10 порад вчителю музичного мистецтва з питань охорони дитячого голосу в освітньому навчальному закладі

10 порад вчителю музичного мистецтва

 з питань охорони дитячого голосу під час співу

в освітньому навчальному закладі

Підготувала:

Вчитель музичного мистецтва

та інтегрованого курсу «Мистецтво»

Сумської ЗОШ №4 імені Олександра Аніщенка,

Петреску Яна Володимирівна

Голосовий апарат дитини – це складна система органів, до якої входять ротова і носова порожнини, глотка, гортань з голосовими складками, трахея, бронхи, легені, грудна клітина з дихальними м'язами та діафрагмою, м'язи черевної порожнини. У голосоутворенні бере участь і нервова система: відповідні нервові центри в головному мозку з рухливими і чутливими нервами, які об'єднують ці центри з усіма вокальними органами. Як і будь-який орган тіла дитини, голосовий апарат потребує охорони. Вчитель повинен переконати учнів в тому, що існує спеціальний режим, якого вони повинні дотримуватися протягом уроку та життя, вцілому.

1. Обстеження учнів лікарем-фоніатром. Саме цей медичний фахівець сигналізує слабкість, вразливість, стомлюваність або ж наявність захворювань голосового апарату, а інколи, навіть, патологій його будови. Якщо ж лікар-фоніатр констатує повне благополуччя в розумінні будови й здоров’я голосового апарату, вчитель може спокійно і впевнено давати навантаження, сміливіше обходитися з голосовим апаратом учнів. Лікар може захистити вчителя музичного мистецтва від безпідставних звинувачень, з якими доводилося інколи зіштовхуватися вчителям у педагогічній практиці. Відвідування лікаря-фоніатра допоможе оцінити загальні якості голосового апарата учня, особливості анатомічної структури та функцій.
2. Не дозволяти співати учневі, якщо в нього є ознаки респіраторного захворювання. Якщо все ж таки учень прийшов до школи в такому стані, то йому краще не відвідувати урок музичного мистецтва, оскільки під час співу голосові зв’язки підсвідомо працюватимуть і перевтомлюватись.
3. Перед уроком музичного мистецтва учням не рекомендується перевантажувати шлунок. Це заважатиме правильно повноцінно дихати під час виконання пісень.
4. Всі розспівки перед співом повинні бути погоджені з природними якостями й силою дитячого голосового апарату.
5. Вчитель повинен слідкувати за тим, щоб під час співу учні не форсували звук. Надмірна напруга, крикливе звучання, зависокі (в плані діапазону) пісні – можуть призвести до часткової втрати яскравості голосу. Вчителю потрібно слідкувати за тональним планом пісенного репертуару, і за необхідності, транспонувати його до звучання дитячого голосу у примарній зоні.
6. Вчитель повинен слідкувати за чітким виконанням структури уроку музичного мистецтва, виконувати методичні рекомендації що до часу, відведеного на розспівування і спів, таким чином не перевантажуючи дитячий голос.
7. У гігієнічному відношенні дуже важливо учням мати здорові зуби та ясна, оскільки рот може бути джерелом всіляких інфекційних хвороб і причиною постійних запалень горла.
8. Законом передбачено періодичне звільнення від співу дівчаток (раз на місяць, на час їх фізіологічного циклу, коли голосниці втрачають тонус і швидше втомлюються).
9. Безумовно, потрібно з великою обережністю навантажувати співом учнів у період їх статевого дозрівання (мутації): у хлопчиків – від 13–ти до 17–ти років та у дівчаток – від 12–ти до 15–ти років, оскільки гортань у цей час зазнає важливих змін, пов’язаних із її збільшенням та зростанням голосових складок.
10. Після уроку музичного мистецтва потрібно завжди нагадувати учням про те, що їм не можна одразу виходити на вулицю, а потрібно ще певний час (не менше 15 хвилин) побути у приміщенні школи.