Збірка "З Україною в серці" М.І. Будзінської

 

 

Марія Будзінська (Збінська)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

З Україною в серці

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2017 р.

 

 

ББК 84 (4УКР-4ХМЕ) 6-5

Б-90

 

 

 

 

 

До нової книжки Марії Будзінської увійшли вірші, які написані нещодавно.  Сьогодення і  життя в рідній Україні спонукали Марію Іванівну до роздумів та спостережень. Враження,глибокі патріотичні почуття, які палали в серці подільської поетеси, знайшли відбиток на сторінках даної книжки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ISBN 978-617-7143-09-7

 

 

© Будзінська М.І.

© Сторожук О.В.

 

 

 

ПЕРЕДМОВА

Для кожного народу його мова, пісня і музика триєдині і співзвучні, бо овіяні  Божественною Природою рідної землі.

Вони закодовані в шелесті шовкових весняних трав і в дзюрчанні струмків, у пташиних переливах, у цвітінні вишневих і яблуневих садів та мелодійному гудінні бджіл, у  ледь вловимому  благодатному дзвенінні спілого хлібного колосся, в шелестіопалого осіннього листя, в журливому клекоті відлітаючих журавлів, у намисті зоріючої калини, в сліпучо білих заметілях різдвяних свят з неперевершеними колядками і щедрівками.

Бог нагородив наш народ піснею, яка своєю неповторною мелодійністю зачаровує весь світ, різнобарвною мовою, яка наче букет квітів, що зібраний воєдино з усіх куточків України.І цей незвичайний букет овіяний первинною материнською мовою рідних місцин: говором, пісенним тембром, музичним звучанням.

Першоджерела нашої мови - це колискові материнські пісні, які зростають в душах дітей, наче пагінці від кореня Адамового Дерева, що символізують вічність і безсмертя.В них і радість життя, і миттєвості щасливого кохання, і надії на краще майбуття, і прагнення до творчих досконалих звершень, до святості.

Материнські пісні невидимим імпульсом енергії переливаються в душах їхніх дітей, поєднуючи минуле, майбутнє і сьогодення. Вони на все життя стають невичерпним джерелом для творчих звершень, до великих відкриттів та звитяг народу.

Марія Будзінська

 

 

СЛОВО – ПОЧАТОК ВСЬОГО ІСНУВАННЯ

Слово

 

Слово- початок всього існування,

Слово-то істини вічне шукання,

Слово Господнє – таїна творіння,

Слово- закони життя й розуміння.

 

Слово пригнічує і одухотворяє,

Слово приземлює і окриляє,

Слово вбиває і оживляє,

Слово лікує і слово єднає.

 

Слово приносить людині надхніння

І надприродне дає освітління.

Слова і знання біблійні, первинні,

Талант розвивають у кожній людині.

 

 

 

 

 

 

 

Мово  моя материнська

 

Мово моя материнська,

Чом ти така чарівлива?

Долоньками  з джерел чистих

Я спивала твоє диво.

 

Ти дзвеніла у струмочку,

Що тече в рідній Долині,

Білим цвітом у садочку

Розцвітала на калині.

 

Разом з бджілками в гайочку

Ти солодкий мед спивала,

Соловейком срібні перли

Руладами розсипала.

 

Ти зоріла в житнім полі

Волошковими очима,

І оспівувала волю,

Бо вона непоборима.

 

А ще в пісні материнській

Закодоване се диво,

 Що усе життя у серці

Ношу вірно й шанобливо.

 

 

 

 

 

 

Мова моямова квітів

Українська мова наче пишний польовий букет квітів, об’єднаних у найдосконалішу композицію, що увібрав в себе всі кольори і відтінки рідної Землі.

Блакить мирного неба, золотистість хлібних полів з волошковими очима і жаринками червоних маків. В ньому і рожеве цвітіння садів, і ромашкових лугів, і духмяна цілющість лісових та гірських трав.

І кожна квіточка в тому букеті має неповторний запах, колір і смак.

Так-так, навіть смак.

Про це відають  пташки, комашки, бджілки, метелики, які збирають з них пилок, медок і п’ють нектар.

Медок із капчиків* синеньких,

Пилок із соняхів злотих.

Повчімося в створінь маленьких:

Незнана мудрість є у них.

*Капчики-сокирки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мова моя Барвиста

 

Мова моя, наче квіти

В розмаїтому букеті,

Що зібрані воєдино

З усіх місцин України.

