"Зродились ми великої години..." ( Урок-конференція до відзначення 75 річниці з дня створення УПА)

Про матеріал

Метою даної розробки є поглибити та систематизувати знання учнів про створення та діяльність УПА, її роль у становленні незалежної та самостійної України;

формувати прагнення бути свідомими громадянами, патріотами своєї країни, рідного краю; інтерес та повагу до героїчного минулого нашої держави;

виховувати патріотичні почуття, любов до України, рідного краю, повагу та вдячність до людей, що боронили незалежність своєї Батьківщини.

Перегляд файлу

Тема. "Зродились ми великої години..." ( Урок-конференція до відзначення 75 річниці з дня створення УПА)

Мета: поглибити та систематизувати знання учнів про створення та діяльність УПА, її роль у становленні незалежної та самостійної України;

Обладнання: технічні засоби (мультимедійна дошка), записи пісень, фотографії, портрети, художня література.

Хід виховної години

І. Організаційний момент

ІІ. Слово вчителя під звуки гімну УПА "Зродились ми великої години..."

2017-й рік на Прикарпатті оголошено роком Української повстанської армії. Таке рішення ухвалила сесія Івано-Франківської обласної ради. Як йдеться у документі, це зроблено «з метою об’єктивного висвітлення діяльності українського визвольного руху». Задля цього передбачене проведення різноманітних заходів.

«Радянська пропагандистська машина створила ряд міфів, які доволі часто панують і по сьогодні, хоча значна частина суспільства з кожним роком, пізнаючи нові сторінки з історії визвольного руху, змінює своє ставлення до Української повстанської армії», – прокоментував рішення в коментарі Радіо Свобода директор обласного музею визвольної боротьби імені Степана Бандери Ярослав Коретчук.

Наприкінці минулого року у Верховній Раді було зареєстровано проект постанови про «Про відзначення 75-річчя створення Української повстанської армії."

Саме цій важливій сторінці української історії присвячено наш перший урок у цьому навчальному році. Проведемо ми його у вигляді конференції, на якій спробуємо взяти за приклад для себе мужність і відданість воїнів-героїв, самопожертву та безмежну любов до своєї Батьківщини і подякувати їм за можливість бачити нашу Україну незалежною та самостійною. А в день сьогоднішній приклад їхнього героїзму є особливо актуальним, бо в черговий раз ненаситне і похітливе єство відкрило пащу над нашим благодатним краєм.

Учень 1.

І знову ми сюди зійшлися

До наших хлопців на поклін.

Усіх, що правди не зреклися,

Зібрав святої церкви дзвін.

Хто ті могили всі догляне?

За що покута й суєта ?

За що могили над синами,

Моя Вітчизно дорога?

Учень 2.

За що знівечена молитва,

За що сплюндрована земля,

Коли гряде остання битва

І ти воскреснеш , як свята.

Коли твої негорді діти

З колін устануть і ярма?

Якого ждати ще Завіту,

Щоби молитись недарма.

Учень 3.

Бо що, народе, скажи нині

Сплюндрований , прибитий ниць.

Чи вижити твоїй Вкраїні,

Чи знов в неволю до темниць.

Не споглядаймо в супокої,

Як ворог розділяє нас.
Хіба ж ми не землі одної

І не один в нас « Отче наш»?

Вчитель. Боротьба УПА за Українську Державу була надзвичайно виснажливою, тяжкою і кривавою. Більше ніж півстоліття про це замовчувалося, а повстанців радянська влада старалася представити як бандитів. Не дивлячись ні на що, у глибинній пам'яті народу учасники руху 40-50-х років, українські повстанці, вояки УПА залишилися героями, захисниками Батьківщини. Тож звертаймося до неї, цієї пам'яті, у ній наше коріння і спасіння.

