100 років боротьби за незалежність

Презентаціяз історії України на тему «100 років боротьби за незалежність»Виконала: учениця 11 класу. ХСШ №155 Найдьонова Анастасія

Зміст1. Вступ……………………………………………………………………………………………………………..32. Пробудження нації……………………………………………………………………………………..73. Центральна Рада…………………………………………………………………………………………124. Акт Злуки…………….……………………………………………………………………………………..145. Державна символіка…………………………………………………………………………………186. У вирі боротьби………………………………………………………………………………………….227. Висновок………………………………..………………………………………………………………….26

Вступ. Цьогоріч виповнюється 100 років від початку Української революції 1917–1921 рр. – одного із найважливіших і найскладніших періодів в історії українського народу у ХХ столітті. Вона розпочалася в умовах революційних потрясінь, які охопили Російську імперію у березні 1917 р. Основними етапами Української революції були: діяльність Української Центральної Ради, проголошення її Універсалів (березень 1917 – квітень 1918); правління гетьмана Павла Скоропадського (29 квітня – 14 грудня 1918); встановлення влади Директорії УНР; розгортання та придушення масштабного повстанського руху (грудень 1918 – листопад 1921).

24 серпня 1991 року Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки готувалася ухвалити одне з найважливіших в її історії рішень. Рішення, яке стало для неї фактично останнім, адже ставило крапку в існуванні УРСР. Із пропозицією його ухвалення виступила тодішня демократична меншість. Але факт, що її готові були підтримувати тисячі людей на вулицях, змушував погодитися на ухвалення і назагал непоступливу комуністичну більшість парламенту. Проте, навіть попри тиск вулиць, не обійшлося без гарячих дискусій і вимушених поступок з боку демократів. В результаті документ, проект якого доручили підготувати одному з найбільших авторитетів в демократичному таборі, багатолітньому політв’язневі Левку Лук’яненку, змінив назву. Написана ним чернетка Акта відновлення незалежності України стала називатися Актом проголошення незалежності України. Ця, здавалося б не суттєва, поступка комуністам, на яку погодилися їхні опоненти, насправді відігравала визначальну роль впродовж наступних двох десятків років розвитку держави. Незалежна Україна в такий спосіб відмежувалася від попередніх спроб утвердити її державність, відмовилася від спадщини українського визвольного руху.Її поява на мапі світу відтак розглядалася як така, що стала можливою не завдяки тривалій майже столітній боротьбі українців, а лише унікальній міжнародно-політичній кон’юнктурі, яка призвела до розвалу СРСР...

Відречення від спадщини визвольного руху дозволило колишнім комуністам утримати в суспільній свідомості здебільшого радянські уявлення про минуле. А це в свою чергу дало змогу їм ще довго залишатися владною елітою новопроголошеної держави. І продовжило фактичне існування УРСР навіть після проголошення незалежності 24 серпня 1991 року. Передача в 1992 році президенту Кравчукові державних реліквій УНР стала гарним символічним актом, про який швидко забули. Двічі після 1991-го (у 2004 та 2013) українці піднімалися на небачені за масштабами протести, щоб не дозволити владі повернути країну в авторитарне минуле. Щойно після другого разу, оплаченого кров’ю, ми почали системно долати тоталітарну спадщину Ухвалені в 2015 році Верховною Радою України закони з декомунізації дозволили позбутися тисяч пам’ятників тим, хто нищив українську державу в 1917–1921 роках та український народ протягом наступних семи десятиліть