 

Квіти із лугів барвистих,

З полів наших колосистих,

Із Карпатських гір високих,

З козацьких степів широких.

 

Квіти миру і кохання,

Квіти стійкості й страждання,

Квіти вірності і слави –

Квіти нашої держави.

 

А тому мова барвиста

З відтінками, урочиста,

Материнська, сокровенна,

Господом благословенна.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ріднеє слово

 

Ріднеє слово - краса незбагненна,

Наче троянда в краплинах роси.

Слово в шляхетності дум сотворенне,

Щоб не втрачало принади й краси.

 

Бог дарував нам слова ароматні,

Трави шовкові в квітучих садах,

В зіллячку м’яти пахощі хатні,

Взір калиновий на рушниках.

 

Слова материнські в піснях колискових,

Слова піснетворні, які спів солов’я.

З глибинних джерел невмирущих, народних

Ріднеє слово і мова моя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рідний скарб

 

В кожнім селі своя вимова

І мелодійна звучність слова,

Що сягне в глибину віків

Наших дідів і прадідів.

 

Не можна з мови викидати

Тії слова, які нам мати

Дала з тобою в майбуття,

Бо то є скарб на все життя.

 

В цвіту троянди різнобарвні,

Але для мене завше гарні

Рожеві рожі біля хати,

Які плекала моя мати.

 

А ще цвіла нічна красуня,

Шовкові трави в білих смугах,

І жовті квіти у садочку,

Й барвінок в голубім віночку.

 

Свербиус, що на загородах

Тоє шипшина, її врода

Усіх чарує і лікує

Місцева назва всіх дивує.

 

Можна відкинути все чисто,

Але ж не буде урочисто

Так гріти серденьку намисто

З живих коралів, променисте.

 

Сама співуча на планеті

Мова моя у назвах квітів,

Бо наша пісня й рідна мова

Дарована народу Богом.

 

Мій краю, моя Україно

Я хочу бачити тебе,

Моя премудра Україно,

У мирі, танцях і піснях.

Що вічне в тобі і нетлінне?

Я хочу бачити тебе,

Як дароносицю хлібинну.

Лише тобі дарував Бог

Святую Земленьку єдину.

Яка, мов лакомий шматочок,

Приваблювала ворогів.

А  ти шляхетна і велична

Боролась протягом віків.

 

Не покидайте Україну,

Не виїжджайте за моря.

Бо за Вселенським повелінням

Покличе Вас своя Земля.

 

Україно, моя доле

 

Україно, моя доле,

Краю рідний, дорогий.

Україно, моє поле

І ужинок золотий.

 

Спіле жито колосисте

Є надія в майбуття.

А намисто калинове

Символ світлого життя.

 

Де ще в світі є країна,

Де така свята Земля?

Так лунає пісня щиро,

 Наче трелі солов’я.

 

Україно, моя доле,

Пригорни і позбирай

Всіх діток на своє поле

І життя їм добре дай!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

***

Діти мої милі,

Плаче Україна,

Не кидайте нині

Мене у руїнах.

 

Вже по закордонах

Вас живуть мільйони.

Боюсь, що зостанусь

Нині сиротою.

 

Мені дуже гірко

З вами розставатись,

Бо хто ж мене, діти,

Буде зігрівати?

 

Піснею гучною,

Мовою дзвінкою,

Хлібним перевеслом

В полі ромашковім.

 

Діти мої, діти,

Даю ж вам освіту

Я на рівні світу,

Щоб знання і розум

Ви не продавали,

А свою країну

Ними прославляли.

 

Легенда про пісню

Наділяв талантами

Господь Бог дітей.

В світі так багато

 Країн та людей.

 

Вибрали французи

Елегантність і красу,

Поляки в торгівлі

Віднайшли новизну.

 

Угорцям полюбилось

Господарювати,

А німцям порядок

Й дисципліну взяти.

 

Діти ж Росії

За владність взялись.

Італійці отримали

До музики хист…

 

Підвівся Господь

Із трону святого

І раптом побачив

Дівчину убогу.

 

 

Вона була боса

Й стояла в куточку,

Одягнена в вишиту

Гарну сорочку.

 

І руса коса

Була у дівчини,

А на голові

Віночок  з калини.

 

Господь запитав:

-Хто ти? Чого плачеш?

