило.         Зірка.

                  Мишеня.

Передмова

 У кожної людини є її золота жилка. Якою б запущеною,   нездібною до оволодіння знань не здавалась дитина, дорогоцінне зерно таланту десь приховується під пластами        звичайності, посередності, відсталості.

         Завдання істинного виховання полягає в тому, щоб знайти це зерно, відкрити золоту жилку, поставити людину на ту життєву доріжку, йдучи якою, вона засяє своїм неповторним блиском.

        Це болісно складна справа, яка потребує великого терпіння і безмежної віри в людину.  

                Василь Сухомлинський

 Сучасний розвиток системи національної освіти потребує оновлення її змісту, активного удосконалення компетентностей навчання, використання технологій у навчально-виховному процесі, якісного узагальнення та аналізу творчого розвитку учнів.

Кожен із нас, дорослих,  пригадує своє дитинство. Особливо пам’ятними є перші, нехай маленькі та непомітні, але досягнення. Якими важливими були для нас перші схвалення вчителя за гарні знання, за прагнення до творчості.

Учитель постійно працює: як добитися того, щоб діти глибоко знали рідну мову, щоб рідне слово ввійшло в їхнє духовне життя, стало багатобарвним засобом пізнання світу. Без переживання краси слова розум дитини не може збагнути потаємних граней його змісту. А переживання краси неможливе без фантазії, без особистої участі дітей у творчості, ім’я якої – казка. Це багатофункціональний комплекс, мета якого полягає в удосконаленні вміння учнів висловлювати свої думки, поєднувати їх із художніми образами, добирати епітети, порівняння.  В.О.Сухомлинський писав: « Слово, що розкриває благородні ідеї, назавжди відкладає в дитячому серці зернятка   людяності, з яких складається совість.»

Дитяча фантазія – невичерпна. Досить учневі подивитися на новий предмет, як він уже пов’язується в її свідомості з іншим предметом, народжується фантастичне уявлення, дитяча уява виграє, думка тріпоче, очі загоряються, мова тече плавним потоком.

Казка – животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів і прагнень. Вона невіддільна від краси, сприяє розвиткові естетичних почуттів, без яких неможливе благородство душі, щира чуйність до людського нещастя, горя. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем. Отримує перші уявлення про справедливість, добро  і  зло.

Збірка містить казки, складені учнями про тварин і птахів, дерева і квіти, про добрі справи однолітків. Ці твори цінні педагогові як прозорі перлинки думки дітей. Складання казок впливає на розвиток зв’язного мовлення, творчого мислення. Учням цікаво не тільки створювати казки, а й слухати розповіді своїх однокласників. Їхні оченята сяють, а серце сповнене хвилювання й радості.

Якщо дитина навчилася складати казки, можна з упевненістю сказати, що вона навчилася мислити.

 

Арнаутов Кирило

 

Веселі олівці

   Жилі собі сім олівців. Були вони дружними, веселими, сміливими.

Одного разу синій олівець намалював хмару, яка стала справжньою. Піднялася буря. Олівці злякалися. Найсміливіший помаранчевий олівець швидко намалював веселе сонечко. Сонечко посміхнулося , ожило, розтопило хмарку. Олівці зраділи. Кожен дав своєї фарби, і на небі з’явилася веселка.

  Усі олівці стали в хоровод. Вони співали, веселились. Раділи, що перемогли злу хмару.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Казкові квіти

   Жили - були на одній галявині дві казкові квітки. Квітка-хлопчик та квітка-дівчинка були дуже красиві. Вони постійно сварилися, хто з них гарніший, сміливіший.

   Прилетів метелик та став їх мирити:

- Кожна з вас гарна по-своєму. Тому не сваріться, будь ласка.

   Казкові квіточки зрозуміли слова метелика. Вони завели дружний таночок примирення. Танцювали цілий день, співали, веселилися. І більше ніколи не сварилися.  

Асінов Євген

 

Домівка для мишенят

 

    Одного літнього дня у дивовижному лісі зустрілися  мишенята Крутик і Вертик. Вони були засмучені, тому що їх вигнали господарі, через те  що були бешкетниками.

