Зв'язок людини і природи. Рух населення. Внутрішня і воєнна колонізація

Зв'язок людини і природи. Рух населення. Внутрішня і воєнна колонізація

ПЛАНЛюдина і природа. Рух населення. Внутрішня колонізація. Зовнішня колонізація.

Із стародавніх часів життя людини було залежним від природи. Так було й за Середньовіччя. Клімат і природа визначають спосіб життя людини, її заняття і знаряддя праці, одяг і їжу, житло, традиції, дозвілля. Клімат впливає навіть на характер людини.

У Європі в середні віки клімат часто змінювався. Похолодання спонукало людей до зміни місць розселення і було одним із чинників Великого переселення народів. Подальше потепління знову вплинуло на життя і заняття людей. Тоді, наприклад, на Британських островах вирощували виноград. У XIII—XVII ст. клімат у Європі знову став прохолоднішим. Від ландшафту залежить вигляд міст і селищ, мостів і шляхів. Він багато в чому визначає заняття людей. На рівнинах поблизу водойм розвивалось землеробство, у більш посушливих степах — скотарство. На степових просторах особливу цінність для людей мали коні, які забезпечували їжею і можливостями пересування. У гірській місцевості пасли кіз та овець, вирощували виноград.

Фортеці й міста, які навколо них виростали, розташовувалися на пагорбах, поблизу водних джерел. Річки й озера були природними перепонами, які захищали від нападів ворогів. Водночас водойми мали важливе значення для торгівлі — у середні віки саме через річки й моря пролягали основні торговельні маршрути. Моря відкривали жителям узбережжя шляхи до далеких країв. Уздовж річок,озер, морів люди здавна займалися рибальством.

Спалюючи великі масиви лісу, люди отримували відкриті ділянки, удобрені попелом. Проте підсічно-вогневе землеробство на таких землях давало гарні врожаї лише протягом кількох років, після чого люди переходили до нового місця і знову випалювали ліс, викорчовували залишки дерев й орали землю. Середньовічна людина вважала себе господарем над природою, що може безжально використовувати її багатства, які наші пращури вважали невичерпними.

Рух населення. Величезні простори Європи на початку Середньовіччя не були заселені. Але поступово кількість людей збільшилася й вони все ж таки заселили Європу. Наприкінці XI ст. дедалі більше людей шукали кращої долі. Європейці розпочали колонізацію — освоєння нових земель. Спочатку переважала внутрішня колонізація — люди шукали вільні, ще не освоєні землі на окраїнах європейських країн. Тут вони вирубували лісові хащі, осушували болота і перетворювали їх у родючі поля, тут споруджували свої домівки. Освоєння земель було важким, виснажливим і тривалим, але загроза неврожаїв і голоду підштовхувала людей до цього. Лише упродовж кількох поколінь селянська родина могла перетворити непридатну для сільського господарства місцевість на родючу ниву.

Землевласники розуміли: освоєння нових земель зумовить приріст населення, адже тоді більше людей зможуть прогодуватися. Тому вони заохочували селян до обробітку цілинних земель, інколи навіть звільняючи їх на певний час від сплати податків. Внутрішня колонізація, що розгорнулася в XI—XIII ст. у Європі, дала значні позитивні результати. Протягом цього періоду населення стрімко зростало і на початок XIV ст. досягло 75 млн (наприкінці X ст. було лише 38 млн). Сільське господарство невпинно розвивалося: почали використовувати нові знаряддя праці, зросли врожаї, що дало змогу забути жахливі голодні роки. Змінився й раціон харчування: зернові культури поступово витіснили дари лісу.

Зменшення площ вільної землі в Європі спонукало людей до пошуку її поза межами своєї країни (зовнішня колонізація). Для захоплення нових просторів вони часто використовували військову силу. Першою спробою воєнної колонізації були хрестові походи, про які ви дізнаєтеся з наступних параграфів цього підручника. У другій половині ХІІ ст. розпочалися завойовницькі походи («натиск на Схід») німецьких князів на землі полабських слов’ян, які жили між річками Ельба й Одер. Майже століття німецькі рицарі «вогнем і мечем» підкоряли слов'янські племена, на землях яких виникали маркграфства. Німецькі князі і єпископи будували тут укріплені фортеці й організовували переселення селян із Німеччини, Нідерландів, Фландрії. Переселенці отримували пільги та землю, натомість зобов'язувалися підтримувати графа та сплачувати певний податок. Однак поступово вони потрапляли в особисту залежність.

Варто запам'ятати!Внутрішня колонізація — заселення і господарське освоєння людьми вільних земель своєї країни. Зовнішня колонізація — заснування поселень за межами своєї країни, що відбувається, як правило, за допомогою війни, насильницьких методів. Запиши до зошита!

Особливо активну роль у колонізації слов'янських земель відігравала церква, яка не тільки благословляла на підкорення язичницьких племен, а й активно брала участь у цьому, засновуючи монастирі й захоплюючи землі.

Ще одним напрямком воєнної колонізації була Північ — Скандинавія. А на південному заході відбулася Реконкіста: християни відвоювали землі на Піренейському півострові, які захопили араби. Про це також ітиметься в наступних параграфах підручника.

Домашнє завдання. Виконати вправу за QR-кодом на ст. 44 для перевірки засвоєння нового матеріалу. Опрацювати § 9.