Їхні імена нарешті зникли з мапи нашої країни. Серед нових назв, які з’явилися – є й пов’язані з Українською революцією 1917–1921 років. Законом про правовий статус учасників боротьби за незалежність нинішня держава нарешті віддала належну шану всім тим, хто зі зброєю в руках чи ненасильницькими методами наближав її незалежність, зокрема воякам збройних формацій доби Української революції. То ж Україна поступово повертає собі державотворчу спадщину, якої так необачно зреклася чверть століття тому. Саме цьому присвячена підготовлена Інститутом виставка «Українська революція 1917–1921: 100 років боротьби», яку презентували в листопаді цього року в Києві. Про цю спадкоємність нам надзвичайно важливо розповісти не лише українцям, але й світові. Важливо говорити не лише про спадщину Української революції 1917–1921 років, але й про її жорстокі уроки. Ми маємо шанс зробити так, щоб нащадки могли без брому читати про нашу епоху. Скористаймося цим шансом у повній мірі. Володимир В’ятрович,історик, голова Українського інституту національної пам’яті

Пробудження націїДемобілізовані солдати російської арміїповертаються з фронту. 1917 р. Українці під час урочистої ходив Томську. 23 березня 1917 р. Маніфестація українців у Хабаровську.1 травня 1917 р. Лютнева революція в Росії та падіння самодержавстваспричинили бурхливе піднесення українського національно-визвольного руху. Після 200 років бездержавності й утисків українці на території колишньої імперії Романових сталидомагатися національно-культурних прав і автономії. Відбуваються численні мітинги й маніфестації, де ухвалюють відозвита резолюції, відновлюють роботу культурно-освітні закладита громадські організації.

Так починалася Українська революція 1917–1921 років. Уже в перші її дні відозвою «До українського громадянства, студентства, робітництва й українських офіцерів» заявив про себе Тимчасовий український революційний комітет Петрограда. 25 березня 1917-го з нагоди Шевченківського свята там відбулася 25-тисячна маніфестація українців. Її учасники, переважно вояки та студенти, вийшли під революційними й національними синьо-жовтими прапорами. Вимоги перед Тимчасовим урядом озвучували також українські організації Москви: автономія України, запровадження української мови у школах, адміністрації й суді.«Оглядова карта українських земель»Степана Рудницького. 1917 р.

Учасники української національної маніфестації на. Софійській площі в Києві. 1 квітня 1917 р. Перепустка Петра Стебницького, одного з лідерів української громади в Петрограді. 1916 р. Повалення пам’ятникаколишньому прем’єрміністру Петру. Столипіну в Києві. Березень 1917 р. У місті відбуваються десятки зборів, з’їздів,мітингів і маніфестацій. Зокрема, у масштабному «СвятіСвободи» 29 березня взяли участь, як свідчать тогочаснігазети, майже 200 тис. осіб. У ті дні знесли пам’ятник царському прем’єр-міністру Петру Столипіну на Думській площі (нині – Майдан Незалежності). Епіцентром українського національного життя став. Київ. Тут 17 березня 1917 року представники партій і громадських організацій створили Українську Центральну. Раду. На початках – як громадську організацію. Згодомвона стане керівним органом українського руху та парламентом УНР.

Українська маніфестаціяв Харкові. 23 квітня 1917 р. З ініціативи ЦентральноїРади 1 квітня у Києві пройшла 100-тисячна українська національна маніфестація. Це стало переломним моментом:російська революційна демократія мусила переглянутиставлення до українського питання. За висловом Михайла Грушевського, ця маніфестація засвідчила, що «українство – се не фікція в головах гуртка романтиків чи маніяків-інтелігентів, а жива сила» над масами, яка «їх рушаєй підіймає». У березні 1917-го революційна стихія охопилабільшість міст України. Багатолюдні мітинги й маніфестаціїпрокотилися Харковом, Полтавою, Миколаєвом, Одесою.

Вояки-українці на демонстрації в Чернівцях.1 травня 1917 р.

