Зимовий вечір в сільській хаті
«Зимовий вечір в сільській хаті»
За мотивами творів «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Сватання на Гончарівці», «Наталка-Полтавка», « Кайдашева сім'я»
Мета: дати можливість молоді прожити у театралізованій постановці народне дійство, розвивати творчі акторські здібності, виховувати любов до народної творчості .
Сцена закрита, звучить народна музика
Виходять ведучі.
- Шановні гості нашого вечора! Ми раді вітати вас у нашій господі! Спробуймо перенестися в далеке минуле нашого народу…
- Тихіше! Ніч яка тепла! Зорі так і сяють! Он там, під вербо, тече річка, біліють хати. З давніх-давен люди намагалися відпочити від тяжкої праці, повеселитися, поспілкуватися. Де ж збиралися вони, коли не було дискотек, клубів, кафе?
- Вони ходили на вечорниці. Дівчата вишивали, співали. Ми вишивати не будемо, бо спочатку дівчата вишивають і співають, а потім матері порють і плачуть. Подивімось, що відбувається в крайній хаті.
Звучить народна мелодія. Розсувається завіса….
ВЕЧОРНИЦІ
Середина хати удови Морозихи: стіл, лави, кочерги….
Микита сидить за столом , лузає насіння.
Маруся: Причепурю я , тіточко, хоч трохи вашу хату, бо щоб не прозвали й вас нечупайдою, як-от співають про ту удову, що «сім день печі не топила, сіней, хати не мела….»
Морозиха: Причепури, чепурухо! Та не викидай сміття надвір, бо против ночі не годиться.
Маруся: Хіба ж я цього не знаю? Я замету між кочерги! (зупинилася проти Микити і з жартом говорить). А ти, парубче, не сміти по хаті, а то я тебе ось цим деркачем по губах!
Микита: (дає їй лушпиння) На викинь!
Маруся: І сам викинеш, не великий пан. І-і, розлущився!
Микита: Відчепись ти від мене.
Заходить Одарка
Одарка: Добривечір!
Маруся: (швидко) «Сестривечір, добрички, чи не телячили ви моїх батьків?» - «Аякже, телячили, телячили: задрали лози та й побігли у хвіст». Яким це вас вітром сюди занесло?
Одарка: Таким же, як і вас. Здрастуйте, тітко! Чи ви ще живенькі-здоровенькі?(кладе хліб на стіл).
Морозиха: Здорова, здорова, дівонько! Як тебе Господь милує?
Одарка: Спасибі Господеві милосердному! Бабуся вам кланяються.
Морозиха: Спасибі, спасибі.
Маруся: (тихо до Одарки): Що, вже бачилась?
Одарка: (соромлячись) З ким?
Маруся: Ач, ще й питає!
Микита(наслухав): Так і вилетіла йому назустріч!
Морозиха: Хто? Кому назустріч?
Микита (регоче): То ми балакаємо про Одарчиного мидруса.
Одарка: Просимо вас, не смійтеся з нас: ми об тім не споримо, що вас не стоїмо; ви за нами не дуже, а ми за вами й байдуже!..
Маруся: Он як відчитала!
З дверима спів, шум і гам, заходять дівчата
Дівчата: Добривечір вам в хаті!
Морозиха: Здрастуйте, мої любі дівчаточка!...Отже й гаразд, що ви поприходили, а то тут Микита…
Микита: Я чув колись приказку: «Їж борщ з грибами, держи язик за губами».
Маруся: А вгадайте , тітко, де це ми були?
Христя: Ну, та й язиката!
Маруся: Це ми у нас на горищі курей покрали!
Морозиха: Ой буде тобі на горіхи від батька!
Маруся: Про батька байдуже, аби мати не дізналися. Тоді мені буде сто чортів і сіра свита!
Христя: Давайте, дівчата,зготуємо вечерю, а щоб не поснули, - заспіваємо.
Морозиха: Оце розумна річ! Справді, заспівайте! Давно вже моя хата не чула співів….
Дівчата співають сумної.
Микита: Ну, вже завели гарної! Хай вам враг з такою піснею!
Маруся: А ти заткни вуха та не слухай.
Микита: Ба ні ж, завили,неначе по мертвому!
Маруся: Я знаю, чому тобі не по нутру ця пісня.
