Відділ освіти Володимир-Волинської РДА

Районний методичний кабінет

 

 

 

 

 

 

                         « МАНДРУЄМО ВОЛИННЮ»

( тематичний збірник з розвитку мовлення)

 

 

 

Кузьмич Л.В.

 

 

 

 

У збірнику подається розроблений матеріал до уроків розвитку мовлення у 8 класі, завданням яких є складання чи переказ текстів з елементами опису місцевості, пам’ятки чи пам’ятника історії та культури. Усі подані роботи здійснені із використанням матеріалів, які стосуються волинського регіону. Описи складено у художньому, науковому, публіцистичному стилях у відповідності до вимог програми.

    Збірник призначений для учнів та учителів загальноосвітніх шкіл . Може бути використаний при підготовці та проведенні уроків розвитку мовлення  у 8 класі.

 

 

Кузьмич Лілія Василівна – учитель української мови та літератури загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. села Овадне Володимир-Волинського району Волинської області.

 

 

Обговорено і схвалено педагогічною радою ( протокол №1 від 15.01.2014) для представлення на ХІХ районну виставку дидактичних і методичних матеріалів " Творчі сходинки педагогів Волині"

Зміст

1. Вступ

І. Опис місцевості

2. Поліське диво

3. Серце Луцька

4. Урочище Нечимне

ІІ. Опис пам'ятки

5. Волинська твердиня

6. На гостину до Лесі

7. Унікальна козацька святиня

ІІІ. Опис пам’ятника

8. Могила закопаних мук

9. Монумент Кобзареві у Ковелі

10. Про що мовчать високі кургани

11. Висновки

 

 

1. Вступ

  Досвід проведення уроків розвитку мовлення показує, що для використання варто добирати тексти, у яких не просто наявний необхідний стиль і тип мовлення, але й подається цікава інформація пізнавального характеру. Дуже часто підручники та інші дидактичні посібники їх не містять. Учителю доводиться докладати чимало зусиль для підготовки таких уроків.

   Оскільки програма 8 класу передбачає цикл уроків розвитку мовлення, на яких учні створюють висловлювання з елементами опису місцевості, пам'яток і пам’ятників історії та культури, виникла необхідність створити збірникзі зразками таких робіт. Волинь - це регіон України дуже багатий на пам’ятки різного характеру. Тому учням більш доцільним буде запропонувати тексти-описи на матеріалі місцевого значення.

    Укладаючи збірник, диференціювала описи за трьома розділами, у кожному з яких запропонувала тексти різних стилів: художнього, наукового, публіцистичного. До кожного з них додаються ілюстрації описуваних об’єктів.

   Новизна роботи полягає у тому, що даний збірник охоплює найвизначніші історичні, архітектурні, географічні місця, варті уваги .

    Матеріали можуть бути використані для усних чи письмових переказів і творів різних стилів.

Мандруємо рідною Волинню

 

 

 

 

 

І. Опис місцевості

2. Поліське диво

 Там, де збігаються Прут і Західний Буг, серед розкішних пейзажів Полісся розкинувся первозданний куточок природи." Голубими очима" Волині називають Шацькі озера, бо налічується їх понад п'ятдесят. Це візитна картка і туристична прикраса нашого краю.

 Перлиною серед них є найбільше та найкрасивіше озеро, створене природою, - озеро Світязь. Одна з легенд розповідає, що колись на його берегах відпочивав Богдан Хмельницький, відновлював сили цілющою водою з озера.

 Живлять його підземні води, що нуртують у глибинах поліських. Вода тут надзвичайно прозора і м'яка. У сонячні дні воно міниться кришталевим сяйвом, а піщане дно видно, ніби крізь скло. Коли лютує негода чи свище вітер, Світязь чимось схожий на море : піниться, шумить, піднімає хвилі.

 Берегову смугу зеленою мережкою оперезують дивовижні волинські ліси. Повітря напоєне пахощами хвої, від чого в грудях прохолодно від такої свіжості.

 Щедра волинська природа радо пригощає своїми дарами – чорницями, ожиною, грибами.

 Має Світязь якусь привабливу і заворожуючу силу: торкнешся озерної поверхні - і душа наповнюється чистотою і незбагненною силою. Такого відчуття не дає жодне морське узбережжя. Це озеро люблять порівнювати з Байкалом . Крок за кроком воно манить у свою глибінь.