Я все вже роздав,

І ти сама бачиш.

 

Я  Україна,

А тому плачу,

Що правди святої

І волі не бачу.

 

Сини на чужинах,

На тяжкій роботі.

А сироти й вдови

Живуть у скорботі.

 

 

Чом не підійшла

До мене скоріше?

Як тобі зарадити

Щоб було добріше?!

 

Дівчина хотіла піти…

Та Господь зупинив,

Піднявши правицю,

Проговорив:

 

У мене ще є

Неоціненний дар,

Всолодить тебе,

Як цілющий нектар.

 

Дасть віру й надію

Твоєму народу,

Сягатиме пісня

Відроду до роду.

 

Уславить народ твій

На цілісінький світ…

Узяла дівчина

Дарунок, як цвіт.

 

До серця свого

Пригорнула його,

Вклонилась низенько

Й понесла в народ.

 

І пісня свобідна

В народних вустах…

Живе Україна

З піснями в віках.

 

Бо пісня Господня

Народ окриляє,

І всі негаразди

Перемагає.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Овіяні легендами…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ясинець білий – золототисячник

 

У давнину на Поділлі

Джерело кришталем било.

В тихій затишній долині

Сільські люди мирно жили..

 

Та часи лихі настали,

Орди татар насувались.

Села й людей грабували…

І згарища залишались.

 

З руїн села піднімались,

І знов  життя починалось.

Але знов орда монголів

Повела людей в неволю.

 

І нікому було хати

У селі відбудувати.

І тоді сталося диво:

В попелищі щось розцвіло.

 

Дивовижнії рослини,

Що ніколи не горіли,

А самі у літню пору,

Як вогнем полум’яніли.

 

Спалахнувши, залишались

Неушкодженими знову.

У народі їх назвали

«Неопалимою Купиною».

 

Ось така дивна легенда.

Та чи кожен із нас знає

Пісня про «червону руту»

Про ясинець повідає.

 

 

 

 

 

 

 

 

Легенда про походження маргаритки

 

Красива легенда про її походження,

Як Пресвята Богородиця після народження

Малого Ісуса порадувати хотіла:

З шовкових квіточок віночок зробила.

 

Серед зими живих квітів не знайшла,

І вирішила зробити їх сама.

Ісусу-немовляті сподобалися квіточки,

Які Богородиця виготовила залюбки.

 

Але найбільше сподобались маленькі

Із шовку жовтого, де ниточки біленькі

Забарвлені в рожевий колір,

Бо не раз Богородиця пальці колола.

 

Цілу зиму ці квіти Ісус зберігав,

А весною у долині Назарету саджав.

Почав їх поливати

 і квіти пустили коріння

Розійшлось по світу Божеє творіння.

 

 

 

 

 

За іншою легендою, маргаритки називають

«квітами Пресвятої Діви Марії»

 

Немає країни, де б маргаритка не росла.

Нагадує про диво легенда одна,

Коли Діва Марія отримала благу вість,

То пішла до Єлизавети, як жаданий гість.

 

Ішла через гори, полями, долинами,

І там, де ступала, квіти виростали.

Маленькі квіточки встеляли доріжку,

Де ступали майбутньої Богоматері ніжки.

 

Маргаритки світлі, наче німби сяйво,

Пелюстки біленькі, як Божая слава.

В серединці золотій, як вогонь священний,

Що палав у серці Марії щоденно.

 

 

 

 

 

 

Вселенській  Матері

 

Святий лик у сонцесяйнім ореолі,

В очах нестерпні муки й болі.

Ти на руках тримаєш свого Сина,

А він Спаситель, Божая дитина.

 

14 стоянь проходим в Божім Храмі,

Які умовно нас ведуть стражденними шляхами.

Прирівнюєм до них і наше сьогодення

Й тягар того Хреста, який несем щоденно.

 

Та наші болі й муки дріб’язкові,

Лише Твій Син для нас зразковий,

Який віддав життя за гріхи світу,

Щоб ми купалися в трояндах квіту.

 

 

А Ти Велична Мати незбагненна,

Перед святим Розп’яттям нічно й денно

Стоїш в красі сумній і материнській

І бережеш усіх дітей Вселенських.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Калина символ рідної Землі

 

Вже багряніє лист калини,

Яка намисто одягла,

І похилившись над водою,

Мрійливо згадує вона…

 

Невпинний плин квітучих весен

І непорочну білизну…

Квіток, якими розцвітала

У ранню молодість свою.

