1. Утвердження незалежності. Державотворчі процеси

➢1991-1994 рр. – Президент України – Л. Кравчук

➢1990-1994 рр. – продовжувала діяти Верховна Рада України, обрана за часів існування СРСР.

Після розпаду СРСР та проголошення незалежності перед українським народом постали такі завдання:

➢розбудова власної суверенної держави;

➢ліквідація тоталітарних політичних структур і розбудова правової демократичної держави;

➢перетворення централізованої державної економіки в багатоукладну, ринкову, орієнтовану на соціальні потреби людей;

➢національне відродження, оздоровлення міжнаціональних відносин; ➢ встановлення рівноправних зв’язків з іншими державами.

Ключовим завданням перших років державотворчого процесу стало формування трьох основних гілок влади – законодавчої, виконавчої та судової, створення української армії та інших силових структур. Поряд із цим необхідно було створити управлінські структури на місцях, налагодити ефективну взаємодію місцевої та центральної влади.

!!! Термін

Державотворчий процес – процес формування й становлення         основних     інститутів           влади,         їх конституційне           оформлення,        визначення національних інтересів.

 

 

 

Законодавчі акти перших років незалежності:

1.     24 серпня 1991 р. Верховна Рада прийняла постанову «Про військові формування на Україні».  

2.     20 вересня1991 р. створено Службу національної безпеки України (в 1992 р. реорганізована в Службу безпеки України (СБУ)).

3.     8 жовтня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про громадянство України». Він надавав право стати громадянином України кожному, хто на момент прийняття Закону мешкав на її території.  Із 1997 р. почався обмін радянських паспортів на українські.  

4.     14 листопада 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про державний кордон України». Відповідно до нього, державний кордон СРСР на території України, яка межувала з Польщею, Словаччиною, Угорщиною і Румунією, ставав державним кордоном України. Адміністративний кордон з союзними республіками – Білорусією, Молдавією і Росією – ставав державним кордоном України.

5.     6 грудня 1991 р.  Закон України «Про Збройні Сили України» - більшість військових на території України добровільно склали присягу на вірність українському народу. Решта отримала можливість перейти на службу до будь-якої іншої армії або звільнитись у запас. Однією зі складних проблем залишалося зменшення чисельності української армії, яка на момент проголошення незалежності налічувала до 700 тис. військовиків. Тоді ж постала проблема Чорноморського флоту. Частина його особовою складу з відповідною матеріальною базою перейшла на службу до російського Чорноморського флоту.

6.     Після тривалих переговорів 9 червня 1995 р. новий Президент України Л. Кучма та Б. Єльцин вирішили поділити флот таким чином: 18,3% кораблів мали перейти до України, а 81,7% – до Росії. Військово-морські бази в Ізмаїлі, Одесі, Очакові, Керчі, Донузлаві та Балаклаві та ще десять баз морської авіації перейшли під контроль ВМС України.

 

7.     22 січня 1992 р. прийнято компромісне рішення – визнавалась музична редакція гімну «Ще не вмерла Україна», автором якої був композитор М. Вербицький. Питання про текст залишили відкритим (слова затверджені 6 березня 2003 р.).

8.     28 січня 1992 р., на початку роботи чергової сесії Верховної Ради, синьо-жовтий прапор затверджений як Державний прапор України. 

9.     19 лютого 1992 р. парламент затвердив тризуб як малий Герб України. 10. З введенням в обіг купонів, які з 10 січня 1992 р. тимчасово виконували роль грошової одиниці

 

24 серпня 1992 р. Л. Кравчук зробив останній крок у переосмисленні історичного минулого; прийняв від президента Державного центру УНР в екзилі (вигнанні) атрибути державної влади – клейноди гетьмана І. Мазепи, а також Грамоту про припинення повноважень Державного центру УНР.

 

 

Виконавчу владу в Україні представляв Кабінет Міністрів України, який очолював Прем'єр-міністр. Після відставки у квітні 1991 р. із посади Голови

Ради Міністрів В. Масола Прем’єр-міністром України став Вітольд Фокін. Він очолював уряд протягом 17 місяців. Проте Кабінет Міністрів під його керівництвом виявився неспроможним розробити ефективну модель реформ. Економіка України все більше набувала кризових ознак. Це породжувало невдоволення в суспільстві.