 Про його виникнення розповідають чимало історій, але найвірогідніше, що величезне водоймище утворилося після відступу дніпровського льодовика, що грізною силою насунув на предковічний край. Підземні потоки підступно підмивали западини, вимивали вапняки, в результаті чого й народився Світязь та його побратими.

 Посеред озера – острівець нерозгаданої краси, який видно із небесної висоти. Легенький човник несе тихими хвилями, і душа відпочиває.

 Людина кинула оком на цю колись незайману красу. Озерна вода солодка, тепла, м'яка. Санаторії і курорти, бази відпочинку оточили з усіх боків. Щороку на його хвилях бринить чарівна мелодія української пісні.

 

 

 

 

3. Серце Луцька

 Луцьк – центр Волинської області, відомий у давнину як Лучеськ. Це місто багате на історичні та культурні пам'ятки.

 Культурним центром Луцька справедливо вважають Театральну площу, назва якої походить, ймовірно, від того, що саме тут розташований музично – драматичний театр імені Т. Шевченка.

 Посеред площі височить гранітна постать доньки волинського краю, геніальної поетеси – Лесі Українки. Багато подій із її життя пов'язано із цим містом. Про безсмертя духу поетеси свідчать слова, викарбувані на постаменті:"Ні! Я жива! Я буду вічно жити!" Звідси бере початок бульвар, названий на честь славетної землячки. Вулиця набуває сучасного вигляду, але ряд будинків мають давню історію.

 Мистецьке життя Волині зосереджене у театрі, будівля якого має величний і суворий вигляд, чим вдало гармонує із пам'ятником Лесі Українки.

 Окрасою площі є сучасна будівля торгового центру, який був відбудований після пожежі, що майже повністю знищила колишній. Триповерховий будинок європейського зразка забезпечує місто необхідними товарами і послугами, є його окрасою і гордістю.

 Навпроти театру розміщена бібліотека для дітей та юнацтва. Дуже зручне місце розташування споруди ніби сприяє активному відвідуванню юними читачами. Ряд вічнозелених ялин і сосен, в оточенні яких перебуває цей " острів скарбів", свідчить, що книга – невмируще джерело мудрості і знань.

 Осередок духовності, віри і святості – Свято – Троїцький кафедральний собор - зведений як монастирський костел Святого Христа при монастирі бернардинців архітектором П. Гижицьким. Оточений високим парканом, ніби стверджує: тут – особливе місце для спокою душі, розмов із Богом і небесами. Біля входу постійно багато людей, що простягають руку для милостині, бо нужденне життя змушує боротися за виживання.

 Геніальним можна назвати задум авторів проекту забудови цього місця у центрі Луцька. Усі згадані об'єкти забезпечують матеріальне і духовне життя мешканців міста та його гостей. Тут завжди велелюдно: проводяться мітинги, збори, літературні зустрічі. Театральна площа збирає широке коло пошановувачів високої культури і мистецтва.

 

4. Урочище Нечимне

Нечимне – заказник загальнодержавного значення, природний комплекс (заповідник державного значення) , що складається із озера Нечимне карстового походження , сфагнового болота , мальовничих луків та цінних насаджень дуба черешчатого. Його площа становить 40 гектарів. Створений був 20 лютого 1980 року. Заказник розташований за 8 кілометрів на північний захід від села Скулин у межах Ковельського району.

 Саме озеро – тиховоде, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині. Місцина дика, понура і таємнича.

 Гідронім " не-чим-не виміряти" пов'язаний із колишньою глибиною самого озера. Нині воно відступило від своїх прадавніх берегів більше, як на 100 метрів. Водне плесо, про яке згадувала Леся Українка, втрачене. Глибина зменшується за рахунок відкладень рослинних залишків та мулу, озеро, що займає центральну частину урочища, поступово перетворюється на болото.

 На усій території заповідника розкинулися невеликі насадження рідкісних рослин волинської флори, які мають чималу ботанічну цінність. Побачите тут росичку англійську, пальчатокорінник травневий, вербу чорничну, березу низьку, лілію лісову, булатку червону, шейхцерію болотну.

 Славиться цей дикий куточок природи тим, що росте тут дуб рідкісної та цінної породи. Свого часу, коли бували в Нечимному відомі люди, залишали на згадку про себе посаджене дерево. Як-от, М.Рильський та Б.Кос-Анатольський і сама Леся Українка власноруч посадили три дуби.