Микита: Ти знаєш з носа та в рот!.. (сміється)
Маруся: Засмійся, Матвійку, дам копійку.
Микита(з серцем): Що ти сказала?
Маруся: Те, що чув! Хіба ти оглух?
Микита: Щоб тобі язик всох!
Маруся: Бог – не дитина, не послуха дурного литвина!
Морозиха: (до Марусі) Але й ти яка дівка! Чи вже ж не можна змовчати?
Маруся: Щоб я йому змовчала? Не діжде він цього, от що! Велике цабе!
Гуркіт за дверима. Заходять хлопці
Омелько(кладе хліб на стіл): Добривечір вам, тітко! Чи приймаєте гостей?
Морозиха: А які ж там гості?
Омелько: Наше парубоцтво. Нараялись ми прохати вас, щоб знов прийняли нас на цю зиму у вашу господу.
Морозиха: Чесному парубоцтву моя хата навстіж. А якщо ти, Омельку, знов за березу, то за твоїм розумом і моя голова не болітиме.
Омелько: Спасибі вам, тітко! Тепер же, хлопці, звеселіть тітчину господу гарною піснею.
Іван (прожогом вбіга): Осьдечки й я! (швидко говорить)Добрий вечір, тітко, га? Чи нема кота-тумана, кицьки-шкодливки? Пояси дітям дам; борщу забільного під лавою, хоч покришкою накритого – гребінка гарна є! Га?
Парубки тим часом чоломкаються з дівчатами; дівчата соромляться, штовхають одна одну. Інша ховається від парубка за дівчат.
Семен: Ну, замолов! Починай-бо пісні!
Іван: Пісні! Ось зараз!(співа й пританцьовує)
Заграй мені трандибала,
Щоб я трошки подибала…
Омелько: Не пустуй-бо, Іване, заводь гуртової!
Іван: Не гнівайтесь, ваше благородіє, зараз почнемо.
Співають
Морозиха: Спасибі , добрі молодці, за пісню.
Іван: Це я, тітко, добрий молодець, а то все шушваль!
Морозиха: Що й казать, без тебе яка й гульня!
Іван: Авжеж, який без цигана ярмарок?Може вам, тітко, потанцювати?
Морозиха: Танцюй, коли охота!
Іван: підспівує і танцює – От так, а не чортзна-як! Як там кажуть: «Хоч погано, та зате довго!»
Морозиха: Дівчатка, подайте нам частування, та хутенько!
Дівчата ставлять частування на стіл
Омелько: Дай же, боже, гуляти нам тихо, без сварки і без худого слова!
Усі: Дай,боже!
Морозиха: Щасти, боже, на все добре! Гуляйте, дітки, так, як колись гуляли ваші діди та батьки: чесно та тихо,як слід поважному парубоцтву!
Іван: Та годі-бо вам причитувати! Почали: і дай, боже, і дай, Боже. І на що ви, дівчата, постановили оце сало? Хто його їстиме? (бере сало і хутко їсть)
Семен: Одначе наминаєш, мов той кіт!
Іван: Та знаєш, аби чим-небудь напхати пельку. Тю! Я й не бачу, що Микита тут! Чого замислився, мов та панянка, що заміж хоче?
Микита: Піди собі геть, не твоє діло!
Іван: Ой-ой-ой!.. Який сердитий! Звиняйте, Микито Степановичу! Мені здається, що у вас мухи завелись у носі.
Микита: Чого ти чіпляєшся до мене, ідоле?
Іван: Та цур тобі! Я тільки так… Хлопці, загадаю я вам загадку! Хто вгада? Чотири чотирники, п’ятий кавунник, несуть кривулицю через тин на вулицю.
Семен: Я колись її знав.
Іван: Та й давно то, мабуть було, ще за царя Гороха, як було людей трохи?
Омелько: А справді, я знав її.
Іван: Та справді ж, справді у решеті дірки! Ех ви, неграмотні! Ану, вгадайте другу!
Маруся: Та ти-бо не забігай наперед, перш цю скажи!
Іван: Ти ж така догадлива! Чи вже й досі не догадалась? Чотири чотирники – оці чотири пальці, п’ятий кавунник – оцей палець, кривулиця – ложка, тин – зуби.
Деякі: Тю, диви!
