Життя і творчість Олександра Тараненка – поета Придніпров’я

План-конспект уроку літератури рідного краю у 9 класі

Тема: Життя і творчість Олександра Тараненка – поета Придніпров’я

Мета: знайомити учнів з літературою рідного краю, зацікавити їх творчістю дніпровського поета – О.А. Тараненка; розвивати творче, логічне мислення; сприяти виробленню в учнів навичок виразного читання його творів; виховувати любов до рідного краю.

Обладнання: портрет О.Тараненка, Лесі Степовички, виставка творів поета, комп’ютер, проектор.

Тип уроку: урок-композиція

Епіграф:

               Пригорнувши до серця прекрасний цей край,

               На коліна стаю, сивиною побитий.

               Чим завгодно, Всевишній, мене покарай,

               Тільки дай іще сили любити.

                                                                    О.Тараненко

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань

1. Скажіть, будь ласка, хто очолює Спілку письменників Дніпропетровщини?

2. А кого із письменників чи поетів Придніпров’я ви знаєте?

ІІ. Повідомлення теми, мети та завдань уроку

ІІІ. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Слово вчителя.

     На сьогоднішньому уроці з літератури рідного краю у вас знову звучатиме поезія. Поезія, яку створив відомий поет Придніпров’я – Олександр Тараненко.

     Деякі учні отримали випереджальні завдання, тож сьогодні на уроці у нас працюють біографи, літературознавці, читці.

«Біографи» (мультимедійна презентація учнів)

     Олександр Андрійович Тараненко народився 1 січня 1941 року в селі Червона Кам’янка на Кіровоградщині.

     Працював вихователем у школі-інтернаті, слюсарем на заводі і Дніпродзержинську (нині місто Кам'янське).

    Закінчив культосвітній технікум, потім здобув філологічну освіту.

Автор більше 20 книг, поезій, пісень та гумору. Понад 20 років життя віддав журналістиці. Працював в газеті «Зоря». Дуже багато його віршів покладено місцевими композиторами на музику.

     Олександр Андрійович – член регіональної Спілки письменників Придніпров’я. Автор книг «Одвічне свято врожаю», «Позиція», «Ода соняшникові», «Вірю і люблю», «Серед степу криниця», «Сільські мадонни», «Друзі хороші мої» та інші.

«Літературознавці»

     Його збірки – книги вражень і роздумів від журналістських зустрічей із красивими і добрими, працьовитими і мудрими людьми Дніпропетровщини та Кіровоградщини.

     Любить Олександр Андрійович село, яке залишається невичерпною криницею його поетичної та журналістської творчості, а також пісні, створені ним у співавторстві з місцевими композиторами, Ігорем Тищенком, Петром Клименком та іншими.

     Герої збірок – прості хлібороби, подвижники освіти, культури, медицини. Є присвяти і хорошим людям, котрі, на жаль, пішли з життя.

     Людям села, його природній і духовній красі присвячена книга «Душі моєї літа»

     Послухайте, будь ласка, пісню на слова О.Тараненка, музику П.Клименка  «Моє село».

«Літературна вітальня»

1 читець. У поезії «Найдорожче» автор оглядаючись на пройдені роки з висоти життєвої мудрості, описує свій життєвий шлях, згадує тих, хто був справжнім другом, а не тільки шанував посаду.

     НАЙДОРОЖЧЕ

Уже осінню – золоті роки ідуть.

А що поробиш?

А з ними недугт й хвороби

Підніжки ставлять у житті.

Час, ніби повінню тече

Та відкриває фальш і зраду,

Хто шанував твою посаду,

Хто щиро підставляв плече

Та ще не вечір. На коні

Погарцювать на виднокрузі –

Допоки щирі й добрі друзі

Ви є опорою мені

За вас радію і молюсь,

Щоб кожен був завжди здоровим,

Своїм, зігрітим серцем, словом,

Як найдорожчим поділюсь.

2 читець. У вірші «Вибираю друзів» поет говорить, що мати хорошого друга – це велике людське щастя. Дуже добре/,що у людини є друзі, які завжди поруч.

 ВИБИРАЮ ДРУЗІВ

Я друзів собі вибираю

По духу близьких і по вдачі

У котрих і хата не з краю,

І пси не гвалтують на дачі.

Я душу свою довіряю

Відкриту і легко раниму,

То ж друзів собі вибираю,

Щоб долю ділити із ними

По них доброту виміряю

І з ким би пішов у розвідку

3 читець. Світлій пам’яті Дмитра Герасимовича Тараненка – мого найпершого вихователя в житті, так називає поет свого дідуся і присвячує йому поезію «Дідове кредо». Дідусь був із тих, хто не звик брати, а звик віддавати. Через образи йшов поля орати, платив людям у житті добром, тривожився, як будуть жити на землі онуки.

ДІДОВЕ КРЕДО

«Відсіємось то можна і вмирати!» -

Казав мій дід на схилі сивих  літ.

Він був із тих, котрі не звикли брати,

Зате добро несли в непевний світ.

Не відали спочинку їхні руки

А їх серця тривожились про те,

Як будуть жити на землі онуки,

Та як одишка в полі проросте

Чи зацвітуть черешні,

Чи травень розпогодиться дощем.