«Героїчна боротьба УПА й визвольно-революційного підпілля, – це найбільш героїчна доба в історії України. Знайте, що такої геройської доби не знає історія людства. У тінь пішли прославлені герої Термопілів. На героїзмі УПА й визвольно-революційного підпілля будуть виховуватися нові українські покоління. Боєць УПА. Український революціонер заступить місце мужнього спартанця в історії людства »

Роман Шухевич

ІІІ. Основний етап уроку (заздалегідь підготовлені виступи учнів про основні етапи створення та діяльності УПА, зокрема в нашому краї)

1. Створення УПА

Офіційною датою створення Української Повстанської Армії вважається 14 жовтня 1942 року - козацьке свято Покрови, але окремі українські націоналістичні збройні формування існували вже від початку війни або й раніше. Своєю назвою УПА завдячує збройному формуванню Тараса Бульби-Боровця "Поліська Січ", що діяло на Поліссі та Волині від початку війни проти більшовиків, і було підтримуване німцями. Але німці після нетривалої співпраці вимагали від Боровця ліквідації угрупування, відтак УПА почала боротьбу і проти німців.

УПА діяла на території Галичини, Волині, Північної Буковини, сучасних Польщі та Білорусі, але окремі загони також діяли і на території східної України, на Донбасі і навіть на Кубані. Просування повстанців сприяли частковій зміні ідеологічних переконань організації, так - УПА на Донбасі підтримували ідею радянської влади, але без монополії Компартії.

У лютому 1943 року ІІІ конференція ОУН схвалила курс на збройну боротьбу з німецьким окупаційним режимом нарівні з большевицьким. З літа 1943 року УПА змушена вести боротьбу на два фронти - проти червоних партизанів і проти німців. А навесні 1944 року відбуваються і перші бої з регулярними частинами Червоної армії. Спецоперації НКВД проти УПА включали перевдягання офіцерів НКВД в упівців та вбивства мирного населення в метою дискредитації УПА.

Влітку 1944 року склад УПА поповнюється за рахунок дивізії "Галичина", розбитої під Бродами. Створенню цієї дивізії від самого початку активно противилася ОУН(б), протестуючи проти мобілізації найактивніших національних елементів німецькою стороною, але пізніше навики вояків дивізії відчутно допомагали упівцям.

В 1953 році, виснажена радянськими чистками і довгим протистоянням, УПА припинила свої активні дії, проте окремі осередки спротиву виникали впродовж 1950-60-х років.

Існує проблема історіографії Української повстанської армії, пов'язана як із боротьбою проти них радянської влади, що виключало достовірні дослідження в часи СРСР, та навішувало на бійців УПА ярлик фашистських колаборантів, так і з героїзацією УПА після здобуття Україною незалежності. Крім того, вивчення історії ускладнюється також ставленням польської сторони, оскільки в ході Другої світової війни неодноразово виникали сутички між загонами УПА та армією Крайовою.

Тож питання про офіційне визнання УПА воюючою стороною у Другій світової війні та пов'язане з цим питанням надання ветеранам УПА пільг на державному рівні (декілька західних областей вже прийняли це рішення на своєму рівні) досі залишається невирішеним. Проте з 2005 року в Україні офіційно святкується річниця створення УПА (14 жовтня 1942 року, День Покрови).

Провідники УПА:

До 1943 року командиром УПА був Дмитро Грицай, з 1943 року до 1950 року його замінив на посаді головнокомандуючого УПА Роман Шухевич (псевдонім Тарас Чупринка), з 1950 до 1954 року УПА очолював Василь Кук.

Василю Куку вдалося вивести непоміченими значні сили УПА з території СРСР через територію прорадянської Чехословаччини на кордон із Австрією, де вони здалися австрійським прикордонникам. Таким чином, значна частина бійців УПА отримали змогу легалізуватися. Проте план був повернутися за кілька років та перемогти СРСР. На жаль, багато учасників переходу до незалежності України не дожили.

Перегляд відео "Присяга воїна УПА"

Учениця. Українські повстанці, скрізь є ваші могили.