Центральна Рада Упродовж 1917–1921 років українці утворили декілька форм державності, що змінювали або ж продовжували одна одну. Представники українських політичних партій і громадських організацій заснували в Києві Українську Центральну Раду. Її головою заочно обрали історика Михайла Грушевського. Він у той час був на засланні в Москві. На Всеукраїнському національному конгресі 19–21 квітня 1917 року в будинку Купецького зібрання (теперішня Національна філармонія) Центральна Рада здобула легітимність і право говорити від імені всього українського народу. За неповні шість місяців вона з громадської організації перетворилася на представницький орган українського руху і врешті – на парламент УНР. За цей час пройшла еволюцію від вимог автономії й федералізму до самостійності України, що відображено в її універсалах. Останній, IV Універсал, 22 січня 1918 року проголосив незалежність України. Будинок Української Центральної Ради, де працював також Генеральний Секретаріат, відбулася ціла низка українських з’їздів та зібрань. Голова Української Центральної Ради Михайло Грушевський

«Центральна Рада повинна бути центром українського політичного життя, вонаповинна довершити організацію краю, повинна освідомлювати найширші маси України в політичних завданнях, що тим самим являється і освідомленням національним»Михайло Грушевський, 21 квітня 1917 р. Афіша з IV Універсалом. Української Центральної Ради,що проголошував незалежність. Української НародноїРеспубліки. 22 січня 1918 р.«Проголошення. Української НародноїРеспубліки». Фото з газети «Le Miror»(Париж). 30 березня 1918 р. Посвідчення члена. УЦР від Української партіїсоціалістів-революціонерівІсаака Базяка, виписане14 березня 1918 р. Відозва «До Українського Народу» – перший офіційний документ Української Центральної Ради, від 22 (9) березня 1917 р.

Акт Злуки. Для українського народу, позбавленого власної державності і розділеного між могутніми імперіями, ідея соборності завжди була визначальною. Ще в середині XIX ст. перші українські політичні організації у Західній та Наддніпрянській Україні наголошували на єдності 15-мільйонного українського народу та нероздільності його земель. Наприкінці XIX ст. ідея соборності стала наріжним каменем в ідеологічних деклараціях більшості українських політичних партій і громадських організацій. Однак можливості для її втілення відкрила Перша світова війна. Розпад Російської та Австро-Угорської імперій сприяв появі нових держав. У січні 1918 року незалежність проголосила Українська Народна Республіка, а в листопаді 1918-го постала незалежна Західно-Українська Народна Республіка. Лідери останньої ініціювали об’єднання. Західноукраїнська делегація розпочала переговори з гетьманом Павлом Скоропадським, а згодом продовжила з Директорією УНР. А 1 грудня 1918 року представники обох урядів у пасажирському вагоні на станції Фастів підписали «передвступний договір». У ньому зобов’язалися найближчим часом довершити злуку УНР і ЗУНР «в одну державну одиницю». 22 січня 1919-го на Софійській площі в Києві відбулося офіційне проголошення Акта Злуки. Наступного дня Всеукраїнський Трудовий Конгрес офіційно затвердив об’єднання західно- та східноукраїнських земель в одній державі. Універсал Директорії УкраїнськоїНародної Республіки прооб’єднання УНР і ЗУНР в«одноцільну суверенну народнуреспубліку». 22 січня 1919 р.

Представники Армії УНР на святі з нагоди об’єднання УНР і ЗУНР в Коломиї. Січень 1919 р. Посвідчення депутата Трудового Конгресу України, на якому затвердили Акт Злуки УНР і ЗУНР. 23 січня 1919 р. Поштівка «Єднаймося, братаймося…» 1918 р. ЗУНР змінила назву на Західна область УНР. Уряд УНР надавав фінансову допомогу Західній Україні на закупівлю продовольства, налагодження транспортної системи, військове будівництво і розвиток культури. Натомість УГА влітку 1919 року підтримала Армію УНР в боротьбі з «білими» та «червоними» росіянами, спільними зусиллями дісталися Києва.