Восени 1992 р. через загальне невдоволення населення та парламенту уряд В. Фокіна був змушений піти у відставку.

27 жовтня 1992 р. Верховна Рада затвердила склад нового Кабінету Міністрів на чолі з народним депутатом Леонідом Кучмою, який до цього був директором Південного машинобудівного заводу (м. Дніпропетровськ). Верховна Рада надала главі уряду право видавати декрети з неврегульованих законодавством економічних питань. Однак, незважаючи на всі намагання змінити ситуацію, і цей уряд нічого вдіяти не зміг.

Усе помітнішим ставало втручання в розв’язання конкретних економічних проблем Президента України Л. Кравчука. У цей період він прагнув перебрати на себе всю повноту виконавчої влади, зокрема безпосереднє керівництво діями Кабінету Міністрів. Це викликало перший конфлікт між Президентом і Прем’єр-міністром. У вересні 1993 р. уряд Л. Кучми пішов у відставку. Усю повноту виконавчої влади за рішенням Верховної Ради взяв на себе Президент України Л. Кравчук, а виконувачем обов’язків Прем’єр-міністра було призначено народного депутата Ю.

Звягільського.

 

ПРЕЗИДЕНТ VS  ПРЕМ’ЄР

 

2.  Вибори Президента України та ВР України 1994 р.

Вибори парламенту проходили за мажоритарною системою. 

 

Вибори Президента України – у ІІй тур пройшли Л. Кравчук та Л. Кучма.

Результати другого туру виборів 10 липня 1994 р. були такими за Л. Кучму проголосувало 2 %, за Л. Кравчука – 45%. У західних областях абсолютну більшість голосів виборців здобув Л. Кравчук (у Тернопільській області – 89,7%), у південно-східних – перевагу мав Л. Кучма. У другому турі виборів Л. Кучму* підтримали ліві партії України. 

 

 

 

 

 

3.  Ухвалення Конституції України 1996 р.

ПРИЙНЯТТЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ (1996 Р.)
Визначення поняття	Конституція – політичний, нормативно-правовий акт держави (Основний закон), який закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації та діяльності державних органів, права та обов’язки громадян
Конституційний процес. Конституційний договір 1995 р.	І етап (1990-1993 рр.) Жовтень 1990 р. – створення Верховною Радою України Конституційної комісії, яка мала розробити концепцію нової Конституції. Активізація конституційного процесу у зв’язку з проголошенням незалежності України. Січень 1992 р. – розробка Конституційною комісією оновленого проекту, який після правової експертизи та дебатів у стінах парламенту за рішенням Верховної Ради України був винесений на всенародне обговорення. 1 липня – 1 грудня 1992 р. – всенародне обговорення проекту Конституції за участю близько 200 тис. громадян України. Внесення до запропонованого проекту змін з урахуванням результатів обговорення, але доопрацьований Конституційною комісією проект так і не був прийнятий Верховною Радою.

 

Конституційний процес. Конституційний договір 1995 р.	II етап (1994-1996 рр.) •                     Узгодження проекту Конституції різними політичними силами та гілками влади. •                     Основні розбіжності: форма державного управління (президентська чи парламентська республіка); ставлення до
	приватної власності; статус української мови; державна символіка; правовий статус Криму; розподіл повноважень між гілками влади тощо. •                     Створення нової Конституційної комісії, винесення на розгляд Верховної Ради розробленого проекту, який знову не був прийнятий. •                     18 травня 1995 р. – прийняття Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України», втілення якого створило належну правову базу для діяльності органів виконавчої влади, президентської адміністрації, значно розширило коло їхніх повноважень та вплив на економічні й суспільні процеси; цей договір деякою мірою зняв напруженість між гілками влади й активізував конституційний процес. •                     26 червня 1996 р. – підписання президентом Л. Кучмою Указу про проведення Всеукраїнського референдуму щодо прийняття Конституції. •                     Створення депутатами узгоджувальної комісії під головуванням М. Сироти, якій вдалося досягти компромісу
Прийняття Конституції	28 червня 1996 р. – прийняття Конституції України, яка складається з преамбули, 15 розділів та 161 статті
Основні положення	•                     Україна – суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова держава. •                     Проголошення єдиним джерелом влади в Україні народу, який здійснює її шляхом референдуму або виборів до Верховної Ради й органів місцевого самоврядування. •                     Україна – президентсько-парламентська республіка, державна влада в якій розподіляється на три гілки: законодавчу, виконавчу, судову.

