Живе в традиціях душа мого народу, Моя Вкраїна, славна скриня роду

              Живе в традиціях душа мого народу,

              Моя Вкраїна, славна скриня роду…

                 Господиня зустрічає гостей пісне. «Ой зелене жито, зелене»  

Господиня: Доброго здоров’ячка, дорога українська родино!   

Щасливі ми, що народилися і живемо на чудовій землі-нашій славній Україні. Тут жили наші предки, тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини, одвічних традицій, які ми сьогодні відроджуємо.

                                    Звучить мелодія

Я минуле своє у бабусиній скрині ховаю,

Де обруси й хустки, замотавши в столітній кожух.

До комори я двері, неначе у рай відкриваю,

Щоб сьогодні його знов несміло узяти до рук.

Відчиняю цю скриню, як двері у батьківську хату.

Мама кличе додому, надворі вже пізня пора.

І бабуся чекає, щоб косу мені розчесати

І про перше кохання, як пташка щебече сестра.

Звідкись пісня знайома до серця мого долітає,

То дідусь щось майструє і тихо її гомонить.

А із печі п’янкий аромат до небес досягає,

То гнітиться хлібина, щоб щиро усіх пригостить.

Я погляну в минуле своє, від розсохлої скрині

Ніби пальцями ніжно торкаюся рідних облич .

Всю історію роду мого бережеш ти донині.

Рідна скрине стара, нас сьогодні до себе поклич.

                  Підходять син і дочка

Син: Матусю, в нашій світлиці сьогодні так багато гостей?

Господиня: Так, діти, нині до нашого закладу завітали гості з різних куточків нашої області. У нас сьогодні справжнє українське свято.

Дочка: Є щось святе в словах «Мій рідний край»…

                Для мене-це матусі пісня ніжна,

               І рідний  сад від цвіту білосніжний,

               І той калиновий у тихім лузі гай!

Син : У пісні щирій, в добрій плідній праці

                Летять роки і покоління в часі.

                Живе в традиціях душа мого народу,

                Моя Вкраїна, славна скриня роду…

Дочка: Мамо, в нас так багато старовинних речей, а яка річ  найцінніша в нашій родинній скрині?

Господиня: Ось, діти, подивіться( виймає зі скрині стару ікону)це ікона, яку знайшла твоя прапрабабуся  Князевич Анна в роки Першої світової війни в одному із окопів. Ця ікона свідчить про велику віру в Бога воїнів, які захищали рідні землі від нападника. На образі, так у нас називають ікону, зображені воскові фігури, а під ними вишито напис: «Пресвятая Тройце, держи нас у своїй опіці і будь нашою захороною».Ця ікона вимолена поколіннями наших родичів, тому вона займає найпочесніше місце в нашій світлиці.

Дочка: Село моє, колисочко дитинства,

                 Мій рідний краю, дорогий для нас.

                 В тобі живу, вклоняюся я низько

                 У кожну пору, в найскрутніший час.

Син: Мамо, а як виникло наше село?

Господиня:  Село Яблунька засноване в далекому 1497 році.      Наш край має цікаву і славну історію. Вона неоднозначна, сповнена відваги і героїзму, цікава і водночас суперечлива. Кожна стежина  зрошена кров’ю, вдовиними сльозами, сирітським болем. А більше розкаже нам  Стефанія Миколаївна-історик, краєзнавець, письменник, вчитель історії нашої школи, автор книги «Історія с.Яблунька». Саме завдяки їй наші діти знають і вивчають історію рідного села, адже хто не знає минулого, той не вартий майбутнього. А допоможуть їй в цьому юні краєзнавці нашої школи.

Син: Стефаніє Миколаївно, а чому наше село називається Яблунька?

           Виступає Стефанія Ліщинська

Учень:Я хочу розповісти легенду, яку переписав від нашої односельчанки Парасковії Рудик: «Кілька родин облюблювали собі місцевість біля річки, що поблизу урочища Чертежі. Одного дня люди побачили куряву з боку теперішнього сусіднього села Крички.

-Це татари! Втікаймо!

В гори, в ліс-ось де можна сховатися від ворога.

Пересиділи бідолашні цей напад в лісі. Пішов нападник вниз по річці, шукаючи наживи, забравши все, що не встигли прихопити втікачі. Повернулися люди знову у долину, голодні, спраглі,і, по дорозі ідучи, побачили яблуню , всю в плодах, немовби хтось поначіпляв яблук.

