ЖИТТЯ УТВОРЕНО ВІД ЖИТА, БО ХЛІБ - УСЬОМУ ГОЛОВА (Свято)

 

ЖИТТЯ УТВОРЕНО ВІД ЖИТА,

БО ХЛІБ - УСЬОМУ ГОЛОВА

 

 

1. Дівчинка. Гостей дорогих стрічаємо

                   Круглим пишним короваєм.

                   З рушником  берем таріль,

                   Коровай кладем і сіль.

2. Хлопчик. Шанобливо хліб підносим

         І вклонившись щиро просим:

•     Любий гостю наш, приймай

    Хліб гостинний – коровай.

(Діти кланяються і кладуть хліб на стіл, застелений скатертиною).

 

3. Хліб – усьому голова, так в народі кажуть,

Хліб – це мир, любов, життя, хліб – це наша радість.

4. Мама зранку подає молочка поживного,

І смачний окраєць хліба, теплого, пшеничного.

5. Хліб – багатство найцінніше з тих часів,

Коли навчились його виробляти.

6. Йшли роки, мінялись люди, цінності губились,

Тільки хліб – незгубна цінність, в ньому наша сила.

7. Хліб – усьому голова, хліб – як сонце кажуть,

Хліб – це спокій, мир, життя, хліб – це справжня радість.

 

 

1-й Ведучий: Сьогодні наша зала перетворилася на прекрасну світлицю. До нас завітало багато гостей. Ми вбрані в українське вбрання. Бо ми українці.

 

8. Ми живемо в Україні,

де в степу із краю в край

на добро усій країні

визріває урожай.

 

9. Де пшениця достигає

Колосиста, золота,

Де, неначе, море грають

І шумлять густі жита.

 

1-й Ведучий: Україна це наша земля, рідний край, наша країна із своєю історією, обрядами, традиціями та звичаями, чарівною піснею і мудрими людьми, мальовничою природою.

• Сьогодні ми зібралися тут, щоб вшанувати його величність – хліб.

2-й Ведучий: Ми поведемо мову про те, без чого уявити жодного сніданку, жодного свята, ні рідного дому, ні самого життя.

1-й Ведучий: Хліб! Яке щире і тепле почуття поваги викликає це слово в серці кожної людини.

2-й Ведучий: Це наша щоденна їжа. Це найдавніша і найпотрібніша їжа на землі. Але для кожного народу хліб не просто страва – це основа основ його життя і найдорожча святиня.

 Хліб у кожній родині – найперший годувальник, батько, всьому голова.

 

Діти:

 Щодня до нас приходить гість –

 Рум’яний, теплий, свіжий,

 І називається він хліб,

 Він наша перша їжа.

 

 Звичайно, перша, головна,

 Як сонце і повітря,

 Хлібина ніжна і смачна

 Пшенична або житня.

 

 Імен багато має хліб,

 Є гарні і незвичні –

 Рогалик, торт, батон, пиріг

 І паска і паляниця.

 Ще – бакалійник і калач,

 Перепічка і піца.

 

 За 5-6 тисяч літ до нас

 Вже пахло в світі хлібом.

 І перший в світі хлібодар

 Ним снідав і обідав.

 

 З тих незапам’ятних часів

 Хліб на столі – це свято;

 Скажіть, святіше щось за хліб

 Чи будемо ми мати?

 

 

(Пісня «Паляниця» (Еліна Купріянова)

(Танок)

 

 

 -й Ведучий:  Будь-яке свято и обряд не обходиться без хліба. Гостей зустрічали хлібом-сіллю, народжується дитина – йдуть з хлібом, відзначали весілля хлібом та весільним короваєм, проводжали в останній путь – з хлібом.

 

 Учень: Пахне хліб,

 Як тепло пахне хліб!

 Любов’ю трударів

 І радістю земною,

 І сонцем, що всміхалося весною,

 І щастям нашим неповторних діб –

 Духмяно пахне хліб!

 

 Чи знаєш ти, чим пахне хліб,

 Коли весною кілька діб

 Гуркоче трактор над рікою?

