1 липня о 18:00Вебінар: Шкільна дошка – ігрове поле вчителя

Збірка "Вінок шекспірівських сонетів"

Про матеріал
Тема: «Вінок Шекспірівських сонетів» Мета: поглибити знання учнів про сонет; створити атмосферу емоційного сприйняття поезії В. Шекспіра; удосконалити навички виразного читання і аналізу поетичних творів; виховувати благородні почуття.
Перегляд файлу

 

 

 

«Вінок Шекспірівських сонетів»

«Учись читати писане без мови, очима слухать вісника любові»

Вільям Шекспір

 

 

 

 

 

Сонети про красу і силу кохання

«Мої чуття в обіймах мого слова»

Вільям Шекспір

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мені б дуже хотілося, щоб до нашої збірки увійшов сонет 27. У нім Шекспір говорить про вічний пошук любові, про прагнення душі до цього чистого, ніжного, але і могутнього почуття. А наше життя. То хіба це не вічна дорога до любові, її чекання і передчуття?

 

 

 

Стомившись працею, чекаю ночі,

Щоб любий сон у ліжку віднайти,

Та мисль моя заснуть тоді не хоче;

Всю ніч до тебе зводячи мости,

 

Вона іде шляхами пілігрима

Крізь біль і сум, крізь темряву ночей.

І, не змикаючи й на мить очей,

Я бачу пітьму, що й сліпому зрима.

 

В ній, щастя я шукаючи своє,

Очима серця в темноті знаходжу

Чарівну тінь, на самоцвіт похожу, –

Від неї ніч прекрасніша стає.

 

Так серцем вічно я рвусь за тобою,

Вночі і вдень не знаючи покою. 

 

http://www.harmoniewoman.ru/wp-content/uploads/2012/08/%D1%80%D0%B0%D0%B7%D0%B1%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%B5-%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B4%D1%86%D0%B5.jpg

Любов для Шекспіра понад усе. Вона сильніша за славу, владу, гроші і титули. Адже все це можна втратити. Але якщо ти чистий душею, якщо ти любиш і щасливий, ти багач, мудрець. Ти цар і герой, тому що головна винагорода для тебелюбов. Так сказано в 25-ому сонеті, одному з моїх найулюбленіших.

 

 

Нехай комусь від щедрої планети –

Високі титули, гучна хвала.

Таких дарів не дістають поети, –

Мені зоря любов твою дала.

 

Цвіте, мов соняшник, в красі великій

Улюбленець могутнього царя.

Та куца ласка царського двора –

Щез фаворит невдячного владики.

 

Військовий вождь, по тисячній звитязі

Лиш раз один розбитий у бою,

В неласку падає, живе в зневазі,

І владу, й честь утративши свою.

 

Мені ж від зір найбільша честь припала:

Твоя любов, велика і тривала.

http://900igr.net/datai/literatura/Romeo-i-Dzhuletta-urok/0015-010-Spasibo-za-vnimanie.jpg

 

«Я промінять ніколи б не хотів твою любов на славу королів», - так писав Шекспір в 29-ому сонеті. Хай горе і біди гнітять його, хай хтось встиг більше в житті і в мистецтві. Але є любові душа піднімається у височінь і робить тебе володарем світу.

 

Зневажений і долею, й людьми,

Плачем тривожу небеса даремне,

Становище відреченого темне

Клянучи, обливаюся слізьми,

 

Надіями багатшим прагну буть,

Мінятись долею готовий з тими,

Хто друзями оточений палкими,

Кому лягла в мистецтві краща путь.

 

Тоді, згадавши раптом я про тебе,

Картаю сам себе за слабкість ту.

Від хмурої землі у висоту

Я гімн, як жайворон, несу до неба.

 

Я промінять ніколи б не хотів

Твою любов на славу королів.

 

 

http://os1.i.ua/3/1/9935034_b1a28976.jpg

Сонети Шекспіра — своєрідна енциклопедія кохання. http://www.rjmusical.com/wp-content/uploads/2014/01/Romeo_Juliet-old-drawing.jpg

 

 

Сонети про кохану

http://starbooks.ua/sites/default/files/templates/1_6.png

«Ти вічно житимеш в моїх піснях»

В. Шекспір

 

 

 

 

 

Сонети Шекспіра назавжди зберегли пам’ять про кохану. Це урочистий гімн земній красі!

