ЗНО №3. Київська держава (до Ярослава)
КИЇВСЬКА ДЕРЖАВА
(від перших князів до Ярослава Мудрого)
Київська держава (Русь) виникла на території розселення семи східнослов’янських племен:
|
Поляни |
Середнє Подніпров’я |
|
Деревляни |
Між Случчю і Дніпром, Прип’яттю та Тетеревом |
|
Дуліби (Волиняни) |
На Захід до Західного Бугу |
|
Сіверяни |
На лівих притоках Дніпра |
|
Тиверці |
Землі між Дністром і Карпатами |
|
Уличі |
Між Дніпром та Південним Бугом |
|
Хорвати |
Прикарпаття |
Центром утворення Русі стало місто Київ – столиця полянського племінного союзу, яке розташовувалося на торгівельному шляху «із варяг у греки»:
За «Повістю минулих літ» (Нестор) Київ заснували у другій половині V ст. полянські князі (брати) – Кий, Щек і Хорив:
«Коли ж поляни жили особно і володіли родами своїми, – бо й до сих братів існували поляни і жили кожен із родом своїм своїх місцях, володіючи кожен родом своїм, – то було [між них] три брати: одному ім'я Кий, а другому – Щек, а третьому – Хорив і сестра їх – Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Борич а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив – на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок [і] на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом, і був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони [тут] звірину. Були ж вони мужами мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них ото є поляни в Києві й до сьогодні».
Повість минулих літ
|
Аскольд та Дір |
? – 882 р. |
ü 
у 852–853 рр. руські дружини на прохання мешканців Кахетії у Східній Грузії брали участь у відсічі арабського наступу в Закавказзя ü у 864 р. руські воїни з'явилися біля міста Абесчун на південному березі Каспійського моря
ü 860 р. – похід на Константинополь – укладення першого міжнародного договору
Русі (із Візантією) – визнання Русі державою
ü підпорядкував Києву деревлян, сіверян ü спроба прийняття християнства.
|
Олег |
882-912 рр. |
ü правив від імені малолітнього Ігоря, сина Рюрика – утвердження династії Рюриковичів
ü сплачував данину варягам у «триста гривень», залучав їх до військових походів
угод, Візантія почала сплачувати данину Києву!
|
Ігор |
912-945 рр. |
ü 
вів боротьбу за приборкання непокірних племен деревлян, уличів та тиверців
ü 913 р. – військовий похід до узбережжя Каспійського моря
ü 915 р. – до південних рубежів Русі виходять нові кочові племена печенігів.
Укладення з ними угоди
ü 943 р. – похід на Кавказ
ü 941, 944 рр. – походи на Константинополь. Перший завершився поразкою. Другий –
Візантія сплатила викуп та уклала нову
торгівельну угоду із Києвом.
ü 945 р. – вдруге пішов збирати полюддя із підлеглих племен. Загинув у сутичці із деревлянами.
|
!!! Термін |
Полюддя - первісна форма збору данини. Зводилася до об'їзду князем із дружиною підвладних земель і стягнення з населення натурального податку. |
|
|
|
|
|
|
Ольга |
|
945-964 рр. |
ü помстилася деревлянам за смерть свого чоловіка
ü початок ліквідації удільних князівств – безпосередньо Києву була підпорядкована древлянська земля
ü впорядкувала збір данини, встановивши фіксовану її норму та місця збору
|
!!! Термін |
Урок – фіксований розмір данини |
|
|
Погост – адміністративно-господарський осередок, де представники князівської влади регулярно збирали данину |
Ольга ж перебувала в Києві з сином своїм, малим Святославом. І сказали деревляни: «Осе князя руського ми вбили. Візьмемо жону його Ольгу за князя свого Мала і Святослава візьмемо і зробимо йому, як ото схочем». І послали древляни ліпших мужів своїх, числом двадцять, у човні до Ольги…
Позвала їх Ольга до себе і мовила їм: «Добрі гості прийшли». І сказали древляни: «Прийшли, княгине». І мовила їм Ольга: «Говоріть-но, заради чого ви прийшли сюди?» І сказали деревляни: «Послала нас Деревлянська земля, кажучи так: «Мужа твойого ми вбили, бо був муж твій як той вовк, що обкрадав і грабував. А наші князі добрі є, бо пильно вони подбали про Деревлянську землю. Іди-но за нашого князя Мала…» Мовила тоді їм Ольга: «Люба мені є річ ваша. Мужа свойого мені вже не воскресити, а вас хочу я завтра вшанувати перед людьми своїми. То нині ідіте в човен свій і ляжте в човні, величаючись. Завтра я пошлю по вас, а ви скажіте: «Не поїдемо ми ні на конях, ні пішки не підемо, а понесіте нас у човні». І вознесуть вас у човні». І відпустила вона їх у човен.
