Збірник "Каліграфічні хвилинки"

 

Мм Мм Мм ма ам ом мр

Мама зв’язала своїй донечці маленькі пухові рукавички.

Іі Іі Іі ім ів ія рі ві

І на тім рушничкові

Розцвіте все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука,

Й твоя материнська любов.

Вв Вв Вв ва вл вд ов ув

Верба, калина – одвічні символи України.

Яя Яя Яя ля як яс яв ян ня

Ялинка …, …, … скоро стоятиме у школі.

 

Хх Хх Хх хм хв ох ах хн

Хмаринка весело посміхалася маленьким дітлахам.

 

Лл Лл Лл ля ал ол ла ул

Ласкаве літнє сонечко виглянуло із-за хмари.

 

Уу Уу Уу ум су ув ун

У вікно заглядає пухнаста ялинова гілка.

 

Рр Рр Рр рв ря ор ур ру

Раз, два, три, калина,

Чорнява я дівчина

В саду ягоди брала.

 

Гг Гг Гг гл ог гв іг

Грім гуркоче навкруги,

Хмара дощ несе в луги.

 

Аа Аа Аа ал ав ан на ас

А пухнасті легенькі сніжинки летіли і летіли на землю.

 

Шш Шш Шш ша уш ши іш

Білі, рожеві, пурпурові, блакитні айстри зацвіли біля хати баби Ганни.

Жж Жж Жж жу аж жн жв

Журавлики поліські летять у далекі теплі краї.

 

Аа Аа Аа ай за ст ва ан

Останні айстри горілиць зійшлися болем.

 

Бб Бб Бб бу бр бе бі

Біля будинку берізки стояли,

Вранці ясне сонечко зустрічали.

Ви ростіть, берізки, виростайте,

Рідну землю нашу прикрашайте!

 

Вв Вв Вв ве вс ув вт ев

Ведмідь прокинувсь волохатий

І все старому невтямки:

Чому, неначе пташенята,

Розкрили дзьобики бруньки?

 

Гг Гг Гг га ог гл гу

Затих гайок, і верби кучеряві

Пташиним співом вже не гомонять.

 

Дд Дд Дд да од др ді

Дуб до дуба дріботів:

- Дай, дідусю, жолудів!

 

Єє Єє Єє єс єв ає

Єднає нас, браття,

Козацьке завзяття,

Любов’ю окрилює груди.

 

Жж Жж Жж жу ож жл же

На крилах бабиного літа летять у вирій журавлі.

 

Зз Зз Зз зе за аз зу зи

Заспівали, задзвеніли,

Мов заграли кобзарі.

Де взялась весела зграя,

Жарогруді ….  (снігурі).

 

И и и ис жи им ри ви ин

Листя в проталинах – як мідяки.

Сонце кублиться у хмарах.

Ковдру зими продають граки

На лісових базарах.

 

Іі Іі Іі ін ві ні із рі

Сиплеться іній з беріз

В пору чудову ранкову.

Хтось на верхів’я заліз

І ніжну скидає обнову.

 

Її Її Її їж їм їв їл

Сю ніч зорі чомусь колючі,

Як налякані їжачки.

 

Йй Йй Йй ай йо ій ий

Пам’ятай, на забувай

Батьківську стежину.

Прикрашай, шануй свій край,

Дім свій – Батьківщину!

 

Кк Кк Кк кн кр ки кв

Кружляють, падають сніжинки,

Вдягають все у білі шати.

Летять легенькі, мов пір’їнки,

Вкривають поле, ліс і хати.

 

Лл Лл Лл лі ім ві іч ні

Літо осені у вічі

Синім вересом глядить,

В сад рожеву айстру кличе

І метеликом летить.

 

Мм Мм Мм ма ап ка ак ра

Мак розправив капелюха

І бджолину пісню …   (слуха).

 

Нн Нн Нн на ан ну ні

Навшпиньках підійшов вечір,

Засвітив зорі,

Послав на травах тумани.

 

Оо Оо Оо ог ро по ор бо

Два зелені огірочки

Походжали по садочку,

Бо в городі, лежебоки,

Понамулювали боки.

Пп Пп Пп пі пр ап па по

Пішов котик на торжок,

Купив собі кожушок.