-Відав , то сам Бог дав нам знак, щоб врятувати нас від голоду. Лишаймося тут і далі жити. І назвали своє поселення Яблунькою.»

Учениця: Справжнє освідчення в любові до рідного села прекрасно висловила у своїй прозі наша односельчанка, випускниця школи Надія Савіцька.

«Земле моя,село моє, що охрестили тебе давно мої предки не яблунею, не яблуком, а ніжним і ласкавим словом Яблунька.Ти потопаєш у буйнотрав’ї, у яблуневому цвіті, польових ромашкових килимах…

Яблунько моя! Так хочеться прикласти щоку до твоєї землі і відчути її трепетним, ніжним поцілунком. Я грію в долонях кришталь гірської річки Бистриці, з жадобою п’ю її воду, відчуваю силу та любов до тебе, рідна земле.

Село моє! Пишаюся твоєю красою і віддаю тобі найдорожче-сльози моєї радості.

Цілую вуста твоїх зелених трав, вмиваюся цвітом твоїх білих яблунь і вклоняюся до землі!»

Пісня «Де Бистриця рідна»(слайд-заставка )

Господиня: Дякую Вам, дорогі колеги, із своєї родинної скрині хочу подарувати вам укладену збірочку коломийкових мережанок «Ой весела коломийка по горі ходила», які я зібрала від своїх односельчан. На жаль, сучасні технології витісняють коломийку з народного вжитку, і я із задоволенням хочу подарувати ці перла усної народної творчості. Танцюймо, співаймо коломийку, щоб наші серця наповнювались гордістю і славою за наш український народ.

Син : Шкільні роки-то скарб наш незабутній,

              Дитинства й юності пора чудова.

              В життя майбутнє з вірою й любов’ю

              Веде нас рідна українська школа.

Дочка: Мамо, а де була перша школа в нашому селі?

Господиня: А давайте, діти, проглянемо літопис, який презентують нам сьогодні творча група вчителів та учнів нашого закладу .

                       ( слайд-фільм Літопис  школи)

Господиня: Протягом минулого навчального року педагогічний колектив, старшокласники нашої школи долучилися до плідної праці нашої Стефанії Миколаївни над укладанням цінної збірки, перший тираж якої вийшов практично на днях,-  «Яблунська школа. Історія й сучасність».  Більше інформації про школу можна почерпнути саме  у цій книзі. Як історично складалася доля школи, вчителів, а разом з тим і формувалася незалежність нашої держави. Стефаніє Миколаївно! Честь і шана , низький уклін Вам до землі, за велику творчу мистецьку працю, на якій  будуть виховуватися наші діти, майбутні покоління. З нашої мистецької скрині хочу подарувати вам герб нашого села. Цікаво, що авторами саме цього ескізу є наші творчі вчителі математики та фізики – подружжя Сметанюків: Володимира Михайловича та Олександри Іванівни. А ще в дарунок для Вас і Для наших гостей-пісня у виконанні співучого соловейка нашої школи. Зустрічайте-золотий голос-Софійка Винник.

                          Пісня «За лісами, горами»

Господиня: Софійка- переможниця багатьох конкурсів обласного всеукраїнського рівнів. ЇЇ успіх-талант від Бога й наполеглива праця. Дякую, Софійко, а з нашої мистецької скрині-цінний подарунок  «Історія Яблунської школи» Стефанії Миколаївни. Де б не закинула тебе доля, пам’ятай рідну школу, двері якої завжди відчинені для всіх.

Ми мали змогу переглянути історичну довідку про наш заклад. Сьогодні історію школи продовжують творити талановиті вчителі  нашої школи: Сметанюк О.І. та заступник директора з виховної роботи Гринішак С.В., Микитчак М.М.

                      (Виступи вчителів під слайди)

Господиня: Дякую, дорогі мої колеги, за творчу працю, за велике покликання навчати і виховувати майбутнє нашої України. А воно є успішне і надійне-звичайно в наших дітях. І я з великим задоволенням пропоную послухати наших юних поетів, які подарують нам перші поетичні краплинки зі своєї скарбнички творчості.

                                 Поезії дітей

Син :Книга…Вона вічне джерело знань, спогадів, історії…

Дочка: Працюймо, творімо, великою шкільною родиною, а в дарунок всім- авторська пісня нашої матусі у виконанні вокального ансамблю «Україночки».