    Крутик і Вертик гасали по лісу, бешкетували, голосно пищали. Своєю поведінкою вони заважали жителям лісу. Засмучені, втомлені звірі зібралися на галявині. Вони вирішили побудувати мишенятам хатинку, щоб бешкетники не заважали їм спокійно жити. І от будівництво розпочалось. Звірі зносили будівельні матеріали. Бик приніс лаги і дошки. Дика свиня місила замазку. Півник збирав солому. Крутик і Вертик також працювали.

    І ось хатинка збудована. Мишенята були дуже задоволені своєю домівкою. У подяку за такий гарний подарунок вони пообіцяли звірям, що більше не будуть бешкетувати.

 

 

Горобчик і Мишка

 

    Жив у лісі Горобчик, який не вмів готувати їжу. Тому він вирішив знайти собі друга, з яким би вони жили разом. Коли Горобчик полетів собі здобувати їжу він побачив Мишку. Вона у себе в хатинці пекла смачний пиріг. Горобчик постукав до неї у хатинку і запропонував жити разом. Мишка з радістю погодилася, тому що довго була самотньою.

    Жили вони дружно. Горобчик добував їжу, а Мишка готувала смачні пиріжки .

Баглик Валерій

 

 

Петрик і Пухнастик

 

    Жив собі хлопчик Петрик. Він гарно вчився. Раненько вставав, слухав батьків. І вони подарували йому маленьке цуценятко . Воно було таке гарне , красиве, руденьке. Лапки м’якенькі, хвостик пухнастий. Назвали його Пухнастиком.  Та Петрик не зрадів йому, бо не знав, як з ним поводитись. Він кривдив його . Не хотів з ним гратися. За його поведінкою спостерігав чарівний гном. Йому стало шкода цуценяти, бо зрозумів, що Пухнастик зовсім не потрібен хлопчику. Гномик вирішив хлопчика провчити.  Він поставив Петрика на місце песика. Вранці, коли Петрик прокинувся, то побачив, що спить в будці. Весь ранок він намагався сказати, хто він. Але  лише гавкав. Ніхто не звертав на нього уваги. Тільки матуся підійшла, погладила і дала поїсти. А Пухнастик  одягнувся та й пішов гуляти. Весь день Петрик плакав і нарешті зрозумів, що це йому покарання,  за його поведінку з Пухнастиком.      

     Наступного ранку все стало на свої місця. Петрик, коли прокинувся в     теплому ліжечку, спершу побіг до Пухнастика. Узяв його на руки, пригорнув до себе і вибачився. Потім заніс песика до хати. Чарівний гном побачив, що його чари подіяли . І він із задоволенням зник.

 

 

 

 

Золоте серце

 

      Це було навесні. Тепло світило сонечко. Весело співали птахи. Поверталися хлопці зі школи. Біля гіллястого дуба сиділа маленька сирітка Ганнуся. Вона плакала.

      Пройшов повз неї Петрик. Пройшли і Романко з Сашком. А Іванко не зміг пройти мимо дівчинки. Він дізнався, чому вона плакала. З’ясувалося, дівчинка мріяла про ляльку, якої в неї ніколи не було.

      Дістав Іванко з кишені гроші, які довго збирав на великий іграшковий літак. Сходив до магазину і купив Ганнусі ляльку. Очі дівчинки сяяли радістю. Очі Іванка були сумні, а серце хлопчика раділо. Він і сам не розумів, чому так відбувається. За усім цим спостерігав дивний дідусь. У старих руках він тримав іграшкового літака. «Візьми, Іванку, це тобі», - сказав дідусь. «За що?»,- запитав здивовано хлопчик.  Дідусь посміхнувся у сиві вуса і сказав: «За твоє ЗОЛОТЕ серце!» Після цих слів він зник.

Вєткова  Аліна

Допомога пташці

 

    Хлопчик Сашко йшов зі школи додому через парк. Він дивився на всі боки і був у захопленні, бо як красиво було в парку. Розквітли квіти, зазеленіла трава. Все живе жило своїм життям.

    Раптом до хлопчика долетіли звуки, ніби хтось кликав на допомогу. Сашко зупинився і  прислухався. Аж ось у траві він побачив маленьке пташеня,  яке випало з гнізда. Воно було безпомічне і кликало батьків. Батьки літали над ним але нічого зробити не могли. Сашко обережно взяв пташеня, заліз на дерево і посадив пташеня в гніздо. 

   За спиною рятівника лунав радісний спів птахів . Це вони дякували хлопчику за допомогу.               