Треба в кота зняти

Та дитинці дати.

 

Рр Рр Рр ро ер ре

В росі осінній заросився вітер,

Сердито воду з вуха вилива.

 

Сс Сс Сс со ск св см

Сорока скроїла на свято

Сорочки сороченятам.

 

Тт Тт Тт тр ти ат тв

Вчора тридцять три сороки

Знов не вивчили уроки.

 

Уу Уу Уу ву бу ду ув

У труді ми всі примножим наших предків славу.

Розбудуємо дбайливо ми свою державу.

 

Фф Фф Фф фа оф фо фе

По діброві ходить осінь –

Олівці у торбі носить.

І фарбує в жовтий колір

Клени, липи і тополі.

 

Хх Хх Хх ха ох іх ах

Вийшов травень з гаю,

Нивам усміхнувся,

Потім на стежині,

Як хлопчак, роззувся.

 

Цц Цц Цц цв ца оц ці

Цвіту не вирви задаром,

Гілки не втни для забави.

 

Чч Чч Чч чи чо ач ча

Чи, може, це спинається грибочок?

Чи, може, це скрадається хижак?

То пролетить березовий листочок,

То пробіжить невидимий їжак…

 

Шш Шш Шш шп шу ша аш

Плаче шпак уранці після зливи,

Де шумлять на греблі явори,

Що шпаківню вітер чорногривий

Перекинув денцем догори.

 

Щщ Щщ Щщ ще що кщ щи вщ

Щедрівка ходить коло хати,

Як завжди з карими очима.

Якщо забув ти рідну матір –

Нема у тебе Батьківщини.

 

ь ь ь ьо ть сь ньо

Летять листки, замовкли птахів хори,

А сонце все біжить кудись.

Ах літечко! Вернись до дітвори

Хоч на якусь годину, хоч на мить.

 

Юю Юю Юю ою юр ють в’ю тю

Як тепло пахне хліб!

Любов’ю трударів і радістю земною.

І сонцем, що всміхнулося весною.

 

Яя Яя Яя як яс ся

Як засяє ясне сонце,

Ясно стане у віконці.

Як прокинуся я рано,

То й мені світленько стане.

 

Не ож ом ат шом ач мм

Природа мати мачуха

Не кожному природа мати, іншому й мачуха.

 

Ор го од он ро од во да жб

Природа дружба служба

З природою живи в дружбі, то й тобі буде вона в службі.

 

Ри ид си ин ать ам аць

Добро мати людина батько

Де природа – мати, а людина – батько, там добра багацько.

 

Во се ос ис ень

Восени день

Восени день блисне, а три кисне.

Ис ст оп ад он ов

Листопад онук син жовтень

Листопад вересню – онук, жовтню – син, землі – рідний брат.

 

Ос ин ем ок ас ої

Рослина земля окраса

Немає ліпшої краси, ніж гаї та ліси.

 

Оро ож есе ес обо жол

Рожа весна земля

Будь здорова, як риба, гожа, як рожа, весела, як весна, робоча, як бджола, а багата, як земля.

 

Ем ас ою еш

Земля ласка паска

До землі з ласкою – будеш з паскою.

 

Бр уд ин иц ди

Криниця водиця

Не брудни криниці, бо схочеш водиці.

 

Ос ере и вад

Дерево сад рід

Посадив дерево – себе прославив, посадив сад – рід прославив.

 

Ит ин ик ив

Син життя криниця

Посадив дерево, викопав криницю, виростив сина – даремно життя не прожив.

 

Іб ат од ть

Хліб вода батько

Хліб – батько, вода – мати.

 

Ем ас хл уд

Земля хліб

Землі частіше кланяйся – хліба більше буде.

 

Ув ав оє єм ес

Вода честь рід

Зіпсував воду, не буде честі твоєму роду.

 

Ру ур ув уд із іт

Гніздо родина пташина

Зруйнував гніздо пташине – не буде в тебе ні дітей, ні родини.

 

Ере оло ість ід

Деревина старість знахідка

Сади деревину змолоду – на старість як знахідка.

 

Уд ік  ін им оч ин

Грудень зима рік

Грудень рік кінчає, зиму починає.

