ЗМІ у РАдянському союзі.Презентація.Підчас Другої світової

ЗМІ на радянській Україні під час Другої СвітовоїПідготувала учениця 10 класу Шаповал Ірина

Засоби масової інформації, що вже наприкінці 1941 року були евакуйовані на схід Росії, виконували функцію мобілізації українського народу на боротьбу, а не співробітництво з німецькою владою. Українські видавництва об'єдналися в єдине Українське державне видавництво, що випускало українську політичну і художню літературу, листівки, газети і журнали для бійців в Саратові, пізніше в Москві. За роки війни ним було видано 850 книг, брошур, журналів, плакатів та іншої агітпродукції тиражем понад 15 млн примірників

22 червня 1941 року в Києві була створена редакція газети Південно-Західного фронту «Красная Армия» у складі Миколи Бажана, Сави Голованівського, Віктора Кондратенка, Івана Ле, Андрія Малишка, Леоніда Первомайського. Військовим кореспондентом газети став Олександр Довженко, який отримав орден Червоного Прапора.

Під час війни у тилу видавалися українські республіканські газети, в першу чергу партійних і радянських органів, «Комуніст» (з січня 1943 року — «Радянська Україна») та «Советская Украина» (з січня 1944 року — «Правда Украины»),  Двічі на місяць виходила газета «Література і мистецтво» — спільний друкований орган Спілок письменників, художників і композиторів УРСР

 «Радянську Україну» і «Літературу і мистецтво» переправляли через лінію фронту й розповсюджували на окупованих територіях.  Громадсько-політичні журнали «Українська література»,зараз має назву «Вітчи́зна»  і «Україна» друкували твори патріотичної тематики українських літераторів[2]. Крім центральних свої газети видавали підпільні організації, партизанські об'єднання і загони. Так, у Вінницькій області виходила газета «Партизанська правда», у Київській — «Народний месник», а в партизанському загоні імені Боженка — «Вільна Україна»[1]. Вже 31 липня 1941 року вийшов перший номер газети для окупованих територій «За Радянську Україну!», редколегію якого склали Микола Бажан, Ванда Василевська, Олександр Корнійчук[2].

Дякую за увагу!