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Добра наука

 

     У казковому лісі, де жили його дружні мешканці, одного разу трапилася біда.

   Заєць, їжак та лисиця зчинили великий гамір «Я знайшов!» - кричав їжачок. Сердито затупотів лапками заєць: «Ні, це моє!». Невдоволено скривилася лисиця: «Віддайте, це моє яблучко».

    На цей великий гамір та крик надійшов ведмідь Михайло Іванович. Почав розпитувати, що трапилося. Заєць, їжак та лисиця сказали, що вони знайшли яблуко і кожен хоче ним поласувати. Подумав-подумав ведмідь. Почухав за вухом і сказав:«Кожен має одержати яблуко. Треба поділити його на рівні частини». Звірі з радості зааплодували Михайлу Івановичу. «Розсудив справедливо. Спасибі тобі за науку, лісовий господарю!»

 

 

Власова Ксенія

 

Жабка і човник

 

 

     Сергійко і Павлик поїхали з дідусем на риболовлю. Прив’язали вони човна біля берега, а самі стали ловити рибу вудочками.

     Побачила човник зелена жабка і вирішила його забрати собі. Спробувала його тягнути сама – сил не вистачило. Попросила жабка допомоги у рибок. Але вони відмовилися. Звернулася вона до інших мешканців річки, але й ті не погодилися. Вони дивувалися, навіщо жабці чужий човен? З’ясувалося, що жабка хотіла навчитися на ньому кататися. Жителі річки пояснили їй, що не можна брати чуже, краще попросити. Цю розмову почули Павлик і Сергійко. Підійшли вони до човника і запросили до нього жабку з друзями.

     Вони  довго плавали по річці. А всю рибку, яку впіймали, відпустили на волю.

 

 

 

 

Чарівна квіточка

 

   Жила собі дівчинка. Звали її Марійка. Одного разу вона пішла гуляти. На галявині Марійка побачила чарівну квіточку. Вона хотіла її зірвати. Та раптом почувся їй тоненький голосок.

•    Не треба, благаємо.
•    Хто тут говорить зі мною?
•    Мешканці чарівного замку.

Якщо ти вирвеш квіточку, ми всі загинемо.

    Марійка здивувалася. Такого вона ще не зустрічала. Вона довго милувалась чарівною квіточкою. Щасливою повернулась додому.

   Тут і казочці кінець, а хто природу любить, той молодець.

 

 

 

 

Губар Вадим

 

Справжній товариш

 

   Жила собі дівчинка. Звали її Олесею. Дівчинка дуже хворіла. Жив з Олесею котик Воркотик. Він хотів, щоб дівчинка скоріше одужала.

    Увечері, коли з неба падала зірочка, Воркотик загадав бажання, щоб Олеся видужала. Бажання котика здійснилося. Так Воркотик допоміг дівчинці в біді, бо дуже її любив.

 

 

 

 

 

 

 

Зелена казка

 

    У зеленому лісі, на зеленій галявині, біля пенька, який вкрився зеленим мохом, жила зелена жабка.

   Одного разу вискочила жабка зі своєї зеленої нірки  і пішла на полювання. Зелена жабка дуже полюбляла зелених мух. Ввечері, коли вона поверталася додому, побачила, що її зеленого пеньочка немає. Жабка довго шукала собі новий дім. Пошуки тривали кілька днів. Невдовзі вона знайшла пеньок, кращий за попередній. Адже біля нього жило багато зелених жабок.

   Тепер у зеленої жабки новий дім та нові друзі.

 

 

 

 

 

 

 

 

Грицаєнко Артем

 

Подорож Краплинки

 

    Літнього дня пішов рясний дощ. Разом з багатьма Краплинками впала на квітку і маленька Крапелька Міла. Привітавшись з квіткою, вона скотилася по стеблу на землю. Там Мілу підхопила дружна юрба таких самих Краплинок. Усі разом утворили невеличкий потік і відправились у казкову подорож. Дуже скоро весела юрба Краплинок потрапила до струмка, потім до річки, моря. Подорожуючи, Міла познайомилася з новими друзями.  Разом з ними веселилася, гралася. Але часто згадувала ту квіточку, з якої почала нове життя. Міла мріяла, що колись зустрінеться з нею.

   Невдовзі мрія здійснилася. Крапелька повернулася до квіточки. Вони   дружили довго-довго. Їхня дружба була міцною та веселою.