     Пісня «Хай книга зігріває нас теплом….»(Слайди про життя школи)

Господиня: Дякую Вам, дорогенькі вокалісти, Зі своєї родинної скрині хочу подарувати Вам збірочку-альманах «Словоцвіт», де надруковані мої авторські пісні «Лебедина доля», «Каменяр», «Різдво» та інші. Співаймо, хай наші серця наповнюються тим життєдайним джерелом українського народу- піснею, адже пісня-це життя, на крилах якого ми знаходимося в певному просторі і часі.

Син : Поговори зі мною, Україно,

               Скажи мені, чого тобі болить?

              Чим хвора Ти, рідненька моя, мила,

              І душу твою нині що ятрить?

Дочка: Де ділася твоя краса і врода,

                 Чом не співає, як завжди, твоя душа?

                 Скажи, чому на тобі хустка чорна,

                 Чом на очах Твоїх бринить сльоза?..

             Учениця грає на скрипці мелодію Скорика. Виходить Україна

  Україна:

Ніч огорнула мене, Україну,

В небі високо засяяли зорі.

То мої діти з Небесної сотні,

Що цвіт життя віддали у покорі.

Нині туга мою душу стискає
Їх тисячі в даль небесну злітає,

Їх вже не сотня. Їм ліку нема.

Ранить і ранить безжально війна…

Хтось в вишиванці знов з стягом вклякає,

Спраглі вуста щось шепочуть, співають.

Боже! Це з гімном синочок вмирає,

Моє безсмертя пророчить, втихає…

 

Сину мій, сину, о Боже, мовчить.
Сину, синочку, скажи, що болить.

Ключ журавлиний у небо злітає

В сотню небесну його проводжає…

Входить Вишиванка

Вишиванка

Моя Вкраїно, вистраждана доле,

Тобі б до сонця гордою іти.

Тебе із дому нині виганяють,

І мусиш, рідна, хрест важкий нести.

Тебе із димом та на попелище,

Тебе у воду з каменем важким.

А ти злітаєш усе вище й вище

Нескорена. Незламана ніким.

Хоч топчуть б’ють і знову розпинають,

Стріляють у дітей твоїх в путі.

Та знаю переможеш, подолаєш

Всі біди з моїм згорсточком в руці.

Це-вишиванка і рушник, як доля,

Як мами віщий, добрий оберіг,

Схиляюсь в молитовному поклоні,

Щоб нам не перевівся родовід.

Пісня «Рідна серцю Україна»

Господиня: Дякую за таку гарну пісню. А зі своєї мистецької скрині хочу подарувати нашій солістці цю стрічку, яку я привезла з Майдану. Ця стрічка була одним із атрибутів Революції Гідності.

Господиня: В нашій світлиці сьогодні присутній особливий гість-студент Київського національного університету, воїн АТО, житель с.Яблунька, випускник нашої школи Матищак С.С.

                  Виступ воїна АТО

          Вручення квітів воїну АТО

 Син : Село моє, частинка України,

               За тебе і за неї помолюсь.

               Хоч ще малий і воювать не піду,

               Але однак я тобі тут згоджусь.

Дочка: Я допомогу передам солдатам,

               Що захищають нас на тій війні.

               Я буду їм пісні дзвінкі співати

               Про нашу землю і щасливі дні.

Входить спільнота Марійської дружини

Учениця 1:

Ми молимось за нашу Україну,

За мир і спокій у містах та селах,

За нашу мову - щиру солов'їну,

За тишу й затишок в людських оселях.

Учениця 2:

Ми молимось за кожного солдата,

Ми молимось за мир в усьому світі.

Сьогодні - ще одна страждає мати,

Сьогодні - ще одні нещасні діти.

Учениця 3:

Ми молимось, щоб дім наш був квітучим.

За те, щоб врожаї були багаті,

Щоб край наш був веселим і співучим,

А люди - не були рабами знаті.

Учениця 4:

Ми молимось за єдність України,

Щоб знали вороги - нас не здолати!

Не витіснити із сердець свободи,

І волі нашої нікому не зламати!

Учениця 5:

Хай прийде мир і повернуться з бою

Всі наші тати, братики, сини.

Хай буде радість в кожній нашій хаті

Благаєм, Боже, нам допоможи.