 

Ис им ід ин оп

Листопад зима ворота

Листопад зимі ворота відчиняє.

 

Ез іт іб им

Зима сніг хліб

Зима без снігу – літо без хліба.

 

Аг ат ях ас

Сніг поле засік

Багато снігу на полях – багато хліба в засіках.

 

Лі рі сі іт ін

Літо коріння насіння

Літо дає коріння, а зима – насіння.

 

Ою ом од що ко

Літо зима шкода

Що літом родить, то зимою не шкодить.

 

Жа еж ат оз зт ав

Сніг буде

Скільки сніг не лежатиме, а розтавати буде.

 

Зо оч но ст

Світ ночі очі

Зо світу до ночі сонце не стуляє очі.

 

Ві іт іє ін мі

Вітер погода

Вітер віє, хоч не знає, що погоду він міняє.

 

Іг сн гр ур жа

Сніг грудень урожай

Сніг у грудні глибокий – урожай високий.

 

Св. ят ень уд ум

Грудень свято будень

Сумний грудень у свято і в будень.

 

Ол ил ях хв хл

Поля сніг хліба

На полях сніг хвилястий – будуть хліба рясні.

 

Ер ег іг іль іт

Сніг волога літо

Перший сніг щільний і мокрий – на вологе літо, сухий і легкий – на сухе.

 

Ит жи яж ал сн

Грудень жито серпень

Як у грудні сніг заляже, то у серпні жито виляже.

 

Ел ін ий ай ій

Іній хліб врожай

Як впаде великий іній – на гарний врожай хліба.

 

А а Аа ал ає ма ла

Анаконда – найбільша змія, яка живе у водах Південної Америки.

 

Б б Бб бо ба бр зб

Бобри – дуже досвідчені будівельники.

 

В в Вв во ва ув ов

Ворона – один із найрозумніших птахів.

 

Г г Гг го іг гу га

Поміж усіх птахів – горобців найбільше.

 

Д д Дд до ад дн вд

Дві – чотири  години на добу спить слон, а лев – двадцять  годин.

 

Е е Ее ве ер ез ме

У верблюда в горбу є жир, яким він харчується, коли їсти нічого.

 

Е е Ее еш те ле зе

Метелик бачить своїми здоровенними очима не тільки попереду, але й по боках і позаду.

Ж ж Жж бдж жд жз

Перед наближенням холодів бджоли викидають з вулика всіх трутнів.

 

Ж ж Жж єж жі жу аж

Жуки мають міцний скелет, що слугує їм панцером.

 

Дж жд джо бдж

Бджола за все своє життя кусає всього один раз, тому що її жало залишається на місці укусу.

 

З з Зз зи за зо зр

Динозаври мали дуже малесенький мозок.

 

І і Іі ій зі зм оз

Найсильніша отрута у морських змій.

 

З з Зз за зу із зд оз

У павука немає зубів, тому він спочатку паралізує здобич, а потім все висмоктує.

 

и ит жи ри ив ки

Кит – найбільша тварина планети, яка живе у морі.

 

К к Кк ки ок ко кі

Кити народжують живих малят і вигодовують їх молоком.

 

Л л Лл ли ил ло лі

Крокодили – справжнісінькі динозаври, які дожили до наших днів.

 

М м Мм мі ум ам мі

Найбільший хижак на суші – білий  ведмідь.

 

Н н Нн на не ин ну

Жодна отруйна змія не нападе першою на людину.

 

О о Оо ос по ов ої

Для того, щоб поповнити свій рід, оса-мисливиця відкладає свої яйця у тіло паралізованої тварини.

 

П п Пп пт по пі ап

Птахам допомагає літати власне пір’я.

 

Р р Рр ор ри ре ра

Найшвидше з усіх птахів літає стриж, а найвище – орел.

 

С с Сс сл су ос са

Слон – найбільша тварина на суші, яка живе сорок – шістдесят п’ять років.

 

У у Уу ут лу ух ум

Для людини головне відчуття – зір, потім – слух, а для комах – нюх.

 

Х х Хх ха ах їх хм

Зовсім не сплять і не змикають очей комахи і риби.

 

Ц ц Цц цв ця яц ці

Цвіркун співає свою пісеньку, просто потираючи крильця.