 

 

 

Чисті руки

 

   Жив-був хлопчик Миколка. Він ніколи не звертав уваги на те, що його мама прохала вимити руки.

    Одного разу Миколка взяв брудними руками цукерку і поклав її до рота. Пан Мікроб разом з цукеркою потрапив до ротової порожнини. Мікроб зібрав своїх друзів докупи, і хлопчик почав хворіти. Миколчина мама здогадалася, що йому потрібні добрі Вітаміни та Ліки. Хворий випив їх, і вони почали боротьбу з мікробом та його товаришами. Боротьба тривала не довго. Пан мікроб злякався і почав тікати.

    Невдовзі Миколка одужав. Він надовго запам’ятав цей життєвий урок та матусини слова. Його руки тепер були завжди чистими.

 

Данілова Діана

 

Дружба

 

    Було це чи не було… Жив собі одинокий маленький хлопчик. З раннього ранку до пізнього вечора сидів самотньо хлопчик у себе вдома і нудьгував. «Доки ж сидіти в самоті?» - сказав сам собі Дениско. З цими думками хлопчик пішов шукати друзів по білому світу. Невдовзі назустріч йому вистрибнула жабка.

•    Гей, хлопчику, куди це ти мандруєш?
•    Самотньо мені вдома, ото й шукаю собі друзів.
•    Давай дружити разом.
•    Залюбки, жабко.

    Вони пішли далі. По дорозі вони зустріли зайчика, їжачка,  мишку. Дениско дуже зрадів, що знайшов собі друзів. Їм весело було мандрувати білим світом. А згодом всі вони оселилися в будинку Дениска, де був гарний садок та маленьке озерце.

    Вони дружили всі разом. І ніколи не порушили міцної дружби.

 

 

 

 

Чарівниця природи

 

   Жила-була Чарівниця природи. Кожну весну вона зігрівала теплом маленькі квіточки, щоб вони краще росли. Літом вона зміцнювала гілки яблунь, щоб вони не зламались під вагою плодів. Восени Чарівниця розмальовувала  листя в яскраві кольори. А взимку вона повинна була спати в своєму ліжечку.

    Але якось Чарівниця не змогла заснути.  Вона побачила дітлахів, які каталися на санчатах, ковзанах, грали в сніжки. Чарівниця сиділа на дереві, спостерігала за ними та плакала.  З її очей падали сніжинки.

     Кожного разу коли ми бачимо, як падає сніг – це маленькі Чарівниці природи засмучуються. Вони не можуть бути дітьми. А їм цього так хочеться!

 

 

Єзловецька Ірина

 

Вовк та заєць

 

    Було це чи ні. Жили собі вовк та заєць. Одного дня вовк перестрів зайця в лісі. 

•    Ну, зайцю, зараз я тебе з’їм.
•    Бачу, й справді мені кінець. Тож дозволь мені, вовче, перед смертю  хоч заспівати.

    Вовк ніколи не чув, щоб заєць мав хист до співу, і  з цікавості дозволив.      Заходився заєць співати. Вовк від подиву аж очі витріщив.  Заєць співав, пританцьовував і в кущі втік. Вовк не чекав, що куций втече.

    З того часу вовк завжди злий. Він нікому більше не довіряє. А заєць завжди боїться вовка.

 

 

Турботливі гномики

 

   Жили-були гноми. Вони жили в чарівному лісі. Гномики дуже любили гуляти по сонній траві. Вони збирали пилок з красивих квітів у різнокольорові відерця.

   Коли наставала ніч, гномики підходили до людських осель. Маленькі дітки в цей час засинили.  Гномики насипали їм у ліжко сонний пилок. Завдяки йому малюкам снились мальовничі яскраві сни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лукашева Наталія

 

Снігова лялька

 

      Жили в одному селі батько, мати і донька Оленка. Вони були бідні. У них не було за що купити іграшку Оленці. А вона так мріяла про ляльку!

    Якось взимку вийшла Оленка на вулицю і зліпила зі снігу собі ляльку. Мати дала донечці свяченої води. Дівчинка освятила ляльку. На ніч Оленка залишила іграшку на лавочці. Наступного дня, коли дівчинка вийшла на вулицю, то здивувалась: лялька почала з нею розмовляти, немов жива. Оленка дуже зраділа. Вона гралася сніговою лялькою всю зиму. А як настала весна, лялька почала танути. Дівчинка заплакала. Від її сліз з’явився чарівний гномик. В руках він тримав справжню ляльку.

