Життя та творчість І. Котляревського

Життя та творчість Івана Котляревського

Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня 1769 р. у Полтаві в родині канцеляриста міського магістрату. У 1789 р. Котляревські внесені до списку дворян. Хлопець навчався в Катеринославській духовній семінарії Полтави, служив у Новоросійській канцелярії, учителював у поміщицьких сім'ях Золотоніського повіту; вивчав фольклор та звичаї народу. Протягом 1796—1808 рр. І. Котляревський перебував на військовій службі, у 1806—1812 рр. брав участь у російсько-турецькій війні.

У Петербурзі стараннями колезького асесора М. Парпури у 1798 р. виходить у перших трьох частинах "Енеида на малороссійскій языкъ перелиціованная И. Котляревскимъ".І. Котляревський 1810р. вийшов у відставку в чині капітана, став наглядачем Будинку виховання дітей бідних дворян (у Полтаві), на якій перебував майже до кінця життя. У 1812 р. він сформував український козацький полк на війну з Наполеоном, у 1813-— 1814 рр. працював у Дрездені й Петербурзі. У 1818р. став членом масонської ложі "Любов до істини", був обраний членом Харківського товариства любителів красного письменства.

Іван Котляревський у 1818—1821 рр. працював директором Полтавського театру. Сприяв викупу з кріпацтва актора М. Щеп-кіна. Драматичні твори "Наталка Полтавка" і "Москаль-чарів-ник" написав у 1819 р. У 1821р. Котляревський став почесним членом петербурзького Товариства любителів російської словесності, був скарбником і книгохранителем Полтавського відділення Російського біблійного товариства.

З 1827 по 1835 рр. І. Котляревський був, попечителем Полтавського благодійно-лікувального закладу.Іван Петрович Котляревський помер 10 листопада 1838 р. Похований у Полтаві. Смерть основоположника нової української літератури була великою втратою для всієї України. "Все сумує",— сказав молодий Тарас Шевченко у вірші "На вічну пам'ять Котляревському", в якому пророкував безсмертя авторові "Енеїди". Творча спадщина І. Котляревського — це поема "Енеїда", п'єси "Наталка Полтавка" і "Москаль-чарівник", послання-ода "Пісня на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну", переклад російською мовою уривків з праці Дюкела "Євангельські роздуми, розподілені на всі дні року...", переспів вірша давньогрецької поетеси Сапфо "Ода Сафо".

Але найвідомішим твором письменника стала, безперечно, поема "Енеїда". Так, "Енеїда" була популярною завжди. Ще за життя поета вона розходилась по Україні в рукописних списках. Першу ластівку нової літератури Україна прийняла із захопленням. Над "Енеїдою" Котляревський працював близько ЗО років (з перервами). Три перші частини вийшли з друку в 1798 р., четверта — в 1809 р., п'ята в 1822 р.; повністю твір завершено в 1825—1826 рр., а видано в 1842р. після смерті письменника. Для написання поеми автор скористався досвідом своїх попередників. Близькими до обраного ним жанру були різдвяні та великодні вірші мандрівних дяків, жартівливо-сатиричні сцени яких нагадують окремі картини "Енеїди", її стиль, гумор. 

У роки написання "Енеїди" Котляревському, безумовно, були відомі бурлескні поеми російських письменників М. Осипова, М. Чулкова, комедії М. Фонвізіна, В. Капніста. Проте все це були впливи побічні. Головні джерела "Енеїди" — реальна дійсність того часу та усна народна творчість. Слід згадати, що незадовго до написання "Енеїди", у 1775 році, за наказом Катерини II Запорозьку Січ було зруйновано. Тож зображення Котляревським козаків в образах відважних троянців було спробою нагадати українцям про героїзм, незламність духу, волелюбність, патріотизм наших предків. Тому письменник усвідомлював, що писати такий твір мертвою книжною мовою неможливо, і скористався "мужичою", тобто народною мовою. "Педанти,— зазначав сучасник письменника,— здивувались і — замовкли. Жовчні люди схопили цю книгу з наміром потішитись, вилаяти її, знищити зухвалого письменника, але з перших сторінок їхній гнів минув — вони почали сміятися". 

Правда, народну мову зустрічаємо в нашій літературі й до Котляревського: в інтермедіях, сатиричних віршах, але там народна мова була засобом пародії, низького стилю, бо для "високих" літературних жанрів її вважали непридатною. Але письменник довів, що це не так. Котляревський згідно з вимогами жанру дотримується сюжету, запозиченого у Вергілія. І все-таки "Енеїда" — оригінальний твір: у римського автора-12 частин, а в Котляревського — тільки 6. Ряд епізодів (наприклад, розповідь Енея про загибель Трої) український письменник зовсім випускає, а деякі, навпаки, розгортає у ширші картини (наприклад, сцену зустрічі троянців з Дідоною), пекло і рай описує по-своєму, інші картини теж оригінальні, бо вони витриман. Гв дусі українського фольклору, та й дія відбувається в Україні (названо міста й села Полтавщини, наприклад, Лубни, Гадяч, Будища). 

Котляревський часто в полотно твору вплітає епізоди з життя українських козаків, старшини, селянства, міщан, священиків, учнів. Правдиві й мальовничі картини життя України відтіснили античний світ на другий план. Завдяки такому самостійному підходу до справи "Енеїда" і на запозичений сюжет вийшла оригінальним твором. По суті, крім імен героїв та основної нитки подій, від Вергілієвого твору нічого не залишилося, бо минуле тут стало сучасним, сучасне — минулим, героїчне — побутовим, а побутове — піднесено-урочистим."Енеїда" за жанром — ліро-епічна, травестійно-бурлескна поема (епічна — бо в ній події подаються в розповідній формі; травестійна — бо античні герої "перевдягнені" в українське вбрання, перенесені в історичні умови українського життя; бурлескна — бо події і люди змальовуються в основному в жартівливо-знижувальному тоні). Проте гумор "Енеїди" — не розважальний.