 Хліб пахне працею людською.

 

 Чи знаєш ти, чим хліб запах

 Коли жнивують у степах

 Твої батьки в гарячу пору?

 Він пахне щастям хлібозбору.

 

 Чим пахне хліб, чи знаєш ти,

 Як поведуть твої брати

 Зерном наповнені машини?

 Хліб пахне соками земними.

 

 Чи знаєш ти, чим хліб землі

 Пахтить на вашому столі

 Весною, влітку і зимою?

 Хліб пахне радістю людською.

 

-й Ведучий: З давніх-давен наш народ над усе цінує хліб, сіль і честь.

Хліб - це достаток, сіль – гостинність і щирість, а честь – то людська гідність.

Нашу Україну називають хлібним краєм, бо люди, що живуть тут уміли і уміють обробляти землю, вирощувати на ній хороші врожаї.

 

За давнім звичаєм у кожній хаті мали лежати на столі хліб і сіль. Це значить, що в домі радо почастують гостя званого і жданого.

 

Учень: Візьму я в руки хліб духмяний,

Він незвичайний, він святий,

Ввібрав і пісню й працю в себе,

Цей хліб рум’яний на столі.

Йому до ніг вклонитись треба,

Він скарб найбільший на землі.

 

-й Ведучий: А початок хліба – маленька зернина. Зернятко хліба нагадує маленьку дитину в колисці. Це іскринка життя.

 

«Казка про золоту зернину»

 

Жила собі золота Зернина. Лежала вона у засіку і мріяла про те, яку користь вона може принести людям.

Іди скоріш на поле і зарийся в землю, - почула вона чийсь голос. Послухала Зернина, побігла на поле, зарилась у землю, та й заснула.

Прокинулась вона вранці, а в неї на маківці зелені росточки.

Обдивилась Зернина навкруги, а поряд багато-багато таких росточків. Усе поле з чорного перетворилось на зелене.

Росла Зернинка, росла і перетворилась на зелену стеблину з колоском.

Колосок під жарким сонцем пожовтів. Поле із зеленого перетворилося на золоте. Незабаром по полю пішли комбайни, і Зернина разом зі своїми братиками і сестричками попала на тік. Потім у млин. Тут із золотої вона стала білим борошном. Потім її повезли на хлібокомбінат і спекли великий рум’яний коровай.

Кожна зернина, хоч і мала, але дорога, тому що це хліб.

 

Пісня про хліб (Пісня «Паляничка» Злотник.)

Танець з віночками.

 

Навесні посію зерна в полі чистім

Хай над ними світить сонце променисте.

На веселім вітрі зашумить колосся,

Стане золотою урожайна осінь.

І зерно в комори річкою поллється,

А коли помелють – борошном назветься.

На заводі пекар хліб спече з любов’ю,

Скаже: «Любі діти, їжте на здоров’я!»

 

Колосок. Я виріс із зерниночки,

        З тоненької билиночки.

         Пустила вона вусики

         І стала половіть.

         Ішли дощі все літечко

         Крізь неба синє ситечко,

         Зерно до зерна тулиться

         І починає зріть.

     На сонечку пишається,

     І соком наливається,

     І під вітрами буйними

     Шумить, шумить воно.

     Ой буде втіха кожному,

     Невтомному, тривожному,

     Хто виростив і виходив

     Це золоте зерно.

 -й Ведучий: Багато про хліб написано в книгах. Не перелічити пісень, легенд, загадок, прислів’їв про хліб.

Учень: Раніше хлібний колосок був наповнений зерном від самої  землі до верхівки. Одного разу Бог з святим Петром спустилися на землю, переодяглися старими, немічними чоловіками, завітали до однієї жінки, щоб попросити хліба. Жінка в цей час годувала млинцями свою дитину. На прохання перехожих недбало кинула млинець в їхню сторону. Бог розсердився за таке поводження з хлібом і почав зшморгувати зернини з колоска. І коли вже зерна залишились лише на верхівці, до нього підбіг собака і став просити, залишити хліба хоч для нього. Бог змилувався над ним. З того часу колосок носить собі зерно лише на верхівці, а в народі кажуть, що люди їдять собачий хліб, бо собака випросив залишити трохи зерна.