Шекспір у своїх сонетах повідав ледь не все про себе і свою «смагляву леді». Майже все, окрім її імені.

 

Але чи так вже важливо для сприйняття поезії Шекспіра ім'я? Його сонетивершина поетичної творчості, і цінність їх у відчутті, у відношенні до коханої. Його кохана прекрасна, хоч і не відповідає ідеалу краси. Поет любить не божественну, а звичайну земну жінку.

Її очей до сонця не рівняли,

Корал ніжніший за її уста,

Не білосніжні пліч її овали,

Мов з дроту чорного коса густа.

 

Троянд багато зустрічав я всюди,

Та на її обличчі не стрічав,

І дише так вона, як дишуть люди, –

А не конвалії між диких трав.

 

І голосу її рівнять не треба

До музики, милішої мені,

Не знаю про ходу богинь із неба,

А кроки милої – цілком земні.

І все ж вона – найкраща поміж тими,

Що славлені похвалами пустими.

 

 

Мене приголомшує своїм напруженням відчуттів сонет 133. Образ коханої викликає в душі поета смуток, печаль, біль. «Смаглява леді» непостійна в своїх відчуттях. Кохана спокушає друга, і поет страждає від зради двох близьких людей, але готовий заради їхнього щастя піти.

Будь серце прокляте, що розіп’яло                              

Мене і друга на однім хресті, –

Четвертувать тобі одного мало,

Ти й друга кинула на муки ті.

 

Вже завдало, в полон узявши нас,

Потрійних мук твоє лукаве око:

Себе, мене і друга водночас

З моїх грудей ти вирвала жорстоко.

 

Помилуй друга, зжалься хоч над ним.

Потрапивши як бранець до острогу,

Я власне серце дам тобі зі нього

І біля друга стану вартовим.

Волання марні, я в тюрмі закутий,

Тут все моє зі мною мусить бути.

 

 

 

 

І все-таки поет любить свою «смугляву леді». Він «не змагається з творцями од», але підбирає найщиріші і найніжніші слова про кохану в сонеті 21, який мені дуже подобається.

 

 

Ні, я не йду тропою віршоробів,

Що оди тчуть з фальшивої краси.

Їй не шкодують неба для оздоби

Здрібнілі і охриплі голоси.

 

Своїх я уст брехнею не поганив,

Для порівнянь не брав так, як вони,

Скарбів земних, перлин всіх океанів,

Зірок і квітів ранньої весни.

 

У вірші правда – над усе для мене,

І я писав, що мила – чарівна,

Хоча від матері лице натхненне,

А не з небес отримала вона.

 

Мою любов хвалити не годиться, –

Вона не крам, що продають в крамницях.

http://adosug.com/wp-content/uploads/2011/12/pero-chernilnica.jpg

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Портрети «смаглявої леді» не збереглися. Наші художники пропонують своє бачення образу

http://img0.liveinternet.ru/images/attach/c/7/95/336/95336204_large_3437689_vz_25.jpg

 

 

 

Сонети про друга

Дружба для Шекспіра священна і звучить у сонетах щиро і відкрито

http://img-fotki.yandex.ru/get/5807/zomka.256/0_67952_70e8b309_L.jpg

«Та в сталості тобі немає рівні» В. Шекспір

Тема дружби, як і тема любові, у Шекспіра звучить щиро, відкрито. Поет розкриває нам найпотаємніше. Дружба для нього священна. У сонетах він не лише описує красу свого друга, але й говорить про його серце. Тому мені б хотілося внести до нашої книги 53-й сонет Шекспіра. Другце твоє друге «я», той хто допоможе і підтримає.

 

 

 

З яких стихій постав ти, чудодійний,

Що не подібний до усіх створінь?

Один ти кидаєш мільйони тіней,

Коли у кожного одна лиш тінь.

 

Портрет Адонісів – недійшлий плід,

Невдала відбитка твого обличчя.

В лиці Єленинім твій ніжний вид,

Що шати еллінські на мить позичив.

 

Весна-краса й осінні дні гостинні

Твою найліпше відбивають суть.

Як перші вроду нам явили нині,

То другі скарб твоїх щедрот несуть.