 Над заболоченою місцевістю розкинувся невеликий пагірок, розміром 20 на 30 метрів як залишок поселення епохи бронзи.

 У гущавині лісу залишилося місце, де колись стояла хатина дядька Лева. Юна Леся часто блукала цими глухими місцями, вважаючи, що таїться в них багато загадкового і фантастичного. Із народних переказів та легенд знала про добрих і злих духів поля, лісу, водойм та гребль. Тому ввижалися місячними ночами ці міфічні істоти, творили дива й іноді лякали дівчину. Так і народилася її безсмертна драма-феєрія " Лісова пісня", яка прославила письменницю на віки і стала гімном краси волинської природи.

 Збереглася криниця, з якої нібито колись брала воду Лариса Косач.

 Значну частину місцевості займає будинок Косачів, де тепер розміщений літературно-меморіальний музей Лесі Українки.

 

ІІ. Опис пам'ятки

5. Волинська твердиня

Луцький замок - пам'ятка архітектури та історії національного значення , головний об'єкт історико-культурного заповідника "Старий Луцьк", культурний осередок та найстаріша споруда міста. Це один із найбільших, найдавніших і найкраще збережених в Україні замків.

 Будівництво Верхнього замку розпочалося у 1350-ті роки,а саме після проголошення Любарта Великим князем Галицько-Волинського князівства і в основному було завершене у 1430-ті, деякі елементи змінювалися протягом наступних століть. Розпочалося воно зі спорудження дамби з метою підвищення рівня води. Забудова окольного міста відбувалася шляхом обнесення дерев'яного дитинця цегляними мурами.

Замок Любарта нагадує собою у плані рівносторонній трикутник із випнутими сторонами і відстанями між вежами100 метрів. Їх тут зведено аж три. Висота стін близько 12 метрів над валом, їхня товщина сягає до 3 метрів. Загалом на замок використано до 5 мільйонів цеглин.

В'їзна вежа - це п'ятияруснапаралелепіпедна споруда. Висота її становить 28 метрів. У південній частині розміщені гвинтові сходи. Унизу вежа підпирається потужними контрфорсами, які дещо звужуються доверху. Між ними арковий вхід у замок. Над входом розташовані два портали із арковим завершенням. Це колишні входи у замок. Лише вони порушують загалом симетричну структуру головного фасаду вежі. У середній його частині виступають квадратні зубці, розташовані над проміжним карнизом. Верхній карниз має аркатурний мотив і оперізує вежу по периметру. Під ним знаходяться два отвори. Аттик має потужні зубці-мерлониренесансної форми. Задній фасад вежі, який виходить у замковий двір, має простішу структуру. Центральний прохід має готичне завершення. Склепіння — хрестові. Середні яруси вежі, за винятком верхнього, мають по одному вікну.

Стирова вежа, як і В'їзна, має форму прямокутного паралелепіпеда, підпирається зовні контрфорсами. Висота 28 метрів. Також має два зовнішні відгалуження: східне (коротше) є залишком східного оборонного кільця, південне (довше) — залишок Окольного замку. П'ятиярусна вежа завершується аттиком із зубцями. Загалом товщина стін зменшується догори: на нижньому ярусі сягає до 3 метрів, а на верхньому (аттиковий) — 75 сантиметрів. З третього ярусу є виходи на бойові майданчики стін. У стінах різних поверхів влаштовані бійниці, деякі з вікон мають готичне обрамлення, інші — ренесансне. Перемички внутрішніх дверей аркові.

АрхітектураВладичої вежі ще лаконічніша. Висота її становить 14 метрів. Товщина стін на нижньому ярусі — до 3 метрів, на верхньому — близько 1 метра. З третього ярусу є виходи на бойові майданчики стін. Склепіння над другим ярусом циліндричне. Перемички бійниць з арковим завершенням. Вежа вкрита гонтовим шатровим дахом, над яким височіє на ніжці металева фігура «Кликун».

Вежа Чарторийських Окольного замку також являє собою прямокутний паралелепіпед, накритий гонтовим гостроверхим дахом. Між вежею і південним кутом єзуїтського колегіуму стіна замку має бійниці. Із вежі є вихід на бойову галерею цієї ділянки Окольника.

 В одній із трьох веж нині відкрито Музей дзвонів. На сучасному етапі Замок Любарта - культурний осередок та найстаріша споруда міста.