(Таємниці віків: Українські народні думи, легенди, перекази, пісні, казки.: Навч. Посібник – К.: Грамота, 2001.)

 

Учениця: А я знаю прислів’я про хліб:

Не страшна біда, коли є хліб та вода.

Лежачого хліба ніде нема.

Сій вчасно – вродить рясно.

Посій упору, будеш мати зерна гору.

Не кожух гріє, а хліб.

Яка пшениця, така й паляниця.

Земля-годівниця аж парує, та хліб людям дарує.

Поганого хліба нема – погано, як нема хліба.

(Народні прислів’я та приказки / Упорядн., передм. М. Дмитренка. – К.: Ред. Часопису «Народознавство». 1999.)

 

-й Ведучий:  А хто з вас знає загадки про хліб?

(Діти загадують загадки).

 

В землю кидалося,

На повітрі розгулялося,

В печі гартувалося,

Запахом своїм всіх приваблює. (Хліб)

 

Мене ріжуть, мене б’ють,

Мучать і на порох труть.

Безперестанку гублять,

І всі мене дуже люблять. (Хліб)

 

І грудкувате, і ніздрювате,

І кисле, і крихке, а за все миліше. (Хліб)

 

Хоч не солодкий,

Та дуже смачний.

Хоч сам маленький,

Проте дорогий,

Сядем обідати –

Він на столі.

Люблять його і дорослі й малі. (Хліб)

 

Б’ють мене ціпами,

Ріжуть мене ножами,

За те мене так гублять,

Що всі мене дуже люблять. (Хліб)

(Українські народні загадки – К.: Вид. Академії Наук УРСР, 1963)

 

 -й Ведучий: У віршах, оповіданнях згадується хліб. Деякі ви вивчили на уроках читання. Є про хліб і казки «Хліб», «Золото», «Колосок»

 

Не золотий, а жовтий, не дід, а з вусами, не сам буває, а з друзями розмовляє. (Колос)

 

 

КОЛОСОК

 

Стара казка на новий лад.

 

Ведуча: Сядьте діти всі будь-ласка,

Розпочнеться зараз казка.

Це було давним-давно,

Коли ще звірі говорили.

У купі із птахами жили

І між собою не сварились.

Біля ставочка стояв дім,

Новим красивим був маєток.

А хто ж там жив?

 

(вибігає півник, кланяється.)

 

Півник: Там півник жив.

Я півник Голосисте Горлечко,

 Піснею своєю всіх буджу,

Як тільки над землею

Сходить сонечко. Кукуріку!

 

Ведуча:  І двоє жвавих мишенят.

(вибігають мишенята)

 

Круть:  Мене звуть Круть! (кланяється)

 

Верть:  А мене – Верть! (кланяється)

(Мишенята беруться під руки, танцюють і співають.)

 

Ми любимо гуляти,

Крутитись і вертітись.

І вміємо чудово

Пісеньки співати.

(Півник бере віник, замітає подвір’я, мишенята граються).

 

Ведуча:  Ось ми і познайомилися з мешканцями цього чудового будинку? Що ж було далі?

 

Півник:     Ко-ко-ко. Що це лежить? (Піднімає).

Це ж пшеничний колосок.

Гей, Круть, гей, Верть!

(мишенята розглядають колосок).

 

Мишенята: (разом) Треба його обмолотити!

 

Півник:       Хто ж буде молотити?

 

Мишенята: Не вміємо ми цього робити!

 

Півник:  Гаразд, гаразд, я це зроблю,

 Пшениці сам намолочу.

(Півник виходить, мишенята граються)

 

Ведуча:  Півник взявся молотить.

Ллється з нього градом піт.

Мишенята ж, знай, гуляють,

Хоч немало мають літ.