На граніті тризуб на весь світ засіяв.

О, який маю жаль, що не всі ви дожили

До тих днів, коли світ Україну пізнав.

Ще дорога важка, в'яне листя калини,

В сивині ваших літ затаїлась зима.

О, УПА, вояки, курінні і старшини,

Україна вас серцем своїм обійма.

2. Діяльність УПА

Основним завданням УПА був захист українського населення від загарбників. В зв'язку з цим майже кожний відділ УПА пов'язувався з певною територією. А тому і в основу організаційної побудови УПА ліг принцип територіальності.

Із характеру УПА як народної, повстанської збройної сили, що веде боротьбу проти окупанта, з політичної концепції цієї боротьби та застосованої в ній тактики випливала її структура. Поділ на застосовані в регулярних арміях чітко окреслені одиниці і роди військ не міг мати примінення в УПА на цьому етапі боротьби, якщо ця боротьба мала бути успішною.

Створена із бойових відділів революційної ОУН, Українська Повстанська Армія стала дуже скоро всенародною та міжнаціональною армією, єднаючи під своїми прапорами симпатиків різних партійно-політичних концепцій та представників багатьох націй. З моменту повороту на рідні землі більшовиків з тактичних міркувань співпраця з ОУН зміцнилася. Керівне становища в УПА займають звичайно провідні члени ОУН.

Отже ціла територія, на якій діяла УПА, розподілялася на такі краї:

1) Північний край - Волинська і Житомирська області.

2) Західний край - Львівська, Тернопільська, Станіславська (Івано-Франківська), Чернівецька, Закарпатська й Дрогобицька області.

3) Південний край - Вінницька й Кам'янець-Подільська області та частина Київської.

4) Східний край - Чернігівська область, частина Київської області та решта території України.

Відповідно до цього поділу діючі на окреслених теренах сили мають назви: УПА-Північ, УПА-Захід, УПА-Південь, УПА-Схід.

В УПА були розроблені власні військові звання і нагороди затверджені указом УГВР (Українського Уряду). Кожний військовий при вступі в ряди УПА приймав військову присягу затверджену і введену в дію указом УГВР, також кожний боєць УПА мав видумане прізвище, так зване псевдо. Це було конечним, щоб не наражати на небезпеку жорстоких переслідувань окупантами власну родину. Усі військові підрозділи в УПА мали складну систему назв і були в діловодстві командування УПА зашифровані.

УПА була чітко структуризована, де кожна структурна одиниця виконувала певну, окремо визначену роль. Всією діяльністю УПА керувало Головне Командування УПА, тобто Головний Командир УПА, заступник Головного Командира УПА і Головний Військовий Штаб. Завдяки широкій та ефективній підпільній мережі ОУН УПА швидко розрослася у велику, добре організовану партизанську армію, яка захопила контроль над значними частинами Волині, Полісся і згодом Галичини. Зростання її сили говорило про відчутну масову підтримку з боку українців, оскільки практично не мала іноземної допомоги. Відомості про чисельність дуже суперечливі. Називаються цифри від 30-40 тис. до 100 тисяч. За даними радянських каральних органів, котрі воювали з повстанцями, протягом 1944 р., коли Червона армія зайняла території їхніх дій, було вбито 57405 вояків УПА, 50387 взято в полон, 15990 здалися самі, усього – 123782 чоловіка. За перші чотири місяці 1945 р. – ще 95083 чоловік, усього - 218865 чоловік. Навіть при тому, що радянські карателі враховували вбивство селян, наведені цифри дають уявлення про надзвичайний розмах і запеклість національно-визвольної війни.