Маруся: Ану, я загадаю!
Іван: Ох, ти моя зозулечко! Ану-ну, загадай!
Маруся: Що буде, як козі мине сім літ?
Іван: Мати привела Каленика, та не скажу, як зовуть! Восьмий год піде! Ну, вже й загадку видрала! А що , братця, значить: Андрій, сім верст, по коліна?
Христя: І де він, матінко, повидирав цих загадок?
Іван: Це, бачите, так було: йшли три чоловіки над річкою, а їм назустріч йде чабан. Вони всі троє і запитали його заразом; один пита: «Як тебе звуть?», другий - «Чи далеко до села?», а третій – «Чи глибока ця річка?» Він усім трьом і відповів заразом: «Андрій, сім верст, по коліна». Ну, годі теревені правити! Ге, коли б ви, братці, знали, яке мене лихо спіткало!.. Аж до плачу мені доходить!
Омелько: І певно, що лихо велике, бо й твар тобі зморщило, неначе постіл.
Маруся: Єй-богу! Це вже знов щось вигадав!
Іван: Добрі вигадки! Коли б тобі так, як мені, то тобі і голову повернуло б назад потилицею.
Маруся (зареготала): А хіба у мене голова потилицею наперед?
Іван: Догадалася!.. Знаєте, панове-товариство, хотів я порадитись з вами, що оце восени хочу оженитися; годі вже бурлакувать! Та не знаю, яку мені й брати: чи сліпу, чи криву, чи безносу, бо проста не піде за мене!
СМІХ
Морозиха : Дівчатонька ану ходімо вареники ліпити, а ви хлопці не наробіть галасу на все село….
На авансцену виходять Кайдаші Лаврін і Карпо.
Лаврін: Карпе! А кого ти будеш сватати? Адже ж оце перед Семен тебе батько,мабуть, оженить.
Карпо: Посватаю, кого трапиться.
Лаврін:Сватай, Карпе, Палажку. Кращої від Палажки нема на всі Семигори.
Карпо: То сватай як тобі треба.
Лаврін: Якби на мене, то я б сватав Палажку. В Палажки брови, як шнурочки: моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема. А що вже гарна! Як намальована!
Карпо: Коли в Палажки очі, витрішкуваті, як у жаби, а стан кривий, як у баби.
Лаврін: То сватай Хіврю, Хівря доладна, як писанка.
Карпо: І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить.
Лаврін: То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.
Карпо: Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем.
Лаврін: То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся.
Карпо: Коли в Химки очі, як у сови , а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть. А як ходить, то наче решетом горох точить, такі викрутаси виробляє…
Лаврін: Карпе! Скажи-бо, кого ти будеш стать?
Карпо: Ат! Одчепись од мене…
Лаврін: Сватай Олену Головківну. Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць; в неї щоки, як яблука, зуби, як біла ріпа, коса, як праник, сама дівка здорова, як тур: як іде, то під нею аж земля стугонить.
Карпо: Гарна… мордою хоч пацюки бий; сама товста, як бодня, а шия хоч обіддя гни.
Лаврін: Ну, т о сватай Одарку Ходаківну: ця тоненька, як очеретина, гнучка, станом, як тополя; личко маленьке й тоненьке, мов шовкова нитка; губи маленькі , як рутяний лист. З маленького личка хоч води напийся, а сама пишна, як у саду вишня, а тиха, неначе вода у криниці.
Карпо: Вже й знайшов красуню! Та в неї лице, як тріска, стан, наче копистка, руки, як кочерги, сама , як дошка, а як іде, то аж кістки торохкотять.
Лаврін: Але ж ти і вередливий….
Омелько: Хлопці, а йдімо краще на вулицю. Цікаво, що там відбувається?... Кажуть, Наталку засватали за пана возного, а тут і Петро повернувся…
Мелодія
СЦЕНА із «НАТАЛКИ-ПОЛТАВКИ»
Наталка: (швиденько)Що ти хотів мені сказати, Миколо? Говори швидше, бо за мною зараз збігаються.
Микола: Нічого. Я хотів спитати тебе, чи ти справді посватана за возного.