 

Півник: (Повертаючись)

Мишенята, де ви любі?

Поможіть мені скоріш.

Наробився я на славу:

Намолотив аж цілий міх.

 

Круть:  Ох і гарне зерно!

 

Верть:  Добірна пшениця!

 

Разом:  Видно буде з нього нам

Добра паляниця.

 

Півник:  Зачекайте, підождіть,

Друзі мої милі,

Треба ще змолоти зерно,

Коли ви при силі.

 

Верть:   Де та сила?

 

Круть:  Подивись, ми ж сьогодні хворі.

 

Верть:  У мене живіт болить.(Кривиться)

 

Круть:  Мені у боку коле. (Кривиться).

 

Півник:  До млина піду я сам.

Хоч важка дорога.

(Півник бере мішок на плечі, виходить. Мишенята граються).

 

Круть: (Дивиться з-під руки).

Бачу півник йде з млина,

Аж душа радіє.

Зараз нам пиріг спече,

Він у нас все вміє. (Гладить живіт).

 

(Півник ставить мішок. Підбігають мишенята.)

 

Верть:  Як би хто пиріг нам спік…

 

Півник:  Звісно, мишенята.

Тісто гарно замісіть.

Бо вже я не чую ніг.

 

Круть:  Я не знаю. Як місити!

 

Верть:  Я не хочу це робити!

 

Півник: (Тяжко зітхаючи).

Піду сам воду носити,

Дрова рубати, піч топити.

А як усе це зроблю

Аж тоді пиріг спечу.

(Виходить, мишенята граються).

 

Ведуча:  Довго вони розважались,

Про півника не турбувались.

А як дух пішов смачний –

За стіл погналися мерщій.

 

Круть:  Ох, голодний же я!

 

Верть:  Ох і їсти хочеться!

 

Круть:  Запашний вийшов пиріг!

 

Верть:  Слинка так і котиться!

 

Півник:  Дайте відповідь мені

На питання звичне:

Хто знайшов, і де лежав

Колосок пшеничний?

 

Мишенята: На подвір’ї він лежав,

Непотріб неначе.

Ти подвір’я замітав

Й колосок побачив.

 

Півник:  Хто його обмолотив?

А тоді у млин носив?

 

Круть:   Ти робив це!

 

Верть:  Ти, ти!

 

Півник:  Може воду ви носили?

 

Мишенята: (Тихіше)

Ні, ми цього не робили.

 

Півник:  Ну, а дрова хто рубав?

 

Круть: (Тихо) Ти рубав.

 

Верть:  Я не рубав.

 

Півник:  Може, хто з вас піч топив?

Чи хоч тісто замісив?

А тепер, як пиріг їсти,

То мені нема де сісти!

 

(Мишенята похнюпившись. Виходять з-за столу. Півник сідає, сумно підпирає голову руками).

 

Ведуча:  Ото друзі розійшлися,

Стали жити окремо.

Як подумаємо добре

Відповідь знайдемо.

Чому вони розійшлися?

Чому разом не вжилися?

(Відповіді дітей)

 

Круть:  Ми з півником проживали.

 

Верть:  Його труд не поважали.

 

Разом:  Ви з нас приклад не беріть,

Вірну дружбу бережіть!

(Кланяються).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 -й Ведучий: Як гірко буває, коли ми бачимо шматок хліба на підлозі в коридорі, під партою. Хліб – не забавка, він вимагає до себе чемного, поважного ставлення.

 

Учень: Хліб на столі – то найбільше багатство.

А ще в народі кажуть : «Не кидайсь хлібом – він святий». Кинути хліб – то великий гріх.

 

Учень: - Не кидайсь хлібом! Він святий!

В суворості ласкавій,

Бувало каже дід старий

Малечі кучерявій –

- Не кидайсь хлібом, то ж бо гріх! –

Іще до немовляти,

Щасливий стримуючи сміх

Бувало каже мати.

 

Учень: Ще з пелюшок привчали дитину любити і шанувати хліб. Дуже пильнували, щоб хліб не падав на підлогу. А як упаде, слід підняти його, перепросити, поцілувати і з’їсти.