6. На гостину до Лесі

 Літературно - меморіальний музей Лесі Українки розташований у селі Колодяжному Ковельського району Волинської області. Засновано його у 1949 році на території садиби, де Леся провела дитячі та юнацькі роки.1882 року сім'я Косачів переїхала сюди із Луцька. Родина мешкала у будинку, який називали між собою великим. Тут народилися її молодші сестри та брати.

 1890 року побудували будинок для Лесі. У сонячну погоду і в місячні ночі він ніби світився білими стінами, тому називали його білим. На даху веранди прилаштували для хворої дівчини солярій. Рожева кімната в будинку письменниці була і спальнею, і робочим кабінетом. Перед вікнами стояв робочий стіл, письмове приладдя, ваза для квітів. Праворуч – етажерка, на полицях якої зберігалися твори письменників, журнали, праці з історії та філософії. Ліворуч від дверей – ліжко з червоного дерева, застелене білим покривалом. На туалетному столику лежало намисто, стрічки. Блакитна кімната слугувала вітальнею. Ліворуч був комин, біля якого Леся писала, відпочивала. Велику частину кімнати займав рояль. Посеред кімнати стояв великий стіл з червоного дерева, накритий лляною скатертиною.

 У 1896 році розпочали споруджувати "сірий" будинок. Вікна й віконниці були пофарбовані в сірий колір, від чого й пішла його назва. Він мав три кімнати, кухню, дві веранди. В одній із кімнат знаходилася невелика сцена, на якій діти декламували вірші, ставили вистави. Робочий кабінет Петра Антоновича був зі смаком оформлений: на стінах висіли фото, портрет Т.Шевченка, дружини Ольги у вишитих рушниках. Із меблів тут був стіл, кілька м'яких крісел, канапа та шафа із книгами. У спальні батьків не було нічого зайвого, усе створювало затишок і спокійну атмосферу.

 Поруч із будинком стоїть криниця, з якої брали воду члени родини Косачів.

 У центрі території , між двома будинками, - триповерхова будівля музею. Його експозиція складається з таких розділів: "Волинськими стежками Лесі Українки", " Колодяжне – колиска Лесиного таланту", "Крізь все життя – до "Лісової пісні"," Історія музею", "Трагедія родини Косачів".

 Біля входу на територію під розлогим віттям дерев розміщене погруддя видатної землячки із пророчими словами:" Ні! Я жива!Я буду вічно жити".

 За німецької окупації садиба була зруйнована і відремонтована в післявоєнний період. Нині вона гостинно відчиняє двері для відвідувачів.

7. Унікальна козацька святиня

 Георгіївська церква - головна споруда меморіалу „ Козацькі могили" в селі Пляшевій, що неподалік від славного містечка Берестечка, - можливо, найсамобутніший витвір архітектурного модерну в Україні.

 Задум побудувати пам'ятник козакам, полеглим у Берестецькій битві, виник 1908 року з ініціативи Почаївської лаври, а саме архімандрита Віталія Максименка, який очолив організаторську роботу та оголосив збір пожертв.

 Проект храму-пам'ятника розробив, будучи студентом архітектурного відділення Вищого художнього училища при Академії мистецтв у Петербурзі той таки В.Максимов, учень професора Олексія Щусєва, видатного майстра, що збудував кілька справжніх шедеврів церковної архітектури стилю модерн в Україні. СпорудженняГеоргіївської церкви триваловід 1910 до 1914 року, керувавбудівництвомВолодимирЛеонтович.

 Цей об'єктпривертаєувагудослідників не випадково. Споруду задумано й виконанонадзвичайносміливо, водноразвитончено і невимушено.

Храм призначався для урочистихвідправ, які (на пропозиціюВ.Максименка) малищорокувідбуватися в дев'ятуп'ятницюпісляВеликодня. Тому від самого початку булозрозуміло, щожодна, найбільшасвоїмирозмірамиспоруда не спроможна буде вмістити велелюддя, яке хресним ходом рушатиме до місця битви. Цю перешкоду було подолано завдяки несподіваному вирішенню – винести іконостас назовні. Церква опинилася просто неба, паперть перетворилася на солею.