Ольга тим часом звеліла викопати яму велику й глибоку на дворі теремному, поза городом. І назавтра Ольга, сидячи в теремі, послала по гостей. І прийшли до них кияни, кажучи: «Зове вас Ольга на честь велику». Вони ж сказали: «Не поїдемо ми ні на конях, ні на возах, ні пішки не підемо, а понесіте нас у човні». І сказали кияни: «Прийдеться нам нести. Князь наш убитий, а княгиня наша хоче йти за вашого князя». І понесли їх у човні. Вони ж сиділи, взявшись у боки, величаючись і вигорджуючись, у великих застібках. І принесли їх на двір до Ольги, і, нісши їх, так і вкинули з човном у яму. І, приникнувши до ями, Ольга мовила їм: «Чи добра вам честь?» Вони ж сказали: «Гірша нам смерть, ніж Ігореві». І повеліла вона засипати їх живими, і засипали їх.
І пославши Ольга послів до деревлян, сказала: «Якщо ж ви мене щиро просите, то пришліте до мене знатних мужів, хай у великій честі піду я за вашого князя. А то не пустять мене люди київські». Це почувши, древляни вибрали ліпших мужів, які держать Деревлянську землю, і послали по неї.
Коли ж деревляни прийшли, звеліла Ольга приготувати мийню, кажучи їм так: «Помившись, прийдіте до мене». Вони, слуги, тоді розпалили мийню, і ввійшли древляни туди, і стали митися. І заперли мийню за ними, і повеліла Ольга запалити її од дверей, і тут згоріли вони всі.
І послала вона послів до деревлян, кажучи так: «Се вже йду я до вас. Тож зготуйте медів много коло города, де ото вбили ви мужа мойого. Хай поплачу я над гробом його і вчиню тризну мужеві моєму». Вони ж, почувши це, звезли медів багато. А Ольга, взявши трохи дружини і йдучи без нічого, прийшла до гробу його і плакала по мужеві своєму. І повеліла вона людям своїм насипати могилу велику, а як вони насипали, звеліла тризну чинити. Після цього сіли деревляни пити, і звеліла Ольга отрокам своїм прислужувати перед ними. І сказали деревляни Ользі: «Де є друзі наші, що їх ми послали по тебе?» А вона відповіла: «Ідуть вслід за мною з дружиною мужа мойого». І як упились деревляни, звеліла вона отрокам своїм пити за них, а сама відійшла звідти і потім наказала отрокам сікти їх. І посікли їх п’ять тисяч. А Ольга вернулася до Києва і спорядила воїв на рештки їх.
Року 946 Ольга з сином Святославом зібрала воїв багатьох і хоробрих і пішла на Деревлянську землю…
І перемогли вони деревлян. Деревляни ж побігли й заперлися в городах своїх. А Ольга кинулася з сином своїм на Іскоростень-город, бо ті городяни вбили мужа її, і стала довкола города з сином своїм. А деревляни заперлися в городі і кріпко боролися з городських стін, бо знали вони, що самі вбили князя і на що довелося б їм здатись.