 

Коли хтось знаходив на дорозі окраєць, не можна через нього переступати. Потрібно підняти, обтрусити і покласти на видному місці для птахів.

 

За гріх вважалося надкусити і не доїсти шматок хліба.

 

Учень (читає вірш «Крихта хліба»):

 

З лісосмуг, де свищуть сніговищі,

Де не стало корму і тепла,

Перебрались лагідні синиці

У садки до нашого села.

В завірюху, ожеледь, морози

Стукають синиці у вікно,

З горобцями ділять на дорозі

Крихту хліба мерзлу і зерно.

Пригощав пташок я з годівниці

І почав нарешті відчувать,

Що для когось крихта – це дрібниця,

А для пташки – жить чи замерзать.

(Анатолій Качан)

 

Україночка: За давньою традицією, хліб в Україні дуже шанували. Без нього наш народ не уявляв свого життя. Народжувалася в родині дитина – до неї йшли з хлібом, щоб дитина росла здоровою і в достатку.

Відбувалося весілля – йшли з хлібом, щоб молодята були щасливими і жили свій вік заможно.

 

Українець: Виряджали сина в далеку дорогу, мати загортала у вишиваний рушник свіжу паляницю і разом з рушником вручала її синові, щоб дорога була доброю і щасливою, щоб не голодував син ніколи і завжди повертався до отчого дому.

 

Українка: Справляли люди новосілля, то до них теж приходили з хлібом, щоб жилося у цій хаті щасливо і завжди було що їсти і пити. В останню дорогу проводжають людину і теж несли хліб. Це давні традиції нашого народу.

 

Українець: Та й дорогих гостей ми завжди зустрічаємо хлібом-сіллю, адже і сіль дорого діставалася нашому народу, їздили за нею довгі дні і ночі аж у Крим. Важкою була дорога чумаків. Недаремно кажуть у народі: «Без солі не смачно, а без хліба не ситно».

 

Українка і українець:

Ми з хлібом-сіллю друзів зустрічаєм,

Хай буде більше в світі нас, братів!

Хай в кожній хаті пахне короваєм,

Щоб люд ніколи хліба не просив!

(Олександр Будаш)

 

Вони тримають на вишитому рушнику хліб і кладуть його на стіл, що на сцені.

 

Дівчина одягнена бабусею, і хлопчик, одягнений дідусем, ведуть розповідь.

 

Бабуся: Не раз в Україні вершив свою чорну справу лютий голод, коли сім’я не мала чого їсти, не було ні крихточки хліба, ні картоплі чи бурячка, ні морквинки ні зернинки. Та навіть лободу на городах було всю з’їдено.  Затихла в Україні ніжна і чарівна пісня, перестав лунати сміх, навіть посмішка зникла з людського обличчя. Рот кривився від страшної муки, від голоду. Люди пухли без їжі і вмирали: старі, малі, молоді, бо не було хліба на такій родючій українській землі...

 

Дідусь: Це біло в минулому столітті, у 1933 році. Українців хотіли винищити голодом. Цілими сім’ями, цілими селами вимирали люди страшною, лютою і повільною смертю – від голоду. І ніякої думки більше не могло бути у головах людей, окрім як про хліб. Ні про що тоді людина не може ані думати, ні мріяти, ні мислити – лише про хліб. Це була людська трагедія. Її назвали Голодомор. Цю трагедію народ добре запам’ятав , зберіг у своїй пам’яті й передає від покоління до покоління. Тому сьогодні ми повинні про це згадати і берегти хліб наш насущний, цінувати його та людську працю.

 

Бабуся: 

Вічна опора у небі, на морі і суші.

Хлібе єдиний для всіх поколінь і світів –

День мій грядущий, день проминулий і сущий

Благослови. І освяти. І освіти.

 

Дідусь:

Образу хліба вклонімося. Праці й людині –

Високочолому сіятелю землі.

Істинно, люди: живемо не хлібом єдиним.