Однак війна стала головною причиною, чому не вдалося реалізувати Акт Злуки. У лютому 1919 року урядові установи УНР змушені були залишити Київ, який зайняли більшовики. Згодом більшу частину Західної області УНР окупували польські війська, Північну Буковину – румунські, Закарпаття відійшло Чехословаччині. Незважаючи на це, дата 22 січня 1919-го стала символом демократичного, цивілізованого збирання земель в одній суверенній державі, а ідея соборності України – визначальною для наступних борців за незалежність України. Відзначаючи 71-річницю Акта Злуки, 21 січня 1990 року мільйони українців утворили «Живий ланцюг» між Львовом та Києвом, продемонструвавши єдність української нації, її бажання жити в самостійній державі. Будівля Міського театру в Києві (нині Національнаопера України), де 23-28 січня 1919 р. відбувалисьзасідання Трудового Конгресу України

Стаття в газеті «Нова Рада» із закликом записуватися добровольцями для збройної допомоги галичанам. 9 листопада 1919 р.«Громадяне!Тільки тоді ми будемо кричати «Слава!» вільними грудьми, коли зміцнимо нашу владу, коли настане спокій нашій землі. Всі, як один чоловік, станьте плечем до плеча на оборону рідного краю відворогів наших. Я, як Отаман всього війська Українського, кажу Вам, що зо всіх боків оточені ворогами. Не слів, а діла чекає від вас Українська Народня Республіка. Доведіть своєю чесною роботоюсвою любов до неї, доведіть, що ви гідні сьогодняшнього свята. Я сам буду кричати з вами «Слава!»,коли ні одного ворога не буде на нашій території. Перед вами пройшло Українське Республіканське. Військо, котре не щадить свого життя й сил у боротьбі з ворогами. Допоможіть же і ви йому одежою,харчами. Підтримайте ж Республіку, котрій ви кричите «Слава!», не словом, а ділом».Із виступу Симона Петлюри, члена Директорії УНР. 22 січня 1919 р. Урочиста маніфестація з нагоди проголошення Акта Злуки УНР і ЗУНР на Софійській площі в Києві. 22 січня 1919 р.

Державна символіка. Прапор. З другої половини ХІХ ст. синьо-жовті прапори набули поширення в українському середовищі Галичини, Буковини і Закарпаття. Використання їх на Наддніпрянщині стало можливим після революції 1905–1907 років. На час повалення царизму ці барви були вже звичним і загальновизнаним елементом української національної символіки. 25 березня 1917 року під синьо-жовтими прапорами відбулася 25-тисячна маніфестація солдатів-українців і студентської молоді в Петрограді, а 1 квітня 1917-го учасники української національної маніфестації в Києві несли 320 національних прапорів. У подальшому синьо-жовті прапори стали обов’язковим атрибутом усіх зібрань української громадськості у різних містах України та колишньої імперії. Реконструкція прапораморського міністра. Української Держави.1918 р.

Синьо-жовтий прапор полку гайдамаків. Холодного Яру. На ньому написи: «Хай живевільна незалежна Укр. Нар. Республіка» і «Миполяжем, щоб славу і волю і честь рідного краю,здобути тобі» та зображення тризубів. Влітку 1917 року під синьо-жовтим стягом вирушав на фронт перший український підрозділ – полк ім.гетьмана Богдана Хмельницького. Офіційно прапор затвердили в Тимчасовому законі про флот УНР 27 січня 1918 року Прапором торговельного флоту визначалося «полотнище о двох – блакитному і жовтому кольорах». Прапор військового флоту відрізнявся лише наявністю блакитного Тризуба в кряжі верхньої блакитної смуги. Також синьо-жовтий прапор визначений державним прапором ЗУНР. У період стихійного використання національного прапора порядок його барв ще не був усталений. Траплялися обидва варіанти розміщення смуг. Натомість у всіх ухвалених українськими урядами документах 1918 року затверджується саме синьо-жовтий (синя або блакитна смуга верхня) порядок кольорів.