 

А потім було тепле літо

І появились ягідки,

Яких водою напувала

І  додавала їм краси.

 

У квіточках дітей купала,

А ягідки несуть добро,

Лікують від недуг людину,

Перемагають біль ізло.

 

Все, що могла, подарувала,

Віддавши сили молоді,

Калина знає, в Україні

Вона є символом Землі.

 

 

Калинонька-дівчинонька

 

У лузі зеленім калина зростає,

Всі соки солодкі Землі випиває.

У весноньку ранню вона зацвітає,

І мати дівчину в тих квітах купає.

 

Духмяну красу дивовижну пророчу

Вливає калина у душу дівочу.

А літом  зоріє і  пломеніє,

Й гіркою стає, поки ще не дозріє.

 

Та зцілює й вабить, коли доспіває,

У соках солодких гіркота пропадає,

Бо тая калина, як красна дівчина,

Гірка із нелюбом, солодка із милим.

 

 

 

Український віночок

 

Віночок  український  не прикраса

Це оберіг, в нім сила чарівна.

Багато квітів у віночку нашім,

Та квітка деревію головна.

 

Вплітають у вінок барвінок синьоокий,

Ним прикрашають хату і святковий хліб.

Він тягнеться до людської оселі,

Як символ вічності, бо зелен цілий рік.

 

Квіти безсмертника є символомздоров’я,

І квіти вишні й яблуні цвітуть,

Як символ материнської любові,

Яку в народі ревно бережуть.

 

У квітах мальви, ружі і півоній

Є символи надії, віри і любові.

А символами гідності людської–

 Любисток  й квіти волошкові.

 

В віночку є й кетяги калинові,

Маки, ромашки – миру й життя,

Щоб люди були добрі й здорові,

Щоб їх чекало світле майбуття.

 

 

 

 

Стрічки у віночку

 

Стрічки у віночку

символи народні.

Коричнева стрічка

То символ Землі,

По боках від неї

В’яжуть стрічки жовті,

То є тепло Сонця

У погожі дні.

 

А потім блакитні

І сині, як небо.

То символи сили й води.

Вони вдовольняють життєві потреби

Приносять здоров’я  завжди.

 

Жовтогаряча є символом хліба,

Бо він над усім голова.

Лілова, як  мудрість і слава

Й рожева, як символ добра.

А ще малинова, то щирості символ,

Й білесенька стрічка одна,

Де вишито золотом Сонце і Місяць,

 Щоб сила її від очей вберегла.

 

 

 

 

 

Людина є великою таємницею, а Природа, яка нас оточує, є таїною із таїн.

Віками людство пізнає і вивчає її, але ще так багато не вивченого і не відкритого, що дай, Боже,  майбутньому поколінню зберегти в Природі Божий дар великої гармонії і досконалості, використовуючи їх для добрих справ і цілей.

Пізнаючи Природу, ми вдосконалюємо себе, бачимо свої недоліки, прагнемо досягти того найвищого рівня знань, коли людина відчуває, що вона про Божественне природне творіння майже нічого не  знає.

Думаю, що найбільшим Божим даром для людини є зримі відчуття в пізнанні довершеності і досконалості Природи.

Спостерігаючи за життям рослин і тварин, за їх ростом і розвитком, людина відкриває для себе багато незбагненного і таємничого.

Кожна травинка, рослинка, квіточка вражає своєю неповторністю і значимістю.Пригляньтесь, скільки пелюсточок в квітах вишні, яблуні.Скільки зірочок в свічках каштанів, де в кожній з них споглядається життя маленьких ельфочок, що дивляться на вас рожевими очками і, либонь, весняними вечорами злітають і танцюють, кружляючи навколо семипалих листків розлогих каштанів.

 

А подивіться на схід сонця…

 

 

 

 

 

***

…І знову рожевіє схід,

Ріжечок Місяця відеречко тримає,

А ніч в шпаринки утікає,

І птахи вирушають у політ.

 

І перли співу в озеро спадали,

І соловейко тьохкав й щебетав,

Руладами коштовні самоцвіти

З калинової гілки розсипав.

 

І в ранніх променях на листі

Блищала райдужними барвами роса,

І солов’їним співом зігрівала

Божественна, незаймана краса.