Про хліб насущний і про дні прийдешні

Найбільший був у них душевний щем.

Як сонце, вміли в труді згорати,

Любити світ всим недругам на зло.

А їх  -на Соловки, а їх – за грати –

Щоб вільнодумства в мислях не було.

Через образи йшли – поля орати

Платили людям у житті добром, -

«Відсіємось, то можна і вмирати» -

Казав мій дід – землі йому пером.

4 читець. Жінка… Мати… Кохана… Дружина… Скільки ніжності й тепла в цих словах. Все прекрасне на землі від жінки. Скільки віршів, романів, оповідань присвячено жінці.

     Сільські жінки… Саме їм Олександр Тараненко вклоняється до землі. Збірка «Сільські мадонни» - це доземний уклін поета сільським трудівницям.

      ДОВІЧНИЙ БОРГ

Я вдячний маминим рукам

За теплого дитинства дні,

Примруженим очам – зіркам,

Що осявали шлях мені.

За світлі спалахи життя

Та перших ревнощів грозу,

Святе і чисте почуття

І срібну радості сльозу.

Високим вчинкам і думкам,

Що як весняний сад, рясні.

Я зобовязаний жінкам

Всьому найкращому в мені,

Бо в їх жагучому вогні

Не жаль спалити кращі дні.

5 читець. Українська пісня – душа українського народу, а її виконавці гордість української землі. Це і Софія Ротару, Оксана Білозір, сім’я Білоножків та інші. Але коли виходить на сцену Раїса Кириченко, то здригалася в серці струна у кожного хто її слухав. Тому цій Чураївні Козачці і присвячує свою поезію Олександр Тараненко.

     КОЗАЧКА УКРАЇНИ

Співаків у нас різних до біса,

А здригається в серці струна,

Як співа Кириченко Раїса –

Оксамитовий голос луна.

У душі оживають хороми –

Спів і музики соняхоцвіт

В нас ніколи пісні не вмирали,

А сьогодні виходять у світ

Ти забудь про журбу, Україно,

І послухай свого солов’я

То співає твоя Чураївна,

То співає козачка твоя.

Для сучасних тусовок не модна –

Над чолом у віночку коса

Це артистка не просто народна,

Вона гордість його і краса.

Звучить пісня Раїси Кириченко «Я козачка твоя».

6 читець. Свій вірш «Цариця полів» поет присвячує нашій односельчанці Журавель Катерині Григорівні. Це колишня голова колгоспу «Україна», працелюбна, вольова і сильна жінка, нині пенсіонерка.

      ЦАРИЦЯ ПОЛІВ

                              К. Журавель

Лише ранок причепуриться,

Як уже на ногах вона –

Неозорих полів цариця,

Катерина Григорівна

Тут по батькові величають

Сиві вдови і старики,

Бо землячку відтоді знають,

Як збирала ще колоски.

Як одну загнуздавши долю,

З ними разом за трудодні,

Висівала на цьому полі

Свої кращі жіночі дні

Засівала – зерно до  зерня

Трудні ниви своїх надій

І родило. Що й вам Озерний

«Браво, доню!» - сказав би їй

Крізь образи, і крізь морози

Все тягнула колгоспний віз

Роси падали, а чи сльози,

То не жінка, - якщо без сліз

У степи повела стежина,

Де криниці – не видно дна.

Хазяйнує тут Катерина

По-селянськи – Григорівна.

     Також поет присвятив вірш всім жінкам Криничанщини і назвав його «Криничаночки», а Ігор Тищенко, лауреат премії Г.І. Петровського, поклав його на музику. До вашої уваги пісня «Криничаночки».

7 читець. Ми живемо з вами у дуже складний час. Все кудись поспішаємо, багато працюємо, вирішуємо проблеми. А інколи так хочеться спокою, рівноваги, затишку, дружби і поваги. Це відчуває і наш поет, він теж людина, але для нього пристань долі – його родина. Єдине бажання – якнайдовше прожити в сім’ї.  Я бажаю всім нам – як найдовше прожити в сім’ї.  Послухайте поезію «Родина».

     РОДИНА

Той багатий, хто друзів ще має,

Не обділений ними і я,

Та на білому світі тримає

Пристань долі – надійна сім’я.

Де живуть мої біль і наснага,

Все, що стреси душевні зніма,

Де прописані дружба й повага,

А злобі і куточка нема.

Все бува на життєвій основі,

Та у відчаї десь на краю,

Мов під захист фортеці любові

Повертаємось ми у сім’ю.

Де уміють гостей зустрічати,

І плече підставляти біді

На пораду сюди і розраду

Ще спішу, а на скронях сніги.

Наче дерево доброго саду

Віддавати довічні борги.

Може, скніти мужчині й не гоже,

Та молю: поможи мені, Боже,

Якнайдовше прожити в сім’ї.

ІV. Підсумок уроку

• Що нового ви дізналися на сьогоднішньму уроці?
• Які емоції у вас викликав урок-композиція?
• Як ви розумієте епіграф до уроку?
• На вашу думку, яке значення має творчість О.Тараненка в українській літературі?

V. Домашнє завдання

1. Напишіть твір-роздум на тему: «За що я люблю  свій рідний край»

2. Перечитати розглянуті на уроці поезії, виписати з них художні засоби.