Гімн Пісня «Ще не вмерла Україна» на слова Павла Чубинського і музику Михайла Вербицького стала популярна в українському русі задовго до подій Української революції 1917–1921 років. Її, як і «Заповіт» Шевченка, виконували як національний гімн на українських зібраннях. Із початком революції гімн «Ще не вмерла Україна» набуває особливої популярності. Його записують на платівки, слова і ноти друкують на тогочасних листівках. Із кінця 1917 року пісню виконували також зі словами, зміненими на «Вже воскресла Україна…». 17 червня 1918 року американська газета «The New York Times» опублікувала статтю про затвердження пісні «Ще не вмерла Україна» новим національним гімном України і навела переклад слів англійською. Однак у часи Української революції юридичного затвердження гімну не відбулося, на той час фіксувати гімн у законодавчих актах не практикували. Поштівка «Ще не вмерла Україна», видрукувана в Петрограді на замовлення української громади. Березень 1917 р. Переклад гімну України,опублікований у газеті«The New York Times»14 червня 1917 р.

Герб Уперше в українському діловодстві княжий знак князя Володимира Великого – Тризуб – був розміщений на печатці Генерального Секретаріату, якою скріплювались урядові акти й документи. Ініціатор її створення – Генеральний писар Павло Христюк, а до розробки долучився відомий знавець старовини Микола Біляшівський. Із проголошенням УНР питання державного герба набуло особливої актуальності і навіть розглядалося спеціальною комісією. Перед Генеральним Секретаріатом гостро постало питання друку власних грошей. Перший кредитовий білет – 100 карбованців – випустили в обіг 6 січня 1918 року. На банкноті, дизайн якої розробив Георгій Нарбут, зображено у 8-кутній рамці знак князя Володимира – Тризуб із хрестом над середнім «зубом». Так цей знак став загальновідомий. Офіційно Тризуб став державним гербом УНР 25 лютого 1918 року. Згодом були затверджені ескізи великого і малого гербів в оздобленні оливкового вінка авторства графіка Василя Кричевського. Срібляник Володимира Великого із зображенням його княжого знака. Вага – 3,46 г, у діаметрі мав 27 мм. Малий державний герб УНР авторства Василя Кричевського. Березень 1918 р. Проект герба УкраїнськоїДержави авторства Георгія. Нарбута, що був покладенийв основу Державного гербата Державної печатки. Української Держави. 1918 р.

У вирі боротьби. Відроджена революцією Україна стикнулася з небезпеками. Через неї пролягав Східний фронт Першої світової війни. Кілька старих і нових держав сперечалися за те, де будуть їхні кордони. Ситуацію обтяжував революційний хаос: з’явилися сотні озброєних формувань різного політичного спрямування. З часу появи УНР мусила боронитися від численних і сильних ворогів. Конфлікт із радянською Росією почався одразу після жовтневого перевороту в Петрограді. У грудні 1917 року, після невдалих спроб захопити владу в Києві через заколот і з’їзд рад, більшовики розв’язали проти УНР війну. Українці стримували ворога під Крутами, билися на вулицях Одеси і Києва, захищали евакуйований на Волинь уряд. Завдяки допомозі союзних Німеччини та Австро-Угорщини, українські війська вигнали «червоних» окупантів з усієї країни, зокрема з Донбасу та Криму. А 12 червня 1918 року Українська Держава та більшовицька Росія підписали прелімінарний мир. Друга українсько-радянська війна почалася у грудні 1918 року Російські більшовицькі війська без оголошення війни почали наступ вглиб УНР. Гіркі поразки і відступи чергувалися зі стійкою обороною та стрімкими контрнаступами. Об’єднання наддніпрянської та галицької армій стало запорукою походу на Київ та Одесу, що завершився визволенням української столиці 31 серпня 1919 року. Наступного року українці повторили наступ на Київ разом із польським військом. Під Замостям українські вояки – 4-та стрілецька дивізія Марка Безручка – стримувала наступ на Польщу кінноти Будьонного. Доводилося воювати також із прихильниками «єдиної та неділимої» Росії. Лідер білого руху Антон Денікін не визнавав національних прав українців. Замість укласти з УНР союз для боротьби з більшовиками, у вересні 1919 року денікінці почали з нею війну. Затиснута з усіх боків ворогами, українська армія не капітулювала, а вирушила у героїчний Перший зимовий похід денікінськими та більшовицькими тилами. За п’ять місяців партизанського рейду армія пройшла 2,5 тис. км, провела чимало переможних боїв і зрештою долучилася до польських союзників у травні 1920 року.

