ЗЕМЛЯ НА ПЛАНІ ТА КАРТІ

ЗЕМЛЯ НА ПЛАНІ ТА КАРТІ 

Рекомендації щодо роботи з дистанційним курсом

Основне  завдання  курсу полягає  у  ретельному  доборі  навчального  матеріалу  за принципом  життєвої  доцільності й функціональності, в активізації ролі самостійного навчання,  застосовувати  математичні  методи  для  розв’язання  географічних   задач, розуміти  і  використовувати  математичні  методи роботи з картою. Курс призначений для учнів 6 класу, а також тих, хто готується до складання ЗНО з географії.

1. Зміст навчального матеріалу:

Способи орієнтування на місцевості. Визначення напрямків на місцевості.  Компас. Поняття про азимут.

Особливості та відмінності зображення земної поверхні на глобусі, аерофотознімках, космічних знімках, планах, картах.

План, його основні ознаки.  Визначення напрямків на плані. Читання плану.

Масштаб та його види.

Умовні знаки плану

Абсолютна і відносна висота місцевості, їх визначення за допомогою горизонталей та шкалою висот. 

Географічні карти, їх елементи. Легенда карти. Масштаб карт. Географічні атласи. Практичне значення карт.

Градусна сітка на глобусі й географічній карті. Поняття про географічні координати. Правила відліку географічної широти і географічної довготи.

Розв’язування задач з використанням різних видів масштабу, визначення відстаней, напрямків та абсолютних відносних висот  на топографічному плані

2. Державні вимоги та мета курсу до рівня загальноосвітньої підготовки курсу, після вивчення якого учень:

Називає:  різні способи орієнтування на місцевості; способи зображення Землі, види масштабів, відмінності між планом і топографічним планом  та картою, абсолютною і відносною висотою місцевості, об’єкти місцевості за планом та його умовні  знаки; лінії градусної сітки: паралелі, меридіани, екватор, нульовий меридіан, ознаки понять «географічна широта», «географічна довгота», координати свого населеного пункту.

Пояснює:  способи орієнтування на місцевості; відмінності різних видів масштабу, особливості орієнтування плану місцевості; відмінності між географічною широтою і географічною довготою.

Користується:  компасом для визначення сторін горизонту  та  азимуту.

Визначає: азимут та напрямки на різні об’єкти на місцевості поблизу школи; масштаб плану і карти, абсолютну і відносну висоту місцевості за допомогою горизонталей та за шкалою висот; географічні координати об`єктів, населених пунктів; відстані на плані і карті за допомогою масштабу.

Порівнює: інструментальні та візуальні способи орієнтування на місцевості; зображення місцевості на глобусі, аерофотознімку та космічному знімку, плані, карті. географічну широту і географічну довготу за градусними вимірами.

Оцінює:  практичне значення вміння орієнтуватися на місцевості; практичне значення плану та географічних карт для себе і своєї родини; практичне значення знань про географічні  координати та важливість орієнтування для збереження власного життя та безпеки під час подорожей та екскурсій.

Розуміє:  важливість уміння читати карту, план місцевості та орієнтуватись для власної безпеки і безпеки інших під  час  подорожей  і  екскурсій.

Виконує:  тренувальні вправи з використанням рисунків, карт, планів місцевості, що формують навички орієнтуватись на місцевості задля власної безпеки і безпеки інших.

Вміє:  складати схему маршруту руху;читати план та карту, використовуючи умовні знаки та легенду карти; користуватись градусною сіткою для визначення географічних координат; розв’язувати задачі з різними видами масштабу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Орієнтування на місцевості. Поняття про азимут

 Мета: поглибити і систематизувати знання про способи орієнтування на місцевості, ввести поняття «азимут» та навчитись визначати за планом азимути об’єктів; розвивати практичні вміння орієнтуватися на місцевості.

 

Кожна людина повинна почувати себе спокійною на будь-якій місцевості. І навіть на незнайомій вільно орієнтуватися. Для того щоб читати план місцевості, карту, необхідно знати не тільки умовні знаки, масштаб, а й сторони горизонту, вміти орієнтуватися на місцевості.

Орієнтуватися – це  значить уміти визначити сторони горизонту і своє положення на місцевості відносно сторін горизонту і навколишніх предметів. Для орієнтування на місцевості потрібно вміти визначати сторони горизонту. Горизонт – це частина земної поверхні, яку ми бачимо навколо себе на рівній відкритій місцевості. Лінія, з’єднання небосхилу та горизонту називають лінією горизонту. Основні сторони горизонту – північ, південь, захід та схід. Проміжні – північний схід, південний схід, південний захід та північний захід.

