Значення творчості Т.Шнвченка

ТАРАС ШЕВЧЕНКО –

центральна постать в українській літературі, у всій українській духовності.

Його творчість – виняткове, абсолютно неповторне явище в історії світової культури.

Т.Шевченко мав яскраве різногранне творче обдарування: неабиякі здібності співака, художника, скульптора, прозаїка, драматурга, публіциста, літературного критика.

Найвищий дар – поетичний, відтіснив на другий план кожен із цих талантів і водночас збагатився завдяки їм: поезія навдивовижу мелодійна, пісенна, збагачена епічним ним (розповідним) струменем, уміло передає кольори, світлотіні, “предметну” реальність світу (ніби малювання словом), наснажена публіцистичним запалом.

Літературна спадщина Шевченка містить:

• збірку поетичних творів “Кобзар” – основну книгу, яку митець поповнював до останніх місяців життя;
• дев’ять повістей російською мовою (“Художник”, “Наймичка”, “Варнак”, “Княжна”, “Музикант”, “Нещасний”, “Капітана”, “близнята”, “Прогулянка з задоволенням і не без моралі”);
• п’єсу “Назар Стодоля” (тексти інших драм – “Наречена”, “Микита Гайдай” – не збереглися);
• щоденник під назвою “Журнал”;
• літературно-критичну працю – передмову до нездійсненого видання “Кобзаря” 1847 р.

Крім цього, митець залишив величезний малярський доробок: 835 різних за жанром картин, з яких понад 100 портретів. 278 робіт, що відомі з листів, щоденника, згадок сучасників, не знайдено.

Основні джерела творчості Шевченка:

1. українська усна народна творчість (передовсім пісні й думи);
2. історичне минуле і поетове сьогодення;
3. символіка, ідеї, образи, сюжети, деякі біблійні стильові прийоми;
4. антична і пізніша європейська історія;
5. українська й зарубіжні  літературні традиції (насамперед польська).

Фольклорно-етнографічні та історичні праці, котрі справили помітний вплив на творчість Шевченка: збірки пісень Михайла Максимовича, Миколи Цертелєва, “Історія русів”, збірники “запорізька старовина” Ізмаїла Срезневського, козацькі літописи (зокрема літопис Величка), наукові праці з історії України Дмитра Бантиша-Каменського, Миколи Маркевича та ін.

У творчості Т.Шевченка можна виділити чотири періоди:

• 1837-1843 рр. – рання творчість;
• 1843-1847 рр. – період “Трьох літ”;
• 1857-1861 рр. – пізній період.

ЗНАЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ Т.ШЕВЧЕНКА (ТЕЗИ)

1. Глибоко розкрив українську душу, осмислив минуле, сучасне й майбутнє України.
2. Творчість Шевченка стала духовною основою формування сучасної української нації. Для українців усіх наступних поколінь він став могутнім джерелом національної свідомості, символом України.
3. Шевченко першим з українських літераторів піднявся на відкриту боротьбу з російською імперією, тоталітаризмом, утвердив політичний ідеал націонал-демократії.
4. Шевченкові вдалося виразити душу, багатий внутрішній світ простої людини. Він максимально наблизив авторську літературу до народу, який визнав його своїм поетом і речником.
5. Саме Шевченко зробив найбільше для утвердження української літературної мови на народно-національній основі:
   • збагатив лексику, ввівши слова з фольклору та розмовно-побутової мови; широко використовував церковнослов’янізми, також чужомовні слова; створював нові лексеми (ревучий, широкополі, худосилі);
   • вдосконалив синтаксичний лад літературної мови – спрощував будову речень, наближаючи до розмовної традиції;
   • надзвичайно розширив художні, виражальні можливості нашої мови (створював  оригінальні словосполучення: “моє свято чорноброве”, “незаходимий світ”, “поборники святої волі”; поєднував слова високого й низького стилю: “свято помазана чуприна”, “цар неситий” тощо).

 Отже, Шевченко підніс українську мову до рівня найрозвинутіших мов світу.

6. Маючи абсолютно оригінальний ліричний талант, митець збагатив світовий романтизм цілком неповторним його різновидом.
7. Шевченко звернувся до тем, проблем, ідей (національних, соціальних, політичних, філософських, історичних), які до нього ще не  порушувалися в українській літературі або зачіпалися несміливо і вузько.
8. Він став новатором у галузі художньої форми: збагатив жанрову систему української літератури (дав досконалі зразки наявних жанрів – балади, елегії, думки, медитації, щоденника; розширив їх можливості і став творцем героїко-романтичного, ліро-епічного, сатиричного різновидів поеми.
9. Поет створив оригінальну, доти не знану форму віршування – шевченківський вірш.

Хронологічні відомості про Шевченка-художника

З 1832 р. починається навчання Т.Шевченка живописної справи. Поміщик віддав його у майстерню художника В.Ширяєва. Юний Тарас працює в нього за контрактом. Виконує акварельні портрети Енгельгарда та невідомої жінки.

Білими літніми ночами перемальовує статуї в Літньому саду в Петербурзі.

4 жовтня 1835 р. комітет Товариства заохочення художників, розглянувши малюнки Шевченка, визначив, що вони заслуговують на похвалу.