•  Україна – унітарна республіка (її територія цілісна й неподільна, в Україні діє єдине законодавство, єдина судова система).

•  Державна мова – українська.

•  Гарантія демократичних прав і свобод усім громадянам.

•  Закріплення різних форм власності.

•  Проголошення принципу мирного і взаємовигідного співробітництва з усіма країнами тощо

Конституція юридично закріпила політичний та

Історичне      економічний суверенітет української держави, її          значення територіальну цілісність, основні права і свободи громадян

8 грудня 2004 р. до конституції були внесені зміни, які робили Україну з 1 січня 2006 р. парламентсько-президентською республікою. 1 жовтня 2010

р. Конституційний суд незаконно скасував ці зміни, повернув державу до тих положень, які діяли з 28 червня 1996 р. У лютому 2014 р. зміни до конституції знову почали діяти.

4.  Економічна політика 1991-1994 рр.

 

Україна успадкувала економічну кризу від радянських часів. Однак тяжкий стан народного господарства зумовлювався й власними невдачами молодої держави:

По-перше, українська управлінська еліта була недосвідченою. Вона несміливо приймала рішення, тому що раніше її привчали тільки виконувати вказівки союзного центру. 

По-друге, навіть вдалі рішення важко втілювалися в життя. Виконавська вертикаль радянських часів була зруйнована, а створення нової постійно натрапляло на перешкоди, викликані політичною боротьбою. 

По-третє, після зруйнування попередньої системи управління економіка перестала бути командною, але не стала ринкового. Вона перебувала в хаотичному стані. Надто тісно пов’язане з російською економікою, українське господарство змушене було йти у хвості курсу, який прокладався за межами нової держави. Це був найгірший з усіх можливих варіантів трансформації командної економіки в ринкову.

Ринкові реформи почалися в Росії на початку 1992 р. з лібералізації цін. Унаслідок цього ціни на газ в Україні зросли за 1992 рік в 100 разів, а на нафту - у 300 разів. Зростання цін на енергоносії почало розкручувати спіраль інфляції. За 1992 р. гроші знецінилися в 21 раз, за 1993 р. - у 103 рази. Такої гіперінфляції не спостерігалося в цей час у жодній країні світу. У 1994 р. Національний банк України розпочав дефляційну політику. Але приборкання інфляції досягалося за рахунок штучного затримання виплат заробітків, пенсій, інших соціальних видатків, зростанням неплатежів за товари й послуги.

Повноцінну національну валюту – гривню – передбачалося запровадити ще в 1992 р. Але ситуація в економіці невпинно погіршувалася, курс купонокарбованця стрімко падав. У листопаді 1994 р. в обігу з’явилася 500-тисячна купюра, реальна вартість якої не перевищувала чотирьох доларів.

Щоб перешкодити знеціненню купоно-карбованця, уряд запровадив фіксований курс купонів щодо долара та рубля. Але це призвело лише до зростання «тіньової економіки», колосального посилення корупції в управлінському апараті і відпливу вітчизняних капіталів за кордон.

Прагнучи знайти ресурси для бюджету, уряд почав збільшувати податки. В Україні було встановлено найвищу в світі ставку податку з громадян – 90 % від одержаного прибутку.

 

Наслідки економічної кризи:

1.     Зниження реальних доходів громадян – збільшення зарплат, пенсій та стипендій не відставав від темпів росту цін.

2.     Падіння життєвого рівня – споживання населення (харчі, послуги, транспорт, житло) скоротилося до рівня 1950-х рр. Витрати на їжу перевищували 70% від доходів.

3.     Погіршення стану здоров’я населення.

4.     Початок депопуляції.

5.     За період 1990-1994 рр. ВНП скоротився на 44%, обсяг промислової продукції – на 41%, національний дохід – на 54%. У 1994 р. спад промислового виробництва досяг свого максимуму – 27,7%. Рівень інфляції був найвищим у світі – понад 10 155 %. За межею бідності опинилося 64% населення.