І стояла Ольга літо ціле, і не могла вона взяти города. І намислила вона так: послала послів до города, кажучи: «Чого ви хоч досидітись? Адже всі ваші городи здались мені, і згодились на данину, і обробляють ниви свої і землю свою. А ви хочете з голоду померти, не згоджуючись на данину?» Деревляни ж їй сказали: «Ми раді б згодитись на данину, але ти будеш мстити за мужа свойого».
І сказала їм Ольга, мовляв: «Я вже одомстила за мужа свойого, коли прийшли ви до Києва, і вдруге, і втретє тоді, коли чинила тризну мужеві моєму. Тому я вже не буду помсту чинити, а хочу взяти потрохи данини і, помирившися з вами, піду назад». Запитали годі древляни: «Чого ти хочеш од нас? Ми раді дати і медом, і хутром». Вона ж сказала їм: «Нині у вас нема ні меду, ні хутра. Лише малого я у вас прошу: дайте мені од двора по три голуби і по три горобці. Бо не хочу я тяжкі данини накласти на вас, як ото муж мій, а сього прошу у вас малого. Знемоглись-бо ви в облозі, то ж дайте мені се мале».
Деревляни ж раді були цьому. Зібрали отож вони од двора по три голуби і по три горобці і послали до Ольги з поклоном. Ольга тоді сказала їм: «Се вже покорились ви єсте мені й моїй дитині. Ідіть-но в город, а я завтра відступлю од города і піду в город свій». Деревляни ж раді були цьому, увійшли в город і розповіли про все людям. І обрадувалися люди в городі.
Ольга тим часом, роздаючи воям кому ото по голубові, а другим по горобцеві, звеліла їм кожному голубові й горобцеві прив’язати трут, обгортаючи його в маленькі платочки і ниткою прив’язуючи до всіх голубів і горобців. І звеліла Ольга, коли смерклося, воям своїм пустити голубів і горобців.
Голуби ж і горобці полетіли в гнізда свої, — ті в голубники свої, а горобці під осгріхи, — і тоді загорялися голубники, а од них хижі і стодоли. І не було двора, де б не горіло, і не можна було гасити, бо всі двори загорілися. І побігли люди з города, і повеліла Ольга воям своїм хватати їх. А як узяла вона город, то спалила його. І старійшин же города спалила, а інших людей — тих побила, а других оддала в рабство мужам своїм, а решту їх зоставила платити данину.
Повість минулих літ
ü 957 р. – відвідала Константинополь /Царград/, де, за однією із версій прийняла хрещення
ü 959 р. – встановлення дипломатичних відносин із Священною Римською імперією
|
Святослав (Ігоревич) |
964-972 рр. |
Внутрішня та зовнішня політика:
I. Походи проти Хозарського каганату
ü 964-966 рр. – розгромив вользьких булгар та Хозарський каганат – приєднав до Русі племена в’ятичів, Тмутараканський півострів та фортецю Біла Вежа. Розгром хозарів відкрив шлях на південні рубежі Київської держави для нових кочовиків – печенігів ІІ. Балканські походи
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
ü 967 – 968 рр. – Перший похід на Балкани. Похід був зумовлений проханням Візантії допомогти у війні проти Болгарії. Похід виявився вдалим – князь захопив 80 міст й мав на меті перенести столицю із Києва до Переяславця на Дунаї.
Там, як він казав, «усі добра сходяться: із греків – паволоки, золото, вина й овочі різні, а з чехів і з угрів – срібло й коні, із Русі ж – хутро і віск, і мед, і невільники».
ü Візантія, приголомшена успіхами Святослава, підбурила печенігів напасти на Русь, а тому князь, змушений був повертатися, щоб захистити Київ
ü 969 р. – розгром печенігів під Києвом
ü Продовжив адміністративну реформу, почату Ольгою – посадив своїх синів у найбільших містах: на Київському столі старшого сина Ярополка, у Древлянській землі – Олега, в Новгороді – Володимира.