 

Ч ч Чч че чи оч ча

Павук дуже погано бачить, хоча й має вісім очей.

 

Ш ш Шш шк ше аш

Вигодовуючи пташенят, пара горобців щодня відловлює чотириста шкідливих комах.

 

Ю ю Юю ють ею цю

У бджіл є своєрідна мова, але вони нею не розмовляють, а танцюють.

А ав ал ас ай айстра

Дощ дрібненький падає росою,

Мокрі листя у саду летять,

Горді, гарні, сяючі красою,

На морозі айстри ті тремтять.

 

Б б бл об бе ба бобер білка

Бачиш? Білочка стрибає:

То гриби вона збирає.

Сушить білочка грибки,

Наколовши на сучки.

 

В в вв ва вм ов ув вовк

Холодати в лісі стало,

Осінь пізня вже настала.

Влаштував ведмідь барліг,

Спати там на зиму ліг.

 

Г г гр ог ег гл га гаї

Скоро зелень покриє гаї,

Прилетять гомінкі солов’ї.

Д д дм див дз ед дерево дятел

В теплий край не відлітає:

Він роботу взимку має!

В лісі чути дятла стук,

По корі він дзьобом «стук!».

 

Д д од ед ду да до добро

Нам доля дарувала це добро,

Руками прадідів доглянуте дбайливо,

Тож бережіть його, як птиці жар-перо,

Це найбагатше в світі диво.

 

Є є єн нє єл єв євшан

Євшан-зілля в козацькім степу,

Його вітер весняний колише.

І шепоче воно про красу

Все тихіше, тихіше, тихіше.

 

Ж ж жо ож иж жа жоржини

Жоржини, жоржини рожеві і білі,

Червоні і жовті в саду розцвіли.

Коли б не морозяні дні посивіли,

Вони б і зимою нам радість несли.

 

Ж ж жа жу уж жа жайвір

Жайвір у небо високо літає,

Жайвір найперший весну зустрічає.

В нього високий дзвінкий голосочок,

Ніби то срібний б’є молоточок.

 

З з за зл оз зо зу зозуля

Зозуля гусінь поїдає,

На зиму в вирій відлітає.

І кладе свої яєчка

У чужі вона гніздечка.

 

З з зе зн ез земля

Вивчай чуже, кохай своє…

Рідна земля силу дає.

 

І і ін ів ві іл іволга

До на на літо прилітає,

Яскраво-жовте пір’я має.

Слід пташку цю охороняти.

Красуню іволгою звати.

 

Ї ї їв їж їс їжак

Чимчикує їжачок –

Ціла купа голочок.

Їсть комах він, плазунів

І маленьких гризунів.

 

Й й ой йо його йорж

Його у наших ріках досить,

Окрім того, в озерах – теж.

Руками просто не візьмеш –

Жорсткий на спині гребінь носить.

 

К к кл кн кв ко квіти конвалія

Після довгого зимнього сну

Скільки квітів вітає весну!

Ось прислухайтесь: щось бубонить,

То конвалія тихо дзвенить.

Л л ол ле кл ли лелека

Красивий довгоносий птах.

Їсть ящірок, мишей, комах.

З людьми лелека – давні друзі,

І люди люблять чорногузів!

 

М м ми ме ам мі метелик

Метелика ловити я не хочу:

Він – квітка неба, хай живе собі,

Хай крильцями барвистими тріпоче,

Щоб радісно було мені й тобі.

 

Н н не на ан небо

Не сумуй, озирнися навколо,

Он тобі посміхнулась тополя.

Небо чисте, ясне, голубе

Обіймає ласкаво тебе.

 

О о од ов ол одуд

Строкате забарвлення, довга чуприна.

Це одуд – красива й корисна пташина.

 

О о ор он ок орел

В природі лишилось орлів небагато.

Це рідкість,

Тому їх не можна вбивати.

 

П п пн пт пу птах пугач

Пугач – великий нічний хижий птах.

Селиться у лісі, у горах, в ярах.

 

Р р рі ре ір річка

Куди ти ділась, річенько?

Воскресни!

У берегів потріскались вуста.

Барвистих лук не знають твої весни

І світить спека ребрами моста.