                      Пісня «Люблю цей світ»

Господиня: В нашій школі на сьогоднішній день налічується  багато    членів Марійської спільноти, створеної при церкві Архістратига Михаїла в с.Яблунька. Низький уклін за благородну працю керівнику спільноти, вчителю математики Сметанюк О.І., яка,  крім  того, що організовує прощі в святі місця, спільні заняття дітей з настоятелем о. Дмитром, проводить літній табір при церкві, щомісяця випускає вісник Марійської дружини. Дякую за таку святу справу, а Вам , дорогенькі діти, зі своєї мистецької скрині хочу подарувати збірочку колядок «Разом ся згуртуймо і заколядуймо…», яку я зібрала від наших односельчан, знавців усної народної творчості.

Господиня: Родина, дорога родина,

Що може бути краще в домі цім?

Чим більше дорожить людина

За батьківський і материнський дім?

Що може бути кращим в домі

За батьківським міцним столом,

Де в шумнім голосі і в кожнім слові

Все сповнене любов’ю, а не злом.

Син : А до нашої світлиці завітала дуже співуча родина –дует у складі мами Веркалець Лесі Мирославівни та її  дочки Валентини.

                            Пісня «Розмова з дочкою»

Господиня: Дякую, дорогенькі мої, адже родинне виховання в житті кожної дитини відіграє неабияку роль. Тільки спільними зусиллями батьків, вчителів, учнів можна підготувати дітей до життя. А зі своєї мистецької скрині хочу подарувати родинне дерево з фотографіями, яке я виготовила для своїх дітей

Дочка:Вишита колоссям і калиною,

                Вигойдана співом солов’я,

                Звешся величаво Україною,

               Земле зачарована моя.

                Вишивала ніжністю суворою,

                Муками і полум’ям надій.

               Я читаю всю твою історію

               На сорочці вишитій твоїй.

(Слайд «Народний одяг»), звучить мелодія

Господиня: Біля річки діти кирпатенькі,

                            Кинули віночок з часу тлінь.

                           В плетиві надії, мрії .Тихо

                           Загойдалась пісня поколінь.

                           Про минуле не забудь ,дитино,

                           В серці вишиванку залиши.

                           Не зліпити болем Україну,

                           Як розбите дзеркало душі.

Син : Одягну з бабусиної скрині

           Вишиту сорочку-Їй сто літ!

           Тут зоріють незабудки сині,

           Родоводу строгий заповіт.

           Полотно найвищого гатунку

           Увібрало силу й міць роси.

           Ви вдивіться в цей народний одяг,

           Сповнений печалі та краси.

    Дочка:         До нього нині доторкнусь вустами.

                               І черемшини пахощі вдихну.

                               Мов оживають маки під руками,

                               Росу дзеркальну я із них змахну.

                                І подих вітру, і блакить озерця,

                               Зорю вечірню, вквітчану весну-

                               Усе це пригорну до свого серця,

                               Коли сорочку вишиту вдягну.

                (слайд Народні майстрині та умільці)

                    Пісня «Бабусина вишиванка»

Господиня: Щиро дякую за таку гарну пісню, а зі своєї мистецької скрині хочу подарувати вам, дівчатка цей диск. Це проект «І всміхнеться кольорами Українонька моя…».Тут відзнято кожну вишивальницю нашого села вдома, їхні роботи. Цей фільм ми відзняли під час районної акції «Рушник єдності Богородчанського району».

Син : Мамо, я все хочу спитати: а хто змайстрував нашу скриню?

Господиня: О. синочку, це віно або як колись казали посаг моєї бабусі, а твоєї прабабусі. Колись головним атрибутом-подарунком батьків дівчині на весілля була скриня,, яка вважалася з давніх-давен символом достатку і багатства. В скрині зберігалися найцінніші речі родини-святковий недільний одяг, придане від батьків, сімейні цінні реліквії.

 Везуть молоду, везуть молоду,

Яка ж бо у неї скриня,

Бо перше-скриня була,

А потім уже господиня…

А змайстрував цю скриню Блискун Матвій Семенович 1923 р.н.

( слайд).Столярні роботи, меблі, перша мулярка з кахелю і, навіть, дерев’яний велосипед- це основні види його діяльності. Особливістю його роботи було виготовлення музичного інструмента-скрипки.

З давніх-давен передаються з покоління в покоління різні ремесла, якими уквітчував Україну її працьовитий народ: столярство, гончарство, ковальство…А ви, діти, бачили, як виготовляється підкова?