 Якщо пильно приглянутись до обрисів Георгіївської церкви в плані, стає зрозуміло, що вона разом з папертю-солеєю утворює характерний план дев'ятидільної хрещатої церкви. Як відомо, дев'ятидільна церква складається з рівнораменногохреста, вписаного в квадрат. Збіг особливо добре помітний, коли порівнюватицейобрисіз планами кількохвідомихдев'ятидільнихукраїнськихцерков ХУІІ-ХУШ сторіч: Троїцької церкви Густинськогомонастиря (1672-1676), Спасопреображенської церкви в селі Великих Сорочинцях (1732), Миколаївського собору в Ніжині (1658) та інших. Але ця пам'ятка є найбільш довершеною та по-справжньому унікальною.

 Меморіальний комплекс "Козацькі могили"- не просто історична пам'ятка та архітектурний шедевр, це німий свідок подій славного минулого українського народу, що береже для нащадків далекий відгомін лицарської епохи – Запорозької Січі та є уособленням його кращих традицій.

ІІІ. Опис пам’ятника

8. Могила закопаних мук

 Радість перемоги і гіркота непоправних втрат – почуття, які нероздільно живуть у людських серцях. Вони вилилися у романи й поеми, фільми про мужність у жорстокій боротьбі з фашизмом. На мирній землі здіймаються в небо тисячі обелісків на честь тих, хто поліг у боях. Серед них монументи людської скорботи, пам’ятники незліченним жертвам кровопролитної війни із німецькими окупантами. Про один із таких поет О.Богачук пише:

 Бачу, ніби у сні те поліське село,

 Закривавлений дим над лелечим крилом.

 Бачу яму, як ніч, і три тисячі пліч,

 Що навіки в ту яму лягли.

Село Кортеліси, що на Волині, назавжди запам’ятало " чорну середу" 23 вересня 1942 року. Каральні загони німців оточили його, зібрали жителів у центрі села. Розпочалася кривава розправа. Дорослих людей розстрілювали, старих і підлітків оглушували прикладами, немовлят живими кидали у яму.2875 жителів знищили гітлерівські нелюди. На місці села залишилося величезне згарище. Німим свідком страшної трагедії став старий обгорілий дуб у центрі села.

 На вшанування пам'яті про нескорених виріс рукотворний пагорб поблизу села, увінчаний монументальною скульптурною композицією. Біля його підніжжя встановлено стелу, а перед нею шість меморіальних плит, що символізують шість братських могил.

 На лабрадоритовому постаменті у бронзі застигли фігури. Широкими грудьми героїчно захищає від загибелі жінку і дитя безстрашний чоловік. Він готовий зустріти смерть, аби лише рідні залишилися живими. Поруч – юний хлопчина, безсило розкинувся на землі, бо руки і ноги зв’язані , і зарадити лиху він не в змозі. У його погляді – океан люті і ненависті до карателів. Обабіч них лежить мертва жінка із немовлям на руках - не вберегли… Від страшного нестерпного болю здіймають до неба руки з останньою надією на порятунок. Гнівом, мужністю, зневагою до ворогів промовляють їхні обличчя. Ні, не лише скорботу відчуваємо ми, вдивляючись у них. Гордість за наших людей, які стійко і героїчно прийняли смерть, сповнює наші серця.

 Тут створено історико-краєзнавчий музей, де зберігається священна реліквія – Книга пам'яті про закатованих і полеглих.

9. Монумент Кобзареві у Ковелі

Пам'ятник Т.Г. Шевченку в Ковелі розташований у міському парку , названому теж на його честь, на березі річки Турії, неподалік величного храму святого Дмитра Солунського. У жовтні 1993року було відкрито символічний знак про встановлення пам'ятника геніальному Кобзарю. Для встановлення було обрано роботу тоді ще молодого, щойно випускника Київського державного художнього інституту (тепер Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) В. Шолудька скульптурну композицію «Апостол правди і свободи».Автор, якому допомагали скульптори П. Подолець та М. Король, архітектори Т.Мельничук та А.Заворотинський, серйозно працював над роботою. Композиція на Львівській кераміко-скульптурній фабриці була схвально прийнята художньою радою. Місцевій владі вдалося залучити до фінансування цієї благородної справи партнерів із Польщі, Німеччини, Волинське братство в Києві, народних депутатів України та багатьох інших. З огляду на масштабність проекту над його втіленням віддано працювали не лише будівельники «Ковельбуду», а й фахівці багатьох інших трудових колективів з Луцька, Ковеля та Львова.