Істинно так…. Коли маємо хліб на столі.

(Борис Олійник)

 

Пісня про хліб І. Ярощук. (Окраєць хліба…)

 

Окраєць хліба свіжого на чистому столі!

Сприймаю, як святиню, як дань моїй землі!

Бо в ньому наша мудрість  правді непроста.

Пульсують з нього сила, надія, доброта.

 

Шануйте ж хліб, бо в кожному шматочку

Краплина поту, праці, доброти,

І знайте, щоб дійти до столу,

Через нелегкий шлях повинно зернятко пройти.

 

Щоб ви сьогодні ласували хлібом,

Не знали горя і великої біди,

Зернятко проросло, набралось сили

І золотою паляницею прийшло сюди.

 

Не дайте ж впасти жодній крихті хліба,

Не допустіть, щоби  стоптали люди злі її.

Тоді зернина вас осяє сяйвом світлим

І завжди буде хліб на вашому столі.

 

І кожен день, і кожну мить

Дай, Боже, хліб насущний,

Щоб ми могли у мирі жить,

Щоб не були бездушні.

 

Їж, друже, хліб і не кидай додолу,

А підійми, коли не там лежить

А коли сідаєш, друже, ти до столу,

То пам’ятай, що хліб – то означає жить.

 

Молись до хліба, не кидай,

Хай хліб спасінням буде,

Бо не черствіє хліб святий,

Черствіють тільки люди.

 

 

 -й Ведучий: Хліб частина історії і її майбутнє. Він дивний початок і окреме щастя життя.

Послухайте і запам’ятайте ці слова:

1. Друже, ким ти не станеш в житті, ніколи не зможеш обійтись без хліба. Живи так, щоб хліб твій був завжди чесний, справедливий, стався до нього так, щоб і для твоїх дітей і для твоїх внуків, він завжди лищався прекрасним дивом, витвором рук людських.
2. Запам’ятай і скажи всім: у хліба душа твоєї землі, долі багатьох людей, їхня невтомна праця.
3. Не топчи хліба, не кидай недоїдений, не гордуй ним. Пам’ятай за хліб платять життям. А шматок хліба, поділений навпіл, робить людей друзями.
4. Головним твоїм годувальником був завжди твій народ. Намагайся віддячити йому за хліб усім добром, на яке тільки здатний.
5. Про людину можна судити з того, як вона цінує хліб. Тільки сильний духом вдячний за хліб. Будьте вдячними, друзі!
6. Віддаймо шану трударям, що виростили, вимолотили його, перемололи на борошно, рукам, які випекли оці смачні, рум’яні, схожі на сонце паляниці.
7. Хліб – совість наша, хай буде в кожній хаті на столі, прикритий вишитим рушником і освячений молитвою нашою. І ніколи не говоріть, що хліб черствий, недобрий. Хліб не буває таким. Бувають невмілі руки, що невдало випечуть його.
8. Тож вклонімося всі цій святині, щоб одвічно був у кожній хаті, щоб не черствів, не глевків. Бо в народі кажуть: «Коли хліб черствіє, то черствіють наші душі, черствіємо ми!».

 

  -й Ведучий: Пам’ятаймо, що в хлібі велика праця. Пам’ятаймо завжди, що хліб святий. Шануймо його мак, як шанували наші бабусі і дідусі.

 

Шануймо хліб насущний наш, людино,

І в нинішній, і у прийдешній день.

Щоб з колоска, не впала і зернина,

Нехай зі столу й крихта не впаде.

 

Хлібе, святий наш хлібе!

Перед тобою голову схилю,

Вустами прихилюсь до тебе, хлібе,

 І клятву вимовлю свою.

Клянусь тебе любити ніжно, щиро.

Клянусь повіки шануватиму тебе.

 

(Пісня «Український коровай» Е. Сумченко)

 

Гості мої дорогенькі,

Добра вам бажаю,

І за добрим звичаєм,

Хлібом пригощаю!

 

(Пригощають стравами із борошна гостей свята!)