Наталка(сумно): Посватана… Що ж робити: не можна більше сопротивлятся матері! Я і так скільки одвилювалася і всякий раз убивала її своїм одказом
Микола: Ну що ж? Возний – не взяв його враг – завидний жених. Не бійсь полюбиться, а може і полюбивсь уже?
Наталка: (докірливо) Миколо, Миколо! Не гріх тобі тепер надо мною сміятись!.. Чи можна мені полюбити возного або кого другого, коли я люблю Петра. О, коли б ти знав його, пожалів би і мене, і його.
Микола: Петра? (співає)
Що за того Петруся
Била мене матуся.
Ой лихо – не Петрусь,
Лице біле, чорний ус!
Наталка: (заплакавши) Що ти мені згадав! Ти роздираєш моє серце… О, я бідна… Бачиш Ворскло? Або там, або ні за ким…
Микола(показує у бік, де сховався Петро) Бачиш ту сторону? Отже, і в Ворсклі не будеш, і журитись перестанеш.
Наталка: Ти, мені здається, побувавши довго в городі, ошалів і зовсім не тим став, що був.
Микола: Коли ти хочеш, то я так зроблю, що і ти не та будеш, що тепер.
Наталка: Ти чортзна-що верзеш. Піду лучче додому. (йде)
Микола: (не пускає її) Пожди. Одно слово вислухай та й одв'яжись од мене.
Наталка: Говори ж, що таке?
Микола: Хочеш бачити Петра?
Наталка: Що ти? Перехрестись! Де б то він узявся?
Микола: Він тут, та боїться показатися тобі потому, що ти посватана за возного.
Наталка: Чого ж йому боятись? Нам не гріх побачитись, я ще не вінчана… Та ти обманюєш!…
Микола: Не обманю, - приглядайся… Петре, явись!
Наталка(побачила Петра, скрикнула): Петре!...
Петро: Наталко!..
Микола(співає):
Поблукавши, мій Петрусь
До мене уп'ять вернувсь.
Ой лихо – не Петрусь,
Лице біле, чорний ус!
Петро: Наталко! В який час я тебе стрічаю! Для того тільки побачились, щоб навіки розлучитись…
Наталка: О Петре! Скільки сліз я вилила за тобою!.. Я знаю тебе і затим не питаюсь, чи ще любиш мене, а за себе – божусь.
Микола: Об любві поговорите другим разом, ліпшим часом, а тепер подумайте, як з возним розв'язаться .
(Наталка з Петром виходять, Микола за ними і співає)
Що за того Петруся
Била мене матуся.
Ой лихо – не Петрусь,
Лице біле, чорний ус!
Уривок «Сватання на Гончарівці»
На сцену виходить гурт дівчат , серед них е Уляна. З іншого боку виходить Стецько. Одна з дівчат побачила його.
Дівчина(підходить до Стецька) : Гей, парубче, хто такий будеш?
Стецько: Уляну шукаю!
Дівчина: А нащо вона тобі?
Стецько: Свататись! Батько мені казали, поки я Уляну не побачу, то щоб додому не вертався, (побачив) О, ось вона!
Стецько. Та й патлата! (Сміється голосно, потім, підійшовши до Уляни, говорить.) А що в вас варили?
Уляна (стоячи на місці, не звертає уваги на нього та відповідає). Нічого!
Стецько (довго згадуючи). Ну!., ну!., а тепер... що?
Уляна. Що?
Стецько. Що?
Уляна. Що?
Стецько. Що?
Уляна. Що? Нічого.
Стецько. Брешеш-бо, як нічого! Батько сказав, розпитай її обо всім. А чорт її зна, об чім розпитувати! Я усе позабував.
Уляна. Так піди до батька та й розпитай, коли позабував усе!
Стецько. Так він-бо добре сказав. Не іди, . каже, від неї, поки обо всім не домовишся.
Уляна. Ні об чім нам домовлятися.
Стецько. Як ні об чім, коли вже ти за мене йдеш?
Уляна. Ні, голубчику, сього ніколи не буде.
Стецько. А чом не буде?
Уляна. Тим, що я за тебе не піду.
Стецько. А чом не підеш?
Уляна. Тим, що не хочу.
Стецько. Та чому не хочеш?
Уляна. А не хочу тим, що не хочу.
Стецько. Ну тепер твоя правда. А батько сказав, що підеш.
Уляна. Не піду.