ü 970-972 рр. – другий похід на Балкани – був менш вдалим. Війська князя зазнали поразки. У 971 р. було укладено мирний договір – Русь відмовлялася від володінь на Дунаї та в Криму. Повертаючись до Києва, на загін Святослава напало військо печенігів – князь загинув у бою.
|
972-980 – перша міжусобна війна на Русі між синами Святослава. |
|
|
|
|
|
Володимир Великий (Святославович) |
980-1015 рр. |
Ø 988 р. – адміністративна реформа - замінив племінних князів своїми синами (10 синів). Відтепер представники династії Рюриковичів правили не тільки в столиці, але й в регіонах. Були обмежені повноваження місцевої знаті, її прагнення від’єднатись від Києва;
Ø Військова реформа - для збільшення чисельності постійного війська князь роздавав дружинникам землі за службу у феодальне володіння. Інший напрямок діяльності Володимира – укріплення південного кордону для захисту від нападів печенігів. З цієї метою була створена система фортець (Змієві вали) вздовж річок Трубіж, Сула, Стругна, які 
згодом розрослися у міста.
Ø Грошова реформа – почав карбувати власні монети (златники та срібники), що свідчить про могутність правителя, його міжнародний авторитет; пожвавлення міжнародної торгівлі.
На монетах часів Володимира з’являється тризуб – князівський знай
Ø 988 р. – релігійна реформа Причини:
1. Необхідність зміцнення влади князя, підвищення його авторитету.
2. Язичництво призводило до роз’єднання держави.
3. Необхідність встановлення дипломатичних відносин із сусідніми державами.
«Повість минулих літ» про вибір віри Володимиром
У РІК 6494 [986]. Прийшли болгари віри магометанської, говорячи: "Ти князь єси мудрий і тямущий, а не знаєш закону. Увіруй-но в закон наш і поклонися Магомету". Володимир запитав — "Яка є віра ваша?" І вони сказали: "Ми віруємо в бога, а Магомет нас учить, наказуючи робити обрізання, а свинини не їсти, і вина не пити, а по смерті з жінками чинити похіть блудну. Дасть Магомет кожному по сімдесят жінок красивих, і вибере одну красиву, і складе красу всіх на [неї] одну, і та буде йому за жону. Тут же, сказав він, нале-66 жить чинити всякий | блуд. Якщо ж на сьому світі хто буде убогим, то [таким буде] й там. Якщо ж багатим він є тут, то [таким буде] й там". І багато іншої облуди [вони говорили], що про неї й писати не можна сорома ради. Володимир же слухав їх, бо сам любив жінок і многоблудство, і вислухав [це все] з насолодою. Але се було йому не до вподоби: обрізання, і про їду свинячого м'яса, а про пиття — особливо. Він сказав: "Русі веселість — пиття, ми не можем без сього бути".