У 1836-1837 рр. у Петербурзі Тарас знайомиться з українським художником Іваном Сошенком, відвідує вечірні класи Товариства заохочення художників. Виконує малюнки “Олександр Македонський” виявляє довір’я своєму лікарю Філіппу”, “Смерть Вергінії”, “Смерть Олега – князя древлянського”, “Смерть Б.Хмельницького” та ін.

У квітні, після вилуплення з кріпацтва Т.Шевченко вступає до Академії мистецтв і стає учнем К.Брюллова.

У 1839 р. за малюнок з натури Рада Академії мистецтв нагородила Шевченка срібною медаллю. На виставці в Академії мистецтв цього ж року експонувалися два його портрети.

27 вересня 1840 р. Рада Академії мистецтв відзначила Т.Шевченка срібною медаллю за картину “Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці”.

26 вересня 1841 р. Рада Академії мистецтв нагородила Т.Шевченка срібною медаллю за картину “Циганка-ворожка”.

1842 р. намалював картину “Катерина”, виконав ілюстрації до твору М.Гоголя “Тарас Бульба”. 1843 р. – подорожує по українських містах і селах. Малює сцени з життя  селян, портрети.

1844 р. Видає альбом офортів “Живописная Украйна”.

У 1845 р. одержує від Академії мистецтв звання художника. У цьому році виконав багато портретів і малюнків.

1846 р. За завданням Київської археографічної комісії змальовує архітектурні та історичні пам’ятки на Чернігівщині, Київщині, Волині й Поділлі.   

У 1847 р. виконує портрети та замальовки.

30 травня 1847 р. Т.Шевченкові оголошено вирок про заслання його в окремий Оренбурзький корпус рядовим солдатом із забороною писати й малювати. 

1848 р. Все ж продовжує малярську творчість. У травні зарахований до складу експедиції, яка досліджувала Аральське море. Керівник експедиції О.Бутаков намагався полегшити становище Т.Шевченка. У вересні експедиція зупинилася зимувати на острові Кос-Арал. Намалював краєвиди берегів та островів Аральського моря і жанрові сцени з життя казахів.

У 1850 р. виконує ряд портретів за замовлення.

23 квітня Шевченка заарештовано за порушення царської заборони писати й малювати. 12 травня його відправлено до Орської фортеці у  в’язницю. У вересні висилають до Ново петровського укріплення на півострів Мангишлак, куди він прибув 17 жовтня.

У 1851 р. перебуває під посиленим наглядом. У травні в укріплення прибула експедиція по розшуках кам’яного вугілля в горах Кара-Тау. Серед членів експедиції були друзі Т.Шевченка. На їхнє прохання комендант укріплення призначив Т.Шевченка до загону солдатів, яким доручалась охорона транспорту експедиції. Під час експедиції він виконав багато малюнків олівцем, сепій, акварелей “Ханга-Баба”, “Туркменські арби в Кара-Тау”, “Тріо”, “Циган” та ін.

1852 р. Виснажений нещадною муштрою Т.Шевченко продовжує крадькома малювати.

1853 р. В укріплення прибув новий комендант І.Усков. Він намагався полегшити становище заслання. Тоді Т.Шевченко почав займатися скульптурою. Виліпив барельєф “Тріо”, скульптурну групу “Бик і киргиз” та ін. Виконав малюнки “Байгуші”, “Монах” та ін.

1854 р. Комендант І.Усков порушує клопотання про дозвіл Т.Шевченкові малювати, але штаб Оренбурзького корпусу відмовляє в цьому. Тоді було намальовано “Сад біля Ново петровського укріплення”, “Мангишлацький сад”, портрет Ускової з донькою та ін.

У 1855 р. продовжує малювати краєвиди Ново петровського укріплення, портрети знайомих.

Віце-президент Академії мистецтв російський художник Ф.Толстой порушує клопотання перед урядом про звільнення Т.Шевченка із заслання.

1856 р. Виконав десять малюнків на літературні та міфологічні теми. Почав працювати над серією сатиричних малюнків “Притча про блудного сина”.

1857 р. Продовжує працювати над малюнками з серії “Притча про блудного сина”.    

21 липня цього ж року надійшло офіційне повідомлення про звільнення Шевченка із заслання. На пароплаві “Князь Пожарський” Т.Шевченко подорожує по Волзі до Нижнього Новгорода, малює портрети своїх супутників на пароплаві. Прибувши в Нижній Новгород, дізнається, що йому заборонено в’їзд до Москви і Петербурга. Поет, перебуваючи тут, малює портрети на замовлення, стародавні архітектурні споруди.

1858 р. Приїхавши у Петербург, малює портрети, починає працювати над офортами. 25 грудня намалював портрет негритянського актора-трагіка Айра Олдріджа, який прибув на гастролі в Петербург.

16 квітня 1859 р. Рада Академії ухвалила вважати Т.Шевченка “назначеним в академіки за офорти “Притча про виноградаря” та “Приятелі”. Продовжує малювати портрети.

1860 р. Рада Академій мистецтв присвоїла Шевченку почесне звання академіка гравюри. Виконав кілька автопортретів та портретів знайомих.

1861 р. Тяжко хворіє. Створює останній автопортрет.