   Оленка подякувала гномику та пригостила його смачним пиріжком.

 

 

Дві машинки

 

     Жили дружно дві машинки. Своєю домівкою вони вважали гараж.

     Машинки були дуже веселі. Одна була легкова, а інша—вантажна. Легкова була меншою за вантажівку. Тому вона могла перевозити людей та їхні валізи. А вантажівка любила перевозити цеглу, дрова, щебінь, вугілля та інший тяжкий вантаж. Вони разом товаришували. І дуже сумували, коли довго не бачились, адже їздили в різні місця. 

      Коли машинки зустрічалися в гаражі, то були дуже задоволені зустрічі. Вони довго розповідали одна одній про свої пригоди на дорогах. У дорозі з ними траплялись різні історії. І це їм подобалося, адже машинки нічого не боялися. Бо вони були добрими, а добро завжди перемагає зло.

 

Машкова Анастасія

Яблунька

 

     Одного разу  Наталочка гуляла в садочку. Вона побачила яблуньку, яка почала засихати. Раптом Наталя почула: « Дівчинко, люба, полий мене, будь ласка!»

      Наталка принесла води і полила яблуньку. Деревце подякувало їй. 

      Пройшло немало часу. Дівчинка з подружками пішла гуляти в садок. Бачить, яблуня, яку вона поливала, ожила і зацвіла. Раптом Наталочка помітила, що згубила хустку, яку подарувала їй мама. Дівчинка гірко заплакала. Та раптом до неї знову обізвалася яблунька: «Не плач, люба, я тобі допоможу. Зірви мою квіточку та відпусти її. Куди вона полетить, туди і йди. Ця квіточка приведе тебе до хустки». Наталя зраділа і подякувала деревцю.

     Кожного дня  дівчинка приходила до яблуньки. Поливала її, говорила з нею. А згодом куштувала її смачні яблучка.

 

 

Чарівна паличка

 

    Жила собі дівчинка. Її звали Юлею. Одного разу вона знайшла паличку. Випадково Юля доторкнулася нею до непритомного метелика. Він замахав крильцями та полетів. Дівчинка зрозуміла , що це чарівна паличка.

    Та якось Юля загубила її. Паличку знайшов друг її Сашко. Задоволений, він швиденько побіг до подружки показати знахідку. Бачить, а Юля плаче. Сашко зрозумів, що ця паличка належала їй. Він повернув знахідку власниці. Юля дуже зраділа.

    З того часу вони почали товаришувати ще більше. Тепер у чарівної палички було два господарі.

 

 

 

 

 

 

Міронов  Микита

 

Грибок

 

   Живе собі в лісі веселий Грибок. У нього є друзі: лисичка, їжачок, ведмедик.

    Рано-вранці Грибок збирає друзів: «Гей, лисичко, їжачку, ведмедику, швидше ходімо до школи!» У школі вони завжди разом. А після навчання кожен займається своїми добрими справами. Увечері веселий Грибок знову збирає друзів: «Гей, лисичко, їжачку, ведмедику, ходімо грати в квача!»

   І лісові друзі весело граються та захоплюються новими пригодами.

 

 

 

Зебра

 

 

   Колись давно в казковому лісі жила-була Зебра. Вона любила гратись зі своїми друзями. Та понад усе їй подобалося дарувати щастя дітям. Кожного дня Зебра збирала багато дітей для подорожі казковим лісом. Вона знайомила їх із тваринами, рослинами.

   Такі подорожі дарували дітям незабутні враження. Їхні серця були наповнені радістю.

 

 

 

 

 

 

Мокроусова Альбіна

 

Помічники

 

   Жила-була одна бабуся. І було у неї два котики: Пух і Тимоха. Бабуся ходила на базар і купувала їм рибку, молочко. Одного разу захворіла бабуся і котики залишилися голодними. Сиділи вони, сиділи, а їсти дуже хочеться. Ось і каже Тимоха :

•    Що ми, ледарі ? Пішли на ставок рибу ловити!

Пішли вони на ставок, а там котів з вудочками сиділо дуже багато. Підходить до них кіт Мурзик та й питає :

•    Хто ви і що тут робите?