У Галичині перші загони УПА почали творитися у червні 1943 р. в Карпатах, коли туди прямували рейдом радянські партизани під проводом С. Ковпака. Щоб не дати Ковпакові опанувати Карпати, окремим наказом Проводу ОУН формується "Українська народна самооборона" (УНС). За допомогою цього керівництво УПА змогло звести в бою німців і радянських партизанів, де останні після засади були знищені, а сам Ковпак повернувся в Москву, де отримав звання генерала, а згодом і наркомісара військових справ УРСР.

Головне командування УПА розглядало землі Галичини як базу для боротьби не тільки в умовах німецької окупації, але й на час повернення більшовиків. Крім того, з уваги на посилений німецький терор проти населення Галичини (впровадження виняткового стану в жовтні 1943, наглі суди, розстріли і вішання закладників, посилені вивози до Німеччини), як раніше на Поліссі й Волині, УПА виступила тут проти німців, зокрема проти, вивозу молоді до Німеччини.

За радянськими джерелами, восени 1944 р. УПА провела на Волині 800 рейдів, ліквідувала кілька тисяч радянських активістів, а більшовики знищили за цей час 36 угруповань УПА чисельністю 4300 чоловік. Бротьба була запеклою. Поранені бійці УПА часто заподіювали собі смерть, аби не потрапити у полон, де їх чекали тортури і смерть, або заслання в Сибір, чи на Далекий Схід.

На переломі 1943 —1944 рр. УПА була найчисельніша за весь час свого існування, охоплюючи не менше 60 000 осіб, не рахуючи підпільні кадри ОУН. Рік пізніше, після переміщення лінії фронту, за радянськими джерелами, сили УПА зменшилися до 20 — 25 тисяч осіб.

Межовою датою дії УПА стала смерть головного командира УПА Р. Шухевича-Чупринки, який загинув у бою 5 березня 1950. Ця втрата, роки виснаження й радянський терор призвели до її остаточного послаблення й ліквідації. Проте обмежені дії УПА і підпілля тривали щонайменше до 1953, а за радянськими джерелами до 1956, останнім часом з'явилися відомості, що останній бій підрозділу УПА з підрозділом МВС відбувся 1961 р., а воїн УПА Ілько (Ілля) Беришин залишався у підпіллі до 1991 р.

Перегляд відео "УПА. Український кліп"

Учениця. Коли у душі цвяхи забивали,

Щоб віру і свободу хоронити

Батьки дітей на смерть благословляли,

Не довелось щоб на колінах жити…

Під Пресвятої Діви Омофором

Ставали хлопці до плеча плече,

Хай краще смерть, а очі виїсть ворон,

Ніж потім душу сором запече.

Було життя від бою і до бою,

Були етапи, тюрми, табори

Усі хто міг в руках тримали зброю,

А хто не міг, здіймали прапори….

Пустіли села і хати пустіли,

Хто йшов в ліси, кого чекав Сибір,

Та Мати Божа їм давала сили

І боронила правду до цих пір.

Часи минули, та чомусь і досі

Живе у людях ненависть сліпа

І зовсім юні, і сивоволосі

Не знають досі правди про УПА…

3. Формування збройних відділів УПА в Богородчанському районі.

Визвольна боротьба проти німців і особливо проти більшовиків дуже активно велася і на теренах нашого краю.

Формування збройних відділів УПА в Богородчанському районі почалося в 1943 році. Полковник Шелест (Василь Сидорук), уродженець Сокальщини, краєвий провідник ОУН в Карпатському краю займався переорганізацією загонів самооборони в Галичині в повстанську армію. Восени 1943 року він запросив свого земляка Ігоря Дячишина під псевдом "Іскра" для формування повстанської бази, збройного відділу, котрий заквартирував в урочищі "Малиновищі", його господарське забезпечення здійснював осередок ОУН в Маняві в кількості 44 чоловік. Про "Іскру" (Ігоря Дячишина) відомо дуже мало. Року народження він був десь з 1916 по 1918р., в 1938 році втік з Польщі до Німеччини, неодноразово за завданнями ОУН переходив державний кордон СРСР. За свідченнями ветеранів воював в дивізії СС "Галичина". З початку 1944-1945р.р. ним було організовано і проведено 25 диверсійно-терористичних актів. Загинув герой пізньої осені 1946 року при зраді разом із вістуном Володимиром Феданком та симпатиком ОУН Мотриною Рогів на хуторі Бойки в с. Манява, де вже при незалежній Україні встановлено та освячено Пам'ятний Хрест і проводяться молебні за упокій загиблих героїв.