 

 

 

 

5.   Формування багатопартійної системи 

✓ 1997 р. – ВР України оновила Закон «Про вибори до ВР України» - перехід до змішаної системи виборів (50% мажоритарні округи + 50% від партій/загальнодержавний одномандатний округ) Особливості формування багатопартійності:

1)    велика           кількість     малочисельних    слабких,     географічно зорієнтованих партій;

2)    існування потужних проросійських лівих сил, відновлення КПУ;

3)    розпорошеність національно-демократичних, державницьких сил;

4)    формування «партії влади», формально не об’єднаний державнобюрократичний апарат.

Ліві	Центристи	Праві
1.     Соціалістичної партії України (СПУ) 2.     Селянська партія України (СелПУ) 3.     Комуністична партія України (КПУ) – 1993 відновила свою діяльність 4.     Прогресивна соціалістична партія України (ПСПУ)	1.     Ліберальній партії України (ЛПУ) 2.     Партія праці України (ППУ). 3.     Соціалдемократична партія України (СДПУ) 4.     Соціалдемократична партія України (об'єднана) (СДПУ(о)) - прокучмівська	1.      Народний рух України (НРУ) у 1992 р. перетворився на політичну партію на чолі з В.Чоноволом. 2.      Демократична партія України (ДемПУ) 3.      Українська республіканська партія (УРП) 4.      Конгрес українських націоналістів (КУН) 5.      Християнськодемократична партія України (ХДПУ)
Виникли і набирали популярності через соціально-економічні потрясіння		6. Українська національна асамблея (УНА)

 

 

6.   Грошова реформа (1996 р.)

Протягом 1995-1996 рр. завдяки енергійним зусиллям Національного банку України, очолюваного Віктором Ющенком*, вдалося зупинити

обвальне падіння купоно-карбованця. Це було важливою передумовою грошової реформи, яку було проведено у вересні 1996 р. Завдяки продуманій стратегії запроваджена національна валюта (гривня) не спричинила ні фінансових, ні соціальних потрясінь. Це сприяло стабільності

грошової системи держави.

Створилися передумови виходу з кризи, який розпочався у 1999-2001 рр., коли уряд України очолював В. Ющенко. Припинилося падіння обсягів виробництва продукції, нарешті почалося економічне піднесення. На початку XXI ст. економіка України була на піднесенні. Темпи її розвитку були то більші, то менші, але було зростання. 2005 р. Україну визнали державою з ринковою економікою.

 

7. Економічне життя 1995-1999 рр.

Нова стратегія розвитку була викладена в Посланні Президента України Л. Кучми до Верховної Ради «Шляхом радикальних економічних реформ» у жовтні 1994 р. й отримала схвалення.

Основними напрямами та пріоритетними завданнями нової соціальноекономічної стратегії були:

✓  фінансова стабілізація, що передбачає зниження податків, подолання платіжної кризи, поглиблення банківської реформи;

✓  регульована державою поетапна лібералізація цін;

✓  докорінна структурна перебудова виробництва з метою створення ринкової економіки, яка базуватиметься на приватному секторі;

✓  децентралізація управління економікою; 

✓  лібералізація сфери зовнішньоекономічних зв’язків;

✓  соціальний захист, що передбачав докорінну реформу заробітної плати, соціальної допомоги та соціального страхування.

Засоби досягнення:

✓  децентралізація управління;

✓  широка приватизація;

✓  зовнішні та внутрішні запозичення;

✓  залучення іноземних інвестицій;

✓  земельна реформа;

✓  розвиток експортних галузей.

 

Приватизаційний майновий сертифікат. 1995 р.

 

Почався етап грошової приватизації. Ураховуючи подальший кризовий стан української економіки і низьку платоспроможність населення, здійснення приватизації в інтересах певних кіл, а не всього народу України, грошова приватизація також не мала результатів для більшості населення.

У 1995 р. зупинити спад виробництва не вдалося, але відбулося різке його вповільнення (12,2 % проти 22,9 % у 1994 р.). Також цього року було вперше подолано тенденцію до зниження життєвого рівня населення, зростання номінальної заробітної плати почало випереджати зростання цін на споживчі товари.