 

Сторони горизонту

Здавна головними природними об’єктами для орієнтування на місцевості для людей були Сонце, Місяць та зорі. Найпростіше визанчатии своє місцезнаходження за полуденною лінією – це лінія, що збігається опівдні з напрямком тіні від вертикальних предметів. Напрям «північ – південь» здавна  визначали за допомогою прилада гномона. Гномон - жердина заввишки 1м, за допомогою якої визначають довжину тіні та висоту Сонця над горизонтом. Гномон є одним із найпростіших географічних приладів. 

Можна визначати своє положення і за місцевими ознаками: північний бік каменів або стовбурів дерев вкривається мохом та лишайниками; річні кільця на пнях дерев є помітно ширшими з південного боку; мурашники розташовані з південного боку дерев, пнів та кущів; на деревах хвойних порід (сосна, ялина та ін.) смола більш рясно накопичується на південному боці.

Найбільш зручним і точним є спосіб орієнтування за допомогою компаса.

Компас – прилад для орієнтування на земній поверхні, який служить для орієнтування щодо сторін світу.Намагнічена стрілка компаса завжди темнішим кінцем спрямована на північ. Для визначення сторін горизонту компас кладуть на горизонтальну поверхню. Потім його повертають так, щоб позначка «північ» на шкалі компаса збіглася із темним кінцем стрілки. Позначки на циферблаті компаса вказують напрямки сторін горизонту.

Будова компасу

Часто напрямки на потрібний предмет не збігаються ні з основними, ні з проміжними сторонами горизонту. Тоді точний напрямок можна встановити за шкалою компаса, обчисливши азимут. Азимут – кут між напрямом на північ і на предмет місцевості; величину цього кута виражають у градусах, а відлічують його від напряму на північ праворуч за рухом годинникової стрілки від 0° до 360°.

Визначення азимута за допомогою компаса та транспортира

                   

 

 

 

 

 

 

 

 

Особливості та відмінності зображення земної поверхні на глобусі, аерофотознімках, космічних знімках, планах, картах.

Мета: познайомитись із зображенням місцевості на малюнку, фотографії, аерофотознімку, знімку з космосу, плані місцевості, карті; навчитись користуватися різними видами зображення місцевості, давати їм характеристики.

Невелику ділянку можна намалювати або зафотографувати. На фотографії, малюнку не видно розмірів і форми ділянки. Археологи знайшли малюнки місцевості на камінні, дереві, шкірах тварин, які зроблені людиною 10-15 тис. років тому. Один з найдавніших картографічних малюнків знайдено на Україні, в Черкаській області. Малюнок вирізаний на бивні мамонта завдовжки 21 см 15 тис. років тому.

Розміри ділянки можна побачити, якщо зняти її за допомогою фотокамери з літака, так ми отримаємо аерофотознімок. Перші аерфотознімки зроблено 150 років тому над Парижем з повітряної кулі.

Аерофотознімок – миттєве зображення ділянок земної поверхні. Фотоплівка фіксує усі деталі земної поверхні з великою точністю. Порівнюючи знімки однієї й тієї ж території, зроблені в різний час, можна прослідкувати, як людина впливає на природу.

Зображення невеликої ділянки земної поверхні або половини площі Землі можна отримати за допомогою обладнання, встановленого на космічних апаратах, – космічний знімок. Особливу цінність мають знімки місцевостей, важкодоступних для наземних досліджень, наприклад Антарктиди. Постійна космічна зйомка дозволяє вивчати перебіг різних природних процесів. Космічні знімки використовуються для прогнозування змін погоди, розливів річок, виверження вулканів. Аерофотознімки й космічні знімки використовують для створення точних географічних карт.

 Сьогодні важко знайти область людської діяльності, де можна було б обійтися без карти. Карта виникла раніше, ніж слово «географія». Е ряд наук, які займаються вивченням особливостей земної поверхні, та відображенням її на картографічних творах. Топографія – наука, що займається детальним вивченням земної поверхні в геометричному відношенні, дослідженням й розробкою способів зображення цієї поверхні на площині в вигляді топографічних карт й планів. Картографія – наука  про географічні карти, про методи їх створення і використання. Геодезія – це наука про методи визначення фігури і розмірів Землі, зображення земної поверхніна планах і картах і точних вимірювань на місцевості, пов'язаних з розв'язанням різних наукових і практичних завдань. 

Карта – зменшене, узагальнене зображення Землі, побудоване в певному масштабі. На картах зображають усю поверхню Землі або її частини: країни, материки, океани та їх частини.