У січні 1944 року відбувся перший бій з поляками в районі с. Битків. Приблизно в той же час сили УПА зросли до 50 куренів. Наприкінці літа 1944 року в горах біля Маняви були зосереджені курені "Іскри" та "Довбуша", підстаршинська школа й Станіславський окружний провід. У жовтні того ж року в околиці сіл Гута, Пороги та Манява курінь "Сивуля" вів бої з більшовицькими частинами чисельністю близько 1200 чоловік. А в листопаді цей же курінь під командою Іскри провів напад на гарнізон в райцентрі Солотвина з великими втратами для більшовиків. Протягом 1946 року проводилися успішні бойові дії відділу "Сивуля", в яких повстанці здобували для себе і зброю, і необхідну амуніцію. В цих боях вояки показували великий героїзм і самовідданість на благо рідного краю. Загалом військові дії тривали до липня 1955 року. Одні повстанці помирали як герої, інші змінювали їх і воювали як справжні лицарі.

Учениця. Коли ви вмирали, вам дзвони не грали,
  Ніхто не заплакав за вами.
  Лиш в чистому полі ревіли гармати
  І зорі вмивались сльозами.

  Коли хоронили вас в темні могили,
  Від крові земля почорніла.
  Під хмарами круки стадами літали,
  І бурею битва гриміла.

  На ваших могилах хрести похилились,
  Калина нагнулась додолу…
  Спіть, орли-соколи! Ми гостримо зброю
  І ждемо на поклик до бою!

Перегляд відеоролика "Чорна вишиванка"

4. Відомості про загиблих воїнів УПА, жертв комуністичного терору в с.Манява Богородчанського району.

1. Васютин Микола Ількович 1926р.н. ("Гора") загинув у 1945 році на хуторі Бойки в с. Манява.

2. Тимчук Петро Степанович 1925р.н. ("Прут") підірвався на гранаті на хуторі Жолоб в с. Манява.

3. Скиданюк Яків Васильович 1922р.н. ("Дуб") загинув у 1946 році з опергрупою в урочищі Панич с. Манява.

4. Білусяк Дмитро Миколайович 1927р.н. ("Хміль") загинув у 1945 році в бою з НКВД в урочищі Ямищі с. Манява.

5. Винник Олексій Юрійович 1921р.н. ("Гай") загинув у 1944 році в урочищі Ямищі в с. Манява.

6. Винник Микола Юрійович 1927р.н. ("Яструб") загинув у 1944 році в урочищі Бахматий в с. Манява.

7. Бойчук Василь Дмитрович 1919р.н. загинув у 1944 році в с. Манява при облаві.

8. Сенчак Дмитро Іванович 1929р.н. загинув у 1945 році в урочищі Рубань в с.Манява.

9. Мельник Михайло Васильович 1930р.н. загинув у 1945 році при облаві в с.Манява.

10. Приймак Степан Васильович 1931р.н. загинув у с. Манява.

11. Білусяк Михайло Петрович 1912р.н. загинув у 1944 році в урочищі Шарлів в с. Манява.

12. Паранюк Василь Юрійович 1912р.н. загинув у 1945 році в урочищі Кравців беріг в с. Манява.

13. Білусяк Олексій Іванович 1939р.н. загинув у 1945 році в урочищі Панич в с.Манява.

14. Криклій Степан Іванович 1926р.н. загинув у 1947 році на засідці на хуторі Береги.