У 1996 р. в Україні почався новий етап реформ, метою яких було проголошено створення регульованої, соціально спрямованої ринкової економіки.

Однак така стабілізація була досягнута за рахунок зростання заборгованості з виплати заробітних плат, пенсій, стипендій (борг на 1999 р. становив 5 млрд грн) та зовнішніх запозичень (якщо до 1993 р. Україна не мала зовнішнього боргу, то на 1999 р. його обсяг перевищив 10 млрд дол.). Спад в економіці тривав.

У вересні 1998 р. Україну охопила масштабна фінансова криза, що прийшла з Азії. Почалося стрімке падіння курсу гривні. На фінансову кризу

в Україні вплинули внутрішні чинники. Країна виявилася нездатною сплачувати свої як внутрішні, так і зовнішні борги. Проте завдяки вмілому керівництву НБУ обвального падіння курсу не сталося. Зниження курсу гривні відбувалося повільно. Зрештою курс вдалося стабілізувати на співвідношенні 1 дол. = 5 грн.
	8. Вибори до ВР України 1998 р. Президентські вибори 1999 р.

Особливістю виборів до Верховної Ради України 1998 р. стало те, що одну половину депутатів обирали за пропорційною системою виборів, іншу – за мажоритарною. Запровадження змішаної системи виборів передбачало зміцнення партійної системи й більш чітку структуризацію парламенту.

До виборів 29 березня 1998 р. Центральна виборча комісія (ЦВК) зареєструвала 30 списків кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій і в середньому по 20-25 кандидатів у депутати в одномандатних виборчих округах.

У голосуванні взяли участь понад 26,5 млн виборців із 37,5 млн (майже 70,8 %, що трохи менше, ніж на виборах 1994 р.).

За підсумками голосування в загальнодержавному багатомандатному окрузі бар’єр у 4 % подолали КПУ (24,65% - 84 депутатські мандати), НРУ (9,4 % - 32), виборчий блок СПУ та СелПУ «За правду, за народ, за Україну!» (майже 8,6 % - 29), Партія зелених України (5,4 % - 19), Народно-демократична партія (НДП, 5 % — 17), Всеукраїнське об’єднання «Громада» (майже 4,7 %

— 16), ПСПУ (4 % — 14), СДПУ(о) (4 % — 14) — загалом вісім партій і блоків.

Половину народних депутатів було обрано в одномандатних округах.

Перевагу мали безпартійні, комуністи, народні демократи й рухівці.

Ліві сили мали популярність у Донецькій, Луганській, багатьох інших областях та в Криму; праві та правоцентристські — у західних областях України.

12 травня 1998 р. Верховна Рада III скликання розпочала свою роботу. 

 

 

 

31 жовтня 1999 р. відбулися вибори Президента України. У голосуванні взяли участь 70 % виборців. Виборчий бюлетень містив 13 прізвищ кандидатів у Президенти України.

Перший тур не виявив переможця. Перше місце впевнено посів діючий

Президент Л. Кучма, друге — П. Симоненко, третє — О. Мороз, четверте — Н. Вітренко. Шість кандидатів набрали менше 1 % голосів. Другий тур голосування був призначений на 14 листопада.

У гострій боротьбі Президентом України вдруге було обрано Л. Кучму.

За нього проголосувало 56 % виборців, а за П. Симоненка — близько 38 %.

 

 

 

 

Перемога Л. Кучми на президентських виборах призвела до концентрації влади в його руках, що не могло не викликати опір зі сторони народних депутатів. 23 грудня 1999 р. новим прем’єр-міністром став Віктор Ющенко. Вже 16 квітня 2000 р. з ініціативи президента відбувся всеукраїнський референдум стосовно реформи системи державного управління, але Верховна Рада так і не затвердила рішення референдуму. Водночас наростало незадоволення політичним курсом президента Кучми, його звинувачували в узурпації влади. Ситуацію ще більше ускладнило зникнення 16 вересня 2000 р. опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе. Офіцер президентської охорони, який втік за кордон, оприлюднив касетні плівки, на яких була записана розмова Кучми, в якій він вимагав покласти край журналістській діяльності Гонгадзе. «Касетний скандал» набув міжнародного резонансу, 2 листопада в лісі біля Таращі було знайдено обезголовлений труп. Дружина і друзі впізнали у ньому Георгія . Опозиція розгорнула масові акції протесту «Україна без Кучми», вимагаючи відставки президента. В травні 2001 р. В. Ющенка було відправлено у відставку, новим прем’єром став А. Кінах.