План місцевості — це креслення, на якому за допомогою умовних знаків зображено невелику ділянку земної поверхні в зменшеному вигляді.

План місцевості та географічна карта – зменшені зображення поверхні Землі на площині. Вони не тільки показують, де розташовані географічні об’єкти, але й «розповідають» про їхні назви, розміри, форму.

Форму Землі видно на її зменшеній моделі – глобусі. На його поверхні зображено материки, острови, океани. Вони мають такі самі обриси і так само розташовані, як і на самій Землі, тільки у зменшеному вигляді. Проте глобуси громіздкі, дають величезне зменшення розмірів об’єктів. На глобусі можна показати лише найбільші об’єкти нашої планети.

Зображення об’єктів на планах, картах, глобусі завжди орієнтовані за сторонами горизонту. Слово «орієнтуватися» походить від латинського «орієнс» – схід, таким чином, орієнтуватися – визначати своє положення відносно сходу. Але нині основний напрям орієнтування – це лінія «північ –  південь». На планах напрям на північ позначають стрілкою. Якщо стрілка відсутня, то вважають, що верхній край плану – північний, нижній – південний, правий – східний, а лівий –західний.

Порівняння зображень земної поверхні

Малюнок                                                         Фотознімок                    

Аерофотознімок                                 Космічний знімок

   

План місцевості                                                      Карта

    

План, його основні ознаки. Умовні знаки плану. Визначення напрямків на плані. Окомірне знімання

Мета: познайомитись  із зображенням місцевості на плані місцевості; навчитись користуватися різними планом місцевості, давати його характеристики; познайомитись  з різними видами умовних знаків, формувати практичні навички роботи з умовними знаками плану.

План місцевості – це креслення невеликої ділянки місцевості у великому масштабі за допомогою умовних знаків.

На плані, на відміну від карти зображуються невеликі ділянки земної поверхні: шкільне подвір'я, присадибна ділянка тощо. На відміну від аерофотознімка, на якому також може бути знята невелика ділянка земної поверхні, предмети на плані показуються умовними знаками і мають написи.

Для створення планів місцевості необхідно знати загальноприйняті умовні знаки, тотбо «азбуку» планів місцевості. З їх допомогою наносять різноманітні об’єкти. Умовні знаки на плані нагадують самі предмети. Водні об’єкти зображають блакитним кольором, рослини, ліси – зеленим, нерівності місцевості – коричневим. При складанні планів використовують загальноприйняті умовні знаки: контурні, значкові, лінійні та пояснювальні, які дуже часто за зовнішнім виглядом нагадують географічні об’єкти на місцевості.

 Значкові: геометричні (геометричні фігури, пофарбовані в різні кольори) – млин, колодязь; наочні (найпростіші малюнки) – дерево; буквені.

Пояснювальні – відмітки висот, характеристики рік, доріг, назви населених пунктів.

Лінійні (об’єкти лінійної протяжності) – дороги, річки.

Контурні (використовуються для зображення об’єктів, що мають значні площі; їх виділяють кольором, штрихуванням; за допомогою контурних знаків можна визначити дійсні розміри об’єкта, його межі) – луки, ліс, болота, озера.

Плани – незмінні помічники людини в її господарській і науковій діяльності. Вони потрібні для оборони країни, туризму, для пізнання місцевості. У сільському господарстві план потрібний, щоб визначити розміри ланів, лук, розрахувати кількість насіння для сівби. Плани підказують людям, де будувати електростанції, заводи, фабрики, населені пункти. Вони допомагають визначити місцевість на якій планується споруджувати мости, прокладати залізниці, автошляхи. Планами користуються аварійні служби – протипожежна, ремонту водопроводу, електромережі.

Плани складають зазвичай у великому масштабі (1 : 5000 і більших). Місцеві предмети на ньому позначають більш детально, ніж на карті.

При кресленні плану кривизна земної поверхні не враховується, допускається, що зображувані ділянки плоскі.

На планах напрямком на північ вважається напрямок уверх, на південь –униз, на захід – ліворуч, на схід – праворуч. Його показують додатково стрілкою з позначенням Північ – Південь. Якщо такої стрілки немає то напрямком на північ завжди ваажається напрямок на верхню рамку плану місцевості.

Для визначення напрямків на плані місцевості потрібно використовувати транспортир. Для цього його основу орієнтуємо перпендикулярно напрямку на північ і відкладаємо кут він напрямку на північ до напрямку на необхідний об’єкт, тобто визначаємо азимут географічного об’єкту.

Визначення азимуту за планом місцевості.

Найпростіший план місцевості можна скласти за допомогою окомірного знімання.

Під час окомірного знімання визначають напрямки й вимірюють відстані. Для цього потрібно підготувати нескладне обладнання: планшет із компасом, візирну лінійку, олівець, гумку, шпильку. Планшет виготовляють із фанери або цупкого картону, у верхньому куті закріплюють компас (лінія «північ-південь» має бути паралельною до довшої сторони планшета). Для креслення напрямків використовують тригранну (візирну) лінійку. Відстані до них вимірюють кроками й відкладають на відповідних напрямках у певному масштабі.

Оскільки під час окомірного знімання відстані вимірюються кроками, то для відкладання пройдених відстаней на планшеті завчасно можна побудувати лінійний масштаб кроків.

Починаючи знімання, потрібно пам’ятати, що для зображення окремих дерев, стовпів, криниць, невеликих будівель достатньо нанести одну точку. Для позначення прямолінійних предметів — доріг, парканів, ліній електропередач, канав — потрібно не менше як дві точки, які потім з’єднуються прямою. Якщо об’єкт має звивисті обриси (берег річки або озера, струмок, контур лісу), на план треба нанести точки поворотів, а потім через них провести лінію контуру.

Окомірне знімання невеликої ділянки місцевості виконують у такому порядку:

1. Ознайомлюються з ділянкою місцевості й обирають точку знімання..

2. Обирають масштаб знімання.

3. За допомогою компаса орієнтують планшет, прикріплюють аркуш паперу і креслять лінію «північ-південь».

4. Спрямовують візирну лінійку від точки знімання, що позначена на аркуші, на предмет, який потрібно зобразити на плані.

5. Креслять олівцем лінію візування на цей предмет.

6. Вимірюють відстань від точки стояння до предмета й відкладають її в обраному масштабі.

7. Креслять топографічний знак об’єкта. У такій самій послідовності позначають усі інші обрані для знімання об’єкти.

 

Окомірне знімання

Масштаб та його види. Розв’язування задач з використанням різних видів масштабу.

Мета: поглибити і розширити знання про масштаб, сформувати знання про види масштабу, показати необхідність використання масштабу для складання планів, карт, навчитись користуватися масштабом, переводити одні види масштабів у інші.

Кожну місцевість можна зобразити на плані місцевості, але в натуральну величину цього зробити не можна. Чому?

Площа нашої планети понад 510 млн км2 і в натуральну величину такою б була і карта. Щоб зменшити площу креслення, дійсну площу зменшують до певних розмірів, тобто використовують зменшення – масштаб

Масштаб – відношення довжини відрізка на плані або карті до його дійсної довжини на земній поверхні.

Масштаб показує, скільки сантиметрів на місцевості міститься в одному сантиметрі на плані чи карті. Наприклад, 1: 100 000 означає що в 1 см карти міститься 100 000 см місцевості, або 1 000 м, чи 1 км. Чим більше зменшено відстані, тим більшу за площею територію можна зобразити.

Для вимірювання відстаней за планом, картою або глобусом треба вміти користуватися масштабом. Масштаб – це відношення довжини відрізка на плані, карті або глобусі до його дійсної довжини на земній поверхні. Масштаб на планах та картах зазвичай показують у трьох видах: числовому, іменованому та лінійному.

Види  масштабів

 

Особливості лінійного масштабу. Лінійний масштаб є специфічним, бо його використовують для вимірювання відстаней на карті за допомогою циркуля чи лінійки. Жодних обрахунків – просто можна відміряти приладом потрібний проміжок на карті та переносимо його на лінійку масштабу. Але тут можна легко схибити через неуважність, бо стрічка має поділки, що відповідають певним проміжкам. На прикріпленому малюнку лінійного масштабу позначені поділки: 200 (а), 100 (б), 20 (в) і 10 (г) метрів. Стрічка розділена на дві частини: праву (для відкладення відстаней більше 100 метрів) та ліву (для “хвостиків” менше 100 метрів).

За допомогою масштабу можна проводити певні обрахування за планом місцевості або за картою:

•    Переведення масштабів з одного виду в інший. Щоб перевести числовий масштаб в іменований, необхідно знаменник перевести із сантиметрів у метри (якщо в знаменнику число має п’ять нулів і більше, слід перевести його в кілометри). 1 : 100 000 означає, що в 1 см 1 км; 1 : 20 000 означає, що в 1 см 200 м.
•    Визначення відстаней і розмірів географічних об’єктів. Для  цього лінійкою визначаємо відстані між потрібними об’єктами та помноживши цю величину на величину масштабу – ми обрахуємо дійсні розміри.

Для точного вимірювання відстаней за планом місцевості використовують вимірювач (циркуль) та лінійний масштаб з-а таким алгоритмом: ніжки вимірювача встановлюють на потрібних об’єктах, після чого ліву ніжку встановлюють на позначці 0 на лінійному масштабі, якщо права ніжка виходить за межі цілих чисел, то потрібно здвинути вимірювач таким чином, щоб права ніжка була на позначці з цілим числом, а ліва на поділеному краї за нулем. Знаючи кількість метрів у малих і великих поділках, визначаємо нашу відстань.

Визначення відстаней за лінійним масштабом

Абсолютна і відносна висота місцевості, їх визначення за допомогою горизонталей та за шкалою висот.

Мета: сформувати елементарні знання про горизонталі як найбільш точний спосіб зображення нерівностей суші, навчитись за плоским зображенням горизонталей уявляти рельєф місцевості, познайомись із шкалою висот та глибин.

Земна поверхня дуже нерівна. На ній трапляються рівнинні ділянки, горби, яри і гори. Усі форми земної поверхні називаються рельєфом.

Щоб зобразити на плані, наприклад, горб, треба виміряти його висоту. Вимірюють відстань по вертикалі від підошви до вершини за допомогою нівеліра.

Нівелір – найпростіший прилад, який являє собою дерев’яну рейку завдовжки 1 м з виском і служить для вимірювання відстаней по вертикалі.

З допомогою нівеліра визначають, наскільки вершина горба вища за підошву, тобто його відносну висоту.

Відносною висотою називають перевищення по вертикалі однієї точки земної поверхні над іншою.

З одного боку підошва горба може бути вища, з іншого – нижча. Через це відносна висота вершини горба неоднакова з різних боків, тобто вершина горба може мати кілька відносних висот. Тому на планах місцевості позначають не відносну, а абсолютну висоту.

Абсолютною висотою називається перевищення точки земної поверхні по вертикалі над рівнем моря, висоту якого беруть за 0 метрів.

На планах і картах абсолютні висоти місцевості позначають точкою, біля якої ставлять число. Воно означає висоту місця над рівнем моря в метрах. Таке числове позначення називається відміткою висот. Рельєф будь-якої території позначають за допомогою горизонталей. Горизонталі – умовні лінії коричневого кольору на плані, які сполучають точки з однаковими абсолютними висотами. На горизонталях є числа, які позначають їх абсолютну висоту. В залежності від масштабу плану позначки висот можуть бути на всіх горизонталях. Найчастіше абсолютними висотами позначають потовщені горизонталі. В такому випадку під рамкою плану підписують величину через яку проведені горизонталі. При великих масштабах можливе проведення горизонталей переривчастими лініями. Їх вже називають не основними а допоміжними. Для того щоб розрізнити зображення горизонталями гори від улоговини, хребта від лощини, від горизонталей у бік пониження схилу проводять рисочки – бергштрихи.

Принцип  зображення рельєфу та горизонталі

 

           

Горизонталі мають такі властивості:

•    усі їх точки мають однакову абсолютну висоту, яка відрізняється від висоти точок сусідньої горизонталі на висоту перерізу рельєфу; 
•    усі горизонталі, що замикаються в межах аркуша карти, позначають підвищення чи улоговину, які виділяють підписами відміток і бергштрихами; 
•    чим більше горизонталей на схилі, тим він вищий. Отже, за кількістю горизонталей можна визначити перевищення одних точок місцевості над іншими; 
•    чим ближче горизонталі розміщені одна від одної, тим схил крутіший, тим більший кут нахилу місцевості; 
•    горизонталі на карті не перетинаються (за винятком зображення найбільшого уступу) і зберігають подібність відповідних їм ліній на місцевості, утворених у результаті уявного перерізу рельєфу площинами. Отже, горизонталі на карті точно передають форми рельєфу та їх розміщення і поєднання.

Крім горизонталей, рельєф на планах і картах зображають відмітками абсолютних висот характерних точок рельєфу – вершин гір чи горбів, дна улоговин,  Позначають їх арабськими цифрами біля характерної точки з точністю до 0,1 м. У поєднанні з горизонталями відмітки висот полегшують визначення за планом чи картою напрямів схилів, перевищень тощо.

Скелі, урвища, круті схили ярів, ями, кургани тощо зображають спеціальними умовними знаками, які в поєднанні з горизонталями точно передають особливості рельєфу місцевості.

На фізичних географічних картах для унаочнення показників висот та глибин застосовують спосіб фарбування інтервалів між горизонталями. Для висот суходолу використовують відтінки зеленого, жовтого та коричневого кольорів, для глибин океану – відтінки синього. Відповідні кольори з позначками глибин та висот – шкалу висот та глибин – розміщують поруч із рамкою карти.

Шкала висот та глибин

Географічні карти, їх елементи. Легенда карти. Масштаб карт. Географічні атласи. Практичне значення карт.

Мета: продовжити формувати знання про географічні карти, дати уявлення про картографічні проекції, познайомити з класифікацією карт, навчитись користуватися масштабами під час визначення відстаней, з’ясувати, які види умовних знаків використовують на фізичних картах.

Карта – зменшене узагальнене зображення земної поверхні на площині, створене на певній математичній основі.

Карта  давніша за глобус – вона виникла ще до нашої ери. Відтоді на ній відображають усі нові відомості з географії.

Інформацію на карті «записують» по-особливому. Кар­тографічна мова — це мова різних за формою, розміром і кольором позначень-символів. Вона дає змогу коротко, у графічний спосіб передати географічні факти, описи, за­кономірності. Водночас карта має зрозуміло відображати розміщення об’єктів у просторі. За допомогою позначень-символів можна «розповісти» про будову земної поверхні, місця залягання корисних копалин, поширення ґрунтів, в тощо. Тому карти називають другою мовою географії. їх розуміють без перекладу люди, які розмовляють різними мовами.

Нині будь-яке географічне дослідження місцевості по­чинається з ретельного вивчення її за картами. Ось чому потрібно їх добре розуміти. Так само важливо навчитися читати карту і кожному з вас, щоб уміти користуватися нею для своїх потреб.

На сучасних картах ураховується кулястість Землі, однак повністю відобразити форму нашої планети на них не можна. Тому що неможливо розгорнути поверхню кулі без розривів і складок.

Було створено багато способів зображення кулястої поверхні Землі на площині. Кожний із таких способів називається картографічною проекцією. За способом використання допоміжної поверхні проекції бувають:

Циліндричні	Конічні	Азимутальні
Точки земної поверхні переносяться на умовний циліндр	Точки земної поверхні переносяться на умовний конус	Точки земної поверхні переносяться на площину

 Залежно від характеру і розмірів спотворень проекції поділяють на:

Рівнокутні	Рівновеликі	Довільні
Без спотворень кути, спотворюються довжини ліній, площі (для прокладання маршрутів суден, літаків)	Не спотворюють площ, спотворені кути, форми (для визначення розмірів морів, материків)	Усі види спотворень незначні (для загального ознайомлення з територією)

Різноманітні об’єкти на картах показують за допомогою умовних знаків. Вони можуть бути вираженими в масштабі, а можуть бути позамасштабними. Масштабні умовні знаки передають дійсні розміри об’єктів (контур лісу, болота). Позамасштабні застосовують для об’єктів, які не виражені в масштабі (населені пункти, родовища корисних копалин, електростанції).

Способи зображення об’єктів на карті:

Значки	Лінійні знаки	Знаки руху	Спосіб ареалів	Пошарове розфарбування
Корисні копалини	Дороги, річки, кордони	Маршрути експедицій, морські течії	Поширення певних видів тварин, рослин	Нерівності місцевості

 Сукупність умовних знаків карти з їх поясненням називається легендою карти.

На картах зображають ділянки земної поверхні різних розмірів. Існує певна залежність між розмірами місцевості, показаної на карті, й масштабом. Для зображення більшої площі потрібен дрібніший масштаб.

 

Для визначення довжини об’єкта або відстаней між об’єктами на планах використовують усі види масштабів. Під час визначення відстаней за числовим та іменованим масштабом потрібно виміряти відстань на плані чи карті лінійкою чи вимірювальним циркулем. Одержане число помножити на знаменник числового або показник іменованого масштабу. Потім перевести цю відстань у метри чи кілометри.

Під час визначення відстаней на плані найзручніше користуватися лінійним масштабом. Для цього потрібно циркулем-вимірювачем виміряти відстань між двома точками. Потім цю відстань перенести на лінійний масштаб так, щоб розхил циркуля вміщав ціле число великих і малих поділок.Під час вимірювання довжин кривих ліній (річки, дороги, кордону) застосовують спеціальний прилад – курвіметр або звичайну нитку.

Класифікація карт допомагає вибрати саме ту карту, яка потрібна для виконання певного завдання, тобто сприяє генералізації.

Генералізація – процес відбору головного, істотного, без зайвих деталей, та його цілеспрямоване узагальнення. За різними ознаками виділяють певні групи карт.

 Групи карт

За охопленням території	За масштабом	За змістом	За призначенням
• Карти світу чи півкуль • Карти материків і океанів та їхніх частин • Карти держав та їхніх частин	• Дрібномасштабні (дрібніші за  1 : 1 000 000) • Середньо-масштабні (від 1 : 200 000 до 1 : 1 000 000) • Великомасштабні (більше за 1 : 200 000)	• Загальногеографічні (зображені географічні об’єкти, які є предметом вивчення різних географічних наук, наприклад рельєфи, міста, кордони, межі та ін.) • Тематичні (зміст визначається певною темою)	• Навчальні • Туристичні • Військові • Інші

 

Геоінформаційні системи (ГІС) особливі електронні географічні карти – багатошарові зображення, часто тривимірні, з текстовим і звуковим супроводом.

Географічні атласи. На перших примітивних картах-малюнках: стародавніх жителів нашої планети відомостей було небагато. Нині ж картографи зіткнулися з проблемою «перенаселення» карт. На них потрібно розмістити стільки, що для всього бракує місця.

Успішним розв’язанням цієї проблеми є атласи. Атлас – це сукупність різних карт, зібраних у певному порядку в одну книжку. Існують атласи світу. У них карти показують ділянки поверхні послідовно одну за одною. Є атласи окремих країн, в які уміщені різні карти з певної теми однієї й тієї самої території. Бувають атласи навчальні, наприклад для 6 класу. Там зібрані карти, що ілюструють основні теми підручника.

Карти – важливе  джерело географічних знань. Вміння користуватися ними дає змогу вивчати світ: природу, населен­ня і господарство різних територій.

Крім пізнавального, карти мають і велике практичне значення. За картами визначають найзручніші місця для будівництва міст, каналів, електростанцій, прокладання трубопроводів, залізниць, автошляхів. Геологи з'ясовують за ними райони пошуку корисних копалин. Без карт не могли би плавати кораблі й літати літа­ки, маршрути яких спочатку креслять на картах. Бони потрібні для орієнтування на місцевості, у туристичних походах і експедиціях. Кожні три родини створюють карти погоди, які допомагають її передбачувати. Є медичні карти, де показані райони поширення певних хвороб.

 

Градусна сітка на глобусі й географічній карті.

Мета: сформувати поняття про градусну сітку, виявити відмінності в зображенні градусної сітки на глобусі і географічній карті, з’ясувати значення градусної сітки під час зображення місцевості; розвивати практичні навички знаходження паралелей і меридіанів на глобусі та карті.

Кожна людина має знати, що таке градусна сітка, її елементи, і вміти нею користуватися. Ці знання допомагають людям у скрутному становищі сповістити про своє місцезнаходження. Так було врятовано не одну експедицію.

Ще Ератосфен наніс на карту систему ліній, які назвав паралелями і меридіанами. Сьогодні ми теж познайомимось із цими лініями.

Сітка, що утворена на карті чи глобусі паралелями і меридіанами, називається градусною сіткою Землі.

Створення градусної сітки стало можливим лише після вивчення процесу обертання Землі навколо своєї осі. Ця вісь умовна, на перетині її з поверхнею планети утворились дві нерухомі точки, які називають полюсами. Спостерігач, який стоїть на Північному полюсі, бачитиме Полярну зірку над головою. (Знайти полюси на глобусі та карті.)

На однаковій відстані від полюсів і перпендикулярно до осі обертання провели умовну площину, яка перетнула Землю і поділила її на дві півкулі – Північну і Південну. На перетині цієї площини з поверхнею планети утворилось умовне коло – екватор. У перекладі з латинської це слово означає «рівноденник». Довжина екватора понад 40 тис. км. Паралельно екватору проведено лінії, які називають паралелями. Вони мають значення від 0° до 90°. Кожна паралель спрямована на схід і захід. За формою паралелі – кола, радіус яких зменшується до полюсів.

На різних паралелях величина 1° в кілометрах неоднакова. Цю величину позначають на карті біля її рамки.

Меридіани – умовні напівкола, які з’єднують на глобусі полюси. Меридіани можна провести через будь-яку точку поверхні Землі. У перекладі з латинської «меридіан» – полуденна лінія (його напрям збігається з тінню будь-якого предмета в полудень). Меридіани зі значенням 0° і 180° ділять Землю на Західну і Східну півкулі.

У жовтні 1884 року за міжнародною угодою вирішено вважати початковим Ґрінвіцький меридіан. Щоб увіковічити цю подію, перед вікнами лабораторії збудували кам’яну стіну і прикріпили на ній мідний стержень, що показує положення початкового меридіана.  Довжина  1° меридіана (40 000 км : 360 » «111 км). Знаючи цю величину, можна визначити відстань на карті без масштабу.