Дочка: Ні, не бачили.

Син : Кажуть, що підкова-символ щастя, сімейного добробуту.

Господиня: А давайте, поглянемо це відео, яке ми відзняли у відомого на всій нашій окрузі коваля- Красілича Миколи Івановича.

       Відео

Найбільше багатство України-її талановиті працьовиті люди. Вони є і в нашій школі. Я з приємністю хочу покликати до нас вчителя трудового навчання Івасишин С.В., яка з зі своїми вихованцями гуртка «Умілі руки» виготовляє справжні неймовірно красиві вироби.(слайд)

                  Виступ Світлани Василівни

Син 1: А ще на базі нашої школи працює приватна художня студія «Для всіх», учнем якої я теж є.

Господиня: Я з великим задоволенням хочу представити керівника студії Боднарчука І.І. Надзвичайно талановита творча обдарована особистість нашого району .Ця прекрасна піч у світлиці, її художнє оздоблення, розмальовані стіни в коридорах, їдальні-витвори його рук.(виступ керівника студії)

Щиро дякуємо Вам, дорогі митці, я бачу з яким великим захопленням линуть до вас наші діти, яких вчите не тільки професійно малювати, а прищеплюєте бажання до праці, мати від неї заохочення, а в майбутньому й заробіток. Хай Ваші золоті руки ніколи не знають втоми, а в душа наповнюється радістю від зробленого вами добра.

Господиня: За нашим українським звичаєм приємно наших гостей зустрічати і гостинцями пригощати. Діти, я залишу вас на кілька хвилин, піду приготую гостинці для наших гостей(виходить).

Дочка: Поки мама буде готувати гостинці, хочу Вам розказати  про неї більше. Вона- не тільки директор школи, депутат районної ради, вчитель української мови та літератури, автор та виконавець пісень, цікавих проектів. Бог обдарував її особливим  талантом-випікати смачні короваї, калачі, кулінарні вироби. Коровай, випечений до 20-річниці Незалежності України зайняв почесне місце у книзі рекордів Богородчанського району та був відправлений у музей імені Івана Гончара в м. Києві. ЇЇ творчість висвітлена у книзі «Богородчанщина мистецька», на сторінках районного часопису «Слово народу».

Син : А більше про неї в  авторській пісні в її ж виконанні.

                               Пісня «Будьмо, друзі» 

Господиня: Дорогі гості, з приємністю хочу пригостити вас цим солодким сюрпризом. Наснаги Вам, творчої насолоди.

  Бажаєм Вам любові-Берегині,

 Статків і маєтків –повні скрині.

 Нехай не в’яне квітка родоводу,

 Бо в ньому слава українського народу.

 

                         Зів’ялий цвіт(слайд під мелодію «Звичаї традиції»)

Хіба ми можемо забути щедру ниву,

Яку засіяли нам прадіди, отці.

Хіба хтось може загубить минуле,

Забути рідні звичаї святі?

Із давнини глибокої леліють

Оті обряди, коломийки, щедрівки,

Пісні душевні серце аж стискають,

З коріння нашого пливуть ті гаївки.

Мов ті іскриночки ще сяють колискові,

Яких бабуся мамі наспіва.

А там, надворі, вже лунають забавлянки,

Щебече ніжно мила дітвора…

Старий дідусь бувальщини говорить,

А ми легендів давніх боїмось…

Бо нині всі «сучасного» шукають…

Чому в душі нещасній таїмось?

Не хочем знати, як жили ті предки?

Вони ж багатші були. Хай їм грець!

Та не будівлями у два, у три поверхи,

А добротою, щирістю сердець…

Прислухаймось до слів тих застарілих.

На тих губах тремтячих-цілий вік:

Були весіллі, похорони, війни…

Їх скроні посивілі, як той сніг…

Переступімо гордість і байдужість,

Краплинку людяності у серця вкладім.

І не топчімо оцей цвіт, такий зів’ялий,

Але в дарунок своїм дітям збережім.

Син : Хай кожен з нас подумає собі,

                А що ж бо я зробив для України,

                Чи я горю, страждаю в боротьбі,

                Чи повзаю по- рабськи на колінах?

            А що ж бо я? І звідкіля мій рід?

                Чи я не осквернив мойого роду?..

Дочка: Вкраїно рідна, житимеш повік

 Всі:       Бо у  традиціях душа мого народу!

               

                     Пісня «Заспівай, родино»