15. Вінтоняк Дмитро Петрович 1919р.н. загинув у 1945 році при облаві в урочищі Розтоки в с. Манява.

16. Вінтоняк Михайло Петрович 1927р.н. загинув у 1945 році при облаві в урочищі Розтоки в с.Манява.

Вічная пам'ять героям і слава!!!

Учень. Кулі, постріли над головою,
  І не знаєш, скільки ще жити будеш.
  Ти жертвуєш самим собою,
  Та все ж, взамін, нічого не здобудеш...

  Ти віриш, віриш в Україну
  На що вона спроможна всім докажеш.
  Ти закричиш "за тебе, Батьківщино",
  Й під кулю ворога, на рідну землю ляжеш.

Учениця. Хоча у домі жде старенька мати,
  І дівчина кохана ще чекає.
  Чи син живий - напевно їй не знати,
  "Чи повернеться милий" - дівчина спитає...

  Все дивиться в віконо - не знає
  Що син живий все молиться і вірить.
  Та все, все материнське серце відчуває
  Їх з сином рідним відстань не розділить.

Учень. Лише старенькі фото матері, дівчини
  Біля серця... І ворог сміється...
  Когось ждуть вдома діти і дружина,
  Вони живі!!! Адже їх серце б'ється..

  Вони бились, і перемагали
  За рідну землю, і за право жити.
  За волю бились - не заради слави
  І нас навчили знов життя любити...

Учениця. Боролись, виживали, полягали,
  Заради батьківщини, і заради сина
  З останніх сил боролись - і перемагали.
  Україна вільна!!! - істина єдина.

  А ми й надалі боремось за Україну
  І ще не раз ми переможем.
  Так, як бійці УПА за рідну батьківщину,
  Та тільки жаль, що їм за це ми вже подякувать не зможем...

5. Вшанування пам'яті. На Малиновищі, де був військовий табір УПА.

Полонина Малиновищі — особливе місце на мапі національно-визвольного руху Прикарпаття. Адже тут у 1944 році базувалася підстаршинська школа Української Повстанської Армії, серед предковічних лісів було облаштовано військовий табір, а також шпиталь, колибу радисток, майстерню, склади зброї та харчових продуктів. Про цей табір далеко в горах за селом Манявою стало відомо енкаведистам. Між червонопогонниками і стрільцями УПА 24 серпня відбувся великий бій, в якому було вбито близько 40 і поранено 50 ворожих солдатів. Упівці тоді втратили дев’ятьох своїх побратимів (їх поховали тут же, на горі), а ще п’ятеро вояків зазнали поранень. Через півстоліття, 15 серпня 1997 року, члени районного Братства ОУН—УПА встановили на місці поховання повстанців пам’ятний знак — металевий хрест. «Пластуни» району, які таборували в Луквиці, поставили поряд такий же дерев’яний хрест. У 2009-му було закладено фундамент під каплицю Покрови Божої Матері, а через рік її збудували й освятили на честь Дня всіх українських святих і на пам’ять про загиблих за волю України.
Учасники поминальних заходів кожного року під час панахиди біля пам’ятного хреста й каплички моляться за душі полеглих вояків-повстанців, згадуючи про трагічні й водночас героїчні сторінки української історії.
Серед тих, хто сходить на полонину Малиновищі, поряд із сивими ветеранами є й зовсім юні хлопці та дівчата, навіть діти. Повертаються всі звідти з великим піднесенням, непохитною вірою в мирне майбутнє України, земля якої рясно скроплена кров’ю героїв — і відважних лицарів легендарної УПА 75 років тому, і теперішніх мужніх захисників територіальної цілісності й незалежності Української держави. Патріоти Богородчанщини, аби продовжити традицію, неодмінно будуть приходити на полонину і через рік.

Перегляд слайдів про сходження на полонину Малиновищі та вшанування пам'яті героїв УПА.