 

Акція "Україна без Кучми", 6 лютого 2001 р.

9. Економічний розвиток 1999-2004 рр.

У 1999 р. вперше за останнє десятиліття чітко окреслилися ознаки економічної стабілізації, а з 2000 р. почалося зростання. У 2001-2005 рр. приріст офіційного ВВП був найвищим серед країн СНД. У той же час у жодній зі сфер економічної діяльності країна не мала логічно завершеного системного законодавчого забезпечення. Постійні зміни чинного законодавства підривали ділову активність і зумовлювали нерівномірність економічних показників.

Позитивні зрушення були зумовлені виваженою бюджетною та монетарною політикою, розширенням внутрішнього попиту поряд зі сприятливою зовнішньою кон’юнктурою (високі ціни на метал і продукцію з нього). На цій основі почав підвищуватися життєвий рівень населення, особливо у столиці та великих містах.

Статистичні дані свідчать про утвердження у 2003 р. нової якості зростання, пов’язаної з розширенням внутрішнього ринку, початком інтенсивного оновлення основних виробничих фондів, відчутним зростанням інвестиційного попиту. У 2004 р. прибуток підприємств збільшився у 1,5 разу порівняно з 2003 р.

У 2000-2001 рр. завдяки заходам уряду В. Ющенка вдалося подолати заборгованість держави перед пенсіонерами, почалося повільне зростання розміру пенсій.

Для стимулювання малого бізнесу в 1998 р. указом Президента Л. Кучми було запроваджено спрощену систему оподаткування. За 11 років її існування кількість платників єдиного податку збільшилася майже в 14 разів (із 95 тис. до 1,3 млн осіб), а надходження до бюджету від сплати єдиного податку зросли в 32 рази (зі 127 млн грн у 1999 р. до 4,107 млрд грн у 2009 р.). При цьому суб’єкти-«спрощенці» створили понад 1,2 млн робочих місць.

До 2004 р. було приватизовано більшість привабливих для бізнесу підприємств. У країні сформувалися потужні фінансово-промислові групи Р. Ахметова, І. Коломойського, В. Пінчука та інших.

10. Вибори до ВР України 2002 р.

Важливою подією політичного життя країни 2000-2001 рр. стало перегрупування політичних сил у країні, особливо напередодні парламентських виборів 2002 р. Упродовж осені-зими 2001 р. відбувалося формування передвиборчих блоків. Згідно з новим законом, в Україні запроваджувалася змішана система виборів, за якою 50 % депутатів обирають за партійними списками, а 50 % — у мажоритарних виборчих округах.

За підсумками голосування в загальнодержавному багатомандатному окрузі із 30 виборчих блоків і партій 4%-й бар’єр подолали: блок партій «Наша Україна» на чолі з В. Ющенком — 23,55 %, КПУ — 20,01 %, блок «За єдину Україну!» (В. Литвин) — 11,79 %, Блок Юлії Тимошенко (БЮТ) — 7,25 %, СПУ — 6,87 %, СДПУ(о) — 6,27 %.

 

 

Незважаючи на кількісне переважання опозиційних сил у парламенті, пропрезидентські сили зуміли сформувати більшість, яка, у свою чергу, утворила перший в Україні коаліційний уряд, який очолив Віктор Янукович (грудень 2002 р.).

У 2002-2004 рр. в Україні відбувалася гостра політична боротьба. Л. Кучма намагався реалізувати політичну реформу, що передбачала перерозподіл владних повноважень у трикутнику Президент – Прем’єрміністр – Верховна Рада України. Навколо Президента формувалися потужні політичні сили, які намагалися утримати економічні й політичні позиції. Натомість опозиційні сили, що спиралися на підтримку середнього класу, розгорнули боротьбу з існуючим режимом за демократизацію політичного життя.

 

11. Зовнішня політика 1991-2004 рр.

Причини європейської інтеграції України:

1)    природний наслідок незалежності України, витоки - в історії України як європейської держави;

2)    бажання жити в економічно розвинутій, соціально орієнтованій, демократичній країні;

3)    необхідність упровадження нових технологій, пошук ринків збуту для українських виробників;

4)    2004 р. ЄС став безпосереднім сусідом України, відносини з яким мають винятково важливе значення;

5)    можливість здійснення стратегічного вибору на перспективу; 6) безпрецедентний всебічний тиск з боку Москви.

Початок інтеграції у європейський, світовий простір. Україна в системі міжнародних відносин. Здобуття незалежності й припинення існування СРСР створили легітимні умови для зовнішньополітичної діяльносте України. Будучи формально членом ООН з 1945 р., Україна після здобуття незалежності стала повноправним членом цієї світової організації. На 2000 р. наша держава встановила дипломатичні відносини з 153-ма країнами.

Як одна з великих держав Європи, Україна бере участь у загальноєвропейських і світових процесах:

➢у липні 1992 р. Президент України Л. Кравчук підписав Гельсінський Підсумковий акт і наша держава стала членом Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ);

➢у січні 1994 р. було підписано тристоронню угоду між Україною, Росією і США, яка стала правовою основою повного ядерного роззброєння України (на її території перебувало 176 міжконтинентальних балістичних ракет – третій ядерний потенціал світу);

➢5 грудня 1994 року між Україною, Російською Федерацією, Великобританією та Сполученими Штатами Америки було

підписано так званий Будапештський меморандум, за яким державиучасниці мали поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, утримуватися від будь-яких проявів агресії щодо України, в тому числі і від економічного тиску.

➢16 листопада 1994 р. Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї;

➢9 листопада 1995 р. Україна вступила до Ради Європи;

➢1996 р. наша країна стала співзасновницею ГУAM (об’єднання Грузії, України, Азербайджану, Молдови);

➢у липні 1997 р. було підписано «Хартію про особливе партнерство між

Україною і НАТО».

 

12. Помаранчева революція

Важливою подією політичного життя країни стали президентські вибори 2004 р.:

1)    вони відбувалися з численними порушеннями законності та фальсифікаціями при підрахунку голосів;

2)    брутальне втручання російських політиків у виборчий процес 2004 р.;

3)    падіння авторитету українських інститутів влади (рівень довіри до президента Л. Кучми впав до 3 %);

4)    боротьба фінансово-олігархічних кланів за політичний вплив, корупцією просякнута вся влада;

5)    фактичне запровадження цензури, поширення неправдивої інформації; 6) усвідомлення громадянами України національних інтересів.

Це викликало масові народні виступи, відомі під назвою «Помаранчева революція» (22 листопада – 8 грудня 2004 р.). За рішенням Верховного Суду 26 грудня 2004 р. відбулося повторне голосування другого туру, в якому В. Ющенко набрав 52 % і обраний Президентом України, а його головний суперник Віктор Янукович — 44 %. 23 січня 2005 р. новообраний президент вступив на посаду, маючи значні повноваження менше року, оскільки з 2006 р. вступали в дію поправки до конституції про парламентсько-президентську республіку.

 

 

 

 

Пік Майдану.

 

Протести прихильників В. Януковича.

 

 

 

 

13. Розвиток культури

Культура й духовність. За національним складом населення Україну дехто відносить до поліетнічних, тоді, очевидно, майже всі країни світу такі. Українці становлять майже 80 % населення, що значно більше, ніж дві третини, необхідні для держави з титульною нацією.

 

В Україні традиційним вважається високий рівень міжнаціональної толерантності в суспільстві. У нерівноправному становищі перебувають хіба що українці, продовжується дискримінація української мови.

Духовне розкріпачення українського народу, зняття партійно-державного контролю, політичної цензури, відродження національної свідомості змінили умови розвитку культури. Українське суспільство отримало можливість вільно висловлювати свою точку зору, працювати у різних літературномистецьких стилях, вільно використовувати надбання світової культури та національної духовної спадщини.