У всіх речах ти, що для нас чарівні,

Та в сталості тобі немає рівні.

 

 

 

 

 

 

 

 

Сонет, про який мені хотілося б сказати, відобразив складний, навіть трагічний період стосунків Шекспіра і його друга, коли через зраду коханої доводиться втрачати і друга. Але поет все одно вірний дружбі, і щастя друга вище за свій біль.

 

Тепер довідне знаю: так – він твій.

На пропад я – в заклад твоїй сваволі –

Даю себе, щоб другий образ мій

Мені на втіху вирвався з неволі.

 

Ти ж – загребуща, й не втекти йому,

Та й він – терплячий, прагне тих кайданів.

Він, вексель підписавши, мною даний,

Сам розділив із боржником тюрму.

 

Твоє, лихварко, серце невситиме, –

Ти правиш борг за продану красу.

І через мене тепер нестиме

Ярмо важке, що я його несу.

 

Він дав себе мого визволу ради,

Сплатив мій борг, мені ж нема пощади.

http://www.stihi.ru/pics/2013/11/02/3310.jpg

 

Сонети лірико-філософської спрямованості http://img1.liveinternet.ru/images/attach/c/5/88/346/88346697_Wk4tjAi98KM.jpg

«У вірші правда – над усе для мене»

В. Шекспір

Мені дуже подобаються сонети про любов, але читаючи збірку, я зрозуміла: поет роздумує не лише про любов і дружбу. Його хвилює все, що відбувається довкола. Краса природи, швидкоплинність життя, взаємини між людьми, несправедливі і жорстокі закони суспільства.

 

 

 

 

 

Сонет 7

Поглянь на схід, як в сяйві благовіснім

Лице вогненне ранок підійма,

І вся земля тим променям навскісним

Вітання шле, ясніючи сама.

 

Зеніту дійде світла колісниця,

Як молодість – найкращої пори,

І ми за сяйвом повертаєм лиця,

Рвучись душею й тілом догори.

 

Коли ж з горба небесного поволі

Світило стомлене іде на спад,

Його красу забувши, мимоволі

Ми до землі вертаємось назад.

 

Пополудні й твою забудуть вроду,

І сам помреш, як не поновиш роду.

 

 

 

 

 

 

 

http://www.arinasorokina.ru/wp-content/uploads/2012/05/oformlenie-77.jpg

 

Природа і людина. Як вони близькі. У в'яненні природи ми бачимо і згасання людського життя. Квіти залишають нам запахспогад про літо. А людинапам'ять про себе і про свої справи.

 

Сонет 5

Всевладний час зродив краси взірець,

Що досконалістю вражає зір.

Тоді нищителем стає творець

І нищить свій неперевершний твір.

 

Це ж саме він під вітру дикий рев

Жбурляє літо злій зимі до ніг,

І пада лист, і стигне сік дерев,

І всю красу вкриває мертвий сніг.

 

Коли б не квітів запахущий хміль –

Текучий бранець у тюрмі зі скла, –

Забули б ми в морози й заметіль

Красу весни, що квітами цвіла.

http://ic.pics.livejournal.com/li_ri_ka/56635854/28325/28325_600.jpg

У тій тюрмі зелений гине лист,

Не пахощі – душі і тіла вміст.

 

Мене приголомшує, з яким обуренням поет говорить про людську підлоту, злість, заздрість, бажання судити іншого, але не самого себе, умінні бачити в іншому лише пороки. Шекспір проти таких стосунків між людьми.

 

Сонет 66

Стомившися, вже смерті я благаю,

Бо скрізь нікчемність в розкоші сама,

І в злиднях честь доходить до одчаю,

І чистій вірності шляхів нема,

 

І силу неміч забива в кайдани,

І честь дівоча втоптана у бруд,

І почесті не тим, хто гідний шани,

І досконалості – ганебний суд,

 

І злу - добро поставлене в служниці,

І владою уярмлені митці,

І істину вважають за дурниці,

І гине хист в недоума в руці;

 

Стомившись тим, спокою прагну я,

Та вмерти не дає любов твоя.

 

 

 

http://img1.liveinternet.ru/images/attach/c/2/65/633/65633594_78d750c62d1e.gif

docx
Додано
3 квітня
Переглядів
101
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку