Землячка-зв‘язкова «Галина Дидик»

Галина Дидик

 Поверненню із – за буття заслуговує ім’я Галини Дидик, яка відіграла доволі важливу роль у національно-визвольному русі на західноукраїнських землях у середині 40-х років минулого століття, як референт підпільного Українського Червоного Хреста, згодом зв’язкова і довірена особа Романа Шухевича – головнокомандуючого Української Повстанської Армії. Її псевда “Анна” і “Молочарка”  були добре знані у певних колах радянських спецслужб, особливо після закінчення Другої світової війни, а  її світлини “прикрашали” міліцейські пости. У кабінетах високопоставлені чиновники КДБ розробляли хитромудрі плани по її захопленню. Зрештою, їм це вдалося. Після арешту Одарки Гусяк, через агента “Розу” (“Ольгу”) КГБ вийшло на слід Р. Шухевича і Г. Дидик. В результаті проведеної операції Р. Шухевич загинув, а Г. Дидик пережила всі “кола пекла” в радянській в’язниці. Після, майже,  півторарічного слідства, засуджена 31 жовтня 1951 р. до 25 років тюремного ув’язнення у сумнозвісну Володимирську  централь.

 Дослідження життя та діяльності Г.Дидик – активної учасниці визвольних змагань, стало можливим лише в умовах незалежної України, коли розвиток сучасної історичної науки надав можливість звернутися до вивчення маловідомих сторінок нашої історії, особливо недалекого від сьогодення періоду національно-визвольного руху, сфальшованого радянською ідеологією і пропагандою. Другим важливим чинником у сприянні поглибленого вивчення персоніфікації історії став доступ до засекречених архівів, зокрема Державного архіву служби безпеки України у м. Києві, матеріали якого використанні для написання даної статті.

  Формування націоналістичного світогляду Г.Дидик відбулося під впливом, в першу чергу, визвольних змагань 1917-1920 рр., коли ще свіжими в жителів Східної Галичини були спогади про усусусів та вояків УГА, які мужньо і самовіддано стали на захист своєї держави. Батько Галини теж воював у лавах УГА. Важливу роль у вироблені патріотичної позиції відіграли родина, школа, українські молодіжні організації, особливо, Пласт, тощо.

В умовах напівтоталітарного режиму Другої Речі Посполитої головним перед підростаючим поколінням українців стояло завдання відстояти національну ідентичність, віру своїх батьків і продовжити боротьбу за здобуття власної держави. Адже, після поразки визвольних змагань 1917-1920 рр., політика чужонаціональних режимів, що запанували на українських землях, не сприяла національно-політичному, соціально-економічному та культурному розвитку української нації.

Галина Дидик народилася в українській національно-свідомій родині Томи і Олени у с. Шибалин Бережанського р-ну Тернопільської області 17 квітня 1912 р.^[1] У першому випуску біографічного довідника “Українська жінка у визвольній боротьбі 1940-1950 рр.” вказана інша дата народження Г.Дидик - 18 березня 1912 р.^[2] Видається логічним припустити, що в Галини не було підстав вказувати не вірно свою дату народження під час слідства у радянській тюрмі, тому, найвірогідніше, саме 17 квітня – точна дата її народження.

Перші дитячі роки Галина провела у рідному селі. З 1920 по 1923 роки навчалася у Бережанській гімназії, де вступила до юнацької скаутської організації “Пласт”, яка проводила велику просвітницьку роботу по вихованню молоді в націоналістичному дусі. Усі члени організації вивчали історію України, українську літературу, а високі ідеали вірності Богові та Батьківщині, формували у підростаючого покоління ідею необхідності здобуття Української Соборної Самостійної Держави. Слід відзначити, що велика кількість провідників і активних членів ОУН, а серед них Богдан Кравців, Степан Охрімович, Степан Бандера, Роман Шухевич, Ярослав Старух, Катерина Зарицька і Галина Дидик були до 1930 р. одночасно активними членами “Пласту”, а перший крайовий провід ОУН в 1929 р. складався в основному з пластунів.^[3] До 1931 р. Галина навчалася в учительському семінарі в м. Бережанах. Паралельно працювала у товаристві “Просвіта”. Час до часу читала лекції про розвиток української мови і літератури в с. Якторово Перемишлянського р-ну Львівської обл.^[4]

По закінченню семінару їй не вдалося отримати посаду вчителя і в наступному році вона влаштувалася в с. Верхомиля (Польща) в родині місцевого священика, де займалася вихованням дітей.^[5]

З 1934 по 1939 рр. належала до “Союзу Українок”, через який проводила просвітницьку роботу по селам Тернопільської області. У 1935 р. закінчила курси кулінарів у Львові, по завершенню яких працювала у місцевих дитячих садках. У січні 1937 р. повернулася у рідне село, де стала викладати у місцевій сільськогосподарській школі. Згодом перейшла у систему кооперативів і працювала інструкторів у м. Підгайці, Зборів, Бережани Тернопільської обл.^[6]

Після приходу радянських військ на західноукраїнські землі Г. Дидик арештовано органами Бережанського РО НКВС за зв’язок з  підпільною ОУН і активну націоналістичну пропаганду серед співробітників Бережанського рибсоюзу, але за відсутністю доказів її відпустили в травні 1940.^[7]

У зв’язку із арештом вона залишила рідні краї і переїхала до Львова, де навчалася на курсах медичних сестер. До червня 1941 року працювала в обласному відділі народної освіти на посаді секретаря. У перші три місяці окупації працювала директором фабрики мармеладу у Львові, а згодом, шість місяців, інструктором в сільськогосподарській комендатурі.

Офіційно, членом ОУН Г.Дидик стала у березні 1944 р., коли урочисто склала присягу, але націоналістичною діяльністю вона почала займатися значно раніше, ще під час навчання в учительському семінарі.^[8] Через членство у “Пласті” і “Союзі Українок”, вона була добре відома, як патріотично налаштована дівчина. Тому, на початку радянсько-німецької війни, через Федик Ярослава, вона встановила зв’язок з Миколою Лебедем – “Рубаном”, який, протягом 1942 р. використовував її львівську квартиру по вул. Піярів 5а як власну підпільну “хату”.  Там часто, в організаційних справах, бували такі провідні члени ОУН, як Дмитро Мирон – “Орлик”, Ярослав Старух – “Синій”, Григорій Голяш – “Бей”, “Стефаник”, “Тарас”, “Леміш”, “Михайло” – керівник СБ Проводу ОУН на українських землях, тощо. В кінці 1942,  у зв’язку з арештом “Синього”, М.Лебідь переїхав в інше місця. Г.Дидик, рятуючись від гестапо, яке у її відсутність провело обшук на квартирі, теж спішно залишила Львів і переїхала на у с. Заложці Тернопільської обл., де влаштувалася учителькою в місцевій сільськогосподарській школі.^[9] Там вона викладала природознавство і хімію.

Поза роботою Г.Дидик продовжувала цікавитися політичною ситуацією у краї. Часто зустрічалася з Булавським Василем, який був активним членом ОУН і знайомив її з ситуацією у краї, а також  розповів про створення УПА. У березні 1944 р., вона отримала записку від керівника Тернопільського обласного проводу ОУН “Данила” із пропозицією працювати в референтурі підпільного Українського Червоного Хреста.

Їх зустріч відбулася у с. Кривому Бережанського р-ну Тернопільської обл. Провідник цікавився її політичними поглядами, навичками медсестри і запропонував очолити УЧХ Тернопільської області. Він особисто проінструктував її щодо подальшої роботи, розповів про цілі та завдання ОУН, структуру УЧХ, ознайомив з постановами ІІІ ВЗ ОУН, тощо.

До кола обов’язків обласного референта УЧХ   входило: забезпечити функціонування курсів санітарок по округам району і сотням УПА, скеровувати медперсонал у відповідні райони, зорганізувати у кожному районі і сотні УПА шпиталики для поранених, дбати за необхідне їх медичне забезпечення і медикаменти, а також продукти харчування, вести контроль за роботою підпільних лікарень і УЧХ,  в цілому. Окрім того, під час перевірок їй рекомендувалося проводити виховні бесіди на націоналістичні теми, а у її відсутність такі бесіди мали проводитися молодшим медперсоналом.^[10]

Діяльність “Молочарки”, як обласного референта УЧХ Тернопільського окружного проводу тривала рік, - до ліквідації підпільного УЧХ на крайовому і обласному рівнях у березні 1945 року. За цей період їй вдалося зорганізувати курси для санітарок у с. Романівна Тернопільського р-ну, с. Суслівка Білобожницького р-ну, в кінці 1944 діяли курси в Тростянецькому лісі на яких були присутні по одній людині із сотень УПА, розміщених на території Бережанського окружного проводу ОУН. Восени 1944, за рекомендацією “Монети” – Катерини Зарицької, Г.Дидик організувала курси для лікарів УЧХ, на які були запрошені студенти старших курсів медуніверситетів. Курси тривали близько місяця на хуторі Морги, що поблизу с. Сільце-Бищеківське Підгаєцького р-ну Тернопільської обл. Під безпосереднім керівництвом Г.Дидик було зорганізовано ряд підпільних лікарень по районах Тернопільської обл., а саме: в селах Славчишин Підгаєцького р-ну, Тростянець, Бережанського р-ну, Дибринів і Стратин Рогатинського р-ну, Травотолоки Зборівського р-ну, Суслівка Білобожницького р-ну, функціонувало 5-ть шпиталів у Тростянецькому лісі. Слід відзначити, що місця підпільних лікарень часто змінювалися. В цілях конспірації поранені переносилися із одної хати в іншу.^[11]

Як референта УЧХ Г. Дидик було запрошено на конференцію Тернопільського обласного проводу, що проходила в листопаді 1944 у лісі, поблизу с. Криве. Її організував керівник Тернопільського ОП “Данило”. На конференції були присутніми всі члени даного проводу: “Данило”, “Євген” – референт пропаганди, “Бондаренко” – Якубовський Володимир – військовий референт, “Чар” (або “Гар”) – референт СБ, “Струм” – господарчий, “Ярко” – фінансовий референт, “Анна” – референт УЧХ, “Улас” – займався вихованням молоді.^[12]

На конференцію також прибули керівник крайового проводу ОУН на західноукраїнських землях “Петро”, військовий референт цього ж проводу “Шелест”. До порядку денному  було внесено кілька питань: 1) звіти референтів; 2) обговорення звітів; 3) план роботи проводу по референтурах на майбутнє; 4) вивчення положень ІІІ НЗ ОУН. Конференцію, що тривала три дні, охороняли бійці УПА.

Роботу конференції зорганізовано наступним чином: згідно плану, кожен референт звітував окремо перед “Данилом”, “Петром” і “Шелестом” про проведену особисто роботу. По другому пункту усі учасники разом обговорювали окремі питання по звітах. І, опісля, кожен референт отримував завдання особисто щодо подальшої роботи. Вкінці, усі разом під керівництвом “Данила” детально знайомилися з постановами ІІІ НЗ ОУН.^[13]

В березні 1945 року Галицький крайовий провід прийняв рішення про розпуск крайової референтури УЧХ. “Редукувати вищі господарські референтури, УЧХ, організаційні референтури”.^[14] Їх робота була передана безпосередньо надрайонним та районним проводам, в складі яких продовжували залишатися жінки - учасниці і симпатики ОУН, що мали досвід в організації санітарної роботи. Вони й надалі відповідали за цілість праці в УЧХ на ділянках служби здоров’я,  суспільної опіки та фармакології.^[15]

У лютому 1945р. “Монета”– Катерина Зарицька – референт УЧХ Галицького крайового проводу запропонувала “Тарасу” – члену Проводу ОУН Дмитру Маївському, організувати курси для колишніх провідниць підпільного Червоного Хреста. Розробкою програми та їх переведенням займався Яків Бусел “Галина”–“Київський” – член Проводу, який відповідав за політ вишколи  на українських землях.

. Курси розпочали  свою роботу на початку березня (5.03.) 1945 року в селі Конюхи Бережанського району. На курси прибули Катерина Зарицька -- “Монета”, Козак Ірина -- “Лада”, Ільків Ольга -- “Роксолана”, Дидик Галина -- “Анна”, Савицька Ірина -- “Бистра”. Курси носили вишкільний характер. Їх мета – поповнити обласні референтури пропаганди новими кадрами. Програма курсів базувалася на розгляді  кількох питань, зокрема, Яків Бусел учасникам вишколу доводив невідповідність теорії Леніна-Сталіна з національного питання. Дану теорію він розглядав з точки зору критики марксизму-ленінізму і тлумачив її в “оунівському дусі”.^[16] Галина Дидик – “Анна” на допитах дещо доповнила цю інформацію: до програми були включені історія і географія України, розглядалися поняття марксизму, ленінізму і національного питання.^[17] Через численні облави чекістських підрозділів НКВС слухачі курсів закінчили їх достроково. По завершенню вишколу, в село Бишки прибув головнокомандуючий  УПА генерал-хорунжий Роман Шухевич, щоб особисто  проконтролювати призначення учасниць вишколу. Г.Дидик і К.Зарицка були направлені в його особисте розпорядження і призначені зв’язковими головнокомандуючого УПА.

Р.Шухевич проінструктував “Монету” і “Анну” щодо їх подальшої роботи. Йому  потрібні були спеціально підібрані довірені особи для виконання важливих організаційних завдань і його особистих  доручень. До кола їх обов’язків входило: підтримувати зв’язок з іншими членами Проводу ОУН, підшуковувати необхідні підпіллю квартири, що одночасно служили місцем проживання і зустрічей підпільників, забезпечувати їх продуктами, виконувати окремі доручення (підшуковувати необхідну літературу і періодичну пресу, медикаменти, тощо), навіть виявляти причини арешту учасників ОУН.^[18]

 Головним перед Г.Дидик постало завдання  налагодити зв’язок між Р.Шухевичем – членом Проводу ОУН на українських землях та іншими членами цього  проводу “Тарасом” (Дмитром Маївським), “Галиною” (Яківим Бусалом) та  “Лемішем” (Василем Куком). Попередня лінія зв’язку стала ненадійною, тому Р.Шухевич в такий спосіб (через довірених людей) прагнув підтримувати постійний контакт між членами Проводу.  А для виконання цього завдання йому потрібні люди  інтелігентні, розумні, які б могли на словах передати те чи інше його доручення. Крім цього, його довірені особи повинні були постачати його відповідною літературою, інформувати про події в краї та організовувати криївки для його особистої безпеки.

 Перше завдання Г.Дидик полягало в організації  надійного “схрону” (бункера) для Р.Шухевича. Вимоги до організації схрону зводилося,  в першу чергу, до його абсолютній безпечності, а по друге, – близькому розміщенні до лісового масиву, щоб в разі небезпеки, можна заховатися в лісі, по третє, – криївка повинна була знаходитися не далеко від інших членів Проводу.^[19] Тут йдеться про  організацію потаємного сховища в населених пунктах, а не у лісах. На осінньо-зимовий період Р.Шухевич волів “переселятися” з лісових бункерів у т.з. “хати”, влаштовані на квартирах. А щоб бути у центрі подій, криївки повинні розміщуватися не далеко від обласних центрів або районних містечок, гамірні вулиці і торгівельні точки яких використовувалися для обміну “грипсів” (маленьких цидулок на папіросному папері, які, в разі небезпеки можна було проковтнути), а також для організації “мертвих точок” – місць зустрічі незнайомих учасників підпілля.^[20]

 Організувати першу хату для “Тараса Чупринки” новопризначеним зв’язковим вдалося в селі Заболотівка Чортківського району Тернопільської області, в будинку селянки Рузі (місцева жителька у віці 32-33 років, якій підпільники помагали харчами і подарували коня^[21]).  Г. Дидик згадувала, що криївку було організовано на окраїні с.Улашківці, зі сторони с.Заболотівка.^[22] Цю криївку командир УПА залишив в липні 1945, бо йому було не зручно контактувати з іншими членами проводу.^[23]  Він переїхав у хату, що в с.Раї Бережанського р-ну, яку підібрала Г. Дидик  в червні 1945 р. Там Р.Шухевич перебував протягом місяця. Незабаром ця криївка була виявлена органами НКВС, але, на щастя, Провідника там не було.

 На початку лютого 1946 р. “Анна” через “Монету” отримала завдання від Р.Шухевича легалізуватися у м. Львові і підготувати там відповідну “хату” для нього. На початку березня 1946 р. їй вдалося прописатися у Львові на квартирі самотніх пенсіонерів по вул. Сулимирського, 4. На початку весни 1946 р. туди переїхав Р.Шухевич і проживав там разом з “Анною” до травня поточного року, яка працювала надомницею – брала роботу додому зі швейної майстерні.^[24]

Осінньо-зимовий період 1946-1947 років Г.Дидик важко хворіла і на організаційних зустрічах з Р.Шухевичем попросила в нього дозволу виїхати на лікування до м. Одеси. Після повернення вона зустрілася з головнокомандуючим УПА у Рогатинському лісі поблизу с. Черче. Їй було доручено приглянути за Юрієм Шухевичем, який втік з дитячого будинку, і влаштувати його в надійних людей, щоб він зміг відвідувати шкільні заняття.

 В березні 1948 р. “Анна” разом з Юрієм Шухевичем виїхала в м. Сталіно, щоб розшукати там шестирічну доньку Р. Шухевича Марію. Ця поїзда закінчилася невдачею, - Юрія було заарештовано, а Галина вимушена була повернутися до Львова з невтішними новинами.^[25]

 Одними із вдало виконаних завдань  Г. Дидик, були, організовані нею для Р. Шухевича, поїздки в Одесу влітку 1948 і 1949 роках. Слід відзначити, що в другій половині 1940-х стан здоров’я провідника дуже погіршився, - далися взнаки напруга і похідні умови проживання останніх років. Як особиста зв’язкова “Анна” повинна була піклуватися і про стан здоров’я свого шефа. Окрім лікувальної програми і рекомендованих регулярних морських купань, необхідних для провідника, Г.Дидик і Р.Шухевич змогли в Одесі вільно спілкувати з різноманітними людьми, спостерігати за громадсько-політичною ситуацією на Півдні України, відвідувати культурні заходи, зокрема, слухали оперу “Руслан” в одеському оперному театрі, бачили “Анну Кареніну” в театрі “Руської драми”, “Маріцу” – у літньому театрі, тощо.^[26]

 Останнє місце перебування головнокомандуючого УПА було організоване у с. Білогорща біля Львова. Для Р.Шухевича збудовано криївку, де він мав змогу переховуватися, майже, протягом півтора року. “Анна” за підробленими документами переселенки з Польщі, проживала легально у цьому будинку, що належав Конюшик Анні – місцевій вчительці.  За придбаною “легендою” Г. Дидик працювала домробітницею в Анни. Вона часто відлучалася, виконуючи доручення Р.Шухевича, дбала за доставку продуктів харчування, слідкувала за станом здоров’я Провідника – при потребі сама робила уколи, масажі, добувала необхідні ліки, тощо.

  За самовіддану роботу на чолі підпільного Червоного Хреста Тернопільського обласного проводу Галина Дидик нагороджена Срібним Хрестом Заслуги, про що в усній формі їй оголосила в 1945 році провідниця “Монета”. Вдруге Г.Дидик нагороджено Срібним Хрестом Заслуги весною 1948 року з ініціативи Р.Шухевича, який на урочистих зборах у Бібрицькому лісі оголосив про це у спеціальному наказі.^[27]

 Під час затримання у Білогорщі “Анна” прийняла отруту, коли почула постріл Р.Шухевича, що дозволяв їй діяти самостійно. Слід відмітити, що після 1946 року усі провідні члени ОУН згідно наказу Р. Шухевича повинні були носити отруту (ціаністий калій) і зброю.

Коли Галина зрозуміла, що вони в оточенні, вона вирвалася від двох солдатів, які тримали її за руки і, як вона само згодом згадувала, вибігла до сусідньої кімнати і лягла на підлогу. “Я, лежачи, почала добувати отруту, поклала поміж зуби і почала жувати. Раптом я відчула, що трачу свідомість. Я мала відчуття, немов би якась гума стягнула мене, все пішло до горла. Я повністю втратила свідомість. Що потім зі мною було, я не знаю, бо пробудилася вже в тюрмі на Лонського”.^[28]

  Наступні роки Галини Дидик були пов’язані виключно зі слідством, а згодом сумнозвісною Володимирською централлю, що “славилася” своїм суворим режимом. Там вона зустріла своїх товаришок по підпільній роботі: К. Зарицьку, Д. Гусяк, О. Ільків. Після звільнення, у березні 1971 року, поселилася у с. Христинівка на Черкащині. Померла 24 грудня 1979, похована у м. Бережанах.

 Вона прожила важке, сповнене боротьби життя. В роки німецької окупації утримувала конспіративну квартиру М. Лебедя, згодом очолила УЧХ Тернопільської області. У 1945 році поступила у розпорядження Р. Шухевича, залишаючись його особистою зв’язковою протягом п’яти років,  до 5 березня 1950. Галина була з тих людей, які самовіддано, беззастережно віддали все своє життя боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу, тим самим наблизили для нас, її нащадків, 24 серпня 1991 року. Саме тому, так важливо пам’ятати таких людей як Г.Дидик, рівнятися на них і розповідати широкому загалу про її подвиг. Бо тільки та держава, яка шанує своїх героїв має право на майбутнє. Тож будьмо гідними її пам’яті та достойного майбутнього.

„Визвольний Шлях, 2005р., серпень

^[1] Протокол Г. Дидик від 12.02 1951. // ДА СБУ, ф.6. спр. 75075 ФП, т.4, арк.79.

^[2] Українська жінка у визвольній борротбі 1940-1950 рр. – Львів, 2004. - Вип.1. – С.42.

^[3] Савчук Б. Український Пласт 1911-1939. – Івано-Фравківськ, 1996. – С.220.

^[4] Протокол допиту Г.Дидик від 06.02.1951 // ДА СБУ, ф.6, спр.75075 ФП, т.4, арк.70.

^[5] Протокол допиту Г.Дидик від 18.07.1951 // ДА СБУ, ф.6, спр.75075 ФП, т.4, арк.108.

^[6] Протокол допиту Г.Дидик від 06.02.1951 // ДА СБУ, ф.6, спр.75075 ФП, т.4, арк.70.

^[7] Протокол допиту Г.Дидик від 06.02.1951 // ДА СБУ, ф.6, спр.75075 ФП, т.4, арк.71.

^[8] Протокол допиту Г.Дидик від 18.07.1950 // ДА СБУ, ф.6, спр.75075 ФП, т.3, арк.104.

^[9] Протокол допиту Г.Дидик від 18.07.1950 // ДА СБУ, ф.6, спр.75075 ФП, т.3, арк.110-112.

^[10] Протокол допиту Г.Дидик від 30.05.1950 // ДА СБУ, ф.6, спр.75075 ФП, т.2, арк.70-76.

^[11] Там само. – С.76-82.

^[12] Там само. – С.95-96, 98.

^[13] Там само. – С.100-103.

^[14] Там само. – С.35.

^[15] ЦДАВОВ, ф.3833, оп.1, спр.47, арк..22.

^[16] Протокол  допиту К. М. Зарицкої від 23.09.47 // Архів УСБ України в Івано-Франківській обл., спр. П-31186, т.1, арк. 27-29.

^[17] Протокол допиту Г. Т. Дидик від 16.05.1950 //Архів УСБ України в м. Києві, ф. Ф.6, спр. 75075 ФП, арк. 21.

^[18] ДА СБУ, ф.6, спр.75075 ФП, т.3, акр.169.

^[19] Протокол допиту Зарицкої К.М. від 04.03.1948 // ДА СБУ в Івано-Франківській обл., спр.149026, т.1, арк..136.

^[20] Кузик С. Конспіративна “хата-квартира” головного командира УПА в Княгиничах // Шлях перемоги. – 2001. - 31 січня. – С.5.

^[21] ДА СБУ, ф.6, спр.75075 ФП, т.2, акр.198.

^[22] Там само, арк.197.

^[23] Там само, т.1, арк.75.

^[24] Протокол допиту Г.Т.Дидик від 22.03.1950 // ДА СБУ, ф.6, спр.75075 ФП, т.1, арк..78-82.

^[25] Протокол допиту Г. Дидик від 23.03.1950 // ДА СБУ, ф.6, спр.75075 ФП, т.1, арк.92- 99.

^[26] Протокол допиту Г.Дидик від 28.03.1950 // ДА СБУ, ф.6, спр.75075 ФП, т.1, арк.134-138.

^[27] Протокол допиту Г.Дидик від 17.05.1950 // ДА СБУ, ф.6, спр.75075 ФП, т.1, арк.52-53.

^[28] Інтерв’ю з Галино Дидик – зв’язковою Р.Шухевича // Машинопис. – Приватний архів Л. Онишко.