Пам'ятник Т.Г. Шевченку та новозакладений парк його імені були урочисто відкриті напередодні 14-го за ліком Дня Незалежності України, 22 серпня 2005 року. Священики Української православної церкви Київського патріархату на чолі із єпископом Луцьким і Волинським Михаїлом освятили монумент. Під звуки безсмертного «Реве та стогне Дніпр широкий», яке майстерно виконав Волинський народний хор, до підніжжя монумента лягли живі квіти. На церемонії відкриття пам'ятника виступили представники національної інтелігенції та влади , які наголосили на знаковості і знаменності події, що символізує віковічне прагнення українців до єднання. Урочистості завершилися символічно — Шевченковим «Заповітом» і закладанням біля монумента «Шевченкового гаю».

Пам'ятник являє собою масивну бронзову фігуру літнього Шевченка на високому кургані. Згранітного підніжжя наче виростає упевнена постать Кобзаря зі здійнятою зігнутою в лікті правою рукою в жесті, який можна сприймати як застереження, повчання... Розміри монумента є вражаючими — понад 7 м заввишки, вага бронзової скульптури поета — приблизно 20 тонн.

 Т. Шевченко відвідав Ковель та його околиці лише одного разу — восени 1846 року як штатний художник у складі археографічної комісії з вивчення пам'яток Поділля і Волині з дорученням дослідити й замалювати місця, пов'язані з перебуванням у цих краях московськоговоєводи-втікача.

 Сьогодні ковельський пам'ятник Кобзарю традиційно вважається найвищим у світі серед пам'ятників Тарасу Шевченку.Фахівці відзначають високі художні якості цього монумента .

10. Про що мовчать високі кургани

 Давно поросли високою травою поля битв і баталій, де ріками лилася козацька кров, де поле було вкрите трупом людським і чорні ворони зграями шугали над загиблими.

 Т.Шевченко напише про це у вірші "Ой чого ти почорніло, зеленеє поле?" Згадає він сумні події часів хмельниччини , коли під Берестечком у болоті потопили волю козацькую, а гетьмана підступно викрали з поля бою. Згадають про це і вдячні нащадки славних запорожців, дивлячись на високі могили по всій Україні.

 Містечко Берестечко свято береже пам'ять століть. Височить над широким полем на славнім кургані велетенський памя'тник . Грізні та суворі три постаті захисників народних неначе завмерли на півкроці. Чорними вони стали від гіркого болю, якого випили із польської чаші. На мить опустилися руки зі зброєю, наче підрізані крила орлів – соколів. Але надійна супутниця запорожця напоготові – підступний ворог не дрімає. Пліч-о-пліч стоять загартовані боями та обпалені війною бійці , бо тільки в єдності – сила народу. На обличчях застиг страх і ненависть до тих, хто так підступно зрадив у найважчу хвилину. Скинув шапку отаман, низько схиляючи голову перед полеглими у нерівнім, запеклім бою. Теплий вітер розвіває козацьку чуприну, що непокірно опирається під його подихом. Одяг припорошений пилом та просякнутий братньою кров'ю . На їхніх безстрашних обличчях – ні краплі вагань та сумнівів: "Душу й тіло ми положим за нашу свободу і покажем, що ми, браття, козацького роду".

 Поміж постатями запорожців розгублено і налякано тулиться худорлявий хлопчина, як покинуте пташа, просить порятунку в дужих чоловіків, бо нещадна рука ворога не пошкодує ні малого, ні старого. А чим завинило це дитя? Воно прийшло ж у цей світ для світла і радості, у його тендітних руках майбутнє неньки-України. Та на війні все це затьмарювалося жагою завойовників до перемоги. Знищували всіх і вся, що ставало на шляху.

 Вдалині перед козаками здіймається золотими банями свята Господня обитель, що береже від зла, вселяє віру і любов у гарячі і мужні серця. Бо саме у цих дужих козацьких долонях та у руках Божих - доля роду і народу нашого.

 Не заросте стежка пам'яті народної до могил справжніх патріотів і мучеників праведних за волю і долю народу. Волелюбний дух козацький житиме вічно на цих безмежних українських просторах.

11. Висновки

 

Укладений збірник нехай допоможе учителям-словесникам при підготовці та проведенні уроків не лише розвитку мовлення. Його можна використати і для проведення читання мовчки чи вголос, аудіювання, диктантів та інших видів робіт.

  Учням він слугуватиме як зразок створення власного висловлювання на дану тему, допоможе на основі власних спостережень виконати необхідні завдання.

  Успіхів вам!