Пух розповів їхню історію. Мурзику стало їх шкода. Він дістав вудочки і дав Пуху і Тимосі. Посідали вони і почали ловити.  Наловили багато риби і принесли додому. Бабуся насмажила рибки, поїла сама та й котикам дала. І враз вона одужала. З тих пір Пух і Тимоха  приносили додому рибку і шанували бабусю.

 

Добре серце

 

   Лариса та Надійка поверталися з лісу. Чують, у кущах хтось нявчить. Лариса махнула рукою та пішла далі.  Надійка заглянула під кущик, а там маленьке кошеня. Вона взяла його на руки і понесла додому. Надійка нагодувала Мурзика (так вона назвала котика).

   Котик став жити у дівчинки. Одного разу вони  пішли на прогулянку. До них підійшла засмучена кішка. Вона лагідно дивилася на Мурзика. Надійка зрозуміла, що це мама маленького.

   Дівчинка забрала родину додому. Стали котики щасливо жити у доброї Надійки. Вона зігрівала їх теплом та любов’ю.

 

 

 

 

 

Підбуцький Микита

Ромашка і Гладіолус

 

    Жила собі квіточка Ромашка. Вона не була схожою на інші рослини. Біля неї ріс високий красивий Гладіолус.

    «Яка ти мала і непримітна,- обізвався пихатий Гладіолус, - ти тільки поглянь на мене, який я красень!» Заплакала Ромашка від цих слів. Їй було соромно від того, що вона була маленькою. Аж тут обізвався Майор: « І зовсім не в розмірі краса рослини. Від того що Ромашка низенька, не варто вважати її непримітною. З неї люди виготовляють ліки. Вона дуже корисна. А ти, Гладіолусе?» Гладіолус розгнівався від цих слів, і його корінець перетворився на цибулину.

     Ромашка повернула свою голівоньку до сонечка і стала рости собі далі на радість людям. Слова Майора їй подарували впевненість.

 

Котик Мурчик

 

   Жили-були дід та баба. Разом з ними жив котик Мурчик. Дід любив котика. А баба постійно ображала кота і давала йому стусанів. Котик образився на бабу і втік до лісу.

    Миші заполонили будинок. Вони були повсюди. Миші шкодили всюди.

    Дід та баба вирушили до лісу на пошуки  кота. Вони довго шукали Мурчика і знайшли його на лісовій галявині. Він сидів там і плакав.

   Соромно стало бабі. Вона приголубила котика. І пішли всі разом додому.

Миші злякались Мурчика і втекли. А баба більше не ображала його.

      І стали дід з бабою жити-поживати та добра наживати.

 

 

Переяслова  Інна

 

Липка

 

     Осіннього дня, коли листя з насінням опадало на землю, сильний вітер підхопив своїми обіймами маленьке сіменце липи. Сіменце не могло й подумати, куди занесе його вітер. Вітер заніс сіменце до щойно скопаної школярами клумби. Опинившись на клумбі, сіменце лякалось кожного, хто міг помітити його.

    Незабаром випав сніг, було прохолодно, але воно наполегливо чекало на прихід весни.

    Навесні сіменце почало проростати. Сусіди, які росли поруч з ним, були здивовані появі маленької липки. Маленька липка була дуже люб’язною до всіх.

        Але старенький кущ не хотів товаришувати з маленькою липкою. Він вважав, що йому такі сусіди не потрібні.  Липка не звертала уваги на старезний кущ. З кожним роком підростала. Ставала все кращою та міцнішою. Липка радувала школярів не тільки своїм запашним цвітом, а й корисним чаєм. Особливо пишалася липкою дівчинка Катруся, яка доглядала за нею.

 

 

Ручка і Підручник

 

     Настала ніч. Підручник з ручкою посварилися. Підручник вихвалявся, що він найцінніший, бо  всім на світі дає знання. А ручка й собі не відступає: «Я найцінніша, бо ти мною написаний.»

     Почув цю розмову Зошит і сказав:

     - Не сваріться, Підручник і Ручко! Ви обоє важливі для людей. Неможливо уявити життя без Ручки та Підручника!

      Зрозуміли ці слова Підручник з Ручкою і більше ніколи не сварилися.

 

 

Самодай Владислав

 

Диво

 

    На подвір’ї Маринка гралася м’ячем. Раптом біля неї з високого дуба, впало маленьке пташенятко.