 

 

Паралелі та меридіани, градусна сітка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Поняття про географічні координати. Правила відліку географічної широти і географічної довготи.

 Мета: закріпити знання  про градусну сітку, меридіани та паралелі, дати поняття «географічні координати», «географічна широта», «географічна довгота», сформувати навички визначення координат; розвивати логічне мислення, виховувати інтерес до карти, показати практичне значення знань про координати, з’ясувати  значення карт у практичній діяльності людини.

0Географічні координати – широта та довгота, які визначають положення точки на земній поверхні. Відстань уздовж меридіана в градусах від будь-якої точки земної поверхні до еквато­ра називають географічною широтою. Географічна широта змінюється від 0° до 90°. Її відлічують від екватора, який має нульову широту. Паралелі паралельно екватору можна проводити через різну кількість градусів, наприклад через кожні 10°. Тоді перша на північ і перша на південь від еква­тора буде 10°, друга – 20°, третя – 30° і т. д. 90° – це точка полюса. Ці цифри означають географічну широту місця. Усі точки земної поверхні, розташовані на одній паралелі, мають однакову широту.

Розрізняють широту північну і південну. Точки, розмі­щені на північ від екватора, у Північній півкулі, мають північну широту (пн. ш.). А ті, що розміщені на південь від екватора, у Південній півкулі, – південну широту (пд. ш.). На картах зна­чення паралелі пишуть збоку вздовж рамки, а на глобусі – біля перетину з меридіанами 0° і 180°.

 Щоб визначи­ти широту якого-небудь об'єкта, потрібно визначити пара­лель, на якій він розміщений. Але не всі точки земної кулі лежать на проведених на карті паралелях. Якщо об'єкт розміщений між двома паралеля­ми, то щоб визначити широту, потрібно:

1) визначити широту найближчої до об'єкта паралелі (від екватора); 2) до цієї широти додати кількість градусів від паралелі до об’єкта. 

А як визначати географічну широту за картою на якій не позначено екватор? У такому разі відлік ведеться від першої проведеної найбільш південної паралелі.

Щоб знайти об'єкт на карті, недостатньо знати, на якій широті він розміщений. Адже одна паралель проходить че­рез численні об'єкти земної кулі. Тому, крім географічної широти, потрібно знати й географічну довготу. Географічна довгота – це відстань уздовж паралелі в градусах від будь-якої точки земної поверхні до нульового меридіана.

Відлік довготи починають від нульового (0°), або початко­вого, меридіана. Меридіан, протилежний нульовому, має довготу 180°. Вони ділять земну кулю на дві півкулі – Західну і Східну. На глобусі меридіан, протилежний нульовому, має довготу 180°. Отже, довгота може змінюватися від 0° до 180° в обох півкулях. Усі точки земної поверхні, що розташовані на схід від нульового меридіана до протилежного йому 180-го, мають східну довготу (сх. д.). Точки, розміщені на захід від нульового меридіана до 180-го, мають західну довготу (зх. д.). Усі точки на початковому меридіані мають довго­ту 0°. На глобусі й карті значення меридіанів (10°, 20°, 30° і т. д.) підписані по екватору. Це і є географічна довгота.

Щоб визначити географічну довготу об'єкта, потрібно знайти меридіан, на якому він розміщений. Якщо ж об'єкт розташований між двома меридіанами, то визначають найближчий до нього меридіан (від нульового)» додають число градусів від меридіана до самого об'єкта.

Паралель і меридіан можна провести через будь-яку точку земної кулі. Водночас через кожну точку можна провести тільки одну паралель і тільки один меридіан. Тоді виникає перетин напрямків «північ – південь» і «захід – схід». Ось такий +.

Отже, точка земної поверхні може мати лише одну гео­графічну широту і одну географічну довготу. Широта і дов­гота точки є її географічними координатами. Вони вказують на точне розташування конкретної точки на поверхні Землі, можна сказати – є її географічною адресою.

Щоб знайти об’єкт на карті за заданими географічними координатами, потрібно:

1) з’ясувати, у якій півкулі (Північній чи Півден­ній, Західній чи Східній) потрібно його шукати;

2) за числами широти і довготи визначити відпо­відні їм паралель і меридіан;

3) знайти точку їх перетину.

GPS-навігатор визначає координати. Використовуючи сигнали штучних супутників, GPS – пристрої можуть встановлювати місцезнаходжен­ня користувача у будь-якій точці земної кулі. Ці дані процесор при­строю перетворює на градуси, зіставляє їх з картою – і на карті і на екрані вказується місце, де ви перебуваєте.