Учениця. В тім краю, де все співає вранці,
  І шумлять закохано ліси,
  За Вкраїну билися повстанці-
  Прометеї волі і краси.

  Боронили землю від фашистів,
  Від поляків і більшовиків,
  Щоб ніколи у селі і в місті
  Не затих народу вільний спів.

Учень. Та високі мрії не збулися,
  І злетіть соколи не змогли.
  Ворогам поганим не здалися,
  І в холодні ями полягли.

  Прийде час - нащадки їх прославлять,
  Й полетять пісні, як журавлі.
  Збережемо, браття, світлу пам'ять
  Про героїв нашої землі!

ІV. Слово вчителя.

Боротьба УПА й збройного підпілля є феноменом не тільки в історії українського народу, але й не має аналогів у світовій історії. Надзвичайною була єдність народу й УПА, без якої збройний спротив був би неможливий. Не дивлячись на те, що часи ОУН-УПА ідуть у далекі 1940-ві, а Україна вже третє десятиліття є незалежною суверенною державою, ми не маємо права забути здобутки і жертви патріотичних українців того часу.

Пройшло вже 75 років , але і досі більшість вважає тих борців за незалежність фашистами, зрадниками українського народу, кровожерними убивцями і бандитами. Насаджені радянською владою стереотипи, ще досі живуть. Українські повстанці, котрі прагнули любою ціною досягти такої бажаної незалежності досі залишаються невизнаними, ще досі їх обливають брудом. Багато їх загинуло під час Другої світової війни, але ніхто не зрадив своїх благородних ідей. Їх боротьба зробила внесок в утворення Української держави, у формування національної свідомості, тому за це ми повинні їм дякувати.

На даний момент колишніх воїнів УПА стає все менше, і тому нашим обов'язком є здійснення їхньої мрії – визнання народом України, котрий перейшов від ридань і плачу за своєю державою, від вишитих сорочок і патріотичних пісень до героїчного подвигу, який здивував увесь світ.

О, Україно, голосом пророчим

Своїх Героїв днесь благословляй,

Благослови їм, Боже, вічний спочин,

Благослови нам, Боже, Рідний Край!

Перегляд відеоролика "Скоростріл. Куфайка"

Учениця.

У неділю на Майдані, у неділю вранці

Гуртувались на майдані молоді повстанці.

У неділю на Покрову ударили дзвони.

Шикувались у колони повстанські загони.

Шикувались, вирушали у бій за свободу,

За свободу України, рідного народу.

Проводжали… Ще не стихли музики троїсті,

Оточили наших хлопців лихі кагебісти.

Оточили і стріляли у погожі ранки,

І залила кров гаряча білі вишиванки….

Та в боях було побито ворожую зграю,

Бо – повстала Україна від краю до краю.

Воювали до загину, за правду і волю

І, як прапор, принесли нам незалежну долю.

Над могилами героїв кетяги калини

– Як любов і світла пам’ять неньки -України.

Учениця.

Воїнам УПА

До волі спрага була до нестями,
Вони ішли в смертельній круговерті,
Аби не стать покірними рабами,
За Батьківщину ладні були вмерти.

Ще волі вороги живі зостались .
Та не здолати нас ,не підкорить!
Бо воїни УПА іще не здались,
Могутній дух у душах їх не вбить!

Боролись за майбутнє Батьківщини,
Не зупиняючись , крокуючи вперед !
Залишивши навік свої родини ,
Здолати намагались вражу Смерть!

Пам’ятаємо Вас Українські повстанці ,
Ваша мужність звільнила простори святі,
Зійде слава про Вас ,наче сонце уранці
Ще прийдуть України роки золоті!

Чи була б держава без вас незалежна?
А чи ворог би знищив й сліду не лишив?
Вічна пам'ять повстанцям і слава безмежна,
Слава нашій Вкраїні й героям оцим!!!

Прослуховування гімну УПА "Ой у лузі червона калина похилилася"