    Маринка підняла голову і побачила на гілці стурбовану пташку. «Це, напевно, мама пташенятка», - подумала дівчинка. Вона враз схопила маленького та покликала на допомогу сусіда Вітька. Хлопець зліз на високе дерево. Поклав у гніздо пташеня та спустився на землю.

   Стоять з Маринкою, посміхаються. Коли чують, хтось промовив: «Дякую!». Оглянулися діти, нікого не має. Знову: «Дякую!». Підняли голівки, а з старого дуба на них  дивилася пташка. «Оце так диво!» - промовили діти.

 

Кіт та квітка

 

     Жили собі дід та баба. Був у них кіт Левчик. Одного разу кіт пішов гуляти. На галявині він побачив квітку. Левчик привітався до квітки і запитав у неї: «Чому всі квітки такі різноманітні та гарні?» А квітка відповіла: «Ти ніде у світі не знайдеш двох котиків, зовсім однакових. Ви всі різні за кольором, розміром, характером. Кожен із вас унікальний. І котики, і квіти створені матінкою-природою з любов’ю до нас. Вона кожного з нас створила неповторними».

      Тепер котик зрозумів, чому навколишній світ є таким цікавим і дивовижним.

 

 

 

 

 

 

 

Сторожев Роман

Івасик – рятівник

 

     Це сталося одного сонячного дня. Івасик пішов до лісу, щоб сфотографувати тварин на шкільну виставку.

      У лісі він сфотографував метелика, їжака та жука. Та ось на пеньочку він побачив білочку. Вона сиділа й гірко плакала. Хлопчик поцікавився, чому вона сумує. Білка розповіла, що в дупло, де вона сховала на зиму горішки, потрапила велика гілка. Івасик хутко зліз на дерево і дістав її. Білочка дуже зраділа. Хлопчик сфотографував її біля дупла.

    На виставці за фотографію з білочкою Івасик отримав перше місце.

    Але не це головне. А ви як гадаєте?

 

 

Лісова пригода кота Мурзика

 

   Жив-був кіт Мурзик. Він був веселий і дуже любив подорожувати. Одного разу пішов Мурзик до чарівного лісу, покуштувати незвичайних мишей і заблукав.

   Довго шукав дорогу додому,  та, втомившись, ліг і заснув. Повз нього йшов вовк. Підкрався до кота і питає:

•    Що з тобою?
•    Та заблукав я,  вовче.
•    А де живеш ти, котику?
•    У звичайному світі.
•    А навіщо в чарівний ліс прийшов?
•    Мені дуже хотілося покуштувати незвичайних мишей.
•    А цього робити, друже, не варто. Бо всі ми, мешканці чарівного лісу, дуже дружні. А якщо ти голодний, так ось тримай…

Вовк вийняв з кишені чарівну скатертину. І вмить на ній з’явилося безліч страв.

•    Дякую тобі, вовче. Я давно так не їв.
•    Будь ласка. А тепер тобі час додому.

Вовк змахнув чарівною паличкою, і Мурзик опинився вдома. Ось така лісова пригода трапилася з котом.

 

Ткаченко Данило

Зірка

 

     Жила собі на небі маленька зірка. Раптом подув сильний вітер. Зірочка не втрималась і впала на велику зелену галявину. Цим шляхом проходила маленька дівчинка Тетянка. Вона почула, як хтось плаче. Озирнулася і побачила яскраве сяйво. Тетянка здивувалася , адже вона ніколи не бачила зірочки на землі. Вона заспокоїла мандрівницю. А згодом допомогла зірочці потрапити на небо.

      Коли зірка опинилася на небі, вона віддячила дівчинці – виконала її бажання. З того часу вважають, коли з неба падає зірка, потрібно загадати бажання. І це бажання обов’язково здійсниться.

 

 

Мишеня

 

      На великому лузі стояла хатинка мишеняти. В нього не було друзів. Мишеня вирішило піти шукати друзів. На його шляху траплялися різні дива. Спочатку мишеня зустріло зайчика. Потім побачило вовка. Мишеняті все було цікаво, тому що всі ці дива він бачив уперше. Подорожні ставали друзями мишенятка. Дерева, кущі , квіти щиро раділи за нього.

      Тепер мишенятко стало багатим. Воно знайшло справжніх друзів.