За умов економічної кризи зменшилися можливості державної допомоги культурі. Це призвело до того, що, поряд із відродженням духовних цінностей українського народу, набуває небаченого поширення так звана «масова культура». Серйозною проблемою духовно-культурного життя сучасної України є проникнення й адаптація на національному ґрунті далеко не найкращих рис системи цінностей західної цивілізації.

В умовах розбудови державності зросла кількість україномовних шкіл.

Освіта перебуває у процесі майже безперервних реформ:

•  1999 р. запроваджено 12-річну освіту, 2010 р. — відкладено, планується повернутися;

•  відбувся перехід на 12-бальну систему оцінювання, запроваджено зовнішнє незалежне оцінювання;

•  2005 р. Україна долучилася до Болонського процесу реформування вищої школи.

Наука. У цих складних умовах плідно працюють українські вчені у галузях точних та природничих наук: матеріалознавстві, електрозварюванні (Б. Патон і його учні), новітніх космічних технологіях (першим космонавтом незалежної України став Л. Каденюк). Серед представників гуманітарних наук слід виділити історика Я. Дашкевича, мистецтвознавця Б. Возницького.

Література. Найвидатнішими літературними творами, написаними за часів незалежності, можна назвати роман у віршах «Берестечко» Ліни Костенко, історичні романи «Северин Наливайко» М. Вінграновського,

«Орда» Романа Іваничука, твори про сучасне життя «Стовпо-творіння» П. Загребельного, «Щоденний жезл» Євгена Пашковського, роман Марії Матіос «Солодка Даруся», твори Валерія Шевчука, Юрія Андруховича та інші.

Мистецтво. Незважаючи на економічну скруту, справжнє піднесення переживає театральне мистецтво. На відміну від нього різко скоротилися обсяги виробництва кінопродукції. Визначним актором театру й кіно був Б. Ступка. До здобутків можна віднести фільми «Пастка» (за твором І. Франка, режисер Олег Бійма), «Молитва за гетьмана Мазепу» (Ю. Іллєнко, заборонений до показу). Кращі традиції українського оперного мистецтва продовжують Вікторія Лук’янець, Валентина Степова, Анатолій Кочерга. Співачка Руслана Лижичко у 2004 р. виграла «Євробачення». З’явилась низка видатних творів музичного мистецтва, зокрема композиторів Євгена Станковича, Мирослава Скорика, Валентина Сильвестрова, Лесі Дичко та інших. Серед художників слід виділити творчість Івана Марчука та Анатолія Криволапа.

Разом з тим, спостерігається гостра криза національного книгодрукування. Потужними темпами іде русифікація українського книжкового ринку, телевізійного простору, інших сфер культури. Тільки здійснення широкої програми заходів, спрямованих на забезпечення відповідної матеріально-технічної бази, може надати необхідні умови для збереження й дальшого розвитку культури.

Спорт. Україна — держава з розвинутими спортивними традиціями. Незважаючи на труднощі з матеріальною базою, українські спортсмени досягли чималих успіхів на міжнародній арені. Найкращим футболістом слід визнати А. Шевченка, володаря «Золотого м’яча» 2004 р. Р. Пономарьов був наймолодшим чемпіоном світу з шахів. Брати Віталій і Володимир Клички - видатні боксери, багаторічні чемпіони у найважчій ваговій категорії. Чотири золоті медалі чемпіонки Олімпійських ігор здобула плавчиня Яна Клочкова, дві — гімнастка Лілія Підкопаєва. На зимовій Олімпіаді перемогла фігуристка Оксана Баюл. На літніх Олімпійських іграх Україна у загальному заліку регулярно входить у 20-ку, а 1996 р. посіла 9 місце серед найкращих збірних команд світу.

Релігійне життя. Сучасна релігійна ситуація характеризується поліконфесійністю. Найбільше вірних належить до УПЦ-КП, яку уже понад 20 років очолює Патріарх Філарет. 

Міцні матеріальні позиції посідає церква Московського патріархату, яка не завжди займає проукраїнську, а інколи — відверто ворожу позицію щодо держави, на території якої має храми та парафії. Це створює великі проблеми для духовності й обороноздатносте українців. 

Значний вплив, особливо на Заході України, має УГКЦ, яку очолював Любомир Гузар*.

 Немало прибічників є у протестантських церков. Частина українців є атеїстами або сповідують нехристиянські релігії.