А потім прийшли німці 1 з Риму, говорячи: "Прийшли ми, послані папою". І сказали вони йому: "Мовив тобі папа: "Земля твоя [така], як земля наша, а віра ваша не [така], як віра наша. Віра бо наша — світло. Ми поклоняємось богові, який сотворив небо і землю,
|
і зорі, і місяць, і всяке дихання, а боги ваші — дереве суть". Володимир тоді запитав: "Яка є заповідь ваша?" І вони сказали: "Постити по змозі. "Якщо хто п'є чи їсть — усе во славу божу" 2, — мовив учитель наш апостол Павло". Володимир же сказаі німцям: "Ідіть назад, бо предки наші сього не прийняли". Коли почули це жиди хозарські, [то] прийшли вони, кажучи: "Чували ми, що приходили болгари і християни, навчаючи тебе кожен віри своєї. Християни ж вірують [у того], що його ми розп'яли, а ми віруємо в єдиного бога Авраама, Ісаака, Іакова". І запитав Володимир: "Який є закон ваш?" Вони ж сказали: "Обрізатися, і свинини не їсти, ні заячини, суботи додержувати". Він тоді запитав: "То де єсть земля ваша?" І вони сказали: "В Єрусалимі". Він же спитав: "А чи там вона єсть нині?" І вони сказали: "Розгнівався бог на предків наших, і розточив нас по землях за гріхи наші, і оддана була земля наша християнам". Володимир тоді мовив: "То як ви інших учите, коли самі ви одкинуті богом? Якби бог любив вас, то не були б ви розкидані по чужих землях. Чи ви замишляєте, щоб і нам таке лихо прийняти?" А потім до Володимира греки прислали філософа [Кирила], говорячи так: "Чухали ми, що приходили болгари, повчаючи тебе прийняти віру свою. Але їхня віра оскверняє небо і землю, бо вони прокляті суть більше од усіх людей, уподобившись Содому і Гоморрі, на яких ото напустив бог каміння розжарене, і потопив їх, і потонули вони. Отак і сих жде день погибелі їх, коли прийде бог судити на землю і погубити всіх, що чинять беззаконня і скверну діють. Ці ж підмивають зади свої, обливавшись водою, і в рот [її] вливають, і по бороді мажуть [нею], згадуючи Магомета. Так же й жінки їхні чинять таку саму скверну та інше, ще гірше: чоловічі [викиди] од злягання вони поїдають". Коли почув це Володимир, він плюнув на землю, сказавши: "Нечисте се діло". Сказав тоді філософ: "Чували ми й се, що приходили з Риму німці учити вас віри своєї, їхня ж віра мало од нашої різниться, хоча вони служать на опрісноках, сиріч облатках, але їх бог не заповів, а повелів на хлібі служити. Він поучив апостолів, узявши хліб і сказавши: "Се єсть тіло моє, яке ламаю за вас". Так само і чашу взявши, він сказав: "Се єсть кров моя нового завіту" 3. Сі ж цього не роблять, і не додержали вони правил віри". Сказав тоді Володимир: "Прийшли до мене жиди, мовлячи: "Німці і греки вірують [у того], що його ми розп'яли". Філософ на це сказав: "Воістину ми в того віруємо, їхні бо пророки передрекли, що родиться бог, а інші — що його розіпнуть і погребуть, і що він на третій день воскресне і зійде на небеса. Вони ж тих пророків побивали, а других нищили. Коли ж збулося пророцтво їх — зійшов він на землю і, розп'яття прийнявши, воскрес і на небеса вознісся,— то сих же покаяння ждав він сорок і шість літ, і не покаялися вони. І послав він на них римлян, вони городи їхні розвили, а самих розточили по землях, і пробувають вони в рабстві [по різних] краях". У РІК 6495 [987]. Скликав Володимир бояр своїх і старців городських і сказав їм: "Осе приходили до мене болгари, кажучи: "Прийми закон наш". Потім же прийшли німці, і тії хвалили закон свій. Після сих приходили жиди. А після сих приходили й греки, гудячи всі закони, а свій хвалячи, і багато говорили вони, розказуючи од початку світу. Мудро ж говорять вони, розказують, що й другий світ [має] бути, і чудно слухати їх '. (А якщо хто, мовляв, у нашу віру перейде, то, померши, встане знову, і не померти йому вовіки. Якщо ж хто в інший закон перейде, то на тім світі [йому] в огні горіти. Так що ви врадите? Що відповісте?" І сказали бояри і старці: "Ти знаєш, княже, що своє ніхто не хулить, а хвалить. Якщо хочеш ти розізнати гаразд, то маєш у себе мужів. Пославши [їх], розізнай у кожного про їхню службу, і як [хто] служить богові". І була до вподоби річ [ця] князеві і всім людям. Вибрали вони мужів добрих і) 2 1 тямущих, числом десять, і сказали їм: "Ідіте спершу в Болгари, розізнайте про віру їхню і службу". |
Вони, отож, пішли, і, прийшовши, бачили бридкі діла їх і поклоніння в мечеті, і вернулися в землю свою. І сказав їм Володимир: "Ідіте ще в Німці і роздивіться також, а звідти ідіте в Греки".