 

І тільки  може Бог таку красу творити,

Яку лиш в мить одну можна вловити,

Для щастя на Землі і для любові.

 

 

Сутність життя

 

Сутність життя  наших пращурів далеких

упошанівках до крихітки хліба, праці і пісні.

 

Будьте добрі, як хліб,

Письмо Святе гласить.

Він є усьому голова,

І в ньому сутність – жить.

 

Хліб наша пісня, праця і мова.

Зерно добірнене полова.

Воно як вічне воскресіння,

Вмираючи, дає спасіння.

 

 

За мотивами  прислів’їв і приказок

 

Все показне опаде, наче цвіт.

Мовчить не той, хто вміє говорити.

Мудрим мовчанням подивуєм світ,

А слуханням навчись добро творити.

Ніхто не відніме те, що всім дає Природа.

Не вчи співать зозулю, співом солов’я.

А коли вовка будеш вчити мови,

То завжди він казатиме: «Ягня!».

З маленьких хат мудрі виходять люди,

В багатих дурнів своя булава,

Якщо то мавпа, мавпа вона всюди

І в золотих відзнаках є дурна.

 

А часу не марнуй, життя не вічне.

Наслідуй добрих і досвідчених людей.

Втішатися життямце значить жити.

Ніколи не втрачай ні мрій, ані надій.

 

 

За мотивами роману Мирослава Дочинця «Вічник»

 

Немає щастя повного в житті,

Існують лиш його краплинки.

І цілу правду важко віднайти,

Збираємо малесенькі піщинки.

 

Зібравши їх, згромадимо у скарб,

Поглянемо усміхнено на себе,

І в дзеркалі криниці віднайдем,

Що ми одне з чудес Творця і Неба.

 

 

 

 

Не рвіться, струни мого серця

 

Не рвіться, струни мого серця,

Зіграйте добре щось мені…

Все перейде, все перетреться

І прийде спокій уві сні.

 

Не рвіться, струни мого серця,

Грайте словами, як в сонетах

Грали великі митці слова

Незрівняні Шекспір і Гете.

 

Не рвіться, струни мого серця,

Не дай їм, Боже, обірватись,

Бо ані словом, ані співом

До зір не зможу я дістатись.

 

 

 

Зміст

         Слово – початок всього існування

1.     Слово-початок всього існування…………………………………4
2.     Мово моя материнська……………………………………………5
3.     Моя мова – мова квітів……………………………………………6
4.     Мово моя барвиста………………………………………………...7
5.     Ріднеє слово……………………………………………………….8
6.     Рідний скарб……………………………………………………….9

 

Мій краю, моя Україно

 

1. Мій краю, моя Україно………………………………………….10
2. Україно, моя доле………………………………………………...11
3. Плаче Україна…………………………………………………….12
4. Легенда про пісню………………………………………………..13

Овіяні  легендами…

1. Ясинець білий – золототисячник………………………………...15
2. Легенда про походження маргаритки…….....................………..16
3.  Квіти Пресвятої Діви Марії……………………………………...17
4. Вселенській Матері…………………………………………….....18

 

          Українські обереги

1.Калина-символ рідної землі……………………………………...20

2.Калинонька-дівчинонька…………………………………………21

  3.Український віночок…………………………………...…………22                               4.Стрічки у віночку…………………………………...…………….23

 

        Для щастя на Землі  і для любові…

 

1. Рожевіє схід……………………………………....………………..25
2. Сутність життя………………………………....………………….26
3. За мотивами  прислів’їв і приказок…………....…………………27
4. За мотивами роману Мирослава Дочинця «Вічник»…....….......28
5. Не рвіться, струни мого серця…………………………....………29

 

 

 

 

 

 

 

 

Технічний редактор та  художнє оформлення:

 

Оксана Савчук, вчитель української мови та літератури Хмельницького навчально-виховного об’єднання №5

 імені Сергія Єфремова

 

 

 

Коректор:

Оксана Володимирівна  Савчук,

 заступник директора з науково-методичної роботи Хмельницького навчально-виховного об’єднання №5

 імені Сергія Єфремова

 

 

 

Підписано до друку 29.11.2017р.

Формат 45х32. Друк цифровий. Папір крейдований.

Наклад 20 екз.

Друк ФОП Сторожук О.В.

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи

до державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів

видавничої продукції Серія ДК №4575

polidruk@gmail.com

 

 

 

ISBN 978-617-7143-09-7