Стецько. Ну, а батько казав: не потурай їй, поженихайся та пісеньки заспівай, то вона й піде. От і заспіваю :
На курочці пір’ячко рябоє,
Любимося, серденько, обоє.
Диб, диб, на село,
Кив-морг на нього.
- А що? Чи хороша моя пісенька?
У л я н а. Така точнісінько, як ти, що нічого і не второпаєш. Ось слухай, яку я заспіваю. (Співає.)
В мне думка не така,
Щоб пішла я за Стецька.
Стецько стидкий!
Стецько бридкий!
Цур тобі, не в’яжися!
Пек тобі, відчепися!
Божевільний!
— А що, Стецю, чи хороша моя пісенька?
Стецько (довго дивиться на неї мовчки, потім раптово скрикує). Погана! Який тебе нечистий такої навчив? Як я її розслухав, так вона дуже погана! Зачім ти її співаєш? Га?
Уляна. Та я тобі і співаю, і кажу, що не люблю тебе і не піду за тебе. (Убік.) Що мені з дурнем товковати? Покинула б його, так мати лаятиме. Зостанусь та буду його піддурювати.
Стецько: Оце ж увечері і старостів пришлемо. Чи присилать?
Уляна: А як же? Присилай, присилай. Побачиш, якого облизня пінь мають. Стецько: А піч колупатимеш?
Уляна: Як-то вже не колупатиму? Отак усю поковиряю.
Стецько: Бач , яка жартовлива! Але трохи баньок не виколупала. Зачим так робити?
Уляна: Затим, що я тебе шаную, як ту собаку рудую!
Стецько: Ну! Кажи ж ти мені: як ми оженимось, то що будемо робити? Га? Кажи, кажи.
Уляна: Ти знаєш, а я не знаю.
Стецько: Пожалуй, я знаю, а ти чи знаєш?
Уляна: Та не знаю. Ну тебе зовсім.
Стецько: Еге! Так я тобі усе розкажу: нігде правди діти. Мене батько навчив. Чи сказати? Напечемо коржів, зомнемо маку, та намішаємо з медом, та й посідаємо, та й їстимемо. І не мудро скажеш? А що то в тебе? Хустка? Чи не мені то?
Уляна: Кому ж, як не тобі, мій вороне чорнесенький! Твоїй пиці вона і пристала.
Стецько: Аке сюди, я приміряю.
Уляна: Та нехай же увечері, сама тобі почеплю, що і у двері не потовпишся
Стецько: Що то, мабуть, гарно з хусткою? Чи знаєш що? Я ще зроду не женився. То-то , десь, гарно жонатому; що усі ж то, усі, куди оком закинеш женються. Будеш же мені головоньку мити і голубити?
Уляна: Змию, змию, що тебе і чорт не пізна. Цур вже йому! Прожену його відсіля та й втечу додому.
(Уляна тікає, Стецько за нею)
ПЕРЕХІД - народна музика
Шум, гам повертаються до хати. Спочатку Морозиха з дівчатами.
Морозиха: Ох і смачних вареників ми наварили. А де ж наші хлопці? Щось довго вони на вулиці. Треба їх погукати.
Заходять хлопці, приводять із собою музик.
Омелько: Усе поробили: дров нарубали, води наносили, в піч поскидали поліна, рогачі поламали, глеки побили.
Морозиха: Ой лихо мені! Що ж ви наробили? Ти ви жартуєте !!!!
Дівчина : Та хлопці музик привели. Заграйте нам музиченьки. Та так, щоб аж на другому кінці села було чути. Ноги самі до танцю просяться.
Танець народний
Морозиха: Але гарно затанцювали, що то означає молодість…. Її за гроші не купиш, а мине швидко, як весна.
Дівчина: Гарно ви сказали, тітонько…
Хлопець: Ну, давайте вже вареники, так пахнуть , що аж слинки течуть…
Грає народна музика….закривається завіса.
Література: Кропивницький М. Твори. Прапор.- Х.,2005
Котляревський І. Енеїда.Наталка-Полтавка. – К.,2012
Квітка-Основ'яненко Г. Повісті. П'єси. – Х.,2008
Нечуй-Левицький І. Кайдашева сім'я – К., 2011
про публікацію авторської розробки
Додати розробку