Конвой командарма Михайла Омеляновича Павленка у Першому зимовому походіПортрет генерала Армії УНР, командарма Армії УНР у Першому зимовому поході Михайла Омеляновича Павленка. Гайдамаки біля панцерника «Швидкий». 1918 р. Схема бою під Крутами, щоподавалася в праці Аверкія. Гончаренка. Старшини та вояки 1-го (4-го) полку Січових Стрільців. Київ, 23 березня 1918 р.

Відносини з Варшавою теж не були безхмарні. Протягом листопада 1918 – липня 1919 років у Галичині тривала українсько-польська війна, що мала відголоски й на Волині. Перед тим як остаточно відступити на схід, у червні 1919 року Галицька Армія провела блискучу Чортківську офензиву. Щоб визволити Львів, забракло лише набоїв. Восени 1920 року залишена напризволяще союзником Армія УНР ще понад місяць самотужки тримала фронт проти більшовиків на Поділлі. 21 листопада 1920 року під тиском значних сил противника вона мусила відступити за Збруч. Так завершився період боротьби регулярних збройних сил за незалежність України. Бронепотяг «Гайдамака» 1-го Запорізькогозагону. Літак «Цепелін Штаакен-14» на службі українських військ. Вручення прапора 6-й Січовій стрілецькій дивізії Армії УНР Головним отаманом. Симоном Петлюрою. Бердичів, 21 квітня 1920 р

«Армія відчула, що маса дивиться на неї як на свою оружну силу – крім назви «петлюрівці» часто-густо можна вже було чути «українці», «наше військо», бо, зрештою не було вже родини, яка б так чи інакше не була зв’язана з військом: той загинув у наших лавах від ворожої кулі, той покалічений перебував як інвалід удома, немало було таких вояків, яких доля була цілком невідома і т.п. На крові та сльозах зміцнялась козацька і селянська думка – прокльони і заклики до помсти змішувались із салютаційними сальвами та співом гімну «Ще не вмерла Україна». Нарешті українська мова, що все лунала у війську, єднала його з суспільством» Михайло Омелянович-Павленко. «Спогади командарма 1917-1920» Мапа України, яку було видано у Відні 1919-го або 1920 року у видавництві «Крістоф Райсерта сини» з промовистою назвою «Світовий мир на Україні». Художник «Verte»,автор ідеї – Г. Гасенко

Висновок Отже, можно зробити висновок, що у цілому ідея святкування 100–річчя подій Української революції 1917–1921 рр. сформована довкола українського державотворчого процесу і військових подій того часу. Відзначення цього ювілею створює нові можливості для історичних досліджень тогочасних подій, переосмислення радянських історичних міфів, які замовчували Українську революцію або «ховали» її в так званій Жовтневій, для популяризації українського досвіду державотворення з наголосом на прагненні відмежуватися від традицій радянського періоду.

Література https://uinp.gov.ua/aktualni-temy/ukrayinska-revolyuciya-1917-1921-rokivhttp://www.memory.gov.ua/news/100-rokiv-progoloshennya-nezalezhnosti-ukrainskoi-narodnoi-respublikihttp://nbuviap.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=3233:vidznachennya-100-richchya-podij-ukrajinskoji-revolyutsiji-1917-1921-rr-yak-faktor-stanovlennya-ukrajinskoji-natsionalnoji-ideji&catid=8&Itemid=350http://tsn.ua/special-projects/100unr/

Дякую за увагу