 

 

С с со св си са сокіл

Сокіл – пташка перелітна,

Сірувата, непримітна.

Жаль, небагато цих птахів,

Бо сокіл їсть і шкідників.

 

С с св ос са світ

Нехай людина добро приносить,

Бо світ навколо любові просить.

Світ прекрасний навколо тебе –

Сонце ясне і синє небо,

Птахи і звірі, гори і ріки –

Нехай він буде такий навіки.

 

Т т те тр тв от тепер

Люди – життєлюби, всі земні народи,

Ми тепер навіки боржники природи.

Треба наш природі борг оцей списати,

Щоб могла пташина в небеса злітати.

 

Ф ф фа уф фо фазан

У Криму, в Дніпрових плавнях,

Де ростуть чагарники,

Прижились фазани гарні,

Справжні красені-пташки!

 

Х х хр хо ех хризантема

Хризантема тайну знає:

Аж під осінь зацвітає,

Щоб її красою ми

Милувались до зими.

 

Х х хи их хижак

На скелях Карпат гніздиться цей птах.

Як гуска за розміром беркут-хижак.

 

Ч ч ча чу оч чапля

З довгим чубом чапля сніжно-біла

В Світязеві плавні прилетіла.

Цих красивих птахів небагато –

Білу чаплю слід охороняти!

 

Ш ш ши шп шу шипун

Трапляється лебідь у дельті Дунаю,

Гніздиться також у пониззі Дніпра,

До Чорного моря шипун відлітає,

Коли наступає осіння пора.

 

Щ щ ща щоб  щи щастя

Щоб сади у нас цвіли,

Щоб пташки у нас співали,

Щоб земля була у квітах,

Бережіть природу, діти!

 

Ю ю юр юн юрок

В небі літає птах юрок

Брат легкокрилих ластівок.

 

Я я ял яс ля ся ялинка

Якщо бездумно рубати ялинки,

То їх побачимо ми на картинках.

 

Дз дзв дзі дзе дзвіночок

Ніжна музика лісу бринить,

То дзвіночок рожевий дзвенить

І всміхається щиро до нас:

«дуже радий я бачити вас!»

 

Дж джм джо бджоли

Бджоли вулик залишають,

В луг квітучий поспішають.

Полетіли на медок,

Полетіли до квіток.

 

Пахне квітами навколо,

Мед збирають з липи бджоли.

 

Аа Аа Аа ва ав на ан ча ач та ат ра ар

Буду я навчатись мови золотої

У трави веснянки, у гори крутої…

 

Бб Бб Бб бе еб ба аб бо об бли

Буду я навчатись мови блискавиці

В клекоті гарячім кованої криці…

 

Вв Вв Вв ва ав во ов ву ув ве ев

Ой, яка чудова українська мова.

Де береться все це, звідкіль і як?

 

Гг Гг Гг га аг гл иг гр ге ег

Не бійтесь заглядати у словник:

Це пишний яр, а не сумне провалля;

Збирайте, як розумний садівник,

Достиглий овоч і Грінченко й Даля.

 

Дд Дд Дд да ад ди ид до од де ед

Ти, дитино, покликана захищати своїми долоньками

Крихітну свічечку букви «і»,

А також, витягнувшись на пальчиках,

Оберігати місячний серпик букви «є».

 

Ее Ее Ее ес се це ец не ен ме ем ле ел

У нас що не сільце, то своє слівце.

По прикметі, кажуть, прислів’я пливе.

Кволе порося й піч не пасе.

 

Єє Єє Єє єш єв єн єд ає єс

Слово – не горобець, вилетить – не піймаєш.

Не говори, що не знаєш, але знай, що говориш.

 

Жж Жж Жж жа аж жи иж же еж

Поки дубові – доти й тобі жити.

Людина, як дерево, без коріння не може жити.

 

Зз Зз Зз зо оз за аз зи из зе ез

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,

Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибку казка сивими очима,

Материнська добра казка в неї за плечима.

 

Іі Іі Іі ти ит ті іт то от те ет

Село моє, ти станція в путі,

Де кожен раз коротшають зупинки,

Де квітне юна вишня у фаті

І в’яне сивий жмуток материнки.