Вони ж прийшли в Німці, і, роздивившись церкву і службу їхню, прийшли до Цесарограда, і прибули до цесаря [Василія]. Цесар же спитав [їх], задля чого вони прийшли, і вони розповіли йому все, що було. Це почувши, цесар і рад був, і честь велику склав їм у той день. А на другий день послав він [вість] до патріарха [Миколая], іїажучи так: "Прийшли руси іспитувати віру нашу. Тож приготуй церкву і клір і сам облачись у святительські ризи. Хай бачать вони славу бога нашого". І, це почувши, патріарх повелів скликати клір увесь, і за звичаєм вчинив празникову службу, і кадила вони запалили, і співи, [й] хори влаштували.
І пішов з ними й цесар у церкву [святої Софії], і поставили їх на почесному місці, показуючи красу церковну, і співи, і службу архієрейську, і дияконів, що стояли попереду, [і] розказуючи їм про службу богові своєму. Вони ж, у зачудуванні бувши і здивувавшись, похвалили службу їхню. І, прикликавши їх, цесарі Василій і Костянтин сказали їм: "Ідіте в землю вашу". І відпустив їх [Василій] з дарами великими і з честю.
Вони ж прийшли в землю свою, і зізвав князь бояр своїх і старців, [і] мовив Володимир: "Осе прийшли послані нами мужі. Так послухаймо од них, що було". І сказав він їм: "Розкажіть перед дружиною".
Вони тоді розказали: "Ходили ми спершу в Болгари і дивилися, як вони поклоняються в храмі, тобто в мечеті, стоячи без пояса. Отож, поклонившись, сяде [кожен] і глядить сюди й туди, як навіжений, і нема радості в них, але печаль і сморід великий, і недобрий є закон їхній. І прийшли ми в Німці, і бачили, як вони службу правили, а краси ж не побачили ніякої. І прийшли ми тоді в Греки. І повели нас [туди], де ото вони служать богові своєму, і не знали ми, чи ми на небі були, чи на землі. | Бо нема на землі такого видовища або краси такої, — не вміємо ми й сказати [про се]. Тільки те ми відаємо, що напевне бог [їхній] перебуває з людьми і служба їх єсть краща, ніж в усіх землях. Ми навіть не можемо забути краси тієї, бо всяк чоловік, якщо спершу спробує солодкого, потім же не може гіркоти взяти. Так і ми не будемо тут '[поганами] жити".
Бояри ж, відповідавши, сказали: "Якби лихий був закон грецький, то не прийняла б хрещення баба твоя Ольга, що була мудрішою за всіх людей". А Володимир, відповідавши, мовив: "То де ми хрещення приймемо?" І вони сказали: "Де тобі вгодно".
Хрещенню Русі передували такі події. Візантійський імператор звернувся до Володимира за військовою допомогою, щоб придушити збройний заколот в імперії. Володимир погодився за умови, що імператор віддасть йому за жінку свою сестру Ганну. Посвоячення з імператорською династією було в той час надзвичайно почесним. Візантійський уряд висунув зустрічну вимогу: царівна вийде заміж лише за християнина. У 988 р. Володимир і його дружинники охрестились. Літописець повідомляє, що сталося це в захопленому Володимиром Корсуні (Херсонесі). Тут же відбулись заручини з візантійською царівною. Згодом Володимир охрестив киян у р.
 |
Дніпрі.
|
Код доступу до тесту: 8070337 |
про публікацію авторської розробки
Додати розробку