 

и и и ни ли ки ри ши  иш би

по зелених маршрутах весни

повернулись лелеки в негоду,

і на крилах своїх принесли

запах сонця і талого льоду.

 

Йй Йй Йй ий ай ой йк йл ій

А бідіні пташки посідали на шлях

І голосно, щиро красу вихваляли,

Лиш сонця благали, щоб глянуло тепло-привітно

На рідний скривджений край.

 

Її Її Її аї ої їх їв їн їд їс

Повні дії та віри, повні кохання

До рідного краю, тремтячим од холоду

Співом про весну шпаки сповіщають…

 

Кк Кк Кк ка ак ко ок ки ик кі ік кр

Це так на коні слави він літатиме

Над рідною землею і над всеньким світом.

Цей кінь принесе славу йому і всій Україні…

 

Лл Лл Лл ло ол ли ил ла ал лю

Яке б мене не терло люте лихо,

Доливки світ у серці не зачах,

Давно немає батьківської стріхи,

А мамине оте благання тихе

Я і донині чую по ночах.

 

Мм Мм Мм мо ом ме ем мо ом йм

До вас, мої рідні, звертаюся я –

Найменший у нашій сім’ї,

Стоїть на узліссі ялинка моя –

Не зрубайте її.

 

Нн Нн Нн не ен на ан ни ин дн

Все, що рідне, хай нам буде

Найдорожче і святе,

Рідна віра, рідна мова,

Рідний край наш над усе.

 

Оо Оо оо ож по оч до об

Хай оживає істина стара:

Людина починається з добра.

 

Пп Пп Пп по оп пр пи пі па ап

Добра порада завжди до речі.

Де сили обмаль, беруть на поміч розум.

Про добро пишуть на піску, а про зло – на камені.

 

Рр Рр Рр ре ер ра ар кр ро ор ру ур

Вересень пахне яблуками, а жовтень – капустою.

Жовтень ходить по краю та й виганяє птахів із раю.

 

Сс Сс Сс са ас сі іс сп сх се ес

Ні, наші козаки ще з розуму не спали,

Щоб вовка од біди сховали.

І так-таки ти сам себе вини:

Що, братику, посіяв, те й пожни.

 

Тт Тт Тт ст тр ит ти то от ту рт те

Добре слово настій, дух підносить;

Забувати, друже мій, не варто,

Що до настрою і жарту досить

Просто теплого людського жарту.

 

Уу Уу Уу ту ут ук лу ус уд уп

Весь рід мій живе на землі України

Більше тисячі літ.

Пройшов тут і я шляхи і стежини,

Тут кров моя й піт.

 

Фф Фф Фф фі оф фа уф фн

Філолог ти. Це кожен бачить.

І кожен скаже без вагань.

Бо філологія – це й значить

Любов до слова і до знань.

 

Хх Хх Хх хо их іх хи ох

У товаристві – лад, усяк тому радіє.

Дурне безладдя лихо діє,

І діло, як на гріх,

Не діло – тільки сміх.

 

Цц Цц Цц це ец ца ац цу уц ці іц

Хто зерно сіє золоте,

В землі палку невтому,

Той сам пшеницею росте

На полі вселюдському.

 

Чч Чч Чч ча ач чи ич че еч чу уч

Вивчатимеш мову: слова в голові,

Любов до них в серці, в самому єстві.

Цілюща в людини до знань ненасить.

І їх за плечима, тих знань, не носить.

 

Шш Шш Шш ше вш ша аш ши иш шк

Хто розум має та багато знає, -

Той буде завше сильним і міцним.

 

Щщ Щщ Щщ що ощ щу ущ ща ащ

Будь вірним слову, що усім словам

Із ним одним ніколи не зрівняться.

 

Юю Юю Юю юд лю юл юк юс юм

Коли ж людині щиросердно

Ти зробиш сам добро колись,

Про це забудь, аж поки віку,

Мовчи й нікому не хвались.

 

Яя Яя Яя тя ят яж ял ля яс

Коли тебе в тяжку годину

Людина виручить з біди

Про це добро, аж поки віку,

Ти, синку, пам’ятай завжди.

 

ь ь ь нь сь ть льо ньо

знання – це гість, а розум – це хазяїн,

у добрій спілці треба жити їм.